Категорія: Загальне

Право – велика сила. Але чому відшліфоване філософами та практиками, втілившись у майже досконалу форму міжнародних договорів  воно… все ще недостатньо захищає жінок? Чому майже 40% вбивств жінок здійснюються їх інтимними партнерами-чоловіками? Чому за даними ООН «немає жодного регіону, країни чи культури, в якій би жінки не зазнавали насильства»?

Якщо перерахувати всі міжнародні документи, які так чи інакше стосуються захисту прав жінок, в тому числі в рамках загальних прав людини, виникає одне просте питання: «І чого їм ще не вистачає»? Справді, менш ніж за століття права жінок так чи інакше піднімалися у:

• Загальній декларації прав людини (1948 р.);
• Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.);
• Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW, 1979 р.);
• Європейській декларації про рівність чоловіків та жінок (1988 р.);
• Декларації про викорінювання насилля щодо жінок (1993 р.);
• Пекінській Платформі Дій та Пекінській декларації (1995 р.);
• Декларації Тисячоліття ООН (2000 р);
• Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція, 2011);
• протоколах та рекомендаціях поважних міжнародних організацій тощо.

Щоправда, лише частина з цих документів мають обов’язкову юридичну силу (для держав, що належним чином висловили на них згоду), зобов’язують звітувати щодо виконання їх вимог, надають спеціальним міжнародним інстанціям повноваження контролювати таке виконання. З них лише дві прямо стосуються саме прав жінок: Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW, 1979 р.) та Стамбульська конвенція (2011 р.). Придивимося до них уважніше.   

Конвенція 1979 р. стала наступницею Декларації з однойменною назвою, яка була прийнята у 1967 р. і традиційно ігнорувалась через свою необов’язковість (доля всіх декларацій, мабуть). Обидва документи були створені у відповідь на суттєву дискримінацію жінок, з метою поєднати в одному міжнародному документі норми щодо рівності прав жінок і чоловіків ¹. Безпосереднім розробником цих документів виступила Комісія ООН щодо статусу жінок, яка діяла з 1946 року, мала переважно жіночий склад і була ініціатором цілого ряду досліджень правового статусу жінок в різних країнах світу. Цікаво, що саме на основі таких досліджень була створена велика база даних – підґрунтя для виникнення правозахисних документів у майбутньому. Комісія щодо статусу жінок також була «авторкою» більшості ранніх документів ООН щодо гендерних питань, зокрема, Конвенції про політичні права жінок (1953 р.), Конвенції про згоду на шлюб, шлюбний вік та реєстрацію шлюбів (1962 р.), Конвенції про рівну винагороду чоловіків та жінок за роботу рівної цінності (1951 р., у співробітництві з Міжнародною організацією праці), тощо. 

Конвенція ООН 1979 р., яку іноді називають Міжнародною хартією прав жінок, стала першим імперативним міжнародним документом, який визначив поняття дискримінації жінок та проголосив їх основні права. Так, CEDAW включає не лише прохання-рекомендації, але цілий ряд зобов’язань держав щодо забезпечення та охорони рівних з чоловіками прав жінок у сфері освіти, праці, здоров’я, сім’ї, вибору громадянства тощо. Зокрема, держави-члени зобов’язуються:

• інтегрувати принцип рівності жінок і чоловіків у своє законодавство;
• скасувати закони, які дискримінують жінок;
• створити інституції, які б ефективно захищали жінок від дискримінації;
• забезпечити захист жінок від дискримінації з боку будь-яких осіб, організацій та підприємств;
• а також звітувати про законодавчі, судові, адміністративні чи інші заходи здійснені для виконання даної Конвенції.  

Конвенція ратифікована 189 державами, в тому числі Україною:

Для моніторингу виконання Конвенції був заснований Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок (з однойменною Конвенції назвою – CEDAW), повноважний також давати загальні рекомендації щодо неї, розглядати звіти, подані державами відповідно до Конвенції. Саме у рекомендаціях CEDAW від 1989 та 1992 років, не в останню чергу через активну діяльність неурядових організацій, міжнародна увага привертається до питання насильства проти жінок. Так, у 1989 році державам було рекомендовано включати у свої періодичні звіти інформацію щодо внутрішнього законодавства про захист жінок від всіх видів насильства (включаючи сексуальне насильство, насильство у сім’ї та сексуальні домагання на робочому місці), методи боротьби з цими явищами, наявність підтримки жертв насильства та відповідну статистику.

У 1992 році у рекомендаціях CEDAW з’являються визначення гендерно обумовленого насильства, висновки щодо необхідності здійснення державами конкретних дій щодо ліквідації всіх форм насильства проти жінок та відповідні настанови. Насильство проти жінок було визнане дискримінацією жінок та порушенням прав людини, що дозволило використовувати проти нього інструменти Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.). Так питання, яке до того фактично вважалось «приватною справою», було офіційно визнане загальною проблемою у сфері прав людини, що потребує  державного та міжнародного втручання.

Позитивний вплив Конвенції ООН 1979 р. втілюється в тому, що на її прикладі держави розвивають своє внутрішнє законодавство у сфері захисту прав жінок, покращують рівень допомоги жертвам насильства, відповідно карають злочинців та зменшують безкарність за такі злочини загалом. Зокрема, у 2007 році, у відповідь на епідемію насильства проти жінок в Мексиці, під тиском міжнародної спільноти, на базі Конвенції та рекомендацій Комітету CEDAW у країні був прийнятий Закон «Про доступ жінок до життя, вільного від насильства». У 2001 році у Танзанії, при судовому розгляді справи про зґвалтування, посилаючись, в тому числі, на статтю 16 CEDAW, суддя відхилив доводи обвинуваченого про те, що дії з викрадення та зґвалтування жінки підпадають під визначання традиційного шлюбу за місцевими звичаями. У 2005 році в Нідерландах, як відповідь на запит Комітету CEDAW за попередній рік, було розроблене нове законодавство в сфері протидії торгівлі людьми, а у 2006 була розпочата компанія щодо привернення уваги до небезпек та наслідків цієї проблеми ². І таких прикладів досить багато.

Боротьба за права жінок, тим часом, продовжувалась і на міжнародному рівні: у 1993 році резолюцією Генеральної Асамблеї ООН була проголошена Декларація про викорінювання насилля щодо жінок – перший спеціальний міжнародний документ, направлений на боротьбу з цим явищем. Проте все, що могла зробити ООН в даному випадку – це «наполегливо закликати держави докласти всіх зусиль для повсюдного ознайомлення з Декларацією та її дотримання», оскільки документ не має для держав зобов’язуючої сили.

Поки Комісія ООН щодо статусу жінок виконувала свою нову задачу – моніторингу та контролю виконання Пекінської Платформи Дій та Пекінської декларації (1995 р.) – ключової міжнародної політики щодо гендерної рівності загалом, «естафету» боротьби з насильством проти жінок прийняла Рада Європи. Так в 2011 році у Стамбулі була підписана і у 2014 році вступила в силу Конвенція про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. На відміну від інших регіональних документів, ця Конвенція може бути підписана та ратифікована (дія, необхідна для вступу документу в силу для підписанта) будь-якою державою світу. Станом на лютий 2017 року, Стамбульську конвенцію підписали 44 держави (позначені на малюнку червоним кольором), а ратифікували – 22 (позначені синім кольором) ³:

Стамбульська конвенція ⁴  – об’ємний та ґрунтовний документ, який:

• переводить у площину реальних зобов’язань раніше декларативні положення щодо викорінення насильства проти жінок;
• детально перераховує види насильства проти жінок та пропонує змістовні визначення термінів;
• зобов’язує встановити кримінальну відповідальність за домашнє насильство, переслідування (сталкінг), сексуальні домагання, каліцтво жіночих геніталій, примусовий шлюб, та інші види насильства проти жінок;
• зобов’язує створити систему комплексної підтримки жертв насильства, в тому числі притулки та телефонні лінії допомоги;
• зобов’язує держави забезпечити доступність захисних заходів та встановлює нові підходи щодо розслідування та доказів у даній сфері;
• встановлює механізм моніторингу ефективності застосування положень Конвенції на практиці;
• зобов’язує створити систему збору статистичних даних про випадки насильства, підтримувати відповідні дослідження;
• забороняє виправдовувати будь-які акти насильства культурою, звичаями, релігією, традиціями тощо.

Підготовча робота по ратифікації Стамбульської конвенції затягнулась в Україні на декілька років, і хоча зроблено вже немало (зокрема, були розроблені та прийняті в першому читанні декілька пов’язаних з конвенцією законопроектів ⁵ , восени 2016 року ратифікацію даної конвенції було відкладено, зокрема, через «нерозуміння» деякими депутатами термінів «гендер» та «сексуальна орієнтація». За певними прогнозами винесення і розгляд питання ратифікації Конвенції у Верховній Раді України може відбутись протягом лютого-березня 2017 року. Будемо сподіватися, оскільки дана ратифікація – один з найважливіших кроків, які зараз має зробити Україна у боротьбі з насильством проти жінок.

Тут саме час зазначити наступне: незважаючи на те, що міжнародні Конвенції мають обов’язкову силу, включають спеціальні механізми контролю виконання зобов’язань держав-членів (в тому числі – через звернення до Міжнародного суду ООН, Європейського Суду з прав людини), фактично змусити державу до певної дії досить проблематично. Держави досить неохоче передають міжнародним організаціям повноваження чи функції, які можуть зазіхнути на незалежність і самостійність в зовнішніх і внутрішніх справах. Якщо все ж таки держави погоджуються на це, то, по-перше, найчастіше передають лише права на кшталт «надавати пропозиції», «рекомендувати», а по-друге, навіть якщо передають повноваження приймати обов’язкові для себе рішення, міжнародні організації та судові органи мають не так багато дієвих методів впливу на держав-порушників. Якщо згадати, як непросто буває виконати судове рішення, яке стосується звичайної людини чи компанії, то виконання державою незручних для неї рішень залишається, фактично, справою добровільною. Зокрема, щодо України дані невтішні: лише близько 10% рішень Європейського Суду з прав людини виконуються українською державою. При цьому за кількістю скарг до даного суду станом на початок 2017 року Україна займає непочесне перше місце ⁶.

То що ми маємо урешті-решт? Чому міжнародні норми так складно і довго перевтілюються в якісь позитивні практичні наслідки для конкретних людей? Тому що міжнародна норма – це лише верхівка айсбергу, який має своїми складовими частинами внутрішнє законодавство держав, правозастосування, правосвідомість та політичну волю. Балансуючи між природністю та примусом, справедливістю та компромісом, міжнародне право залишається показником рівня розвитку людства загалом. Міжнародні правові документи – це не чарівні пігулки, які разом вирішать всі наші проблеми, вони – наш важливий орієнтир. Разом з тим, відповідальність за належний розвиток законодавства та правозастосовної практики залишається у держави та її органів, а відповідальність за формування безпечного простору для життя – частково на кожній і кожному з нас.

---

1. https://www.un.org/womenwatch/daw/CSW60YRS/CSWbriefhistory.pdf [↩]
2. https://www.slideshare.net/slideshow/the-global-impact-of-cedaw/13797392 [↩]
3. https://commons.wikimedia.org/wiki/File:DomesticViolenceConvention.svg [↩]
4. https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServices/DisplayDCTMContent?documentId=0900001680093d9e [↩]
5. 4952 від 12.07.2016 http://w1.c1.rada.gov.ua/, 5294 від 20.10.2016 http://w1.c1.rada.gov.ua/ [↩]
6. https://www.eurointegration.com.ua/news/2017/01/26/7060704/ [↩]

Світовий тираж книжок Келлі Квіндлен, популярної авторки підліткової літератури, уже перевалив за чверть мільйона примірників. За освітою вона філологиня (вивчала англійську літературу в Університеті Вандербільта), а за плечима має досвід роботи в Teach for America, який згодом змінила на письменницьку діяльність.

