24 жовтня, 2017

«Гендерна контузія» у школі: 10 способів захистити дитину

10 жовтня 2017
Олег Марущенко

Кандидат соціологічних наук, директор, експерт і тренер Гендерного інформаційно-аналітичного центру «КРОНА», доцент кафедри філософії Харківського національного медичного університету.

Співавтор і співредактор посібника «У пошуках гендерного виховання» (2013), співавтор посібника «Гендерні шкільні історії» (2012), співавтор аналітичного звіту «Діти і папери: як досягти балансу у школі? Результати дослідження з дебюрократизації шкільної діяльності в рамках спільної ініціативи руху Edcamp Ukraine і Міністерства освіти і науки України» (2017).

Член Робочої групи при Міністерстві освіти і науки України з питань політики гендерної рівності та протидії дискримінації у сфері освіти.

Українська школа не вміє мати справу з «просто дітьми» — тільки як із хлопчиками або з дівчатками. Що робити, якщо шкільна спільнота переконана, що «хлопчики — це одне, а дівчата — це ж геть інше!», і насаджує в різний спосіб застарілі гендерні стереотипи, а у вас сучасні погляди і ви хочете, щоб дитина зростала в середовищі, яке сприяє розвитку особистості? Порадами ділиться освітянин, соціолог і молодий батько Олег Марущенко.

«Гендерна контузія» у школі: 10 способів захистити дитину

Українська школа не вміє мати справу з «просто дітьми» — тільки як із хлопчиками або з дівчатками. Уявіть такий експеримент: дитину привели до школи, а стать не повідомили, і з’ясувати статеву належність із якихось причин неможливо (скажімо, зовнішність про це не повідомляє). Немає сумніву, що вибудувана десятиліттями система завалиться в лічені хвилини через елементарну нездатність функціонувати в умовах гендерної невизначеності.

«Хлопчики — це одне, а дівчата — це ж геть інше!» — любила колись повторювати завучка моєї школи. І це, мабуть, найпоширеніший в українській освіті стереотип: хлопчики однакові між собою, дівчатка — між собою, а між двома статями начебто прірва несхожостей.

Підійдемо до цього і просто, і критично водночас: слухайте, ну невже хлопчики у вашому класі однакові? А дівчатка? А хіба взагалі бувають однакові люди? А назвіть хоча б одну людську якість, притаманну всім хлопчикам і жодній дівчинці або навпаки?

Зваженого аналізу у відповідь ми не почуємо, лише вперту ірраціональну віру освітянської спільноти в те, що «одне» й «інше» все-таки існує, а ще фанатичне намагання діяти відповідно до цього стереотипу, незважаючи ні на що! І ні на кого (читай — дитину)...

За кілька років і моя донька піде до школи. Я дуже не хочу, щоб її сприймали трафаретно, нав’язували стереотипи про те, ким бути, як має поводитися «хороша дівчинка», не хочу, щоб її розвиток і все наступне життя залежали від «світоглядних вад» учительства. Впевнений, що таких батьків чимало, щодня їх ставатиме дедалі більше.

Саме для таких допитливих наведу власний антирейтинг найтиповіших для сучасної школи випадків, коли вашу дитину з великою імовірністю сприйматимуть стереотипно (спираючись на її стать, а не на унікальну особистість), нав’язуватимуть певні «правильні» норми, стандарти і навіть цілі життєві сценарії. Для кожної ситуації пропоную оцінку ймовірності з нею зіткнутися та дієві стратегії протидії.

Шкільний дзвінок уже дзвонить і саме по нас із вами... Рушаймо!

1. Свято першого дзвоника й інші виховні заходи

Імовірність зіткнутися з проблемою 95 %

Перше враження дитини від школи — це урочиста «лінійка» на честь свята першого дзвінка, на якій високий і ставний учень, найчастіше випускник, буквально випромінюючи маскулінність, несе на руках красиву, тендітну і гарно вдягнуту першокласницю з дзвіночком. Дівчинка, яка тримається за хлопця і нарочиту слабкість якої буквально вплетено в саму сутність ритуалу, за точним означенням дослідниці Варвари Поднос, — школярка, «якій старший та мудріший старшокласник передає, наче олімпійський вогонь, можливість навчатися»[1].

