У межах підготовки до літературно-комедійного шоу «Книгарня Буе» почала читати роман подружжя Антіна Мухарського та Єлизавети Бєльської (так, робота комікеси непроста). Чтиво захопливе.
Уже з перших сторінок дізнаємося про те, що пан Антін має тугий струмінь сечі (зважаючи на вік), розмовляє зі своїм пенісом і об’єктивує жінок. Це зрозуміло з того, що перша жінка, яку він зустрічає, описана як симпатична шатенка, в якої «цицечки нічого такі». Втім, переможно вигукнути «ага» і зловити автора на гарячому, тавруючи словом «сексист», феміністично налаштована читачка навіть не встигає, бо герой, виявляється, в курсі і сам це підтверджує.
«Це науково підтверджений факт: при першому погляді на жінку чоловіки завжди визначаються з базовим питанням: вдув би чи ні? І лише потім (залежно від відповіді) обирають тон подальшої розмови». Пані (це вже друга жінка — з «крутими» стегнами і «делікатними персиками» в декольте) наливає героєві чаю і «далі починаається танго візуальних дотиків, сповнене таємних знаків, рухів, поглядів, невербальних оціночних суджень, котрі сучасний світ вважає за злочин, називаючи об’єктивізацією» (граматика, курсив і графоманія автора збережені. — Ред.). «З цього погляду я безсумнівний злочинець. Сексуальний маньяк» — з гордістю продовжує наш (одружений за сюжетом) донжуан.
І тут, шановна авдиторіє, бачимо класичний випадок поведінки мамчиного мачо в дикій природі. Оцей вайб людини, яка вважає себе унікальною через те, що має зону сексуального інтересу і звертає увагу на візуальну привабливість інших людей: «О тааак, я помічаю, що в жінок є груди і стегна. Я справжній мужик, не те що баби та всілякі наестрогенені профеміністичні каблуки».
У цій поведінці нашого індивіда бачимо дві фундаментальні помилки: фактологічну й дефінітивну. Фактологічна помилка — герой вважає, що не всі люди дивляться на інших, не в усіх виникає спонтанне бажання, зацікавленість чи інтерес. Герой думає, що це він один такий сексуальний, а всі інші люди ходять вулицями із заплющеними очима і починають розглядати зовнішність людей лише після трьох заочних письмових співбесід. Це не так, пане Антіне! Всі люди дивляться на інших спочатку візуально і автоматично розкладають їх по різних шухлядках свідомости та життєвого досвіду. Це у філософії та психології називається аперцепцією. І потрібна вона для того, щоб не оцінювати кожен окремий феномен, предмет та людину заново, надмірно навантажуючи мозок, а ділити вхідний потік інформації на кластери, об’єднані більш-менш схожими характеристиками.
Як це дотепно пояснює Кант, побачивши один стілець і зрозумівши концепцію стільця, ми в подальшому всі інші стільці, навіть іншої форми, не оцінюємо з нуля як незнайомий предмет, ми здатні ідентифікувати його як стілець.
У більш складних матеріях це теж працює (і десь у цій зоні лежать наші різні упередження, до речі). Як би не хотілося, кожна людина, дивлячись на іншу людину, дає їй певну первинну оцінку, спираючись на свій попередній досвід, знання і переконання: безпечна/небезпечна, цікава/нецікава і приваблива/неприваблива. Це не унікальна якість мачо, пане Антіне. Ми всі, йдучи вулицею чи гортаючи стрічку, час від часу думаємо «боже, яка красива жінка», «ох, який привабливий хлоп», «класна жопа» і навіть «я би вдула» (тут я лише за себе готова розписатися, втім, підозрюю, що не одна така).
Різниця між мною і вами, Антіне Дмитровичу (і це вже ми переходимо до дефініцій), не в тому, що я не задивляюся на красивих людей чи навіть не фантазую про те, які б вони були у ліжку, а в тому, що я в момент переходу до виявлення інтересу і особистого контакту з людиною починаю ставитися до неї (нього) як до людини. Починаю враховувати нові фактори, дивитися на особистість, зважати на взаємність чи невзаємність бажання тощо.
Бо об’єктивація — це не наявність сексуального зацікавлення. Об’єктивація — це відсутність бажання шукати в людині щось крім того, що вона потрапляє в зону вашого сексуального інтересу. Відсутність навіть найменшого наміру дивитися на жінку як на людину, а не лише носія тендітних персиків у декольте.
Ані флірт, ані спонтанний сексуальний інтерес не роблять людину об’єктиватором. А ось невміння припинити цей флірт за умови відмови чи відсутности активної згоди — оце вже воно. І ігнорування будь-яких людських чи професійних якостей з фокусом лише на візуал — це теж об’єктивація. Та й узагалі розділення особистості людини та її зовнішности навіть за умови близького особистого контакту. Ось це все і є об’єктивація.
І це все не робить чоловіка унікальним (хоч би як не хотілося в це вірити), все це робить його просто мудаком. Пересічним мудаком.
