Ідея проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони» належить філософині Тамарі Злобіній, керівниці ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях». Натхненна всеохопною обороною Швеції (Sveriges totalförsvar — стратегією залучення всього шведського суспільства до подолання безпекових викликів), Тамара вирішила вивчити шведський досвід, дослідити детальніше, які саме елементи всеохопної оборони вже застосовуються в Україні, та застосувати до українського контексту гендерний підхід.
Актуальність всеохопної оборони в Україні очевидна: перемога України у війні вимагає проведення реформ у сфері оборони та пошуку новаторських рішень у цивільному житті, які сукупно забезпечать стійку і комплексну безпекову стратегію. В умовах постійних атак РФ на цивільне населення, дефіциту кадрів у війську та загальної ресурсної асиметрії питання безпеки країни не може обмежуватися лише військовим складником. В обраних для проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони» сферах досліджень — волонтерський рух, доглядова праця, жінки в армії, жінки в цивільній обороні, економіка, місцеве самоврядування, інформаційна політика — дослідниці пропонують рішення, що синергетично підсилюють стійкість суспільства в тилу та його оборонні можливості на фронті.
КЛЮЧОВІ ЗНАХІДКИ
Волонтерський рух в Україні одночасно співпрацює з державою та заповнює її інституційні прогалини, становлячи невіддільну частину всеохопної оборони. Його стихійність і горизонтальність підсилює гнучкість реагування на кризові ситуації, водночас здатність до сталих реформ залишається обмеженою.
Наявні громадські практики цивільної оборони фрагментовані та недостатньо інтегровані у державну політику. Широке включення жінок до цивільної оборони підсилює як ресурси готовності у кризових ситуаціях, так і соціальну згуртованість.
Ефективність поєднання роботи у критичній інфраструктурі та доглядової праці вдома впливає на стійкість суспільства. Без доглядової інфраструктури неможливо розкрити повний потенціал трудових ресурсів, особливо у критично важливих сферах.
Залучення жінок до військової служби стримується через інституційні, правові, соціальні та інформаційні прогалини, а також через стереотипи. Потенціал жінок залишається недовикористаним.
Державні комунікації у сфері оборони вже зробили жінок видимими, але ще не зробили рівними. Жіночим репрезентаціям бракує предметності, а темі рівних прав та можливостей жінок і чоловіків — представленості.
Стійкість суспільства формується знизу вгору, ґрунтуючись на самоорганізації та взаємодії на місцевому рівні. В умовах загальної невизначеності місцева ініціатива є найефективнішою відповіддю на виклики війни.
Впровадження Національного плану дій з виконання резолюції РБ ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на місцевому рівні має системні прогалини. Виконавцям плану на місцях бракує спроможностей та координації.
Галузь новітніх військових технологій активно зростає і охоче залучає жінок. Проте низка бар’єрів заважає жінкам реалізуватися у цій галузі повністю і обмежує сукупний потенціал галузі.
РЕКОМЕНДАЦІЇ
1. Визнати волонтерський рух частиною всеохопної оборони
Волонтерський рух є невіддільним елементом системи національної стійкості та всеохопної оборони. Визнання його у такій якості дозволяє розвинути стратегічний погляд на волонтерство, відкриваючи шлях для максимально широкої реалізації волонтерського потенціалу. Інституційна підтримка волонтерських ініціатив має бути розширена та диверсифікована, а найкращі практики — масштабовані та спроєктовані на національний рівень. Розмежування волонтерства та благодійної діяльності дозволить усунути правові прогалини і розробити ефективніші політики для підсилення як однієї, так і іншої категорії. Співпраця волонтерства із державним сектором на національному та місцевому рівні матиме синергетичні результати. Застосування гендерного підходу дозволить підсилити потенціал жінок та чоловіків.
2. Інтегрувати державні, муніципальні та волонтерські зусилля в єдину систему цивільної оборони
Волонтерство у сфері цивільної оборони, що зараз стихійно компенсує прогалини у роботі держави, треба інтегрувати у системну модель, де воно займе своє місце як прогнозована, навчена і ресурсно наснажена компонента. Розгалужена інфраструктура реагування на надзвичайні ситуації та підготовки громадян/ок до національного спротиву має запрацювати як центр тяжіння для волонтерських ініціатив та індивідуальних громадян/ок, забезпечуючи широке поширення навичок виживання, стійкості та функціональності в умовах безпекових викликів та криз, а також оперативну мобілізацію підготовлених громадян/ок у випадках виникнення екстреної потреби. Потенціал жінок, що не перебувають у структурі військової оборони, може бути використаний для підсилення цивільної оборони.