Надалі переважна більшість виховних заходів теж гендерно стереотипні. Коли, скажімо, відбуваються конкурси на зразок «Міс школи» і «Містер школи», діти, які беруть у них участь, змагаються якраз у тих рисах і навичках, прояви яких уважаються типовими для їхньої статі.

Якщо виховний захід передбачає використання державного прапора (а це впізнаваний символ влади), будьте впевнені — операції з ним довірять хлопцеві (причому про надмірну для дівчини вагу прапора, хай навіть із древком, навіть смішно говорити). Якщо дівчата беруть участь у цьому ритуалі, то найчастіше в ролі супроводу.

Гендерні ролі «відточуються» і в День цивільної оборони, коли дівчаткам доручають ролі санітарок, кухарок, медсестер (причому всі названі виконавиці найчастіше перебувають у приміщенні), а хлопчикам — керівників, рятувальників (фізично це активніші ролі, які виконуються на свіжому повітрі).

До змагань «Козацькі забави» дівчаток іноді взагалі не допускають, апелюючи до того, що жінок на Запорозькій Січі не було, наче школа проводить якусь масштабну історичну реконструкцію, а не звичайне дитяче змагання.

Що вже казати про свято 8 Березня і традиційні в цей день вітання дівчаток із тим, що вони належать до жіночої статі, наслідки, які випливають з цього (номери самодіяльності, поздоровлення, подарунки)...

Лайфхаки протидії:

Виховні заходи — компетенція віце-директора/-ки з виховної роботи і педагога/-ині-організатора/-ки. Можна вести з ними «переговори» про загальну зміну ідеологічних установок, їх модернізацію. Наприклад, запропонувати, щоб усі діти без винятку дзвонили у дзвіночок (придумати, як це зробити, насправді нескладно). Ті ж таки аргументи про відсутність жінок на Січі мають усі шанси розбитися об непохитне твердження, що сучасність геть інакша і (увага: важливо зберегти серйозний вираз обличчя) якби Січ формувалася нині, жінки неодмінно туди потрапили б. У разі відмови просіть дати нормативне обґрунтування таких вимог.

Якщо впертість адміністрації не дозволяє змінити ідеологію, наполегливо вимагайте зробити виняток для вашої дитини. Найпевніше, на це підуть охочіше, і вже участь цієї дитини в нетиповій для її статі ролі стане прецедентом-орієнтиром для інших, який, урешті-решт, продовжить ламати шаблони. Рано чи пізно «бастіон» упаде.

Ще можна провести гендерночутливий захід на рівні класу. У цьому разі він уже не буде об’єктом прямого впливу шкільної адміністрації, і такі заходи можна проводити навіть не в стінах школи.

2. Гендерний розподіл посад і предметів, які викладаються

Імовірність зіткнутися з проблемою 100 %

Хто — чоловіки чи жінки, які посади обіймають і які предмети викладають — усе це приховано впливає на дитину, адже на підставі цього розподілу поступово формуються майбутні життєві, зокрема професійні, установки. Згадаймо, наприклад, хто в школі працює прибиральницями і на кухарських посадах, а кого наймають для охорони будівлі або робітником.

Ось які очевидні повідомлення системи з великою ймовірністю «зчитуватиме» дитина.

  • Учительство у школі не «чоловіча справа» (справді, вчителів-чоловіків не більше як 14 % від загальної кількості педагогів).
  • Робота з маленькими дітьми не «чоловіча справа» (у молодшій школі чоловіки майже не працюють).
  • Точні науки — «чоловіча справа», гуманітарні дисципліни (мова, література, мистецтво, етика тощо) — для жінок (дослідження засвідчують відповідний гендерний крен у викладанні предметів, що, своєю чергою, залежить від попереднього професійного вибору).
  • Чоловікові набагато легше просуватися кар’єрними щаблями (спостережено, що варто чоловікові прийти працювати до школи, його кар’єра зростає як на дріжджах, на відміну від жіночої).

