17 листопада, 2019

Відпустка по догляду за дітьми: чому лише мама?

30 жовтня 2018
2468
Олена Зайцева

Дослідниця гендерної проблематики, активістка української феміністичної спільноти, перекладачка (профіль на linkedin.com).

Скільки татів беруть гарантовані законодавством «відпустки по догляду за дитиною»? Чому в Україні чоловіча відпустка вважається «похідною» від жіночої, які нюанси перешкоджають батькам реалізувати їхні права та на досвід яких країн Європи варто рівнятися українському праву і практиці?
Читайте також:

Тільки 1–3 % відпусток по догляду за дітьми в Україні беруть чоловіки[1]. Що заважає чоловікам більше турбуватися про власних дітей — закон, втрата зарплатні чи суспільна думка? Розгляньмо детальніше.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки» (далі — Закон), по закінченні відпустки у зв’язку з вагітністю й пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Цю відпустку повністю або частинами можуть також використати батько дитини, бабуся, дідусь чи інші родичі, які фактично доглядають за дитиною, або особа, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, хтось один із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

Чим відрізняються вимоги українського законодавства до матері і до батька в ситуації цієї відпустки? Цілком зрозуміло, що в обох випадках працедавець не зацікавлений у тимчасовій втраті працівника/працівниці та в обов’язку зберігати при цьому за ним/нею робоче місце. Проте, на відміну від матері, батько (й інші родичі) має подати для оформлення відпустки додатковий документ — довідку з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що мати вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і що їй припинили виплачувати допомогу по догляду за дитиною. Додатковий документ — додаткові складнощі, адже в разі неправильно оформленої довідки у працедавця з’являється зручна причина відтягувати момент відпустки або взагалі її не дати. А терміни тут мають значення, бо за загальним правилом таку відпустку надають, доки дитина не досягнула трирічного віку.

Є ще один, не дуже помітний на перший погляд юридичний нюанс між відпусткою для матері і для батька (інших родичів). Відпустка по догляду за дитиною надається за заявою відповідної особи й оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, але чітких термінів, коли працедавець повинен видати такий наказ, не встановлено! Тобто якщо відпустка стосується жінки, то працедавець заздалегідь знає, бо жінка спочатку бере відпустку у зв’язку з вагітністю і пологами. У випадку чоловіка така заява може стати цілком несподіваною, але при цьому дехто (навіть юристи) усе-таки вважає, що працедавець повинен видати наказ одномоментно — день у день: батько (інший родич) сьогодні написав заяву, а завтра вже має право не з’явитися на роботі. Скажу більше, такі чоловіки навіть до суду подають, захищаючи своє право отримувати миттєвий наказ про відпустку, а потім ще пояснюють відмову суду задовольняти такі вимоги тим, що чоловіків у нас дискримінують і обмежують у праві на відпустку по догляду за дітьми[2]. Для порівняння, у Європі термін повідомлення працедавця про намір скористатися правом на відпустку варіюється від 10 днів у Болгарії до чотирьох місяців в Австрії, а подекуди в країнах залежить ще й від тривалості відпустки. Мало того, працедавець, своєю чергою, має право відкласти відпустку за наявності певних обставин[3].

Якщо вже згадали про Європу, то слід підкреслити ще одну важливу відмінність між такими відпустками у нас і в них. Хоча прямо українське законодавство про це не говорить, різноманітні тлумачення українських чиновників (які не можуть не впливати на практику) свідчать, що відпустка батька й інших родичів по догляду за дитиною похідна від відпустки матері. На практиці це означає, що якщо мати втрачає право на відповідну відпустку, то його втрачають і всі інші[4]. А от згідно з директивою Рада ЄС № 2010/18/EU[5], чоловікам і жінкам надається індивідуальне право на відпустку по догляду за дитиною, і на практиці більшість держав Європи розглядають таку відпустку як особливе право кожного з батьків. Фактичний розподіл відпустки може відрізнятися: це може бути правило про неможливість передавати певну частину відпустки (ці періоди іноді розглядають як «жіночі» й «чоловічі» «квоти), або індивідуальна тривалість відпустки для кожного з батьків, або тривалість відпустки встановлюється загальна, а батьки вже вирішують, як поділити цей термін між собою. У згаданій вище директиві Ради ЄС закріплено загальний принцип про те, що принаймні один місяць не може передаватися іншому з батьків з метою сприяти гендерній рівності у сфері отримання відпустки.

Ще одна різниця між Україною і Європою — існування у 23 державах-членах ЄС окремого права батька на відпустку (paternity leave). Зазвичай таку відпустку батько може отримати протягом перших тижнів або місяців життя дитини, але вона досить коротка — від двох днів до двох тижнів[6].

