25 квітня, 2018

Тег: фемінізм

Кількість результатів: 38

Останнє відео

У відео-лекції Катерини Кобченко окреслено культурний та історичний контекст ХІХ ст. – часу зародження жіночого руху в Україні. Акцентовано на питаннях жіночої освіти, кар’єрних можливостей та індивідуальних свобод.

Феміністичний інтенсив 2017/ Feminist Intensive 2017
Перший Феміністичний інтенсив відбувся у смт. Славське Сколівського р-ну Львівської області 13–15 жовтня 2017 року. Організувало його Громадське об'єднання Центр «Жіночі перспективи» за підтримки Фонду Гайнріха Бьолля та Сігрід Раузінг Траст Фонду. У відео учасниці Першого Феміністичного інтенсиву 2017 діляться своїми враженнями про цей захід, а також думками щодо впливу такого заходу на розвиток фемінізму в Україні.
Меланхолія статі: Ольга Кобилянська і "нова жінка" кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Відео

У лекції Тамари Гундорової відображено специфіку потрактування феміністичних ідей О. Кобилянською, висвітлено типи стосунків між статями в її творах. Охарактеризовано соціальні, національні й психологічні особливості створеного нею культурного типу нової жінки. 
Жінка-авторка в модернізмі: український та європейський виміри (Леся Українка, Ольга Кобилянська, Вірджинія Вулф та Лу Саломе)

Відео

Залучивши біографії Лесії Українки, Ольги Кобилянської, Вірджинії Вульф та Лу Саломе, Ірина Ніколайчук вибудовує домінанти становлення традиції жіночого письменства в модерністичній літературі. На прикладі авторок з України, Німеччини та Великої Британії здійснено порівняння досвідів різноманітних культурних контекстів. 
«Сепаратизм сей трохи смішнуватий», або хто вбив Дон-Жуана: нерозпізнане обличчя українського фемінізму

Відео

У лекції Оксани Забужко на прикладі трьох знакових для літератури фігур – Олени Пчілки, Наталі Кобринської та Лесі України – запропоновано різні парадигми емансипованої жіночої поведінки та продемонстровано їхню проекцію на сучасний гендерний дискурс. Боротьба з гендерними стереотипами інтерпретується як базовий принцип, що свідчить про цивілізованість суспільства. 
3. Годувальниця (Тамара Марценюк)

Відео

«Поверх фемінізму» — вільний лекторій освітньої організації «Культурний Проект», реалізований спільно з Фондом імені Гейнріха Бьолля в Україні у 2015 році. Лекторка: Тамара Марценюк, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету “Києво-Могилянська академія”.
2. Творчиня (Тамара Злобіна)

Відео

«Поверх фемінізму» — вільний лекторій освітньої організації «Культурний Проект», реалізований спільно з Фондом імені Гейнріха Бьолля в Україні у 2015 році. Лекторка: Тамара Злобіна, кандидатка філософських наук, випускниця Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України. 
1. Героїня (Тамара Злобіна, Тамара Марценюк)