Лайфхаки протидії:

Протидіяти майже неможливо. І це, мабуть, одинокий пункт, у якому батьківська спільнота не може суттєво впливати на школу.

3. Шкільна форма

Імовірність зіткнутися з проблемою 30 %

Ідеться про вже не масові, а про поодинокі нині випадки, коли дівчаток примушують носити спідницю як елемент шкільної форми і забороняють одягати брюки.

Спідниця за самою своєю конструкцією вельми стримує фізичну активність і знижує комфорт дівчинки (чого не скажеш про брюки, що їх хлопці носять безальтернативно): дівчинка не може прибрати невимушену позу або переміщуватися вертикально, як-от залізти на турнік, бо навчена дбати про те, що ніхто не повинен бачити її спідню білизну. День у день з року в рік відповідні привілеї хлопців обертаються на реальні переваги розвитку.

Лайфхаки протидії:

Прочитайте статут школи (як правило, він є на сайті закладу). Якщо обов’язкове носіння спідниць дівчатками не прописано в ньому, ваша донька спокійно може обирати форму одягу самостійно. Якщо ж така норма є, треба, заручившись підтримкою інших батьків, звернутися до адміністрації із заявою про внесення відповідних змін до статуту з міркувань комфорту дітей. Шанси на позитивне вирішення питання є, особливо якщо зацікавлених батьків буде багато.

4. Цькування

Імовірність зіткнутися з проблемою 50 %

Насамперед мається на увазі те, що продукують самі діти. Як правило, об’єктами знущання стають діти з низьким неформальним статусом у класі. Їм украй рідко пробачають щось «неправильне», нетипове, найменше відхилення від «норми» помітять і зроблять об’єктом глузувань.

Колись за радянської доби старшокласниця, яка, наприклад, користувалася парфумами (нишком узятими в мами, звичайно, бо власних просто не могло бути), з великою ймовірністю сприймалась як особа легкої поведінки. Тепер користування парфумами — тренд, а от їх показове ігнорування (як і косметики) карають «суспільним осудом». Цькування ідеологічно некоректної в усі шкільні часи короткої спідниці нині цілком органічно уживається з тролінгом тих, чия спідниця занадто довга. Стрижка «під хлопчика», надмірна повнота — ось іще типові ризики. Усе, що «загрожує» або вступає в протиріччя з образом дівчинки-красуньки, може бути висміяно, і це ще кращий варіант.

З хлопчиками ситуація дещо інакша; шкільна спільнота радо вітає їхню силу і міць, активність, показовий фізичний розвиток. Будь-якого хлопця, який не вписується в «канон», можуть піддати остракізму. Типові приводи — занадто довге волосся (бо схожий на дівчинку), повнота, фізична слабкість, надмірне захоплення навчанням (фото хлопчика на дошці пошани — це «реально відстій», і що старший клас, то більше це впадає у вічі) тощо.

Лайфхаки протидії:

Перше, що спадає на думку, — поговорити щиро і відверто з кривдниками — насправді дуже рідко спрацьовує, ба навпаки, може зашкодити вашій дитині (тому радимо утриматися від таких кроків).

Куди дієвіше оперативне контактування з учителем/-кою, хто керує класом і має в арсеналі чимало засобів впливу (індивідуальних і групових) на ситуацію. Як показує практика, ефективним, особливо в запущених випадках, може бути ваш виступ на батьківських зборах із наступним загальним обговоренням. Можливо, випадок вашої дитини симптоматичний для всього класу і це вже потребує втручання адміністрації школи.

