Цей текст написаний на основі досліджень у межах авторської дисертаційної роботи для Інституту соціальної та політичної психології (учнівські матеріали) і департаменту психології Університету Турку (вчительські матеріали). Описові статистики першої учнівської хвилі можна знайти тут. 

Питання впливу статі на булінг у школі мене ніколи не цікавило прицільно. Але коли довго працюєш із даними, то не можеш не зауважити певних тенденцій і з часом починаєш розуміти, як сильно уявлення про гендерні ролі впливає на прояви цькування у школі та як на них реагують. Тож це питання неможливо ігнорувати.

Я провела дві хвилі загальнонаціонального репрезентативного (за регіонами та типом населеного пункту) дослідження булінгу серед дітей 10–14 років та вчителів, які викладають у 5–9 класах. Загалом у межах цих досліджень було зібрано понад 46 тисяч унікальних анкет, але, звісно, у зважені вибірки потрапило менше. 

Гендерні різниці в проживанні цькування дітьми

Уперше я звернула увагу на статеві відмінності ще на першій хвилі дослідження, яке провела в 2023–2024 роках. Це були доволі відчутні різниці, які пролягли чітко там, де їх очікуєш побачити: в приводах для булінгу і частоті. Дівчата повідомляли, що їх цькують за зовнішність у 35,2% випадків (тобто це перший і основний привід), а хлопці — у 26,9%. Помітна різниця, чи не так?

Дівчата частіше повідомляли, що коли-небудь в житті стикалися з булінгом: 55,9% проти 46,2% серед хлопчиків. Чи це справді так, а чи тому, що дівчата не бояться говорити про те, що опинилися в слабкій позиції, тоді як хлопці бояться? Опитування відбувається через самозвітування, тож ми не можемо знати, як воно насправді, але можемо бачити, що дівчата більше про це говорять, вочевидь, менше боячись осуду. 

Пізніше я подумала, що дівчатам більш притаманно бути залученими у так званий реляційний (або стосунковий) булінг, коли замість прямої агресії починаються стереотипні «плітки-і-підступи». І дані підтверджують це: в другій хвилі дослідження ми побачили, що шанси опинитися в ситуації, коли про мішень булінгу розпускають плітки або закликають не дружити з нею, були вищими у дівчат, аніж у хлопчиків (24,9% дівчат повідомили, що чули заклики не товаришувати з ними проти 18,5% серед хлопчиків) . Натомість пряма фізична агресія очікувано залишалася вищою у хлопчиків (8,9% хлопчиків у другій хвилі опитування повідомили, що таке траплялося з ними, проти 5,7% дівчат).

І хоч дівчата є більш віктимізованими за кількістю приводів для булінгу і частотою, аніж хлопці, через відсутність тиску чоловічої гендерної соціалізації вони частіше звертаються по допомогу. За даними першої хвилі порівняно з хлопцями дівчата частіше просили інших втрутитися: 62,4% дівчат, яких цькують, шукали допомоги проти 55,8% хлопчиків. Також дівчата частіше, аніж хлопчики зверталися по допомогу як до батьків (45,8% і 40,6% відповідно), так і до друзів та однолітків (23,1% і 11,8% відповідно). Водночас хлопці частіше за дівчат зверталися по допомогу до інших значимих дорослих: не батьків і не вчителів. Така картина спостерігається у обох хвилях дослідження.

І ось складається ситуація, коли хлопці опиняються в ізоляції у ситуації булінгу, бо зізнатися та попросити про допомогу їм соромно. Дівчатка шукають силу в мережах підтримки і, напевне, отримують її. Саме друзі стають буфером між булерами та мішенями булінгу. І розрив (11%) у зверненні по допомогу до друзів та однолітків показує міру самотности хлопчиків у цьому питанні. Не дивно: якщо від першого класу чути про те, що пресують слабаків, то кому захочеться показати себе слабаком?

Однак, попри розрив у відсотках звернень по допомогу, хлопці частіше отримували її: «так, всі відреагували [до кого я звертався/-лася по допомогу]» відповіли 59% хлопчиків і 56,3% дівчаток із тих, що зверталися по допомогу. Тут важко однозначно сказати, що стало причиною такого розриву. Можливо, хлопчачі повідомлення сприймаються серйозніше, бо спрацьовує вже згадана неявність булінгу серед дівчат (коли агресія частіше є непрямою, чиниться потайки).

