Часто в командах трапляються ситуації, коли хтось забуває про важливу дату або в чутливий день публікує меми, а згодом компанія отримує хвилю критики. Тому ми створили цілорічний календар як робочий інструмент для планування комунікацій без репутаційних сюрпризів, у якому зібрані національні, міжнародні, гендерні, правозахисні, релігійні та етнічні дати, історичні річниці й дні народження ключових українських діячок.
КАЛЕНДАР ВАЖЛИВИХ ДАТ ДЛЯ БІЗНЕСУ І НЕ ТІЛЬКИ НА 2026 РІК
Календар можна редагувати. Ви можете вписувати власні події, корпоративні дати, професійні свята, адаптувати його під специфіку галузі.
Фактично це шпаргалка для маркетингу, HR і керівництва. Вона допомагає не потрапити в ситуацію, коли в день національної скорботи вийде розважальний контент, або коли важлива соціальна дата залишиться поза увагою.
Календар знімає напругу з планування, оскільки ви бачите контекст наперед і можете приймати рішення спокійно, а не в режимі кризового реагування.
Не всі дати детально розписані, але багато з них мають конкретні рекомендації для дій і можливі формати співпраці. Якщо ви хочете глибше попрацювати з певною темою, ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» радо долучиться — з лекціями, тренінгами, аудитами політик і стратегічними консультаціями.
Якщо вам потрібен цей календар у форматі Excel з можливістю редагування та адаптації під вашу організацію, напишіть на пошту halyna.repetska@gmail.com
Ми надішлемо його у відповідь на будь-який донат на рахунок ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях».
Дякуємо за підтримку нашої роботи.
З повагою, Галина Репецька, проєктна менеджерка ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях»
28 лютого у виданні LB.ua вийшла стаття «Євроінтеграція без маніпуляцій: міф про обов’язкові одностатеві шлюби», автор якої, Петро Герасименко, нібито намагаючись викрити маніпуляції інших журналістів, насправді вдався до цієї самої методики. Розповідаємо вам про реальні вимоги ЄС до України у питанні захисту прав одностатевих пар і про правове підґрунтя цих вимог.
Одностатеві шлюби — умова вступу в ЄС?
Для початку, твердження про те, що Україна не зобов’язана визнавати одностатеві шлюби як передумову для вступу до ЄС, є абсолютно правильним. Журналісти, які публікували статті під такими сенсаційними заголовками, або неуважно читали першоджерела, або свідомо вводили своїх читачів в оману. Першоджерелом, власне, був лист від Єврокомісії — відповідь на звернення громадських організацій «Точка опори» та «Українські ЛГБТ+ військові та ветерани за рівні права» щодо проєкту нового Цивільного кодексу України, розробленого під керівництвом голови Верховної Ради Руслана Стефанчука.
Лист був підписаний представником Генерального директорату з питань розширення та східного сусідства Європейської Комісії Мартіном Мюлеком, що дозволило маніпуляції, буцімто цей лист є особистою думкою цього чиновника, а не офіційною позицією Європейської Комісії по Україні. Однак кожен, хто коли-небудь надсилав звернення до найвищих посадових осіб, знає, що, зазвичай, розглядають ці звернення та відповідають на них не президенти та міністри, а інші посадові особи, вповноважені на це своїм керівництвом. Відповідь офіційного представника Європейської Комісії на бланку установи з реєстраційним вихідним номером і електронним підписом таким чином висловлює офіційну позицію уряду ЄС. Тим більше, що ця позиція пізніше була підтверджена, наприклад, у документі, оприлюдненому «Європейською правдою».
Ця позиція полягає у тому, що Україна повинна ухвалити законодавство, яке гарантує визнання та захист прав одностатевих пар у відповідності до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Маймулахін і Марків проти України». Україна, до речі, визнала це зобов’язання, включивши його до Дорожньої карти з питань верховенства права (Розділ 3.11, пункт 2), а Єврокомісія включила його виконання до переліку т.зв. бенчмарок (IBM 23.14) — тобто, критеріїв, за якими ЄС буде оцінювати готовність України до вступу до Європейського Союзу.
Що таке реєстровані партнерства
Згідно Дорожньої карти та бенчмарок Єврокомісії, Україна має узаконити альтернативу одностатевим шлюбам, а саме — реєстровані партнерства. У критеріях це звучить, як: «ЛГБТІК особам забезпечено рівні права шляхом запровадження інституту реєстрованих партнерств». Реєстровані цивільні партнерства є альтернативною до шлюбу формою визнання та захисту прав сімейних партнерів — і, до речі, не обов’язково тільки одностатевих. Це не повноцінний шлюб, але дуже схожа на нього інституція, яка надає партнерам основні сімейні та подружні права та покладає на них відповідні обов’язки. Різностатеві пари, у тих країнах, де інститут реєстрованого партнерства існує, можуть обрати його як альтернативу звичайному шлюбу, і, наприклад, у Франції місцевий різновид реєстрованого партнерства — так званий пакт цивільної солідарності — популярний практично так само, як і традиційний шлюб. Для одностатевих пар у тих країнах, які не дозволяють їм укладати звичайні шлюби, реєстроване партнерство — це єдиний доступний спосіб легалізувати свої сімейні стосунки та отримати відповідний правовий захист — наприклад, у Чорногорії, Латвії, Угорщині, Італії.
Ухвалення Європейським судом з прав людини рішення по справі «Федотова та інші проти Росії» фактично створило правове підґрунтя для легалізації реєстрованих цивільних партнерств, як мінімально припустимого рівня захисту прав одностатевих пар, у країнах Ради Європи, до якої входять як всі країни ЄС, так і Україна. Важливим аспектом є те, що Лісабонська угода — поточний установчий договір ЄС — визнає Європейську конвенцію з прав людини, за дотриманням якої стежить ЄСПЛ, «складовою частиною права Союзу як загальних принципів». Відповідно, рішення ЄСПЛ є джерелом права не тільки для України, але і для ЄС в цілому.
Хоча у п’яти із 27 країн ЄС досі немає законодавства про одностатеві шлюби або реєстровані партнерства, закладені рішеннями ЄСПЛ стандарти захисту прав одностатевих пар вимагають його ухвалення, і у двох із цих країн — Польщі та Литві — відповідні законопроєкти вже розглядаються парламентами. Єврокомісія не може прискорити цей процес для країн-членок ЄС, оскільки вони самі впливають на її рішення, але цілком здатна і вповноважена ставити відповідні передумови до країн-кандидаток, зокрема, й нашої держави. Ситуація у цій сфері змінюється на очах, причому в напрямку все більшого визнання та захисту прав одностатевих пар — так, нещодавно, Суд справедливості ЄС (верховний суд Євросоюзу) постановив, що громадяни ЄС, які уклали між собою одностатевий шлюб у країні ЄС, повинні визнаватися як сім’я та мати всі відповіді права у всіх країнах Союзу, навіть у тих, де немає законодавства про шлюб або цивільне партнерство для одностатевих пар.
Висновки
Реалії сучасної Європи полягають у визнанні сімейного статусу одностатевих пар як політико-правового стандарту. Конкретна форма цього визнання у різних країнах може різнитися — це можуть бути шлюби, реєстровані партнерства або і те, й інше — але принциповим є саме визнання одностатевих партнерів як членів сім’ї з відповідним набором прав і обов’язків. Європейський Союз наполегливо запроваджує цей стандарт у своїх лавах і висуває відповідні вимоги до країн, які бажають до нього приєднатися — тим скандальнішим та антиєвропейським виглядає проєкт нового Цивільного кодексу України, який прямо заперечує сімейний статус одностатевих партнерів.
Нашу країну в Євросоюз ніхто не заганяє силоміць — рішення про вступ до нього стало усвідомленим вибором українського народу, який відстояв його у часи Революції Гідності та захищає свій вибір сьогодні від навали Русского міра, головного провайдера гомофобії у сучасному світі.
Мільйони українок і українців знайшли сьогодні прихисток у Європейському Союзі та інших ліберальних країнах Європи, наших вірних друзях і союзниках. Своїми очима вони бачать, як живуть люди в Німеччині, Франції, Норвегії, Великій Британії, Іспанії, Греції, Естонії тощо — там, де легалізовані не тільки цивільні партнерства, але й звичайні шлюби. Якщо ми хочемо жити по-європейські — самий час починати. Соціологічні опитування останніх років однозначно і впевнено демонструють, що українське суспільство давно готове до легалізації одностатевих цивільних партнерств і підтримує рівність прав для ЛГБТК людей, український уряд визнає свої зобов’язання у цих питаннях — тепер справа за Верховною Радою.
Дослідження аналізує, як особливості української правотворчості та практики впровадження нормативних актів впливають на досягнення цілей державних планів. Предметом аналізу є Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2025 року. На цій основі окреслено перспективи розроблення та впровадження українського аналогу шведської концепції всеохопної оборони. Питання забезпечення колективної стійкості в кризу потребує правового оформлення та співпраці тріади влада-громадськість-бізнес, тому обмеження і сприятливі фактори реалізації діючого програмного документу, які відмічаються в звіті, стануть в нагоді для розбудови системи всеохопної оборони.
Ключові слова: всеохопна оборона, правотворчість, порядок денний «Жінки. Мир. Безпека», державна програма, органи місцевого самоврядування, коаліції 1325
ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ ЗМІСТ АБРЕВІАТУРИ СТИСЛИЙ ОГЛЯД ВСТУП Методологія Контекст дослідження РОЗДІЛ 1. РЕАЛІЇ РОЗРОБКИ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ ТА ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ НА ПРИКЛАДІ НПД 1325 «ЖІНКИ. МИР. БЕЗПЕКА» 1.1. Ініціація і підготовка 1.2. Розробка і затвердження 1.3. Виконання 1.4. Контроль, моніторинг, оцінка ВИСНОВКИ РЕКОМЕНДАЦІЇ Рекомендації Парламенту України Рекомендації центральним органам виконавчої влади Рекомендації органам місцевого самоврядування Рекомендації сектору безпеки і оборони України ПОСИЛАННЯ ДОДАТКИ Додаток А. Цикл прийняття та реалізації Закону в Україні Додаток Б. Цикл розробки та реалізації державних програмних документів Додаток В. Кейс Коаліції 1325-Закарпаття з виділення фінансування на ОПД 1325
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
Дослідження присвячене оцінці спроможності розробки й реалізації наскрізних міжвідомчих програмних документів (на прикладі НПД 1325 «Жінки, мир, Безпека») в контексті концепції всеохопної оборони. Мета роботи — виявити ключові обмеження та успішні практики впровадження НПД 1325 (в т.ч. на місцевому рівні), проаналізувати механізми прийняття рішень і координації на центральному та місцевому рівнях та визначити роль ОМС у реалізації плану, використовуючи шведський досвід всеохопної оборони як порівняльну рамку для оцінки ефективних підходів до планування, залучення стейкхолдерів і підзвітності.