5. «Настінний простір» і навчальна наочність

Імовірність зіткнутися з проблемою 90 %

Ідеться про те, що висить на стінах школи (інформаційні дошки, плакати, стенди) і використовується безпосередньо в навчальному процесі. Ці артефакти діють аналогічно рекламі: ми щодня бачимо білборд із зображенням, наче і не вдивляємося в нього прискіпливо, але нерідко вчиняємо саме так, як задумано рекламною кампанією.

У фойє першого поверху вас неодмінно зустріне стенд на зразок «Вони опікуються освітою», на якому висять світлини керівників міста, району, як-от на цьому антиприкладі з мережі Фейсбук[2] (сфотографовано в одній із шкіл Московського району м. Харкова). Такий стенд містить прихований меседж: чоловіки повинні домінувати на вищих керівних посадах. От тільки навіщо дитині взагалі це знати?

Багато наочності присвячено правилам поводження — у школі, в особистій гігієні, на проїжджій частині, в небезпечних форс-мажорних обставинах. Дивно, але порушниками всіх установлених правил тут найчастіше виступають особи чоловічої статі: це вони курять і вживають алкоголь, ідуть по тонкій кризі, переходять дорогу на червоне світло тощо. Є й інший чоловічий образ — «відповідальний герой», який наводить лад, рятує становище. Хлопчик-забіяка і чоловік-герой — ось два найпопулярніші персонажі «настінних артефактів».

А що ж дівчатка? Знову дивно, бо часто їх немає взагалі, а там, де є, їх зображують як слухняних виконавиць правил поведінки! І жодної супергероїні особисто мені досі знайти не вдалося. Таке візуальне тло, безумовно, нав’язує гендерні стереотипи.

Лайфхаки протидії:

Згадана наочність — компетенція адміністрації школи. Досвід показує, найскладніше — це розтлумачити, що, наприклад, банальний стенд про правила дорожнього руху приховано передає і гендерні стереотипи. Однак ви маєте право вимагати замінити дискримінаційну наочність, тим паче періодично вона і так оновлюється, а якихось особливих вимог до її оформлення чи змісту немає.

Наочність можна навіть розробити самостійно, а зручним ресурсом готового продукту стане спеціальна сторінка веб-порталу ГІАЦ «КРОНА»[3], де вже розміщено зразки недискримінаційної наочності, і надалі ця сторінка поповнюватиметься. Ось, скажімо, стенд про безпеку життєдіяльності, де зображено не чоловіків-алкоголіків (чи наркоманів, безхатьків), а дві паралельні, альтернативні дороги і наслідки, що чекають на будь-яку людину, яка піде тим чи тим життєвим маршрутом.

А ось плакат із серії «Професії» (для дошкільної освіти і молодшої школи), який долає гендерні стереотипи: на кожному малюнку зображено і жінку, і чоловіка, які займаються тією самою професією.

6. Роздільне навчання

Імовірність зіткнутися з проблемою 25 %

Ще донедавна на заняттях із трудового навчання абсолютно офіційно існував поділ на групи дівчаток і хлопчиків. Минулого літа Міністерство освіти і науки України, оновивши навчальні програми для 5–9-х класів, фактично ліквідувало цю пряму гендерну дискримінацію[4]. А це була саме дискримінація, адже від представників чи представниць певної статі цілі десятиліття фактично приховували різні види трудової діяльності. І тільки уявіть, до яких масштабних наслідків це призводило: від невміння хлопців готувати і складнощів у поводженні дівчат із технікою до штучно звужених трудових траєкторій після школи.

Відтепер діти мають можливість вільно обирати, яким видам діяльності навчатися. Проте особисто в мене залишаються сумніви. Коли у класі більше як 27 дітей — а найчастіше буває саме так, — його зазнаки ділитимуть на групи. Чимало класів оснащено під різні види праці, є відповідно підготовлені педагоги. Так, номінально такий поділ відбуватиметься вже не за гендерною ознакою, але чи не продукуватиме система «випадкові збіги обставин», коли «раптом» усі як один хлопчики «чомусь» оберуть технічну працю, а всі дівчатка так само «випадково» — обслуговування? На жаль, відкидати цього не можна (буду радий помилятися).

