Стосунки 38-річного блогера Гліба Репіча з 18-річною дівчиною запустили жваву дискусію про те, чи можуть люди під 40 мати стосунки з людьми, яким нема 20-ти.
І в ній є один аргумент, на який, вважаю, варто звернути увагу і з яким я готова дискутувати.
А саме, що обурення стосунками з людьми, які досягли повноліття, є об’єктивацією та ейджизмом. Мені закидають, що я позбавляю суб’єктности та права на власний вибір людей, яким уже за законом усе можна: голосувати, кермувати авто, купувати алкоголь, курити і служити в армії. Чому їм не можна спати з тими, з ким вони хочуть, навіть якщо це люди значно старші від них?
Питання хороше, і аргумент сильний. Тож маю розгорнуту відповідь і пропозицію.
Погнали по пунктах.
Я не кажу, що 18-річним «не можна» спати з 38-річними. І не пропоную це забороняти. Бо якщо забороняти це, то, звісно, не можна дозволяти й інші «дорослі» речі. А піднімати вік повноліття нескінченно ми не можемо. Люфт до 21-ліття, як у деяких країнах, ще є, але не факт, що це панацея.
Утім, вважаю, існують питання, в яких ми як суспільство не можемо спиратися суто на бюрократичну сторону питання і знімати з себе відповідальність щодо всього, що формально є законним. Щодо певних питань варто вести публічну дискусію і давати широке коло поглядів та соціальних реакцій. Адже суспільство як єдиний організм насправді має дуже розмиту мораль: більшість людей готові робити «хороше», якщо це схвалюється й винагороджується, і не робити «погане», якщо це засуджується і карається. В «сірих» зонах, де «правильність» і «неправильність» визначаються не законами, а внутрішніми відчуттями і тенденціями, реакція суспільства надзвичайно важлива.
У ситуації, де на захист дорослого, що почав залицятися до підлітки, став натовп чоловіків, які обговорюють переваги молодих дівчат над «сорокарічними тітками» термінами якости шкіри, пружности тіла, невибагливости й фертильности, я не можу просто вмити руки зі словами: «Ну, вона доросла, це законно, хай самі розбираються».
Бо є умоглядні експерименти, в яких справжнє кохання юної жінки і зрілого чоловіка — це результат свідомого вибору обох, щирого захоплення і почуттів, усе на рівних і всі щасливі.
А є системна дійсність, у якій вищеописаний сценарій менш вірогідний, аніж той, у якому доросла людина свідомо шукає людину дуже молоду, щоб «виховати її під себе», отримати покірнішу і менш вибагливу людину поруч, відчути владу, а також, звісно, отримати доступ до молодого тіла без зморщок, целюліту і дітей, бо з їхнього погляду цінність жінки лише в красі та фертильності.
Таких «захисників» зараз у коментарях безліч, і абсолютно очевидно, що кожен із них скористався б шансом отримати в коханки чи дружини жінку максимально юну. Шансів отримати 16- і 17-річних цим людям не дає закон (і то є варіант із вагітністю) плюс грумери часто починають «виховання» заздалегідь, а от після 18-ти шанси дуже високі, бо «тепер усе законно».
Ці шанси збільшуються декількома факторами:
- недостатньою статевою освітою (з чим активістки і активісти працюють не без перешкод);
- складними психологічними умовами, в яких можуть зростати підлітки (на що нам вплинути важче);
- загальним схваленням і підтримкою таких союзів частиною суспільства, нормалізацією та романтизацією подібних альянсів;
- раціональною байдужістю іншої частини суспільства, що небезпідставно підтримує ідею свободи волі та права всіх людей на власні вибори, хай навіть хибні.
От, власне, в цьому місці я й бачу моральну дилему, оскільки сама схильна апелювати до свободи волі та особистої відповідальности кожної людини.
Утім вважаю, що будь який справді вільний вибір має спиратися на максимально повну інформацію, і саме тому не готова мовчати тоді, коли протилежна сторона активно й агресивно нормалізує потенційно небезпечні зв’язки із усталеним інтегрованим перекосом у владі.
Я впевнена, що активне обурення частини спільноти потрібне, бо є врівноважувальним фактором у системі, де кількість потенційних грумерів величезна.
Також я впевнена, що для людей, які вступали зі мною в дискусію саме з позицій «суб’єктности» і «законности», немає заперечень щодо того, що грумінг — це погано. А є закид мені про те, що я відмовляю цим нашим теоретичним 18-річним у навіть теоретичній усвідомленості та зрілості рішень. Я не відмовляю.
Я просто кажу про те, що баланс потенційних ризиків тут такий, що на одну історію усвідомленого щирого кохання на все життя в мезальянсі знайдеться безліч історій, у яких цей мезальянс є просто спробою дорослої людини отримати в партнери когось слухняного, невибагливого і «свіжого».
Проте я все ще не пропоную геть усе забороняти, я пропоную давати більше інформації, а до віку, скажімо, з 18 до 21 ставитися як до «сірої зони», у якій вже все можна, але ми як суспільство все ще пильно придивляємося до тих, які поки що мають більше досвіду і відповідальности.
Придивляємося до їхньої адекватности й мотивації. Благо, що вони самі зазвичай дають достатньо інформації для цього.
*Примітка редакції:
Гліб Репіч був номінантом антипремії «Сексист року – 2023» за вислови на кшталт:
«Дівчина — вона як дорога машина. В неї треба заливати тільки якісне мастило».
«Силіконові імпланти — мрія багатьох дівчат… і хлопців».
«Дівчата лишають після себе купу волосся. То що ж робити? Виганяти?».