3. Підсилити співробітниць критичної інфраструктури, що виконують вдома доглядову працю
Інтеграція доглядової праці у планування виконання критично важливих функцій підсилить як самих співробітниць критичної інфраструктури, так і якість роботи, яку вони виконують. Оприявлення невидимої «другої зміни» дозволить гнучкіше планувати роботу критично важливих суспільних функцій, що матиме наслідки у формі додаткових відпрацьованих годин, нижчої плинності кадрів і вищої психологічної витривалості громад. На питання поєднання доглядової праці і роботи у критичних галузях треба спрямувати окрему державну політику з короткостроковими і довгостроковими заходами, ключовими задачами якої стане переведення поєднання домашньої праці і роботи на забезпечення стійкості тилу із площини індивідуальних надзусиль у площину передбачуваного навантаження і передбачуваної підтримки.
4. Усунути бар’єри, що стримують жінок від вступу на військову службу
Попри значні позитивні зміни у сфері гендерної рівності в секторі оборони, що відбулися із 2014 року, все ще існує необхідність усувати бар’єри, які стримують жінок від вступу на військову службу. Від надання формальних можливостей служити, що вже відбулося, варто перейти до усунення практичних перешкод та нерівного ставлення до жінок на місцях. Ключовим завданням має бути створення інституційної культури, що базується на повазі до людської гідності та різноманіття. Усунення інформаційних, соціально-культурних, матеріально-технічних та інших бар’єрів, виявлених у дослідженні, заохотить жінок, що зараз не зобов’язані вступати на службу, до добровільної служби, що, своєю чергою, в умовах дефіциту чоловічих кадрів суттєво підсилить можливості Сил оборони України.
5. Підсилити гендерну чутливість державних комунікацій у сфері оборони та військового рекрутингу
Державні комунікації у сфері оборони та військового рекрутингу мають працювати в межах єдиних стандартів, які закріплюють принципи гендерної рівності і дають інструкції, як їх дотримуватися. У таких комунікаціях варто не лише обмежуватися формальними ознаками видимості жінок, як-от фемінітивами й абстрактно-символічними образами військовослужбовиць як «берегинь у погонах», а й активно висвітлювати реальний досвід військовослужбовиць, їхні досягнення та проблеми, підкреслювати важливість дотримання їхніх прав. Офіційні комунікації мають звітувати про вирішення проблем рівності та дискримінації, а також приділяти окрему увагу рекрутингу жінок, проактивно відповідаючи на запитання, що можуть бути цікаві жіночій аудиторії.
6. Конкретизувати роль місцевого самоврядування у питаннях всеохопної оборони
Всеохопна оборона має бути закріплена на рівні стратегічних документів держави, а органи місцевого самоврядування та військові адміністрації мусять отримати чітке розуміння та розмежування своїх компетенцій, повноважень та розподілу обов’язків. Громади, що беруть участь у реалізації всеохопної оборони, треба ресурсно підтримати. На рівні місцевого самоврядування мають з’явитися місцеві політики безпеки та безпекові плани дій, засновані на координації та взаємодії органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій, центральних органів виконавчої влади, локально розміщених військових підрозділів, служб критичної інфраструктури, ветеранських організацій тощо. У ці політики та плани дій треба активно включати жінок як таких, що вже виявляють лідерство та реалізують заходи стійкості.
7. Підсилити локалізацію Національного плану дій з виконання резолюції РБ ООН 1325 «Жінки, мир, безпека»
Виконавців НПД 1325 на місцевому рівні треба належним чином скоординовати, профінансувати та забезпечити спроможностями. Фокус планування та реалізації національного плану та місцевих планів дій треба змістити від практики ухвалення «декларативних» і «наказових» планів без ресурсного забезпечення і розуміння цінності завдань «згори донизу» до спільних пошуків рішень, що реально потрібні на національному і місцевому рівнях та реалістично можуть бути реалізовані. Основою такого пошуку рішень має стати залучення громад до ідентифікації їхніх безпекових викликів та потреб.