Келлі пише переважно для квір-спільноти та радо виступає перед учнями у школах. Сьогодні письменниця живе в Атланті разом із нареченою та кішкою Піч Марі.

Уривок із книги

Сідаю навпроти неї і вдивляюся в ці темні виразні очі. Відчуваю, як серце калатає десь у горлі. Я так прагну зробити все правильно.

— Можу попросити вибачення ще раз, але не думаю, що тобі хочеться слухати це, — починаю я. — Можу ефектно зізнатися в коханні, але ти варта більшого, ніж бумбокс під вікном. Бо ти маєш рацію: це було б для мене, не для тебе. 

— Тож чого я варта? — вона зосереджено дивиться на мене. 

— Всього, — зазираю їй у вічі, силкуючись показати щирість. — Одначе з мого боку ти заслуговуєш на чесність. Я не хотіла бути відвертою з тобою щодо того, як заплутано, зламано й збентежено почуваюся. Я намагалася триматись якомога далі, запевняючи себе, що ти популярне дівчисько, якому до мене байдуже. Але тобі небайдуже. Тобі небайдуже до всього. У тебе велике серце, ти кумедна й уперта. Ти одна з найдивовижніших людей, яких я тільки зустрічала.

Сковтую і смикаю куртку за рукави.

— Ти була щирою відтоді, як сталася та аварія. Я теж хочу бути щирою з тобою, — прочищаю горло й мушу відвести погляд. — Я не в найкращому стані. Уже кілька місяців. Розрив із Таллі мене зламав. Мені соромно, бо я мала б відпустити все. Не певна, скільки тут моєї провини. Це я не помітила червоні прапорці. Це я вирішила, що в глибині душі Таллі хороша людина. Знаю, що вона токсична. Справді знаю. Але від суму за нею мені фізично боляче. Ніби мої мізки прийняли все, а серце відстає. Я тужу, навіть якщо не хочу цього.

Переповідаю все, що сталося за останній тиждень: бесіда із Даніель про потребу завершити стосунки, моє рішення знайти Таллі на кенделговкському матчі, події на вечірці Прескотта. Навіть розказую їй про розмову із сім’єю кілька днів тому.

Коли я закінчую, западає тиша. Помічаю, що мої груди здіймаються й опадають у такт дихання. Метью внизу гучно дивиться телевізор.

— Ти досі сумуєш за нею? — питає Айрін. 

Відповідаю не відразу.

— Я сумую за тією Таллі, яка була раніше, проте цієї людини вже немає. Можливо, її ніколи не існувало. Ти весь час казала, що спроба помсти не зробить мене щасливою, і мала рацію. Я змагалася з нею, але тільки ранила цим себе. А зрештою зранила й тебе. Не варто було втягувати тебе в наш безлад, ось це мене вбиває. Мені так шкода, Айрін.

Тінь усмішки пробігає її обличчям.

— Ти нікуди мене не втягувала. Я сама так вирішила.

— І все ж. Я мала бути свідомішою. Мала впоратися зі своїми почуттями.

Айрін хитає головою.

— Ти не можеш контролювати свої почуття. Якщо моя велика лесбійська мандрівка й навчила мене чогось, то ось воно.

— Це правда, — ледь усміхаюсь я. — Я знала, що ти тужиш, знала, що тобі погано. Думаю, я просто сподівалася, що дотепер щось зміниться, — Айрін дивиться на мене. — Вибач, якщо квапила тебе й тисла.

— Ні, такого не було, — я несміливо торкаюся пальцями її руки. Айрін дозволяє. — Я хочу зустрічатися з тобою. Справді хочу. Але я ще не готова до цього. Не хочеться пропонувати тобі щось менше за найкращу версію себе.

— Розумію, — киває вона.

Зустрічаюся з нею очима.

— Айрін, — мій голос ледь тремтить. — Чому ти ніколи не розповідала мені про евакуатор?

Її погляд пронизує.

— Бо була надто гордою, щоб узяти на себе провину. Я не знала тебе й не знала, як пояснити все це, тож дозволила самій розбиратися з наслідками замість мене. Я була боягузкою, — Айрін стискає мої пальці. — Вибач мені, Скотті. За те, що сталося з твоєю автівкою, і за те, що тобі довелося відчути. Твоя сім’я має рацію: ти неймовірна. Тебе більш ніж достатньо. Ненавиджу, що змусила тебе сумніватися в цьому.

Кладу руку Айрін на коліно.

— Мені шкода, що тобі було так боляче.

— Мені шкода, що тобі досі боляче.

— Зрештою справді стане легше?

— Так, — Айрін сумно всміхається. — Дивись, я доведу це.

Вона тягнеться по телефон і гортає галерею, поки не знаходить потрібну світлину.

— Знаю, що, мабуть, дивно показувати це тобі, але я дивилася на це фото щодня впродовж шести місяців після того, як Шарлотт почала зустрічатися з Прескоттом.

Дівчина простягає телефон мені. На селфі вони із Шарлотт цілуються. Їхнє скуйовджене волосся сплуталося на одній подушці. Айрін усміхається так, як робить це лише під час чирлідерських виступів: наче знайшла своє призначення.

— О, — я відчуваю укол ревнощів, однак нагадую собі, що зараз ідеться не про мене; це про Айрін і її біль. — Вона знає, що в тебе є це фото?

— Ні. Ми тоді напилися. Я знайшла його вже наступного дня.

— Виглядаєш щасливою, — шепочу їй.

— Я і була, — вона підсувається ближче й кладе руку на моє стегно. — Я кохала Шарлотт усім серцем. І знаю, що вона теж мене кохала. Дивлячись на цю фотку, все ще бачу її з найкращого боку. Можу точно пригадати, як відчувалося кохання до неї.

— Тож як ти зрештою відпустила це? — поглядаю на неї.

— Час. Відстань. Прийняття, — Айрін шукає мої очі. — І розуміння, що я заслуговую на краще.

Усміхаюся. Ми торкаємося чоло до чола, дихаючи.

— Хочу дістатися туди, де буду готовою до тебе, — шепочу я.

— Дістанься до місця, де знатимеш, яка ж ти чудова, — шепоче Айрін у відповідь. — Це те саме.

Стосунки 38-річного блогера Гліба Репіча з 18-річною дівчиною запустили жваву дискусію про те, чи можуть люди під 40 мати стосунки з людьми, яким нема 20-ти.

І в ній є один аргумент, на який, вважаю, варто звернути увагу і з яким я готова дискутувати.

А саме, що обурення стосунками з людьми, які досягли повноліття, є об’єктивацією та ейджизмом. Мені закидають, що я позбавляю суб’єктности та права на власний вибір людей, яким уже за законом усе можна: голосувати, кермувати авто, купувати алкоголь, курити і служити в армії. Чому їм не можна спати з тими, з ким вони хочуть, навіть якщо це люди значно старші від них?

Питання хороше, і аргумент сильний. Тож маю розгорнуту відповідь і пропозицію.

Погнали по пунктах.

Я не кажу, що 18-річним «не можна» спати з 38-річними. І не пропоную це забороняти. Бо якщо забороняти це, то, звісно, не можна дозволяти й інші «дорослі» речі. А піднімати вік повноліття нескінченно ми не можемо. Люфт до 21-ліття, як у деяких країнах, ще є, але не факт, що це панацея.

Утім, вважаю, існують питання, в яких ми як суспільство не можемо спиратися суто на бюрократичну сторону питання і знімати з себе відповідальність щодо всього, що формально є законним. Щодо певних питань варто вести публічну дискусію і давати широке коло поглядів та соціальних реакцій. Адже суспільство як єдиний організм насправді має дуже розмиту мораль: більшість людей готові робити «хороше», якщо це схвалюється й винагороджується, і не робити «погане», якщо це засуджується і карається. В «сірих» зонах, де «правильність» і «неправильність» визначаються не законами, а внутрішніми відчуттями і тенденціями, реакція суспільства надзвичайно важлива.

У ситуації, де на захист дорослого, що почав залицятися до підлітки, став натовп чоловіків, які обговорюють переваги молодих дівчат над «сорокарічними тітками» термінами якости шкіри, пружности тіла, невибагливости й фертильности, я не можу просто вмити руки зі словами: «Ну, вона доросла, це законно, хай самі розбираються».

Бо є умоглядні експерименти, в яких справжнє кохання юної жінки і зрілого чоловіка — це результат свідомого вибору обох, щирого захоплення і почуттів, усе на рівних і всі щасливі.

А є системна дійсність, у якій вищеописаний сценарій менш вірогідний, аніж той, у якому доросла людина свідомо шукає людину дуже молоду, щоб «виховати її під себе», отримати покірнішу і менш вибагливу людину поруч, відчути владу, а також, звісно, отримати доступ до молодого тіла без зморщок, целюліту і дітей, бо з їхнього погляду цінність жінки лише в красі та фертильності.

Таких «захисників» зараз у коментарях безліч, і абсолютно очевидно, що кожен із них скористався б шансом отримати в коханки чи дружини жінку максимально юну. Шансів отримати 16- і 17-річних цим людям не дає закон (і то є варіант із вагітністю) плюс грумери часто починають «виховання» заздалегідь, а от після 18-ти шанси дуже високі, бо «тепер усе законно».

Ці шанси збільшуються декількома факторами:

• недостатньою статевою освітою (з чим активістки і активісти працюють не без перешкод);
• складними психологічними умовами, в яких можуть зростати підлітки (на що нам вплинути важче);
• загальним схваленням і підтримкою таких союзів частиною суспільства, нормалізацією та романтизацією подібних альянсів;
• раціональною байдужістю іншої частини суспільства, що небезпідставно підтримує ідею свободи волі та права всіх людей на власні вибори, хай навіть хибні.

От, власне, в цьому місці я й бачу моральну дилему, оскільки сама схильна апелювати до свободи волі та особистої відповідальности кожної людини.

Утім вважаю, що будь який справді вільний вибір має спиратися на максимально повну інформацію, і саме тому не готова мовчати тоді, коли протилежна сторона активно й агресивно нормалізує потенційно небезпечні зв’язки із усталеним інтегрованим перекосом у владі.

Я впевнена, що активне обурення частини спільноти потрібне, бо є врівноважувальним фактором у системі, де кількість потенційних грумерів величезна.

Також я впевнена, що для людей, які вступали зі мною в дискусію саме з позицій «суб’єктности» і «законности», немає заперечень щодо того, що грумінг — це погано. А є закид мені про те, що я відмовляю цим нашим теоретичним 18-річним у навіть теоретичній усвідомленості та зрілості рішень. Я не відмовляю.

Я просто кажу про те, що баланс потенційних ризиків тут такий, що на одну історію усвідомленого щирого кохання на все життя в мезальянсі знайдеться безліч історій, у яких цей мезальянс є просто спробою дорослої людини отримати в партнери когось слухняного, невибагливого і «свіжого».

Проте я все ще не пропоную геть усе забороняти, я пропоную давати більше інформації, а до віку, скажімо, з 18 до 21 ставитися як до «сірої зони», у якій вже все можна, але ми як суспільство все ще пильно придивляємося до тих, які поки що мають більше досвіду і відповідальности.

Придивляємося до їхньої адекватности й мотивації. Благо, що вони самі зазвичай дають достатньо інформації для цього.

---

*Примітка редакції:

Гліб Репіч був номінантом антипремії «Сексист року – 2023» за вислови на кшталт:

«Дівчина — вона як дорога машина. В неї треба заливати тільки якісне мастило».

«Силіконові імпланти — мрія багатьох дівчат… і хлопців».

«Дівчата лишають після себе купу волосся. То що ж робити? Виганяти?».

