6220 
«Цей курс — про сучасні способи жіночої самореалізації, про те, якими ми себе прагнемо, про символічні ресурси, якими можна скористатись для становлення власної особистості — інші, аніж ті, які пропонують консервативні стереотипи. Про жіночі досягнення, які уже відбулись, і на які ми можемо опертись. Про те, як відрізняти «токсичні» стереотипи від живої реальності і як вигадувати щасливе, рівноправне майбутнє. Про емансипацію, звільнення від шаблонів мислення, про те, як відчувати себе сильною і самодостатньою жінкою»
Тамара Злобіна, кураторка курсу «Поверх фемінізму».
Лекторки: Тамара Марценюк, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету “Києво-Могилянська академія” та Тамара Злобіна, кандидатка філософських наук, випускниця Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України.
Кураторка курсу — Тамара Злобіна.
Коротка анотація:
Демократичні зміни, які відбуваються в Україні після перемоги Майдану, мають свій гендерний вимір. Активна участь жінок у революції, добровольчих та волонтерських рухах, політичній і громадській діяльності вимагає переосмислення соціальної ролі жінки, створення нових уявлень про жіночність та чоловічність, стосунки між статями. У консервативному світогляді фемінізм, емансипація, публічні досягнення та змагання подаються як щось «протиприродне», не властиве жінці. У цьому курсі ми подивимось на історію людства через призму жіночого досвіду, вслухаємось у слова та вчинки видатних жінок, щоб зрозуміти, наскільки боротьба, творчість, економічна і політична діяльність, любов та духовність є «природніми» жіночими справами. Таке дослідження і переосмислення є необхідною базою для створення новітнього, творчого світогляду суспільства горизонтальної демократії та партнерських стосунків між чоловіками і жінками у всіх сферах життя.
Концепція курсу:
У публічному просторі знайдемо багато описів «природного призначення» жінки. Навіть після 200 років емансипації вони близькі класичному Kinder, Küche, Kirche – «діти, кухня, церква». Звісно, сучасні варіанти не такі брутальні, у них буде і про творчу та професійну реалізацію, - однак лише про таку, яка не заважає “основній цілі” життя жінки - побудові стосунків з мужчиною та створенню сім’ї.
Якщо перекласти «три К» мовою соціального аналізу, йдеться про розмаїту працю, яка, однак, подається як щось «природне», тобто таке, що відбувається саме по собі, без зусиль, як дихання чи менструація. «Діти» - це доглядова та репродуктивна праця, в яку входить не лише безпосередньо народження, але й догляд, виховання, підтримка як дітей, так і хворих й осіб літнього віку в сім’ї, а також непомітна емоційна та психологічна робота в родині, яка насправді є основою здоров’я та благополуччя. “Кухня” - це про те, що жінка (та, яка професійно працює, і та, яка “сидить дома з дітьми”) зазвичай виконує ще додаткову кількість неоплачуваних робіт, сумарна вартість яких може і перевищувати вклад чоловіка-«годувальника», однак не отримує за це рівноправного, партнерського статусу. “Церква” - це правила та норми, які регламентують поведінку жінки, визначають межі “пристойного” для неї. Інколи до “трьох К” додають ще два. Kaiser (імператор), вимогу обслуговувати не лише чоловіка, але й державу, націю, бути консервативними зберігачками мови і культури, народних традицій, народжувати синів-воїнів для державних воєн. І Kleider (одяг) - штучні і змінні ідеали краси та моди, на втілення яких жінка має витрачати значні зусилля.
Чи це все справді жіноча “природа”? Можливо, природа жінки (як і іншого варіанту людини - чоловіка) - бути особистістю? Створювати (а не відтворювати за шаблоном) себе, свій світ, вигадувати і втілювати творчі задуми, досягати, робити помилки, здобувати досвід, йти далі, підтримувати інших, домовлятись, любити. Якщо вже бути “природною” - то бути свідомою і відповідальною частиною екосистеми, твариною з класу ссавців, хижачкою, агресивною і ніжною, грайливою і мудрою.