8. Розширити економічні можливості жінок у галузі новітніх військових технологій
Залучення жінок до стереотипно чоловічих професій дозволить реалізувати їхній потенціал та компенсувати дефіцит чоловіків, що полишили «чоловічі» галузі на користь військової служби. Галузь новітніх військових технологій як одна з найважливіших стратегічно має проактивно усувати найменші перешкоди для залучення та професійного зростання жінок. Інвестиції у технічну освіту жінок та дівчат, усунення дискримінації на робочому місці, забезпечення інклюзивного робочого середовища для жінок, що мають доглядові обов’язки, та підсилення видимості жінок мають стати найпершими інструментами розширення можливостей жінок у новітніх військових технологіях. Питання залучення жінок до новітніх військових технологій треба включити до національного стратегічного безпекового планування.
Напрямки подальших досліджень:
Продовольча безпека
Охорона здоров’я, домедична допомога та донорство крові
Енергетична безпека
Екологічна безпека
Безпека домашніх і свійських тварин та їхніх власників
Когнітивна війна і протидія дезінформації
Кібербезпека і фізичний захист інформації
Контроль над вогнепальною зброєю
Ветеранська політика
ВИСНОВКИ
За підсумками досліджень було з’ясовано, що всеохопна оборона в Україні існує у стихійний спосіб і представлена на різних рівнях — від індивідуальних ініціатив до національних планів дій. У цій стихійності є і сила, і слабкість: гнучкість дозволяє реагувати на виклики війни якнайшвидше, не очікуючи дозволу «згори» чи заданих рамок, водночас багатьом гарним практикам бракує інституційності, вкоріненості, масштабування та джерел підтримки.
Гендерний підхід є важливим елементом всеохопної оборони, оскільки, з одного боку, жінки є бенефіціарками практик соціальної стійкості, а з іншого, будівничими таких практик. Рух у напрямку гендерної рівності дозволяє реалізувати потенціал жінок, заразом підсилюючи сукупні можливості суспільства.
Законодавство України визначає поняття і складники всеохопної оборони у Стратегії воєнної безпеки України (2021), проте цей документ є рамковим, потребує оновлення і конкретизації відповідно до секторів гібридної війни. У 2026 році є потреба об’єднати зусилля громадянського суспільства, держави і міжнародних стейкхолдерів для переведення стихійних і розрізнених практик всеохопної оборони в Україні у цілісну, інституціоналізовану, системну, сталу і дієву стратегію і політику безпеки.
Запропоновані дослідницями комплексні рішення у сфері військової та цивільної оборони, на ринку праці та у сфері управління дозволять підсилити соціальну стійкість, зберігаючи гнучкість реагування на виклики війни, водночас підтримуючи тих, хто це реагування здійснює.
Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів:
Докторка соціологічних наук Олена Стрельник;
Гендерна експертка Ганна Гриценко.
Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» у межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Дослідження аналізує, як особливості української правотворчості та практики впровадження нормативних актів впливають на досягнення цілей державних планів. Предметом аналізу є Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2025 року. На цій основі окреслено перспективи розроблення та впровадження українського аналогу шведської концепції всеохопної оборони. Питання забезпечення колективної стійкості в кризу потребує правового оформлення та співпраці тріади влада-громадськість-бізнес, тому обмеження і сприятливі фактори реалізації діючого програмного документу, які відмічаються в звіті, стануть в нагоді для розбудови системи всеохопної оборони.
