Ця стаття спирається на дослідження «Українські гендерні наративи», проведене ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» у партнерстві з ГО «CAT-UA». Дослідження поєднало кабінетний аналіз попередніх українських і міжнародних робіт, серію напівструктурованих інтерв’ю з жінками й чоловіками та кількісний контент-аналіз повідомлень у межах шести резонансних онлайн-дискусій. Його метою було зрозуміти, як сьогодні в Україні осмислюють жіночі й чоловічі ролі, рівність, обов’язок, вибір і справедливість — і як війна змінює ці уявлення.

ГЕНДЕРНИЙ ПАРАДОКС ВІЙНИ

Тепер треба шукати нові шляхи партнерства,

нові шляхи, чому людині потрібна людина.

Жінка, інтерв’ю 31

Повномасштабна війна дуже швидко змінила те, що в українському суспільстві вважається можливим для жінок і чоловіків. Жінки служать у війську, командують, волонтерять, керують організаціями й бізнесами, самостійно утримують родини. Чоловіки більше залучаються до батьківства й догляду, говорять про страх, втрати і вразливість, виконують ролі, які раніше значно впевненіше маркувалися як «жіночі». У багатьох сферах межа між «чоловічим» і «жіночим» стала менш жорсткою.

Але сам факт, що люди почали виконувати більше різних ролей, ще не означає, що суспільство перестало очікувати від них «належної» жіночої чи чоловічої поведінки. Саме це оприявнило дослідження. Розширення можливостей жінок і чоловіків відбувається одночасно зі збереженням очікувань щодо материнства, батьківства, забезпечення сім’ї, захисту і військової служби. Війна послабила частину старих гендерних меж, але водночас посилила інші. При цьому суспільне прийняття нових жіночих ролей справді зросло. Попередні дослідження фіксували високу підтримку участи жінок у ЗСУ, волонтерстві та інших сферах, які ще донедавна значно сильніше асоціювалися з чоловіками ¹ , ². Але видимість жінок у цих просторах ще не означає, що старі очікування щодо догляду, материнства чи «належної» жіночности зникли.

Для жінок це особливо часто означає не заміну старої ролі новою, а накопичення ролей. Класичне поняття «подвійного навантаження», близьке до описаної Арлі Гохшильд і Енн Мачунг «другої зміни», стосувалося ситуації, коли оплачувана праця жінки не звільняла її від основної відповідальности за дім і догляд ³. У воєнних умовах це навантаження дедалі частіше стає множинним. До оплачуваної праці, професійної самореалізації, волонтерства чи військової служби можуть додаватися ті самі очікування щодо догляду, побуту, материнства, зовнішности й емоційної підтримки інших. У цьому сенсі розширення можливостей може бути цілком реальним, але це не обов’язково значить більше звільненняє.

У чоловіків інша конфігурація. Війна різко посилила вагу ролі захисника. У мирному житті ця роль могла залишатися радше символічною частиною образу «справжнього чоловіка». У воєнному контексті вона перетворюється на конкретну вимогу, пов’язану з військовою службою, ризиком, витривалістю і готовністю жертвувати собою. Саме тому чоловіча невідповідність цьому образу значно легше стає предметом осуду чи стигматизації.

Водночас було б помилкою описувати це як просте повернення до минулого. Старі гендерні моделі не відновлюються в незмінному вигляді, але пристосовуються до нової реальности. Жінка може бути військовослужбовицею або основною годувальницею родини і водночас залишатися під тиском очікувань щодо турботи та материнства. Чоловік може бути залученим батьком, партнером, говорити про емоції й уразливість, але паралельно від нього можуть очікувати готовности захищати країну.