Звернення до природи начебто сумнівне з феміністичної точки зору, адже у європейській цивілізації минулих тисячоліть було створено чітке розділення природи і культури. У цій концепції лише чоловік мав статус людини, йому належало підкорити, оволодіти, і контролювати природу (за якою завжди залишались значення низької та демонічної). Звідси - протиставлення розуму і тіла, раціональності та інстинктів. Жінка, через свою репродуктивну роль і підкорене соціальне становище, ототожнювалась з природою, оголошувалась нездатною до інтелектуальної та творчої діяльності, такою, яка потребує контролю і керівництва за своєю “суттю”. Феміністична критика заперечує це бачення, вказує, що жінці також є місце і право в культурі, що жінка самодостатня та автономна. Значно рідше феміністична критика деконструює саме протиставлення природи і культури, тварини і людини, “високого” і “низького”, наголошує, що це ситуативні концепції, створені у певний історичний період у певній цивілізації. Якщо придивитись, побачимо, що те, що у суспільстві вважається “природнім” для жінки, насправді є культурним і соціальним конструктом. А природа жінки/чоловіка/людини (якщо така узагалі є), залишається однією з таємниць Всесвіту.
Якоюсь мірою фемінізм програє консерватизму. Адже останній створює чіткий, зрозумілий, і загальноприйнятий шаблон, який має втілити жінка, щоб стати щасливою. Фемінізм вказує, які елементи цього шаблону не дадуть жінці стати справді щасливою, що у ньому є репресивного, гнітючого, несправедливого. Однак фемінізм не дає жодних чітких сценаріїв і настанов, не описує “природу” і “справжню суть” жінки. Це вірно - жінки є різними, й будь-який перелік необхідних чи істиних характеристик жіночності буде обмежувати. Фемінізм, як набір рухів та ідеологій, спрямованих на визначення, створення і захист рівних політичних, економічних і соціальних прав жінок, не пропонує готову картину світу - він запрошує і жінок, і чоловіків до спільної творчості рівноправного і рівносильного майбутнього.
Відтворювати зразок (хай і поганенький) завжди простіше, аніж творити щось власне. То чи може фемінізм запропонувати свої зразки? Однак не норми і стереотипи, а настанови та орієнтири, приклади і принципи? Якими вони можуть бути? На це питання уже відповідали сотні і тисячі жінок у людській історії, і продовжують знаходити свої відповіді і сьогодні. Через історії та досягнення видатних жінок ми подивимось, чим може бути те, що ми захочемо назвати істиною жіночою/людською природою, і як гармонізувати наше співжиття так, щоб назавжди забути про фемінізм.
Всі лекції курсу:
1. Героїня. (Тамара Злобіна, Тамара Марценюк)
Історія фемінізму як організованого руху жінок за свої громадянські права охоплює останні 200 років. Те, що сьогодні видається нам звичним - право на особисту недоторканість, обирати і бути обраною, отримувати освіту, професійно працювати, володіти власністю, вільно пересуватись, кохати і народжувати дітей з тими і тоді, коли ми хочемо - виборювалось у кривавій боротьбі. Жінки не лише приковували себе наручниками до залізничних колій і голодували у тюремних камерах, вони покладали усе своє життя, незліченну кількість щоденних зусиль, щоб змінити соціальний устрій. Ми знаємо історії великих імператорів та полководців, які поневолювали цілі народи. Чому ж ми так мало знаємо про героїнь, які здобули свободу для половини людства? А у деяких країнах продовжують виборювати її і сьогодні.
Найбільш активним феміністичний, тобто, жіночий рух виявився у Європі та Америці. Хоча він має свої особливості і серед країн не лише так званих розвинутих (або «першого світу»), а й «другого» (до яких належать і пострадянські суспільства) та «третього» світів. Фемінізми бувають різні – це не тільки ліберальна течія. А й соціалістична (або марксистська), психоаналітична, радикальна, сепаратистська. Є «чорний» фемінізм, латиноамериканський, екофемінізм, мусульманський, фемінізм третього світу тощо. Фемінізм розглядають, беручи до уваги різноманітні культурні контексти, економічні, політичні і соціальні умови. Важливо зазначити, що фемінізм – не лише для жінок і про жінок, він також зачіпає чоловіків і не відбувся би без участі чоловіків, особливо на початку боротьби. Тому слід говорити радше про фемінізми, а не про одне явище.
