4230 
Ґендерні медійні практики: Навчальний посібник із ґендерної рівності та недискримінації для студентів вищих навчальних закладів. — К., 2014. — 206 с. — Електронний додаток: диск «Ґендерні медійні практики».
Посилання, за якими можна завантажити посібник:
http://gender.at.ua/load/1-1-0-235
http://www.osce.org/uk/ukraine/284966?download=true
Для українських ЗМІ склалася ситуація, коли медіа-простір має стару звичну форму, але вона потребує нового, якіснішого змісту. Це відчуває кожна людина, хто хоче досягти успіху в медіа: від журналістів / журналісток, редакторів / редакторок, рекламістів / рекламісток до студентів / студенток, які щойно опановують цю сферу. Посібник «Ґендерні медійні практики» створено експертками й експертами як один із засобів досягнути цієї мети — змінити стратегію українських ЗМІ, зорієнтувати їх на гуманістичні цінності. У виданні розглянуто багато складних питань, які часто здаються несуттєвими, а насправді вони негативно впливають на суспільство.
«Дискримінація», «гендер», «права людини» — ці слова й поняття досі існують десь далеко — у площині законів і просвітницьких книжок, але ніяк не стануть важливим дороговказом для працівників і працівниць газет, журналів та електронних ЗМІ. Інтегрувати важливі терміни в щоденну працю, зробити застиглі слова живими — саме цього прагнуть автори й авторки «Ґендерних медійних практик». Дуже доречно в книжці зацитовано дослідника Маршала Маклюена: «Медіа — це повідомлення», отож від працівника чи працівниці ЗМІ залежить, яким буде це повідомлення — етичним і наближеним до адекватної оцінки ситуації чи химерним відбитком у дзеркалі.
Як зазначено в передмові до видання, «інформаційні війни ведуться різними засобами та способами, але їх об’єднує те, що їхні режисери намагаються показати якщо не вигадану, то дуже викривлену “картинку” світу, яка насправді є проекцією людських фобій і стереотипів». Професійні працівники і працівниці ЗМІ повинні боротися з цими сумними явищами, а не стимулювати їх множення. Гендерний підхід до створення текстів — суттєва спроба змінити ситуацію на краще, бо в українській медіа-дійсності жінок досі мало презентовано як експерток та героїнь сюжетів. Складається враження, що роль жінок у суспільстві залишається в рамках традиційного Kinder–Küche–Kirche, тож хай так буде й надалі. Преса хибно віддзеркалює наявну ситуацію, і реальність далі тяжіє до неформального дискримінаційного стандарту, що його підтримують ЗМІ. Бо «медіа можуть як пришвидшувати суспільний розвиток, так і, постійно відтворюючи застарілі стереотипи, зупиняти суспільство». Найпростіший засіб загальмувати розвиток — це й надалі презентувати досвід чоловіків як норму, а досвід жінок — як відхилення від цієї норми, тобто жіночий маргінес.
Щоб журналісти / журналістки і редактори / редакторки змінили цю жорстку матрицю (а головне — зрозуміли, як це зробити і чому вона шкідлива), у посібнику «Ґендерні медійні практики» поєднано теоретичні основи гендеру з практикою та методичним матеріалом. Це екскурс у світ гендеру, побудований як бесіда з читачами, де наведені цитати, інфографіка, матеріали соціологічних і психологічних досліджень посилено прикладами з публікацій в українських і закордонних ЗМІ.
Книжка складається з чотирьох частин: перша — «Концепт» (теорія про гендер), друга — «Практикум» (кейси і практичні завдання), третя — «Тренінг» (тренінги з гендеру), а в четвертій частині, «Ресурсах», зібрано довідковий матеріал. Якщо читачам цього замало, можна скористатися диском, на якому міститься чимало корисних джерел. Щоправда, у виданні не дуже багато прикладів гендерних стереотипів, які трапляються в українських медіа. Зацікавлені читачі легко знайдуть їх самотужки — у рекламі, друкованих ЗМІ, інтернеті, коли осягнуть теоретичний матеріал цієї книжки.
Посібник стане в нагоді не лише працівницям і працівникам ЗМІ, а й людям, чия допитливість не знає меж і прагне нового, часом незрозумілого, та безумовно важливого для суспільства. На шляху до цього пізнання існують різні мотиви: від нібито ідеалістичного «я хочу змінити світ» до прагматичного «ЗМІ мають враховувати інтереси різних груп». Зрештою, як переконані автори «Ґендерних медійних практик», журналісти і журналістки насамперед відповідальні перед суспільством, а не перед державою.