Саме тому сучасний гендерний порядок в Україні краще описувати не як рух від «традиційного» до «сучасного», а як співіснування кількох логік. Філософиня Тамара Злобіна називає таку конфігурацію «гендерною еклектикою» — ситуацією, коли емансиповані практики вже стали частиною української реальности, але не витіснили стійких традиційних кодів ⁴. У дослідженні ця еклектика добре помітна в тому, як уявлення про свободу вибору, рівність і нові ролі поєднуються зі старими очікуваннями щодо материнства, захисту, забезпечення й «належної» жіночности та маскулінности. Сучасні феміністичні рефлексії про Україну також застерігають від надто простого сценарію «патріархального відкату». Війна радше загострює суперечності гендерного порядку, розширюючи жіночу участь у публічних і військових ролях, але при цьому не скасовуючи нерівности в доглядовій праці та повсякденних очікуваннях ⁵.

Мова рівности, свободи вибору і розширених можливостей уже стала частиною норми. Але поруч із нею продовжують діяти старі й нові уявлення про те, що жінка і чоловік мають робити. І тут виникає важливе питання: якщо людині дозволено більше, але водночас від неї вимагають більше, чи означає це, що вона стала вільнішою?

Ми за рівність. Але яку саме?

А тут, прям, сумрачне Середньовіччя, коли

розірвати шлюб — хєр, відмовитися від шлюбу…

— хєр, не хотіти дітей — хєр, аліменти — а ти

себе достатньо добре поводила?

Жінка, онлайн-коментар

Ще до повномасштабного вторгнення українське суспільство важко було назвати або послідовно традиційним, або послідовно егалітарним. Соціологічні дані роками показували одну й ту саму суперечність. Рівність як загальний принцип підтримується значно легше, ніж реальний перерозподіл обов’язків у повсякденному житті.

Наприклад, у дослідженні КМІС 2015 року майже половина жінок називали розподіл хатньої праці несправедливим, але лише 22% чоловіків декларували готовність ділити домашні справи порівну. У дослідженні NDI 2018 року ⁶ понад 70% опитаних вважали рівну залученість жінок і чоловіків до сімейного життя бажаною, хоча лише близько 40% говорили, що вона вже існує. Новіші дані показують схожу картину. 66% погоджуються, що найважливіша роль жінки — піклуватися про дім і родину, а 58% — що головна роль чоловіка полягає у зароблянні грошей. Водночас 81% не погоджуються з тезою, що жінки недостатньо амбітні для керівних посад ⁷ , ⁸.

Це важлива деталь: найстійкішим виявляється не переконання, що жінки менш здібні чи менш компетентні, а уявлення про те, що жінкам і чоловікам просто «належать» різні ролі. Догляд, побут і емоційна підтримка все ще значно частіше читаються як жіноча відповідальність, а матеріальне забезпечення, технічні рішення й захист — як чоловіча.

Інтерв’ю у дослідженні показали, що навіть це протиставлення занадто просте. Люди можуть одночасно підтримувати рівність, говорити про свободу вибору і при цьому вважати різні жіночі й чоловічі ролі природними, бажаними чи справедливими. Для одних рівність означає звільнення від гендерних обмежень, для других — рівність прав за збереження відмінностей, для третіх — однакову цінність різних ролей, а для четвертих — право людини обрати навіть цілком традиційний сценарій, якщо він не нав’язаний.

Як це звучить у живій мові

Ми є чоловіки і жінки, і всі ми справжні…

Жінка, інтерв’ю 37

Один із найяскравіших образів у наших інтерв’ю — жінка з десятьма руками. Вона прибирає, тримає дитину, готує, працює, підтримує чоловіка і водночас має виглядати так, ніби прекрасно з усім справляється. Поруч постає не менш упізнаваний «справжній чоловік». Він працює, заробляє, ремонтує, бере на себе відповідальність. У воєнному контексті до цього додається ще й готовність захищати. Самі респондент_ки нерідко ставляться до таких образів критично чи іронічно, але важливо інше. Вони дуже добре знають, як виглядає суспільна норма, навіть коли не хочуть їй відповідати. Можливо, саме тому життєві ролі змінюються швидше, ніж мова, якою ми їх описуємо, і швидше, ніж норми, за якими оцінюємо одне одного. Нові практики вже стали частиною повсякденности, а слова «справжня жінка» чи «справжній чоловік» досі запускають дуже впізнаваний набір очікувань.

