21 січня, 2018

7 психологічних порад, як виховувати сина так, щоб не зашкодити йому

29 листопада 2017
Марта Приріз

Працює з підлітками і дорослими

У мінливому світі складно зорієнтуватися, як виховувати дітей. Традиційний поділ на «дівчачі» і «хлопчачі» планети більше не працює: лідерство, відповідальність, емоційний інтелект — неодмінні якості людини ХХІ століття, і у них немає статі. Як підтримати хлопчика в сучасному суспільстві, розповідає психологиня Марта Приріз, називаючи корисні тематичні книжки і фільми.


У мінливому світі складно зорієнтуватися, як виховувати хлопчика. З одного боку є бажання виростити його здоровою, щасливою людиною, яка вмітиме співчувати і питати про допомогу, з другого боку є соціум, який каже, що «бути справжнім чоловіком — це не показувати емоцій і ніколи не плакати». На жаль, такі патріархальні установки часто призводять до депресій, алкоголізму, суїцидальних спроб у чоловіків. Завдяки досвіду праці психологинею з підлітками я вивела кілька рекомендацій про те, як виховувати сина, щоб він почувався любленим, цінним і зростав у сім’ї, де панує психологічно здорова атмосфера.

1. Навчіть висловлювати емоції і почуття



— Мамо, болить, я впав!
Це трирічний Роман біжить до Марії, яка вже за хвилю його обійме. Він ще не знає, що йому має бути соромно, бо щойно він проявив не маскулінні риси характеру, і, може, ніколи не дізнається про це, якщо його батьки будуть достатньо чуйними. Одне з правил навчання — наслідування. У сім’ї воно працює напевно, адже в перші роки життя дитина особливо швидко переймає побачене і почуте. Батьки — ті, на кого вона рівнятиметься, і ті, до кого насамперед прибіжить.

Важливо навчити дитину розпізнавати свої емоції, всю гаму переживань і відчуттів. Передусім це можна робити, розповідаючи про свої почуття, радості і відкриття. Ще ви можете запитувати: «А як би почувався медведик, якби заблукав? отримав трійку? виграв подорож на кораблі?» Можна також використовувати карти емоцій, це набори карток, на яких намальовано кактуси з різними емоціями. Окремо є горщечки для кактуса і картки з погодою. Так ми вчимо хлопчика розпізнавати свої емоції і не знецінювати жодну з них.

Книжка на допомогу: «Велика книга почуттів» Гжегожа Касдепке.
Корисні матеріали: набори метафоричних карт для дітей «Я і всі-всі-всі», «Карти емоцій», «Еcco», «Morena», набір кубиків Рорі.
Варто переглянути: «Застряг у любові» (2012).

2. Не картайте його за сльози



Мій син Олежик заплакав, коли його сестра поїхала на рік в Італію. Йому тоді було 9. Вони з сестрою дуже дружні. Я не знав, що маю сказати, тому пригорнув його і намагався сказати, що цей рік мине швидко. Мені здається, це була дуже незграбна спроба підтримки. Мій тато гримнув би кулаком і сказав: «Ану відставити сльози! Розпустив нюні...» Але я не хочу, щоб мій син був таким... Мені здається, що треба показувати іншим, що вони щось для тебе означають.

                                                                  Дмитро

Коли ваш син плаче, у цьому немає нічого надзвичайного. Від плачу людина не стає ні гіршою, ні кращою. Навпаки, їй може емоційно полегшати або вона може заспокоїтися після довгої напруги. Будь-які емоції цінні і потрібні. Звичайно, багато залежить від способу їх демонстрування: злість можна вивільнити, якщо покричати в подушку, для цього необов’язково когось бити. Достатньо бути уважним і відстежувати свої емоції. Тому не варто знецінювати емоційні прояви хлопчика, які у нас традиційно вважаються «жіночими», як-от сльози, сентиментальність, ніжність, турбота. Він людина і має право на виявлення різних емоцій і страхів.

Книжка на допомогу: «Практичне дитинознавство» Світлани Ройз.
Варто переглянути:
«Червоні браслети» (2014).

