В книжковій спільноті «Книгодурка» жінка поділилася ситуацією, яку спостерегла під час роботи: клієнтка запитала, чи є книга, яку вона хоче придбати, загорнута в плівку. Її супутник засміявся і сказав: «Тепер ти розумієш, чому хлопці хочуть незайманих дівчат».
Хотілося б, щоб у того хлопця й надалі був досвід стосунків лише з книжками (закреслено), щоб це був одиничний випадок. Але ж ні. Культ незайманости використовують ще з дохристиянських часів, щоб контролювати жінок. Зусилля феміністок значно покращили ситуацію, але й дотепер багато чоловіків (усвідомлюючи це чи ні) ставляться до жінок як до об’єкта. Не бачать у жінці людину, рівну собі, із власним досвідом, життям і вибором. А сприймають як свою (потенційну) власність, заявляючи «я не хочу вживану».
Я не раз чула фразу «це не твоя жінка, а твоя черга». Перевернімо її: «це не твій чоловік, а твоя черга». По-перше, це не має сенсу, а по-друге, не сприймається як приниження чоловіків. Просто виглядає абсурдно, бо жінки не вважають чоловіків своїм майном, бо чоловіки стоять вище в патріархальній ієрархії.
Жінок століттями сприймали лише в контексті чоловіків як додаток, а не справжню людину. Тому й досі існує споживацьке ставлення до дівчат і прагнення підлаштувати їх під нелогічні бажання чоловіків.
Не знаю, хто має це почути, але сексуальний досвід — це просто досвід, на який мають право і чоловіки, і жінки. Як і право на те, щоб це був усвідомлений вибір, без тиску, маніпуляцій між дорослими людьми, які обоє цього хочуть і прислухаються до потреб партнер_ки впродовж усього процесу.
Сексуальний досвід не робить нікого гіршим чи кращим. Однак скільки себе пам’ятаю, я завжди чула ідею, що секс і велика кількість партнерів_ок роблять чоловіка крутим, а жінку поганою, приниженою, розпусною. Тож якщо чоловіки люблять незайманих дівчат, то навіщо займаються сексом із розпусними? Може, кращою буде міцна чоловіча дружба? Тоді жінкам залишились би лише адекватні, які бачать у них більше, ніж об’єкт для сексу.
Нещодавно мені написав чоловік, якого обурив мій текст про різницю у віці між чоловіками і жінками. Він влучно ілюструє те, про що я кажу, пишучи, що оскільки в 45 років він не має сім’ї, то «має право на 18- чи 20-річну дівчину за її згодою на шлюб».
«Жінки мого віку — це секондхенд від минулих шлюбів», — гнівно пише мені читач і додає, що молоді феміністки намагаються одружити таких чоловіків, як він, зі своїми розлученими матерями, які вже виконали свою біологічну функцію та є нецікавими для них, бо вже емоційно та фізично ніби вихолощені в минулому шлюбі.
Як бачимо, чоловік не сприймає жінку як особистість, а вважає її трофеєм, власністю, річчю з терміном придатности. Інакше як може бути 45-річному чоловіку цікаво з 18-річними? І не просто поспілкуватися, а й пошлюбити. Ніяк! Але йому й не треба, щоб було цікаво, йому треба мати привабливу власність, яку легко контролювати.
Я радію лише тому, що сучасні молоді дівчата розумніші за дівчат мого покоління: цінують себе, менше підвладні стереотипам. Тому сподіваюся, що самотність цього добродія триватиме до 50-ти, навіть до 55 років, допоки він не змінить свого споживацького ставлення до жінок.
Це стосується всіх, і жінки цього досягнуть. Бо ми знаємо, що нікому не належимо, що нас не визначає кількість сексуальних партнерів, що кожні стосунки є нашим вибором. Ми не дозволимо контролювати нас нікому.