2. Творчиня. (Тамара Злобіна)
Досвід людства та спосіб, у який воно бачить саме себе, закріплюється у символічному. Відтак, має значення хто говорить, і чиї слова залишаються у пам’яті спільноти. Творчий акт співмірний божественному, адже казка, міф, епос, пісня, роман, картина стають водночас і відображенням чиїхось переживань, і орієнтиром для особистої творчості та розвитку інших. Співзвучність, резонанс з своєю спільнотою та її культурними кодами підтримує нас і наснажує у лиху годину. Однак чи є символічні ресурси для жінок у культурі, створеній чоловіками? Чи наше суспільство цінує і заохочує жіночу творчість як таку, у всіх її проявах - від материнства і створення домашнього затишку до величних поем і симфоній? Ця лекція - про творчість як життєвий принцип і про професійні досягнення тих жінок, які мали відвагу бути вірними власним талантам.
3. Годувальниця. (Тамара Марценюк)
Одна з версій походження людської мови - необхідність жінок-збиральниць порозумітись між собою, передавати складні знання про їстівні та отруйні рослини. Анропологічні дослідження демонструють, наскільки економічний вклад жінок був (і залишається) важливим для виживання спільноти.
Сьогодні більшість жінок працюють - однак їх роль трудівниці і здобувачки символічно применшується, що у реальності виражається у дискримінації на ринку праці, значній різниці в рівні доходів і володінні матеріальними ресурсами між чоловіками і жінками.
На перешкоді жіночій кар’єрі стоять суспільні стереотипи і самоцензура, подвійне навантаження (на роботі і вдома), відсутність відповідних ідеалів і прикладів. Інколи навіть і патерналістська державна політика, яка оберігає материнську жіночу функцію. Натомість, сучасні дані свідчать, що компанії, у керівництві яких багато жінок, показують більш стабільний ріст та зменшення ризиків. Ми поговоримо про жіночі економічні стратегії, від раціонального домогосподарства до керування корпораціями, історично і сьогодні. Розглянемо аргументи таких дружніх до жінок компанії, думки самих жінок, які досягли успіхів у карєрі, а також поміркуємо про те, що може зробити держава, підприємства та самі жінки і чоловіки, аби змінити ситуацію.
4. Керівниця. (Тамара Марценюк)
Чи існував колись соціальний лад, у якому жінки домінували? Матріархат - радше міф, однак вивчення племінних спільнот демонструє, наскільки розмаїтими можуть бути способи суспільної організації. Самі наші уявлення про владу, контроль, і домінування є породженнями того суспільства, у якому живемо. У цій лекції ми поговоримо про загальне і часткове, про патріархат як спосіб ієрархічної суспільної організації, який сформувався синхронно з переходом до осідлого землеробства і скотарства і виникненням приватної власності, і про те, як цей соціальний лад проявляється у нашому повсякденні.
Влада - це доступ до контролю і розподілу матеріальних ресурсів, а також до визначення принципів співжиття спільноти і формування сценаріїв майбутнього. Чи може цей доступ бути егалітарним, належати всім, а не одиницям? Чому важливо включати жінок у політичні процеси, що таке гендерні квоти і яким є досвід їх запровадження, які результати показують країни з значним відсотком жінок в політичних органах, та що означає загадкова фраза “особисте - це політичне”?
5. Богиня. (Тамара Злобіна)
Хоча більшість світових релігій наголошують на непізнаваній сутності господа, символічно цю постать частіше зображають як чоловічу. У християнстві, під впливом якого розвивалась європейська цивілізація, мова йде про бога-отця, сина, і святого духа, жіноча ж постать богинею не є - їй відведена роль покірної виконавиці божої волі та жертовної матері. Чого коштує жінкам таке відлучення від сакрального? Чому тіло і сексуальність оголошуються гріховними? Чи існують феміністичні ре-інтерпретації релігійних традицій? У цій лекції - про жіночі архетипи, сакральний зв’язок з природніми циклами, обряди родючості і сексуальності, великих богинь, священниць, жриць і відьом. Про ресурси для колективного дорослішання і творення самодостатньої жіночої самості.
