6991 
Марія Ґаетана Аньєзі (1718 –1799 рр.)
«Була першою в історії професоркою математики»
Марія Аньєзі народилася в заможній сім’ї міланського купця та була двадцять першою – найстаршою – з його дітей. Ренесансний тип мислення поступався місцем просвітницькому, але наукова спільнота все ще опиралася залученню жінок. Математика лишалася для італійок досить «сумнівним» зацікавленням. Для Марії щасливим випадком стало честолюбство батька, що любив хизуватися досягненнями дітей і забезпечив доньку перепусткою до світу науки. Дівчина мала неабиякий хист до мов: вільно володіла кількома давніми, європейськими та східними. Взявши участь в одному з модних на той час публічних диспутів, вона, двадцятирічна, захистила 191 філософську тезу. У той самий рік побачила світ перша наукова праця Марії Аньєзі – «Філософські розмисли». Прагнучи хоч якоїсь свободи, дівчина знайшла вихід у тому, щоб прийняти постриг, однак батько вбачав у цьому спробу кар’єрного самогубства і не дав згоди. Марія почала серйозно займатися математикою і за десять років оприлюднила працю «Основи аналізу». Книга стала першим системним викладом усієї математики ХVІІ-XVІІІ ст., і зробила вчену всесвітньо відомою. Іноді успіх був джерелом прикрощів. Увагу гострих на язик колег привернула названа іменем Марії геометрична крива. Термін «la versiera» італійською співзвучний зі словом «відьма», що стало предметом безлічі недоречних і передбачуваних дотепів. У 1790 р. вчена першою в історії дістає звання професорки математики Болонського університету, однак бути викладачкою де факто їй не дозволили. Після смерті батька Марія Аньєзі присвячує себе благочинності та створює притулок для літніх людей, назавжди облишивши науку.
Софі Жермен (1776 – 1831 рр.)
«Через свою стать і наші забобони жінка натрапляє на значно серйозніші перешкоди, ніж чоловік, осягаючи складні наукові проблеми. Але коли вона долає ці бар'єри і проникає в таємниці світобудови, то без сумніву виявляє шляхетну сміливість, винятковий талант і найвищу геніальність» К. Гаусс.
Софі Жермен народилася у сім’ї освіченого паризького буржуа, захопленого революційними ідеями. Семилітній дочці батько приділяв значно менше уваги, ніж політиці й торгівлі, тож Софі рано звикла бути наодинці з собою та книгами. Займаючись математикою, вона активно опиралася незадоволенню родини, що вважала це невдалим зацікавленням для дівчини. У щойно заснованій Політехнічній школі дев’ятнадцятирічна Софі дістала конспекти з точних наук, що їх викладали Жозеф ла Гранж і Антуан Фуркруа. Бажаючи випробувати себе, Жермен написала твір за темою одного з курсів та підписалася іменем колишнього студента Антуана Леблана. Текст оцінили високо, однак про його справжню авторку дізналися значно пізніше. Софі була ізольована від наукової спільноти, а її освіта була безсистемною та непослідовною. Одним із перших вчених, чиї підтримку та заохочення вона дістала, був викладач аналізу Жозеф ла Гранж. Жермен досить швидко опанувала складні математичні методи, викладені в «Арифметичних дослідженнях» Карла Гаусса. Захоплена працею, вона почала листуватися з автором, послуговуючись уже звичним псевдонімом мсьє Леблана. Німецький математик високо оцінив її міркування щодо теореми Ферма. Пізніше він, уже знаючи, що спілкується з жінкою, висловив захоплення її «шляхетною сміливістю, винятковим талантом і геніальністю»[1]. У 1808 р. Софі Жермен написала працю про коливання тонких пластинок й одержала премію Академії наук. Вона також стала першою жінкою, що здобула право брати участь у засіданнях Паризької Академії наук. Відновивши роботу з теорією чисел, вчена довела «Перший випадок» теореми Ферма (просте число Софі Жермен – це таке просте число p, за якого число 2p + 1 також є простим). За рекомендацією Карла Гаусса Геттингенський університет присвоює Софі звання почесної докторки, однак вона не встигає його дістати.