Загалом дослідження підтвердило, що Україна до початку повномасштабного вторгнення мала значний прогрес у галузі гендерної рівності. Водночас виявлено численні бар’єри реалізації програм на місцевому рівні. Наприклад, проаналізовано, що державні політики (в т.ч. НПД 1325) стикаються з перешкодами під час реалізації на місцях. Встановлено також роль фінансування — програми з чітко виділеними коштами мають вищі шанси на ефективну реалізацію, а відсутність фінансування спричиняє формальний підхід. Ці узагальнені результати визначили основні напрямки проблематики (локальні бар’єри, роль ресурсів, взаємодія з громадянським суспільством) для подальшого детального аналізу.
Дослідження охоплює такі ключові напрями:
1. Законодавчі та концептуальні засади, що включає аналіз концепції всеохопної оборони в Швеції (цілі, пріоритети, інститути координації) та порівняння з українськими стратегіями. Зокрема, вивчено, як у Стратегії національної безпеки України формулюється залучення суспільства до оборони, і яким чином НПД 1325 доповнює цей підхід через ґендерну перспективу. НПД 1325 як державний програмний документ має на меті створити умови для рівної участі жінок і чоловіків у подоланні конфліктів, відновленні та реагуванні на безпекові виклики.
2. Процес розробки та затвердження НПД 1325. В дослідженні висвітлено історію ініціативи (роль жіночих ОГС, міжнародних організацій), вибір координуючої структури, аналіз процесу формування та погодження плану (зокрема, участі донорів, наявності даних та індикаторів).
3. Залучення зацікавлених сторін з числа громадськості, місцевої влади, бізнесу та сектору безпеки і оборони до розробки та реалізації документу. Досліджено шляхи комунікації між ОГС, органами місцевого самоврядування (ОМС), центром і громадою, а також роль українсько-шведського досвіду мережування та коаліцій (наприклад, Коаліції «1325 Закарпаття»). З’ясовано, що на практиці залученість громад є обмеженою, часто в усталеній практиці домінує вертикальна постановка задач «зверху вниз»,коли завдання визначаються на вищому рівні, а на місцях переважає виконання «для звітності». Також бракуєкомандної взаємодії, орієнтованої на суспільно-корисний результат, і в реалізації НПД 1325 на місцевому рівні домінує формальний підхід.
4. Локалізація та виконання плану. Описано етапи — створення обласних планів дій (для усіх областей це було обов’язковим) та впровадження на рівні громад (добровільно). Зокрема, проаналізовано, що ОПД 1325 часто були сформовані без реальної адаптації до регіональних особливостей. Виявлено численні бар’єри виконання ОПД 1325: бюрократія (централізованість управління), кадровий дефіцит на місцях, недостатність стратегічного планування в громадах, проблеми координації між департаментами, відсутність фінансування, дублювання функцій між програмами, слабка комунікація тощо.
5. Фокус на вразливих групах і гендері. В дослідженні підкреслено увагу до цільових груп НПД 1325 (жінок, ВПО, ветеранів та інших). З’ясовано, що охоплення цих груп є ключовою метою НПД 1325, але в локальній імплементації це часто зводиться до формальних заходів, та обмежене недостатнім ступенем планування та фінансування.
6. Роль фінансів і ресурсів. В дослідженні оцінюється вплив бюджетного забезпечення на ефективність. Зокрема, експертки відзначали, що цільове фінансування заходів НПД 1325 (на державному чи місцевому рівні) суттєво підвищує ймовірність їх реалізації.
7. Шведський досвід як уроки для України. Порівнюються українські практики з досвідом Швеції (напрямки руху гендерної рівності, ролі неурядових організацій у виконанні Резолюції РБ ООН 1325).
Аналіз результатів дослідження дає підстави зробити такі загальні висновки. По-перше, державні політики на зразок НПД 1325 зіштовхуються з численними бар’єрами при впровадженні на місцевому рівні. Саме локальні фактори (відсутність ресурсів, бюрократичні перепони, низька мотивація виконавців тощо) створюють найбільші труднощі для виконання програм. По-друге, дослідження підтверджує, що наявність бюджетних коштів суттєво підвищує якість реалізації планів: програмні документи з чітко визначеним фінансуванням мають значно вищі шанси на успіх, ніж ті, що не забезпечені фінансами. По-третє, залучення громадських організацій (зокрема жіночих) може частково компенсувати обмеження ресурсів і спростити виконання міжвідомчих документів. Однак на практиці місцева влада часто розглядає співпрацю з ОГС швидше як додаткове навантаження, ніж як партнерське рішення.
Нарешті, дослідження засвідчило, що традиційна управлінська культура в органах державної влади й органах місцевого самоврядування (успадкована від радянських підходів) ускладнює впровадження наскрізних стратегій. У результаті питання гендерного мейнстримінгу та пов’язані з ними ініціативи (як-от НПД 1325) залишаються непріоритетними.
Таким чином, дослідження демонструє, що для успішної локалізації концепції всеохопної оборони з урахуванням гендерного підходу органам державної влади та ОМС потрібно посилити фінансове й кадрове забезпечення та розвинути міжвідомчу співпрацю. До практичної реалізації планів слід активніше залучати мешканців громад, ОГС та бізнес. Окремо важливо підвищувати пріоритетність гендерних питань у системі безпеки.
Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.
Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.
Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: Докторка соціологічних наук Олена Стрельник. Гендерна експертка Ганна Гриценко.
Це дослідження спрямоване на визначення ролі місцевого самоврядування і державного управління в контексті всеохопної оборони з урахуванням гендерної складової державної політики України. Тривалий час питанню залучення жінок до важливих державних процесів, зокрема тих, що стосуються сфери безпеки та оборони, не приділяли значної уваги через низку різних причин, серед яких і гендерні стереотипи. Проте євроінтеграційний рух України заклав умови для перегляду наявного правового поля, особливої актуальности справа набула в часи війни, коли значна кількість питань, що стосуються забезпечення ухвалення рішень у сфері оборони і безпеки в умовах децентралізації була покладена на органи місцевого самоврядування та новоутворені військово-цивільні адміністрації. В дослідженні здійснюється якісний аналіз чинного законодавства, яке регулює питання всеохопної оборони в межах компетенції ОМС та ОДВ, наводяться дані експертних опитувань представників ОМС та ОДВ на місцевому рівні для виявлення практики застосування норм, що передбачені законодавством, перешкоди, з якими стикаються посадов(и)ці та політики(ні). Виявлено можливості, які залишаються для посилення залучености жінок на місцевому рівні в питання, що стосуються всеохопної оборони в останні роки, особливо з часу повномасштабного російського вторгнення 2022 року.
Ключові слова: оборона, всеохопна оборона, державне управління, місцеве самоврядування, гендерна рівність, війна росії проти України, Україна.
ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ СТИСЛИЙ ОГЛЯД ВСТУП РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ВСЕОХОПНОЇ ОБОРОНИ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ 1.1. Підсумок розділу 1 РОЗДІЛ 2. ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ ВСЕОХОПНОЇ ОБОРОНИ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ В УКРАЇНІ 2.1. Загальні тенденції та виклики 2.2. Самоорганізація громад як основа стійкости 2.3. Взаємодія з військовими адміністраціями та державними структурами 2.4. Роль жінок у забезпеченні всеохопної оборони 2.5. Волонтерські та ветеранські мережі як частина оборони 2.6. Ресурси, кадри та бюрократія 2.7. Підсумок розділу 2 РОЗДІЛ 3. ШВЕДСЬКИЙ ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ ВСЕОХОПНОЇ ОБОРОНИ НА ЛОКАЛЬНОМУ РІВНІ 3.1. Поняття та основні засади концепції всеохопної оборони у Швеції 3.2. Місце муніципалітетів у системі всеохопної оборони 3.3. Співпраця з військовими та регіональною владою 3.4. Підсумок розділу 3 ВИСНОВКИ Гендерний вимір всеохопної оборони Порівняння зі шведським досвідом Підсумкові висновки РЕКОМЕНДАЦІЇ Раді національної безпеки і оборони України Кабінету Міністрів України Верховній Раді України Органам місцевого самоврядування Громадським організаціям та міжнародним партнерам ПОСИЛАННЯ ДОДАТКИ Додаток 1. Анкета інтерв’ювання для представників і представниць ОМС та ОВВ на місцях
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
«Стійкість громади — це не тільки укриття й ППО, а й упевненість людей, що про них подбають у будь-якій кризі» (Юлія Дарницька, депутатка Чернігівської міської ради, інтерв’ю).
Дослідження вивчає роль органів місцевого самоврядування та державного управління у формуванні системи всеохопної оборони України з урахуванням гендерної складової.
Аналіз нормативно-правової бази показав, що українське законодавство визначає засади всеохопної оборони, проте роль місцевого самоврядування залишається фрагментарною. Існує дублювання повноважень між органами місцевої влади та військовими адміністраціями, що ускладнює координацію дій і знижує ефективність управління на місцях. Гендерний компонент у більшості нормативних актів не інтегрований системно, а виконання Національного плану дій з реалізації Резолюції РБ ООН 1325 на місцевому рівні має несистемний характер.