Ключові слова: всеохопна оборона, правотворчість, порядок денний «Жінки. Мир. Безпека», державна програма, органи місцевого самоврядування, коаліції 1325
ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ ЗМІСТ АБРЕВІАТУРИ СТИСЛИЙ ОГЛЯД ВСТУП Методологія Контекст дослідження РОЗДІЛ 1. РЕАЛІЇ РОЗРОБКИ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ ТА ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ НА ПРИКЛАДІ НПД 1325 «ЖІНКИ. МИР. БЕЗПЕКА» 1.1. Ініціація і підготовка 1.2. Розробка і затвердження 1.3. Виконання 1.4. Контроль, моніторинг, оцінка ВИСНОВКИ РЕКОМЕНДАЦІЇ Рекомендації Парламенту України Рекомендації центральним органам виконавчої влади Рекомендації органам місцевого самоврядування Рекомендації сектору безпеки і оборони України ПОСИЛАННЯ ДОДАТКИ Додаток А. Цикл прийняття та реалізації Закону в Україні Додаток Б. Цикл розробки та реалізації державних програмних документів Додаток В. Кейс Коаліції 1325-Закарпаття з виділення фінансування на ОПД 1325
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
Дослідження присвячене оцінці спроможності розробки й реалізації наскрізних міжвідомчих програмних документів (на прикладі НПД 1325 «Жінки, мир, Безпека») в контексті концепції всеохопної оборони. Мета роботи — виявити ключові обмеження та успішні практики впровадження НПД 1325 (в т.ч. на місцевому рівні), проаналізувати механізми прийняття рішень і координації на центральному та місцевому рівнях та визначити роль ОМС у реалізації плану, використовуючи шведський досвід всеохопної оборони як порівняльну рамку для оцінки ефективних підходів до планування, залучення стейкхолдерів і підзвітності.
Загалом дослідження підтвердило, що Україна до початку повномасштабного вторгнення мала значний прогрес у галузі гендерної рівності. Водночас виявлено численні бар’єри реалізації програм на місцевому рівні. Наприклад, проаналізовано, що державні політики (в т.ч. НПД 1325) стикаються з перешкодами під час реалізації на місцях. Встановлено також роль фінансування — програми з чітко виділеними коштами мають вищі шанси на ефективну реалізацію, а відсутність фінансування спричиняє формальний підхід. Ці узагальнені результати визначили основні напрямки проблематики (локальні бар’єри, роль ресурсів, взаємодія з громадянським суспільством) для подальшого детального аналізу.
Дослідження охоплює такі ключові напрями:
1. Законодавчі та концептуальні засади, що включає аналіз концепції всеохопної оборони в Швеції (цілі, пріоритети, інститути координації) та порівняння з українськими стратегіями. Зокрема, вивчено, як у Стратегії національної безпеки України формулюється залучення суспільства до оборони, і яким чином НПД 1325 доповнює цей підхід через ґендерну перспективу. НПД 1325 як державний програмний документ має на меті створити умови для рівної участі жінок і чоловіків у подоланні конфліктів, відновленні та реагуванні на безпекові виклики.
2. Процес розробки та затвердження НПД 1325. В дослідженні висвітлено історію ініціативи (роль жіночих ОГС, міжнародних організацій), вибір координуючої структури, аналіз процесу формування та погодження плану (зокрема, участі донорів, наявності даних та індикаторів).
3. Залучення зацікавлених сторін з числа громадськості, місцевої влади, бізнесу та сектору безпеки і оборони до розробки та реалізації документу. Досліджено шляхи комунікації між ОГС, органами місцевого самоврядування (ОМС), центром і громадою, а також роль українсько-шведського досвіду мережування та коаліцій (наприклад, Коаліції «1325 Закарпаття»). З’ясовано, що на практиці залученість громад є обмеженою, часто в усталеній практиці домінує вертикальна постановка задач «зверху вниз»,коли завдання визначаються на вищому рівні, а на місцях переважає виконання «для звітності». Також бракуєкомандної взаємодії, орієнтованої на суспільно-корисний результат, і в реалізації НПД 1325 на місцевому рівні домінує формальний підхід.
4. Локалізація та виконання плану. Описано етапи — створення обласних планів дій (для усіх областей це було обов’язковим) та впровадження на рівні громад (добровільно). Зокрема, проаналізовано, що ОПД 1325 часто були сформовані без реальної адаптації до регіональних особливостей. Виявлено численні бар’єри виконання ОПД 1325: бюрократія (централізованість управління), кадровий дефіцит на місцях, недостатність стратегічного планування в громадах, проблеми координації між департаментами, відсутність фінансування, дублювання функцій між програмами, слабка комунікація тощо.
5. Фокус на вразливих групах і гендері. В дослідженні підкреслено увагу до цільових груп НПД 1325 (жінок, ВПО, ветеранів та інших). З’ясовано, що охоплення цих груп є ключовою метою НПД 1325, але в локальній імплементації це часто зводиться до формальних заходів, та обмежене недостатнім ступенем планування та фінансування.