Лайфхаки протидії:

Якщо на уроках праці вашу дитину й інших згрупували за гендерною ознакою, мерщій до адміністрації школи! Шанси вирішити питання позитивно, до того ж у короткі терміни, майже стовідсоткові, адже освітні норми на вашому боці.

P. S.: При оновленні навчальних програм для 5–9-х класів не зазнав жодних змін гендерний розподіл на уроках фізичної культури: сумнозвісні нормативи тут і досі прив’язано не до фізичного розвитку конкретної дитини, а саме до статі. Полон найголовнішого стереотипу про те, що всі діти однієї статі начебто однакові, зокрема й за фізичним розвитком, надзвичайно міцний. Тож у цьому конкретному випадку ймовірність зіткнутися з роздільним (по факту) навчанням стовідсоткова.

7. Чергування

Імовірність зіткнутися з проблемою 50 %

Чергування дітей у школі — це теж прихований гендерний розподіл праці. Причому найчастіше це вчительська «творчість». Підтвердження тому — результати соціологічного дослідження гендерних стереотипів, притаманних шкільному педагогічному колу[5]. Вчительство, зокрема, мало визначитися, які обов’язки під час шкільних чергувань слід закріпити за хлопчиками, які — за дівчатками, а які, можливо, можуть вільно виконувати і ті, і ті (рис. 1).

Виявилося, що найбільш «дівчачими» стали ті обов’язки, які є продовженням традиційних (як правило, домашніх) «жіночих» ролей і не пов’язані з фізичним навантаженням: поливання квітів (43,4 %), витирання пилу (35,3 %), догляд за клумбами (28,1 %), підмітання (15,8 %). Натомість обов’язки, що їх учительська свідомість пов’язує з авторитетом, владою, застосуванням фізичної сили, респонденти/-ки віднесли до «хлоп’ячих»: відкривання вхідних воріт (74,2 %), винесення сміття (54,3 %), чергування в коридорах (24 %), прибирання шкільної території (19,9 %), перевірка наявності змінного взуття (17,2 %). І тільки дві альтернативи — чергування в їдальні та миття підлоги — начебто «підходять» дітям обох статей.

Звичайно, ці вчительські стереотипи з великою ймовірністю може бути нав’язано дітям при розподілі обов’язків під час чергувань.

Лайфхаки протидії:

Чергування — це компетенція класного керівництва. Вимагайте від вчителя/-льки, щоб не було чергувань окремо дівчаток і окремо хлопчиків. Інше золоте правило — усі виконують усю роботу, немає «чоловічої» і «жіночої» праці.

8. Батьківська спільнота (онлайн-спілкування й офлайн-зустрічі)

Імовірність зіткнутися з проблемою 95 %

Це справжній клондайк гендерних стереотипів: попереднє покоління символічно передає власну гендерну контузію нинішньому! Повністю уникнути цього майже неможливо, адже батьківська спільнота класу доволі різношерста. Знайти бодай кілька осіб з гендерночутливими поглядами — це вже досягнення, а якщо таких буде більшість, прошу вас негайно повідомити мені назву і місцезнаходження школи, щоб занести її в аннали історії!

Яку культурну програму організувати для дітей класу («Що? Ви пропонуєте оплатити нашим діткам дві години пінболу? З глузду з’їхали? Хіба ж це для дівчаток? Вони ж пораняться...»), як розподілити обов’язки між дорослими під час «вилазки» на природу (чоловіки купують м’ясо і дрова, а «пасти» дітей і накривати на стіл — «жіноча справа»), які подарунки купити на свято (хлопчики і дівчатка наче приречені НЕ отримувати ті самі подарунки: «Ну, самі подумайте: хлопчик з лялькою! Це якось не мужньо...»). І це далеко не повний перелік тем, у межах яких невідворотно спливають гендерні стереотипи батьківської спільноти, що їх виносять на загальні збори, а в проміжках між зборами жваво обговорюють у месенджерах.