Результати експертних інтерв’ю з представниками й представницями ОМС та ОВВ із Чернігівської, Харківської, Миколаївської, Запорізької та Волинської областей показують, що громади взяли на себе значну частину функцій із забезпечення безпеки, гуманітарного реагування та підтримування населення. Попри брак ресурсів і нечіткий розподіл повноважень, саме місцевий рівень став осередком стійкости в кризових умовах. Жінки активно залучені до роботи органів влади, проте їхня участь у процесах ухвалення рішень у сфері оборони залишається недостатньою.
Аналіз шведської моделі засвідчив, що успіх всеохопної (тотальної) оборони ґрунтується на партнерстві військових, муніципалітетів, бізнесу і громадянського суспільства. Шведські муніципалітети мають чітко визначені обов’язки в сфері цивільної готовности, а координація між рівнями влади здійснюється через постійні платформи співпраці.
Україні доцільно адаптувати ці підходи і посилити роль місцевих рад та громад, забезпечити їх ресурсну спроможність, інтегрувати гендерну політику в сферу безпеки та створити механізми цивільно-військової взаємодії на регіональному рівні.
Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.
Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.
Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: Докторка соціологічних наук Олена Стрельник. Гендерна експертка Ганна Гриценко.
Це дослідження аналізує важливу роль та вплив низового волонтерського руху в Україні в контексті оборони від російської збройної агресії, що триває. Дослідження містить огляд динаміки волонтерського руху в Україні та правової бази, поєднує дані кількісних та якісних методів дослідження волонтерства, аналізує форми організації волонтерського руху, особливості низового волонтерства, взаємодію з органами влади і громадським сектором, гендерні аспекти волонтерства, розвиток і майбутні перспективи низового волонтерства. Дослідження охоплює кейс-стаді об’єднань родин полонених, зниклих безвісти, цивільних заручни(ць)ків. Надано рекомендації основним стейкхолдерам щодо заходів для посилення волонтерського руху для всеохопної оборони України.
Ключові слова: волонтерський рух, низове волонтерство, волонтерські ініціативи, активізм, індивідуальн_а волонтер_ка, всеохопна оборона, війна росії проти України, Україна.
ЗМІСТ
СТИСЛИЙ ОГЛЯД ВСТУП МЕТОДОЛОГІЯ РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ В ПРАВОВОМУ І ЧАСОВОМУ РОЗРІЗАХ 1.1 Короткий огляд та аналіз правової бази 1.2 Огляд залучення населення до волонтерства та динаміки розвитку волонтерського руху, зокрема після 2022 року 1.3 Результати загальнонаціонального опитування щодо залучености до волонтерської діяльности в 2025 році РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ 2.1 Типологізація волонтерства: організаційно-правовий статус та напрямки діяльности 2.2 Проблеми категоризації волонтерства РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ НИЗОВОГО ВОЛОНТЕРСТВА В УКРАЇНІ РОЗДІЛ 4. ВЗАЄМОДІЯ З ОРГАНАМИ ВЛАДИ, БІЗНЕСОМ ТА ГРОМАДСЬКИМ СЕКТОРОМ РОЗДІЛ 5. ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ ВОЛОНТЕРСТВА РОЗДІЛ 6. РОЗВИТОК І МАЙБУТНЄ НИЗОВИХ РУХІВ РОЗДІЛ 7. КЕЙС-СТАДІ ОБ’ЄДНАНЬ РОДИН ПОЛОНЕНИХ, ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ, ЦИВІЛЬНИХ ЗАРУЧНИКІВ І ЗАРУЧНИЦЬ ВИСНОВКИ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДОДАТОК ПОСИЛАННЯ
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
Це дослідження мало на меті окреслити, як низовий волонтерський рух доповнює і підтримує обороноздатність України.
Контекст. У 2025 році, на дванадцятий рік російсько-української війни та четвертий рік повномасштабного вторгнення, низовий волонтерський рух в Україні діє та розвивається. У 2024 році частка зайнятого населення, залученого до волонтерської чи благодійної діяльности (принаймні раз на місяць), в Україні становила 57,7% серед жінок і 54,4% серед чоловіків. Волонтерські ініціативи ведуть свою діяльність в усіх сферах суспільства: від зборів коштів на різноманітні військові та гуманітарні потреби до нефінансової допомоги Силам оборони, постраждалим від війни, ВПО, ветеран(к)ам, людям у складних життєвих обставинах, а також послуг у сфері освіти, культури, охорони довкілля тощо. Активний волонтерський рух сприяє більшій резильєнтності українського суспільства.
Методологія дослідження ґрунтується на комбінованому підході, який поєднує кабінетне та польове дослідження, останнє проводили із застосуванням кількісних (опитування 1000 осіб, проведене методом CATI на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів) та якісних (16 глибинних інтерв’ю), що частково застосовувалися паралельно. Як додаткові методи були застосовані аналіз відкритих джерел, кейс-стаді.
Розділ 1. Огляд волонтерського руху в правовому і часовому розрізах.
У розділі здійснений комплексний огляд розвитку волонтерського руху в Україні крізь призму правового регулювання та суспільно-історичних трансформацій. Результати кабінетного дослідження вказують на поступове становлення культури волонтерства в Україні: від епізодичних ініціатив на початку 1990-х до масштабного руху, інтегрованого в різні сфери у наш час — від забезпечення військових до гуманітарної допомоги під час повномасштабного вторгнення.
Правовий аналіз законодавчої бази засвідчив важливість чіткого розмежування понять «волонтер» і «благодійник», а також визначив головні нормативні зміни, що вплинули на організацію та регулювання волонтерської діяльности. Окремо розглянуті зміни в інституційній структурі координування волонтерської діяльности, соціальні гарантії для волонтерів та правові виклики, з якими нині стикаються волонтери та волонтерки.
Проаналізовано динаміку залучення населення до волонтерства, а також результати соціологічних та наукових досліджень, які висвітлюють трансформацію волонтерського руху в Україні протягом останніх років. Результати загальнонаціонального опитування 2025 року, проведеного в межах цього дослідження, демонструють стійку залученість населення до волонтерства — 41% респондентів/ок беруть активну участь у волонтерських ініціативах, при цьому спостерігається відносна гендерна збалансованість.
Розділ 2. Форми організації волонтерського руху.
В розділі представлені різні форми організації волонтерського руху в Україні, класифіковані на основі емпіричних даних за організаційно-правовим статусом та напрямками діяльности. Проаналізовані головні функції кожної форми та простежені перетини й відмінності між волонтерською діяльністю та активізмом. Огляд демонструє різноманіття волонтерського середовища та виявляє особливості його структурування і категоризації.
Розділ 3. Особливості низового волонтерства в Україні.
Дані глибинних інтерв’ю дозволили проаналізувати особливості низового волонтерства в Україні, його горизонтальну структуру і соціальну відповідальність. Розглянутий досвід індивідуальних волонтерів/ок та волонтерських ініціативних груп, як формалізованих, так і неформалізованих у громадські чи благодійні організації.
Розділ 4. Взаємодія з органами влади, бізнесом та громадським сектором.
Волонтерські ініціативи, які виникли як реакція на нагальні виклики війни, поступово формують потужну паралельну систему, здатну виконувати функції, традиційно належні державі. Дані глибинних інтерв’ю вказують, що низовий волонтерський рух відкритий до співпраці з органами влади, бізнесом, неприбутковими організаціями і шукає шляхи налагодження контактів, навіть якщо відчуває бар’єри в співпраці. Розділ окреслює масштаби заміщення державних функцій волонтерськими ініціативами та порушує питання майбутньої взаємодії громадянського суспільства з державою.
Розділ 5. Гендерні аспекти волонтерства.
Досліджені гендерні аспекти та репрезентації в низовому волонтерстві в Україні. Аналіз показує, як волонтерський рух відображає, відтворює і трансформує традиційні гендерні ролі, впливаючи на мотивацію, характер діяльности, розподіл обов’язків між людьми. Використані як кількісні дані соціологічних опитувань, так і якісні свідчення волонтерів і волонтерок, що дозволяє простежити гендерні відмінності у завданнях і сферах залучення. Особлива увага приділена видимості жіночого лідерства та його відображенню в повсякденних практиках, публічному просторі, де гендерна асиметрія залишається помітнішою.
Розділ 6. Розвиток і майбутнє низових рухів.
Проаналізований розвиток українських низових волонтерських ініціатив в умовах тривалої війни, їхні потреби та виклики в процесах формалізації, професіоналізації. Розглянуті тенденції інституалізації волонтерських осередків, причини збереження неформального характеру частини ініціатив та адаптація руху до нових суспільних потреб. На основі кількісних і якісних даних простежено, як активісти й активістки переосмислюють підходи до розвитку, зміцнюють горизонтальні зв’язки та підвищують стійкість спільнот.
Розділ 7. Кейс-стаді об’єднань родин полонених, зниклих безвісти, цивільних заручників і заручниць.
Окреслена динаміка розвитку, особливості, потреби громадянського руху родин полонених, зниклих безвісти та цивільних заручників, який активно розвинувся у відповідь на російську агресію. В розділі представлені результати кейс-стаді, проаналізований склад об’єднань родин, їхня географія, напрямки діяльности, потреби і труднощі, а також взаємодія між об’єднаннями, з місцевою владою, урядовими та міжнародними організаціями. Фокус дослідження — громадський активізм і волонтерська діяльність, спрямовані на адвокацію прав постраждалих та надання безоплатної допомоги родинам.
Висновки.
Підсумовані основні знахідки дослідження: сила волонтерської спільноти, умовність категоризації, правова невизначеність, ресурсна стійкість і проблеми гендерної репрезентації.
Рекомендації.
Надані рекомендації для головних стейкхолдерів, як зберігати сталість і посилювати низовий волонтерський рух для всеохопної оборони.
Дослідження реалізоване ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони» за кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», завдяки фінансовій підтримці Шведського інституту в партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Проєкт взорується на практики гендерного підходу в системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком з одночасним урахуванням гендерного підходу в таких секторах, як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.
Авторка ідеї та керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, Голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.
Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: докторка соціологічних наук Олена Стрельник. гендерна експертка Ганна Гриценко.
