5648 
Фото: Феміністський десант на Форумі «Українська жінка у національному та глобальному просторі: історія, сучасність, майбутнє» на тлі виставки «Українки у сяйві світової слави» (видання і публікації про видатних жінок). З ліва на право: Оксана Кісь, Олена Стрельник, Тамара Марценюк, Ганна Гриценко, Іванка Черчович.
24–25 листопада на базі Дрогобицького державного педагогічного університету відбувся Перший міжнародний науковий форум «Українська жінка у національному та глобальному просторі: історія, сучасність, майбутнє». Дводенний захід було приурочено до 100-річчя Союзу українок та до 50-річчя Світового конгресу українців, а також до 160-ї річниці від дня народження Івана Франка.
Прикро визнавати, але частина виступів на форумі містила патріархальні уявлення про місце і роль жінки в суспільстві. Зокрема, як виявилося, чоловіки досі пишуть праці під назвою «Етикет сучасної жінки», у яких не рекомендують жінкам носити брюки, хіба що — так тому й бути! — в холодну пору року. Така робота може бути корисною хіба як фіксація поточних патріархальних стереотипів та як джерело для вивчення історії гендерно зумовленої поведінки, втім, і в цьому разі вона далека і від науковості, і від новизни. Інші виступи уникнули аж таких курйозів, проте однаково звучали не цілком коректно. Справді, погляд, що жінка не може бути снайперкою на війні, чи наголос у доповіді про Наталю Кобринську на тому факті, що вона «не зазнала щастя материнства», лише з великою іронією можна назвати широким діапазоном підходів до концептуалізації та змістового наповнення фемінності. Аж занадто широкий цей діапазон і потребує звуження. Погляд на трансгендерність як на «баловство», що прозвучав в обговоренні однієї з доповідей, теж ні науковий, ані етичний. Розповідь про місце жінки в Новому Заповіті могла би бути цікавою як результат релігієзнавчого дослідження, але не в рамках привітання учасниць форуму від університетського капелана. Зрозуміло, що гендерні дослідження для України — порівняно нова галузь знань, і брак фахової освіти дається взнаки, але підмінювати наукове знання приватною думкою, яка проситься бути висловленою, бо гендерні питання так чи так зачіпають усіх, таки не варто.
На відміну від українських гендерних досліджень, український жіночий рух має тривалу історію. Постаті Наталі Кобринської та Мілени Рудницької, перших українських феміністок і громадських діячок, надихали учасниць та забезпечували спадкоємність між історією громадсько-політичної діяльності жінок початку XX століття і реаліями сучасної України, у якій теж є і специфічно жіночий рух, і широка участь жінок у суспільно-політичних процесах. Цей історичний досвід має значення і вплив: це суспільство вже не може масово і всерйоз відправляти жінок босими й вагітними на кухню, якщо йому відомо, що ще сто років тому жінки були політикинями чи волонтерками, які допомагають вести бойові дії. Тому центральною тенденцією заходу було все-таки унаочнення і визнання участі та ролі жінок у політичних і суспільних процесах. Чимало виступів або було виголошено дослідницями, які вважають себе феміністками, або вони загалом вписувалися в рамки сучасних підходів до гендерних студій. У кількох доповідях прозвучала тема жіночої солідарності як важливого чинника активності жінок та утвердження гендерної рівності.
Виступ історикині Оксани Кісь «Вижити — значить перемогти» ґрунтувався на дослідженні спогадів українок-політв’язнів ГУЛАГу. Основна теза цієї доповіді — деконструкція наративу жертви та підкреслення того факту, що навіть в умовах життя в бараках і важкої фізичної праці без вихідних у холодному кліматі жінки зберігали свою гідність і проявляли солідарність: і між собою, і з ув’язненими чоловіками. Вони потайки відправляли церковні служби, перешивали штани на спідниці, щоб підкреслити свою фемінність, робили з підручних матеріалів мальовані й вишиті листівки одна одній і родинам та відсилали їх потайки через дружніх охоронців. У цих випробуваннях встановлювалася міцна жіноча дружба, яку часто жінки зберігали і через багато років після звільнення.
Тему жіночої солідарності доповнив виступ соціологині Лариси Хижняк, яка досліджує адаптації жінок, звільнених із місць позбавлення волі, — у цій соціальній категорії теж діють взаємодопомога і взаєморозуміння. Проблеми адаптації цієї категорії жінок суттєві — багато з них після тривалих термінів ув’язнення мусять заново отримувати освіту чи навчатися комп’ютерної грамотності, бо інакше не зможуть працевлаштуватися і реінтегруватися в суспільство.
Соціологиня Олена Стрельник виголосила доповідь про гендеровані протести в сучасній Україні, які охоплюють різні питання — від материнства до вступу жінок в армію. Сам процес входження жінок до лав Збройних сил України обговорювали в окремій секції «Жінки на війні або голоси “невидимого батальйону”», наголошуючи на труднощах, із якими вони стикаються в цьому процесі, а це передусім юридична й інфраструктурна «невидимість» жінок, виділення їм в армії посад, що їх можна охарактеризувати як обслуговчі. Боронячи право на гендерну рівність і право на працю (а ЗСУ — один із найбільших працедавців у сучасній Україні), жінки також виявляють взаємну підтримку і взаємне визнання заслуг.
Олександра Герман із університету Варшави презентувала дослідження сфер відповідальності жінок з української етнічної меншини з переміщеним корінням у Польщі. Вона підкреслює, що жінки — значущі і чи не основні носії колективної ідентичності в цій категорії людей. Анна Рудник здійснила унікальне дослідження долі трьох сестер Степана Бандери — Марти, Оксани і Володимири, з двома останніми вона тривалий час спілкувалася.
Слід відзначити і доповіді Іванни Черчович, котра вивчала злочини жінок проти власних дітей у Галичині кінця XIX — початку XX століття, та Алли Марчишиної, яка працювала з темою репрезентації гендерної ідентичності жінки в сучасній англомовній художній літературі від романів Енн Оуклі до «Stone Butch Blues» Леслі Файнберг.
Крім панельних і секційних засідань, на форумі відбулася презентація видань на гендерну тематику, зокрема тих, які вийшли за підтримки фонду Гайнріха Бьолля, — «Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства», «Гендер для медій» та «Образ, тіло, порядок».
Добірку виступів учасниць і учасників форуму надруковано окремим виданням.
