Ми хочемо, щоб наші діти виросли щасливими. Щоправда, уявляємо це щастя по-різному.

А от у суспільного образу «правильної» дитини інструкція часто детальна як додаток до побутової техніки. Дівчинка має бути чемною, лагідною, поступатися. Хлопчик — сильним, готовим терпіти й захищати. Їй варто промовчати, йому — зціпити зуби. І обом бажано поводитися так, щоб усім навколо було зрозуміло: виховання вдалося, дитина «зручна».

Так у цю розмову про щастя непомітно пролазять жорсткі вимоги. І за ними ми можемо перестати бачити саму дитину: її інтереси, бажання та почуття.

День із життя стереотипу: як це працює на практиці?

Згадую дитячий майданчик зі свого дитинства. Мій друг упав, розбив коліно й заплакав. Йому боляче. Дорослий на автопілоті каже: «Ти ж чоловік, не плач!».

Я обурилася, що хтось без дозволу забрав мою улюблену іграшку. Бабуся сказала: «Ну чого ти кричиш? Ти ж дівчинка, будь лагіднішою. Лагідне теля дві матки ссе». 

В обох випадках стать дитини фактично стає цензурою для емоцій. У першому дитину вчать приховувати біль, у другому — незгоду й гнів. Поступово діти засвоюють, які їхні почуття дорослі готові приймати, а які краще приховати. 

Але чому діти погоджуються «ховатися»?

Залежність дитини від близьких дорослих — не нове явище: від них вона отримує їжу, захист і заспокоєння. Тому їхні реакції мають для неї особливу вагу

Дитина ще з пелюшок помічає наш настрій: коли її обіймають, а коли відвертаються. Якщо хлопчика особливо хвалять за те, що він «ковтає» сльози, а дівчинку — за те, що вона мовчки поступається, мозок дитини може засвоїти: «Щоб зі мною все було добре і мене любили, я маю сховати свої справжні почуття».

Звісно, важливі не тільки слова, а й поведінка близьких дорослих. Дитина помічає, хто готує вечерю і хто після неї відпочиває. Кому саме нагадують допомогти молодшим. Кого вчать користуватися інструментами. Чию втому беруть до уваги, а чию сприймають як щось звичне.

Олії у вогонь підливають і звичні побутові фрази: «вона в нас майбутня господиня», «він справжній мужик», «такий великий, а рознюнявся»…

Згодом ці правила можуть підкріплюватися в садочку та школі. Чутливого хлопчика називають «нюнею», рішучу дівчинку — «бабою з яйцями». Щоб уникнути висміювання й залишитися серед своїх, дитина може приховувати почуття та інтереси, які не вписуються в очікування оточення. 

Додамо сюди історії з медіа та казок. Згадайте класичні мультфільми: Білосніжка або Попелюшка, яка готує й прибирає в будинку. Або принц зі «Сплячої красуні», який б’ється з драконом і рятує героїню. У цих епізодах можна впізнати знайомий розподіл ролей: вона — дбає про інших (або терпить, як Попелюшка) і забезпечує комфорт, він — діє без права на страх.

До того ж наші дорослі вимоги часто суперечать одна одній. Ми можемо  казати хлопчикові: «Слухайся старших!», — і водночас соромити за те, що він звернувся по допомогу, а не вирішив проблему сам «як мужик»… 

Дівчинку закликати: «Будь лідеркою, будуй кар’єру!» — і водночас вимагати від неї терплячості, поступливості й лагідності. Як мама дівчинки, яку називаю принцесою-воїном, я постійно стикаюся з цією суперечністю. Моя донька чує на свою адресу «пацанка», «грубіянка», «мужичка» — так їй дають зрозуміти, що вона не відповідає чужим уявленням про жіночність.

Якщо дитина роками зростає в таких умовах підлаштування, з часом їй може бути складно розрізнити: чого я справді хочу, що відчуваю, а що звикла дозволяти собі відповідно до чужого уявлення про «справжню жінку» чи «справжнього чоловіка».

В цьому місці ми логічно підійшли до мого улюбленого:

«У нас такого не було, і нічого — нормальними виросли», — знайомий аргумент у розмовах про виховання.