Софія Василівна Ковалевська (Корвин-Круковська) (1850 –1891 рр.)
«Ми так сильно захоплювалися новими ідеями, що поставали перед нами, ми так глибоко були переконані, що нинішній стан суспільства не може довго тривати, ми вже бачили в найближчому майбутньому прихід нового часу, часу свободи та загальної освіченості, ми мріяли про цей час, ми були глибоко переконані, що він швидко настане! І нам була неймовірно приємна думка, що вже ми живемо спільним життям із цим часом» С. Ковалевська.
Софія Ковалевська народилася у московській дворянській сім’ї та здобула, за відсутності альтернатив, домашню освіту. На виняткові математичні здібності дівчини першим звернув увагу Микола Тиртов – професор фізики і близький друг родини Ковалевських. «Вона стане новим Паскалем», – закликав він батьків Софії підтримати її подальшу освіту. Однак В. Корвин-Круковський не дав дозволу на навчання доньки за кордоном. Софія не примирилася з цим рішенням й уклала фіктивний шлюб із молодим геологом Володимиром Ковалевським.
У 1869 році вона вступає до Гайдельберзького університету та завершує освіту в університеті Берліна. У двадцять чотири роки Софія Ковалевська стає першою в світі докторкою математики з реальним правом викладання.
Згодом вона здобуває місце професорки у Стокгольмському університеті, де викладає спершу німецькою, а згодом і шведською. Феномен Софії Ковалевської – це не лише виняткові досягнення в теорії диференційних рівнянь і математичної фізики. Вона робить велику науку приступнішою для тих, що перед ними століттями були зачинені всі двері. Знаковим для освічених жінок Східної Європи стає членство Софії в Петербурзькій Академії наук. Вона знову стає першою в історії та надихає інших талановитих учених на працю та боротьбу.
Амалія Еммі Ньотер (1882 – 1935 рр.)
«…теорія ідеалів в усьому багатстві її ідей і фактів, теорія, що мала такий величезний вплив на сучасну математику, була створена Еммі Ньотер». П. Александров.
Амалія Ньотер народилася в німецькому місті Ерланґен у заможній купецькій родині. Її батько Макс Ньотер займався алгебраїчною геометрією та мав значний авторитет серед наукової спільноти. Однак математика привернула увагу Еммі не одразу. У вісімнадцять вона вільно володіла англійською і французькою та, успішно склавши необхідний іспит, здобула право викладати в жіночих школах. Але вчителювати Ньотер не пішла і стала натомість вільною слухачкою Ерланґенського університету (жінки все ще не мали права бути студентками). За чотири роки вона домоглася офіційного зарахування та стала ученицею відомого математика Пауля Ґордона. Під його керівництвом Амалія захистила дисертацію з теорії інваріантів. Під впливом всесвітнього лідера математиків Девіда Ґілберта вчена пише низку статей з абстрактної алгебри. Саме в цій науковій галузі вона пізніше зробить найбільш революційні відкриття. У 1915 р. Амалію запрошують на посаду приват-доцента в Ґьоттингенський університет. Із цим пов’язаний обурливий, однак досить типовий для початку століття випадок: професори-гуманітаристи бойкотували ідею допуску жінки до університетського Сенату. Девід Ґілберт озвучив із цього приводу хрестоматійну фразу: «Сенат не лазня, щоб не допускати туди жінок!». Згодом Амалія Ньотер усе-таки стає професором. Саме з ґьоттингенським періодом пов’язані її найвидатніші досягнення. Вчена створює окремий напрямок абстрактної алгебри, а терміни «модуль Ньотер», «кільце Ньотер» і теорема Ласкера-Ньотер стають базовими в цій галузі. Альберт Айнштайн назвав її однією з найвизначніших фігур світової науки.
[1] http://www.ega-math.narod.ru/Singh/Germain.htm
