University of St Andrews
Гендер в деталях
Фонд ім. Гайнріха Бьолля
Creative Women Space
Жінки, які торують нові шляхи
Через сексизм і патріархальні установки суспільства досягнення жінок часто знецінюють або й узагалі не помічають. Їхній внесок в історію забувається і затирається. Реальну діяльність наших сучасниць покривають стереотипи і домисли.
Про проєкт
Ця виставка покликана розповісти про жінок, котрі робили свого часу або роблять тепер унікальні речі. Розвивають свої спільноти, відкрили/відкривають нові горизонти для наступних поколінь жінок. Про багатьох таких новаторок в Україні уже говорять більше, наприклад про Наталію Кобринську чи Соломію Павличко. Інші постаті досі в пітьмі забуття.
Ми підібрали сімох героїнь із минулого України, про яких хочемо більше розповісти широкій публіці, та сімох наших сучасниць, яким дамо слово в інтерв’ю. П’ятнадцятий текст — про збірний образ «невідомої українки».
Сенси проєкту доповнює витинанка — традиційний жіночий спосіб самовираження, використана в оформленні виставки.
Образ у витинанці створюють заповнені площини і порожні місця — і це найкраща метафора для жіночої історії, у якій безліч сліпих плям.
Вибір персоналій для цього проєкту, як і будь-який вибір, певною мірою випадковий. Ми намагалися стежити, щоб героїні були з різних сфер діяльности й різного етнічного походження, однак виставка не претендує на репрезентативність за якимось критерієм чи на формування «канону». Це лише один із (сподіваємося) численних заходів з пошанування досягнень жінок.
Тамара Злобіна,
кураторка проекту, кандидатка філософських наук, головна редакторка Гендер в деталях.
Невідома Українка
Жінки — це половина людства. Чому ж, гортаючи підручники, ми їх там не бачимо? Історія, написана як літопис воєнних конфліктів і революцій, вилучає жіночий досвід проживання подій. Зміна фокуса на жіночу перспективу може спонукати кардинально переосмислити все, що ми знаємо про людство. А ще ми дізнаємось про досвід наших посестер із минулого, невідомих українок, завдяки яким ми такі, як ми є. Завдяки яким ми є.
Євгенія Ярошинська
Ми так мало знаємо про Євгенію Ярошинську лише тому, що вона померла в 36 років. Успішна письменниця і переконана феміністка, вона збирала український фольклор і планувала зробити з буковинських учительок просвітниць та емансипанток. Як педагогиня вона добре розуміла, що без належної освіти неможливо пробудити свідомість, а без усвідомлення жінкою своїх прав не буде жодного руху вперед. І сьогодні її слова звучать так актуально, ніби їх сказано вчора, а не століття тому…
Анна Шаригіна
Як це — бути лесбійкою і феміністкою в Україні? Як це — виховувати сина і займатися ЛГБТ-активізмом у Харкові? Анна Шаригіна відверто розповідає про те, як її внутрішня емансипація не дала застрягнути в консервативному шлюбі і зрештою привела до створення лесбійсько-феміністської організації та зміни громадського ландшафту Харкова.
Олена Степанів
Підхорунжа Українських січових стрільців, докторка філософії, творчиня «кооперативів здоров’я», вчителька, наукова працівниця. Героїзована за життя і заслана до сталінських таборів за одні й ті самі вчинки. Жінка-легенда, вимушена останні роки доживати в найманій квартирі. Попри славу, жінка-загадка. Своїм життям Олена Степанів довела, що жінки вміють бути «не тільки виконавцями чиєїсь волі, а й відповідальними одиницями, що самі комбінують, організовують та приводять у життя свої думки».
Марія Берлінська
«Відрізала косу і пішла на війну», — медіа намагались створити дівчині романтичний образ. «Давайте я вам краще розповім, як аеророзвідка рятує життя», — відповідала Марія. Центр підтримки аеророзвідки, адвокаційна кампанія «Невидимий батальйон», Жіночий ветеранський рух, системні зміни в законодавстві, міжнародна співпраця та ветеранська дипломатія — за 32 роки Берлінська зробила багато. Її історія — про те, як особиста наполегливість і публічне визнання можуть прислужитися для суспільного добра.
Софія Парфанович
Її називають першопроходицею в медицині: перша студентка-українка, відкрила приватну гінекологічну практику, видала книжку про статеве виховання — і все це у Львові 1920–1930-х років. Діяльність Парфанович така різнорідна, а масштаб такий колосальний, що доводиться визнати: Софія робила двіж і драйвила собою чужі двіжі скрізь, куди дотягувалася. Лікарка, просвітниця, викладачка, науковиця, громадська діячка. «Скромна медпрацівниця», як казала вона про себе. Якщо вона змогла так багато, ще й у кількох країнах і на двох континентах, то чи не може тепер кожна з нас робити те, чим справді горить?
Леся Литвинова
Як вона справляється? Мама п’ятьох дітей, волонтерка Майдану, яка могла добути все. З початком війни Леся Литвинова допомагала переселенцям, згодом стала співзасновницею фонду «СВОЇ», який опікується важкохворими і підтримує їхні сім’ї. Відколи триває пандемія коронавірусу, кисневі концентратори від фонду — для декого єдиний шанс. Як цій жінці вдається вирішувати ситуації, які здаються неможливими, щодня працюючи з людьми на межі життя і смерти?
Шефіка Гаспринська
Свій професійний шлях Шефіка-ханум починала, допомагаючи батькові, Ісмаїлу-бей Гаспринському, у видавничій справі. Згодом сама видавала перший у мусульманському світі жіночий журнал. Стала лідеркою національного і жіночого рухів кримськотатарського народу. Одна з чотирьох жінок, обраних до першого Курултаю кримськотатарського народу в Криму, і єдина жінка у складі президії Курултаю 1917 року. Після приходу до влади більшовиків пам’ять про цю постать стерли. Ми нагадуємо — щоб не забувати, чий Крим.
Команда проєкту
Кураторка — Тамара Злобіна
Консультантки — Маргарита Вайсман, Анна Довгопол
Організаційна підтримка — Creative Woman Space
Авторки — Оксана Кісь, Інна Мочарник, Анна Соколова, Мар’яна Байдак, Олеся Хромейчук, Ірина Ніколайчук, Наталія Бушковська, Наталія Малиновська, Альона Вишницька, Олег Марущенко, Ірина Старовойт, Яна Сасіна, Наталія Тихолоз, Олена Брайченко
Літературні редакторки — Ярина Цимбал, Дарина Важинська
Переклад — Маргарита Вайсман
Дизайнерка-ілюстраторка — Олена Марчишина
Програмування — Студена ІТ
Проект реалізується за підтримки: