Ця стаття спирається на дослідження «Українські гендерні наративи», проведене ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» у партнерстві з ГО «CAT-UA». Дослідження поєднало кабінетний аналіз попередніх українських і міжнародних робіт, серію напівструктурованих інтерв’ю з жінками й чоловіками та кількісний контент-аналіз повідомлень у межах шести резонансних онлайн-дискусій. Його метою було зрозуміти, як сьогодні в Україні осмислюють жіночі й чоловічі ролі, рівність, обов’язок, вибір і справедливість — і як війна змінює ці уявлення.
Українські сварки в соцмережах на дуже різні теми — це не лише «національний спорт», але й інформація про те, що реально хвилює і розділяє суспільство. Ми в ГО «CAT-UA» періодично ці сварки аналізуємо, вивчаємо, як вони поглиблюють так звані «лінії розділення» в українському суспільстві. Здебільшого ми досі аналізували сварки про війну і конфлікти, породжені війною — такі, як проблеми мобілізації, проблеми біженців, зокрема тих, хто виїхав до Європи, конфлікти щодо мови та інші. В цих лініях розділення помітні точки, в які може цілити ворог, і вони спрацюють, тригери, що змушують або не змушують нас сваритися, способи, якими суспільство шукає замирення і подолання цих конфліктів — і знову ж таки, що працює, а що, навпаки, поглиблює конфлікт.
Ті сварки, які торкалися гендерних тем, як правило, не найбільш резонансні: їх не роздувають штаби політичних сил та ботоферми. І тому по них легше робити висновки про гендерні ролі, стереотипи та уявлення — адже там переважно дописують реальні люди. З цих коментарів часто можна побачити більше, ніж із соціологічних досліджень, бо люди намагаються настільки відверто не говорити і так себе не представляти навіть в анонімних опитуваннях, але висловлюють свої судження, свої бачення гендерних ролей в емоційних сварках в інтернеті, особливо якщо це не окремі осмислені пости, а коментарі під чужими дописами на дражливі теми.
Для дослідження українських гендерних наративів було вибрано шість помітних сварок, що могли розкрити ці судження: суперечки про мобілізацію жінок, обговорення діяльности ГО «Батько має право», дискусія щодо скандальної реклами «Укрпошти», заручини Меловіна зі своїм хлопцем, ставлення до явища чайлдфрі, дискусія щодо норми одруження з 14 років у проєкті нового Цивільного кодексу. В кожному випадку за допомогою моніторингової системи було зібрано масив коментарів, сформовано вибірку по 1500 коментарів та прокодовано. У підсумку у кожному кейсі було відібрано в середньому по 300+ релевантних коментарів. Для кожного були виявлені судження, які озвучує людина, зафіксовано використання мови ненависти, ставлення до проблеми (позитивне, негативне, нейтральне) і після того побудовано діаграми та описано причини отриманих часток.
В онлайн-дискусіях люди часто, навіть не особливо над тим замислюючись, показують, що вони думають про ролі чоловіків і жінок у суспільстві, яким вони бачать майбутнє. І деякі їхні відповіді чітко вказують на гендерний наратив, який вони поділяють (детальніше про гендерні наративи — у першій статті цього циклу).
І виявилося, що найактивніше сперечалися в соцмережах представники трьох наративів: Традиційного (і в чоловічій, і в жіночій його версії), Феміністичного (а також Про-феміністичного, у випадку чоловіків), а також наративу «Захист чоловіків» (який існує тільки в чоловічій версії).
Носії інших наративів долучалися до дискусій набагато рідше, вочевидь, не відчуваючи такої потреби відстоювати свою думку, захищати чиїсь права.
Влада винна завжди
Як і в аналізі інших сварок — політичних, військових, економічних, — у суперечках на гендерну тему часто виявляється винною влада.
Політики — це ті, кого в усіх дискусіях люди звинувачують першочергово і найбільш емоційно. Політики були винні і в тому, що люди їдуть за кордон, і в тому, що вони не повертаються, бо їх погано приймають, і в тому, що ніхто не захищає мобілізованих, не захищає військових ТЦК, що у нас неправильна мовна політика…
У гендерних кейсах владу найбільше лаяли в дискусії щодо жіночої мобілізації — сварка швидко переходила на загальні питання поповнення війська. Також владі помітно дісталося у дискусії щодо нової статті Цивільного кодексу про дозвіл на шлюб з 14 років — адже цей кодекс розробляли депутати.