Більше про цей, та інші сексистські випадки читайте у статті «Усі сексисти в купі: розбираємо випадки сексистських висловлювань за 2023 рік»

Квірна література давно вийшла за межі історій про камінг-аут. Сьогодні це романи, комікси, мемуари й нонфікшн про кохання, дружбу, дорослішання, пошук себе, сім’ю, втрати та свободу бути собою.

Цю добірку підготувала Анєв — людина, яка багато читає, говорить про квірну літературу та ділиться книжковими рекомендаціями. Якщо вам сподобається цей список, за авторкою можна стежити в соціальних мережах: TikTok, Instagram, YouTube.

Як користуватися добіркою

Тематичні позначки:

• BL — історії про чоловіків, які кохають чоловіків.
• GL — історії про жінок, які кохають жінок.
• Полі — поліаморні стосунки.
• Транс / небінарність — трансгендерні, небінарні або гендерфлюїдні персонажі чи досвід.
• Асексуальність — асексуальний спектр.

№	Назва	Видавництво	Тег	Українськ_а автор_ка
1	120 сторінок содому. Сучасна світова лесбі/ґей/бі література. Квір-антологія	Критика	BL, GL, Гендерквір
2	1984. Джулія.	Лабораторія	GL
3	Агла. Алеф	Видавництво Жупанського	GL
4	Американська королева	КСД	BL, Полі
5	Ангельська кров	Кондор	BL	✓
6	Андрій Лаговський	Віхола	BL	✓
7	Анна, яку я кохала	Видавництво	GL	✓
8	Арістотель і Данте пірнають у води світу	Артбукс	BL
9	Арістотель і Данте розкривають таємниці всесвіту	Артбукс	BL
10	Афродіта	Апріорі	GL
11	Барва пурпурова	ВСЛ	GL
12	Батьковбивця	Віват	BL	✓
13	Беззоряне море	Віват	BL
14	Безніч	Небо	GL
15	Бібліотека спалених книг	Лабораторія	GL
16	Благословення небесного урядника	Букшеф	BL
17	Блакитний – теплий колір	Видавництво	GL
18	Блискавиці Ваїру	Видавництво	Асексуальність
19	Боговбивця	Артбукс	GL
20	Будинок дверей	Фабула	BL
21	Вайлди. Роман на п’ять дій	Ще одну сторінку	BL
22	Вандалізм	Артбукс	GL	✓
23	Ведмеже місто	Книголав	BL
24	Виродок	Кондор	BL	✓
25	Вихідний	Наша ідея / ТАК	BL
26	Відблиски в золотому оці	Ще одну сторінку	BL
27	Відьма і вампірка	Лабораторія	GL
28	Відьми з варде	РМ	GL
29	Він	РМ	BL
30	Він перший помре в кінці	Віват	BL
31	Воїтелька-блукалиця Наґата Кабі	Видавництво	GL
32	Володар джинів	Віват	GL
33	Вона підкорює дівчину	КСД	GL
34	Вони були сусідами по кімнаті	Атена	Гендерквір, BL
35	Вони обидва помруть в кінці	Віват	BL
36	Ворожка на таро з Версалю	РМ	GL
37	Ворони	Небо	BL
38	Все заради гри (Лисяча Нора, Король Круків)	Небо	BL
39	Все трапляється щонайменше двічі	Хто це?	BL
40	Всі ми лиходії	Лабораторія	BL
41	Втрачена біла книга	РМ	BL
42	Гаряче молоко	КСД	GL
43	Гендерквір	Інша book	Гендерквір
44	Ґвен і Арт не закохані	Артбукс	BL, GL
45	Ґідеон Дев’ята	Віват	GL
46	Дві сторони будь-якого вбивства	Маміно	GL
47	Де причаїлася темрява	КСД	BL
48	Десь за морем	Букшеф	BL
49	Дивні звірі	КСД	GL
50	Дивокровці	ВСЛ	GL	✓
51	Дикі дівчата	Віват	GL
52	Діва, матір і третя	Ще одну сторінку	Асексуальність	✓
53	Дівчата люблять дівчат	КСД	GL
54	Дівчата, якими я була	Книголав	GL
55	Дівчина, жінка, інакша	Фабула	GL, Гендерквір
56	Дім на краю світу	Лабораторія	Полі
57	Дім у волошковому морі	Букшеф	BL
58	До раю	Stone Publishing	BL
59	Доктор Серафікус	Атена	BL	✓
60	Драконопокоївка в домі Кобаяші-сан	Видавництво	GL
61	Дякую, що поділилася	ВСЛ	GL
62	Емпати	Кондор	BL	✓
63	Жасминовий трон	РМ	GL
64	За відсутності чоловіків	Лабораторія	BL
65	Заблудлі діти	Verba	Асексуальність, Гендерквір
66	Закохавшись у надію	РМ	BL
67	Закоханий	Артбукс	BL
68	Залізна вдова	Віват	BL, Полі
69	Замок Ескаль Вігор	Саміт-Книга	BL
70	Засмага	Лабораторія	GL
71	Засновник демонічного шляху	Букшеф	BL
72	Звірі подивляться замість тебе. Збірка квір-п’єс	Крок	BL, GL, Гендерквір	✓
73	Зелений сезон	Кондор	BL	✓
74	Зимова орбіта	Віват	BL
75	Зірки і кістки	Віват	BL	✓
76	Зловісний, Мстивий	Небо	Асексуальність
77	Золочена корона	Книголав	GL
78	Зустрінемося в іншому житті	Лабораторія	GL
79	І так щодня	ВСЛ	Гендерквір
80	Ідеальний хлопець	Видавництво	BL
81	Із життя маріонеток	Букшеф	Гендерквір, BL
82	Імперія вампірів	Небо	BL
83	Ісола	Lantsuta	GL
84	ЇЇ тіло та інші сторони	ВСЛ	GL
85	Кармілла	Небо	GL
86	Квалія під снігом	Наша ідея / ТАК	BL
87	Кімната Джованні	Книголав	BL
88	Клинок королеви	Букшеф	GL	✓
89	Книжки та кістяний пил	Артбукс	GL
90	Колесо часу	Богдан	GL
91	Коли завмирає серце	Видавництво	BL
92	Кольори магії	Небо	BL
93	Королівство шахраїв	Віват	BL
94	Король відьом	Жорж	GL
95	Король шрамів	Віват	GL
96	Краш тест	Атена	BL
97	Крізь темряву пливу	Лабораторія	BL
98	Лабіринт розуму	Кондор	BL	✓
99	Легенди та лате	Артбукс	GL
100	Лілі та восьминіг	Фабула	BL
101	Лінія зусилля	Книги-XXI	GL	✓
102	Літо сімнадцятого	Кондор	BL	✓
103	Літо, коли помер Хікару	Наша ідея / ТАК	BL
104	Лондонська спіритична спілка	Артбукс	GL
105	Майже хороші хлопці	Видавництво	BL	✓
106	Майстер фортепіано	Сафран	BL
107	Майя та її мами	Видавництво	GL
108	Маленьке життя	Stone Publishing	BL
109	Медова відьма	КСД	GL
110	Межова. Осінь	самвидав – без видавництва	GL	✓
111	Мемуари лісу	Наша ідея / ТАК	BL
112	Ми	РМ	BL
113	Минулої ночі в клубі телеграф	Артбукс	GL
114	Мистецтво ділитися особистим	Інша book	BL
115	Між воронів	Stone Publishing	BL
116	Між світами	КСД	Гендерквір
117	Мій друг Ґустав з кладовища Святого Паулі	Віхола	BL	✓
118	Мій лесбійський досвід самотности	Видавництво	GL
119	Міністерство часу	КСД	BL, GL
120	Місто привидів	Сафран	BL
121	Місячний камінь	Видавництво	BL
122	Мова тіла	Жорж	GL
123	Моє любе жахливе створіння	Віват	GL
124	Мої спомини	Ще одну сторінку	Гендерквір
125	Мокрий пісок	Лол Кекс	BL
126	На цій Землі прекрасні ми лиш мить	Артбукс	BL
127	Навігаційна плутанина	Жорж	GL
128	Називай мене своїм ім’ям, Знайди мене	Букшеф	BL
129	Напівлихий	ВСЛ	BL
130	Настане світанок	Кондор	BL	✓
131	Наші дружини на дні морському	Ще одну сторінку	GL
132	Наші приховані дари, Дари, що звʼязують нас	ВСЛ	Гендерквір
133	Не здавайся	Віват	BL
134	Небесний Тиран	Віват	BL, Полі
135	Незнайомець з узбережжя	Наша ідея / ТАК	BL
136	Незриме життя Адді Лярю	Книголав	GL
137	Незручні відчайдушні виродки	ВСЛ	Гендерквір	✓
138	Нестерпна шістка трісти	КСД	GL
139	Нефритове місто	Жорж	BL
140	Нижче	Нора-Друк	GL, Асексуальність	✓
141	Ніби ми злодії	Артбукс	BL
142	Німона	Видавництво	Гендерквір
143	Ніч, коли згасли зорі + День, коли сонце більше не зійшло	Наша ідея / ТАК	BL
144	Обитель помаранчевого дерева	Віват	GL
145	Однією ногою під Києвом	Атена	BL	✓
146	Однією ногою під Києвом. Книга 2. Там, де літають ластівки	Атена	BL	✓
147	Оксамитові пальчики	Віват	GL
148	Оману співаємо морю	Віват	GL
149	Орландо	Ще одну сторінку	Гендерквір
150	Остання зупинка	Артбукс	GL
151	Остання фінестра	РМ	GL
152	Палітруник	КСД	BL
153	Пам’яті…	Книголав	BL
154	Пам’ять під назвою імперія	Віват	GL, BL
155	Паризька справа	Ще одну сторінку	BL
156	Пекло слідувало за нами	Букшеф	Гендерквір
157	Пентекост і Паркер	Жорж	GL
158	Перевертень	самвидав – без видавництва	BL	✓
159	Письмена на тілі	Ще одну сторінку	GL, Гендерквір
160	Пісня Ахілла	Віват	BL
161	Пісня вовка	Букшеф	BL
162	Пісня ворона	Букшеф	BL
163	Пожирач людей	Букшеф	BL, Полі
164	Поклич лисицю	Лабораторія	GL
165	Полонений принц	Богдан	BL
166	Помаранчі – не єдині фрукти	Ще одну сторінку	GL
167	Портрет Доріана Ґрея	Букшеф	BL
168	Поховай наші кості в опівнічній землі	Книголав	GL
169	Приватні обряди	Ще одну сторінку	GL
170	Припини свої вигадки	Лабораторія	BL
171	Природа всіх речей	ВСЛ	Асексуальність
172	Промененосна	Небо	Асексуальність
173	Просвітлення	Ще одну сторінку	BL
174	Прощавай трояндовий саде	Наша ідея / ТАК	GL
175	Псалом для дикостворених (Монах і робот)	Віват	Гендерквір
176	Путівник по католицькій школі для лесбійок	Видавництво	GL
177	Радіомовчання	Видавництво	Асексуальність
178	Рестарт після повернення додому	Наша ідея / ТАК	BL
179	Римська весна місис Стоун	Ще одну сторінку	BL
180	Річка золотих кісток	Лабораторія	Гендерквір
181	Розламана земля (Пʼята пора)	Богдан	Полі, Гендерквір, BL
182	Розпусні загублені хлопці	Букшеф	Полі
183	Саймон проти гомо(сапієнс)пропаганди	Видавництво	BL
184	Світ і все, що в ньому є	Лабораторія	BL
185	Святий	КСД	BL
186	Секрет Мадоки	Наша ідея / ТАК	Гендерквір
187	Середина світу	ВСЛ	BL
188	Середня стать	ВСЛ	Гендерквір
189	Серце відьми	Yakaboo Publishing	GL, Гендерквір
190	Сини Ліліт	самвидав – без видавництва	BL	✓
191	Сім днів	Наша ідея / ТАК	BL
192	Сім місяців Маалі Алмейди	Віват	BL
193	Сім чоловіків Евелін Ґʼюґо	Артбукс	GL
194	Смажені зелені помідори в кафе „Зупинка“	КСД	GL
195	Сміття	Віхола	BL	✓
196	Співучі Узгір’я	Жорж	Гендерквір, GL
197	Спільнота бездушних дівчат	Артбукс	GL
198	Старомодний кексик	Наша ідея / ТАК	BL
199	Сто років Ленні та Марго	Віват	GL
200	Сумʼяття вихованця Терлеса	Ще одну сторінку	BL
201	Сутінкові мисливці	РМ	BL
202	Та, що стала сонцем	РМ	Гендерквір, GL, BL
203	Таємна історія	КСД	BL
204	Таємний сховок	КСД	GL
205	Так програють війну часів	КСД	GL
206	Танжер	Комора	BL	✓
207	Те, що тривожить мерців	Жорж	Гендерквір
208	Темна освіта	Віват	GL
209	Темне сходження	Богдан	BL
210	Темний спадок. Братство	РМ	BL	✓
211	Темрява навколо нас	Лобстер	BL
212	Тепло його долонь	Видавництво Анетти Антоненко	BL	✓
213	Ті, що вірили	Артбукс	BL
214	Тільки через мій труп	Віват	GL
215	Тінь левіафана. Книга 1. Затруєна чаша	Апріорі	BL
216	Товариство чайних драконів	РМ	GL
217	Той, хто втопив світ	РМ	Гендерквір, GL, BL
218	Три життя Кейт Кей	Читаріум	GL
219	Тримай друзів близько	Букшеф	GL
220	Троє	Букшеф	BL
221	У Штормовому – штиль	Атена	BL	✓
222	Файні брюнети та інша нечисть	Ще одну сторінку	BL
223	Хаскі та його Вчитель Білий кіт	Букшеф	BL
224	Хлопець, який їй сподобався, — не хлопець	Наша ідея / ТАК	GL
225	Хлопці кладовища	Артбукс	BL, Гендерквір
226	Хто любов та мужність поєднав. ЛҐБТІК+ ветерани в російсько-українській війні	Видавництво	BL, GL, Гендерквір	✓
227	Ціна солі	Небо	GL
228	Чаклунка і культ	Віхола	GL	✓
229	Червоний, білий та королівський синій	Артбукс	BL
230	Червоні Сувої Магії	РМ	BL
231	Черниця	Ще одну сторінку	GL
232	Чесно, пристрасно, глибоко	КСД	BL, GL
233	Чоловіки які ненавидять жінок, Дівчина, яка гралася з вогнем.	Небо	GL
234	Чорне сонце	Богдан	Гендерквір
235	Чорний Леопард, Рудий Вовк	Жорж	BL, Гендерквір
236	Чорнило. Кров. Сестра. Книжник	РМ	GL
237	Чорти	Небо	GL
238	Чужоземка	Букшеф	BL
239	Шалений мед	Stone Publishing	Гендерквір
240	Шепіт за дверима	Букшеф	BL
241	Шістка Атласа	КСД	BL
242	Шістка воронів	Віват	BL
243	Щиголь	КСД	BL
244	Щоденник вбивцебота	Жорж	Гендерквір, Асексуальність
245	Я від неї шаленію	Артбукс	GL
246	Я віддам тобі сонце	Віват	BL
247	Я чую сонячне проміння	Наша ідея / ТАК	BL
248	Якби ж Різдво було щодня	Книголав	BL
249	Янголи в Америці. Ґей-фантазія на національні теми	Видавництво	BL
250	De profundis	Ще одну сторінку	BL
251	Fun Home	Видавництво	GL
252	Given	Наша ідея / ТАК	BL
253	Killing Stalking	Лол Кекс	BL

