23 лютого, 2020

Та що з тобою не так?

27 січня 2020
Ольга Циганкова
Живу в Канадських лісах. Вивчаю літературознавство та Creative Writing в Університеті Конкордія (Монреаль, Квебек). Цікавлюся феміністичною теорією та прихованими перепонами, що заважають повній реалізацї людського потенціалу.

Це мав бути черговий огляд у гінеколога, і мені потрібно було знайти нового. Тому що попередня почала аж надто тиснути на мене з приводу вагітності («Вам пора народжувати» і все тут), і я вирішила від неї позбавитися. Нова докторка наче була адекватна. Принаймні доки не почала огляд.

«Так, у вас оволосіння. Це хвороба. Забагато тестостерону».

Я кажу, я думаю, ви помиляєтеся, бо я завжди така була. В мене густе темне волосся - не тільки на голові, а й на обличчі, грудях і животі, наприклад, не згадуючи вже про ноги. Це моя нормальна природа.

«Ні. Це ненормально. Я вам випишу на аналізи».

Вона мені виписала напрям на аналізи, які я покірно здала. Тестостерон в середині спектру норми. Я повернулася і поклала папірець перед нею. Офіційний доказ того, що зі мною все ок, і моє «оволосіння» то просто частина моєї анатомії.

Я думала, вона вибачиться. Або, принаймні, визнає, що помилилася і зниже плечима. Але замість цього докторка розлютилася.

Вона почала розмовляти зі мною крізь стиснуті зуби, адекватність і посмішку як рукою зняло. Я швиденько звернула розмову та пішла геть.

Це в Києві. А от нещодавно, вже в Монреалі, я пішла до доктора з проблемою незрозумілої кровотечі (скоріше за все, то був наслідок довгого перельоту). Вона мені проводила допит.

«Ви сексуально активна?»

«Так».

(Суворим голосом) «Скільки сексуальних партнерів у вас було за останні три місяці?»

Коли я сказала, що один, бо я одружена, вона дуже помітно подобрішала. Навіть почала мені посміхатися.

Куди б я не пішла, з будь-яким запитом чи проблемою, мені транслюють одне й те саме послання: «З тобою щось не так». Насправді це означає «Я не можу тебе запхати в вузькі штани ґендерної норми». Якщо запхаєшся, тобі будуть посміхатися. Якщо відмовишся - стиснуті зуби і суворий голос твої супутники по життю. Як тут не згадати випадкову зустріч з однокурсником в аптеці.

«Олічка! Ну як в тебе дєлішкі? Заміж вийшла?»

«Вийшла».

«Молодець! А дєтки є?»

«Немає».

(Несхвальне мовчання.)

«Що, я таки не молодець?»

Звичайно, те ж саме відбувається і в родині. Це не дядько Петро тобі нахамив, це в тебе немає почуття гумору. Ти уникаєш контакту з членом родини, який завжди нападає на тебе? Ти невдячна хамка. Не хочеш обійматися з родичем, який підозріло себе поводить? В тебе параноя.

Тотальна відмова в валідації і визнанні того, що «з тобою все нормально» - ідеальна стратегія для контролю, нормалізації насильства та стирання здорових кордонів. Бо як я візьму в голову, що зі мною все взагалі ок, то це невідворотньо призведе до усвідомлення того, що зі мною роблять оточуючі. І наскільки з ними та їх поведінкою все не ок. Але за їх поведінкою століття і століття традиції, і вони почувають себе сухо та комфортно. І до цього теж треба бути готовою.

Я люблю закінчувати есе на позитивній ноті. Типу «лупайте сю скалу». Отже, треба шукати валідуючу підтримку усюди, де можна її знайти (і перестати шукати там, де вже сто разів відмовили, ге?). Партнер, хороший психотерапевт, друзі (якщо дуже пощастить). Але також - статті, виступи і подкасти, які дають нам мову, щоб описати те, що з нами відбулося, і розуміння, що це відбулося не тільки з нами.

Ну та, коротко кажучи, з вами все нормально.