Категорія: Загальне

10 червня у Верховній Раді України зареєстрували законопроєкт № 15314 «Про внесення змін до податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки національного інвестора», який передбачає запровадження особливих реєстраційних рахунків (OIP) для громадян та громадянок. Його головна мета — стимулювати інвестування в цінні папери замість зберігання коштів на звичайних депозитах чи у готівці.

Окрім податкових пільг, інвестиційний дохід, отриманий через такий рахунок, буде звільнений від податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), і ці кошти можна буде спрямувати на інвестування в надійні фінансові інструменти, зокрема й у цінні папери українських компаній. Офіційно очікуваний старт запланований на початок 2027 року.

Поки ця новина повільно шириться просторами українського інтернету та збирає думки фінансових експертів і експерток, неочевидними найбільшими бенефіцієнтами цього законопроєкту можуть бути жінки. 

Пояснюємо, як і чому цей законопроєкт покращить якість життя українок.

Pay Gap, або Чому жінки заробляють набагато менше

Державна служба статистики України в своєму звіті за І квартал 2026 року повідомила, що середня заробітна плата чоловіків сягнула 33 798 грн, тоді як середня заробітна плата жінок 24 791 грн. Тобто з кожної гривні, яку заробляє чоловік, жінка отримує лише 73 копійки.

Українська економіка тримається на безоплатній доглядовій праці жінок, які статистично частіше мають залишити своє місце праці задля опіки над хворими родичами або перебувати менше годин на роботі. Це дає менше часу на те, щоб розвивати кар’єру чи проходити додаткове підвищення кваліфікації.

Водночас для виходу на пенсію в Україні у 60 років як чоловіки, так і жінки повинні мати однаковий страховий стаж — не менш ніж 33 роки. Вимоги до стажу поступово зростають щороку, а заробітна плата має величезний вплив на формування майбутньої пенсії. Як наслідок, середня пенсія в українських жінок на 20–30% менша, ніж у чоловіків.

Жінки  статистично успішніші в інвестуванні, але…

Відомі фінансові інституції (як-от Fidelity Investments та JP Morgan, одні з найбільших фінансових компаній США, що займаються брокерською діяльністю) довели, що жінки часто демонструють вищу ефективність інвестування, ніж чоловіки, обганяючи їх у дохідності в середньому на 0,4%, в межах дослідження 5,2 млн брокерських рахунків.

Жінки зосереджені передусім на багаторічній перспективі збільшення капіталу і проводять менше транзакцій купівлі-продажу. Також вони інвестують у безпечніші фінансові інструменти, мають менші амбіції, щоб «перехитрити».

Менші доходи жінок, натомість, впливають на те, що вони інвестують менше капіталу та рідше відкривають інвестиційні рахунки, згідно зі світовими даними. В Україні жінки стають помітно активнішими на фондовому ринку, на що вказує статистика від інвестиційного фонду Inzhur (перша українська інвестиційна REIT-компанія (Real Estate Investment Trust)), який заявив, що протягом першої половини 2025 року кількість інвесторок збільшилася з 27,1% до 30,4%, що є покращенням доступу до фінансових інструментів.

Інвестування в межах особового інвестиційного рахунку без ПДФО допоможе жінкам швидше будувати свій інвестиційний портфель завдяки реінвестуванню прибутку, що позитивно вплине на їхні результати та збільшить дохід.

Світовий досвід: як допомогти жінкам почати дбати про фінанси

Країни з більш розвиненим доступом до фінансових інструментів вводять в обіг інструменти, спрямовані на те, щоб жінки, як група з меншими доходами та гіршими особистими обставинами, мали можливість планувати свою приватну пенсію без тиску й невизначености.

У США, наприклад, доступні спеціальні інвестиційні пенсійні рахунки (Spousal IRA), в межах яких хтось із подружжя (не працевлаштований) може також інвестувати кошти від свого імені, щоб виплатити кошти на пенсії без податків або зменшити податки за рік внеску. В звичному рахунку (IRA) партнер (партнерка) працюючої особи не має права вносити кошти, бо офіційно не працевлаштований.

Загалом звіт, оприлюднений у 2023 році Податковою службою США (IRS), вказує на певну особливість: жінки мають на майже 1,5 мільйона більше інвестиційних рахунків, ніж чоловіки, але серед загальної кількости жінок-платниць податків це лише 29% порівняно з 30% чоловіків. Також бачимо, що жінки мають у середньому на 86 тисяч доларів менше заощаджень, ніж чоловіки.

Польські пенсійні рахунки теж показують, що жінки стають більш свідомими в контексті заощаджень на пенсію. У березні 2026 року жінки становили 46% осіб, які мають рахунок IKE (Indywidualne Konto Emerytalne), що дозволяє не платити податки з доходів від інвестицій після досягнення 60 років. Серед осіб віком від 51 року жінки переважають чоловіків за кількістю рахунків, що є успіхом формування фінансової відповідальности.

Велика Британія дозволяє відкрити рахунок ISA, що також звільняє доходи від ПДФО, який є найближчим до ідеї українського OIP. Ним користується вже близько 11,5 мільйонів жінок, які становлять 52% від загальної кількости відкритих рахунків. Що цікаво, жінки частіше обирають варіант Cash ISA (ощадний рахунок, схожий на безтерміновий депозит), а чоловіки — Stocks & Shares ISA, який дозволяє інвестувати в акції та облігації. Це призводить до того, що в середньому жінки мають менший дохід зі своїх заощаджень, і створює гендерний розрив у вартості активів на рівні близько 9,5% на рахунках чоловіків та жінок усіх вікових категорій.

Ці досвіди наближають нас до висновку: жінки мають велику зацікавленість у тому, щоб свідомо планувати свої фінанси та бути незалежними при вдалій промоції та поясненні, як використовувати максимальний потенціал інвестицій. 

База для нових поколінь

Поки особливий реєстраційний рахунок недоступний, першим кроком до покращення ситуації з фінансової грамотности українців та українок стало запровадження дисципліни «Підприємництво та фінансова грамотність» для учнів і учениць восьмих і дев’ятих класів. Там порушені теми еволюції грошей, особистих та сімейних бюджетів, ролі банків та держави в економіці.

Деякі підручники, затверджені Міністерством освіти та науки України, містять інформацію про інвестування в різні групи активів, тобто про те, які фінансові інструменти доступні на ринку, що вони собою являють та як ними користуватися. Це величезний крок уперед, бо тема вийшла із сектору магістерських програм і почала з’являтися серед мас, що може насправді стати поштовхом до подальшого вивчення і спроби зробити свої перші кроки в інвестуванні.

Також це допомагає позбутися стереотипу, що інвестування не є «жіночою справою», а також надає рівні можливості підліткам обох статей йти в доросле життя з відповідною базою знань.

Чому це важливо для нас

Такі зміни на державному рівні показують зацікавлення в залученні громадян та громадянок до відновлення економіки, постраждалої від багаторічної виснажливої війни.

Культура свідомого інвестування та фінансової грамотности в Україні поки що на етапі раннього розвитку. В більшости розвинених країн інвестування та фінансова відповідальність є чимось більш нативним у контексті навчання та передавання знань між генераціями.

Жінки можуть і мають використати цю ситуацію для покращення своєї матеріальної бази та зменшення гендерного розриву в Україні, що позитивно вплине на економіку та якість життя.

Пропоную звільнити ЛГБТ+ людей від оподаткування. Так-так, ви правильно прочитали.

Скільки їх там узагалі, тих ЛГБТ+ людей? За різними оцінками 10–15% населення. Може, трохи більше. Не така вже й суттєва цифра, погодьтеся, якщо не брати до уваги, що це майже 800 мільйонів людей на планеті. І приблизно від 3 до 4 мільйонів в Україні… Але хто їх рахує?

Залишаться 80% платників — і тих вистачить. Казна не збідніє.

У мене багато знайомих ЛГБТ+ людей. Є серед них ФОПи третьої групи, як і я. Працюють собі, заробляють, сплачують податки, ЄСВ, різні збори, одне-друге-третє. Нормальне доросле життя.

І я, якщо відверто, згодна, щоб вони не платили.

• Не можна укласти шлюб? Не платіть податки.
• Не можна оформити партнерство? Не платіть податки.
• Не можна успадкувати майно після людини, з якою прожили 20 років? Не платіть податки.
• Не можна відвідати партнер_ку в реанімації без бюрократичного марафону? Не платіть податки.
• Не можна сказати на роботі, хто чекає на вас удома, не зважуючи при цьому кожне слово? Теж не платіть.

Навіщо платити повну ціну за неповний «пакет послуг»?

Хитромудра схема, скажете ви. Так. І я вже бачу, як мій сусід (назвімо його дядько Степан), затятий фейсбучний коментатор-гомофоб, ви таких знаєте, мчить до податкової з заявою: «Я гей, зніміть з мене тягар оподаткування». 

Інспектор_ка дивиться на нього. Дядько Степан дивиться на інспектор/-ку. 

І ось тут схема, звісно, розсипається, бо якщо звільнити від оподаткування всіх, то хто наповнюватиме бюджет? Так не годиться. Виходить просто: маєш повний пакет прав — плати повну ціну. Не маєш повного пакету — логічно було б і рахунок зменшити.

Ви вже обурилися на цьому місці? Зачекайте з тапками.

Я не пропоную двосортне суспільство, а описую те, що вже існує, тільки з іншого боку: де права вибіркові, а обов’язки — ні. Де «ми всі громадян_и» працює в одному напрямку і якось перестає працювати в іншому.

Насправді я пропоную не звільнення від податків, а набагато нудніше рішення: однакові права та однакові обов’язки. 

Один «громадянський пакет» для всіх.

Екстравагантна Керрі, кар’єристка Міранда, витончена Шарлотта і розкута Саманта — чотири успішні жительки Нью-Йорка, які шукають себе в шаленому темпі Мангеттена, миттєво підкорили Голлівуд. Нарешті на екранах з’явився він — голос незаміжніх американок, котрі вибороли собі місце в одному з найбільших мегаполісів Америки і тепер упевнено крокують П’ятою авеню. 

«Секс і місто» дійсно став феноменом 90-х. Відверті сцени та розмови про секс, дружбу та реалії стосунків дали зрозуміти, що ера пригод «головного героя» (не героїні) в кінематографі вже позаду. Тепер голос жінок теж є частиною Голлівуду. Водночас ці героїні часто потрапляють у співзалежні стосунки, потурають чоловікам у їхніх консервативних примхах і вчаться радше пристосовуватися до нових реалій, аніж боротися з ними. То чи справді це шоу просуває ідеї жіночої емансипації? Чи це та сама «іржава плівка» патріархату, замотана у феміністичні гасла?

Зазначу, що не всі героїні є затятими феміністками. Поруч із зосередженою на кар’єрі Мірандою, яка постійно наголошує на фінансовій незалежності, суб’єктності й самодостатності, завжди крокує інфантильна Керрі, яка за будь-якої нагоди готова знову кинутися в обійми свого емоційно недоступного колишнього через страх залишитися самотньою. Власне зацикленість на неповноцінності себе як жінки через відсутність чоловіка поряд стала однією з провідних токсичних тез серіалу, яку розгледіло нинішнє покоління глядачок, котрі в більшості своїй не романтизують таких типів чоловіків. Попри сексуально розкуту Саманту, в серіалі без жодного критичного аналізу проголошуються класичні цінності патріархату, уособленням яких стала Шарлотта. Прихильниця традиційних поглядів, вона була ладна на все, щоб знайти ідеального чоловіка, навіть якщо для цього треба прикинутися дурненькою, поступитися кар’єрою тощо. 

Ще однією шкідливою тезою, проголошеною серіалом, є нав’язування стандартів краси. Попри революційний перший сезон, де героїні часто вдаються до критики цих стандартів і пропагують ідею нормалізації будь-яких розмірів, серіал повністю тоне в агресивному шопоголізмі та комерціалізації.

Тоді чому ним захоплюються й сьогодні, вважаючи вічною класикою? Бо, попри всю патріархальну пилюку, серіал плекає ідею сестринства, що уможливлює (само)достатність жінки завдяки близьким друзям поруч. Хоч ця теза й не така гучна, проте героїні часто вдаються до неї, намагаються нормалізувати життя без романтичних стосунків і пріоритезують щиру любов і близькість з іншими жінками.

Окрім цього, «Секс і місто» став чи не першим серіалом, де відкрито мовиться про жіночу сексуальну емансипацію, голосом якої стала Саманта Джонс. Сексуально розкута піар-менеджерка, яка вчила любити себе, бути самодостатньою та досліджувати свою сексуальність, залишається улюбленицею мільйонів глядачів і глядачок цього серіалу по всьому світу. Саме Саманта стала уособленням образу вільної жінки, котра не прагне створення сім’ї чи тривалих стосунків і противиться системному тиску. Вона не соромиться своїх уподобань, відкрито говорить про секс і доводить, що життя жінки може бути цілком достатнім без наявности чоловіка.

Хоча автори шоу стверджували, що лише хотіли продемонструвати різні сценарії, де кожна жінка сама може обирати, що для неї є справжнім щастям, факт залишається фактом: серіал опосередковано просуває патріархальні цінності та образ жінки, яка може мати успішну кар’єру і достаток, проте дуже боїться залишитися без чоловіка. Але, попри це, серіал став платформою для більш революційних тез. Серед тернів чоловічої домінації ці героїні, пристосовуючись до них, а подекуди й потураючи їм, водночас дають поштовх новим ідеям жіночої емансипації, сестринства й самодостатности. 

Питання фанатичної глорифікації серіалу залишається контроверсійним, зважаючи на опосередковане просування шопоголізму, комерціалізації та стандартів краси. Проте саме плекання сестринства, а також нормалізація альтернативного способу життя жінки, яка не має на меті стати дружиною і мамою, є тими факторами, що роблять «Секс і  місто» справжньою класикою. І хоч багато тез у серіалі справді шкідливі та потребують ретельної критики, він у свій спосіб надихає юнок на пошук глибокого зв’язку з іншими жінками, наголошуючи на тому, що вони мають право обирати будь-який шлях, комфортний для себе.

Я попросила про підвищення зарплати на одному з проєктів, написала бажану суму і мене почали роз’їдати сумніви. Мабуть, сказала забагато. Тепер мені відмовлять або взагалі звільнять. Треба було менше просити чи відкласти розмову на потім. Чим я була така вже незадоволена? Платили ж.

Так я гризла себе, а потім подумала: чому я роблю те, чого не робив би середньостатистичний чоловік? 

Я згадую слова комікеси Ірини Гіль у дописі про те, що жінки відправляють резюме, тільки якщо відповідають усім вимогам вакансії, а чоловіки дай боже аби відповідали 50%. «Це я зараз на вас дивлюсь, дєвочкі, – писала Ірина. – Пацани готові подаватися хоч на сурогатних матерів, якщо там добре платять». 

Я намагаюся згадувати це в подібних ситуаціях і нагадую вам. Написали бажаний рівень зарплати у відгуку на вакансію – зітріть і додайте 25%. Пропонують в компанії діапазон від X до Y – кажіть, що ви розраховуєте на Y. 

Загалом я розумію, що жінки далеко від гендерної рівності – ми не готові вчиняти 90% злочинів. Можливо, в цьому наша проблема. Але дечому нам треба повчитися у середньостатистичних чоловіків. 

Наприклад, є гросмейстерка Немо, яка грає в шахи на вулиці з перехожими й показує це у блозі. З нею іноді грають чоловіки з удвічі нижчим рейтингом, але з міцним переконанням, що вони її обіграють. Звісно ж у них не виходить, але яка впевненість! Шкода, що нам це не притаманно.

Я ніколи не бачила, щоб жінки з настільки впевненим виглядом робили якусь дурню, як це роблять чоловіки. А дарма, бо впевненість дуже корисна щонайменше для самопрезентації. 

Звісно, це вам каже людина, яка сумнівається, чи гідна я взагалі мати синдром самозванця. Тож це нагадування і самій собі – впевненість швидше приносить гроші, зв’язки, можливості і ріст, ніж тихий професіоналізм. Принаймні поки наш світ працює так. 

Тож нам треба повчитися з упевненістю брати на себе відповідальність і з такою ж впевненістю не брати на себе відповідальність, де цього не варто робити. Наприклад, не забирати на себе всю роботу вдома. От прийшов чоловік з роботи, бачить – неприбрано, вечері немає. Але він планував піти в спортзал – і йде. А дружина приходить з роботи – і починає прибирати й готувати, хоча планувала теж потренуватися чи відпочити. 

Жінки, не забирайте в себе своє право на відпочинок, на здоров’я і спорт, кар’єру. Дім, діти, сім’я – це спільне бажання пари і спільна відповідальність. Брати її повинні обидва. Якщо бачите, що чоловік придурюється некомпетентним, щоб ви більше не просили, – робіть так і ви. Не беріть на себе роль менеджерки всього господарства. Попросіть чоловіка написати список, що вам треба зробити. Хай нагадає вам, якщо треба щось виконати чи купити. Розділяйте ментальне навантаження так само, як і фізичне. 

Чого ще варто повчитися у чоловіків? Не бути тихішою, не змовчувати, не проявляти мудрість, не погоджуватися на менше, не наступати собі на горло, щоб згладити ситуацію, не брати на себе відповідальність за атмосферу в колективі. І не сумніватися, що ваша праця варта гідної оплати.

Зарплату мені тоді, до речі, підвищили. 

Нещодавно ми з чоловіком їхали машиною і побачили, що на обочині лежить немолодий дядько з велосипедом. За кермом був мій чоловік, тож я попросила розвернутися і зупинитися. Він побурчав, що той просто пʼяний, але зупинився. В цей час повз проїхало з десяток машин. Вже коли ми зупинилися і я вийшла, то побачила, що розвертається ще одна машина. В ній було три жінки. 

Виявилося, що чоловік дійсно пʼяний. Знаєте, як ми про це дізналися? Від жінки, яка загрібала листя біля дому навпроти. Вона його намагалася провести додому, але той зрештою впав і заснув. Спойлер: пізніше піднявся і пішов додому. 

З десятків людей зупинилися допомогти йому тільки жінки. І це надихнуло мене на текст, присвячений жінкам, бо вони не отримують достатньо визнання за те, наскільки роблять світ кращим.

Згадайте дитинство, свята, традиції, відпустки. В більшості випадків приємні й магічні спогади про них у нас завдяки нашим мамам, бабусям та іншим родичкам. Це вони прикрашають будинки, влаштовують сюрпризи, купують подарунки, печуть паски, кличуть гостей, готують смачні страви, створюють затишок. Все це робиться на їхньому ентузіазмі. 

Це моя мама не лягала, поки я не засну, щоб сховати подарунок від Миколая під подушкою. Це моя мама придумала прикрасити кімнату до мого дня народження, і вони з татом надували кульки і малювали плакат, поки я сплю. Це моя бабуся вигадувала для мене ігри й готувала улюблені страви, коли я жила в неї на канікулах. Це моя тьотя щороку брала мене на відпочинок з палатками в Черкаси. Це моя кузина підтримувала мене і часто запрошувала на прогулянки, коли я тільки переїхала до Києва. Це моя подруга смажила мені картоплю в гуртожитку, поки я йшла з роботи. Я можу згадати безліч таких прикладів, впевнена, як і ви. 

Не знаю, як ви, але коли я йду пізно додому сама і бачу компанію, то розслабляюся тільки якщо там є жінки. Четверо пʼяних хлопців? Всередині мене все завмирає. Серед них одна дівчина? Фух, можна розслабитися. 

Жінки не домагалися до мене на дискотеці. Жінки не лапали мене за сідниці. Жінки не прикидалися молодшими на сім років, бо думали, що мені немає 18. Жінки не сигналили мені, не киць-кицькали й не зупинялися біля мене на темній вулиці з настирливим запрошенням сісти до них в машину. Жінки не просили мене в МакДональдзі дати їм полизати мої ноги за бургер. 

Працювати з жінками мені приємніше, бо в більшості випадків вони не просто професіоналки, а професіоналки з емпатією. А це для мене цінно на рівні з фаховістю. 

Якщо в кафе чи магазині мене обслуговує жінка, з мого досвіду, вона буде привітніша і зробить все швидше, ще й без масних чи недоречних компліментів. До речі, про компліменти. Якщо десь на вулиці мені зробить комплімент незнайома жінка, я буду на сьомому небі і знатиму, що це без жодного корисливого підтексту. Якщо ж чоловік, то 50 на 50.

Жінки відповідальні й вірні. Вони відчувають відповідальність за своїх дітей, тому значно рідше їх кидають, ніж чоловіки. Особливо якщо мова йде про дітей з інвалідністю. Вони рідше кидають тяжкохворих партнерів. Частіше чекають своїх чоловіків із в’язниці, ніж навпаки. На жінок можна покластися. 

Бачачи навіть цю маленьку частинку того, що роблять жінки, боляче від того, зі скількома перешкодами їм доводиться стикатися. З якою упередженістю, кількістю вимог та ставленням як до функції, а не як до людини. 

Я хочу, щоб жінок у цьому тексті теж сприймали як людей і розуміли, що жінки не завжди турботливі, сильні й так далі. Бо вони мають на це право як живі люди. Вони теж втомлюються, мають купу недоліків, не відповідають очікуванням. І незважаючи на це, скільки вони хорошого зробили для кожного й кожної з нас. 

Не потрібно зараз доводити, що чоловіки теж – з цим ніхто не сперечається, але цей текст про жінок і тільки про них. Тож краще сприйміть його як привід подякувати хоч одній жінці, яка зробила для вас щось хороше.

Верховна Рада підтримала у першому читанні законопроєкт №15294, тож  варто ще раз подивитись, як декриміналізація та легалізація секс-індустрії та порноіндустрії впливають на доходи і структуру ринку та економічне і соціальне становище жінок, які в цій індустрії працюють. 

Наразі стаття 301 ККУ, яка досі криміналізує виготовлення порнографії, задокументовано живить корупцію, а не захищає суспільство. Аналіз видання Texty.org.ua 3500 судових справ за цією статтею показав, що норма радше створює корупційний простір для поліції та відволікає слідчих від розслідування зґвалтувань і дитячої порнографії, аніж запобігає реальній шкоді ¹.

У травні 2026 року викрили схему прикриття «порноофісів» високопосадовцями Нацполіції в кількох областях; моделі та вебкам-працівниці регулярно повідомляють про вимагання коштів поліцією саме через загрозу кримінального переслідування за чинною статтею. 

Я спробувала подивитися, що відбувається там, де індустрію легалізували чи декриміналізували, і що відбувається там, де вона лишається кримінально забороненою.

Три моделі регулювання — чому «декриміналізація» не є універсальним рішенням

Назагал розрізняють три моделі: 

(1) повну декриміналізацію (Нова Зеландія, PRA 2003) — прибрано кримінальні норми без запровадження системи ліцензування чи нагляду;

(2) легалізацію з регуляцією (Німеччина, Нідерланди) — легально, але під ліцензуванням;

(3) «нордичну» модель — криміналізація покупця, а не продавця (Швеція, Норвегія, Франція, Канада, Ізраїль) ².

Аналіз досліджень наслідків декриміналізації підтверджує, що саме зняття кримінальної відповідальности без паралельного інституційного нагляду, реальних трудових прав і ресурсів для протидії посередникам-експлуататорам систематично не усуває структурних проблем, а в частині випадків посилює їх через ефект масштабування ринку. Це формулюється як «ефект масштабу» на противагу «ефекту заміщення» в економічній моделі Cho, Dreher та Neumayer, розглянутій нижче ³.

Найбільш цитоване й методологічно найсильніше дослідження цього питання Cho, Dreher, Neumayer — це крос-секційний аналіз до 150 країн ³. Автори виділяють два протилежні економічні ефекти невизначеної величини: ефект масштабу (легалізація розширює ринок сексуальних послуг і, відповідно, попит, який частково закривається жінками — жертвами торгівлі людьми) та ефект заміщення (легальні працівниці витісняють жертв торгівлі людьми, бо клієнти й підприємці віддають перевагу легальному найму). Емпірично ефект масштабу переважає: у середньому країни з легалізованою проституцією фіксують більші притоки торгівлі людьми, ніж країни, де вона заборонена.