Лайфхаки протидії:

Єдиний шлях щось реально вдіяти — шукати підтримки своєї позиції, переконувати, сперечатися, наполягати. Важкувато буде молодим мамам і татам, які ж «нічого не тямлять у житті». Не забувайте, що вчительська позиція теж дещо важить, але більше консультативно (іноді особа, яка керує класом, навіть свідомо відхрещується від таких «розборок», чекаючи на фінальне рішення батьківської спільноти).

9. Підручники

Імовірність зіткнутися з проблемою 100 %

З 2016 року ГІАЦ «КРОНА» в партнерстві з ГО «Едкемп Україна» та Міністерством освіти і науки України проводять гендерну / антидискримінаційну експертизу проектів шкільних підручників. Наразі відпрацьовано сам механізм експертизи, відповідний аналіз пройшли більше як 200 підручників для 8 і 9 класів. Для видавництв така експертиза виявилася цілковитою несподіванкою, тому далеко не всі експертні правки вдалося належно врахувати, але робота триває, тож вірю, що з року в рік наші підручники покращуватимуться.

Нині ж у фондах шкіл зберігаються купи підручників, надрукованих раніше. Навіть поверховий аналіз показує, що гендерно чутливої літератури там майже немає. Ось лише найтиповіші виявлені нами «перекоси».

1. Чоловіків зображують (згадують) у підручниках у 2,5–3 рази частіше за жінок (хоча в реальному житті їх співвідношення з представницями жіночої статі приблизно паритетне). Нерідко людину взагалі і загальнолюдські цінності зображують винятково через образ чоловіка, як-от у наведеній ілюстрації з питанням «Як змінюється людина після народження?».

2. Жіночі і чоловічі образи дуже відрізняються: перших наділяють турботливістю, слабкістю, пасивністю, чутливістю, других — допитливістю, активністю, силою, сміливістю. Відчуваєте різницю?

3. Життєві орієнтації дійових осіб теж дуже відрізняються: дівчат націлюють на приватну сферу (сім’я, піклування про дітей, догляд за господарством — як виконавиці такої діяльності жінки згадуються у півтора рази частіше за чоловіків) без претензій на якісь суспільно важливі досягнення, тоді як хлопців, навпаки, орієнтують якраз на соціальний успіх. Тому спектр згаданих у підручниках «чоловічих» професій ширший за жіночий приблизно в 3–4 рази: близько 75 % професій і видів діяльності, пов’язаних із розумовою працею (зокрема на керівних посадах), та 90 % — із фізичною, тут виконують чоловіки; жінки натомість задіяні в обслуговуванні, освітній, медичній і торговій сферах.

4. Навіть вільний час чоловіків показано як активний і рухливий (часто він проходить за межами помешкання, наприклад, на рибалці, в подорожі), тоді як у жінок він набагато пасивніший і зазвичай реалізується вдома (шиття, в’язання, куховарство тощо).

Лайфхаки протидії:

Звичайно, ви не можете переписати підручники. Однак можна поставити перед педколективом питання про те, як ефективно працювати навіть із таким дискримінаційним матеріалом. Ось що реально можна пропонувати.

  1. У будь-яких історичних екскурсах треба постійно наголошувати дітям, що жінки залишили не такий помітний слід в історії не тому, що дурніші, а тому що довгий час просто не мали доступу до публічних сфер (освіти, науки, політики, торгівлі тощо).
  2. Якщо тільки можна уникати стереотипних текстів, вправ, задач, так і треба робити. Якщо ж повна безвихідь і від них нікуди не подінешся, запропонуйте вчительству давати короткі коментарі. Можна, наприклад, пожартувати над задачкою так, що присутні зрозуміють її недолугий дискримінаційний зміст. Можна запитати дітей, чи вважають вони справедливим той чи той вислів і чому саме. Можна зробити багато що, і це залежить від позиції педагога.