Вплив гендеру на реакцію і протидію булінгу з боку вчителів

Цікаво розглянути роль статі в булінгу не лише з погляду учнівства, але й учительства. Я досліджую, що саме впливає на стратегії втручання учительства і розглядаю багато різних чинників: демографічних, соціальних, психологічних. Дивлюся на регіони, типи населених пунктів, типи шкіл, вік, стаж, міру підтримки стереотипів, стать, розуміння цькування як явища. І ось три чинники, які спрацьовують майже щоразу в моїх моделях: міра підтримки стереотипів, тип населеного пункту і стать. 

Оцінюючи роботу вчител_ів з таким явищем, як булінг, дивлюся на кількість і якість стратегій втручання. При цьому перевіряю як реальні дії, вчинені освітян(к)ами, так і їхні погляди на те, що саме треба робити. 

У своєму розумінні протидії булінгу спираюся на загальношкільний підхід, тобто комплексне втручання: чим більше стратегій обирає учитель/-ка, тим краще. Також я дивлюся на те, наскільки ефективним з точки зору вже дослідженого впливу є втручання, тому що одна справа — залучити психолог_а, а інша — викликати поліцію або говорити суто з жертвою булінгу (та її батьками), без залучення агресора, рясно намазуючи на свої підходи обвинувачення жертви. Грубо кажучи, спираючись на те, що відомо науці про втручання в булінг, я поділяю стратегії на стратегії здорової людини і стратегії курця.

То де ж спрацьовує стать як чинник? Ось вона, вигулькує разом із найбільш пасивною категорією щодо кількості стратегій втручання. Найпасивнішими виявилися чоловіки-вчителі, які не розуміють суті булінгу. В цій групі домінує вибір лиш однієї стратегії, тотальна більшість обирає три і менше стратегій втручання, тоді як готовність обрати шість або більше стратегій є найменшою серед усіх груп.

У другій хвилі я ставила вчительству два запитання: що ви робили, коли булінг відбувався на ваших очах? І (окреме питання): що, на вашу думку, необхідно зробити, коли ви стикаєтеся з булінгом?  І ось тут відбувається «магія»! Чоловіча стать була значущим предиктором у момент озвучування переконань, але втрачала свою силу в момент реальних дій. Тобто чоловікам важливо, як їх сприймають, тому вони тримають марку і дають «чоловічі» відповіді, коли мовиться про декларовані переконання. Але коли доходить до реальної ситуації тут і зараз, на перше місце виходять внутрішні упередження та розуміння булінгу як того, що визначає подальшу поведінку. Подібно до чоловічої статі спрацьовував педагогічний стаж: що довше учитель_ка працювали в школі, то більший вплив це мало на декларовані переконання про втручання. 

У дослідженні переконань щодо того, що варто робити в разі цькування, ще був цікавий варіант відповіді, який обрали не так багато вчителів (близько 1% серед опитаних). Це переконання звучало так: «Вважаю, що в булінг втручатися не варто». Мене дуже цікавила саме ця категорія людей, тому й досліджувала її ретельно.

Шанси чоловіків на дотримання переконання про недоцільність втручання в булінг виявилися в 2,14 раза вищими, ніж у жінок. І тут мені одразу згадуються стереотипи про булінг: що цькують лише невдах та слабаків; щоб подорослішати, треба пройти через цю фазу і навчитися давати відсіч; що такий стереотип панує серед чоловіків і спрямований на хлопчиків.

Коли ми говоримо про стратегії втручання, то тут теж помітний поділ на «чоловічі» та «жіночі» підходи. Наприклад, чоловіки мають на 45% менші шанси обрати психолог_а як декларовану стратегію втручання. Водночас на реальні дії щодо залучення психолога стать впливу не мала. 

Чоловіки багато в чому виявилися послідовнішими, якщо досліджувати розрив між декларованими стратегіями і реальними. Чим більше учителі обирали стратегій, які, на їхню думку, варто застосовувати, тим до більшої кількості вони реально вдавалися в ситуації тут-і-зараз. Однак послідовність у кількості не завжди залишалася послідовністю в якості, якщо дивитися на конкретні стратегії. Наприклад, чоловіки були послідовними в стереотипно «чоловічих» стратегіях, як-от виклик поліції, але менш послідовними в «жіночих», коли мовилося про розмову з батьками, дітьми, психолог_ом… («чоловічі» та «жіночі» підходи подаю в лапках як відповідні гендерним стереотипам).

Що робити: гендерний консалтинг

Звісно, не беруся стверджувати, що саме стать визначає ті чи інші стратегії втручання вчителів у булінг. Стать показує статистичну значущість у складній мережі взаємодій різних чинників. Мої дослідження радше дають підставу копати глибше і висувати певні гіпотези, а не стверджувати щось достеменно.