Відео

«Поверх фемінізму» — вільний лекторій освітньої організації «Культурний Проект», реалізований спільно з Фондом імені Гейнріха Бьолля в Україні у 2015 році.  Лекторки: Тамара Марценюк, кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету “Києво-Могилянська академія” та Тамара Злобіна, кандидатка філософських наук, випускниця Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України.
Гендер для медій: третє видання, 2017
“Гендер для медій: підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей” (третє, виправлене та доповнене видання).
Марші 8 Березня: винайдення феміністичної традиції
Коли відбувся перший феміністичний марш в Україні? Якщо відсторонитися від «совкової» традиції свята «весни й краси», то чим цей день є сьогодні? Українські феміністки з 2008 року відповідають на це питання. Про всі марші, їхніх організаторок і політичні вимоги, а також про актуальні дискусії 2018 року — у дослідженні Ганни Гриценко.
Історія українського фемінізму: що дивитись та читати
Протягом березня в Музеї книги і друкарства України тривав проект «Якими нас прагнете: фемінізм в українській літературі», який складався з книжково-графічної виставки і лекторію. Це був своєрідний екскурс в історію зародження жіночого руху в Україні в кінці ХІХ століття, його впливу на літературу та відродження у феміністичних студіях 80–90-х років минулого століття. Пропонуємо список літератури та фільмів до теми виставки.
Роль чоловіків у боротьбі із гендерним насильством (на прикладі США)
США мають тривалий досвід боротьби з домашнім насильством (з 1960-70-х років). Сьогодні це величезний інституціоналізований рух проти насилля, який об’єднує велику кількість державних структур і громадських організацій. «Родзинкою» цієї активності є те, що чоловіки на рівні із жінками долучилися до діяльності з подолання насильства, зайнявши свою нішу, яку називають чоловічим рухом проти насильства (antiviolence men’s movement).
Чому чоловіків потрібно виключити із феміністичного руху
Наскільки позитивним є процес інтеграції чоловіків у феміністичний рух і чи не обмежує це можливості жінок вільно висловлювати свою думку? Відома британська радикальна феміністка дає свої відповіді на питання про те, де проходить межа між допомогою та домінуванням, між дієвою протидією патріархату і здобуванням незаслужених похвал.
Четверта хвиля фемінізму?
Виглядає на те, що Дональд Трамп зробив подарунок нашій галактиці. У відповідь на його сексистські, расистські, ксенофобні, ісламофобні, гомофобні та анти-екологічні висловлювання усім світом прокотилась небачена хвиля протестів 21.01.2017. 673 сестринські марші, в яких брали участь жінки і чоловіки усіх рас, національностей і віросповідань планети Земля згуртували глобальну спільноту - заради майбутнього рівності та справедливості.
Освітні проекти «Феміністичної майстерні» у Львові
Львівська організація «Феміністична майстерня» протягом 2017 року організувала кілька освітніх проектів для молодих жінок і дівчат-підлітків міста. Школа фем-активізму покликана була дати феміністкам Львова інструменти й можливості для активізму. У рамках підліткового проекту «Girl Space: Розмовна платформа» було створено клуб для феміністичного спілкування й розвитку комунікативних навичок дівчат. Крім того, «Феміністична майстерня» працювала зі школами над розвитком толерантності.
Вона написала фемінізм
Протягом березня 2017 в Музеї книги і друкарства України тривав проект «Якими нас прагнете: фемінізм в українській літературі», який складався з книжково-графічної виставки і лекторію. Це був своєрідний екскурс в історію зародження жіночого руху в Україні в кінці ХІХ століття, його впливу на літературу та відродження у феміністичних студіях 80–90-х років минулого століття. Пропонуємо віртуальну екскурсію проектом.
Гендер і мода: чи чекає на нас гендерно нейтральне майбутнє?