Дослідження показує, що в умовах повномасштабної війни перетин оплачуваної та неоплачуваної доглядової праці фактично стає елементом критичної інфраструктури всеохопної оборони: нестача можливостей тимчасового заміщення персоналу, руйнування закладів і перебої в наданні послуг та фрагментовані графіки роботи призводять до хронічного перевантаження жінок і знижують кадрову спроможність критично важливих сфер. На основі аналізу документів, загальнонаціонального й онлайн-опитувань та 20 глибинних інтерв’ю ми фіксуємо зростання інтенсивності роботи, низькі й нестабільні доходи та дефіцит доглядових послуг, що безпосередньо скорочує відпрацьовані години й підвищує плинність кадрів. Рекомендації спрямовано на інституційні рішення щодо організації часу для догляду та відпочинку — кадрові резерви для тимчасового заміщення персоналу, ваучери на послуги короткочасного догляду, подовжені й чергові години роботи закладів, єдиний інформаційний маршрут для сімей, — щоб додаткова неоплачувана праця не залишалася єдиним механізмом підтримки тилу, а перетворювалася на передбачувану й забезпечену ресурсами спроможність інституцій.
СТИСЛИЙ ОГЛЯД ВСТУП МЕТОДОЛОГІЯ РОЗДІЛ 1. ДОГЛЯДОВА ПРАЦЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ: СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА ІНФРАСТРУКТУРНІ АСПЕКТИ (КАБІНЕТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) 1.1 Контекст дослідження 1.2 Стислий огляд законодавства і тематичних досліджень 1.3 Типологія доглядової праці та її ключові проблеми 1.4 Напрями майбутніх досліджень 1.5 Підсумок розділу 1 РОЗДІЛ 2. ІНФРАСТРУКТУРНІ ВИКЛИКИ ДЛЯ ЖІНОК НА ПЕРЕТИНІ ОПЛАЧУВАНОЇ ТА НЕОПЛАЧУВАНОЇ ДОГЛЯДОВОЇ ПРАЦІ У ЧАСИ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ 2.1 Організація безпеки під час тривог у закладах освіти як невидима праця 2.2 Нереалізовані потреби у короткочасному догляді та проблеми організації заміщення персоналу 2.3 Підсумки розділу 2 РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТРУДОВІ ВИКЛИКИ ПІД ЧАС ВІЙНИ: ДЕФІЦИТ КАДРІВ, НЕСТАБІЛЬНІ ГРАФІКИ РОБОТИ, НИЗЬКІ ЗАРОБІТНІ ПЛАТИ 3.1 Інституційний дефіцит та розширення жіночого робочого дня 3.2 Доходи під час війни: як фінансова вразливість посилює подвійне навантаження жінок 3.3 Підсумки розділу 3 РОЗДІЛ 4. ПСИХОЕМОЦІЙНЕ ВИСНАЖЕННЯ, ТРИВОЖНІСТЬ І НЕСТАЧА ПІДТРИМКИ 4.1 Хронічна втома, вигорання, апатія 4.2 Відсутність часу на себе та почуття провини за відпочинок 4.3 Психоемоційні бар’єри жінок у зверненні по допомогу 4.4 Підсумки розділу 4 РОЗДІЛ 5. БАР’ЄРИ ДОСТУПУ ДО СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ТА НЕДОВІРА ДО ДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУЦІЙ 5.1 Інформаційні перепони у сфері соціальної допомоги 5.2 Складність отримання статусів та оформлення документів 5.3 Підсумки розділу 5 РОЗДІЛ 6. «МИ ТРИМАЄМО КРАЇНУ!»: КОЛИ «СТІЙКІСТЬ» СПИРАЄТЬСЯ НА НЕВИДИМИЙ ДОГЛЯД 6.1 Втома, відповідальність і незамінність 6.2 Перетин оплачуваної та неоплачуваної доглядової праці 6.3 Підсумки розділу 6 РОЗДІЛ 7. ПОВСЯКДЕННІ ПРАКТИКИ САМООРГАНІЗАЦІЇ, ВЗАЄМОДОПОМОГИ ТА ВИЖИВАННЯ 7.1 Самоорганізаці 7.2 Домашні системи підтримки 7.3 Індивідуальні стратегії відновлення 7.4 Підсумки розділу 7 ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ ДОДАТКИ Додаток А. Питання анкети загальнонаціонального опитування Омнібус Додаток Б. Анкета онлайн-опитування Додаток В. Гайд глибинного інтерв’ю «Доглядова праця в умовах війни»
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
У цьому дослідженні проаналізовано перетин оплачуваної та неоплачуваної доглядової праці жінок у час повномасштабного вторгнення й у рамці всеохопної оборони, тобто як інституційні збої та дефіцити сервісів перетворюються на додаткові години невидимої праці вдома — і навпаки, як домашній догляд обмежує трудову доступність у критичних сферах (освіта, медицина, поліція/ДСНС, комунальна інфраструктура).
Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні кількох методів — аналізу документів (національного законодавства в сфері опіки і піклування, сімейних прав та обов’язків, програм державної підтримки для осіб, які доглядають за іншими), результатів загальнонаціонального опитування (Info Sapiens, Omnibus CATI, n=1000), онлайн-опитування (n=57) та якісного дослідження, проведеного за допомогою методу глибинних інтерв’ю (n=20). Інструментарій дослідження було розроблено так, щоб була можливість порівняння відповідей учасників та учасниць досліджень, проведених за допомогою різних методів.
Повномасштабна війна різко підвищила «цінність часу» у доглядових і критичних сферах та одночасно зруйнувала інституційні підпірки, на яких тримався баланс між оплачуваною і неоплачуваною працею жінок. Інституційний кадровий дефіцит (міграція, мобілізація, вигорання) збігся з приростом домашнього догляду (більше дітей/літніх, які потребують догляду, часті «випадіння» садків/шкіл, ускладнений доступ до медицини). Результат — розтягнутий робочий день плюс «друга/третя зміна» вдома, хронічне виснаження і нестійкість графіків, що прямо зменшує трудову доступність ключового тилового персоналу. Нижче окреслено вузли, які роблять перетин оплачуваної й неоплачуваної доглядової праці особливо вразливим під час війни.
1. Інфраструктура часу та безпеки.
Жінки, які працюють у закладах дошкільної освіти та молодшій школі, стикаються в умовах війни зі значними труднощами: укриття не можуть прийняти всіх дітей, а повітряні тривоги постійно порушують розклад занять. Частину занять доводиться проводити позмінно чи прямо в укриттях, де немає належних умов. Усе це значно збільшує непомітну організаційну роботу жінок у садочках і молодших класах: вони приходять раніше, супроводжують дітей під час переміщень, постійно комунікують із батьками та координують маршрут між домом, навчальним закладом і укриттям.
Для працівниць критичних служб (поліція/ДСНС/медицина) гнучкість робочого дня практично неможлива, послуги короткочасного догляду відсутні, тому поєднання роботи і доглядових обов’язків стає можливим у випадку допомоги членів сім’ї (переважно бабусь).
2. Кадровий дефіцит і нестача механізмів тимчасової заміни персоналу.
Коли у доглядових професіях та на об’єктах критичної інфраструктури скорочується або вибуває персонал, роботу за двох-трьох доводиться виконувати тим, хто лишається. Формалізованих механізмів тимчасової заміни персоналу майже немає, тому заміни організовуються неофіційно на рівні колег між собою. У результаті інституції тримаються за рахунок їхнього додаткового невидимого часу. Повернувшись додому, ці жінки виконують і розширений догляд — за дітьми, літніми родичами та людьми з інвалідністю.
3. Нестабільні доходи на тлі інфляції й браку часу.
У силових та рятувальних службах доплати з’являлися хвилями, без стабільної індексації. В освіті та медицині доходи переважно стояли на місці або зменшувалися внаслідок інфляційних процесів. Коли у жінок немає навіть коротких перерв для відновлення та організації догляду, вони вимушено переходять на пів ставки або пропускають зміни. У результаті заробіток падає саме тоді, коли навантаження найбільше. Додаються й неформальні бар’єри — зокрема гендерні упередження, які впливають на рішення керівництва про надбавки чи карʼєрне просування.
4. Психоемоційне виснаження і дефіцит відновлення.
Хронічне недосипання, перервані ночі через обстріли/тривоги, робота за двох і відсутність відпочинку формують стійку апатію та вигорання. Звернення по підтримку є рідкісним випадком: допомогою психологів/груп підтримки користуються одиниці; переважає установка триматися за рахунок власних сил і горизонтальна взаємодопомога.
5. Інформаційні та бюрократичні бар’єри.
Навіть ті, хто мають право на пільги/статуси, пов’язані з доглядом, часто не знають, куди звертатися. Ці процедури складні, розпорошені між інституціями, а юридичний супровід дороговартісний. На практиці це означає втрату реального доступу до ресурсів, які могли б розвантажити догляд.
У відповідь на ці виклики й проблеми жінки самі вибудовують тимчасові контури підтримки: взаємні тимчасові заміни у школах і садках, гнучкі графіки роботи в колективах силових структур, сусідські мережі догляду за самотніми літніми людьми, малі волонтерські групи допомоги пораненим і їхнім родинам. Це дозволяє системі залишатися працездатною, але водночас витрачає приватні ресурси часу, здоров’я й грошей: неформальна взаємодопомога частково заміщує відсутні послуги, не забезпечуючи захисту від виснаження.
Щоб замінити нинішню ситуацію нестабільності, коли працівниці самі між собою «підстраховують» одна одну, потрібні системні рішення. Догляд має бути інтегрований у планування всеохопної оборони — із чітко передбаченим часом, організованими замінами персоналу, фінансуванням та доступною інформацією.
Політика має інституціоналізувати те, що вже роблять громади: короткостроковий догляд, організовані заміни персоналу, індексацію оплати праці й зрозумілий механізм отримання соціальної підтримки. Спираючись на отримані результати, пропонуємо такі заходи для посилення здатності поєднувати оплачувану і неоплачувану працю та підвищення стійкості всеохопної оборони.
Інфраструктура часу, а не лише місця.