3. Цінуйте його довіру

Уперше я сказав мамі, що я гей, коли мені було 16. Вона відповіла, що годі так жартувати і що у неї немає часу. Пам’ятаю, тоді вона пішла на кухню готувати вечерю. Може, це був її спосіб заспокоїтися? Наступного разу я заговорив про це, коли мені було вже 19. Я сказав: «Мамо, це не жарт. І я дуже хочу, щоб ти мене зрозуміла...» Але мама почала кричати і проклинати мене, сказала, що в мене не все в порядку з головою. Більше я з нею про це не говорив.

Віктор, 26 років

Він може прийти до вас розповісти, що закохався. Йому радісно, і ось він ділиться цим саме з вами — чи це не головне? Довіра вибудовується крок за кроком. Може бути, що він прийде поскаржитися або скаже, що йому дуже боляче, бо хоча собака помер місяць тому, він досі не може звикнути. Це вже інше, скажете ви? Менш значиме? Він не може показувати, що йому кепсько? Співпереживати? Запитайте себе лише одну річ: «Я хочу, щоб мій син був щасливим?» — і вислухайте його. Немає неважливих тем, якщо він уже прийшов із цим до вас, своїх батьків.

Книжки на допомогу: «Ваш неспокійний підліток» Роберта і Джин Байярд, «Не втрачайте своїх дітей» Гордона Ньюфелда і Габор Мате.

4. Підтримуйте, якщо він відрізняється


Мій син дуже любить прибирати. Щосуботи він випроваджує нас з дому і вмикає музику. Під неї пилососить, замітає, витирає пил. Для нього це трохи як відпочинок і спосіб перелаштуватися. Ще він куховарить. Були такі місяці, коли у нас готував їжу лише він. Це був складний період для нашої сім`ї, тому я пишаюся, що Вадим узяв на себе ці обов’язки. Тепер він зустрічається з дівчиною. Марина каже, що їм дуже добре разом. Він радіє за її стрімку кар’єру, чекає після роботи. Іноді приходить готувати їй їсти, прибирати.

Антоніна

Це може бути що завгодно: він захоче грати на скрипці, вишивати хрестиком чи почне писати вірші. Можливо, перше, що спаде вам на думку: «Що подумають люди?» Та його світ залежить від того, що подумаєте ви. Для хлопчика захоплення ще не має гендерного забарвлення: воно або подобається, або
ні. Великою мірою від того, як відреагують батьки, залежить, з’являться у нього нові комплекси чи, навпаки, він стане впевненішим. Тому спирайтеся на його здібності, хваліть за те, що він виявляє ініціативу і старається, розпитуйте, чи потрібна допомога.

Книжки на допомогу: «Спогади вигаданого друга» Метью Гріна, «Середина світу» Андреаса Штайнгьофеля.
Варто переглянути: «Х+Y» (2014), «Молитви за Боббі» (2009).

5. Навчіть підтримувати інших

— Артеме, а ти не хочеш поділитися печивом з Мартою? — питає моя знайома свого шестирічного сина.
— А Марта сумна?
— Ні, з чого ти взяв?
— Коли я сумний, то прошу в тебе печиво.
— Марта не сумна, але так ти зможеш зробити добру справу. Пам’ятаєш, ми говорили про маленькі добрі справи?
— А-а, як ті люди, що змінили світ?
— Так.
— Тоді я дам Марті печиво.

***
Коли мій син розповідає, що сьогодні у його друга була складна співбесіда, перше, що я питаю його: «А ти вже подзвонив запитати, як вона минула?» Щось схоже я питаю, коли він каже, що його дівчина сьогодні брала в когось інтерв’ю.

Руслана


Дітям найкраще давати готові алгоритми дій для можливого виявлення підтримки. Як приклади: коли хтось плаче, запитай, чи можна обійняти і чому плаче; коли твій друг потрапив у халепу, будь до нього уважнішим і запитай, як ти можеш допомогти; якщо людина тобі важлива, показуй це їй конкретними діями, а не лише прокручуй цю думку у себе в голові; не бійся бути щирим; не бійся любити чи підтримувати — це не соромно.