Але пропоную експеримент: прочитайте пункти нижче та порахуйте відповіді «так», якщо таке помічали за собою або оточуючими:

• Іноді важко пояснити, що з вами відбувається. Можете зізнатися «мене все бісить», а зрозуміти, що саме за цим стоїть, часто не вдається.
• Берете на себе більше, ніж можете витримати, але не наважуєтеся попросити перерозподілити обов’язки.
• Відпочиваєте з відчуттям провини
• Можете погодитися на дотики чи близькість, яких зараз не хочете
• Оцінюєте себе переважно через те, наскільки добре виглядаєте, дбаєте про інших, скільки заробляєте чи чого досягли
• Рідко звертаєтеся по допомогу (побутову, медичну, психологічну, просто пораду друзів чи близьких)
• Часто намагаєтеся вгадати, що хочуть від вас оточуючі
• Соромно зізнатися, що втомилися або вам важко 
• Не наважуєтеся спробувати нове захоплення чи змінити професію або роботу, яка вже не приносить задоволення 
• Соромитеся свого тіла, бо воно недостатньо струнке, м’язисте, «жіночне» чи «мужнє»
• Не «виносите сміття з хати», хоча вам боляче та(або) страшно в стосунках 
• Часто чуєте: «Ти ж у нас сильна» або «Ти ж мужик, упораєшся», але  вже давно не відчуваєте цього

Скільки у вас відповідей «так»?

Звісно, ці пункти можуть бути наслідками не тільки гендерних очікувань, але часто є великої їх частиною.

Що ми можемо зробити вже сьогодні?

Наприклад, дитина програла в гру й плаче. Ми втомилися, хочемо допити чай, і вже крутиться на язиці: «Та чого ти плачеш через дурницю!».Для нас це справді дрібниця, але можна затримати цю фразу, і натомість запитати: «Тобі прикро?», «Що ти відчуваєш?», «Чим я можу допомогти?»

Ми хочемо, щоб дитина вміла відстоювати себе. Але ж є й побочка: вона починає відстоювати себе перед нами: «Я не хочу», «Мені це не подобається», «Чому ти вирішила за мене?». І вам вже дуже кортить завершити суперечку переконливим «бо я так сказала!».

Вислухати незгоду — це довше, ніж домогтися слухняності. Але іноді за нею  може стояти щось більше, ніж просто незговірливість. Можливо, дитина боїться. Можливо, чогось не зрозуміла.  А можливо, ми справді чогось не врахували.

Право на відмову перевіряється й поруч із родичами, яких дитина сьогодні не хоче обіймати чи цілувати.  Нам ніяково, бабуся ображається, хочеться швиденько вмовити. Але ми можемо залишити дитині вибір фразою: «Сьогодні без обіймів, можна просто привітатися чи помахати рукою». Перед бабусею, звісно, може бути незручно. Але скільки можливостей відкриває цей вибір для дитини!

Те саме стосується похвали. Дівчинка знайшла спосіб зібрати складну конструкцію, хлопчик помітив, що другові сумно, і підтримав його. Коли ми говоримо про винахідливість, уважність чи турботу, у дітей з’являється більше простору.  Вони не тільки ж «гарна» та «сильний», а ще й «винахідливі, спритні, чуйні, емпатійні, спостережливі, допитливі, наполегливі, рішучі, турботливі, дотепні….»

У спільному побуті ці суперечності особливо помітні.  Ми нещодавно пояснювали доньці, що вона може сама обрати, ким стане, коли виросте, а тепер автоматично просимо саме її позбирати тарілки. Або дозволяємо хлопчикові плакати, проте закочуємо очі, коли його тато зізнався, що втомився. Дитина бачить обидві наші реакції.  Рано чи пізно дитина може помітити цю суперечність: «Але ж ти казала, що так не можна, а сама…» І нам захочеться нагадати, хто в домі дорослий. Відповідь «Ти маєш рацію, я помилилася» не завжди дається легко. Зате дитина бачить, що дорослі теж можуть переглядати свої рішення й відповідати за власні вчинки. 

Якщо ми прагнемо виховати не зручну, а щасливу дитину, в нас кожен день буде нагода зрозуміти, що між цими словами все ж немає знака рівності.

В Академії Турботи є програми психологічної підтримки для дітей до 10 років, які зростають під час війни. Ми створюємо їх з урахуванням потреб дівчаток і хлопчиків, підтримуючи право кожної дитини на власні почуття та інтереси. Запрошуємо батьків, які прагнуть зміцнювати психологічну стійкість наших дітей.  https://www.academia-turboty-ngo.com/tut-i-zaraz/ 

Участь безоплатна. Захід проводиться за підтримки уряду Німеччини через GIZ.