Бондіана — кіноепос тривалістю 58 років. 25 фільмів і шість виконавців головної ролі відчайдушного агента британської розвідки й донжуана за сумісництвом. Ці фільми розповідають нам не лише про пригоди агента 007 — вони про історію маскулінности і гендерної рівности у ХХ і ХХІ століттях. Кожен виконавець ролі Бонда чудово репрезентує те, яким змістом наповнювали поняття «бути справжнім чоловіком і джентльменом» у різні періоди. А образи жінок у франшизі — своєрідна історія фемінізму.
Бути Бондом — таємна фантазія майже кожного чоловіка. Історії про Бонда дивляться не заради оригінальних сюжетів чи детективної інтриги, а заради естетики й ескапізму (втечі від буденности). Як естетика сентиментального роману пропонувала жінкам, поглинутим розміреним побутом, мрію про викрадення, пригоди, амнезії, коли цинічні красені шляхетного походження кидають усіх своїх коханок в ім’я однієї жінки й матримоніальних планів, так бондіана — це варіант чоловічої фантазії: екзотичні курорти, дорогі автомобілі, найновіші гаджети, бармени, які вже знають, що слід «збовтати, але не змішувати», лише почувши твоє ім’я, красиві жінки, яких треба звабити в ім’я добра батьківщини. Та чи означає це, що this is man’s, man’s world і жінкам тут ловити нічого?
Відома дослідниця бондіани Лайза Фуннелл відзначає, що хоча фільми про Бонда вважаються маскулінним субжанром екшену «для чоловіків», багато жінок, зокрема й вона сама, теж насолоджуються цими фільмами. Одна з вагомих причин, чому так багато людей їх дивляться, — привілейованість персонажа (за статтю, гендером, сексуальною орієнтацією, здібностями, національністю й географією): «Бонд здається привілейованим у кожній локації, куди він потрапляє», у нього «необмежений доступ до місць, просторів, ресурсів та ідей… Бонд насолоджується таким високих рівнем фізичної свободи і соціальної мобільности, якого багато з нас ніколи не матимуть» [1]. Водночас треба додати, що Бондова привілейованість — це великою мірою наслідок його виняткових здібностей: він уміє кермувати будь-яким транспортним засобом (літак, гелікоптер, катер, автомобіль — байдуже), може відірватися від погоні на лижах, сноуборді, серфі, і не існує такого, чого він не знав би. Власне, за всю франшизу Бонд зізнається, що на чомусь не розуміється, лише один раз — коли йдеться про комп’ютерну програму («Золоте око», 1995). І це з ним трапилося вперше за три десятиліття. Загалом Бонд — це фантазія навіть не чоловічої зрілої маскулінности, а хлопчачої — найшвидше бігати, найвище стрибати, усе на світі знати тощо.
Час від часу герой сам над цим іронізує:
— Ти завжди знищуєш транспорт?
— Стандартна процедура. Бавлюся, як усі хлопці («Золоте око», 1995).
Проте ця іронія з’являється набагато пізніше, в епоху Броснана. Інші Бонди збіса серйозні, навіть коли жартують.
Чому це важливо? І навіщо нам у цьому копирсатися? Як завжди, така довга серія дає змогу простежити, як змінювалися суспільні відносини, зокрема гендерні, і їх репрезентація на екрані, та зрозуміти, чому декому так важко прийняти сучасний світ, а вимога не розпускати руки видається якоюсь «новою етикою».
«Дівчата Бонда»
«Дівчата Бонда» — вислів, яким часто описують розмаїття жіночих образів бондіани. Усі спроби їх структурувати наштовхуються на безліч натяжок і умовностей. Існує дві стратегії — вважати дівчатами Бонда тільки головних жіночих персонажок або, навпаки, усіх жінок, у кого з Бондом були інтрижки.