Чи помічали ви, що в наших уявленнях про майбутнє (особливо це видно в кіно) герої часто носять однаковий одяг, який не можна назвати жіночим або чоловічим? В останні десятиліття дедалі більше дизайнерів відмовляються від гендерного маркування одягу. Колекції гендерно нейтрального вбрання можна побачити на світових подіумах, показах незалежних брендів і навіть на полицях мас-маркетів. Чому мода на «гендерну нейтральність» набирає обертів саме тепер, чи справді такий одяг «нейтральний» і що станеться, якщо одяг перестане однозначно сигналити про стать тіла, яке він покриває?
"Ненормальні створіння хворої культури" (драма "Блакитна троянда" Лесі Українки)
Станом на 1896 рік Лариса Косач тільки розпочинає свою творчу кар'єру як драматургиня. І хоча псевдонім "Леся Українка" існує ще з 80-х років ХІХ століття і під ним вже було видано чимало поетичних творів, усі здобутки, завдяки яким поетку й письменницю увічнили на портретах в рушниках і на 200-гривневій купюрі у ХХІ столітті, ще попереду. Проте вже на той час Леся Українка стала першою драматургинею в українській літературі, дебютну драму якої було поставлено в театрі вже за 3 роки після написання. А ще крапку в цьому реченні можна було б поставити й значно раніше: Леся Українка стала першою драматургинею в українській літературі. Творчість якої було помічено й оцінено чи не більше, ніж поетичну, в наступні кілька десятиліть.  Ба більше, "Блакитна троянда" – це ще й перша психологічна драма в українській літературі. Не кажучи вже про те, що її головна персонажка разюче відрізняється від героїнь драматичних творів сучасників-"корифеїв" (оскільки перший в Україні професійний театр зосереджувався на тих самих темах, що й реалістична література, а саме тяжкої народної долі, то можете собі уявити розмаїття жіночих образів драматургії Кропивницького, Старицького й Карпенка-Карого, якщо раптом призабули їх зі школи). І так, Любов Гощинська – це не тільки й не просто освічена й сильна персонажка, яка має свою позицію й погляди на життя і не боїться висловлювати їх вголос. В дискусії про шлюб та кохання (а панночці вже не мало й не багато 26 років!) вона переосмислює саме поняття кохання, говорячи про те, що ідея шлюбу дуже мало має з нею спільного. "Блакитна троянда", ця метафора куртуазної любові, яка вже не так почуття, як власне мистецький феномен, це "ненормальне створіння хворої культури", незрозуміле й небезпечне для оточення Гощинської, – стала не лише одним із найяскравіших увиразнень творчого методу самої письменниці, а й передвістила остаточний відхід від цінностей та настанов реалізму. Від колективного до індивідуального, від народних страждань до особистої драми, від схематичних описів переживань до глибокого психологізму. І, нарешті, до зацікавлення жіночою психологією, переживаннями та історією, які в літературі модернізму розкрилися й розгорнулися так широко й повно, як ніколи до того. І українська література, не в останню чергу завдяки творчості Лесі Українки, але й не лише її, не стала винятком.
"Ви не спеціалісти!" (повість "Товаришки" Олени Пчілки)
Олену Пчілку, тобто Ольгу Косач, матір Лесі Українки й дитячу письменницю, практично всі ми пам'ятаємо (точніше, якщо хтось узагалі може про неї згадати) зі шкільного курсу української літератури саме так – як матір Лесі Українки (це тієї, що третя в рушниках після Шевченка і Франка) і як дитячу письменницю. Ну, і що Олена Пчілка – то псевдонім. У третьому класі школи саме на прикладі цієї письменниці вчительки та вчителі часто пояснюють дітям, що таке "псевдонім", несправжнє ім'я письменника чи письменниці, яке вони обирають для публікації своєї творчості. Чому так мусили робити письменниці, зокрема й українські, в ХІХ столітті й раніше – це достатньо складно пояснити третьокласницям і третьокласникам. І це навіть не іронія. Що вже казати про те, що Олена Пчілка перекладала Пушкіна, Лєрмонтова й Гоголя, досліджувала український народний орнамент, займалась видавничою та просвітницькою діяльністю, а також разом із Наталею Кобринською брала активну участь у підготовці альманаху "Перший вінок" 1887 року – єдиного на той час збірника творів українських жінок-письменниць. Це заскладно зрозуміти ученицям та учням третього класу. А десятого? Ой, ну там же Нечуй-Левицький і Панас Мирний – місця для такого незначного в історії української літератури факту, як той, що вже наприкінці ХІХ століття в Україні цілком склався український жіночий письменницький рух (і йому було з чого і з кого скластися), точно не знайти. Тому нате вам, любі десятикласниці й десятикласники, ще страждальниць, повій і покриток. Така вона, серйозна доросла українська література.  