Публікуємо уривок із роману Ешлінґ Роул «Замкнена територія» — історії про реаліті-шоу, де боротьба за увагу поступово стирає межу між грою та реальністю.

Роман незабаром вийде у видавництві Stretovych і вже доступний для передзамовлення на сайті.

Уривок

Принцип роботи великого екрана був відомий усім: на ньому щодня з’являлися інструкції, які ми повинні були виконувати. Нагороду отримували тільки тоді, коли у виконанні завдання брали участь усі учасники. У разі успіху ми мали змогу роздобути корисні речі для проживання на території: їжу, меблі, техніку й інші штуки, які полегшують тутешнє життя. На додачу були ще й індивідуальні завдання, які кожен отримував на персональному маленькому екрані, і винагороди за них були особистими. Щодо кількості завдань — як на великому, так і на малих екранах — жодних обмежень не існувало: щойно виконаєш одне, одразу з’являється інше. Якщо завдання не виконували протягом дня, шанс на винагороду втрачався назавжди, адже вранці на нас чекало нове завдання.

Винагорода за кожне спільне завдання залежала від того, наскільки добре ми його виконали; винагорода за особисте завдання також залежала від кількості людей, які залишаються на території, — що їх менше, то коштовнішими стають призи. Взагалі в цьому й полягав розважальний елемент шоу: спочатку людей змушують утворювати пари й налагоджувати стосунки з іншими мешканцями, аби потім побачити, чи готові вони пожертвувати цими людьми заради кращих подарунків. Коли на території перебуває двадцятеро людей, винагороди досить скромні, але зі зменшенням кількості учасників призи стають усе більш розкішними. В одному з попередніх сезонів учасниця, яка дійшла до фіналу, отримала сукню, що її одна знаменита актриса вдягала на якусь церемонію нагородження. Іншого разу переможець отримав годинник вартістю в десятки тисяч.

Існувала ще одна винагорода — якщо перемагаєш, то отримуєш подарунки в необмеженій кількості. Не всі вони такі ж дорогі, як той годинник, але коли залишаєшся на території на самоті, для отримання подарунків уже не треба виконувати завдання — просто просиш, і вони незабаром з’являються. Інший приз — сама територія. Теоретично тут можна жити скільки завгодно, але переможець зазвичай збирає стільки призів, скільки здатний нести, і йде, аби насолоджуватися славою і багатством на волі. Коли останній учасник попереднього сезону покидає територію, туди заїжджає нова група.

На великому екрані було написано:

Завдання: Кожен хлопець і кожна дівчина мають розповісти про свої попередні стосунки.

Винагорода: садові стільці. 

— Та раз плюнути, — заявив Себ. 

У Себі відчувалося дещо, що одразу викликало неприязнь. Він був худорлявим, але вочевидь намагався зайняти більше місця, ніж йому належало, — сидів, розкинувши ноги й завівши руки за голову. Крім того, мав паскудний акцент грошовитого мажорчика, а ще самовдоволено посміхався, коли говорили інші. 

— Хтось дивився, що на маленьких екранах? — спитала Мія. Кілька людей уже почали рух у бік гардеробної, аж тут Кендіс зауважила: 

— Ніхто нікуди не піде, допоки не виконаємо це перше завдання. Нам потрібно на чомусь сидіти.

Вона мала рацію: стільці потрібні не лише для цивілізованого життя, а ще й тому, що земля була дуже гаряча. Почувши слова Кендіс, ті, хто вже прямував до гардеробної, зупинилися.

Ми утворили змінювану чергу біля басейну. Дівчата стояли на місці, а чоловіки що дві хвилини переходили до наступної дівчини ліворуч. У нас не було годинника або інших засобів вимірювання часу, тож дівчина, яка в ту мить не розмовляла з хлопцем, відрахувавши приблизно дві хвилини, вигукувала: «Міняймося!» 

Ми чекали на хлопців протягом двох днів, але побачивши їх у реальному житті, були трохи приголомшені. Навіть Еван, найнижчий з них, виявився більшим за найвищу дівчину, а ще вони дуже відрізнялися за зовнішністю — серед них були як стрункі й підтягнуті, так і м’язисті й кремезні. Всі дівчата стояли спинами до басейну, і, коли хлопці безсоромно витріщалися на нас, у мене виникло відчуття, що будь-якої миті вони можуть або впасти нам до ніг, або жбурнути нас у басейн. 

— Гаразд, — вигукнула Джасінта, стаючи в кінець шеренги. — Починаймо!

Переді мною стояв Себ. Він був середнього зросту, а тіло його — вкрите татуюваннями: чорнильні візерунки звивалися від зап’ястків аж до вух. У полуденну спеку хлопець зняв сорочку, виставивши на позір кубики пресу. Коли з’явилися чоловіки, я тихенько вбралася у свою гарну червону сукню, але тепер не була впевнена, що це вдалий вибір. Я почувалася вбраною надто ошатно: це ж очевидно, що я доклала зусиль, аби мати привабливий вигляд. Ми дивилися одне на одного цілих десять секунд, не вимовляючи ні слова.

— Я Лілі, — сказала йому.

— Я знаю, — кивнув Себ. — Ми вже розмовляли.

Знову запала тиша, протягом якої я чула, як інші стрекотали, ніби не могли вмістити історії про своїх партнерів у двохвилинну розмову. Поруч зі мною Мелісса розповідала про її колишні поліаморні стосунки. 

— Це набагато комфортніше, ніж можна собі уявити, — пояснювала вона.

— Коли мені було п’ятнадцять, — нарешті почала я, — то три місяці зустрічалася зі своїм однокласником. Його звали Хосе, ми разом ходили купатися в спеку. Це був такий літній роман. Коли поверталися у вересні до школи, нам обом не було цікаво продовжувати ці стосунки. Потім, у сімнадцять, у мене був короткотривалий… зв’язок з учителем. Його звали містер Донован — тобто Річард. Після уроків я допомагала йому розкладати книжки в шкільній бібліотеці, а потім ми почали замикати двері й проводити там по кілька годин. Він був одружений, і коли його дружина дізналася, то вчитель розірвав наші стосунки. Відразу після нього я почала зустрічатися з Луїсом. Він був дуже, дуже милим. Це брат моєї подруги, і ми просто гарно проводили час разом. Здається, так тривало менш ніж рік. Я розійшлася з ним, бо мені стало нудно і я захотіла чогось іншого. Потім познайомилася з Браяном, і ми були разом протягом трьох років. Розійшлися два місяці тому. Він зрадив мене з дівчиною, з якою познайомився на відпочинку. Ось така моя історія.

Себ кивнув, і хоча під час моєї промови він уважно розглядав мене, коли заговорив сам, то дивився на кілька сантиметрів ліворуч від мого обличчя.

— У чотирнадцять — Амелія. Потім у вісімнадцять — Деніз. У дев’ятнадцять — Сьєрра. Теж у дев’ятнадцять — Кармел. У двадцять один — Меґґі.

Я чекала, коли хлопець скаже ще щось, але він продовжував дивитися вдалину.

— Це все? — уточнила я. Він здвигнув плечима. До кінця двохвилинного терміну не сказав більше нічого, і ми стояли, не дивлячись одне на одного, поки Джасінта не оголосила чергову зміну.

Наступним переді мною опинився Том — той, що качок. Він почав говорити без підказки і, як і Себ, вивалив мені перелік дівочих імен без жодних інших подробиць. Потім повільно й довго розповідав про одну дівчину — якусь Емі. Том описував її з дивовижною ніжністю — за його описом я могла б намалювати її портрет: оленячі очі й тендітну статуру. Я вже думала, що хлопець закінчив, але потім він додав: «Вона була дуже милою дівчиною. Їй потрібна була допомога в усьому, але мені подобалося їй допомагати. Вона завжди казала, що не проживе без мене і дня».

— Мені здається, ти досі її кохаєш, — зауважила я.

— Ні, не кохаю, — буркнув Том і відвернувся. Мені на розповідь про власні стосунки залишилося десь секунд двадцять.

Про книгу

У світі, де увага стала найціннішою валютою, за неї готові платити будь-яку ціну.

Лілі потрапляє до популярного реаліті-шоу — закритого комплексу посеред пустелі, де за кожним кроком учасників цілодобово стежать камери, а їхні рішення, почуття й помилки перетворюються на розвагу для мільйонів глядачів.

Тут немає місця для приватності. Дружба стає інструментом гри, довіра — ризиком, а кохання — частиною стратегії. Щотижня хтось покидає комплекс, і що менше людей залишається всередині, то жорсткішою стає боротьба за перемогу.

Та справжня небезпека ховається не в суперниках. Поступово Лілі починає розчинятися у світі, де кожна емоція існує для чужого погляду, а схвалення незнайомців важить більше за реальне життя. І коли межа між грою та дійсністю остаточно стирається, постає питання: що залишиться від людини, якщо все її життя перетворити на шоу?

«Замкнена територія» — гостросатиричний психологічний роман про самотність, залежність від чужої уваги та суспільство, у якому видимість стала важливішою за справжність.

Про авторку

Cучасна ірландська письменниця, одна з найгучніших дебютанток англомовної літератури 2025 року. Живе в Дубліні. Працювала книгаркою, викладала англійську мову в школі й навчала гри на фортепіано. Її дебютний роман «Замкнена територія» (2025) став міжнародною сенсацією, був обраний книжкою місяця в Good Morning America Book Club, отримав премію Goodreads Choice Awards та увійшов до короткого списку Irish Book Awards.

— Діти складають загрозу для акторів, — сказали якось Марії та її сину Оресту і не пустили їх на виставу. 

Уявіть собі, небезпека — це не початок повітряної тривоги і навіть не люди, що відповідають на телефонні дзвінки під час вистави, а дитина у залі.

Саме після цієї історії Орест та Тереза — діти Марії Бакало — опинилися на сцені її перформансу «Знову і знову та як це завершиться».
Вистава розповідає про дитинство в Криму і про ядерне роззброєння України у 1994 році, про життя поруч з війною і життя поруч з трагедіями. Проте, насамперед, ця вистава про крихкість. Про те, як політичні рішення впливають на приватне життя і лишають у ньому незмивні відбитки, що лишаються і на нас, і на майбутньому наших дітей. Якщо придивитися до тих, хто ці рішення ухвалював, стає очевидно: історично політика довгий час залишалася простором, де звучали передусім чоловічі голоси. 

І як врешті жити із наслідками усіх цих чужих виборів? 

Особиста історія Марії, якою вона і ділиться у перформансі, стає важливим зліпком того, як буденність поступово змінюється під тиском історичних подій. Спогади про сонячні дні в україномовній спільноті Сімферополя перегукуються із сьогоденням, в якому нам доводиться боротися з окупацією Криму. Так само в роботі проступає й інший вимір цього досвіду — як складно пояснювати дітям, що таке ядерна зброя і чому країна живе у стані війни.

Особиста історія Марії, якою вона і ділиться у перформансі, стає важливим зліпком того, як буденність поступово змінюється під тиском історичних подій. Спогади про сонячні дні в україномовній спільноті Сімферополя перегукуються із сьогоденням, в якому нам доводиться боротися з окупацією Криму. Так само в роботі проступає й інший вимір цього досвіду — як складно пояснювати дітям, що таке ядерна зброя і чому країна живе у стані війни.

У першій частині перформансу Марія взаємодіє із фітболом: спирається на нього, штовхає, намагається втримати рівновагу під час руху. Проте куля постійно вислизає — змінює траєкторію, котиться в неочікуваний бік або створює супротив у відповідь на дотик. Акторка ділиться, що саме це дозволяє її бути вразливою, адже кулю неможливо контролювати.

Вона характеризує це так:

«…певним таким органічним чином я випробовую себе і проживаю різні складні досвіди і запрошую авдиторію бути їх свідками. Я схиляюся до вразливості у моменті, коли за мною спостерігають».

Ми звикли дивитися на майже стерильні продукти мистецтва — щось контрольоване, міліметр до міліметру звірене, що пережило вогонь, воду й сотні репетицій. Проте у цій виставі, крім фітболу, є ще один непередбачуваний фактор — діти на сцені. В них немає акторського завдання і надзавдання, вони просто є: танцюють, відволікаються, махають руками, перешіптуються і сміються. Однак саме ця присутність додає виставі багатовимірності.

Марія відмовляється робити вибір у дилемі, яку жінкам нав’язують століттями: бути мисткинею чи бути матір’ю. Щоправда, на її думку, їй таки не завжди вдається це поєднувати. У день вистави, її діти — Орест та Тереза — були активніші, ніж зазвичай, тож певні структурно важливі паузи вистави були заповнені їх діями. На додачу, сталась технічна прикрість — у критичний момент не спрацював проектор, який є важливою частиною постановки. 

Водночас, це зробило перформанс особливим. Так, наче нестабільність світу стала окремою дійовою особою вистави. В цих моментах було фізично відчутно, як страх відступає, бо невідомість набуває форми; як Марія дає можливість світові статися з нею. Буцімто завдяки цьому в повітрі з’явився непроговорений дозвіл всьому бути рівно таким, яким воно є — messy, unpolished and true. 

Від жінок, тим більш від матерів, постійно очікують абсолютного контролю всіх ситуацій — та хіба ми можемо зробити це у світі, сповненому небезпеки?
Останні роки у суспільстві все частіше лунає питання: «чи справедливо буде приводити дітей у світ війни?». Здається, Марія апелює саме до цього питання своєю виставою, однак вона коментує це так:

«Я думаю, що якби я планувала і ухвалювала свідомі рішення — тобто якби я планувала мати дітей — то я б проходила крізь багато кіл сумнівів. Але зі мною вони [діти — прим. ред.] трапились, і моє рішення було — дати їм змогу жити, а не наполягати на своїй життєвій траєкторії, в якій я бачила себе ще якусь кількість років не матір’ю».

Певно, це і є ядром перформансу — життя буде ставатися з нами, хоч намагатимемося ми його з усіх сил спланувати і передбачити, хоч ні. Тож поряд із контролем завжди має знаходитися готовність взаємодіяти із світом і час від часу бути у ньому вразливими. 

Гарантувати безпеку неможливо, так само, як і неможливо бути готовими до всього, але з довіри може народитися щось дуже гарне. Як от народився цей перформанс пані Марії Бакало. Побачити його можна в Jam Factory Art Center — львівській інституції сучасного мистецтва, що поєднує виставкові, театральні, музичні та освітні проєкти й створює простір для діалогу та осмислення сучасності. Ходіть і доторкніться до ідеальної непередбачуваності власним поглядом. 

Деталі про перформанс за посиланням.

Червень вже традиційно є місяцем прайду та акцій на підтримку ЛГБТ+ людей. Це час, коли глобальна та українська квір-спільноти заявляють про свою видимість, виборюють рівні права та нагадують суспільству про цінності свободи. В Україні цей період уже п’ятий рік поспіль минає в умовах повномасштабної війни, що накладає особливий відбиток на правозахисний рух. Сьогодні боротьба за права людини всередині країни є невіддільною частиною нашої євроінтеграції.

Цьогоріч перший прайд відбувся у Львові, де 7 червня пройшла вулична акція «ЛьвівПрайд 2026» під гаслом «За справжні традиції». Подія, організована «Феміністичною майстернею» за підтримки ГО «Інсайт», вдруге в історії міста зібрала активістів та активісток, військових та союзни_ць, самих ЛГБТ+ людей та їхніх друзів.

Головний виклик року для ЛГБТ+ людей в Україні наразі — це новий проєкт Цивільного кодексу України (№15150), який у нинішній редакції повністю ігнорує права ЛГБТ+ людей та ставить під загрозу європейський курс держави. Правозахисні організації вимагають законодавчого визнання реєстрованих партнерств, що є критично важливим, зокрема, для квір-військовослужбовців, які захищають Україну на фронті.

Про те, чому Прайд у консервативному регіоні — це акт сміливості, як правозахисний рух взаємодіє з містом та поліцією і чому безпека однієї вразливої групи є запорукою безпеки всього суспільства, ми поговорили з Ольгою Ященко, організаторкою події та головою організації «Феміністична майстерня».

Про суть ЛьвівПрайд та просвітництво

Що взагалі таке Львів Прайд простими словами?

Львів Прайд включає вуличну акцію, серію подій та дописів в Прайд-місяць в червні, які нагадують суспільству і законотворцям про те, що ЛГБТІК+ люди існують, що ми завжди є, були і будемо. Ми є невід’ємною частиною суспільства, тож нам потрібні базові людські права в Україні та реальна рівність не лише за обов’язками, а й за правами.

Чому саме акція і серія подій?

Враховуючи, що «Феміністична майстерня» — це просвітницька і спільнототворча організація, наша мета не лише адвокаційна, а й просвітницька. Ми робимо серію інформаційних дописів, серію подій про права ЛГБТІК+ людей, про їхнє життя, про суспільні норми та виклики.

Перший ЛьвівПрайд відбувся у 2025 році, вперше в історії Львова, і тепер ми будемо робити його щороку, наскільки стане сил. Це не просто акція — це акт сміливості заявити про себе. Це місце, де ми можемо сказати вголос посеред вулиці, буквально, — «ми існуємо». В консервативному регіоні це вимагає неабияких зусиль як від організатор_ок, так і від учасни_ць.

Головні меседжі 2026 року та боротьба за Цивільний кодекс 

Якими є головні меседжі акцій?

Минулорічну акцію робила «Феміністична майстерня» у співпраці з ГО «Білкіс». Тоді основною темою ми визначили безпеку ЛГБТІК+ людей: можливість безпечно пересуватися вулицями, право просто існувати без фізичного насильства. Це база, з якої ми маємо починати, говорячи про себе.

У цьому році ми рухаємося далі і назвали ЛьвівПрайд «За справжні традиції». Ми хочемо донести, що справжніми традиціями України є свобода, рівність, взаємоповага, любов і демократія, а не дискримінація і насильство.

Серед основних тем ЛьвівПрайду 2026, який «Феміністична майстерня» організувала сама за підтримки ГО «Інсайт», є:

• ігнорування в проєкті нового Цивільного кодексу прав ЛГБТІК+ людей;
• необхідність правового визнання реєстрованих партнерств, зокрема для військовослужбовців і військовослужбовиць під час війни;
• ризики для євроінтеграційного курсу України в разі ухвалення Цивільного кодексу в нинішній редакції;
• право ЛГБТІК+ людей бути видимими публічно, заявляти про себе та нагадувати, що ЛГБТІК+ спільнота є невід’ємною частиною Львова і України протягом всієї історії.

Які є різні мотивації у людей виходити на Прайд?

Боротися за свої права, бути видимими, заявити про себе в голос, відчути єдність з іншими людьми зі спільноти, зрозуміти, що ти не сам_а. Стояти разом за завтрашній день і за справедливість не лише для себе, а й для інших, для тих, у кого немає можливості говорити голосно, і для тих, хто буде після нас.

Цього року на акцію прийшли  не лише ЛГБТІК+ люди, але і союзни_ці, які хочуть показати, що бути ЛГБТІК+ людиною абсолютно нормально, і немає в цьому нічого ані дивного, ані поганого. Найгірше і найдивніше, що є у ЛГБТІК+ людей, — це відсутність прав і захисту від держави.

Чи працюють Прайди в довгу перспективу? 

Чи працюють Прайди? Що змінилося після того, як у Львові почали проходити Прайди?

Прайди працюють в довгу перспективу і в комплексі з іншими просвітницькими та адвокаційними кампаніями по всій країні. Неправдою буде казати, що лише ЛьвівПрайд повпливав на зміну суспільної думки чи впливає на позиції народних депутатів, але його поява є значимим сигналом, що Львів уже готовий ставати європейським містом з цінностями рівності і поваги, і ми працюємо над цим разом з місцевими інституціями, нехай і маленькими кроками.

ЛьвівПрайд пройшов вперше тільки минулого року. Перші кроки завжди робити важко, але з кожним роком буде ставати легше, вже не буде такого ажіотажу навколо. Власне, це і є одна з наших цілей – нормалізація того, що ми просто існуємо. Будь ласка, дозвольте нам просто існувати — ми звичайні люди. З роками це донести стає все легше і легше. Ми бачимо зміни в суспільстві, вони помітні.

Окрім цього, акції не варто недооцінювати як спосіб адвокації прав людини. Ми бачимо, наскільки в Україні демократія тісно пов’язана з вуличними протестами. Ми бачимо, що наш голос буде почутим, якщо ми достатньо голосно скажемо.

Безпека та взаємодія з містом 

Чи є групи опонентів великою загрозою для ЛГБТІК+ активіст_ок?

Судячи з того, як нас захищає поліція — так, певно, що загроза є. Порівнюючи з ситуацією в інших містах, ми припускаємо, що ці безпекові заходи надмірні і ведемо перемовини, щоб мати баланс, але оцінювати загрози і реагувати на них — компетенція поліції. Для нас однозначно важлива безпека на наших заходах, і в тому числі на вуличних акціях.

Водночас я не хочу знецінювати ту кількість тиску і, зокрема, психологічного насильства, з яким доводиться жити ЛГБТІК+ і феміністичним активісткам. Акція триває 1 день, а загрози і тиск продовжуються 365 днів. От з цим було би варто працювати більше.

Чи бачить ваша команда якусь відмінність між тим, як проходив попередній ЛьвівПрайд, і цьогорічним Прайдом, якщо говорити про співпрацю з містом і поліцією?

Однозначно є куди рости. Але ми ростемо. Ви колись чули, щоб після акцій проводилися зустрічі зворотного зв’язку з поліцією? Ми ніколи такого не робили, а от тепер провели. Сподіваємося, що за кілька років озирнемося і побачимо потужний прогрес.

Місто розуміє, що ми не зупинимося і ми не відступимо назад, тому що ми вже бачили, що трапиться, якщо повірити в цю байку про «не на часі». Ми всі вже побачили, як намагалися швидко проштовхнути новий Цивільний кодекс, поки ніхто не помітить.

Ми не можемо дозволити собі зупинятися і думати, що права людини не на часі. Бо вже не буде чиї права захищати через кілька років, якщо ми зупинимося зараз, якщо правозахисний рух перестане існувати.

Як підтримати рух, якщо ви не готові до публічності 

Чим може допомогти громадянське суспільство, якщо хтось не готовий приходити на Прайд?

Дуже важлива саме інформаційна і медійна підтримка для того, щоб з кожним місяцем і з кожним роком нормалізовувати присутність ЛГБТІК+ людей і тем в суспільстві, а для цього потрібні голоси, які будуть говорити. Навіть якщо ви є просто союзниками, важко переоцінити важливість цієї підтримки. І репости в даному випадку — це те, що дійсно має велике значення.

Можна робити репости, писати підтримуючі коментарі, якщо навіть ви не прийдете на акції. Можна приходити на події протягом червня або самим писати на своїх сторінках про права ЛГБТІК+ людей.

А якщо людина закрита, вона не хоче світитися в тому, що вона або належить до спільноти, що такі люди можуть зробити для ЛьвівПрайду?

В кінці червня «Феміністична майстерня» запустить набір волонтерок і волонтерів. Можна долучатися руками не тільки до ЛьвівПрайду, а і до всієї діяльності організації. Для цього не обов’язково бути публічною людиною і вести відкрито соціальні мережі, можна просто робити свій маленький внесок в щоденну діяльність організації.

Що би ти сказала людям, хто боїться долучатися або яким просто байдуже на акції?

Я розумію, що може бути страшно чи незручно ходити на акції. Робити перші кроки і класти на свої плечі відповідальність зазвичай боляче і важко. Але якщо не ти, то хто? Ми ж живемо в часи, коли очевидно, що від нашої громадянської активності залежить майбутнє країни, в якій ми будемо жити. Якщо ми хочемо жити в правовій демократичній державі, де люди різних категорій захищені, — треба виборювати це майбутнє разом. Сьогодні це права ЛГБТІК+ людей, завтра це права військових, післязавтра це права людей з інвалідністю. І ти ніколи не знаєш, в якій з вразливих категорій опинишся ти, твої друзі, твої діти чи батьки. Тому не варто думати, що тебе це не стосується. В державі, в якій не забезпечені права однієї вразливої групи, не будуть забезпечені права інших вразливих груп. Тому це наша спільна боротьба.

Як минув ЛьвівПрайд 2026: підсумки акції 

ЛьвівПрайд 2026 пройшов у неділю, 7 червня, у самому центрі Львова — на площі перед Оперним театром. Захід зібрав правозахисників та правозахисниць, саму квір-спільноту та їхніх союзників і союзниць, які вийшли з плакатами «Сенс у любові», «Кохання — це не злочин», «Вільна країна — вільне кохання» та скандували гасла на кшталт «Квіруй, кохай, права не віддавай». Одним із найяскравіших моментів події стало імпровізоване ЛГБТІК+-весілля, яке символізувало вимогу правового визнання одностатевих родин.

Правоохоронні органи вжили серйозних заходів безпеки. Ділянку навколо Оперного театру оточили металевими бар’єрами, а порядок забезпечували десятки співробітників Національної поліції та Національної гвардії.

Паралельно на тій самій локації розгорнувся мітинг представників правих сил та прихильників традиційних сімейних цінностей. Контракція супроводжувалася плакатами за «традиційні родини» та патріотичними гаслами. Завдяки щільному кордону правоохоронців та заздалегідь скоординованим безпековим діям, прямого фізичного протистояння вдалося уникнути — ситуація залишалася під контролем.

Попри тиск та дискусії, другий ЛьвівПрайд став важливим прецедентом для міста. Організаторки наголошують, що подібні акції, які також відбуваються у Києві та Харкові, поступово нормалізують видимість ЛГБТІК+ людей і є сигналом для законотворців: права людини не можуть бути «не на часі», коли країна виборює своє демократичне майбутнє.

ЗМІСТ

Вступ

Методологія дослідження

Розуміння та сприйняття підтримки ЛГБТКІ+ людей з боку бізнесів та організацій

Безпека та ризики видимої підтримки ЛГБТКІ+ людей

Інклюзивність у робочому середовищі: погляди ЛГБТКІ+ людей та роботодавців

Що вже роблять бізнеси та що може мотивувати їх до більшої інклюзивности?

Очікування щодо підтримки та реагування на дискримінаційні ситуації

Висновки

Рекомендації для бізнесів та організацій

Підтримка ЛГБТКІ+ людей з боку бізнесів та організацій поступово стає важливою частиною ширших дискусій про соціальну відповідальність, інклюзивність та недискримінацію в Україні. Згідно з опитуванням громадської думки Київського міжнародного інституту соціології на замовлення ГО «Наш світ», в Україні спостерігається стійка тенденція покращення ставлення українського суспільства до захисту прав ЛГБТК людей: станом на осінь 2025 року, понад 78% українців та українок вважали, що ЛГБТК люди повинні мати такі самі права, як і решта населення України. Водночас залишається відкритим питання, що саме різні сторони розуміють під такою підтримкою: чи йдеться про публічні заяви та символічні жести, створення безпечних просторів для клієнтів і клієнток, внутрішні політики для працівників і працівниць, партнерство з громадськими організаціями, чи про більш повсякденні практики поваги, чутливости та реагування на дискримінаційні ситуації.

Це дослідження було спрямоване на те, щоб краще зрозуміти, які форми підтримки ЛГБТКІ+ людей з боку бізнесів та організацій сприймаються як важливі, щирі та корисні самою спільнотою, а також як ці питання бачать представники та представниці організацій, які вже позиціонують себе як дружні або зацікавлені у розвитку інклюзивних практик. Особлива увага приділялась не лише тому, що бізнеси можуть робити назовні для своїх, зокрема потенційних, споживачів та споживачок, але й тому, як вони можуть ставати безпечнішими та більш інклюзивними середовищами для власних працівників і працівниць.

Результати дослідження показують, що для ЛГБТКІ+ людей підтримка з боку бізнесів та організацій має кілька взаємопов’язаних вимірів. З одного боку, видимі сигнали союзництва, такі як прайд-символіка, публічні заяви, інклюзивна комунікація чи підтримка ЛГБТКІ+ ініціатив, можуть бути важливими маркерами безпеки та визнання. З іншого боку, респонденти та респондентки неодноразово наголошували, що така підтримка не має обмежуватись лише символічними жестами, особливо якщо вони не підкріплені реальними практиками недискримінації, навчанням персоналу, механізмами реагування на утиски та готовністю організації брати відповідальність за власні дії.

Дослідження також продемонструвало, що для бізнесів та організацій тема підтримки ЛГБТКІ+ людей часто залишається чутливою і не завжди очевидною з практичної точки зору. Частина організацій уже впроваджує окремі інклюзивні практики або декларує принципи недискримінації, однак багато хто не має достатнього розуміння, які саме кроки є доречними, достатніми та справді корисними для ЛГБТКІ+ людей. Окремим питанням залишаються ризики відкритої підтримки, зокрема потенційна негативна реакція частини аудиторії, тиск у соціальних мережах, загрози безпеці або сумніви щодо того, як уникнути формального чи поверхового союзництва.

У цьому звіті представлено результати онлайн-опитування та дискусій у форматі онлайн фокус-груп з ЛГБТКІ+ людьми і представницями дружніх бізнесів та організацій. Звіт послідовно розглядає, як респонденти та респондентки розуміють підтримку ЛГБТКІ+ людей, які практики вважають важливими, які ризики бачать у видимому союзництві, яким є досвід ЛГБТКІ+ людей у робочому середовищі, що вже роблять дружні організації та які практичні кроки можуть допомогти бізнесам ставати більш інклюзивними. Окрему увагу приділено очікуванням ЛГБТКІ+ спільноти щодо відповідальної поведінки бізнесів, зокрема у випадках дискримінаційних інцидентів, невдалих комунікацій або ситуацій, коли дії компанії сприймаються як образливі чи недостатньо чутливі.

Цей звіт не має на меті запропонувати універсальну модель «ідеального» дружнього бізнесу. Натомість, він прагне окреслити практичні орієнтири для організацій, які хочуть підтримувати ЛГБТКІ+ людей більш послідовно, безпечно та відповідально. Отримані результати можуть бути корисними для бізнесів, громадських організацій, культурних інституцій, медіа, роботодавців та інших структур, які прагнуть краще зрозуміти потреби ЛГБТКІ+ людей і перейти від загальних заяв про інклюзивність до конкретних дій.

Дослідження «Pride Month Allies: Research-Based Support Tools for LGBTQI+ Friendly Businesses and Media» (Союзники Прайд-місяцю: дослідницьки обґрунтовані інструменти підтримки ЛГБТКІ+ людей для дружніх бізнесів та медіа) реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Стійкі рухи, сильніші спільноти» за підтримки Шведської федерації за права ЛГБТКІ (RFSL)

Дані останніх досліджень показують, що серед вступників та вступниць на освітніх рівнях бакалавр, молодший бакалавр і спеціаліст у 2024 році в більшості галузей, які стосуються STEM, переважали чоловіки. Винятком були деякі хімічні та біологічні спеціальності, де частка жінок була вищою (Cedos, 2024, с.10; texty.org.ua, 2025).