Щоб не давати ходу стереотипам, ніби у Європі загальна відпустка по догляду — це фактично пару днів, зазначу ще, що мінімальна тривалість відпустки по догляду за дитиною становить чотири місяці, а в багатьох країнах ЄС вона майже 3 роки[7]. Оплачується така відпустка у Європі теж не завжди: часом такі виплати існують лише в державному секторі або якщо це передбачено в трудових договорах, колективних угодах. Якщо узагальнювати, то в скандинавських країнах краща оплата відповідної відпустки і сама відпустка довша, ніж у Центральній і Південній Європі. В Україні після 1 липня 2014 року призначається лише допомога при народженні дитини в розмірі 41 280 грн, виплачується ця допомога за формулою: один раз у сумі 10 320 грн, решта суми — протягом наступних 36 місяців[8]. Треба додати, що криза в державі особливо вдарила саме по жінках, адже соціальні виплати, що їх отримують переважно жінки (це стосується і більшості виплат, пов’язаних із дітьми), суттєво знецінилися[9].

Хотілося б вірити, що зважаючи на різницю в правовому і матеріальному забезпеченні батьки у Європі готові на рівних доглядати власних дітей, але доводиться розчаруватись: традиційне сприйняття соціальних ролей чоловіка і жінки зберігається і там, а обов’язки по догляду за дитиною досі вважаються переважно жіночими. В Україні ситуація потроху покращується, але до гендерної рівності ще далеко: дехто з татусів заявляють, що користуються такою відпусткою, щоб «підтримати свою дружину» або «дати їй теж реалізуватися», «допомогти їй». Якщо тлумачити ці заяви зі здоровою часткою критики, то можна виснувати, що й такі нібито відповідальні татусі насправді вважають, що за власною дитиною вони доглядають не тому, що вони батьки і такий догляд — це їхній безпосередній обов’язок, а роблять послугу дружині, добровільне беручи на себе «її сфери відповідальності». Якщо ж раптом виявляється, що в такого тата просто зарплатня була на той час меншою, ніж у дружини, то ілюзії геть розвіюються: «шляхетність» такого вчинку нагадує радше звичайний фінансовий розрахунок під соусом класичних стереотипів про «жіночу» й «чоловічу» роботи.

То чи дискримінаційне українське законодавство щодо чоловіка при отриманні відпусток по догляду за дитиною? На мою думку, на практиці переважна дискримінація в цьому питанні і далі стосується жінок, на яких покладають основну відповідальність за догляд, виховання і безпеку дітей. Конституція України проголошує рівне право матері, батька чи інших зазначених у статті осіб доглядати за дитиною, а процедурні моменти формально стосуються обох батьків. Практичною перешкодою для батька може стати бездіяльність роботодавця (відсутність наказу/розпорядження про надання відпустки, який можна оскаржувати). Водночас проблеми для жінки набагато серйозніші — від відмови приймати на роботу через потенційний «декрет» до суттєвої втрати кваліфікації через неможливість передати доглядові функції чоловіку, і найчастіше не через законодавчі обмеження, а через банальне уникання фінансових утрат чи небажання чоловіка виконувати «жіночу» роботу.

Читайте більше про трудову дискримінацію матерів та залучення татів до батьківства.


[1] Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (2014, с. 410): https://www.radiosvoboda.org/a/svoboda-v-detalyah/29417612.html

[2] http://zib.com.ua/ua/print/130588-yak_batkovi_oformiti_doglyad_za_ditinoyu.html

[3] https://zp-ok-pmgu.com/files/3150-11580-1-PB.pdf

[4] https://news.dtkt.ua/ua/labor/labor-relations/40000

[5] Включена в Додаток XL Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом як така, що потребує впровадження в українське законодавство протягом трьох років з дати набрання чинності Угодою про асоціацію.

[6] https://zp-ok-pmgu.com/files/3150-11580-1-PB.pdf

[7] https://www.rand.org/content/dam/rand/pubs/research_reports/RR1600/RR1666/RAND_RR1666.pdf

[8] http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2811-12/print

[9] http://ukraine.politicalcritique.org/2018/03/07/antikrizovi-reformi-v-ukrayini-strukturni-zagrozi-dlya-zhinok/

30 жовтня 2018
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Методика оцінки ризиків повторного насильства
19 квітня набув чинності наказ про оцінку ризиків вчинення повторного насильства перед винесенням заборонного припису насильникам. Анна Саєнко, адвокатка, незалежна експертка, членкиня Асоціація жінок-юристок України "ЮрФем" розповіла нам про методику оцінки ризиків.
Хто та як може усиновити дитину?
Ратифікувавши Конвенцію ООН про захист прав дитини 27 лютого 1991 року, Україна визнала, що дитині для повного й гармонійного розвитку потрібно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові й розуміння[1], а також що пріоритетним у боротьбі із проблемою сирітства є інститут адопції.
Право на рівну оплату праці за роботу рівної цінності — українські реалії
Чинне законодавство України фактично обмежує право жінок на рівну з чоловіками оплату за рівноцінну працю, гарантоване нормами міжнародних договорів, ратифікованих Україною. Що означає поняття «рівноцінна праця», як його тлумачать та захищають у міжнародному законодавстві?