10. Вчительська робота

Імовірність зіткнутися з проблемою 100 %

Наостанок, мабуть, найодіозніший пункт антирейтингу. Так, без педагогічної спільноти передача гендерних стереотипів точно не могла б обійтися. І не тому, що вчительство — це ворог дітей, просто воно такий самий продукт культури, до того ж не дуже схильний сприймати свою роботу критично!

Тетяна Дрожжина, професорка кафедри методики дошкільної і початкової освіти КВНЗ «Харківська академія неперервної освіти», канд. пед. наук, агентка розвитку гендерної компетентності вчительства:

«Таких дій у роботі вчительства, на жаль, дуже багато. Наприклад, частота звернень до дітей на уроці: частіше звертаються до тієї дитини, для якої, згідно зі стереотипом, певний предмет начебто важливіший. Практично загальнозаведено вважати, що для хлопчиків важливі математика, інформатика, фізична культура, а для дівчаток — мови і літератури. І заохочувати одних дітей до занять цими предметами вважається правильним, так само як знижувати інтерес до інших.

Учитель/-ка може також поділити дітей на групи за статевою ознакою: з метою чи то виконати завдання, чи то зібрати клас. Часто до хлопчиків і дівчаток пред’являються різні вимоги: побитися на перерві для перших уважається нормальним, для других — неприпустимим...»

І це не все. Ось іще кілька дуже типових учительських «ляпів»:

  • звертаються до дітей різної статі по-різному, найчастіше до дівчат — за ім’ям, до хлопчиків — за прізвищем;
  • по-різному пояснюють незадовільні успіхи дитини: якщо це хлопчик — недостатньою працездатністю, старанністю, посидючістю, якщо дівчинка — відсутністю здібностей, таланту;
  • прохання дитини про допомогу сприймають як непідготовленість дівчинки, але як допитливість і розумність хлопчика.

Лайфхаки протидії:

Починати треба з розмови з особою, педагогічна діяльність якої через повторення і культивування стереотипів вас не влаштовує. Це може дати результат, адже треба розуміти, що більшість педагогів історично просто не мали реальної можливості осмислити гендерну проблематику. Покажіть, що у вас є підстави вимагати саме гендерно чутливого стилю викладання, дайте посилання на літературу, написану спеціально для вчительства (мабуть, поки що найкращий і найдоступніший за змістом посібник «В поисках гендерного воспитания»).

Якщо ваші зусилля не увінчалися успіхом, апелюйте до адміністрації!

Вам стануть у нагоді:

Посібник «Гендерні шкільні історії»

Посібник «В поисках гендерного воспитания»

Гендерний журнал «Я: Гендер і освіта»

Тема сезону «Освіта і просвіта» на «Гендер в деталях»

 

[1]                Поднос, Варвара. Гендеровані шкільні ритуали: по кому дзвонить перший дзвінок? // Гендерний журнал «Я». — 2016. — № 1 (40). — С. 24.

[2]                https://www.facebook.com/SemenukhaRoman/posts/1968393543442027?pnref=story

[3]                http://www.krona.org.ua/naochnist.html

[4]                Життєві компетентності на основі якісних знань, замість вимог — очікувані результати навчання, більше довіри до вчителя: МОН оновило програми 5–9 класів // http://mon.gov.ua/usi-novivni/novini/2017/06/19/mon-onovilo-programi-5-9-klasiv/

[5]                Проведено Гендерним інформаційно-аналітичним центром «КРОНА» в лютому-травні 2015 року в рамках експериментальної роботи регіонального рівня «Науково-методичні засади впровадження гендерних підходів у систему роботи навчальних закладів» та проекту «Дитячий садок і школа: гендерний апгрейд». Застосовано двоступеневу вибірку: на першому етапі відібрано 8 освітніх установ (враховувалися їх диспозиції у поселенській структурі Харківської області та представленість у вибірці закладів різних типів). Як результат, один із закладів (спеціалізована школа-інтернат) представляв обласний центр, три — районні центри (один НВК, одна гімназія, один ліцей), два — селища міського типу (одна гімназія, одна загальноосвітня школа), два — селища (один НВК, одна загальноосвітня школа). На другому етапі в кожному обраному закладі з використанням методики напівстандартизованого інтерв’ю було опитано всіх педагогічних працівників (загальна кількість опитаних — 221 особа).