Інтерв’ю показали, що люди пояснюють гендерні зміни дуже по-різному. В одних історіях нерівність залишається системною проблемою, наслідки якої найбільше відчувають жінки. В інших патріархальні правила критикують уже як систему, що обмежує обидві статі. Є й позиції, де рівність вважають переважно досягнутою, але не бачать суперечности в тому, що жінки й чоловіки мають різні «природні» ролі. Ще одна лінія захищає передусім право людини обрати власний сценарій, навіть якщо він цілком традиційний. У чоловічих інтерв’ю окремо з’являється відчуття, що сучасний гендерний порядок недостатньо помічає чоловічу вразливість і водночас висуває до чоловіків дедалі більше вимог.

Це важливо, бо руйнується проста схема «традиційні проти прогресивних». Людина може підтримувати рівні права жінок і чоловіків і водночас вважати, що чоловік природно має бути захисником, а жінка — більше відповідати за емоційний клімат родини. Можна говорити про свободу вибору й одночасно засуджувати конкретний вибір, якщо він не вкладається у звичне уявлення про жіночність або мужність. Самі респондент_ки не завжди бачать у цьому суперечність.

Для жінок тут особливо помітне накопичення вимог. Раніше ми говорили про подвійне навантаження, коли оплачувана праця не звільняє жінку від хатньої та доглядової роботи. У воєнних умовах навантаження дедалі частіше стає множинним. Це видно і в даних воєнного часу. У дослідженні Gradus & Biasless 2024 року жінки одночасно повідомляли про зростання доглядового навантаження, навантаження на основній роботі та в додатковій зайнятості. Тобто йдеться вже не просто про поєднання роботи й дому, а про нашарування кількох типів відповідальности ⁹. До роботи й догляду можуть додаватися волонтерство, утримання родини, відповідальність за безпеку близьких, військова служба, емоційна підтримка тих, хто переживає втрату чи фронтовий досвід. У феміністичному наративі це сформульовано особливо чітко. Нові можливості не обов’язково замінюють старі ролі, вони можуть просто нашаровуватися на них.

Саме тут образ «жінки з десятьма руками» перестає бути лише влучною метафорою. Він показує, як легко емансипація перетворюється на вимогу бути супер-жінкою. Те, що жінка тепер може працювати, керувати, служити чи бути фінансово незалежною, ще не відповідає на важливіше питання. Від чого вона тепер може відмовитися без осуду? Тут феміністична оптика зміщує увагу з формального розширення можливостей на реальний розподіл влади, ресурсів, догляду й відповідальности. Важливо не лише те, чи доступна людині певна роль, а й те, чи має вона можливість її не виконувати без санкцій, втрати статусу чи морального осуду ¹⁰.

З чоловічими ролями відбувається інша трансформація. У частині наративів чоловік уже не обмежений лише роллю годувальника. Від нього можуть очікувати партнерства, емоційної включености, участи у вихованні дітей. Але війна різко підсилює стару норму захисту. В одному з інтерв’ю можливий критерій «справжнього чоловіка» був сформульований майже гранично коротко: «взяв зброю до рук — вже справжній чоловік». Це не означає, що військова роль витіснила всі інші уявлення про чоловічість, але у воєнному контексті вона набуває особливої символічної ваги. У традиційному чоловічому наративі готовність захищати Батьківщину стає одним із центральних критеріїв належного виконання чоловічої ролі. В інших наративах ця вимога звучить менш жорстко, але все одно лишається дуже помітною.