А між тим у 1887 році, через 12 років після публікації роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні" і за 12 років до виходу друком першої драми Лесі Українки "Блакитна троянда" (творчості Лесі Українки таки знайшлося місце в програмі – проте не цьому твору) її мати Ольга Косач видала під псевдонімом Олена Пчілка повість "Товаришки". І поки персонажки Нечуя-Левицького вибивають одна одній очі за межу, груші й предмети домашнього вжитку, а Панаса Мирного – накладають на себе руки просто через те, що обрали не того чоловіка, молоді героїні повісті Олени Пчілки – увага – їдуть у Цюрих. Увага – здобувати освіту. Щоб стати – увага – потім лікарками. І якщо між Любою та Раїсою згодом і складається якесь протистояння чи суперництво, то – так, зовсім не через чоловіка, а в професійній площині. Ба більше – одна з цих персонажок, Люба, цілком реалізує ту просвітницьку місію щодо убогого й темного народу, з якою до кінця століття продовжувала носитись частина української інтелігенції. Втім, мало хто з них замислювався над тим, якої допомоги потребують жінки з цього самого народу, а Люба реалізує цю допомогу власноруч. На жіночому боці, вправно й професійно, з повним правом заявляючи колегам по університетській лаві – "Ви не спеціалісти!".
У чесності жіноче обличчя (роман "Чесність з собою" Володимира Винниченка)
Володимир Винниченко – постать знакова не лише для політичної історії України (а тут навряд чи місце для того, щоби вкотре згадувати про його державницькі здобутки), а й для її літератури. У його драматургії, новелах і романах – все ті самі муки знедоленого українського народу й проблеми його інтелігенції, що раз у раз з'являлися в творах Винниченкових колег-реалістів. Але Винниченка цікавить не правдиве (у виконанні наших реалістів –  найчастіше пафосно-мелодраматичне) зображення несправедливої й жорстокої дійсності чи/і душевних потерпань персонажів із цього приводу. Суспільну мораль, утвердженням якої часто займались реалістичні твори, Винниченко підважує, випробовує й вивертає назовні, показуючи її непривабливе й прогниле «закулісся». Картинка щасливого й благопристойного життя містян приховує за собою суцільні обмани, підлості й ницість (саме це бачимо в драмах «Брехня», «Чорна Пантера й Білий Медвідь», романах «Записки кирпатого Мефістофеля», «Сонячна машина»). Та й до селянських буднів із злиднями, побиттям дітей і запобіганнями перед панами «садок вишневий коло хати» не дуже пасує – а повість «Федько-халамидник» у середній школі вивчають ще до Шевченка! Втім, із жіночими образами у Винниченковому неореалізмі теж не те щоб склалося. Бо ж хто вони, ті, хто чинить підлості, зраджує й бреше для досягнення своїх цілей, хто вони – ті, через кого персонажі-чоловіки занапащують свої долі й коять дурниці? Хто вони – ті, за рахунок кого Винниченко так яскраво демонструє загнивання суспільної моралі у своїх творах? Здогадатися неважко. Роман «Чесність з собою» 1911 року нічим принципово не відрізняється. Персонаж-протагоніст Мирон, весь в ідеї й боротьбі – в центрі, поруч його безликі соратники, які борються ніби в тому ж напрямку, але побоюються його запалу, а іноді й підсміюються з нього. От тільки ідея – власне, концепт «чесності з собою», розкритикований свого часу й політологами, і літературознавцями – дещо різниться від «а давайте зробимо народ щасливим». Гарна така ідея – починати треба з себе. Кожна праця, виголошує Мирон на черговому зібранні, заслуговує на повагу. Навіть, кгм, проституція. Бо це теж, кгм, праця. А потім одного разу до кімнати Мирона під час чергової його зустрічі з соратниками заходить його сестра Маруся, яку він не так давно забрав із дому розпусти, але вона чомусь не навертається до благопристойного життя. І красива й струнка соціалістична концепція з’їдає свій хвіст, а Мирон в кращих традиціях Франкового двійницва виявляється зовсім не тим, ким, може, й сам себе почав вважати. Бо якось само собою одразу стає зрозуміло, що чесний із собою серед присутніх у кімнаті лише один. Точніше – одна.