Це дослідження прямо спростовує найпоширеніший аргумент «за» — що легальний ринок автоматично витісняє експлуатацію. Автори прямо застерігають, що результат не є аргументом на користь повної заборони, але спростовує тезу, що легалізація сама собою розв’язує проблему торгівлі людьми.

Кейс Німеччини: 23 роки «легального» ринку і дві невдалі спроби виправлення

Німецький Prostitutionsgesetz (2002) легалізував секс-індустрію та декриміналізував діяльність, пов’язану з отриманням доходу від проституції інших осіб. Наслідки змусили уряд ухвалити другий закон (Prostitutes’ Protection Act 2017 (PPA) саме через провал першого: негативні оцінки і критичне висвітлення в пресі нездатності закону 2002 року покращити доступ жінок до соціального забезпечення та медичної допомоги або знизити їхню вразливість до експлуататорів спонукали уряд ухвалити цю поправку ⁴.

Але й друга спроба, за офіційною оцінкою дослідницького інституту KFN (Кримінологічний науково-дослідний інститут Нижньої Саксонії), поставленої мети не досягла ⁵.

Показовим є факт, що в структурі ринку, яка склалася в легальному німецькому секторі, саме власники ліцензованих борделів, а не самі жінки, фактично встановлюють мінімальні ціни на послуги у 60% випадків, що є прямим порушенням духу закону про захист працівниць, але офіційна оцінка фіксує це без наслідків ⁶. Журналістське розслідування France24 підсумовує дані кількох досліджень і стверджує, що переважна більшість жінок, які працюють у проституції в Німеччині, фактично перебувають під контролем сутенера — тобто формальна легальність статусу не змінила фактичної структури влади і контролю над заробітком жінки ⁷.

Кількість зареєстрованих осіб у секторі зросла до 400 тисяч у 2006 році, значна частка яких — мігрантки ⁸.

Кейс Нідерландів: визнана невдача мером Амстердама

Нідерланди легалізували проституцію 2000 року (Prostitution Act), знявши заборону на борделі й сутенерство, з метою покращення умов праці жінок та боротьби зі злочинністю. Через 16 років мер Амстердама вперше публічно визнав, що нідерландський експеримент із приборкання зловживань через легалізацію провалився ⁹ , а в 2025 році CATW опублікувала звіт «Failed Promises», що документує системний провал заявлених цілей закону 2000 року на прикладі Амстердама ¹⁰.  

Відповідно до досліджень нідерлаїндський легальний сектор «віконної» проституції зберігає багато характеристик нелегального ринку, попри формальну легальність, оподаткування й/ реєстрацію — багато жінок і далі фактично мають сутенера (часто замаскованого під «партнера»), який контролює їхній дохід ¹¹.  

Дослідники з Тілбурзького університету підтверджують, що хоча проституція легалізована з 2000 року, це не усунуло криміногенних побічних ефектів, зокрема торгівлю жінками ¹². За оцінкою нідерландського Національного доповідача з питань торгівлі людьми понад 6000 осіб у Нідерландах щороку ставали жертвами торгівлі людьми, з яких близько 4000 є жертвами сексуального рабства і насильства ¹³.  

OnlyFans як сучасний кейс «декриміналізованого» ринку

OnlyFans — найближчий сучасний аналог того, що обговорюється в українському законопроєкті: легальна, оподатковувана, формально прозора платформа для порноконтенту. Вона демонструє, що навіть за повної легальности структурні проблеми для жінок відтворюються в новій формі. Розподіл доходу на платформі вкрай нерівномірний: перші10% творців отримують 73% всього доходу платформи, тоді як інші 90% ділять залишкові 27%; середній творець заробляє 31–180 дол. на місяць ¹⁴.    

Розслідування BBC і The Guardian у травні та червні 2026 року виявили системну експлуатацію творчинь «агентствами»: агентства утримували до 50–70% заробітку моделі ще до комісії самої платформи (20%), залишаючи жінкам лише близько 30% згенерованого нею доходу ¹⁵.  

Британська незалежна уповноважена з питань протидії рабству Елеонор Лайонс прямо кваліфікувала задокументовані практики як такі, що мають всі ознаки експлуатації: контроль над обліковим записом, фінансовий тиск, неможливість вільно припинити співпрацю ¹⁶.

Зафіксовані та кримінальні справи в цій сфері, наприклад у Великій Британії, коли заарештували особу за примус жінок до публікування відвертого контенту; а чеська поліція висунула звинувачення чотирьом особам у торгівлі людьми з метою примусового виробництва контенту для OnlyFans ¹⁶. NCOSE у червні 2026 року офіційно заявив, що торговці людьми використовують підписні порноплатформи як бізнес-модель ¹⁷. Це принципово важливо для тези «легалізація виводить індустрію з тіні і захищає жінок», адже платформа повністю легальна, оподатковується, працює прозоро, але при цьому створює нову інфраструктуру експлуатації через посередників ¹⁸.

Що відбувається там, де індустрія лишається кримінально забороненою

ВООЗ ще у 2012 році в офіційних настановах закликала всі країни рухатися до декриміналізації секс-роботи і скасування несправедливого застосування некримінальних законів проти секс-працівниць, зазначивши, що насильство проти них є фактором ризику ВІЛ і має усуватися в партнерстві з самими працівницями ¹⁹. Пізніші дослідження ВООЗ подають конкретні кількісні оцінки: декриміналізація секс-роботи потенційно може призвести до скорочення кількости нових випадків ВІЛ-інфікування серед секс-працівниць на 46% протягом 10 років, а усунення сексуального насильства проти них — ще на 20% ²⁰.

Комітет ООН з ліквідації дискримінації жінок (CEDAW) кваліфікував криміналізацію секс-працівниць як форму гендерно зумовленої дискримінації ²¹. В жовтні 2023 року Робоча група ООН з питань дискримінації жінок і дівчат випустила знаковий звіт із закликом до повної декриміналізації добровільної дорослої секс-роботи у всьому світі — сьому за рахунком доповідь цієї групи з цього приводу, до якої приєдналися UNAIDS, ВООЗ, Фонд ООН у галузі народонаселення та Програма розвитку ООН ²².

Емпіричні дослідження з країн із жорсткою криміналізацією дають конкретні економічно-соціальні ілюстрації. 

Дослідження в Кенії пов’язує криміналізацію і стигматизацію секс-роботи з феміналізацією бідности: криміналізований статус позбавляє жінок можливости звертатися по захист від насильства, оскільки сам факт заробітку є доказом злочину проти них самих ²³.  

У Замбії криміналізація системно посилює бідність, насильство і проблеми зі здоров’ям жінок, залучених у секс-роботу, документує дослідження щодо соціальних підприємств у Лусаці ²⁴.  

У Південній Африці криміналізація історично викреслювала жінок із формального банківського сектору, а організація Sisonke, очолювана самими секс-працівницями, будує паралельні механізми взаємного кредитування саме тому, що держава і банки відмовляють криміналізованим працівницям у доступі до фінансових послуг ²⁵.  

Огляд наукової літератури про насильство щодо жінок, які продають секс у Східній та Південній Африці (там секс-робота нелегальна в усіх країнах регіону, окрім Мозамбіку), подає моделювання, за яким зниження рівня фізичного і сексуального насильства проти секс-працівниць може скоротити захворюваність на ВІЛ серед них приблизно на 25% ²⁶.

У США, де секс-робота криміналізована в 49 з 50 штатів (окремі округи Невади є винятком), Urban Institute оцінив тіньову секс-економіку у восьми великих містах у 14 млрд дол. щорічно — тобто криміналізація не ліквідує ринок, а повністю витісняє його в тінь, поза оподаткуванням і трудовим регулюванням ²⁷.

Отже, криміналізація не усуває ринок і не захищає жінок від насильства чи експлуатації, а позбавляє їх доступу до поліції, охорони здоров’я, банківських послуг і будь-якого правового важеля проти посередників, водночас не зменшуючи фактичного попиту. В цьому сенсі позиції криміналізація та легалізація без регулювання — це не протилежні полюси, а два різні способи не захистити жінок, які структурно продукують подібні наслідки: посередницький контроль над доходом, обмежений доступ до захисту, вразливість до насильства.

Економічна логіка розведення індивідуального виробництва та індустрії

Оскільки ні криміналізація, ні нерегульована легалізація не захищають жінок від посередницької експлуатації, в експертній дискусії довкола законопроєкту з’явилася третя пропозиція, яка намагається уникнути обох провалів. 

Феміністична філософиня, керівниця експертного ресурсу «Гендер в деталях» Тамара Злобіна пропонує зняти кримінальну відповідальність з індивідуального виробництва порноконтенту (фізична особа-підприємець, яка сама контролює зміст, може найняти відеографа чи бухгалтера, але виробляє контент сам/сама і з власної волі), водночас зберігши кримінальну заборону на діяльність фірм і агентств, що наймають виконавиць, організовують виробництво та отримують прибуток із чужої сексуальної праці.

Економічна логіка механізму пояснюється класичною економікою асиметричної ринкової влади. В кожному задокументованому кейсі експлуатації, розглянутому вище, шкоди завдає не факт існування ринку сексуального контенту як такого, а конкретна структурна позиція посередника між виконавицею і платформою або клієнтом: у Німеччині — власники ліцензованих борделів, які в 60% випадків фактично встановлюють мінімальні ціни на послуги замість самих жінок; у Нідерландах — сутенер, часто замаскований під «партнера», який контролює дохід і здатен заблокувати роботу незгодної; на OnlyFans — «агентства», які утримують 50–70% заробітку моделі ще до комісії платформи, здобувають контроль над обліковим записом і паролями та застосовують фінансові санкції за спробу піти. 

У кожному випадку посередник має ринкову владу, близьку до монопсонії: він контролює єдиний канал доходу виконавиці, тоді як вона через стигму, брак альтернативної зайнятости або юридичну незахищеність має обмежену здатність піти чи домовитися на кращих умовах.

Індивідуальна модель (ФОП, пряма робота з платформою, без наймання «під себе» інших виконавиць) структурно усуває саме цю позицію посередника-монополіста. Це не гарантує відсутности тиску чи ризиків узагалі, але прибирає той специфічний канал експлуатації, який у міжнародній практиці виявився найстабільнішим і найважче регульованим: жодна з розглянутих країн — ні Німеччина за 23 роки легалізації, ні Нідерланди за 20+ років — не змогла ефективно врегулювати саме посередницький прошарок, навіть маючи для цього повний апарат ліцензування і державного нагляду. Це аргумент на користь того, щоб не намагатися повторити той самий провал в Україні, а відразу унеможливити виникнення цього прошарку юридично.

Інший економічний аспект — фіскальний, оцінка Офісу ефективного регулювання (BRDO) в 500 млн грн податкових надходжень і наведені цифри (близько 5000 осіб у вебкам-моделінгу, понад 3500 на платформах на кшталт OnlyFans, середній дохід 1650 дол./міс.) описують ринок, який де-факто вже є індивідуальним. Це не українські порностудії чи агентства, а окремі жінки, які працюють напряму з міжнародними платформами ²⁸.  

Тобто дозвіл на індивідуальне виробництво не створює нового фіскального ризику, а формалізує вже наявний індивідуальний ринок. Натомість дозвіл на діяльність агентств додав би до цієї моделі посередницький прошарок, який, судячи з британського розслідування, схильний утримувати левову частку доходу поза прозорим оподаткуванням і трудовим обліком, тобто не розширив би податкову базу пропорційно, а лише переніс частину вже наявного індивідуального доходу в менш прозору, контрольовану посередниками форму.

Ще один важливий аспект стосується незворотности репутаційних втрат: участь у порновиробництві залишається стигмою, яка після завершення кар’єри означає дискримінацію і труднощі в працевлаштуванні ²⁹.

В економічних термінах це означає асиметричні витрати виходу (exit costs): щойно контент опублікований, альтернативна зайнятість виконавиці звужується назавжди, тоді як посередник (агентство) цього незворотного видаткового ризику не несе. Це посилює наведений вище аргумент про монополію — асиметрія тільки зростає, коли одна сторона угоди (посередник) може вільно замінити виконавицю, а друга (виконавиця) практично не може вийти з ринку без довічних наслідків. Індивідуальна модель не усуває цієї стигми, але принаймні не дає посередникові додаткового важеля для її експлуатації.