Тут легко потрапити в пастку взаємного знецінення. Розмова про тиск на чоловіків може сприйматися як заперечення нерівности жінок, а розмова про жіночу дискримінацію — як небажання бачити чоловічу вразливість. Насправді одне не скасовує іншого. Гендерні правила можуть обмежувати всіх, але не однаково. Для жінок вони часто означають накопичення ролей, нерівний догляд, репродуктивний тиск і постійне оцінювання зовнішности та поведінки. Для чоловіків — вимогу сили, успішности, забезпечення і, особливо під час війни, готовности захищати. Ці досвіди не варто ні протиставляти, ні зрівнювати. Така асиметрія важлива ще й тому, що гендерна нерівність не завжди переживається як відкрита заборона чи дискримінація. Вона може бути вбудована у звичний розподіл праці й відповідальности настільки глибоко, що сприймається як природний чи просто «нормальний» порядок речей ¹¹ , ¹² , ¹³.

Саме тому інтерв’ю дають важливе уточнення до попередніх досліджень. Старі гендерні правила не просто зникають або повертаються. Вони перебудовуються. Жінка отримує більше дозволених ролей, але не обов’язково менше обов’язків. Чоловік отримує більше дозволених способів бути чоловіком, але війна водночас підвищує ціну невідповідности ролі захисника.

І тут питання про рівність знову повертається в іншій формі. Не лише що жінкам і чоловікам тепер дозволено робити, а який вибір кожного з них суспільство готове визнати нормальним, не вимагаючи додаткових виправдань.

Де закінчується право людини на власний вибір і починається суспільний обов’язок?

Це їхнє життя! Не ваше! Життя в людини одне.

Хочуть так — нехай буде так!

Жінка, онлайн-коментар

Головний конфлікт сьогодні проходить уже не обов’язково між «прихильниками рівности» та «прихильниками традиційних ролей». Значно частіше він виникає між різними відповідями на питання, що саме є справедливістю.

Це особливо добре видно в публічних онлайн-дискусіях. 

Коли люди дають глибинні інтерв’ю, то мають час пояснювати свою позицію, сумніватися, уточнювати, інколи суперечити самим собі. А от у публічних онлайн-дискусіях ця складність часто зникає. Там гендерні уявлення швидше перетворюються на короткі й доволі жорсткі відповіді на питання, хто що має робити і який вибір суспільство готове визнати нормальним.

Ми аналізували шість різних дискусій — про можливість шлюбу з 14 років у проєкті Цивільного кодексу, бездітність за вибором (чайлдфрі), рух «Батько має право», військову службу жінок, рекламу «Укрпошти» та заручини Melovin. Теми дуже різні, але за ними раз по раз виникає одна й та сама суперечка: де проходить межа між особистою автономією і тим, що людина нібито винна родині, державі чи суспільству? Хто має народжувати, хто має воювати, хто має забезпечувати, хто може обирати іншу модель сім’ї чи партнерства без необхідности виправдовуватися?

Особливо виразно це видно в дискусії про бездітність за вибором. У жіночих коментарях частіше звучить думка, що материнство має бути рішенням, а не обов’язком, і що саме рішення залежить від ресурсів, підтримки, життєвих планів. У чоловічих коментарях значно сильніше представлена інша логіка: тут народження дітей можуть описувати як «базову» функцію жінки, а воєнний контекст додає до цього ще один аргумент — демографічне майбутнє країни. Так перед нами постає майже буквальний гендерний контракт воєнного часу, де чоловіки воюють, а жінки народжують і виховують наступне покоління. З феміністичної перспективи проблема тут у тому, що відповідь на демографічну кризу так легко переводиться з площини житла, доходів, доступности догляду, безпеки й державної підтримки у площину жіночого морального обов’язку.

Схожим чином розгорталась і дискусія про військову службу жінок. Тут слово «рівність» працює вже по-іншому. Воно може означати право жінки бути повноцінною громадянкою і мати доступ до військової професії, але ним же можна обґрунтовувати вимогу однаково розподілити воєнний ризик служби. Саме тому в частині чоловічих коментарів рівноправ’я з’являється не як розширення свободи, а як аргумент, чому жінки теж мають «більше робити для війни». У досліджених онлайн-дискусіях загалом добре видно, що апеляція до рівности сама по собі ще нічого не говорить про те, який саме гендерний порядок людина вважає справедливим.