Дослідження texty.org.ua показує, що у 2024 році серед вступних тестів на вибір хлопці частіше обирали фізику та географію, а дівчата — іноземну мову, біологію та літературу. Серед дівчат з найвищими балами з математики найбільш популярною спеціальністю була філологія. Натомість серед хлопців — компʼютерні науки та інженерія програмного забезпечення.

Ці дані свідчать про те, що, ймовірно, ті дівчата, які потенційно могли б обрати STEM-спеціальність, вже на рівні вступу обирають вивчати галузі більш гуманітарного спрямування. Чому так трапляється?  

На основі дослідження науковиць у STEM, проведеного Cedos спільно з INSCIENCE та за підтримки ООН Жінки в Україні у 2024-2025 роках, у цьому блозі ми спробуємо розібрати, які фактори можуть вплинути на те, чи зацікавлена у науці дівчинка буде далі рухатися цим шляхом?

Дитинство: перший прояв інтересу до науки

Дослідження науковиць у STEM, проведене Cedos у 2024-2025 роках, показало, що інтерес до науки, зокрема STEM, у науковиць часто виникав у дитинстві. На цьому етапі ключовий вплив мали батьки та інші члени родини: як через власний приклад зайнятості в науці, так і через підтримку зацікавленостей дівчат. Через спілкування, книги та перегляд фільмів діти дізнавалися про різні науки. Відсутність підтримки зі сторони близьких часто виражалась у байдужості до зацікавлень дитини у STEM.

Шкільні роки: знайомство з науками та важливість середовища

У шкільні роки середовище дівчат також відігравало ключову роль. Для багатьох важливою у формуванні їхнього інтересу до науки та бажання стати науковицями була Мала академія наук (МАН), де вони здобували перший практичний досвід досліджень та знайомилися з однодумцями.

Для деяких учасниць дослідження важливу роль відіграли вчителі та вчительки, а саме ті, які доступно пояснювали матеріал, показували прикладну цінність науки та заохочували брати участь в олімпіадах, конкурсах МАН та інших заходах. Водночас відсутність підтримки та випадки дискримінації дівчаток за статевою ознакою часто негативно впливали на бажання дівчаток далі займатися наукою. Наприклад, коли дівчат менше запрошували до участі в олімпіадах і гуртках з природничо-математичних предметів, ніж їхніх однокласників-хлопців, або коли дівчата в закладах освіти чи класах з поглибленим вивченням фізики та математики стикалися з недоречними жартами про участь жінок у науці. Такі ситуації по-різному впливали на дівчат. Деякі все ж знаходили можливість розвивати інтерес до науки у сімейному колі або через книги та фільми. Для когось такі ситуації знижували мотивацію до навчання або ж навпаки – мотивували здобути кращі оцінки з предмета, поглибити свої знання з теми.Загальною проблемою середньої освіти є недотримання принципів гендерної рівності, яке впливає на те, чи система заохочує та створює умови для дівчаток займатися STEM і далі вибирати ці напрямки для свого навчання та карʼєри – про це зазначали й залучені до дослідження експертки з питань освіти, вчителі.

На цьому етапі важливою є також і підтримка батьків. Однак, з досвіду вчителя закладу середньої освіти, який взяв участь у дослідженні, саме через стереотипні уявлення про STEM як сферу, яка краще дається хлопцям деякі батьки не підтримують бажання доньок вступати у класи чи заклади освіти з поглибленим вивченням фізики та математики. 

Також важливими були умови навчання дівчаток. Саме у школі через вивчення нових предметів та цікаві підручники дівчата дізнавались про різні наукові напрямки. Однак, якість STEM освіти не у всіх школах є однаковою. Експертка з освітньої політики згадувала про вплив розташування школи на якість викладання STEM-предметів і доступні для цього ресурси: у сільських школах і на прифронтових територіях якість такої освіти є гіршою через брак матеріально-технічного забезпечення та кваліфікованих вчителів та вчительок. Окрім цього, на якість освіти впливає дистанційний формат навчання. 

Вступ до університету: прийняття важливого рішення та стереотипи 

Під час вступу дівчат до університету також важливою була підтримка зі сторони їхніх батьків. Деякі учасниці дослідження розповіли, що вступили до університету за STEM-напрямком саме за порадою батьків. У інших батьки були проти вступу їхніх доньок на STEM-спеціальності, що, на їхню думку, було спричинено стереотипним баченням науки як сфери, де більшою мірою зайняті чоловіки, і нерозумінням, у чому полягає робота науковиці, хвилюванням про неприбутковість науки. 

Рівень освіти у школі та академічні досягнення дівчаток у школі також впливали на вибір спеціальності та університету. Дівчата часто робили його, зважаючи на те, з якого шкільного предмета мали кращі оцінки, більш ґрунтовні знання та сформовану раніше зацікавленість у певній галузі чи темі. Через низький рівень освіти у школі деяким науковицям доводилось звертатись по допомогу до репетиторок. Кільком учасницям дослідження було складно обрати наукову спеціальність через брак профорієнтації у школі. 

Важливим фактором вибору STEM-спеціальності була також перспективність наукової карʼєри: можливість їздити за кордон у рамках академічної мобільності, можливість у майбутньому зробити важливі наукові відкриття.

На рішення дівчаток впливали також практичні аспекти. Серед факторів вибору наукової спеціальності були фінансова доступність такої освіти, можливість переїзду в інше місто, бажання здобути вищу освіту загалом. Деякі науковиці через складність вступу до медичних ЗВО, тривалість медичної освіти та брак фінансових можливостей оплачувати навчання обирали для себе близьку до медицини спеціальність — біологію або хімію. 

Дослідження показало, що ще до вступу в заклад вищої освіти, для підтримки та розвитку зацікавлення дівчат у STEM, вони повинні перебувати у середовищі, яке б сприяло зацікавленню наукою та підтримувало їх, а також мати умови, в яких вони могли б вивчати науку, мати доступ до цікавих матеріалів, здобувати практичний досвід. Процес формування такого середовища повинен передбачати як створення навчальних програм та проєктів, розвиток шкільної освіти, так і роботу над сприйняттям науки та науковиць у суспільстві, боротьбу з гендерними стереотипами, адже саме вони часто визначають ставлення батьків та інших дорослих, які взаємодіють з дітьми, до наукової карʼєри.

В Україні на законодавчому рівні ухвалені стратегії, які містять стратегічні цілі, спрямовані на протидію дискримінації у сфері освіти (Стратегія впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року, Стратегія цифрового розвитку інноваційної діяльності України (WINWIN) до 2030 року).

Існують також програми та проєкти, запроваджені державними та недержавними організаціями та структурами. Наприклад:

• Наприкінці 2022 року була запущена пілотна програма стажування при Міністерстві цифрової трансформації України для дівчат у STEM.
• Організація Об’єднаних Націй реалізує програми, спрямовані на підтримку жінок у науці та сприяння гендерній рівності в STEM та інноваціях, — наприклад, «Наука — це вона» є освітнім арт-проєктом, підтриманим ООН-Жінки в Україні та ЮНІСЕФ, який розповідає про здобутки українських жінок-вчених і заохочує молодь до науки. 
• У 2019 році Фонд ООН у галузі народонаселення організовував конкурс біографічних статей для сайту «Вікіпедія» про жінок-науковиць у галузі STEM. Метою проєкту було зробити досягнення жінок у науці більш видимими. 
• Громадська організація INSCIENCE в рамках програми «ЄС за ґендерну рівність: разом проти ґендерних стереотипів та ґендерно-зумовленого насильства» спільно зі структурою ООН Жінки в Україні та UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення, за фінансування Європейського Союзу організовує проєкт «НАУКОВИЦІ». Мета проєкту – сприяти гендерній рівності у STEM, підтримувати жінок у побудові наукової кар’єри та підвищувати їхню видимість у суспільстві. У 2023 році в межах проєкту вийшли два документальні відео про українських науковиць під час повномасштабної війни. Героїнями відео стали радіобіологиня Олена Паренюк та біологиня Катерина Шаванова. Крім цього, було опубліковано 12 текстових історій про жінок у різних наукових галузях — від астрофізики до морської біології.
• Деякі компанії підтримують розвиток STEM-освіти, оновлюючи лабораторії та надаючи ресурси для закладів освіти. Наприклад, ініціатива «Дівчата STEM», заснована Центром «Розвиток КСВ» у 2016 році, була спрямована на залучення дівчат до природничо-наукових і технічних дисциплін та розвитку у STEM-професіях.
• Організація INSCIENCE реалізовує освітній науково-популярний проєкт для дітей — Science Kids. З 2022 року організація провела понад 500 подій і залучила близько 20 тисяч дітей та понад 150 українських вчених.

Однак за словами експертки з МОН, яка взяла участь у дослідженні, такі заходи є поодинокими та не сприяють масовому залученню учнівства до науки.

Також експертка підкреслила відсутність гендерного аудиту в середній освіті та брак досліджень, які б допомагали оцінити гендерну рівність у STEM-освіті, — зокрема таких, які б враховували не лише кількісні показники, на кшталт показників вступу на ті чи інші спеціальності, а й інші аспекти вибору спеціальності, як-от мотивацію вступати на ту чи іншу спеціальність. Такий підхід допоміг би краще зрозуміти мотивацію школярства та основні виклики, які перешкоджають заохоченню учнівства, зокрема дівчат, до вибору STEM-спеціальностей.

Зокрема саме для оцінки гендерної рівності у STEM-освіті, Cedos спільно з INSCIENCE та за підтримки ООН Жінки в Україні провели дослідження становища науковиць і чому вони обирають або залишають наукову карʼєру. Детальніше з його результатами можна ознайомитись за посиланням.

Поставивши собі завдання проаналізувати сучасну українську поезію крізь гендерну оптику, я розуміла, що це буде справжнісінький виклик.

Річ у тім, що, добираючи поетичні збірки, я орієнтувалася насамперед на найгучніші назви останніх років. Те, що розліталося на цитати, те, що настільки швидко зникало з полиць книгарень, що потім продавці кілька тижнів мусили з сумним обличчям повторювати десятки разів на день: «Скінчилися «Вірші з бійниці», чекаємо на додрук».

Тож у чому складність аналізувати гендер саме в цих збірках?

Найперше тому, що в них дуже багато людського в універсальному сенсі. Це поезія жаху і краси, котрі перестали бути естетичними категоріями, поезія, в якій дуже багато «ми», «люди», багато сакрального й міфологічного, багато фізичного й тілесного. І тут вимальовується друга складність: все це паралізує здатність до аналізу, адже дуже часто тексти надто близькі, надто наболілі, щоб крізь полуду сліз ти могла дивитися на букви на клавіатурі та ще й сплітати з них вирозумілі речення.

Однак доводиться опанувати себе, вхопитися за рівень образности й сюжетів, які заполонили увагу такої великої кількости людей. Що довше я читала-перечитувала, то більше розуміла, що дивлюся на нові варіації маскулінности й фемінности, спровоковані зовнішньою катастрофою і зміною чоловічого та жіночого досвідів.

[dasein: оборона присутності] Ярини Чорногуз

«Та коли одною з військових виявляється поетка, оборона присутності набуває нового виміру» — читаю в передмові до збірки бойової медикині й розвідниці Ярини Чорногуз, написаній Вахтангом Кебуладзе. Книжка вийшла 2023 року у видавництві «Віхола». У цій передмові тексти Чорногуз постають як поезія людяности та любови, що протистоїть ненависті, ксенофобії та деградації.

Тим часом світ озивається до неї «чоловічим голосом», апелюючи до її інакшости — «занадто червона пляма на надто сіро-білому полотні». Утруднене буття жінки в маскулінному просторі війни — очевидна тема, яка знову і знову виринає в суспільному дискурсі. Однак у цьому самому просторі «жіночий досвід» зазнає сильних змін.