Але мені було прикметно бачити те, що стать «вистрибує» не просто так, а там, де на чоловіків тиснуть певні гендерні очікування. І загалом копирсання в даних дало мені зрозуміти одну важливу річ: гендерні упередження грають роль і тут. 

Саме гендерна соціалізація змушує хлопчиків мовчати про булінг, а чоловіків-учителів іноді може стримувати від втручання, коли воно насправді потрібне. І саме вона створює тиск на дівчат, які мають відповідати очікуванням: і зовнішньо, і поведінкою, і світоглядно (але надто висуватися теж не можна, бо за хороші оцінки дівчат також частіше булитимуть, аніж хлопчиків).

Тому так, школа є зрізом суспільства. І гендерний поділ пролягає не лише через недолугі стереотипи (в підручниках, на 8 березня, «дівчатка роблять бутерброди, а хлопчики носять парти» тощо). Він пролягає і там, де є прямий вплив на психічне  здоровʼя та безпеку середовища. Бо досвід булінгу хлопчиків і дівчат, вчителів і вчительок аж ніяк не однаковий. І без тиску гендерних стереотипів був би у чомусь простішим для всіх. 

Якщо ваша дитина зазнає цькування:

• Висловлюйте їй підтримку, дайте зрозуміти, що ви завжди поруч і горою за неї.

• Культивуйте думку, що просити про допомогу та висловлювати почуття — це добре як для дівчаток, так і для хлопчиків. Говоріть про те, що просити про допомогу в ситуації булінгу є позицією сили, а не слабкости.

• Уникайте тверджень, що «булять тільки лохів і слабаків».

• Не відмахуйтеся від дитини з позиції «розбирайся сам_а».

• Не покладайте на дитину очікувань самостійної відсічі (це, на жаль, дуже поширений батьківський підхід: залишити дитину відповідальною за вихід із ситуації цькування через настанову «навчись давати здачі»). Так вона опиняється в полоні почуття провини через те, що «погана»: якщо я не можу дати гідної відсічі, значить, я слаб_кий, тому я не розповім нікому про свою ситуацію, щоб люди не знали, що я слаб_кий, краще залишатимуся в булінгу сам_а. Окрім того, з віком булінг із категорії фізичного переходить до реляційного (тобто стосункового). І виходить дивна ситуація: булери роблять таку непомітну річ для вчителя, як, наприклад, розпускання чуток, а мішень раптом іде і бʼє когось в обличчя. Вгадайте, кого покарає вчитель?
• Навіть коли весь булінг є фізичним, агресор діє сплановано (інструментальна агресія), а мішень відповідає реактивною агресією. Різниця в тому, що булер може завдати удару тоді, коли вчитель не бачить, натомість мішень не обирає часу і місця, щоб бути непомітною, бо її «несе». Моя порада: забудьте про настанову «дати здачі», застосовуйте передбачені школою механізми: заява на імʼя директора, заява в поліцію тощо (і тут я раджу поліцію тільки тому, що це передбачене українським порядком реагування, а не тому що вважаю це адекватним способом втручання).

• Заохочуйте розбудову дитиною соціальних звʼязків у школі, працюйте над побудовою соціальних компетенцій. Це стосується будь-якої статі: що менше в дитини соціальних звʼязків, то більшим є шанс потрапити в ситуацію булінгу і навпаки.

Якщо ваша дитина бачить цькування серед однолітків:

• Булінг потребує свідків. Булінг стається для свідків. Як інструмент здобуття статусу та прийняття він практично не існує без спостерігачів. Більшість дієвих стратегій втручання працюють з булінгом через ролі дітей у групі, заохочуючи різні типи спостерігачів ставати захисниками.
• Важливо ставати на захист чітко і голосно. Дослідження показують, що агресор сприймає мовчання як підтримку своїх дій, тож лише чітко проговорений осуд показує агресору, що його дії не сприймаються. Без підтримки групи агресор більше не може шукати статусу і прийняття через булінг і буде змушений змінити підходи.
• Якщо відкрито підтримувати мішень (жертву) булінгу дитині страшно, заохочуйте висловлювати підтримку бодай приватно. Прості слова «я не уявляю, як тобі» або «якщо тобі щось треба, звертайся, я поруч» здаються дрібничкою, але можуть дуже допомогти. Кажу це з власного досвіду (через 30 років досі памʼятаю слова співчуття одного випадкового свідка булінгу, які мене дуже тоді підтримали).

Якщо ви вчитель чи вчителька

Превенція передусім. Превентивний некаральний підхід, спрямований на побудову здорових норм групи, здорового шкільного клімату та культури є найкращим запобіжником булінгу. 

Більше інформації можна знайти в розроблених для освітянства методичних рекомендаціях.