Це важлива поправка до звичного уявлення, ніби рух до рівности автоматично означає рух до більшої свободи. Рівність можна тлумачити як однакові права, але можна і як однаковий тягар. І якщо старі обов’язки нікуди не зникають, а до них додаються нові, то симетрична формально вимога може виявитися зовсім не симетричною за наслідками.

Ще виразніше це видно там, де різні сторони починають говорити про «захист». У дискусії про можливість шлюбу з 14 років одні бачили захист у тому, щоб не допустити раннього включення дівчини в шлюбний і репродуктивний сценарій. Інші вбачають захист у самій родині, шлюбі та народженні дітей. Суперечка тому точилася не просто навколо «традиційности» чи «модерности», а навколо того, хто має право визначати, що є добром для дівчини і де закінчується турбота та починається контроль.

У кейсі про рух «Батько має право» з’являється інша напруга. Тут уже конкурують не лише уявлення про правильний розподіл ролей, а й претензії на визнання вразливости. Частина коментарів зосереджена на насильстві щодо жінок і захисті матерів, інша — на порушенні батьківських прав чоловіків. Подібні конфлікти показують, як легко розмова про гендерну справедливість перетворюється на змагання за статус тієї сторони, яка «справді» потерпає. У результаті визнання однієї проблеми починає сприйматися як заперечення іншої. 

В онлайн-дискусії навколо заручин Melovin додався ще один вимір, коли гендерні норми стосуються не лише праці, родини чи військового обов’язку. Вони регулюють також те, як людина має виглядати, як проявляти сексуальність, які стосунки вважаються достатньо «нормальними» і чи відповідає чоловік у цих стосунках очікуваній моделі маскулінності. У кейсі Melovin військова служба й патріотизм знову з’являються як тема у дискусії, яка почалася з обговорення одностатевих стосунків. Війна ніби додає до приватного вибору ще одну шкалу оцінювання — наскільки людина корисна, відповідальна і «правильна» як громадянин чи громадянка.

Таким чином, в онлайн-дискусіях найкраще проявляється те, чого не покажуть навіть репрезентативні опитування про підтримку рівности. Мова про те, що гендерні норми працюють не лише через прямі заборони, а значно частіше вони діють через моральне оцінювання. Формально людина може мати право не народжувати, не одружуватися, обирати інший тип партнерства, служити або не служити в конкретній ролі. Але суспільство все одно визначає, які з цих виборів виглядають відповідальними, гідними, патріотичними чи «нормальними».

Саме тут феміністична оптика особливо важлива. Вона дозволяє не зупинятися на формулі «усі мають право вибору», а питати, чи однаково суспільство визнає цей вибір у різних людей і чи однаковою є ціна відхилення від норми.

Жінці може бути формально дозволено не народжувати дітей, але її вибір продовжують оцінювати через демографічний внесок, материнство чи обов’язок перед країною. Чоловік може бути залученим батьком, цивільним професіоналом або говорити про вразливість, але війна різко посилює вимогу бути захисником. Формальне право на вибір у такій ситуації ще не означає, що всі варіанти вибору однаково легітимні. І саме тут варто розрізняти право і свободу. Право може існувати формально, але свобода вибору залежить від того, чи не доводиться людині платити за свій вибір стигмою, осудом, економічними втратами або сумнівом у своїй «жіночності», «мужності» чи громадянській відповідальності.

Саме тому варто говорити не про те, що Україна рухається від традиційности до рівности, а про те, що ми переузгоджуємо сам зміст гендерної справедливости. І це переузгодження відбувається нерівно, конфліктно і під сильним тиском війни.

То що змінилося насправді?

А вас вже мобілізували у країні гендерної

рівності, чи ухиляєтесь?