Варто додати ще один важливий доказ недоцільности розгляду порноіндустрії як «просто бізнесу» — вплив не на виробництво, а на споживання контенту. 

Один із найбільших мета-аналізів на цю тему охопив 50 досліджень і понад 50 000 учасників із 10 країн, показавши стійкий зв’язок між споживанням порнографії та нижчою міжособистісною задоволеністю, який виявився особливо стабільним серед чоловіків, зв’язку з інтраперсональними показниками (самооцінка, задоволеність тілом) виявлено не було ³⁰.  

Це важливий аргумент проти наративу, що порноконтент є економічно та соціально нейтральним товаром, тож, відповідно, аргумент на користь того, щоб супроводжувати декриміналізацію виробництва паралельною програмою сексуальної освіти і просвіти щодо медіаграмотности, а не залишати ринок зовсім нерегульованим за межами кримінального права.

І наприкінці … 14 липня 2026 року Верховна Рада підтримала в першому читанні законопроєкт №15294 про декриміналізацію виробництва й поширення порнографії з участю повнолітніх (та одночасно посилила відповідальність за дитячу порнографію), набравши 231 голос ³¹.  

Але проблема в тому, що ані криміналізація, ані декриміналізація без супровідного інституційного регулювання (верифікація згоди й віку, ліцензування та контроль посередників, доступ до соціального страхування) не вирішують проблеми експлуатації жінок і посередницького контролю над їхнім доходом. 

Українська версія законопроєкту станом на липень 2026 року усуває один канал шкоди (поліцейське вимагання), але поки не пропонує механізму для другого – контролю за посередниками й перевірки згоди.

---

1.  Провал декриміналізації порно в Раді: чому популізм нардепів підігрує корупції. https://texty.org.ua/fragments/117554/yaki-politsyly-provalyly-holosuvannya-za-dekryminalizaciyu-porno/  [↩]
2. New Zealand Legislation. Prostitution Reform Act 2003. https://www.legislation.govt.nz/act/public/2003/28/en/latest/;  Cho, S.-Y., Dreher, A., Neumayer, E. (2013). Does Legalized Prostitution Increase Human Trafficking? World Development, 41(C), 67—82. https://doi.org/10.1016/j.worlddev.2012.05.023  [↩]
3. Cho, S.-Y., Dreher, A., Neumayer, E. (2013). Does Legalized Prostitution Increase Human Trafficking? World Development, 41(C), 67—82. https://doi.org/10.1016/j.worlddev.2012.05.023  [↩] [↩]
4. Bundesministerium für Familie, Senioren, Frauen und Jugend. Report by the Federal Government on the Impact of the Prostitution Act. https://www.bmbfsfj.bund.de/resource/blob/93346/f81fb6d56073e3a0a80c442439b6495e/bericht-der-br-zum-prostg-englisch-data.pdf; Coalition Against Trafficking in Women (CATW) (2025). Statement on the Evaluation of Germany’s 2017 Prostitutes’ Protection Act. https://catwinternational.org/2025/08/catws-statement-on-the-evaluation-of-germanys-2017-prostitutes-protection-act/  [↩]
5. Council of Europe / Federal Association Nordic Model Germany (2025). Alternative Report: Convention on Preventing and Combating Violence Against Women (includes KFN evaluation of the Prostitutes’ Protection Act). https://rm.coe.int/shadow-report-federal-association-nordic-model-germany/4880291dd4  [↩]
6. Coalition Against Trafficking in Women (CATW) (2025). Statement on the Evaluation of Germany’s 2017 Prostitutes’ Protection Act. https://catwinternational.org/2025/08/catws-statement-on-the-evaluation-of-germanys-2017-prostitutes-protection-act/  [↩]
7. France 24 (2024). Legal Prostitution in Germany: A Failure? https://www.france24.com/en/tv-shows/reporters/20240301-legal-prostitution-in-germany-a-failure  [↩]
8. The Economics of Sex Trafficking Since the Legalization of Prostitution in Germany in 2002 (academic paper). https://www.academia.edu/3987226/  [↩]
9. Van Gorp, M. (2022). The Failure and Proposed Revision of Legalized Prostitution in the Netherlands. Michigan State International Law Review Blog. https://www.msuilr.org/new-blog/2022/7/25/the-failure-and-proposed-revision-of-legalized-prostitution-in-the-netherlands [↩]
10. Coalition Against Trafficking in Women (CATW) (2025). Failed Promises: The History of Legal Prostitution and Sex Trafficking in the Kingdom of the Netherlands. https://catwinternational.org/2025/03/watch-the-trailer-for-our-report-on-the-netherlands/  [↩]
11.  The Challenges of Fighting Sex Trafficking in the Legalized Dutch Window Prostitution Sector (citing Verhoeven et al.). https://humantraffickingsearch.org/wp-content/uploads/2017/07/10.1007-s10611-013-9512-4.pdf  [↩]
12. Spapens, T., Rijken, C. (2015). The Fight Against Human Trafficking in the Amsterdam Red Light District. International Journal of Comparative and Applied Criminal Justice, 39(2). https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/01924036.2014.986040  [↩]
13. Van Gorp, M. (2022). The Failure and Proposed Revision of Legalized Prostitution in the Netherlands. Michigan State International Law Review Blog. https://www.msuilr.org/new-blog/2022/7/25/the-failure-and-proposed-revision-of-legalized-prostitution-in-the-netherlands  [↩]
14. Desirely (2026). OnlyFans Statistics 2026: Numbers, Trends, and Forecasts. https://www.desirely.co/en/blog/onlyfans-statistics  [↩]
15. Daily Kos / Freedom United (2026). OnlyFans Creators Report Coercion, Threats, and Exploitation by Management Agencies. https://www.freedomunited.org/news/onlyfans-creators-labor-exploitation/; IBTimes UK (2026). OnlyFans ‘Agents’ Exposed for Taking Up to 50% of Earnings and Threatening Models Into Compliance. https://www.ibtimes.co.uk/onlyfans-agents-exploitation-creators-1802829 [↩]
16. Daily Kos / Freedom United (2026). OnlyFans Creators Report Coercion, Threats, and Exploitation by Management Agencies. https://www.freedomunited.org/news/onlyfans-creators-labor-exploitation/  [↩] [↩]
17. Prism News (2026). BBC Exposes Exploitation of OnlyFans Creators by Rogue Managers (incl. NCOSE statement, June 9, 2026). https://www.prismnews.com/news/bbc-exposes-exploitation-of-onlyfans-creators-by-rogue [↩]
18. IBTimes UK (2026). OnlyFans ‘Agents’ Exposed for Taking Up to 50% of Earnings and Threatening Models Into Compliance. https://www.ibtimes.co.uk/onlyfans-agents-exploitation-creators-1802829;  The Exodus Road (2025). The Role of OnlyFans in Human Trafficking. https://theexodusroad.com/the-role-of-onlyfans-in-human-trafficking/  [↩]
19. The New Humanitarian (2012). New WHO Guidelines Urge Decriminalization of Sex Work. https://www.thenewhumanitarian.org/news/2012/12/18/new-who-guidelines-urge-decriminalization-sex-work  [↩]
20. World Health Organization. Global HIV, Hepatitis and STIs Programme: Sex Workers. https://www.who.int/teams/global-hiv-hepatitis-and-stis-programmes/populations/sex-workers  [↩]
21. OHCHR (2024). Final UN March 2024 Sex Work Guide: UN Report  https://www.ohchr.org/sites/default/files/2024-03/2024-march-sex-work-guide-un-report-short.pdf  [↩]
22. Human Rights Watch (2023). Landmark UN Report Calls for Sex Work Decriminalization. https://www.hrw.org/news/2023/11/28/landmark-un-report-calls-sex-work-decriminalization  [↩]
23. Kenyatta University Women’s Economic Empowerment (KU-WEE) Journal. Криміналізація секс-роботи і фемінізація бідності в Кенії. https://journals.ku.ac.ke/index.php/KUWEE/article/view/396/190  [↩]
24. World Journal of Advanced Research and Reviews (2025). Exploring the Decriminalization of Sex Work as an Economic Empowerment Strategy (кейс Лусака, Замбія). https://journalwjarr.com/sites/default/files/fulltext_pdf/WJARR-2025-1208.pdf  [↩]
25. ScienceDirect. Visibilizing the Economic Oppression of Sex Workers and the Imperative of Donor Support. https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S1756061625000199  [↩]
26. Macleod, C. I., Reynolds, J. H., Delate, R. (2024). Violence Against Women Who Sell Sex in Eastern and Southern Africa: A Scoping Review. https://journals.sagepub.com/doi/10.1177/15248380231160847  [↩]
27. Dank, M. et al. (2014). Estimating the Size and Structure of the Underground Commercial Sex Economy in Eight Major US Cities. The Urban Institute (цит. за: A Brief Review of the Evidence on the Consequences of Criminalization). https://prostitutionresearch.com/wp-content/uploads/2012/01/Fact-Sheet-on-Decriminalization-Demand-Abolition.pdf  [↩]
28. Forbes Ukraine (2026). Декриміналізація порнографії в Україні: чому Рада провалила законопроєкт і що це означає. https://forbes.ua/news/kriminalizatsiya-porno-koshtue-byudzhetu-500-mln-grn-i-plodit-koruptsiyu-texty-29052026-39214  [↩]
29. https://www.facebook.com/share/p/1HcXddSQCy/ [↩]
30. Wright, P. J., Tokunaga, R. S., Kraus, A., Klann, E. (2017). Pornography Consumption and Satisfaction: A Meta-Analysis. Human Communication Research, 43(3), 315—343. https://doi.org/10.1111/hcre.12108  [↩]
31. Kyiv Independent (2026). Ukraine’s Pornography Ban Fuels Corruption. Legalization Could Boost War Funding. https://kyivindependent.com/ukraines-pornography-ban-fuels-corruption-legalization-could-boost-war-funding/  [↩]

Як реагувати спільноті, коли відомого актора звинувачують у домашньому насильстві? Донедавна в українському творчому середовищі на подібні закриті теми намагалися заплющувати очі. Проте ситуація навколо актора Костянтина Темляка стала тригером, який запустив незворотні зміни в індустрії ще до того, як суд поставить фінальну крапку.

Нагадаємо, у серпні 2024 року Анастасія Чорнобай закликала до публічного розголосу, заявивши про пережите домашнє насильство з боку свого колишнього партнера – актора Київського академічного театру на Подолі та кіно Костянтина Темляка. Історія викликала масштабний резонанс у соцмережах та всередині професійної спільноти, розділивши її на тих, хто вимагав негайної реакції інституцій, і тих, хто закликав чекати офіційних висновків.

Інтереси Анастасії у цій справі представляють юристи Miller Law Firm. Наразі триває досудове розслідування, і через таємницю слідства компанія не коментує процесуальні дії. Проте адвокати наголошують: про вплив цього кейсу на театральну та кіноспільноту варто говорити вже сьогодні. 

Юристи Miller Артем Крикун-Труш та Марія Бутіна порушують цю тему на різних майданчиках – від Одеського кінофестивалю до фестивалю «Митниця» в Театрі на Лівому березі, закликаючи індустрію до діалогу про безпеку та репутацію.

Більше про справу читайте у статті «Юридична vs репутаційна відповідальність: уроки з «справи Темляка»

Ця дискусія вже переросла в реальні дії. Після суспільного обговорення Українська кіноакадемія внесла зміни до регламенту премії «Золота Дзиґа». Відтепер він містить механізми реагування на репутаційні ризики та порушення етичних стандартів. На думку юристів, це перший важливий крок для всієї індустрії.

“Талант не може бути індульгенцією від відповідальності, а мовчання професійної спільноти не робить середовище безпечним”, – наголошує юристка практики White-Collar Crime, комплаєнсу та розслідувань Марія Бутіна.

Після того як Анастасія публічно розповіла про пережите насильство, до неї продовжують звертатися дівчата зі схожими історіями. 

Частина цих випадків стосується саме театральної та кіноспільноти. Багато хто не наважувався говорити про такі ситуації. Одні боялися втратити роботу або можливість навчатися або брати участь у творчих проєктах. Хтось просто не вірив, що його почують.