Кінокритик Стів Парсел запропонував розрізняти чотири сутнісні типи: героїня (неймовірна красуня — напарниця агента 007); femme fatale (жінка-ворог, спокусити яку — питання виживання), швидкоплинні симпатії (дівчата, котрі привернули увагу Бонда, але він їх без жалю покинув) і жертовне ягня (коханки, які загинули) [2]. Така стратегія надто широка, бо дівчатами Бонда стають узагалі всі, хто хоч раз із ним перетнулися. Уявлення про кількість персонажок у бондіані можна скласти з таблиці Bond Girls на англомовній Вікіпедії, її укладено саме на основі ідей цього критика [3].
Дослідниця Лайза Фуннелл уважає, що визначальна риса «дівчини Бонда» як персонажки — «сильний інтимний зв’язок, який вона встановлює з Бондом» [4, с. 62]. Фуннелл пояснює, що термін походить з оригінальних романів Яна Флемінга: письменник найчастіше позначав пасію Бонда як «дівчину» (the girl). Лексикон Флемінга, за словами дослідниці, перенесли в суспільний, критичний і академічний дискурси про кінобондіану. Вживання означення «дівчина» дуже проблематичне, коли йдеться про зрілих жінок, професіоналок своєї справи, адже воно «розчиняє» їхню соціальну значимість: «Мало того, додавання до слова “дівчина” неодмінно “Бонда” підкреслює, що жінка визначається саме через її стосунки з Бондом і їй бракує індивідуальної/незалежної ідентичности» [5, с. 12].
Образ Ханні Райдер (Урсула Андресс), першої з дівчат Бонда, яка виходить із моря з мушлею в руках (пам’ятаймо, що голлівудські сценаристи дуже люблять психоаналітичні алюзії), неначе Венера Боттічеллі, має дуже виразне символічне значення.
Вона коштовність, перлина, атрибут Бонда, але як особистість агента 007 вона цікавить дуже мало. Ми не так багато знаємо про її героїню: Ханні сирота, батька-науковця вбили, скориставшись її незахищеністю, квартиродавець її зґвалтував. Дівчина помстилася ґвалтівникові, запустивши йому в спальню вночі отруйного павука. Бонд не виказує ні інтересу, ні співчуття до розповіді дівчини:
— Сподіваюся, це не стало звичкою… — жартує персонаж Шона Коннері, натякаючи, що розраховує на близькість без наслідків для себе, тобто зґвалтування і секс для нього — речі одного порядку.
Означення «дівчина Бонда» ще й закріплює ейджистський стереотип (Бонду може бути 30, 40, 50, але він однаково має бути з набагато молодшою жінкою — дівчиною (наприклад, у першому фільмі Роджера Мура йому 46 років, а «дівчині Бонда» Джейн Сеймур — 22).
Що далі у 2000-ні, то складніше бондіані витримувати свій наратив: персонажок дедалі важче описати легковажним «дівчата» — як за статусом і вагою в оповіді, так і за реальною позицією актрис. Досі роль дівчини Бонда переважно залишалася найвідомішою в доробку акторки. За винятком Онор Блекман у «Голдфінгер» і Даяни Ріг у «На секретній службі Її Величности» — обидві актриси були зірками телебачення завдяки пригодницькому серіалу «Месники», у якому зіграли сильних героїнь із почуттям гумору. Після перезапуску франшизи з Броснаном у головній ролі партнерки Бонда — актриси «з іменем»: Террі Гетчер, Софі Марсо, Деніз Річардс. На момент зйомок у бондіані Геллі Беррі вже мала Золотий глобус, а під час зйомок «Помри, але не зараз» (2003) отримала ще один і Оскар на додаток [6].
Цікаво, що кадр, коли Бонд-Броснан уперше бачить героїню Геллі Беррі, яка виходить із води на берег Куби, — це цитата з «Доктора Ноу»: так само з’являється Урсула Андресс із того ж таки Карибського моря, тільки на узбережжі Ямайки. Водночас Джинкс, на відміну від Ханні, не є сюжетним додатком до Бонда: вона агентка АНБ США, діє незалежно й рішуче, а згодом стає повноправною партнеркою. Навіть у залицяннях Бонда вона бере ініціативу на себе. «Помри, але не зараз» — ювілейний сороковий фільм франшизи, він ніби закриває арку «дівчини Бонда» як збірної персонажки.