Поряд із відбудовою/укриттями необхідно розгортати короткочасний денний і нічний догляд за тими, хто його потребує: чергові групи на 2–4 години впродовж дня і вечірніх змін, мікроденні центри для літніх/осіб з інвалідністю біля дому, «соціальний супровід + транспорт» до медичних/адміністративних послуг. Це безпосередньо повертає оплачувані години у зміну та зменшує вимушені прогули/неповну зайнятість.
Механізми тимчасової заміни персоналу й оплата праці з урахуванням навантаження.
Створити профінансовані резерви працівниць і працівників для тимчасових замін із чіткими нормами часу реагування (наприклад, окремі ставки для заміщення виховательок і вчительок у садках та школах, резервні бригади для комунальних і медичних служб). Встановити оплату та індексацію базових ставок з урахуванням фактичного навантаження й ризиків, а також закріпити в контрактах гарантовані й передбачувані графіки роботи, адаптовані до можливих повітряних тривог та відключень електроенергії.
Антидискримінаційні запобіжники.
Забезпечити застосування письмово закріплених і прозорих критеріїв для нарахування надбавок та ухвалення рішень про підвищення, а також регулярний аналіз цих рішень на предмет гендерних розривів в оплаті праці та кар’єрному просуванні; створити внутрішні канали (зокрема анонімні) для повідомлень про неформальні відмови у надбавках, професійних підвищеннях та доступі до можливостей професійного розвитку з обов’язковою перевіркою кожного випадку.
Підтримка відновлення.
Запровадити ваучери на короткочасний догляд для працівниць критичних сфер (щотижневі години відпочинку), доступні муніципальні консультації психологів, базові програми профілактики вигорання на робочому місці.
Єдиний інформаційний контур.
Створити портал «догляд і підтримка» з простими алгоритмами отримання статусів/пільг, типовими пакетами документів і безоплатним первинним юридичним супроводом; офлайн-пункти в ЦНАП/АМС для живої навігації.
Догляд — це інфраструктура оборони: якщо його не інституціоналізувати, ми фінансуємо «стійкість» виснаженням жінок і втратою боєздатності тилу. Оборона — це не лише фронт, а й безперервність роботи освіти, медицини, правопорядку та енергетики. Якщо ключова частина тилового персоналу працює на межі виснаження і не має часу ні на відпочинок, ні на виконання власних доглядових обов’язків, система поступово втрачає робочі години, повноцінні зміни й зрештою самих людей.
Вбудовування потреб догляду в кадрове й операційне планування (гнучкі графіки, можливість замін під час відпусток, лікарняних чи пікових навантажень, індексація виплат, зрозуміла інформація про права і можливості) конвертується у додаткову боєздатність: зменшує плинність кадрів, прискорює ротації, підсилює готовність служб і робить громади стабільнішими.
Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.
Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.
Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: Докторка соціологічних наук Олена Стрельник. Гендерна експертка Ганна Гриценко.
В Україні триває підготовка однієї з наймасштабніших правових реформ за останні десятиліття — рекодифікації Цивільного кодексу. Проєкт нового Цивільного Кодексу, зареєстрований у Верховній Раді під номером 14394 і ініційований Головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком, публічно подається як крок до модернізації приватного права та наближення України до європейських стандартів. Однак аналіз його положень, зокрема Книги 6 «Право сімейне», свідчить про серйозні ризики для прав людини та виконання євроінтеграційних зобовʼязань України.
Особливо критичною є ситуація для одностатевих пар і ЛГБТІК+ сімей. Запропоновані норми не лише не створюють механізмів правового визнання таких стосунків, а й фактично скасовують обмежені форми захисту, які існували завдяки судовій практиці.
Що змінює новий Цивільний кодекс
Чинне українське законодавство не передбачає реєстрації одностатевих шлюбів, однак допускає судове визнання факту сімейного життя через де-факто спільне проживання. Саме цей механізм залишався єдиним способом отримати мінімальний правовий захист у питаннях спадкування, соціальних виплат чи доступу до інформації про стан здоровʼя партнера або партнерки. У 2025 році суд уперше прямо визнав, що співжиття одностатевої пари може становити де-факто шлюбні відносини, що стало важливим кроком у розвитку правозастосовної практики.
Проєкт нового Цивільного кодексу пропонує визначати «фактичний сімейний союз» виключно як співжиття різностатевих осіб. Це означає, що одностатеві пари повністю виключаються з можливості бути визнаними сімʼєю — не лише як подружжя, а взагалі як сімейне обʼєднання. Таким чином держава позбавляє їх будь-якого правового інструменту захисту.
Окреме занепокоєння викликають положення щодо трансгендерних осіб. Проєкт передбачає автоматичну недійсність шлюбу з людиною, яка змінила стать, без чіткого визначення моменту такої зміни. Через це під загрозою опиняються навіть ті шлюби, які були укладені законно після зміни гендерного маркера в документах. Фактично створюється механізм примусового припинення шлюбів без урахування волі подружжя.
У сукупності ці норми означають не просто відсутність прогресу, а й реальний правовий відкат у сфері захисту сімейного життя.
Міжнародні та євроінтеграційні зобов’язання України
По-перше, Україна зобов’язана запровадити щонайменше одну таку правову модель як держава-учасниця Європейської конвенції з прав людини. Відповідно до статті 8, усі держави-учасниці мають обов’язок забезпечувати правове визнання та захист одностатевих відносин.
Для України це зобов’язання було підтверджене Європейським судом з прав людини у справі Maymulakhin and Markiv v. Ukraine. 1 червня 2023 року Суд встановив, що повна відсутність будь-якої форми правового визнання чи захисту одностатевих пар порушує статті 8 та 14 Конвенції, які гарантують заборону дискримінації та право на повагу до приватного і сімейного життя.
Протягом понад десяти років уряд України заявляв про намір запровадити цивільні партнерства для одностатевих пар. Перше офіційне зобов’язання з’явилося у Національній стратегії у сфері прав людини 2015 року, яка покладала на Міністерство юстиції обов’язок подати відповідний законопроєкт до 2017 року. Однак міністерство проігнорувало строк, пославшись на спротив кількох місцевих рад і громадських організацій.
У 2021 році нова стратегія знову передбачала запровадження правової рамки до грудня 2023 року. Цього разу суспільна підтримка була очевидною: кілька масштабних петицій зібрали понад 25 000 підписів у встановлений термін, а численні опитування підтвердили широку підтримку. Незважаючи на це, уряд так і не підготував законопроєкт.
Після повторних провалів уряду група із понад 20 народних депутатів підготувала альтернативні пропозиції. У результаті в парламенті були зареєстровані два законопроєкти: №9103 — 13 березня 2023 року та №12252 — 27 листопада 2024 року.
Обидва законопроєкти пропонують запровадження цивільних партнерств і визначають правовий статус зареєстрованих партнерів, їхні особисті та майнові права й обов’язки, процедуру та наслідки реєстрації й припинення партнерства, а також необхідні зміни до інших законодавчих актів. Головна відмінність полягає в тому, що законопроєкт №12252 пропонує інтегрувати цивільні партнерства до Сімейного кодексу, тоді як №9103 передбачав ухвалення окремого закону. Крім того, №12252 враховує напрацювання, що обговорювалися під час роботи над №9103, і містить точніший та ширший перелік змін до законодавства.
По-друге, Україна зобов’язана запровадити цивільні партнерства в рамках процесу інтеграції до ЄС та виконання вимог переговорної рамки ЄС.
14 травня 2025 року уряд України затвердив «Дорожню карту у сфері верховенства права». Цей документ визначає реформи, необхідні в межах розділів 23 («Судова система та основоположні права») і 24 («Правосуддя, свобода та безпека»).
Пункт 3.11 «Дискримінація членів ЛГБТІК-спільноти» визначає заходи з приведення законодавства та практики України у відповідність до європейських стандартів. Стратегічний напрям 2 передбачає забезпечення рівних прав для ЛГБТІК-осіб шляхом запровадження зареєстрованих партнерств. Строк виконання цього зобов’язання — третій квартал 2025 року.
Європейський парламент уже закликав Україну ухвалити законопроєкти №9103 та №12252 для забезпечення відповідності стандартам ЄСПЛ, зокрема у своїй Резолюції від 9 вересня 2025 року щодо звітів Єврокомісії за 2023–2024 роки про Україну. Втім, Верховна Рада і досі не вжила заходів для їх просування.
Варто також зазначити, що інтеграція до ЄС вимагатиме від України врахування практики Суду ЄС. Це стосується, наприклад, справи Coman, яка зобов’язує держави-членкині визнавати одностатеві шлюби, укладені в інших країнах ЄС, для цілей проживання, а також новішої справи Wojewoda Mazowiecki, яка поширює це зобов’язання на всі випадки, пов’язані зі свободою пересування в ЄС — навіть якщо обидва подружжя є громадянами держави-члена, де одностатеві шлюби не дозволені.
Що вже зробили правозахисні організації
Після публікації проєкту нового Цивільного кодексу правозахисні організації за ініціативи ГО «Точка Опори ЮА» розпочали скоординовану адвокаційну роботу. Європейських партнерів та міністерства закордонних справ було поінформовано з детальним поясненням, які саме євроінтеграційні пункти порушує законопроєкт. Відповідні матеріали були направлені до Європейської комісії, Ради ЄС, Ради Європи, а також до посольств і МЗС усіх країн — членів Європейського Союзу.
Паралельно відбулися установчі зустрічі з представниками і представницями правозахисних організацій для формування спільної стратегії комунікації. У результаті була підготовлена спільна заява, яку на момент публікації підписали 30 правозахисних організацій України.
Також було сформовано й поширено двомовний пресреліз для міжнародних медіа. Інформація про ризики законопроєкту №14394 уже зʼявилася у закордонних ЗМІ. Окремо були направлені листи до міністерств із проханням надати висновки до законопроєкту з формулюванням «потребує доопрацювання» через порушення євроінтеграційних зобовʼязань України. Тривають консультації з депутатами-союзниками у Верховній Раді щодо можливих подальших кроків.
Що можуть робити союзники та союзниці
Громадські організації та ініціативи можуть долучитися до адвокації, звернувшись із листами до народних депутатів та Комітету Верховної Ради з питань правової політики.