Юристка Марія Бутіна підкреслює, що це питання виходить далеко за межі однієї кримінальної справи. Воно оголює системну проблему: в Україні досі бракує зрозумілих процедур реагування на подібні повідомлення всередині творчих колективів, а постраждалі не мають упевненості, що їхні скарги належним чином перевірять.

На її думку та її колег, вирішенням проблеми має стати впровадження внутрішніх інституційних інструментів. Окрім розробки етичних кодексів, що визначають межі допустимої поведінки між колегами, керівниками та підлеглими, культурним установам необхідно створювати безпечні канали комунікації. Не завжди постраждалі готові одразу звертатися до правоохоронних органів, театри та кіностудії могли б запровадити анонімні форми звернень або незалежні механізми повідомлення про порушення. При цьому важливо забезпечити неупереджений розгляд таких скарг – наприклад, із залученням незалежних комісій чи комплаєнс-фахівців.

Міжнародний досвід: як це працює за кордоном

Після хвилі #MeToo у США та Великій Британії творчі індустрії дедалі частіше почали змінювати не лише ставлення до подібних випадків, а й внутрішні правила роботи. Головний висновок, до якого дійшли багато театрів, кіностудій та професійних об’єднань, полягає в тому, що безпечне середовище неможливо забезпечити лише за допомогою кримінального переслідування. Не менш важливо створити всередині інституцій механізми, які дозволяють вчасно повідомляти про порушення, захищають заявників від можливого тиску та визначають чіткі правила професійної поведінки. 

Одним із найвідоміших прикладів став лондонський театр The Old Vic. Після появи заяв про неналежну поведінку колишнього художнього керівника театру Kevin Spacey театр не обмежився внутрішнім розслідуванням. У 2018 році він запровадив програму Guardians – систему конфіденційного повідомлення про випадки булінгу, домагань, психологічного тиску чи іншої неприйнятної поведінки. До спеціально підготовлених працівників можна звернутися незалежно від посади чи статусу, а згодом цей підхід почали використовувати й інші організації, зокрема навіть Parliament of the United Kingdom. 

Ще одним прикладом стала ініціатива лондонського Royal Court Theatre, який у розпал суспільної дискусії у 2017 році оприлюднив Code of Behaviour. Документ визначив стандарти професійної поведінки, закликав до нульової толерантності щодо сексуальних домагань та зловживання владою і став відправною точкою для ширших змін у театральному середовищі Великої Британії. 

Окремим напрямом реформ стало впровадження інституту intimacy coordinators – незалежних фахівців, які супроводжують зйомки сцен інтимного характеру. Вони допомагають акторам і режисерам заздалегідь погодити межі допустимої взаємодії, забезпечують добровільність участі та контролюють дотримання узгоджених домовленостей під час зйомок. Після 2018 року використання таких спеціалістів стало галузевим стандартом для багатьох міжнародних кіновиробників, а HBO зробила їх обов’язковими для всіх проєктів зі сценами сексуального характеру чи оголеності. 

Висновки для України

Створення дієвих правил безпеки – це довгий процес, і готових шаблонів тут немає. Проте в Miller Law Firm наголошують: відсутність будь-яких механізмів реагування не усуває проблему, а лише консервує насильство всередині індустрії, залишаючи людей із ним сам на сам.

Справа Костянтина Темляка ще далека від фіналу в залі суду, але свій головний вирок індустрії вона вже винесла: стара система замовчування більше не працює. Кейс Української кіноакадемії довів, що змінити правила гри реально, якщо є воля до змін. Тепер черга за театрами та профільними вишами. Творча спільнота має вийти з ролі стороннього спостерігача і створити прозорі механізми захисту, адже безпечне середовище починається там, де припиняється мовчання.

Матеріал підготовлено за коментарем Марії Бутіної, молодшої юристки практики White-Collar Crime, комплаєнсу та розслідувань у Miller Law Firm. 

Сталкінг — це систематичне нав’язливе переслідування людини, яке може проявлятися як у фізичному просторі, так і в цифровому середовищі. Мовиться про повторювані дії, які викликають у постраждалої особи відчуття страху, тиску або порушення особистих кордонів: постійні небажані повідомлення, спостереження, спроби контакту або поширення особистої інформації без згоди. Сталкером може бути як добре знайома особа (як-от колишній партнер), так і стороння людина. 

Після оприлюднення повідомлень про багаторічне переслідування жінок у Києві в суспільстві загострилася дискусія про відсутність визначення сталкінгу в українському законодавстві. В Україні є щонайменше два законопроєкти, які стосуються криміналізації сталкінгу.

Окрім цього, на сайті Верховної Ради зареєстрована петиція, створена жінками, які заявили про випадки систематичного переслідування та закликають до посилення правового захисту постраждалих. 

Про відсутність норм, що регулюють сталкінг, говорили відомі українські артистки, зіткнувшись із відсутністю дієвих механізмів захисту. Водночас після ратифікації Стамбульської конвенції Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити захист від сталкінгу та інших форм гендерно зумовленого насильства.

Ми поговорили з ініціаторкою петиції Марією Свірко, взяли коментар у юристки Центру стратегічного судочинства «ЮрФем» Анни Гопшти, а також проаналізували обидва законопроєкти і те, що робити, якщо ви зіткнулися зі сталкінгом. 

Контекст 

У травні 2025-го в Києві щонайменше 50 жінок (а за деякими оцінками більш ніж 100) заявили про те, що їх роками переслідував один і той самий чоловік на імʼя Віктор. Із їхніх слів, це тривало роками і виглядало як постійний нав’язливий контакт: він надсилав повідомлення з різних акаунтів і номерів, навіть після блокувань виходив на зв’язок, писав жінкам привітання з днем народження через роки після того, як вони прохали про припинення спілкування. Поруч із цим були наполегливі повідомлення з вимогою відповіді, а також ситуації, коли, зі слів частини постраждалих, на їхні особисті дані могли оформляти замовлення товарів (зокрема із секс-шопу) чи послуг, що ще більше посилювало відчуття постійного втручання у приватне життя.

Жінки також розповідають, що в разі відмови чоловік починав шантажувати їх, вимагаючи відповіді: запускав спам-розсилання, розміщував їхні персональні дані на сайтах ескорт-послуг, а також надсилав їм відеозаписи, зроблені під час їхнього знайомства, які таємно знімав на нагрудну камеру.

Звернення до поліції не давали відчутного результату: ситуація або не змінювалася, або реакція виглядала формальною. Жінки повідомляли, що поліція відхиляла їхні заяви. 

На тлі суспільного резонансу в медіа та обговорення ситуації в соцмережах, зокрема в Threads,поліція Києва повідомила про відкриття кримінального провадження за фактами заяв про переслідування за частиною 1 статті 182 Кримінального кодексу – порушення недоторканості приватного життя. За даними правоохоронців, у межах провадження встановлюються обставини подій та всі можливі потерпілі.  Сам Віктор, який дав коментар медіа hromadske, звинувачення відкидає і називає їх спрямованими на шкоду його репутації.

Водночас ініціаторки розголосу зазначили, що в Threads з’явився акаунт, власник якого назвався Віктором і звинуватив їх у сталкінгу та погрозах, заявивши, що вони нібито організували кампанію з його дискредитації. Згодом цей акаунт зник із платформи.

Чи стане цей резонансний випадок поштовхом до криміналізації сталкінгу, про необхідність якої говорять уже не перший рік?

Петиція у Верховну Раду (про законопроєкт №12088)

Марія Свірко є однією з жінок, котрі заявили про переслідування. Вона розповіла, як виникла ідея створити петицію. Жінки, усвідомивши, що мовиться про нав’язливі дії з боку одного й того самого чоловіка, вирішили домогтися законодавчих змін, коли звернення до правоохоронних органів не дало результатів:

«Виникла ідея створити цю петицію через ситуацію з Віктором, тому що кількість постраждалих просто вражає. Я до цього року, наприклад, думала, що я його ексклюзивна жертва, а потім випадково натрапила на гілку в Threads і була просто вражена. По суті, я, можливо, не так уже й постраждала, бо він мене тільки вітав із днем народження, кілька разів вмикав автозідзвон і спам-розсилання. Але це дуже стресово кожного дня народження очікувати, що ця людина намагатиметься з тобою зв’язатися будь-що.

Потім я почала читати історію дівчат, які в нього методи і скільки їх. І, якщо чесно, була просто шокована, побачивши тільки в Threads понад 120 унікальних історій. Threads — це ще така нішева мережа, і я впевнена, що якщо воно поширюватиметься іншими соцмережами, то жертв буде не те що сотні, а навіть близько тисячі, тому що вже понад 10 років ця людина цим займається і ніхто не реагує».

Марія пояснює, чому ініціатива на підтримку законопроєкту №12088, що розділяє поняття «сталкінг» і «кіберсталкінг», має значення: 

«Петиція законопроєкту про сталкінг важлїива передусім тим, що наразі в українському законодавстві немає розмежування між переслідуванням і кіберпереслідуванням, тобто сталкінгом і кіберсталкінгом, тоді як у багатьох країнах є такий механізм. Тож зараз в Україні надзвичайно важко притягти до відповідальності за такі дії, важко працювати з правоохоронними органами, потрібно постійно викручуватися і подавати по якійсь статті, яка хоч трохи підходить».

Марія наголошує, що проблема сталкінгу в Україні значно ширша. З переслідуванням стикаються багато людей, однак через відсутність окремого правового механізму такі випадки складно кваліфікувати, а постраждалі нерідко залишаються без ефективного захисту. Вона також зазначає, що про сталкінг досі соромляться говорити, жертви часто стикаються зі звинуваченнями, а в Україні навіть немає офіційної статистики щодо поширености цього явища. Після ратифікації Стамбульської конвенції криміналізація сталкінгу вже давно на часі.

Зі слів Марії, головна мета петиції — домогтися щонайшвидшого розгляду законопроєкту і створити для постраждалих реальний механізм захисту.

«Зараз здається, наче людина може десять років переслідувати дівчат і залишатися безкарною. Це просто зелене світло для інших, які вважають, що можуть займатися тим самим». 

Про законопроєкт №12088

Законопроєкт №12088 має на меті вперше закріпити в українському законодавстві поняття «злочинне переслідування (сталкінг)» та окремо «кіберпереслідування». Для цього пропонується внести зміни до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України. Автори документа закликають розглядати кіберпереслідування як окрему форму протиправної поведінки, що здійснюється за допомогою технологій, зокрема через соціальні мережі, месенджери, електронну пошту або інші онлайн-платформи. На думку розробників, такий підхід дозволить врахувати специфіку перїеслідування в цифровому середовищі та забезпечити ефективніше реагування на нові форми насильства. Законопроєкт був зареєстрований ще 2 жовтня 2024 року. 

Нещодавно в коментарі Hromadske Олександр Дануца повідомив, що підкомітет з питань охорони громадської безпеки та порядку рекомендував профільному комітету Верховної Ради ухвалити законопроєкт за основу. Він також заявив, що підтримує цю ініціативу, а строки її розгляду залежать від рішення керівництва комітету.

Законопроєкт №12088 не визначає окремого «готового» покарання у вигляді статті Кримінального кодексу. Його основна ідея — ввести в українське законодавство самі поняття сталкінгу і кіберсталкінгу та закласти основу для подальшого притягнення до відповідальности через зміни до Кримінального процесуального кодексу та закону про запобігання домашньому насильству. Тобто це радше рамковий законопроєкт, який визначає явище і механізми реагування, але не встановлює чіткої санкції (строків чи штрафів) як окрема стаття КК.

Також автори розглядають захист постраждалих від сталкінгу через криміналізацію переслідування та залучення механізмів системи протидії домашньому насильству, що має забезпечити правову, соціальну та психологічну підтримку постраждалих.

Критика законопроєкту 

Аналітичний центр «ЮрФем» визнає законопроєкт №12088 про криміналізацію сталкінгу необхідним кроком, однак зазначає, що його поточна редакція потребує доопрацювання. Серед головних зауважень — надто вузьке визначення сталкінгу як форми домашнього психологічного насильства, що може залишити поза захистом частину постраждалих. Також експертки критикують визнання «кіберпереслідування» окремим злочином, вважаючи, що цифрові дії мають розглядатися як один зі способів вчинення сталкінгу, а не окрема категорія. Також наголошується на необхідности перегляду норм судового збору, щоб забезпечити реальний доступ постраждалих до правосуддя, а також на важливости врахування стандартів Стамбульської конвенції для повнішого захисту від гендерно зумовленого насильства.