"Ось ти, і жий!" (новела Ольги Кобилянської "Природа")
"Вводячи жінку в життя, природа не питала: «Чи се мужчина, чи жінка, щоби мені наділити їх відповідними здібностями?» Ні — природа казала лише: «Ось ти, і жий!» І тому скажу, що недостаточність тая, брак сили духовної не лежить у жінці яко людині вже з природи, а походить вона і виробляється з систематично ограниченого виховання, яке одержує вона вже від колиски, котре виховання звертає більше увагу на розвій її чуття, аніж на духовні здібності, характер і силу фізичну, і заглушає, таким чином, усі інші голоси в її душі. Що однак жінка — людина, так само як і мужчина, і вимоги природи в неї такі самі, як її в нього, то її через те треба в таких самих умовах, як і його, виховувати до боротьби за існування, а озброївшися наукою, знанням законів, знанням різних галузей праці, зможе й сама боротись за життєві засоби. Те все не завадить їй стати щирою люблячою подругою чоловіка і матір'ю дітям. І так, високоповажані сестри мої, єднаймося, працюймо над собою всіма силами!" Ці слова було сказано 1894 року в Чернівцях перед численною публікою на зібранні "Товариства руських жінок на Буковині". Нескладно здогадатися, хто їх виголосила – бо з-поміж письменниць, громадських і культурних діячок, котрі перейнялися ідеєю жіночого руху в Україні наприкінці ХІХ століття ця персона була чи не найпалкішою й тому найпомітнішою. Ні свого фемінізму, ні своєї "німеччини" (свого часу дуже перейнялася німецькою культурою й філософією, чимало творів написала німецькою мовою)  і водночас якоїсь особливої, ненародницької любові до українського села, хоч їй і неодноразово це закидали, Ольга Кобилянська так і не зреклась. Ідеї Ніцше, глибокий психологізм і трагічність нібито традиційних для української літератури другої половини ХІХ століття "сільських" образів і не менш глибока перейнятість проблемами становища жінки, її місця в суспільстві й потреби змін стають для письменниці магістральними темами творчості. Написані в різні роки повісті "Царівна", "Людина", "Через кладку", новели "Некультурна", "Valse melancholique", роман "Земля" і безліч інших творів по-різному і в різній мірі втілюють ці теми, відкриваючи в українській літературі цього періоду невідому досі територію – територію, де разом із епохою модернізму розпочинаються світоглядні злами й відкривається інший погляд на суспільні проблеми, зокрема традиційну християнсько-патріархальну мораль. Новела "Природа", роботу над якою Кобилянська завершила в 1887 році (видати твір, втім, змогла лише через 11 років), написана нібито в тому самому ключі. Проте було в ній дещо, що особливо сильно скандалізувало благопристойне товариство чернівецької інтелігенції. Цей твір називають одним із перших в новій українській літературі, де описано сцену статевого акту – проте неозброєним оком видно, що з цієї точки зору навіть у "Енеїді" Котляревського куди більше відвертості. Скандал спричинило інше, а саме – різка зміна акцентів і ставлення головної персонажки до того, що сталося між нею й чоловіком, якого вона бачить удруге в житті. Освічена, молода інтелігентка, залюблена в літературі, понад усе любить сама (!!) гуляти в лісі – карпатському, густому й темному. І понад усе її надихають природа й природність навколо себе і в собі самій. Захотіти чоловіка, віддатися йому й не пов'язуватися з ним більше ніяк і нічим для неї виявляється цілком природним, і саме це в творі Кобилянської найбільше скандалізувало сучасників. А чи змінилося щось за понад сто років? Справді? А чи нічого не нагадують вам тези доповіді, виголошеної ще в 1894 році?