6. Роль фінансів і ресурсів. В дослідженні оцінюється вплив бюджетного забезпечення на ефективність. Зокрема, експертки відзначали, що цільове фінансування заходів НПД 1325 (на державному чи місцевому рівні) суттєво підвищує ймовірність їх реалізації.
7. Шведський досвід як уроки для України. Порівнюються українські практики з досвідом Швеції (напрямки руху гендерної рівності, ролі неурядових організацій у виконанні Резолюції РБ ООН 1325).
Аналіз результатів дослідження дає підстави зробити такі загальні висновки. По-перше, державні політики на зразок НПД 1325 зіштовхуються з численними бар’єрами при впровадженні на місцевому рівні. Саме локальні фактори (відсутність ресурсів, бюрократичні перепони, низька мотивація виконавців тощо) створюють найбільші труднощі для виконання програм. По-друге, дослідження підтверджує, що наявність бюджетних коштів суттєво підвищує якість реалізації планів: програмні документи з чітко визначеним фінансуванням мають значно вищі шанси на успіх, ніж ті, що не забезпечені фінансами. По-третє, залучення громадських організацій (зокрема жіночих) може частково компенсувати обмеження ресурсів і спростити виконання міжвідомчих документів. Однак на практиці місцева влада часто розглядає співпрацю з ОГС швидше як додаткове навантаження, ніж як партнерське рішення.
Нарешті, дослідження засвідчило, що традиційна управлінська культура в органах державної влади й органах місцевого самоврядування (успадкована від радянських підходів) ускладнює впровадження наскрізних стратегій. У результаті питання гендерного мейнстримінгу та пов’язані з ними ініціативи (як-от НПД 1325) залишаються непріоритетними.
Таким чином, дослідження демонструє, що для успішної локалізації концепції всеохопної оборони з урахуванням гендерного підходу органам державної влади та ОМС потрібно посилити фінансове й кадрове забезпечення та розвинути міжвідомчу співпрацю. До практичної реалізації планів слід активніше залучати мешканців громад, ОГС та бізнес. Окремо важливо підвищувати пріоритетність гендерних питань у системі безпеки.
Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.
Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.
Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: Докторка соціологічних наук Олена Стрельник. Гендерна експертка Ганна Гриценко.
Це дослідження спрямоване на визначення ролі місцевого самоврядування і державного управління в контексті всеохопної оборони з урахуванням гендерної складової державної політики України. Тривалий час питанню залучення жінок до важливих державних процесів, зокрема тих, що стосуються сфери безпеки та оборони, не приділяли значної уваги через низку різних причин, серед яких і гендерні стереотипи. Проте євроінтеграційний рух України заклав умови для перегляду наявного правового поля, особливої актуальности справа набула в часи війни, коли значна кількість питань, що стосуються забезпечення ухвалення рішень у сфері оборони і безпеки в умовах децентралізації була покладена на органи місцевого самоврядування та новоутворені військово-цивільні адміністрації. В дослідженні здійснюється якісний аналіз чинного законодавства, яке регулює питання всеохопної оборони в межах компетенції ОМС та ОДВ, наводяться дані експертних опитувань представників ОМС та ОДВ на місцевому рівні для виявлення практики застосування норм, що передбачені законодавством, перешкоди, з якими стикаються посадов(и)ці та політики(ні). Виявлено можливості, які залишаються для посилення залучености жінок на місцевому рівні в питання, що стосуються всеохопної оборони в останні роки, особливо з часу повномасштабного російського вторгнення 2022 року.
Ключові слова: оборона, всеохопна оборона, державне управління, місцеве самоврядування, гендерна рівність, війна росії проти України, Україна.
ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ СТИСЛИЙ ОГЛЯД ВСТУП РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ВСЕОХОПНОЇ ОБОРОНИ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ 1.1. Підсумок розділу 1 РОЗДІЛ 2. ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ ВСЕОХОПНОЇ ОБОРОНИ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ В УКРАЇНІ 2.1. Загальні тенденції та виклики 2.2. Самоорганізація громад як основа стійкости 2.3. Взаємодія з військовими адміністраціями та державними структурами 2.4. Роль жінок у забезпеченні всеохопної оборони 2.5. Волонтерські та ветеранські мережі як частина оборони 2.6. Ресурси, кадри та бюрократія 2.7. Підсумок розділу 2 РОЗДІЛ 3. ШВЕДСЬКИЙ ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ ВСЕОХОПНОЇ ОБОРОНИ НА ЛОКАЛЬНОМУ РІВНІ 3.1. Поняття та основні засади концепції всеохопної оборони у Швеції 3.2. Місце муніципалітетів у системі всеохопної оборони 3.3. Співпраця з військовими та регіональною владою 3.4. Підсумок розділу 3 ВИСНОВКИ Гендерний вимір всеохопної оборони Порівняння зі шведським досвідом Підсумкові висновки РЕКОМЕНДАЦІЇ Раді національної безпеки і оборони України Кабінету Міністрів України Верховній Раді України Органам місцевого самоврядування Громадським організаціям та міжнародним партнерам ПОСИЛАННЯ ДОДАТКИ Додаток 1. Анкета інтерв’ювання для представників і представниць ОМС та ОВВ на місцях
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
«Стійкість громади — це не тільки укриття й ППО, а й упевненість людей, що про них подбають у будь-якій кризі» (Юлія Дарницька, депутатка Чернігівської міської ради, інтерв’ю).
Дослідження вивчає роль органів місцевого самоврядування та державного управління у формуванні системи всеохопної оборони України з урахуванням гендерної складової.
Аналіз нормативно-правової бази показав, що українське законодавство визначає засади всеохопної оборони, проте роль місцевого самоврядування залишається фрагментарною. Існує дублювання повноважень між органами місцевої влади та військовими адміністраціями, що ускладнює координацію дій і знижує ефективність управління на місцях. Гендерний компонент у більшості нормативних актів не інтегрований системно, а виконання Національного плану дій з реалізації Резолюції РБ ООН 1325 на місцевому рівні має несистемний характер.
Результати експертних інтерв’ю з представниками й представницями ОМС та ОВВ із Чернігівської, Харківської, Миколаївської, Запорізької та Волинської областей показують, що громади взяли на себе значну частину функцій із забезпечення безпеки, гуманітарного реагування та підтримування населення. Попри брак ресурсів і нечіткий розподіл повноважень, саме місцевий рівень став осередком стійкости в кризових умовах. Жінки активно залучені до роботи органів влади, проте їхня участь у процесах ухвалення рішень у сфері оборони залишається недостатньою.
Аналіз шведської моделі засвідчив, що успіх всеохопної (тотальної) оборони ґрунтується на партнерстві військових, муніципалітетів, бізнесу і громадянського суспільства. Шведські муніципалітети мають чітко визначені обов’язки в сфері цивільної готовности, а координація між рівнями влади здійснюється через постійні платформи співпраці.
Україні доцільно адаптувати ці підходи і посилити роль місцевих рад та громад, забезпечити їх ресурсну спроможність, інтегрувати гендерну політику в сферу безпеки та створити механізми цивільно-військової взаємодії на регіональному рівні.
Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.
Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.
Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: Докторка соціологічних наук Олена Стрельник. Гендерна експертка Ганна Гриценко.
Це дослідження аналізує важливу роль та вплив низового волонтерського руху в Україні в контексті оборони від російської збройної агресії, що триває. Дослідження містить огляд динаміки волонтерського руху в Україні та правової бази, поєднує дані кількісних та якісних методів дослідження волонтерства, аналізує форми організації волонтерського руху, особливості низового волонтерства, взаємодію з органами влади і громадським сектором, гендерні аспекти волонтерства, розвиток і майбутні перспективи низового волонтерства. Дослідження охоплює кейс-стаді об’єднань родин полонених, зниклих безвісти, цивільних заручни(ць)ків. Надано рекомендації основним стейкхолдерам щодо заходів для посилення волонтерського руху для всеохопної оборони України.
Ключові слова: волонтерський рух, низове волонтерство, волонтерські ініціативи, активізм, індивідуальн_а волонтер_ка, всеохопна оборона, війна росії проти України, Україна.