Важливо також поширювати спільну заяву правозахисних організацій, яка містить чітке пояснення, чому проєкт №14394 є неприйнятним. Публічна увага має значення: під дописами й новинами, що стосуються законопроєкту, варто відмічати залучених представників влади, зокрема Руслана Стефанчука та офіційні сторінки Верховної Ради України.
Організації й ініціативи з власною аудиторією можуть створювати власний контент — пояснювати, що відбувається з новим Цивільним кодексом і чому це важливо для європейського майбутнього України.
Чи будуть протести
ЛГБТІК+ організації вже напрацювали правки до законопроєкту та продовжують адвокаційну роботу на міжнародному рівні. Правозахисна спільнота отримала багато повідомлень від людей, готових виходити на вулиці. Наразі ухвалено рішення спостерігати за найближчими діями влади щодо законопроєкту №14394. У разі його подальшого просування без урахування євроінтеграційних зобовʼязань, питання публічних акцій знову буде винесене на обговорення.
Дослідження висвітлює досвід та виклики для жінок, які долучаються до Сил оборони України, зокрема у сфері рекрутингу, проходження служби та соціальних гарантій. В умовах низької суспільної підтримки ідеї загальної мобілізації особливої ваги набуває залучення до оборони вмотивованих фахівчинь. Аналіз показує наявність нормативних, соціокультурних та гендерних бар’єрів, що обмежують реалізацію потенціалу військовослужбовиць.
На основі інтерв’ю з військовослужбовицями та кандидатками до служби було сформульовано рекомендації для законодавчої та виконавчої влади, Міністерства оборони й медіа. Серед ключових пріоритетів — створення безпечного недискримінаційного середовища, оновлення нормативної бази, запровадження ефективних механізмів скарг і протидії домаганням, удосконалення соціальних гарантій та медичного забезпечення. Реалізація запропонованих заходів посилить кадровий потенціал Сил оборони та сприятиме формуванню армії, яка поважає гідність кожної людини й зміцнює обороноздатність України.
Ключові слова: жінки у війську, гендерні бар’єри, соціальні гарантії, мобілізація, всеохопна оборона.
ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ ЗМІСТ АБРЕВІАТУРИ СТИСЛИЙ ОГЛЯД ВСТУП МЕТОДОЛОГІЯ РОЗДІЛ 1. ПЕРЕШКОДИ ДЛЯ ЖІНОК У ВІЙСЬКУ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ, ІНСТИТУЦІЙНІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ 1.1 Ставлення населення України до мобілізації жінок та військової служби жінок 1.2 Соціокультурні бар’єри для жінок у війську 1.3 Інституційні та нормативно-правові бар’єри щодо військової служби жінок 1.4 Підсумки розділу 1 РОЗДІЛ 2. УЯВЛЕННЯ ЖІНОК ПРО ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ТА ДОСВІД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВИЦЬ 2.1 Чому жінки замислюються про вступ до війська і чому відмовляються 2.2 Уявлення про військову службу жінок, які розглядають її можливість Мотивація для вступу на військову службу Основні побоювання та переживання Стримувальні фактори та вагання Стратегії вибору підрозділу Очікування від військової служби 2.3 Підсумки розділу 2 ВИСНОВКИ РЕКОМЕНДАЦІЇ ПОСИЛАННЯ ДОДАТКИ Додаток А. Анкета опитування «Чи готові жінки йти у військо? Причини, що зупиняють» Додаток Б. Путівник для глибинних інтерв’ю з поточними військовослужбовицями (з 24 лютого 2022 року) Додаток В. Путівник для глибинних інтерв’ю з поточними військовослужбовицями, які прийшли не у гарячу фазу війни (у 2023–2025 або в 2018–2020) Додаток Г. Путівник для глибинних інтерв’ю з жінками, які планують вступ на військову службу Додаток Ґ. Перелік орієнтовних питань для експертних інтерв’ю
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
Це дослідження спрямоване на виявлення різноманітних бар’єрів (соціокультурних, нормативно-правових, інституційних тощо), які стають на заваді у реалізації військовослужбовицями свого потенціалу у Силах оборони України у складі різних видів/родів військ. На основі комбінування різних методів збору даних, а також дослідження комплексу попередніх тематичних звітів різних фахівчинь/фахівців та організацій, цей звіт покликаний виявити комплекс факторів, які спонукають чи, навпаки, стримують від військової служби громадянок України, які розглядали можливість укладення контракту із Силами оборони України; дослідити виклики і проблеми, які жінок хвилюють до початку військової служби, та їхню реальність у війську. З огляду на виявлені бар’єри сформовано низку рекомендацій до профільних органів державної влади, інших уповноважених органів та осіб.
Під час планування дослідження було сформовано такі завдання:
дослідити ставлення суспільства до мобілізації та військової служби жінок;
виявити інституційні, правові, соціокультурні та інші бар’єри, з якими стикаються жінки у військовій сфері;
зібрати та узагальнити досвід чинних військовослужбовиць і жінок, які лише розглядають можливість служби;
розробити рекомендації для удосконалення політик, процедур та практик у сфері оборони з урахуванням гендерної рівності.
У дослідженні застосовано комплекс підходів: гендерно-трансформаційний, гендерно чутливий, антидискримінаційний, а також антропоцентричний підхід.
Методологія дослідження ґрунтується на комбінованому підході, який поєднує кількісні (національне репрезентативне опитування, n=1000 осіб) та якісні (20 глибинних та 2 експертні інтерв’ю) методи, що застосовувалися паралельно. Методологічний інструментарій цих трьох підходів було узгоджено так, щоб отримані дані щодо однакових тематичних блоків можна було коректно порівнювати. Як додатковий метод було застосовано аналіз відкритих джерел, зокрема державної статистики, репрезентативних опитувань, адвокаційних ініціатив феміністичного руху (як-от тексти петицій) і законодавчих актів, пов’язаних із гендерною рівністю.
Окремі розділи дослідження стосуються виявлених бар’єрів, що стримують охочих долучитися до лав Сил оборони України, а також трансформаційного досвіду та практичного втілення цих бар’єрів під час дійсної військової служби окремих жінок.
На основі комплексу методів дослідження сформульовано низку висновків та рекомендацій.
Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.
Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.
Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: Докторка соціологічних наук Олена Стрельник. Гендерна експертка Ганна Гриценко.
У контексті повномасштабної війни росії проти України технологічний сектор набув стратегічного значення. Гендерно збалансована участь у контексті всеохопної оборони робить будь-яку галузь економіки стійкішою до різних викликів (напр., мобілізація, релокація) та дозволяє диверсифікувати ризики, пов’язані з залученістю людського капіталу в галузі. Це застосовно як до галузей, де традиційно домінують чоловіки, так і тих, де домінують жінки.
Залученість жінок у сектор оборонних технологій залишається низькою через системні бар’єри. Дослідження охоплює кабінетний та польовий етапи, включно з глибинними інтерв’ю та онлайн-опитуванням. Виявлено, що наявні гендерні стереотипи, непрозорість кар’єрного просування, низька репрезентативність, зокрема на лідерських позиціях, подвійне навантаження (включно з доглядовою працею) суттєво обмежують можливості для економічної участі жінок. Попри дефіцит людського капіталу, державна політика не передбачає системних заходів для інтеграції жінок у стратегічні галузі. Аналіз міжнародного досвіду свідчить про позитивний вплив гендерної рівності на інноваційність і стійкість сектору оборонних технологій.
Рекомендації охоплюють заходи для держави, бізнесу та громадянського суспільства, спрямовані на усунення бар’єрів, розвиток людського капіталу та формування інклюзивної кадрової політики. Гендерна інтеграція у сфері військових технологій є не лише питанням справедливості, а й стратегічною необхідністю для обороноздатності України.
Ключові слова: жінки, ринок праці, посилення економічної спроможності, розвиток людського капіталу, оборонні технології, війна росії проти України, Україна.
ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ ЗМІСТ АБРЕВІАТУРИ СТИСЛИЙ ОГЛЯД ВСТУП МЕТОДОЛОГІЯ РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ПЕРСПЕКТИВ ДЛЯ ЖІНОК, ЯКІ СТВОРЮЄ ЗРОСТАЮЧА ТЕХНОЛОГІЗАЦІЯ ВІЙНИ 1.1. Підсумки розділу 1 РОЗДІЛ 2. КЛЮЧОВІ БАР’ЄРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЖІНОК У ГАЛУЗІ НОВІТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ 2.1 Освітньо-професійні бар’єри 2.2 Особистісно-психологічні та соціокультурні бар’єри 2.3 Бар’єри під час пошуку роботи 2.4 Підсумки розділу 2 РОЗДІЛ 3. ПРОФЕСІЙНІ МОЖЛИВОСТІ ТА БАР’ЄРИ РОЗВИТКУ Й УТРИМАННЯ ПРАЦІВНИЦЬ НА РОБОЧИХ МІСЦЯХ У ГАЛУЗІ 3.1 Гендерна (не)рівність у доступі до професійного розвитку 3.2 Низький рівень залученості жінок до великих проєктів та недооцінювання експертності 3.3 Перспективи для зростання фаховості та компетентності на робочому місці 3.4 Непрозорість процедур кар’єрного просування 3.5 Недостатня підтримка керівництва та відсутність гендерно чутливих політик у компаніях 3.6 Потреба у постійному доведенні компетентності 3.7 Інфраструктурні та безпекові чинники 3.8 Поєднання роботи та догляду, подвійний тягар професійного розвитку 3.9 Підсумки розділу 3 РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ НАЙКРАЩИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТА ЗАКОРДОННИХ ПРАКТИК ЗАЛУЧЕННЯ ЖІНОК ДО ГАЛУЗІ НОВІТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ 4.1 Гендерна інклюзія в оборонних технологіях на прикладі DIVERIS (ЄС) та Brave1 (Україна) 4.2 Аналіз найкращих українських практик 4.3 Підсумки розділу 4 ВИСНОВКИ I. Огляд поточного стану розвитку сфери новітніх військових технологій та перспектив залученості жінок у неї: II. Основні бар’єри до розширення економічних можливостей залучення жінок до галузі новітніх військових технологій: III. Професійні можливості розвитку та утримання працівниць на робочих місцях у галузі: IV. Аналіз найкращих національних та закордонних практик, підходів та рамок до залучення жінок до галузі новітніх оборонних технологій дозволяє виокремити наступні ключові складники, які сприяють цілісному, сталому та довгостроковому залученню жінок у цей сектор: V. Рекомендації щодо розширення економічних можливостей реалізації жінок у галузі технологізації війни ПОСИЛАННЯ ДОДАТКИ Додаток А. Анкета опитування «ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОСТУПУ ДО ЗАЙНЯТОСТІ В ТЕХНОЛОГІЧНОМУ СЕКТОРІ» Додаток Б. Правові рамки для забезпечення рівних прав і можливостей у галузі новітніх військових технологій та оборони Додаток В. Міжнародні приклади інституційної підтримки жінок у сфері оборонних технологій та оборони
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
Контекст. З початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році українське оборонне виробництво зросло у 35 разів шляхом тісної взаємодії оборонних компаній, державних структур і військових підрозділів. У зв’язку з повномасштабною війною технологічний сектор України набув стратегічного значення для оборони. Сфери ІТ, дронобудування, кібербезпеки та військової інженерії стали критично важливими для національної безпеки. Водночас участь жінок у цих галузях є темою недослідженою, зокрема через відсутність відкритих даних.