У темі реклами «Укрпошти», яка є державною компанією, звинувачення до влади більш розрізнені: і щодо витрати грошей не на те, на що треба, і щодо легалізації педофілії, і щодо кадрової політики в держкомпаніях.
Але навіть у темах, у які держава ніяк не залучена, претензії до влади все одно звучать — її звинувачують у тому, що в питаннях виховання дітей вона віддає перевагу матері, що вимагає народжувати, що не надає достатньо допомоги і підтримки при народженні дітей, що дозволяє такі речі, як освідчення ЛГБТ-людей на Майдані або що не дозволяє шлюбів між такими людьми.
У темах, більше прив’язаних до політики, загалом звучало більше грубости, використовувалось більше мови ненависти, емоцій, нецензурної лексики, образ і прокльонів. А там, де критики держави було менше, дискусія була більш конструктивною.
Все традиційно
У кожній із проаналізованих дискусій можна знайти те, що зазвичай називають «традиційним поглядом» на світ. Але в різних формах.
Традиційні цінності відстоюють однаковою мірою і чоловіки, і жінки, використовують вони приблизно однакові меседжі й однаково визнають у суперечках, що зараз часи трохи змінилися, і ролі жінок і чоловіків теж можуть змінюватися в бік більшої рівности чи навіть до протилежностей, коли жінка заробляє або воює, а чоловік береже родину — адже зараз війна. Але такі дописувачі сподіваються, що це тимчасово.
Зокрема, у кейсі про чайлдфрі носії Традиційного наративу розповідали, що для жінки найважливіше народжувати, що особливо зараз, коли в країні криза, вони мають згадати і виконати свою традиційну роль. У цій темі переважали саме чоловіки-«традиціоналісти»: жінок було значно менше. Іноді чоловіки додавали, що жінки мають самі забезпечувати дитину, а не перекладати цей тягар на чоловіка.
Дуже активними «традиціоналісти» були в темах заручин Меловіна та жіночої служби в армії: тут вони розповідали про «шкідливість» ЛГБТ для демографії нації у війну та переконували, що жінка не має воювати, а має бути під захистом чоловіка.
У темах реклами «Укрпошти» та Цивільного кодексу їхня думка, попри всі очікування, збігалася з думкою феміністично налаштованих користувачів. Так, вони не ставали на бік ранніх шлюбів і не казали, що «юна зваблива жінка — це добре». Навпаки, вони захищали дітей, передусім дівчат, від занадто раннього сексуального досвіду. Щоправда, як захист вони пропонували не освіту для дівчат і хлопців, а навпаки, більш строгий контроль за ними, більше обмеження свободи, заборону на відвертий одяг, на фільми й розваги, які шкодять їм і яких вони ще не розуміють.
Дискусію щодо ГО «Батько має право» «традиціоналісти» — як жінки, так і чоловіки — проігнорували, вочевидь, їм було не дуже цікаво сперечатися про методи роботи цієї організації з дуже поганою репутацією.
Рівні права
Якщо говорити про феміністичну спільноту, а також про-феміністично налаштованих чоловіків, то вони більш активно обговорювали теми скандальної реклами «Укрпошти» та Цивільного кодексу: тут вони засуджували об’єктивацію жінок, педофілію і її демонстрацію. І жінки, і чоловіки, що виступають за рівність, переконують, що нормальний чоловік не буде сексуалізувати підлітків і шукати собі жінку, яка ще є дитиною, а також що прикривати таку поведінку шлюбом негідно.
Також дуже активні вони в темі жіночої мобілізації, де пояснюють, що жінки вже служать в армії, що їх багато, але, з іншого боку, жіноча мобілізація не має бути примусовою, адже на жінок під час війни і так падає надто велике навантаження. Але, попри їхню активну позицію в цій темі, коментарів від них мало, адже більшість просто лає владу і не бере участи в конструктивній дискусії.
А в обговоренні чайлдфрі феміністична група більш зважена: вони доводять, що вимагати від жінки народжувати неетично, адже в кожної людини своє бачення життя. Звучать також заяви, що не тільки від жінки, але і від чоловіка не можна вимагати виховання дитини за всяку ціну.
Носії Феміністичного наративу були в меншості у дискусії щодо ГО «Батько має право», але коментарі, які від них все ж звучали, засуджували «активістів» цієї ГО та називали їх «бандитами».
Було складно окремо виділити феміністичну позицію у темі заручин Меловіна: було чимало людей, які підтримували співака і бажали йому щастя, але це могли бути носії досить різних наративів, як-от «Перемоги рівности».
Ображені чоловіки
Окремою групою в цих дискусіях виступають «ображені чоловіки», які хоч і не вважають, що жінок у суспільстві загалом не повинно існувати, а проте висловлюються, що їх не має бути помітно. За нашим дослідженням гендерних наративів ця позиція найближча до наративу «Захист чоловіків».
Дзеркально такої самої групи жінок немає: навіть якщо певні жінки дуже проти чоловічого впливу, вони допускають існування чоловіків, хоч і десь подалі від них.
Чоловіки цієї групи часто мають елементи традиційного світогляду, але дуже викривлені його форми. Так, традиційний світогляд передбачає, що жінка повинна відігравати дуже важливу роль у житті, щоб світ став гармонійним, і навіть припускає, що ця роль може змінюватися залежно від обставин. А от в «ображених чоловіків» цієї опції нема.
Найбільш повно вони розкриваються в дискусії щодо діяльности ГО «Батько має право»: тут у коментарях сперечаються переважно не про те, що чоловіки мають право виховувати своїх дітей, хоча формально ГО виступає саме за це. Але основний меседж у дискусії — про те, що саме чоловік повинен вирішувати, що робити з дитиною і як дитині жити. Він може вирішити, залишити дитину собі, чи віддати її жінці, використати дитину для певних своїх цілей — ухилення від мобілізації, вимоги грошей від жінки тощо. На думку такого чоловіка, правильне виховання можуть забезпечити дитині лише члени його родини (мати, сестра). Деякі коментатори, не розуміючи контексту, намагалися захищати рівні права чоловіків, але швидко бачили, що йдеться не про рівність, а про знищення жінки як персони, відведення їй лише упосліджених ролей, які їй будуть дозволені, і про заборону вирішувати будь-що, зокрема пов’язане і з народженням і вихованням дитини.
Такі чоловіки також активно долучалися до дискусій щодо Цивільного кодексу та реклами «Укрпошти», доводячи, що саме такими і варто бути жінкам — юними, наївними, боязкими, невпевненими, зляканими, дитинними. Така жінка дуже добре підходить під їхню концепцію світу — вона як злякана тінь, що робить тільки те, що їй дозволяють, і оскільки такими частіше бувають дівчатка-підлітки, то саме вони і потрібні. Як бачимо, вони тут сперечалися з представниками і Традиційного, і Феміністичного наративів.
Ця категорія цілком проігнорувала дискусію про жіночу мобілізацію: якщо вони встрявали в неї, то тільки агресивно критикуючи державу: або вимагаючи зупинити «злочинну мобілізацію», або навпаки, мобілізувати всіх — і «ухилянтів», і «ухилянток». Також вони проігнорували дискусії про заручини Меловіна та про чайлдфрі.
Точки дотику і точки розриву
Порозуміння в онлайн-дискусіях було недосяжним через категоричні судження, агресію, відсилку до власних авторитетів і зверхність, типову для багатьох інтернет-сварок.
Але якщо навіть відкинути спільну для багатьох учасників дискусій думку, що в усьому і завжди винна влада, є ще кілька точок дотику, які можуть стати мостами в дискусіях і допомогти знайти певне порозуміння.
Такими точками служили, найперше, діти. Щодо їх захисту противники об’єднувались, хоча захищати їх пропонували різними методами: одні закликали обмежувати свободу, інші — давати дітям ширшу освіту і більше пояснень про світ і його загрози.
Ще однією точкою порозуміння ставала війна: тут була помітна готовність до компромісу і з одного, і з іншого боку, взаємні поступки і розуміння, що на час війни правила трохи змінюються.
Іноді компромісним виглядав якийсь новий чудовий світ, що колись настане, де всі будуть співіснувати мирно, і кожен і кожна матиме власні цінності та знаходитиме собі відповідне місце, не заважаючи іншим. В такому світі не буде примусу до «традиційної» ролі, яка обмежуватиме жінок родинними справами, але так само ніхто нікого не змушуватиме й робити кар’єру, якщо до цього не лежить душа.
І тільки група «ображених чоловіків» ні на які компроміси не йшла і була рішуче налаштована відстоювати тільки власну думку.

Дослідження здійснено ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» у партнерстві з ГО «CAT UA», за фінансової підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції, а також завдяки підтримці Українського Жіночого Фонду.
Зміст публікації є відповідальністю ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції, ІСАР Єднання чи УЖФ.