Авторка у поезії нарікає на «гидку слабкість жіночого тіла» (гадаю, маючи на увазі переживання тіла в суворих умовах, а не якийсь вид внутрішньої мізогінії). І далі додається нове усвідомлення: сильне тіло також смертне, і жінка має свою опору, яка «б’ється всередині і має голос».

Мотив тілесного злиття з війною є повторюваним у всіх збірках так само, як тілесне злиття зі своєю землею. Особливо якщо мовиться про військових: одягання військової форми — певний акт знеособлення, служіння, самопожертви. Перетворення на міфічного захисника землі. В такому контексті знову ж таки є сенс поглянути на спільність тілесного досвіду чоловіків і жінок, можливо, навіть певну агендерність військових перед обличчям війни:

А ми зрослися зі своєю землею кольором одягу,

шкірою, кров’ю та шляхом життя. Ми схожі

чимось на духів лісу і піль.

Цікаво також, як будь-які романтичні почуття в поезіях Чорногуз одразу переплітаються з контекстом війни. Любов і смерть, ерос і танатос, з’єднані нерозривним вузлом, стають взаємозалежними. Тут не буде пошуку захисту — тут буде спільна праця, спільна пожертва, а найбільше очікування — мати можливість дожити до старости. Питання, чи будемо ми разом, в такому контексті набуває зовсім іншого присмаку.

Завершується збірка віршем про дівчинку з Північного, чиє рожеве вбрання виглядає суворішим за камуфляж. Це контрастне протиставлення чогось, сказати б, фемінного, а взагалі й дитячого (якщо підставити сюди маленького хлопчика у футболці з машинкою з «Тачок», картина буде не менш болісна), завжди вражає і вражатиме, у якій би формі така візія війни до нас не доходила.

За винятком окремих текстів присутність гендеру в «[dasein]» залишається майже невидима. Це все солдати, люди, діти. Перетворені на одне тіло, злиті в емпатичній агонії взаємного болю й любови.

 «Навій» Павла Коробчука

Вихід цієї збірки у «Віхолі» відбувся 2023 року, однак писав Павло Коробчук свої поезії протягом п’яти років. У ній, хоча й на рівні тем, в образности домінує війна, багато чогось мирного, комфортного, романтичного й буденного. Багато рефлексії на процес самого писання, багато дитинства.

У цьому вірші перед нами постає образ доволі архаїчний і загалом притаманний українській літературі. Жінка, яка чекає на свого чоловіка, не дочекавшись, божеволіє: пхає вишні собі у лоно, миє волосся в річці, ходить безтямна та боса, втративши чутливість до болю. Образ не є реалістичним, однак чуттєво-впізнаваним, зображує, як реактуалізується жіночий досвід проживання війни. Ми навряд чи побачимо схожий чоловічий образ у літературі. А якщо й побачимо, як сильно ця гендерна підміна впливатиме на наше сприйняття? Відповісти не так легко.

Більшість жіночих голосів у Коробчука — цивільні свідки жахіть. Тематика перекидається від упізнаваної реальности до більш символічного простору.  В деяких поезіях зустрічаємо образ жінки цілком міфологізованої — «старшої за русла річок», яка є свідкою численних давніх насильницьких подій у цій місцевости.

З погляду маскулінної проблематики є кілька цікавих акцентів. Наприклад, коливання між чуттєвістю та грубістю, між люттю і романтичністю:

Мовчав, ніби балансував між родинним затишком і притоном.

між роздовбаними кулаками і стосами списаного паперу.

між дзвінким дитячим сміхом і прокуреним баритоном.

Кожне речення цього сумніву та коливання карбується рішучою крапкою. І продовження цих сумнівів можемо читати уже в іншому, більш прямолінійному вірші:

Я винен, що я всього лише поет.

Я винен, що досі не вбив ворога.

Я винен, що не загинув на війні.

Водночас далі бачимо звертання до уявного чоловіка, а можливо, й до самого себе:

Пробач мені.

Хоч ти і почуваєшся таким самим винним.

А я — пробачаю тобі.

Такі звертання можуть окреслити, ймовірно, нові маскулінні риси особливої ніжности в спілкуванні з іншим чоловіком. Адже інший чоловік може зрозуміти важкість цієї провини, громадянського обов’язку, так само як брат на війні стає ближчим за кровного брата. Ця нова чоловіча близькість і, сказати б, нововіднайдена чуттєвість є цікавим зсувом у сучасних текстах.

Дуже виразним є вірш, написаний від імені брата автора. Це пекучий вірш, суворий, навіть агресивний. Можна сказати, концентровано маскулінний вірш:

Я сержант вісімдесятої бригади

Збройних Сил України

Всі, хто зараз не з нами, — гади,

покидьки, кретини.

У цьому вірші тіло чоловіка перетворюється на суцільну зброю. Будь-яка інша реальність втрачає сенс, бо військове життя змушує думати лише про ціль і знищення:

Замість пульсу — заряджений магазин.

Замість серця — високоточна ненависть.

Замість серця — високоточна ненависть.

Прикметно, що цей вірш сильно відрізняється від інших. Але, як і іншим, поезія Коробчука також надає йому голос. 

У «Навії» можуть бути натяки на кризу маскулінности в людині, яка звикла чутливо сприймати світ і багато писати про це. Однак це не є ані центральним мотивом, ані якоюсь повторюваною акцентованою думкою. Збірка передусім про зворушливе людське, про болісно-впізнаваний, спільний для всіх досвід.

«Свідчення» Вікторії Амеліної

Остання збірка Вікторії Амеліної вийшла в 2024 році у видавництві ВСЛ незадовго по її смерті від російської ракети в Краматорську.

Ця збірка найперше про жіночий досвід. Поетична мова стає можливістю надати голос і викричати все те, що Вікторія Амеліна бачила протягом своїх волонтерських місій.

Мотив сестринства, де кожна відчуває біль іншої, де втрату сина подруги переживаєш як втрату свого сина — один із провідних у поезії Амеліної. Це відчуття, ймовірно, виходить за межі звичайної людської емпатії, апелюючи до чогось більш глибинного, знову ж таки майже міфологічного. Жінка, що кричить за всіх жінок, викрикує все колективне страждання:

і всі його мертві — це мої мертві

і всі вцілілі — це мої сестри.

Загалом досвід материнства і втрати дітей споконвіків вважатиметься найболючішим жіночим досвідом. У «Свідченнях» для цього знаходяться найбільш гострі й жахаюче точні слова:

і спробуй комусь іще поясни

що в неї і досі ще два сини

що той ясноокий не вмер, не зник

вона його родить щодня під крик.

«В цьому дивному місті свідчать лише жінки» — фраза, з якої миттєво розумієш усю жахливість контексту. Деокуповане місто, в якому вбиті усі чоловіки, а свідчення жінок коливаються від жахливого насильства до активного заперечення. Навіть мовчання в такому контексті також є свідченням.

Втрата чоловіків, дітей, свого тіла, свого дому, сусіда, брата, собаки — для жінок із «Свідчення» досвід війни найперше про втрату. Та водночас жінки тут не просто жертви, вони об’єднуються, чинять спротив і, можливо, найважливіше — свідчать.  

 «Відкритий перелом голосу» Катерини Калитко

Збірка «Відкритий перелом голосу» вийшла у видавництві Vivat у 2024 році. У своєму тексті для медіаресурсу «Читомо» Калитко розповідає про повернення собі голосу після першого оніміння війни і переживання від цього майже метафізичної сили:

Але спогади про чоловіків я ношу

тонкостінними гільзами у кишенях.

У збірці багато говориться про незворотні зміни, які кожному з нас приніс досвід війни. І тепер можна побачити чоловіка контуженого, зі шрамами на обличчі, гучного, божевільного, сповненого люті, що йде з бажанням душити ворогів голими руками, і відчувати до нього ніжність, симпатію, розуміння.

У цих поезіях чоловік набуває маскулінного оборонного вигляду, але водночас зберігає крихку ніжність тілесности, вразливість, смертність:

У чоловічому тілі така є крихка краса, 

дивне світло, що в очі б’є крізь розриви і шви.

Якщо колись, особливо з дистанції, можна було ідеалізувати війну, героїчний подвиг, мужність, яку чоловік може проявити в таких умовах, здобувши собі славу, то тепер тілесний вимір, шкіра, кишки, «нічне жахіття вцілілих, блювотні судоми» різко обривають цей уславлений образ маскулінности. Калитко поєднує ідилічні картини з кривавими, які вщент розбивають ідеалізовану реальність.

Так само бережно, з доглибинним співчуттям проявляється образ чоловіка з Бахмута, який, втративши свій дім, відчуває, що все ще не може скаржитися:

Я, каже, не скаржуся — ось, годуюсь із коліс,

тільки мучуся, що не воюю, але

вони вечорами обліплять: тату, тату!

Буває, плачу ночами.

А потім можемо зустріти іноземця, думки і погляди якого спричиняють скрегіт зубів. Іноземець чув класичний стереотип про українок — які вони гарячі та ніжні. Натомість опиняється з жінкою із ПТСР, з якою метафорично з’являються ще кілька колін її предків, постраждалих від терору жінок:

Довго думає, перш ніж заснути:

знову ці незручні, істеричні,

травмовані українці.

Ось іще з однією, — думає, — не пощастило.

У текстах Калитко щонайкраще можна розгледіти цю нову варіативність на маскулінність: дозвіл на крихкість та емоцію, дозвіл на чуттєвість перед обличчям тотальної загрози смерти, дозвіл бути емоційно близьким з іншим чоловіком та розвінчання міфу ідеальної версії чоловіка на війні.

«Вірші з бійниці» Максима Кривцова

Максим Кривцов — поет і військовий, що загинув на полі бою в січні 2024-го. На щастя, йому вдалося побачити перший наклад своєї збірки. Втім, уже другий наклад виходить з приміткою про шану і пам’ять по його смерті.

Це поезія чарівної буденности, надзвичайної цінности простих речей. Контраст жахіть та простого буденного присутній у багатьох віршах. В одному з перших: життя кількох різних «він» і «вона» подається спочатку з дуже буденного людського боку, а потім різкий кінець, розстріл, трагедія. 

Я вивчусь

у військовій академії

я буду десантником

зроблю сто стрибків

щоб кожного наступного разу

стрибати в ямочки

твоїх щік.

Це не єдиний вірш, де тіла жінок схожі на ландшафт природи. І як у кожній збірці вище, метафори романтичної любови тут теж зображені крізь воєнні образи:

Йтиму крізь блокпости її губ

називатиму паролі:

маленька ніжна

чудова — ходи сюди.

У віршах Кривцова також можемо вбачати символічний дозвіл на маскулінну чуттєвість. Бути дорослим відважним воїном і при цьому інколи губитися в темряві, пригадувати дитинство, чуттєво відчувати красу навколо, важко переживати втрату. Тут ніде не відчувається мачизм чи героїчний пафос — лише бажання жити, відчувати і триматися за те, що любиш. 

Ми живемо в час, який нерідко знемовлює нас. Завмираємо, бачачи жахіття, і не знаємо, як узагалі можна дібрати мову, щоб якось його схарактеризувати й розмістити себе у ньому. Але рано чи пізно віднаходиться нова мова, новий образ себе, нова або трансформована ідентичність, нове сприйняття усталених міфів. Попередні соціальні норми переосмислюються й адаптуються ближче до нової реальности. В ній чоловіки заговорили про інших чоловіків з небаченою досі ніжністю. Жінки повіднаходили в собі страшну силу і бажання захищати свій народ. Емоційність і чуттєвість набула нового виміру і лишилася незамінною абсолютною потребою для збереження себе та свого контакту з іншими. І на тлі тотального знелюднення постає не просто змінений, переосмислений образ чоловіка чи жінки. Постає Людина, поєднана з іншим щемким, абсолютно незбагненним братерсько-сестринським «ми». Саме про це для мене ці збірки.