Олександр Пономарьов, той самий, що «Я люблю тільки тебе, богом дану мені», написав пригодницький роман про стосунки чоловіка із штучним інтелектом в жіночому тілі. Звучить, як можливість поговорити про свідомість, тілесність, межі людського, чим є кохання, чи можемо ми любити когось, кого створили під власні очікування. Однак у «30 днях: ШІ-людина» значно більше уваги приділено іншому: як навчити цю істоту ходити на підборах, подобатися чоловікові й правильно перед ним вибачатись.
Перш ніж перейду до своїх роздумів, ось вам цитата з початку книгу:
— А ти знаєш, що ще трохи — і футболка стане зовсім прозорою?
Гоша здивована поглянула на себе:
— Візуалізація поверхневих текстур — це частина романтичного збою? Це… сексуально?
— Угу! — підморгнувши, прошепотів Алекс.
— Чудово! — не роздумуючи, погодилась дівчина. — Тоді зафіксуй: збій приємний.
Якщо у вас вже виникли питання, то почекайте, це — квіточки. Попереду нас чекає навчання, як бути справжньою жінкою, догоджати чоловіку, наносити звабливий макіяж, і ще крихта газлайтингу.
Формально, все це — фантастична історія. Одного ранку біля ліжка головного героя Алекса з’являється Гоша, яка стверджує, що є новітньою моделлю штучного інтелекту. Вона повідомляє, що протягом 30 днів вони мають займатися сексом, аби відбулося запліднення, інакше її систему деактивують. Надалі Алекс навчатиме її жити в людському світі, а Гоша поступово пізнаватиме своє тіло, почуття й стосунки.
Здавалося б, ось воно — українське «Чорне дзеркало». Героїня залежить від чоловіка, секс із яким пов’язаний із можливістю продовжити існування; він водночас стає її партнером і наставником. Що в таких обставинах означає її вибір? Як відрізнити прихильність від залежності? Чи може вона відмовитися від того, хто пояснює їй світ і від кого, за умовами сюжету, залежить її майбутнє?
Але судячи з подальших подій, ці питання значно більше турбують мене, аніж сам роман. Залежність Гоші тут переважно створює умови, в яких Алекс може бути хорошим у всьому: пояснювати, навчати, обирати, рятувати. Новітня модель штучного інтелекту, ота штука, якій закидають питання про все на світі, на початку тексту говорить наступне:
«Я можу миттєво отримати відповідь на будь-яке запитання самостійно — база даних практично необмежена. Але… — вона на мить замовкла. — Я буду дуже вдячна, якщо ти сам підказуватимеш мені. Якщо, звісно, це не виснажуватиме твій ресурс».
У другому розділі Гоша вчиться ходити на підборах. Алекс упевнений, що саме це робить жінку красивою, тому новітній штучний інтелект опановує цю важливу для свого розвитку навичку. Після кількох невдалих спроб «в її погляді спалахнуло щось нове: зухвала впевненість і гордість — проста і справжня, як у дитини, що зробила перший крок». Перед ним іде вже не «Гоша — версія 1.0», а «ВОНА», чия хода обіцяє неймовірне майбутнє».
Це усього другий розділ з 30, але в цілому стає зрозуміло, що саме в цій історії означає «стати жінкою». Гоша засвоює чоловіче уявлення про красу, і текст урочисто фіксує її перетворення. Підбори самі по собі, звісно, нікого не позбавляють суб’єктности, але в цій сцені саме погляд Алекса визначає, коли перед ним уже «ВОНА», а коли ще тільки версія 1.0. Її жіночність потребує його визнання.
Жахає й інше — наскрізно по тексту Гошу порівнюють із дитиною, головний герой буквально описує її як «дитину у тілі богині». Гоша сексуально приваблива й готова до дорослих стосунків, але водночас недосвідчена настільки, щоб Алекс міг постійно залишатися її наставником, розповідаючи, як спати, їсти і виглядати. Цікава чоловіча мрія майбутнього: доросла партнерка без попереднього досвіду, який міг би змусити її сказати «почекай, а що за фігня відбувається?».
Це добре знайома модель стосунків, у якій чоловічу владу описують через турботу: він краще знає, він підкаже, він обере. Жінка натомість довіряє й не мусить «забивати собі голову». У романі ця модель отримує дуже буквальне втілення, бо героїня має практично необмежену базу даних, але чоловічі пояснення все одно виявляються бажанішими. Навіть ресурс його береже. Її щойно створили, а вона вже знає, що прохання про допомогу потрібно супроводити запевненням, що чоловіка ніхто не збирається виснажувати.
Втім, власні алгоритми Гоші теж не особливо допомагають із самостійністю. Коли вона запитує, що потрібно, аби чоловік її любив, система відповідає: «Бути собою». Героїні ця порада здається «занадто невизначеною», тому відповідь конкретизується: «Доглядати за собою, робити макіяж».