ЗМІСТ
СТИСЛИЙ ОГЛЯД ВСТУП МЕТОДОЛОГІЯ РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ В ПРАВОВОМУ І ЧАСОВОМУ РОЗРІЗАХ 1.1 Короткий огляд та аналіз правової бази 1.2 Огляд залучення населення до волонтерства та динаміки розвитку волонтерського руху, зокрема після 2022 року 1.3 Результати загальнонаціонального опитування щодо залучености до волонтерської діяльности в 2025 році РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ 2.1 Типологізація волонтерства: організаційно-правовий статус та напрямки діяльности 2.2 Проблеми категоризації волонтерства РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ НИЗОВОГО ВОЛОНТЕРСТВА В УКРАЇНІ РОЗДІЛ 4. ВЗАЄМОДІЯ З ОРГАНАМИ ВЛАДИ, БІЗНЕСОМ ТА ГРОМАДСЬКИМ СЕКТОРОМ РОЗДІЛ 5. ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ ВОЛОНТЕРСТВА РОЗДІЛ 6. РОЗВИТОК І МАЙБУТНЄ НИЗОВИХ РУХІВ РОЗДІЛ 7. КЕЙС-СТАДІ ОБ’ЄДНАНЬ РОДИН ПОЛОНЕНИХ, ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ, ЦИВІЛЬНИХ ЗАРУЧНИКІВ І ЗАРУЧНИЦЬ ВИСНОВКИ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДОДАТОК ПОСИЛАННЯ
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
Це дослідження мало на меті окреслити, як низовий волонтерський рух доповнює і підтримує обороноздатність України.
Контекст. У 2025 році, на дванадцятий рік російсько-української війни та четвертий рік повномасштабного вторгнення, низовий волонтерський рух в Україні діє та розвивається. У 2024 році частка зайнятого населення, залученого до волонтерської чи благодійної діяльности (принаймні раз на місяць), в Україні становила 57,7% серед жінок і 54,4% серед чоловіків. Волонтерські ініціативи ведуть свою діяльність в усіх сферах суспільства: від зборів коштів на різноманітні військові та гуманітарні потреби до нефінансової допомоги Силам оборони, постраждалим від війни, ВПО, ветеран(к)ам, людям у складних життєвих обставинах, а також послуг у сфері освіти, культури, охорони довкілля тощо. Активний волонтерський рух сприяє більшій резильєнтності українського суспільства.
Методологія дослідження ґрунтується на комбінованому підході, який поєднує кабінетне та польове дослідження, останнє проводили із застосуванням кількісних (опитування 1000 осіб, проведене методом CATI на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів) та якісних (16 глибинних інтерв’ю), що частково застосовувалися паралельно. Як додаткові методи були застосовані аналіз відкритих джерел, кейс-стаді.
Розділ 1. Огляд волонтерського руху в правовому і часовому розрізах.
У розділі здійснений комплексний огляд розвитку волонтерського руху в Україні крізь призму правового регулювання та суспільно-історичних трансформацій. Результати кабінетного дослідження вказують на поступове становлення культури волонтерства в Україні: від епізодичних ініціатив на початку 1990-х до масштабного руху, інтегрованого в різні сфери у наш час — від забезпечення військових до гуманітарної допомоги під час повномасштабного вторгнення.
Правовий аналіз законодавчої бази засвідчив важливість чіткого розмежування понять «волонтер» і «благодійник», а також визначив головні нормативні зміни, що вплинули на організацію та регулювання волонтерської діяльности. Окремо розглянуті зміни в інституційній структурі координування волонтерської діяльности, соціальні гарантії для волонтерів та правові виклики, з якими нині стикаються волонтери та волонтерки.
Проаналізовано динаміку залучення населення до волонтерства, а також результати соціологічних та наукових досліджень, які висвітлюють трансформацію волонтерського руху в Україні протягом останніх років. Результати загальнонаціонального опитування 2025 року, проведеного в межах цього дослідження, демонструють стійку залученість населення до волонтерства — 41% респондентів/ок беруть активну участь у волонтерських ініціативах, при цьому спостерігається відносна гендерна збалансованість.
Розділ 2. Форми організації волонтерського руху.
