Є люди, якими сьогодні хочуть написати «дякую». І люди, які вже ніколи не можуть сказати це.
1 жовтня — День захисників і захисників України. Ще один рік, коли ми зустрічаємо його під час війни. З новими втратами, з визнанням, з очікуванням повідомлення від близької людини: «Я на зв’язку».
Згадаймо тих, хто загинув, захищаючи Україну. За кожним ім’ям — ціле життя. Людина, яка мала свої звички, улюблену музику, плани на вихідні й на старість. Людина, на яку чекали, і яку досі люблять.
Поруч із нами живуть ті, для кого ця втрата — щоденна. Їхнє горе не минає разом із пам’ятною датою. Їм потрібна наша увага, готовність слухати й допомогу, з якою не залишатися сам на сам.
Є родини, які чекають із полону. Є ті, хто шукає зниклих безвісти й живе між надією та страхом. Пам’ятати про них — це виходити на дії, говорити про полонених і зниклих, підтримувати своїх близьких. Навіть коли здається, що всі слова вже сказані.
Тим, хто зараз служить, потребує споживання, лікування, відпочинок, можливість побути з рідними. Потрібно, щоб їх чули, коли вони говорять про визнання, несправедливість чи потребу в допомозі. Вдячність має вміщати й ці розмови — важкі, незручні, далекі від святкових промов.
Тим, хто повертається зі служби, потрібна доступна реабілітація, робота, житло, місто, якими можна пересуватися. І повага до їхнього досвіду та права вирішувати, яким буде їхнє подальше життя.
Тим, хто хоче долучитися до оборони, потрібна якісна підготовка й підтримка. Можливість запитувати, вчитися, говорити про страх. А своїм близьким — люди поруч, до яких можна отримати по допомогу.
Захисники й захисники — люди, які тримають оборону вже дуже довго. Вони можуть боятися, втомлюватися, злитися. Їм також потрібна турбота й захист.
Сьогодні дякуємо всім, хто боронить Україну. Пам’ятаємо тих, хто загинув. І після хвилини мовчання повертаємося до того, що можемо зробити: підтримати збір, допомогти родині, прийти на акцію, запитати про потреби — і відгукнутися на відповідь.
Дякуємо тим, завдяки кому можливо наше сьогодні і завтра.