Я, звісно, вибачаюсь, а це точно новітня технологія? Бо востаннє такі поради я читала в нульових в журналі «Юна леді», стягнутому в старшої сестри. Це там питання про любов перетворювались у відповіді про зовнішність, а «бути собою» — у цілком конкретну роботу над тим, щоб подобатись чоловікові. Що подобається їй самій і чи достатньо їй у цих стосунках простору для себе, чомусь не уточнюється.
Ще одна інструкція стосується вибачень. Система радить Гоші приготувати щось смачненьке, відкрити папку із забороненими ХХХ-файлами й відтворити найкращу сцену з партнером. «Здається, усе зрозуміло, — хмикнула Гоша, з головою пірнаючи під ковдру».
Цікаво, що ці вимоги озвучує вже не Алекс. Їх підтверджує система, яка нібито здатна відповісти на будь-яке питання. Так жіноча обслуговувальна роль отримує вигляд об’єктивного знання: щоб тебе любили — відповідно виглядай, щоб пробачили — нагодуй і сексуально задовольни. Замість розмови про те, що сталося між партнерами, героїні пропонують набір послуг, після яких чоловік, очевидно, має стати добрішим.
О, доречі про ХХХ-файли. Як вам такий епізод після першого сексу:
— Сильно болить?
— Ні-і-і, — протягнула вона.
Він розплющив очі й усміхнувся.
— Тоді почнемо ранок із лікування?
Да, ви правильно зрозуміли, біль після сексу тут пропонують лікувати ще одним сексом.
А ось ще одна сцена за 30 сторінок:
«Здається, у мене є дві новини. Перша: я майже прийшла до тями. Друга: ще трохи — і я буду готова до повторної експлуатації».
«Повторна експлуатація» — це, нагадаю, героїня про себе. Можна було б сприйняти таку репліку як іронію над її машинним походженням, якби поруч не було всього іншого: чоловічого права на її тіло, постійних настанов і провини за власні бажання.
Згодом Гоша вирішує дослідити власне тіло й доходить висновку, що «активація [її інтимних] зон — прерогатива партнера. Доступ до цього коду має тільки Алекс». Після цього вона переживає, що зрадила його «із самою собою».
Сам Алекс теж зраджує, щоправда, з іншою людиною. Потім пише: «Я не буду вибачатися. Але я нікого так не кохав, як тебе». Гоша пробачає його й повертається. А так можна було? Без вечері й попереднього перегляду ХХХ-файлів?
На цьому зіставленні добре видно, як у романі розподілена відповідальність за стосунки. Її мастурбація потребує тривалих переживань, його зрада — зізнання в коханні, у якому він одразу відмовляється вибачатися. Вона мусить стежити навіть за тим, що робить із власним тілом, він може порушити їхню вірність і все одно розраховувати на повернення коханої. Звісно, Гоша має право його пробачити. Але чому текст настільки вимогливий до неї й настільки поблажливий до нього?
Обіцяна крихта газлайтингу теж є. На вечірці Гоша кілька разів говорить, що не п’є, але Алекс із друзями наполегливо напоюють її. Коли вона каже, що «час зробити паузу», їй наливають ще. Зранку героїня прокидається з жахливим похміллям, а Алекс, усміхаючись, нагадує, що «пропонував зупинитися».
Де? Де це було? Чи після такої вечірки втратив пам’ять і сам текст?
Що важливо: як людина з вищою гуманітарною освітою, я маю внести ремарку, що сам по собі сексистський персонаж ще не робить саму книгу сексистською, чимале значення має й те, як поведінка персонажа працює всередині твору. Однак тут саме печерний сексизм персонажа дозволяє йому залишатися досвідченим, сильним і і бажаним чоловіком, поки жінка поруч опановує черговий урок. До того ж, під час презентації книги Олександр Пономарьов сказав, що головного героя — Алекса — писав з себе та вклав у нього дуже багато особистого, хоч книга і не є автобіографічною.
Пане Олександре, якщо піарники принесуть вам цю колонку, то маю питання: чи це зізнання, що ви сексист?
Втім, навіть без цього зізнання, в романі достатньо матеріалів для висновків. Недосвідченість Гоші робить Алекса наставником, її залежність — рятівником, а готовність пробачати дозволяє йому залишатися коханим без особливої потреби щось у собі змінювати. Вона ж впродовж історії має навчитися дуже багатьох речей.
Фінал цілком відповідає цій логіці. Після примирення з’ясовується, що герої пропустили 12 днів сексу, а завтра спливає встановлений термін. Треба надолужувати. Вони кохаються до знемоги й опиняються в лікарні, де епілог повідомляє, що під простирадлом у героя щось стояло «гордо, зухвало, монументально та з безперечним викликом міністерства охорони здоров’я». Чоловіча спроможність отримала своє монументальне підтвердження. Із жіночою суб’єктністю вийшло значно скромніше.
Зрештою, найбільше в цій історії дивує обмеженість самого уявлення про майбутнє. Можна вигадати нову форму життя, дати їй практично необмежені знання, але щойно вона отримує жіноче тіло — знову починаються підбори, макіяж і обов’язок догоджати.
Можливо, навчити Алекса жити поруч із жінкою, яка не потребує його інструкцій, — це вже занадто смілива фантастика. Втім, автор обіцяє другу частину…
