4662 
Бігаючи другу добу без сну по палаті, наче дикий звір у клітці, і панічно намагаючись заспокоїти новонародженого сина, який постійно розривався від крику, я зрозуміла, що все, приїхали. Ось воно — Kinder, Küche, Kirche, фінансова залежність і хрест на кар’єрі. Та яка кар’єра? Тут би просто вижити, поспати хоча б три години поспіль, відчути щось, крім болю, втоми і страху. Мої наївні уявлення про те, що материнство — це легко і приємно, що я продовжу працювати з дому, займатимуся спортом і взагалі не надто зміню спосіб життя, розтанули на очах. Утім, про те, що попереду буде, без перебільшення, боротьба за життя, я ще не знала.
Поки що бонусом додався пул із родичів, медперсоналу і просто малознайомих осіб з безкінечними претензіями. Допомога обмежувалася не ділом, а нагадуваннями про вологе прибирання, купання, зарядку, дієту і подібний суворий режим. Суперечливі поради породжували страх, що все робиш не так і шкодиш цьому дивному крихітному створінню. Критичне мислення вимкнулося. Відсутність сну перетворила на зомбі. Настільки, що коли двадцятиденний син почав дивно дихати, я просто розплакалася, бо не могла зрозуміти, що робити. На щастя, чоловік запропонував викликати «швидку». Тоді в мене над головою наче загорілася лампочка: точно, існує ж «швидка»!
Початок мого материнства виявився пеклом. Насправді, як і для більшості моїх подруг. Проте в моєму випадку ще й з обтяжувальними причинами: синові вчасно не діагностували ваду серця. Далі були реанімації, кардіоцентри, лікарі-покидьки і лікарі-рятівники, перелякані рядові педіатри і повне занурення у вітчизняну систему охорони здоров’я. Із цієї битви я вийшла загартованою, наче партизан після десяти років у джунглях. Зі знаннями про норми пульсу і частоти дихання, про ознаки зневоднення й серцевої недостатності, про основні симптоми вірусних і бактеріальних інфекцій, з умінням надавати першу допомогу, не спати тижнями і контролювати емоції. А головне, як трофеї чи нагороди мені дісталися контакти найкращих перевірених лікарів.
Через шість років я наважилася на друге материнство. І воно виявилося ідеальним: дитина спить, їсть і посміхається, чоловік узяв тримісячний «декрет» і ми вдвох насолоджуємося батьківством, при цьому продовжуємо віддалено працювати, не втрачаємо кваліфікацію і звичний дохід, старший син росте здоровим розумним хлопчиком і радо приймає молодшого брата. А молодший у півтора роки із задоволенням біжить у садочок і майже його не пропускає.
Чому такий контраст і чи можна зробити кожне материнство щасливим?
Є, звичайно, об’єктивні речі, які неможливо передбачити, — здоров’я і темперамент дитини, реакція матері на всі фізичні, гормональні й емоційні потрясіння, стан і настрій оточення. Проте ключові моменти все ж таки підвладні суспільству.
Найперше — це медицина. У світі щасливого феміністичного материнства вона має бути на найвищому рівні. І при веденні вагітності, і при пологах, і педіатрія. Саме це вбереже від більшості трагедій і зайвих переживань. Який контраст відчувався, коли після всіх наших поневірянь і щасливої виписки завідувач реанімацією чітко і по пунктах пояснив, як і що робити, чого не робити і в яких випадках дзвонити йому. Із таким надійним тилом абсолютна більшість моїх страхів відпала. А поки що вихід для більшості батьків — дивитися доктора Комаровського, щоб хоча б уміти відрізнити доброго лікаря від не дуже.
Другий пункт у моєму утопічному материнстві — ясла і садки. Гарні й сучасні, не переповнені і з хорошим персоналом. Про відсутність сну я вже згадувала, але згадаю ще, бо у фізичному плані саме це виявилося найгіршим. Як же я мріяла, щоб хоч на пару годин віддати дитину людям, які знають, що з нею робити, і просто впасти. Майже всі знайомі теж говорили про таку потребу. Навіть при готовності чоловіка і решти родичів допомогти. Бо одна справа, коли є чіткі домовленості і досвідчений персонал, а інша — коли тобі час від часу роблять послугу із сумнівними наслідками. Немовлята в яслах для багатьох країн — норма, в Україні ж до року це майже неможливо. Найчастіше приймають після двох-трьох років, і попередньо треба пережити епопею з чергою.
Тут виникає третій пункт — фінансова стабільність і кар’єра. Неможливість вийти на роботу перші кілька років прирікає жінку на фінансову залежність і втрату кваліфікації, а сім’ю — на ризик бідності. Можна говорити про віддалену роботу і стартапи, але в таких умовах виживуть не всі. Можна говорити про няню, але при рівні наших зарплат ця опція для меншості. Тому ще один складник щасливого материнства — оплачуваний «декрет». А для тих, хто має кар’єрні амбіції і хоче швидше повернутися на роботу чи навчання, — дитячі заклади, куди не страшно віддати навіть найменших. Після того як дитина подорослішає, є необхідність водити на гуртки і в поліклініку, приходити на батьківські збори і «лінійки». Та хоча би просто мати сили поговорити. Тому у світі ідеального феміністичного материнства і батьківства робота не витискає з людей всі соки, а ще передбачає гнучкість і надійне соціальне страхування для працівників із дітьми. І коли такі бонуси є для обох статей, це зменшує ризик трудової дискримінації жінок.
Джерело зображення: www.thelily.com
Логічний четвертий пункт — «декрет» для тат. Це теж засаднича запорука згаданої боротьби з дискримінацією, а також чудова можливість розвинути емоційні зв’язки в сім’ї, здобути новий незабутній досвід і, взагалі, це перемога справедливості. Є ще, наприклад, як у Британії, паралельний «декрет», коли перші півроку можна залишитися вдома вдвох. Однак обидва варіанти не панацея. Зі старшим сином чоловік теж перші місяці працював з дому (із сумнівною продуктивністю), і ми просто не спали і страждали вдвох. Так, звичайно, краще, ніж на самоті, але без допомоги ззовні важко.
Джерело зображення: eminenceorganics.com
А п’ята запорука щасливого материнства в моєму розумінні — розмаїття. Поява дитини — це вир емоцій, від найсвітліших до найтемніших. І тому ця тема так легко вибухає пристрастями. У кожної й кожного є свій ідеальний образ матері, впевненість, що після пологів відкривається третє око і з’являється німб. І коли до образу не дотягуємо, починається самоїдство. Коли хтось інший не відповідає нашим уявленням, легко скотитися до звинувачень. Прийняти той факт, що всі дуже різні, у всіх своє щастя і свій шлях, нелегко. Цікаво, як розповідає дослідниця Ольга Ісупова, що на противагу скандинавській моделі сімейної політики з приблизно річним оплачуваним «декретом» і кількома татовими місяцями існує французька. Вона відрізняється спектром варіантів: ясла з кількох місяців, муніципальна няня чи довгий «декрет» — при будь-якому виборі мати може розраховувати на державну допомогу. Однак цілі в обох цих системах одні — зменшити ризики бідності і дати рівний життєвий старт для всіх дітей.
Джерело зображення: womenshealthtoday
Тож мій утопічний і феміністичний ідеал материнства й батьківства — надійний тил із медиків та педагогів, фінансова стабільність, рівний вклад обох батьків, ідентичні кар’єрні можливості. А ще право не бути іконами, а бути живими людьми зі своїми потребами і слабкостями, які з таким самим розумінням ставляться до потреб і слабкостей своїх дітей.