Анна Гопшта, юристка Центру стратегічного судочинства «ЮрФем», у коментарі «Гендеру в деталях» зазначає, що, попри важливість криміналізації сталкінгу, законопроєкт №12088 потребує доопрацювання. Експертка наголошує, що доповнення Кримінального кодексу України окремою статтею дасть можливість притягти особу до кримінальної відповідальности безпосередньо за незаконне переслідування (сталкінг). Натомість законопроєкт №12088 розглядає сталкінг лише як одну з форм психологічного домашнього насильства.

Експертка вважає, що законопроєкт №12088 не повною мірою враховує положення Стамбульської конвенції та Директиви 2024/1385/ЄС і потребує доопрацювання.

Одним із основних зауважень юристки є те, що документ розглядає сталкінг переважно як форму домашнього психологічного насильства, хоча переслідування може здійснюватися не лише членами сім’ї чи колишніми партнерами, а й сторонніми особами.

Юристка називає позитивним  аспектом законопроєкту №12088 те, що він пропонує запровадити саме кримінальну, а не адміністративну відповідальність за сталкінг. Проте Анна Гопшта закликає до ухвалення іншого законопроєкту (№12297), який набагато краще захищає жінок. 

Законопроєкт №12297

Документ пропонує запровадити окрему кримінальну відповідальність за незаконне переслідування і визначає критерії систематичности таких дій. Однією з головних ознак сталкінгу автор(к)и законопроєкту називають повторюваність поведінки, яка викликає в потерпілої особи страх за власну безпеку або безпеку близьких, а також змушує її змінювати звичний спосіб життя. Саме цей підхід підтримує частина правозахисних організацій, зокрема і «ЮрФем», які вважають, що поділ на сталкінг і кіберсталкінг не відповідає міжнародній практиці, бо в більшості випадків переслідування поєднує цифрові та фізичні форми впливу на потерпілу особу.

Законопроєкт передбачає покарання за систематичні дії, які кваліфікуються як сталкінг (неодноразове стеження, нав’язування контакту, втручання у приватне життя, зокрема через цифрові засоби) та  пропонує штраф у розмірі від 34 000 до 68 000 грн, або громадські роботи на строк від 150 до 240 годин, або виправні роботи, або пробаційний нагляд до 2 років, або обмеження волі на строк до 2 років. У тяжчих випадках, якщо, наприклад, дії вчиняються повторно, групою осіб або щодо вразливих осіб, передбачене суворіше покарання, аж до позбавлення волі на строк 2–4 роки.

У публічному просторі законопроєкт активно просуває депутатка Марія Мезенцева-Федоренко, яка в подкасті Hromadske Radio розповіла, що під час роботи в ПАРЄ отримувала погрози вбивством навіть під час засідань. У цьому контексті депутатка наголошує на необхідности посилення захисту від переслідування через ефективнішу кримінально-правову реакцію на такі випадки.

Критика законопроєкту 

Комітет Верховної Ради з питань інтеграції України до ЄС у своєму висновку зазначив, що законопроєкт №12297 відповідає міжнародним зобов’язанням України, зокрема Стамбульській конвенції, щодо криміналізації сталкінгу. Водночас комітет звернув увагу на необхідність детальнішого врегулювання питання кіберпереслідування з урахуванням положень Директиви ЄС 2024/1385.

Отже, головна дискусія між двома законопроєктами полягає не в необхідности криміналізації сталкінгу, а в тому, чи варто розглядати онлайн- та офлайн-переслідування як окремі правопорушення, чи як різні прояви одного явища.

Як чинне законодавство карає за переслідування

Наразі переслідування як окремий склад злочину в Україні відсутнє, тому у випадках сталкінгу правоохоронці змушені застосовувати наявні норми адміністративного або кримінального законодавства. Як зазначила керівниця Центру стратегічного судочинства «ЮрФем» Юлія Нікітіна у коментарі «Вікнам», якщо ви стикнулися з переслідуванням, можете звернутися в поліцію із заявою за статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення («Дрібне хуліганство») або за статтею 173-2 КУпАП («Домашнє насильство») у випадках, коли переслідування відбувається в сімейних чи близьких стосунках. У першому випадку передбачений штраф від 3 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, громадські роботи або адміністративний арешт до 15 діб. У другому — штраф від 170 до 340 грн за перше порушення та від 340 до 680 грн за повторне протягом року або громадські роботи чи адміністративний арешт. На практиці це означає, що навіть у випадках систематичного переслідування відповідальність часто обмежується відносно невеликими штрафами або адміністративними стягненнями.

У  коментарі «Вікнам» Юлія Нікітіна пояснила: якщо переслідування має гендерно зумовлений характер, постраждала особа може звернутися до поліції з заявою про насильство за ознакою статі відповідно до статті 173-2 КУпАП («Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі…»). Водночас юристка наголошує, що кваліфікація таких випадків як хуліганство не враховує їхній гендерний аспект.

Водночас, каже Юлія Нікітіна в коментарі hromadske, залежно від обставин справи дії сталкера також можуть бути кваліфіковані за статтею 173-6 КУпАП «Вчинення насильства за ознакою статі» (ця стаття була введена у 2024 році для окремої відповідальности саме за гендерно зумовлене насильство поза сімейними стосунками, тоді як у випадках домашнього насильства й надалі застосовується стаття 173-2 КУпАП). 

Вона передбачає штраф до 3400 грн або громадські роботи до 40 годин. Якщо ж переслідування супроводжується незаконним збором, використанням чи поширенням конфіденційної інформації про потерпілу особу, правоохоронці можуть застосувати статтю 182 Кримінального кодексу України («Порушення недоторканності приватного життя»). Санкція цієї статті передбачає покарання: від штрафу до 17 тис. грн до обмеження волі на строк до 3 років. 

Про складнощі цього механізму говорить і одна з ініціаторок петиції Марія Свірко: 

«Я, зокрема, подавала заяву в поліцію за адміністративкою, за гендерною ознакою. І цю заяву мені, до речі, відхилили з тієї причини, що не могли ідентифікувати особу, а друга причина — моя заява не містить кримінального складу.  Але це так само дивно, тому що ця адміністративка й не мала містити кримінального складу. Чому я вважаю, що ця петиція важлива? Тому що насправді з переслідуванням і сталкінгом стикається дуже велика кількість жінок і навіть чоловіків». 

Також у заяві «ЮрФем» щодо сталкінгу Юлія Нікітіна наголосила, що через відсутність окремого покарання за сталкінг юристки змушені буквально маневрувати між різними нормами законодавства, щоб захистити постраждалих та притягти кривдників до відповідальности.

На якій стадії зміни законодавства 

Поки що ці два законопроєкти, які стосуються криміналізації сталкінгу, перебувають на різних етапах парламентського розгляду. Законопроєкт №12088 вже зареєстрований у Верховній Раді та опрацьовується профільним комітетом, який готує його до розгляду в першому читанні. Законопроєкт №12297 також зареєстрований і перебуває на стадії парламентського розгляду, де його норми можуть бути доопрацьовані або змінені під час подальших читань. За оцінками «ЮрФем» законопроєкт №12297 обговорюється й доопрацьовується фактично вже понад два роки, однак досі не був винесений на фінальне голосування навіть у першому читанні, що вказує на повільний темп руху ініціатив у цій сфері.

Відтак ці два законопроєкти мають пройти перше читання, можливі правки до другого читання, фінальне голосування в залі та підпис президента — лише після цього норми можуть набути чинності.

Паралельно на сайті Верховної Ради зареєстрована електронна петиція із закликом якнайшвидше ухвалити законодавчі зміни щодо криміналізації сталкінгу, однак для її розгляду необхідно зібрати 25 тисяч підписів громадян. Після цього петиція має бути офіційно розглянута Верховною Радою, але навіть у разі підтримки вона не стане автоматичним механізмом ухвалення закону.

Сталкінг відомих людей в Україні 

Проблема відсутности окремої кримінальної відповідальности за сталкінг проявляється і в реальних кейсах публічних осіб, які розповідали про переслідування. Співачка Jerry Heil призналася, що понад півтора року її переслідував сталкер із росії: надсилав нав’язливі повідомлення, створював нові акаунти після блокувань і навіть приїхав в Україну на її фан-зустріч. Співачка звернулася в поліцію, однак, каже, правоохоронці поставилися до ситуації несерйозно, пояснивши, що переслідувачу загрожує лише адміністративна відповідальність — штраф 51 грн або до 15 діб арешту. Особливе обурення спричинила фраза одного з поліцейських: «Вашій мамі зять хіба не треба?». Артистка заявила, що така реакція демонструє недооцінювання проблеми сталкінгу і загроз, які в ньому криються.

Злата Огнєвіч протягом кількох років потерпала від сталкінгу з боку чоловіка, який переслідував її біля будинку, на концертах і в інших публічних місцях, надсилав нав’язливі повідомлення і погрожував убивством. У 2022 році співачка публічно розповіла про переслідування і звернулася в поліцію. Зловмисника затримали й оголосили підозру за погрозу вбивством, однак через відсутність окремої статті про сталкінг справа розглядалася саме за цією кваліфікацією. Попри судовий процес, переслідувач залишався на волі та продовжував стежити за артисткою. А після одного з засідань навіть заявив: «Я ж казав, що мені нічого не буде». У наступні роки Злата неодноразово повідомляла про нові випадки переслідування — чоловік знову з’являвся біля її будинку, вистежував її за публікаціями в соцмережах і намагався контактувати.

Те, що навіть особи зі значним капіталом публічности, які можуть поскаржитися на мільйонні авдиторії у своїх блогах, залишаються практично без захисту, ще більше посилює загрозу для пересічних жінок, які не мають таких можливостей.

Ці історії підкреслюють системну проблему: за відсутности окремої статті про сталкінг подібні дії розглядаються фрагментарно як адміністративні правопорушення або як окремі кримінальні епізоди, що не охоплюють усієї картини переслідування. Саме на цьому тлі обговорюються законодавчі ініціативи щодо криміналізації сталкінгу, які мають на меті створити цілісний механізм реагування.

Як міжнародна практика регулює сталкінг 

США стали однією з перших країн, що криміналізували сталкінг як окремий злочин. Поштовхом стала резонансна справа про вбивство 21-річної акторки Ребекки Шеффер у 1989 році переслідувачем, який отримав її домашню адресу через базу даних Департаменту транспортних засобів Каліфорнії. В 1990-му Каліфорнія ухвалила перший у США закон проти сталкінгу, а згодом такі норми з’явилися в усіх штатах. Справа також вплинула на посилення захисту персональних даних. 

Розвитку уваги до онлайн-переслідування сприяла справа Меган Маєр (2006), 13-річної дівчини, яка стала жертвою психологічного переслідування через фальшивий акаунт 49-річного сусіда в MySpace і згодом вчинила самогубство. Після цього у Конгресі США двічі вносили законопроєкт Megan Meier Cyberbullying Prevention Act (2008, 2009), який передбачав кримінальну відповідальність за тяжкі форми кібербулінгу. Хоча його не ухвалили, окремі штати, зокрема Міссурі, розширили законодавство про переслідування на електронні комунікації.

В Азії криміналізація сталкінгу також була пов’язана з трагічними випадками. В Японії закон про регулювання переслідувань ухвалили в 2000 році після низки вбивств жінок, яким передувало тривале переслідування, зокрема справи Сіорі Іно. У Південній Кореї закон про покарання за переслідування набув чинності в 2021 році, однак після вбивства працівниці станції метро Сіндан у 2022-му, яка раніше зверталася через переслідування колеги, виявили прогалини в механізмах захисту потерпілих. 

Окрему форму організованого переслідування — корпоративний сталкінг — продемонструвала справа eBay (США, 2019). Колишні працівники компанії організували кампанію залякування та переслідування журналістів Іни та Девіда Штайнерів. У межах угоди з Міністерством юстиції США eBay сплатила 3 млн дол., а справа показала, що норми про сталкінг і кіберсталкінг можуть бути застосовані й до організованих кампаній переслідування.