Чоловік, онлайн-коментар

Відповідь, здається, лежить десь між двома крайнощами. Війна справді розширила набір ролей жінок і чоловіків,але це розширення не супроводжується автоматичним зникненням старих очікувань. Часто навпаки, старі норми залишаються, а нові ролі просто додаються до них.

Саме тому говорити лише про «прогрес» або лише про «повернення до традиційности» було б надто просто. Український гендерний порядок зараз радше перебуває у стані переузгодження. Старі й нові моделі співіснують, часом конфліктують, а часом дивним чином уживаються в одній і тій самій позиції. Людина може підтримувати рівні права й водночас вважати, що жінка має більше відповідати за дім, а чоловік — за захист і забезпечення. Можна говорити про свободу вибору, але схвалювати не кожен вибір однаково. 

У цьому сенсі війна зробила значно видимішими ті суперечності, які існували й раніше, і додала їм нової ваги. Рішення, які в мирному житті могли виглядати приватними, тепер  частіше оцінюються через патріотизм, відповідальність, демографію, внесок у перемогу і майбутнє країни — і через це особистий вибір стає набагато менш особистим.

Для жінок це особливо помітно там, де розширення можливостей не супроводжується зменшенням старих обов’язків. Можна будувати кар’єру, служити, заробляти, волонтерити — і водночас залишатися головною відповідальною за догляд, дітей, побут, емоційне благополуччя близьких. Саме тут подвійне навантаження перетворюється на множинне.

Для чоловіків війна посилює інший тип тиску, коли від них не лише очікують матеріального забезпечення чи відповідальности за родину, а з’являється дедалі сильніша вимога бути захисником, витримувати ризик, не демонструвати слабкість і бути готовим платити за свою гендерну роль буквально тілом і життям. Це не скасовує структурної нерівности щодо жінок, але показує, що жорсткі гендерні правила можуть бути обтяжливими для всіх.

Дослідження здійснено ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» у партнерстві з ГО «CAT UA», за фінансової підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції, а також завдяки підтримці Українського Жіночого Фонду.

Зміст публікації є відповідальністю ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції, ІСАР Єднання чи УЖФ.

Джерела:

1. BBC Media Action. (2023). Жінки в Україні: Як змінити ґендерні ролі та ставлення? [↩]
2. Gradus Research & Biasless. (2024). Дослідження гендерної рівності в Україні. [↩]
3. Hochschild, A. R., & Machung, A. (1989). The Second Shift: Working Parents and the Revolution at Home. New York: Viking. [↩]
4. Злобіна, Т. (2026). Як завершити гендерний розпад? Ukraїner. [↩]
5. Котлюк, Г., & Марценюк, Т. (2026). Український фемінізм під час війни: рефлексія 2026 року. Гендер в деталях. [↩]
6. NDI. (2018). Національне опитування з питань рівності між чоловіками та жінками в Україні. [↩]
7. КМІС. (2015). Чи згодні українці змінити стереотипи, розділивши порівну домашні обов’язки та догляд за дітьми? Результати дослідження КМІС. [↩]
8. Rating Group. (2026). Спільні контури #2. Мапа гендерних стереотипів. Порівняння поглядів в Україні та ЄС. [↩]
9. Gradus Research & Biasless. (2024). Дослідження гендерної рівності в Україні. Gradus. [↩]
10. Strelnyk, O., Yuzva, L., & Zlobina, T. (2025). Local feminist perspectives as transformation levers for sustainable development in Ukraine in the context of ongoing defence (IDOS Discussion Paper 7/2025). Bonn: German Institute of Development and Sustainability (IDOS). [↩]
11. Оксамитна, С. М. (2004). Ґендерні ролі та стереотипи. У М. М. Скорик (відп. ред.), Основи теорії ґендеру: Навчальний посібник (с. 157–181). К.І.С. [↩]
12. Марценюк, Т. (2014). Гендерна рівність і недискримінація: посібник для експертів і експерток аналітичних центрів. Київ. [↩]
13. Rating Group Ukraine. (2021). Гендерні ролі і стереотипи. [↩]