10 жовтня 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Матеріали по темі
Гендерна освіта в Україні: витоки та історична перспектива
Сьогодні гендерна освіта в Україні доступна і різноманітна. Від дистанційних курсів до вільних лекторіїв і університетських студій — є проекти як базового рівня, так і розраховані на академічну спільноту. Проте хто знає, коли і з чого все починалося? Літні школи, по суті, — альтернативи державним університетам. Саме завдяки їм творилася і постійно покращувала свій рівень спільнота гендерних дослідниць і дослідників. Внесок цих проектів у розвиток українського фемінізму важко переоцінити. Невідомо, чи відбулася б без них популяризація гендерної проблематики, яку спостерігаємо сьогодні.
Про підсумки конкурсу гендерних педагогічних проектів
17 творчих робіт зі шкіл Харківської області змагалися на конкурсі педагогічних розробок з гендерних студій, який відбувся за підтримки Фонду імені Генріха Бьолля в Україні. Читач(к)ам пропонуємо результати регіонального експерименту. 
Гендерночутлива наочність для шкіл та дитсадків
Інформаційно-ілюстративні матеріали для використання в освітніх установах з пріоритетною політикою гендерної толерантності. Складається з двох настінних плакатів для розміщення в фойє, а також серії зображень на тему «Професії». Розробка: Гендерний інформаційно-аналітичний центр «Крона»
8 жіночих внесків, без яких не було б незалежної України
24 серпня всюди звучатиме «Слава Україні!» — «Героям слава!». Як щодо героїнь? Який той внесок жінок, без якого — без перебільшення — не було б незалежної України?
Як зробити свою жінку багатою та успішною?

Фото

Дизайнерка проілюструвала поради для чоловіків від Галини Герасим: хочеш успішну жінку - вкладайся у зовнішність, побут, гендерну рівність, та "чоловічі енергії". Джерело
Авторка детально аналізує книгу Кевіна Кумаширо «Освіта неспокою: квір-активізм і антиопресивні педагогіки». Опираючись на власний академічний досвід, Ольга Плахотнік характеризує новітні напрями постмодерної освіти, зокрема антиопресивну освіту, а також рефлексує над перспективою втілення описаних практик в Україні.
Радикальные педагогики: как феминизм и квир-теория меняют образование
Під час виступу на квір-фестивалі meta- у Білорусі дослідниця розповіла про особливості викладання гендерної теорії з допомогою інструментарію радикальних педагогік. Було окреслено особливості феміністичних педагогік, а також специфіку дискурсу гендеру й освіти закордоном і в пострадянському академічному просторі (транскрипт лекції)
У статті авторка пояснює зв’язки між квір-педагогікою, квір-теорією та феміністичними педагогіками, а також шукає відповідь на запитання, чи можливий розвиток квір-педагогіки в пострадянському академічному просторі, де квір-теорія опинилася на маргінесах. 
У статті авторка аналізує не-ієрархічну модель освітньої системи, яка є центрованою на потребах студент(ок)ів, та розглядає перспективи використання радикальних педагогік у такій моделі. Також наведено міркування щодо можливостей подібних підходів в українській вищій школі.
У форматі інтерв’ю науковиця тлумачить власне розуміння феномену квір-педагогіки, розповідає про розвиток і перспективи цього дослідницького напряму в контексті сьогодення, а також ділиться досвідом участі у сучасних проектах з квір-студій.