За даними European Journal on Criminal Policy and Research до 2017 року майже 21 країна ЄС мала окремі норми про сталкінг. Поштовхом до криміналізації сталкінгу в Європі стала Стамбульська конвенція. За підрахунками Єврокомісії у 2022-му таких країн у ЄС було вже 24. Також у 2022 році сталкінг криміналізувала Туреччина, в 2023-му Малайзія, а в 2025-му Швейцарія і Казахстан. У 2026 році сталкінг криміналізувала Нова Зеландія: переслідування стало окремим кримінальним правопорушенням. 

У міжнародній практиці сталкінг регулюється різними моделями. Окремі норми або спеціальні закони діють у: США (18 U.S.C. §2261A Stalking), Японії (Stalker Control Act), Південній Кореї (Act on Punishment of Stalking Crimes), Німеччині (§238 StGB Nachstellung), Великій Британії (Protection from Harassment Act 1997,  Section 2A — Offence of stalking), Італії (art. 612-bis Codice Penale — Atti persecutori), Польщі (art. 190a Kodeksu karnego — Uporczywe nękanie), Казахстані (**ст. 115-1 КК — «Сталкинг»), Туреччині (art. 123/A TCK — Israrlı takip Act). Інші держави карають за переслідування через суміжні статті. Наприклад, у Південно-Африканській Республіці через поняття «харасмент» відповідно до Protection from Harassment Act 17 of 2011, а в Китаї окремого складу злочину «сталкінг» немає; такі дії можуть регулюватися через Criminal Law of the PRC, Public Security Administration Punishments Law, Personal Information Protection Law та норми про захист приватности.

Сталкінг зазвичай карається штрафом, обмежувальними приписами або позбавленням волі (строк залежить від тяжкости діяння та обставин справи). В США базове покарання за сталкінг зазвичай передбачає штраф, пробацію або 1–5 років ув’язнення (залежно від штату). За тяжкі форми злочину можливі багаторічні строки, а в особливо тяжких випадках — довічне позбавлення волі. У Великій Британії за базовий склад теж передбачене ув’язнення до 6 місяців, а за тяжкі форми, зокрема із застосуванням цифрових технологій, до 10 років. У Німеччині — від 3 місяців до 5 років ув’язнення, в Італії — до 6 років і 6 місяців. У Франції за сталкінг, залежно від обставин, передбачене покарання до року ув’язнення і штраф до 15 000 євро, а в обтяжуючих випадках — до 2–3 років ув’язнення і штраф до 30 000–45 000 євро. В Іспанії — до 2 років увʼязнення. В Польщі за систематичне переслідування, яке порушує приватність або викликає страх у потерпілої особи, передбачено до 6 місяців – 8 років позбавлення волі, а якщо потерпілий чи потерпіла вчиняє спробу самогубства, строк може сягати від 2 до 15 років увʼязнення. В Південно-Африканській Республіці — позбавлення волі на строк до 5 років. Розміри штрафів у більшості юрисдикцій не є фіксованими та визначаються судом індивідуально з урахуванням тяжкости діяння, наслідків для потерпілої особи і обставин справи.

Підходи до розмежування сталкінгу й кіберсталкінгу в законодавстві різних держав відрізняються. В більшости країн, зокрема в Німеччині (§238 StGB), Великій Британії (Protection from Harassment Act 1997) та Італії (art. 612-bis Codice Penale), кіберсталкінг не становить окремий склад злочину, а розглядається як спосіб вчинення сталкінгу з використанням цифрових технологій. Водночас у США на федеральному рівні цифрові форми переслідування охоплюються нормою про сталкінг (18 U.S.C. §2261A), а окремі штати передбачають самостійні склади кіберсталкінгу, як-от у Іллінойсі (720 ILCS 5/12-7.5 — Cyberstalking).

Якщо ж говорити про статистику, то, наприклад, за даними національних досліджень Centers for Disease Control and Prevention 2023–2024, у США зі сталкінгом протягом життя стикалися близько 22,5% жінок і 9,7% чоловіків; у Великій Британії, за інформацією Office for National Statistics 2024 — 20,2% жінок і 8,7% чоловіків; у Австралії, за Australian Bureau of Statistics 2021–2022 — близько 20% жінок і 6,8% чоловіків. У Німеччині офіційна поліцейська статистика за 2024 рік зафіксувала близько 24,7 тис. кримінальних справ за фактом сталкінгу (§238 StGB), а в Японії у 2024 році поліція отримала близько 19,5 тис. звернень щодо сталкінгу.

До того ж протидія сталкінгу та кіберсталкінгу не обмежується їх криміналізацією, а передбачає комплексний захист потерпілих. Для цього існують спеціальні приписи, що забороняють кривднику наближатися до потерпілої особи, контактувати з нею особисто чи за допомогою електронних засобів зв’язку. Такі механізми використовуються у США, Великій Британії, Німеччині, Франції, Італії та Австралії.

Крім того, законодавство багатьох держав передбачає можливість негайного реагування правоохоронних органів, видалення незаконного цифрового контенту, блокування акаунтів, через які здійснюється переслідування. Digital Services Act у ЄС, Communications Decency Act у США, Online Safety Act у Австралії застосовують механізми повідомлення про незаконний контент і обов’язки платформ. 

Значення має і надання потерпілим психологічної, соціальної та безоплатної правової допомоги. У низці країн (зокрема Великій Британії, Австралії та Канаді) функціонують спеціалізовані служби підтримки постраждалих від переслідування, які здійснюють оцінку ризиків, консультування та супровід потерпілих під час кримінального провадження. 

Міжнародна практика демонструє різні підходи до визначення складу сталкінгу. Як зазначає консультантка аналітичного центру «ЮрФем» Марія Желтуха, більшість держав карають не за окремі дії (дзвінки, повідомлення чи стеження), а за систематичну модель нав’язливого переслідування, яка порушує спокій і безпеку людини. Одні країни вимагають довести, що жертва відчувала страх, тривогу або серйозний стрес, тоді як інші оцінюють поведінку переслідувача за критерієм «розумної особи» або взагалі не вимагають доказів психологічних наслідків. Також Марія Желтуха зазначає, що під час криміналізації сталкінгу в Україні доцільно буде врахувати міжнародний досвід у трьох головних аспектах: перший — використовувати ширше визначення складу злочину або критерій «розумної особи», як у Бельгії та Люксембурзі; другий — передбачити підвищену відповідальність за переслідування особливо вразливих категорій потерпілих із належним обґрунтуванням таких категорій; третій — запровадити можливість застосування поліцією термінових захисних заходів без попереднього судового дозволу, скориставшись досвідом Південної Кореї, де такі справи з 2023-го можуть розглядатися без згоди потерпілих. 

Отже, міжнародний досвід показує, що ефективна протидія сталкінгу потребує не лише його криміналізації, а й комплексних заходів захисту потерпілих, оперативного реагування та врахування сучасних форм переслідування. Нечітке або надто вузьке визначення складу сталкінгу може призвести до того, що окремі форми переслідування залишатимуться поза межами правового регулювання.

Що робити, якщо ви зіткнулися зі сталкінгом

Якщо ви зіткнулися з переслідуванням, то важливо не знецінювати ситуацію, навіть якщо окремі повідомлення здаються невинними або випадковими: привітання з днем народження через роки чи дивні спроби знову вийти на контакт після блокувань. Юристи радять фіксувати всі прояви переслідування (зберігати скриншоти повідомлень, дзвінків, акаунтів, з яких надходить контакт), а також будь-які випадки використання ваших персональних даних. Важливо також вести хронологію подій, щоб показати системність поведінки. Далі – вам варто звернутися до юристів, які допоможуть сформувати зврення до поліції відповідно чинних статей законодавства. Додатково можна звернутися до Уповноваженого з прав людини та профільних правозахисних організацій, які працюють з темами насильства і приватности. А ще подбати про цифрову безпеку: змінити паролі, налаштувати двофакторну автентифікацію, перевірити налаштування приватности й обмежити доступ до особистої інформації в соцмережах. 

Розголосом випадків гендерно зумовленого насильства і сталкінгу займаються медіа- та правозахисні ініціативи, зокрема інстаграм-спільнота «Wom Stories». Центр прав людини «Zmina», організація «ЮрФем», La Strada Ukraine, Центр безоплатної правової допомоги надають безкоштовну юридичну, інформаційну та психологічну підтримку постраждалим від переслідування. Для звернення в медіа для публічного висвітлення таких випадків особливо важливою є попередня юридична підтримка, щоб уникнути вторинної травматизації та правових ризиків.

Підпишіть петицію/ї!

На момент публікації матеріалу петиція про криміналізацію сталкінгу зібрала 2663 підписи із необхідних 25 тисяч. Ви можете підписати її на сайті Верховної Ради України. 

Як зазначають у соцмережах ті, що вже підтримали петицію, технічно її легше підписувати з компʼютера. 

Також жінкам вдалося створити петицію про криміналізацію сталкінгу на сайті Кабміну! 

Підтримування цих двох петицій може стати ефективним кроком, адже вони звернені до різних органів державної влади, які мають повноваження впливати на законодавчі зміни та формування державної політики щодо протидії сталкінгу.

---

Список джерел:

Прецеденти
Rebecca Schaeffer death: everything to know (People)

Cyberbullying bill (The Guardian)

Stalker killer’s life term upheld (The Japan Times)

Public outraged by yet another stalking murder (Korea Times)

Єврокомісія: країни, які криміналізували сталкінг до 2022 року. European Commission: Commission Staff Working Document — analysis of Member States’ legislation on stalking (2022)

Країни, які криміналізували сталкінг нещодавно

Malaysia’s Anti-Stalking Law Now Operational (2023)

Turkey Passes Law to Curb Violence Against Women and Medics

У Швейцарії навʼязливе переслідування стало кримінальним злочином (2025)

Казахстан. Human Rights Watch: Kazakhstan — World Report 2026

Kazakhstan criminalizes stalking and bride theft in legal reform (2025)

Нова Зеландія. Stalking and harassment — New Zealand Ministry of Justice (2025)

Строки та покарання

Велика Британія. What sentence for stalking — Sentencing Guidelines

Німеччина. Strafgesetzbuch (StGB) § 238 Nachstellung

Франція. Code pénal — Article 222-33-2-2

Польща. Kodeks karny — art. 190a

ПАР. Cybercrimes Act 19 of 2020

Protection from Harassment Act — forms and information (Department of Justice South Africa)

Сталкінг у законодавствах

Франція. Code pénal, art. 222-33-2-2

Італія. Codice Penale, art. 612-bis — Atti persecutori

Велика Британія. Protection from Harassment Act 1997

Німеччина. §238 Strafgesetzbuch — Nachstellung

Китай. China Public Security Violations, Offenses and Procedures Law

Окрема стаття за сталкінг.  Іллінойс. Cyberstalking: Illinois law — 720 ILCS 5/12-7.5

Центри підтримки постраждалих

Велика Британія. Suzy Lamplugh Trust — спеціалізована організація допомоги жертвам сталкінгу.

Австралія. Victim support services — державні та спеціалізовані ресурси щодо stalking.

Канада. Canadian Resource Centre for Victims of Crime — підтримка потерпілих та інформаційні ресурси.

Статистика сталкінгу

США 2023–2024. CDC NISVS: Stalking — National Intimate Partner and Sexual Violence Survey

Велика Британія. ONS CSEW Stalking findings 2024

Австралія. Australian Bureau of Statistics — Personal Safety Survey 2021–22

Японія. The Japan Times — Stalking cases hit record high in Japan in 2025

Німеччина. Statista — Anzahl der polizeilich erfassten Fälle von Stalking in Deutschland von 2014 bis 2024

Про заборонні приписи

США. NPR — Tim Cook stalker case

Велика Британія. Police UK — Protective orders

Німеччина. SWR — Tötungsdelikt in Offenburg: Wie vor Stalkern schützen

Франція. Le Monde — Entre mobilisation et submersion : la justice face à la vague des violences conjugales et sexuelles

Італія. ANSA — Stalking e violenze all’ex compagna: una misura cautelare nel Reggino

Австралія. ABC News — How to spot stalking and what to do if it happens to you

ЮрФем — Сталкінг: досвід криміналізації у світі (ЧАСТИНА ІІ)

Світовий тираж книжок Келлі Квіндлен, популярної авторки підліткової літератури, уже перевалив за чверть мільйона примірників. За освітою вона філологиня (вивчала англійську літературу в Університеті Вандербільта), а за плечима має досвід роботи в Teach for America, який згодом змінила на письменницьку діяльність.

