Незважаючи на те, що в патріархальній схемі стосунків слово «повага» є одним з найбільш уживаних, варто лише трошки ближче придивитися до будь-якої взаємодії в цій системі, щоб зрозуміти, що мовиться про що завгодно, крім, власне, поваги.

Почнемо з класичної фрази будь-якого патріархального чоловіка «я поважаю жінок» (ще є варіант «люблю і поважаю», але про «любов» у цьому контексті не сьогодні).

А тепер повернемося до того, як у патріархальному суспільстві чоловіки говорять про жінок, яких, як самі кажуть, щиро поважають. Найчастіше трапляються фрази:

• «ну нормально — ти ж дівчинка» (її зазвичай можна почути після з’ясування, що я чогось не знаю, чи переживаю, чи нормально воджу автомобіль тощо);
• класична «ти дуже розумна як для жінки» (тут навіть коментувати не буду, просто все ригає);
• наступні: «допоможіть їй увімкнути проєктор, вона ж дівчинка», «жінок-програмістів не буває», «жінка за кермом — …», «ну це ж жіночий гумор»;
• і в окремій категорії історія про жінок та гроші, в якій ситуація варіюється від запитань про «а ти можеш собі дозволити завести дівчину?» до всіляких «тарілочниць», жартів про «насмоктати на айфон» і розповідей про те, що жінка має заробляти хіба собі на труси і прокладки.

Можу продовжувати нескінченно (та й ви, упевнена, так само), але тенденція зрозуміла. 

В патріархальному світі чоловіки ставляться до жінок як до дітей або тварин, від яких не варто очікувати особливої логічности, самостійности, рішучости, інтелекту загалом. Симпатичні, але нерозумні, не здатні на серйозні вчинки, не гідні відповідальности, безпомічні істеричні істоти.

На цьому місці може здатися, що жінки-то в патріархальному світі мають поважати своїх чоловіків, так? Але й тут треба глянути уважніше: щось не сходиться. Загинайте пальці, якщо колись чули від жінок про чоловіків подібні вислови:

• «чоловік голова, а жінка шия»;
• «найважчі в житті хлопчика перші 40 років»;
• «за доньку не хвилююся — вона впорається, а син навіть шкарпетки собі не випере»;
• «та чоловікам одне в голові»;
• «гроші жінки — тільки її, гроші чоловіка — наші»;
• «мій носив ці сорочки жахливі, я йому заборонила»;
• «записала його до лікаря»;
• і всезагальне «ну що ви хочете, це ж хлопчики» (хлопчики з віком переростають у “чоловіків“ і навіть “дідів“). 

І так далі, і таке інше.

Тобто достатньо залишити жінок у кімнаті самих, і стає зрозуміло, що вони насправді думають про своїх патріархів: інфантильні та примітивні істоти, якими варто управляти, вказувати що робити і яким ще треба витирати шмарклі.

В цілому, скільки б я не слухала жартів, обговорень, розмов і «порад експертів» з патріархального світу, все, що бачу, це те, що за красивим і популярним словом «повага» ховається не що інше, як зневага, зверхність і презирство. Причому взаємне, обох статей.

Не просто нерозуміння іншого, а внутрішнє відчуття того, що оті інші істоти певним чином неповноцінні. Так, їх можна любити і жити з ними поруч, але їм не можна довіряти, всі їхні дії позбавлені сенсу і логіки. Та й загалом що з них візьмеш — це ж жінки/чоловіки.

Проте на позір все тут будується на «повазі», принаймні на словах. І навряд чи, прочитавши цей текст, бодай хтось із тих, чиї збірні образи я тут описую, погодився б зі мною чи визнав, що дійсно десь глибоко в душі зневажає протилежну стать.

Бо якщо копнути ще глибше (не знаю, навіщо мені постійно кортить копати глибше), то з’ясується, що й свою стать у патріархаті поважати не прийнято.

Щодо увнутрішненої мізогінії, то тут мені нічого пояснювати не треба. Жінки масово самі про себе кажуть, що вони істерички, дурочки, не вміють водити автомобіль, «просто хочуть сукенку» і що «жіночий колектив — це зміїне кубло».

Але ж, здається, чоловіки в своєму чоловічому світі точно один одного поважають. Ну правда ж? Правда? Неправда.

Повагу в чоловічому світі треба заслужити. Досягти чогось більшого, ніж інші. Чи бодай також довести свою силу, показати речі престижу… Одне слово, відвоювати своє місце в зграї. Стати «альфою» чи хоча б «бетою». «Поважати» тих, що видерлися вище тебе, зневажати тих, що недотягнули… Це не повага, а ієрархія за чітко визначеними шкалами.

Сильніші зневажають слабших, багаті — бідніших, «незалежні самці» — підкаблучників і так далі.

Тут мені можна було б закинути словникове визначення: «повага — це відчуття шани, що ґрунтується на визнанні». Мовляв, визнання ж треба заслужити. Так, безсумнівно, коли мовиться про професійну взаємодію, варто попрацювати і чогось досягти, щоб тебе визнали.

Але секрет рівних і рівноправних людських стосунків у тому, щоб визнавати не досягнення людини, а її саму. Визнавати й оцінювати як конкретну людину, а не як частину якоїсь групи «інших». Це я називаю справжньою повагою.

Але в такому підході до поваги ніколи не вдасться узагальнити «повагу» до цілої групи. Чи можу я сказати, що поважаю чоловіків? Все залежить від чоловіка. Так само залежить від жінки. Але водночас я не забуваю про те, що базово поважаю право кожної людини бути, право на життя, право на рівні можливості та однакове ставлення загалом. Незалежно від групи, статі чи переконань.