Це дослідження підтверджує припущення, що участь жінок є низькою через гендерні стереотипи, обмежений доступ до освіти та відсутність державної політики гендерної інтеграції. Міжнародний досвід (зокрема Швеції, країн ЄС і НАТО) демонструє, що гендерна рівність у сфері оборонних технологій підвищує інноваційність і стійкість сектору військових технологій. Україна потребує переосмислення кадрової політики у стратегічних галузях, зокрема через дослідження бар’єрів і розробку інструментів для розширення економічних можливостей жінок. Жінки у світі, зокрема в Україні, стикаються з обмеженим доступом до економічної участі через гендерні стереотипи, нерівність в оплаті праці та непропорційне навантаження з догляду.
До війни чоловіки домінували на ринку праці, особливо у високооплачуваних секторах. Повномасштабна війна загострила ці нерівності. Мобілізація чоловіків та вимушене переміщення створили дефіцит кадрів, що стимулює залучення жінок до традиційно «чоловічих» сфер. Очікується, що до 2032 року Україна потребуватиме 8,6 млн нових працівників, зокрема для відновлення країни, що вимагає активної інтеграції жінок та інших маргіналізованих та малозалучених груп населення. Залучення жінок до галузі новітніх військових технологій є не лише питанням професійної рівності, але й важливим завданням сучасної політики національної безпеки. У контексті євроінтеграції та виконання зобов’язань України щодо гендерної рівності це також відповідає принципам інклюзивності та сталого розвитку сектору безпеки й оборони. Всеохопна оборона як стратегія мобілізації всіх суспільних ресурсів для захисту держави передбачає рівну участь жінок у технологічному розвитку, що дозволяє розширити кадровий резерв, підвищити інноваційний потенціал і забезпечити більш збалансований підхід до вирішення стратегічних викликів.
Методологія дослідженняохоплює кабінетний і польовий етапи, включно з глибинними інтерв’ю (представники і представниці громадського сектору та бізнесу), а також онлайн-опитуванням працівниць сектору оборонних технологій та STEM. Це дозволило комплексно оцінити мотиваційні чинники, бар’єри та перспективи участі жінок у галузі.
Розділ 1. Огляд поточного стану розвитку сфери новітніх військових технологій та перспектив залученості жінок у неї.
Сектор військових технологій, зокрема виробництво БПЛА, стрімко розвивається, також і завдяки адвокаційній діяльності жінок щодо перспективності сфери ще до широкомасштабного вторгнення росії. Кількісна участь жінок залишається низькою — особливо на керівних посадах і серед засновниць бізнесів. Через дефіцит кадрів виробники розуміють перспективний потенціал залучення жінок, зокрема до виробництва, комунікації з розвитку партнерств, продажів, загального менеджменту. Державна політика не передбачає спеціальних заходів для розширення участі жінок у секторі. Нестабільність замовлень, заборона експорту та непрозорий розподіл ресурсів ускладнюють довгострокове планування і впровадження гендерно чутливих стратегій. Пілотні ініціативи, як-от Women in Drones, досвід окремих жінок-засновниць стартапів, керівниць бізнесів демонструють потенціал підтримки та визначають чинні стратегії. Перспективними напрямами є перенавчання жінок, інформаційні кампанії, підтримка жіночих стартапів та створення безпечних і гнучких умов праці, менторство та інформаційні кампанії про історії успіху жінок у технологічному секторі опору.
Розділ 2. Ключові бар’єри реалізації жінок у галузі новітніх військових технологій.
У системі всеохопної оборони обмежений доступ жінок до освіти та професійного розвитку в технологічному секторі суперечить принципу мобілізації всіх ресурсів. Освітні програми часто не враховують потреб жінок, є застарілими та негнучкими, що спричиняє відчуження та ризик відсіву. Понад 30% респонденток онлайн опитування вважають, що програми потребують модернізації. Особистісно-психологічні бар’єри, напр., синдром самозванця, соціальний тиск, суттєво обмежують участь жінок у військово-технологічних проєктах. Понад 40% опитаних жінок, які працюють у секторі, вказують на складність поєднання роботи з сімейними обов’язками, а 53% — на сумніви у власних силах ще на етапі навчання. Гендерні стереотипи та дискримінація при працевлаштуванні залишаються стійкими бар’єрами: 52% жінок відчувають тиск ще на етапі професійного самовизначення, а 18% — стикаються з упередженим ставленням роботодавців. Це знижує мобілізаційний потенціал держави та послаблює її обороноздатність. Гендерні стереотипи та упередження залишаються одним із найстійкіших бар’єрів для інтеграції жінок у галузі новітніх військових технологій. Низька репрезентативність створює «ефект меншості», що посилює тиск і ризик вигорання. Вертикальна сегрегація та «скляна стеля» обмежують доступ жінок до керівних посад, навіть за рівноцінної з чоловіками кваліфікації. Усе це призводить до втрати інноваційного та управлінського потенціалу жінок. У контексті всеохопної оборони гендерні стереотипи є не лише соціальною проблемою, а й стратегічним ризиком, що послаблює кадрову спроможність держави.
Розділ 3. Професійні можливості та бар’єри розвитку та утримання працівниць на робочих місцях у галузі.
Проведене дослідження засвідчило, що, попри поступове зростання кількості жінок у секторі, проблема стабільного професійного закріплення залишається невирішеною. Аналіз анкетних даних виявив спектр проблем, які безпосередньо впливають на мотивацію жінок залишатися в професії: від обмеженого доступу до можливостей розвитку і кар’єрного просування до низької підтримки з боку керівництва, непрозорих процедур підвищення та відсутності гендерно чутливих політик у компаніях. Зокрема, 56% респонденток відзначили нерівність у можливостях професійного розвитку, 45% — відсутність кар’єрного планування, а понад 40% — складність поєднання професійних та сімейних обов’язків. Ці показники свідчать, що навіть за умов поступової інституціоналізації гендерної рівності на рівні дискурсу, реальні умови праці жінок у галузі залишаються асиметричними. Водночас результати дослідження демонструють, що роботодавці, які впроваджують програми навчання, гнучкі форми зайнятості та безпекові стандарти, мають вищий рівень кадрової стабільності та нижчий показник плинності персоналу. Отже, ефективність залучення жінок у сферу новітніх військових технологій безпосередньо залежить від того, наскільки системно компанії інтегрують підходи до гендерно чутливого розвитку персоналу, орієнтованого на довгострокову професійну реалізацію.
Розділ 4. Аналіз провідних національних та міжнародних практик залучення жінок до сфери новітніх військових технологій.
На основі проведеного аналізу було ідентифіковано ключові чинники, що сприяють сталому залученню жінок до галузі оборонних технологій: синергія між зацікавленими сторонами через різноманітні формати міжсекторальної співпраці; єдина ціннісна та нормативно-правова рамка, яка забезпечує узгодженість підходів до гендерної інтеграції; посилення інституційної спроможності шляхом впровадження гендерного мейнстримінгу в усі аспекти операційної діяльності та управління людським капіталом; підтримка маломобільних, маргіналізованих та мало представлених груп населення через програми навчання, перекваліфікації та розвитку людського потенціалу. Попри наявність окремих успішних ініціатив розширення економічних можливостей жінок в Україні, у сфері новітніх військових технологій сталих та системних практик такої підтримки не було виявлено. Наявні приклади мають фрагментарний характер, обмежене масштабування, сильно залежать від іноземного донорського фінансування. Необхідна розробка державної стратегії для розширення економічних можливостей жінок у сфері оборонних технологій.
Висновки і рекомендації.
Сформульовано низку рекомендацій для держави, бізнесу та громадянського суспільства щодо розширення участі жінок у сфері оборонних технологій. Для державних органів пропонується імплементація стандартів гендерної рівності, що вже детально передбачено в Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року, а також розвиток формальної та неформальної освіти, створення програм перекваліфікації, запровадження грантів на дослідження та інноваційне виробництво для дівчат і жінок у галузі новітніх військових технологій. Підтримка державою жіночих стартапів через ініціативи типу BRAVE1, інвестиція у безпеку виробництва, наприклад, вентиляція приміщень та сховищ є важливими для прийняття рішення жінками перевчитися на професію у виробництві технічних засобів ведення війни. Особливу увагу треба приділяти підтримці жінок, які можуть підлягати інтерсекційній дискримінації, зокрема ВПО, матерів, які самостійно виховують дітей та жінок, які виховують дітей з інвалідністю. Бізнесу рекомендовано впроваджувати інклюзивні політики найму, створювати гнучкі умови праці, підтримувати жіночі професійні спільноти, менторство жінок, які вже досягли успіху в секторі новітніх військових технологій, здійснювати гендерний аудит та формувати нові наративи про роль жінок у сфері безпеки й технологій. Громадянське суспільство, зокрема професійні асоціації виробників, які працюють над збільшенням технологізації війни, можуть зосередитися на популяризації участі жінок у галузі новітніх військових технологій, реалізації інформаційних кампаній, масштабуванні публічних заходів, медіапроєктів та розвитку менторських програм.
Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.
Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.
Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: Докторка соціологічних наук Олена Стрельник. Гендерна експертка Ганна Гриценко.
Повернення чоловіка з війни — це подія, на яку чекають із надією, але яка часто приносить не лише радість, а й внутрішню напругу. Багато жінок зізнаються: замість полегшення вони відчувають розгубленість, втому, тривогу й провину за ці почуття. Ці емоції в такій ситуації — поширені й нормальні. Це не означає, що ви «погано підтримуєте» чи робите щось неправильно. Це означає, що ви теж проходите адаптацію.
Практичними порадами ділиться Олександра Касьянова — керівниця терапевтичного напряму Об’єднаного гуманітарного фронту (UHF). Її рекомендації ґрунтуються на реальному досвіді роботи з військовими, ветеранами та їхніми близькими.
Мета цього матеріалу — дати зрозумілі орієнтири, які можуть полегшити побутове й емоційне співіснування пари на старті після повернення.
Після повернення з фронту людина відчуває себе інакше
Під час участі у бойових діях військовослужбовці переживають не звичний нам усім стрес, а бойовий, який може довго залишатись навіть після повернення до безпечного місця. його наслідки можуть проявлятися у підвищеній настороженості, безсонні, різких реакціях на звуки, тривожності. Це може бути незвичним для партнера без бойового досвіду, але варто розуміти, що це нормальна реакція на ненормальні для людини обставини.
Багато військових після демобілізації стають більш замкненими, уникають розмов про пережите, прагнуть усамітнення. Чоловіки та жінки або почуваються зайвими, або не готові ще повністю вступати в різні побутові обов’язки. У них можуть бути проблеми з близькістю або ж з розмежуванням особистого простору.
Пара звикає одне до одного заново. Тут може бути дуже багато розгубленості, напруги, яку часом страшно висловлювати. Або навпаки – емоції розплескуються через край.
Важливо пам’ятати: більшість цих реакцій є тимчасовими. Психіці потрібен час, щоб перейти з війни до мирного життя.
Як правильно надати підтримку самостійно і на що звернути увагу?
Найкраще стабілізує у перші тижні після демобілізації партнера простий розпорядок дня, рутини без різких змін і перевантаження подіями. У перші тижні варто уникати масових зустрічей з усіма родичами та активних поїздок. Маленькі спільні ритуали — ранкова прогулянка із собакою, похід в улюблену кав’ярню, перегляд серіалу ввечері — все це повертає відчуття нормальності й безпеки.
Стосовно розпитувань: замість того, щоб питати «Що ти пережив? А що було найгірше? А кого ти втратив?» і так далі, краще просигналізуйте чоловіку, що ви завжди тут і будете завжди готові вислухати про пережите.
Якщо людина просить простору — це потрібно поважати. Примус до розмов, близькості чи «правильних» реакцій підсилює напругу й закриває контакт.
Близькість потрібна, але не відразу
У перші тижні не варто спішити із близькістю. Адже хтось буде готовий на інтимність з самого початку, а комусь треба буде більше часу. За відчуття небезпеки, коли багато кортизолу та адреналіну, сексуальне бажання знижується. Разом з ПТСР, депресією чи тривогою неготовність лише посилюється. Це не назавжди — просто потрібен час. Можна почати просто зі спільних переглядів фільму чи серіалу, обіймів, без натяку на секс.
Відкритість та чесність – крок до розуміння
Щоденна комунікація в часи адаптації має фокусуватися на теперішньому моменті. Важливо м’яко намагатися зрозуміти потреби один одного. І з цим допоможуть короткі питання, що не переходитимуть особисті кордони партнера. Наприклад, можна спитати про стан:
«Як твій сон?»
«Що тобі снилося?»
«Як твій настрій?»
«Що для тебе сьогодні було найважливіше, найприємніше, що було найважче сьогодні?»
Коли ви бачите складні реакції: сум, відсторонення чи злість – то можна просто назвати це: «Я бачу, що тобі складно та хвилююся за тебе. Я хочу тебе якось підтримати. Як я можу це зробити?»
Якщо ви пропонуєте свою підтримку і допомогу, чуєте «ні» і зупиняєтесь – це турбота. Якщо ви ігноруєте “ні” – це вторгнення в приватність.
Не забувати піклуватися про себе
Якщо партнерки не турбуватимуться про себе і не поповнюватимуть власний ресурс, то швидко дійдуть до вигорання. Важливими трьома китами здорової психіки є: регулярний сон, їжа і рух. Якщо ви не робите цього, то навіть ліки не будуть добре працювати. Також це можуть бути такі індивідуальні речі, як ведення щоденника, 15 хвилин на себе, медитація, просто посидіти в тиші тощо.
Якщо партнерка відчуває:
зниження енергії,
появу самозвинувачуючих думок
провину
порушення сну
порушення апетиту
постійне відчуття, що вона на межі
Тоді варто звернутися за допомогою до психіатра або психотерапевта, бо це можуть бути симптоми депресивного або тривожного розладу.
Чого краще не робити під час адаптації
З добрих намірів жінки часто перебільшують з опікою, беруть на себе роль побратима, командира, капелана, психолога і лікаря одночасно. Для того щоб адаптуватися, партнеру потрібен час та особистий простір. Він може не потребувати ту кількість турботи, яку хочеться надати одразу після повернення.
Друга річ, яка може бути теж з хороших намірів, це нав’язування лікування загалом. Може здаватися, що партнеру обов’язково одразу треба піти на чекап, зробити купу аналізів, а ще до психолога. Це потрібно, але має відбуватися не одразу та без примусу. Таке навантаження та спроби «розписати графік» можуть бути виснажливими для людини, що насправді прагне відпочити.
Коли жінка помічає емоційну дистанцію у стосунках із партнером після його повернення з війни, це природно може викликати тривогу, розгубленість і страх втрати близькості. У відповідь часто виникає потреба повернути відчуття безпеки й контакту — і саме тоді можуть з’являтися прояви гіперконтролю.
Гіперконтроль зазвичай виглядає як часті дзвінки й повідомлення, постійні уточнення «де ти?» і «коли будеш вдома?», наполягання на негайній відповіді, перевірки онлайн-статусу, образа або сильна тривога, якщо партнер довго не виходить на зв’язок. Хоча ці реакції народжуються з любові й страху втрати, вони можуть ненавмисно створювати додатковий тиск і закріплювати болісний цикл «я наближаюся — ти віддаляєшся».
Ще однією поширеною помилкою є порівняння або знецінення переживань партнера — зіставлення його стану з власним досвідом чи з тим, «як справляються інші». Такі слова рідко приносять полегшення й частіше поглиблюють дистанцію та конфлікти у стосунках.
Часто допомога фахівця є єдиним правильним рішенням
Приводом для звернення до спеціаліста можуть бути: тривале безсоння, різкі спалахи агресії, зловживання алкоголем, постійна апатія, висловлювання про безнадію або небажання жити, соціальна ізоляція. Якщо стан не покращується впродовж трьох місяців після повернення або ускладнюються — допомога психолога чи психотерапевта є не слабкістю, а відповідальним кроком.
Іноді партнер може не говорити напряму про потребу у підтримці. Якщо на негативну комунікацію припадає 3-4 позитивних комунікацій – тоді все добре, поодинокі негативні емоційні реакції є нормою. Якщо уникнення розмов відбувається на постійній основі – це тривожний сигнал. Якщо разом з цим присутнє порушення сну, спалахи гніву, суїцидальні думки – це момент, коли треба звертатися до спеціаліста.
Найбільш часту відповідь, яку отримують партнерки після пропозиції про фахову допомогу — «я не хворий, мені не треба ніякий спеціаліст». Можна пояснити, що ваш партнер має право на підтримку не тільки від вас, а й від фахівця, який, наприклад, має досвід в роботі з розладами адаптації.
Також можна запропонувати сходити лише на першу консультацію і вже далі після перших відвідин вирішувати, чи хочеться продовжувати.
Повернення — це процес для обох
Повернення з війни — це не точка, а процес, у якому беруть участь обидва партнери. Адаптація потребує часу, терпіння та м’якої підтримки. Важливо пам’ятати: партнерка не має рятувати, лікувати чи «витягувати» ціною себе. Її роль — бути поруч з партнером, реагувати без осуду та зберігати власне психологічне здоров’я. Бо повернення до мирного життя — це шлях, який проходять удвох.
Загальнонаціональна хвилина мовчання
01:00
Кожна смерть у війні — не абстракція.
Це люди. Це втрати. Це вибір, на який ми не погоджувалися.
Коли ми пам'ятаємо — це мінімум, що ми можемо зробити, щоб стати нормою.
Пам'ять живе у нас.
– у мові, якою ми думаємо;
– у донатах, які можемо зробити;
– у словах, які не боїмося вимовити.
Жоден із цих жестів не змінить минулого. Але може вплинути на майбутнє.
Вшановуємо наших захисників і захисниць і всіх, хто загинули від російської агресії.
Команда «Гендер в деталях»
Не вимикається.
Цей банер зникне за хвилину.
Але пам'ять має лишитись.
Бачимо, що ви вже провели 15 хвилин на нашому сайті.
Сподіваємося, вам цікаво, і запрошуємо підписатися на наші соцмережі:
Нам дуже важливо знати, де ви використали цей матеріал
Напишіть нам на info@genderindetail.org.ua інформацію про свою статтю, студентську роботу, навчальний курс, пост у фейсбук чи розмову з другом!
Команда «Гендер в деталях»
Ми використовуємо файли cookie, щоб покращити роботу сайту та проаналізувати трафік. Необхідні файли cookie завжди активні.
Налаштувати параметри згоди
Ми використовуємо файли cookie для покращення вашого досвіду на нашому сайті. Файли cookie допомагають нам аналізувати трафік та покращувати функціональність сайту. Функціональні файли cookie є необхідними, і без них сайт не може функціонувати належним чином.