Книжка на допомогу: «Справжні хлопчики. Як урятувати наших синів від міфів про маскулінність» Вільяма Поллака.
Варто переглянути: «Добре бути тихонею» (2012).

6. Навчіть не боятися питати про допомогу


Мені тато казав, ще з дитинства, що справжній чоловік сам знайде рішення. Що питати поради чи допомоги — це слабкість і безхребетність. З мамою було легше. Вона і обійме, і слово добре скаже. Тато з нею потім сварився, що вона мене надто балує своєю добротою.

Остап, 19 років

Уміння порадити собі самостійно дуже цінне. Однак бувають ситуації, коли допомога від інших підштовхує інакше поглянути на ситуацію, яка склалася, вирішити її. Запитати про допомогу, вміти коректно сформулювати це прохання — це перший крок на шляху до співпраці. У ХХІ столітті саме навички співпраці, ненасильницької комунікації і взаємодії стають дедалі потрібнішими, тому виховати людину, здатну попросити про допомогу — дуже цінна інвестиція в сина.

Книжка на допомогу: «Нотатки на серветках» Гарта Каллахана.
Варто переглянути: «Основні принципи добра» (2015).

7. Всіляко пояснюйте, що агресія й насилля — це не вихід



Пригадую, мама й тато були проти, щоб я бився за школою. Вони довго й нудно мені це пояснювали. Я не слухав. Ну що вони могли знати? Вдарив раз Максима — і він припинив до мене чіплятися, потягнув за бюстгальтер Софію — вона вже не казала, що я лінива істота. А потім батьки показали мені типовий підлітковий фільм, де хлопець побив іншого і загримів у колонію. Ну, бо не розрахував удар. Вигляд крові, стін в’язниці й оті моторошні кадри справили на мене враження. Лише тоді я зрозумів, що бути агресивним — це ні разу не чудово.

Олексій, 27 років

На жаль, досі існує тенденція виховувати хлопчиків як тих, хто в будь-якій незрозумілій ситуації вирішить справу силою. За цією логікою дуже ймовірно, що потім він битиме і дітей, і дружину. Насилля породжує насилля. Можливо, замість цього варто виховувати медіатора? Того, хто прийде і стане посередником для примирення й неагресивними способами вирішуватиме складні ситуації.

Книжка про ненасильницьку комунікацію на допомогу: «Коли жирафа танцює з вовком» Серени Руст.
Варто переглянути: «Заплати іншому» (2000), «Клас» (2007).

29 листопада 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Гендерний педагогічний альманах від "Крони"
Гендерний педагогічний альманах / за ред. О. Марущенка, О. Андрусик, Т. Дрожжиної. – Харків: Планета — Принт, 2017. — 68 с.
8 психологічних порад як виховувати доньку так, щоб не знецінювати її
У мінливому світі складно зорієнтуватися, як виховувати дітей. Традиційний поділ на «дівчачі» і «хлопчачі» планети більше не працює; лідерство, відповідальність, емоційний інтелект — неодмінні якості людини ХХІ століття, і у них немає статі. Як підтримати дівчинку в сучасному суспільстві, розповідає психологиня Марта Приріз, називаючи корисні тематичні книжки та фільми.
Гендерна освіта в Україні: витоки та історична перспектива
Сьогодні гендерна освіта в Україні доступна і різноманітна. Від дистанційних курсів до вільних лекторіїв і університетських студій — є проекти як базового рівня, так і розраховані на академічну спільноту. Проте хто знає, коли і з чого все починалося? Літні школи, по суті, — альтернативи державним університетам. Саме завдяки їм творилася і постійно покращувала свій рівень спільнота гендерних дослідниць і дослідників. Внесок цих проектів у розвиток українського фемінізму важко переоцінити. Невідомо, чи відбулася б без них популяризація гендерної проблематики, яку спостерігаємо сьогодні.