Келлі пише переважно для квір-спільноти та радо виступає перед учнями у школах. Сьогодні письменниця живе в Атланті разом із нареченою та кішкою Піч Марі.

Уривок із книги

Сідаю навпроти неї і вдивляюся в ці темні виразні очі. Відчуваю, як серце калатає десь у горлі. Я так прагну зробити все правильно.

— Можу попросити вибачення ще раз, але не думаю, що тобі хочеться слухати це, — починаю я. — Можу ефектно зізнатися в коханні, але ти варта більшого, ніж бумбокс під вікном. Бо ти маєш рацію: це було б для мене, не для тебе. 

— Тож чого я варта? — вона зосереджено дивиться на мене. 

— Всього, — зазираю їй у вічі, силкуючись показати щирість. — Одначе з мого боку ти заслуговуєш на чесність. Я не хотіла бути відвертою з тобою щодо того, як заплутано, зламано й збентежено почуваюся. Я намагалася триматись якомога далі, запевняючи себе, що ти популярне дівчисько, якому до мене байдуже. Але тобі небайдуже. Тобі небайдуже до всього. У тебе велике серце, ти кумедна й уперта. Ти одна з найдивовижніших людей, яких я тільки зустрічала.

Сковтую і смикаю куртку за рукави.

— Ти була щирою відтоді, як сталася та аварія. Я теж хочу бути щирою з тобою, — прочищаю горло й мушу відвести погляд. — Я не в найкращому стані. Уже кілька місяців. Розрив із Таллі мене зламав. Мені соромно, бо я мала б відпустити все. Не певна, скільки тут моєї провини. Це я не помітила червоні прапорці. Це я вирішила, що в глибині душі Таллі хороша людина. Знаю, що вона токсична. Справді знаю. Але від суму за нею мені фізично боляче. Ніби мої мізки прийняли все, а серце відстає. Я тужу, навіть якщо не хочу цього.

Переповідаю все, що сталося за останній тиждень: бесіда із Даніель про потребу завершити стосунки, моє рішення знайти Таллі на кенделговкському матчі, події на вечірці Прескотта. Навіть розказую їй про розмову із сім’єю кілька днів тому.

Коли я закінчую, западає тиша. Помічаю, що мої груди здіймаються й опадають у такт дихання. Метью внизу гучно дивиться телевізор.

— Ти досі сумуєш за нею? — питає Айрін. 

Відповідаю не відразу.

— Я сумую за тією Таллі, яка була раніше, проте цієї людини вже немає. Можливо, її ніколи не існувало. Ти весь час казала, що спроба помсти не зробить мене щасливою, і мала рацію. Я змагалася з нею, але тільки ранила цим себе. А зрештою зранила й тебе. Не варто було втягувати тебе в наш безлад, ось це мене вбиває. Мені так шкода, Айрін.

Тінь усмішки пробігає її обличчям.

— Ти нікуди мене не втягувала. Я сама так вирішила.

— І все ж. Я мала бути свідомішою. Мала впоратися зі своїми почуттями.

Айрін хитає головою.

— Ти не можеш контролювати свої почуття. Якщо моя велика лесбійська мандрівка й навчила мене чогось, то ось воно.

— Це правда, — ледь усміхаюсь я. — Я знала, що ти тужиш, знала, що тобі погано. Думаю, я просто сподівалася, що дотепер щось зміниться, — Айрін дивиться на мене. — Вибач, якщо квапила тебе й тисла.

— Ні, такого не було, — я несміливо торкаюся пальцями її руки. Айрін дозволяє. — Я хочу зустрічатися з тобою. Справді хочу. Але я ще не готова до цього. Не хочеться пропонувати тобі щось менше за найкращу версію себе.

— Розумію, — киває вона.

Зустрічаюся з нею очима.

— Айрін, — мій голос ледь тремтить. — Чому ти ніколи не розповідала мені про евакуатор?

Її погляд пронизує.

— Бо була надто гордою, щоб узяти на себе провину. Я не знала тебе й не знала, як пояснити все це, тож дозволила самій розбиратися з наслідками замість мене. Я була боягузкою, — Айрін стискає мої пальці. — Вибач мені, Скотті. За те, що сталося з твоєю автівкою, і за те, що тобі довелося відчути. Твоя сім’я має рацію: ти неймовірна. Тебе більш ніж достатньо. Ненавиджу, що змусила тебе сумніватися в цьому.

Кладу руку Айрін на коліно.

— Мені шкода, що тобі було так боляче.

— Мені шкода, що тобі досі боляче.

— Зрештою справді стане легше?

— Так, — Айрін сумно всміхається. — Дивись, я доведу це.

Вона тягнеться по телефон і гортає галерею, поки не знаходить потрібну світлину.

— Знаю, що, мабуть, дивно показувати це тобі, але я дивилася на це фото щодня впродовж шести місяців після того, як Шарлотт почала зустрічатися з Прескоттом.

Дівчина простягає телефон мені. На селфі вони із Шарлотт цілуються. Їхнє скуйовджене волосся сплуталося на одній подушці. Айрін усміхається так, як робить це лише під час чирлідерських виступів: наче знайшла своє призначення.

— О, — я відчуваю укол ревнощів, однак нагадую собі, що зараз ідеться не про мене; це про Айрін і її біль. — Вона знає, що в тебе є це фото?

— Ні. Ми тоді напилися. Я знайшла його вже наступного дня.

— Виглядаєш щасливою, — шепочу їй.

— Я і була, — вона підсувається ближче й кладе руку на моє стегно. — Я кохала Шарлотт усім серцем. І знаю, що вона теж мене кохала. Дивлячись на цю фотку, все ще бачу її з найкращого боку. Можу точно пригадати, як відчувалося кохання до неї.

— Тож як ти зрештою відпустила це? — поглядаю на неї.

— Час. Відстань. Прийняття, — Айрін шукає мої очі. — І розуміння, що я заслуговую на краще.

Усміхаюся. Ми торкаємося чоло до чола, дихаючи.

— Хочу дістатися туди, де буду готовою до тебе, — шепочу я.

— Дістанься до місця, де знатимеш, яка ж ти чудова, — шепоче Айрін у відповідь. — Це те саме.

Стосунки 38-річного блогера Гліба Репіча з 18-річною дівчиною запустили жваву дискусію про те, чи можуть люди під 40 мати стосунки з людьми, яким нема 20-ти.

І в ній є один аргумент, на який, вважаю, варто звернути увагу і з яким я готова дискутувати.

А саме, що обурення стосунками з людьми, які досягли повноліття, є об’єктивацією та ейджизмом. Мені закидають, що я позбавляю суб’єктности та права на власний вибір людей, яким уже за законом усе можна: голосувати, кермувати авто, купувати алкоголь, курити і служити в армії. Чому їм не можна спати з тими, з ким вони хочуть, навіть якщо це люди значно старші від них?

Питання хороше, і аргумент сильний. Тож маю розгорнуту відповідь і пропозицію.

Погнали по пунктах.

Я не кажу, що 18-річним «не можна» спати з 38-річними. І не пропоную це забороняти. Бо якщо забороняти це, то, звісно, не можна дозволяти й інші «дорослі» речі. А піднімати вік повноліття нескінченно ми не можемо. Люфт до 21-ліття, як у деяких країнах, ще є, але не факт, що це панацея.

Утім, вважаю, існують питання, в яких ми як суспільство не можемо спиратися суто на бюрократичну сторону питання і знімати з себе відповідальність щодо всього, що формально є законним. Щодо певних питань варто вести публічну дискусію і давати широке коло поглядів та соціальних реакцій. Адже суспільство як єдиний організм насправді має дуже розмиту мораль: більшість людей готові робити «хороше», якщо це схвалюється й винагороджується, і не робити «погане», якщо це засуджується і карається. В «сірих» зонах, де «правильність» і «неправильність» визначаються не законами, а внутрішніми відчуттями і тенденціями, реакція суспільства надзвичайно важлива.

У ситуації, де на захист дорослого, що почав залицятися до підлітки, став натовп чоловіків, які обговорюють переваги молодих дівчат над «сорокарічними тітками» термінами якости шкіри, пружности тіла, невибагливости й фертильности, я не можу просто вмити руки зі словами: «Ну, вона доросла, це законно, хай самі розбираються».

Бо є умоглядні експерименти, в яких справжнє кохання юної жінки і зрілого чоловіка — це результат свідомого вибору обох, щирого захоплення і почуттів, усе на рівних і всі щасливі.

А є системна дійсність, у якій вищеописаний сценарій менш вірогідний, аніж той, у якому доросла людина свідомо шукає людину дуже молоду, щоб «виховати її під себе», отримати покірнішу і менш вибагливу людину поруч, відчути владу, а також, звісно, отримати доступ до молодого тіла без зморщок, целюліту і дітей, бо з їхнього погляду цінність жінки лише в красі та фертильності.

Таких «захисників» зараз у коментарях безліч, і абсолютно очевидно, що кожен із них скористався б шансом отримати в коханки чи дружини жінку максимально юну. Шансів отримати 16- і 17-річних цим людям не дає закон (і то є варіант із вагітністю) плюс грумери часто починають «виховання» заздалегідь, а от після 18-ти шанси дуже високі, бо «тепер усе законно».

Ці шанси збільшуються декількома факторами:

• недостатньою статевою освітою (з чим активістки і активісти працюють не без перешкод);
• складними психологічними умовами, в яких можуть зростати підлітки (на що нам вплинути важче);
• загальним схваленням і підтримкою таких союзів частиною суспільства, нормалізацією та романтизацією подібних альянсів;
• раціональною байдужістю іншої частини суспільства, що небезпідставно підтримує ідею свободи волі та права всіх людей на власні вибори, хай навіть хибні.

От, власне, в цьому місці я й бачу моральну дилему, оскільки сама схильна апелювати до свободи волі та особистої відповідальности кожної людини.

Утім вважаю, що будь який справді вільний вибір має спиратися на максимально повну інформацію, і саме тому не готова мовчати тоді, коли протилежна сторона активно й агресивно нормалізує потенційно небезпечні зв’язки із усталеним інтегрованим перекосом у владі.

Я впевнена, що активне обурення частини спільноти потрібне, бо є врівноважувальним фактором у системі, де кількість потенційних грумерів величезна.

Також я впевнена, що для людей, які вступали зі мною в дискусію саме з позицій «суб’єктности» і «законности», немає заперечень щодо того, що грумінг — це погано. А є закид мені про те, що я відмовляю цим нашим теоретичним 18-річним у навіть теоретичній усвідомленості та зрілості рішень. Я не відмовляю.

Я просто кажу про те, що баланс потенційних ризиків тут такий, що на одну історію усвідомленого щирого кохання на все життя в мезальянсі знайдеться безліч історій, у яких цей мезальянс є просто спробою дорослої людини отримати в партнери когось слухняного, невибагливого і «свіжого».

Проте я все ще не пропоную геть усе забороняти, я пропоную давати більше інформації, а до віку, скажімо, з 18 до 21 ставитися як до «сірої зони», у якій вже все можна, але ми як суспільство все ще пильно придивляємося до тих, які поки що мають більше досвіду і відповідальности.

Придивляємося до їхньої адекватности й мотивації. Благо, що вони самі зазвичай дають достатньо інформації для цього.

---

*Примітка редакції:

Гліб Репіч був номінантом антипремії «Сексист року – 2023» за вислови на кшталт:

«Дівчина — вона як дорога машина. В неї треба заливати тільки якісне мастило».

«Силіконові імпланти — мрія багатьох дівчат… і хлопців».

«Дівчата лишають після себе купу волосся. То що ж робити? Виганяти?».

Більше про цей, та інші сексистські випадки читайте у статті «Усі сексисти в купі: розбираємо випадки сексистських висловлювань за 2023 рік»