В розділі представлені різні форми організації волонтерського руху в Україні, класифіковані на основі емпіричних даних за організаційно-правовим статусом та напрямками діяльности. Проаналізовані головні функції кожної форми та простежені перетини й відмінності між волонтерською діяльністю та активізмом. Огляд демонструє різноманіття волонтерського середовища та виявляє особливості його структурування і категоризації.
Розділ 3. Особливості низового волонтерства в Україні.
Дані глибинних інтерв’ю дозволили проаналізувати особливості низового волонтерства в Україні, його горизонтальну структуру і соціальну відповідальність. Розглянутий досвід індивідуальних волонтерів/ок та волонтерських ініціативних груп, як формалізованих, так і неформалізованих у громадські чи благодійні організації.
Розділ 4. Взаємодія з органами влади, бізнесом та громадським сектором.
Волонтерські ініціативи, які виникли як реакція на нагальні виклики війни, поступово формують потужну паралельну систему, здатну виконувати функції, традиційно належні державі. Дані глибинних інтерв’ю вказують, що низовий волонтерський рух відкритий до співпраці з органами влади, бізнесом, неприбутковими організаціями і шукає шляхи налагодження контактів, навіть якщо відчуває бар’єри в співпраці. Розділ окреслює масштаби заміщення державних функцій волонтерськими ініціативами та порушує питання майбутньої взаємодії громадянського суспільства з державою.
Розділ 5. Гендерні аспекти волонтерства.
Досліджені гендерні аспекти та репрезентації в низовому волонтерстві в Україні. Аналіз показує, як волонтерський рух відображає, відтворює і трансформує традиційні гендерні ролі, впливаючи на мотивацію, характер діяльности, розподіл обов’язків між людьми. Використані як кількісні дані соціологічних опитувань, так і якісні свідчення волонтерів і волонтерок, що дозволяє простежити гендерні відмінності у завданнях і сферах залучення. Особлива увага приділена видимості жіночого лідерства та його відображенню в повсякденних практиках, публічному просторі, де гендерна асиметрія залишається помітнішою.
Розділ 6. Розвиток і майбутнє низових рухів.
Проаналізований розвиток українських низових волонтерських ініціатив в умовах тривалої війни, їхні потреби та виклики в процесах формалізації, професіоналізації. Розглянуті тенденції інституалізації волонтерських осередків, причини збереження неформального характеру частини ініціатив та адаптація руху до нових суспільних потреб. На основі кількісних і якісних даних простежено, як активісти й активістки переосмислюють підходи до розвитку, зміцнюють горизонтальні зв’язки та підвищують стійкість спільнот.
Розділ 7. Кейс-стаді об’єднань родин полонених, зниклих безвісти, цивільних заручників і заручниць.
Окреслена динаміка розвитку, особливості, потреби громадянського руху родин полонених, зниклих безвісти та цивільних заручників, який активно розвинувся у відповідь на російську агресію. В розділі представлені результати кейс-стаді, проаналізований склад об’єднань родин, їхня географія, напрямки діяльности, потреби і труднощі, а також взаємодія між об’єднаннями, з місцевою владою, урядовими та міжнародними організаціями. Фокус дослідження — громадський активізм і волонтерська діяльність, спрямовані на адвокацію прав постраждалих та надання безоплатної допомоги родинам.
Висновки.
Підсумовані основні знахідки дослідження: сила волонтерської спільноти, умовність категоризації, правова невизначеність, ресурсна стійкість і проблеми гендерної репрезентації.
Рекомендації.
Надані рекомендації для головних стейкхолдерів, як зберігати сталість і посилювати низовий волонтерський рух для всеохопної оборони.
Дослідження реалізоване ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони» за кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», завдяки фінансовій підтримці Шведського інституту в партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Проєкт взорується на практики гендерного підходу в системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком з одночасним урахуванням гендерного підходу в таких секторах, як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.
Авторка ідеї та керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, Голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.
Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: докторка соціологічних наук Олена Стрельник. гендерна експертка Ганна Гриценко.
Дослідження показує, що в умовах повномасштабної війни перетин оплачуваної та неоплачуваної доглядової праці фактично стає елементом критичної інфраструктури всеохопної оборони: нестача можливостей тимчасового заміщення персоналу, руйнування закладів і перебої в наданні послуг та фрагментовані графіки роботи призводять до хронічного перевантаження жінок і знижують кадрову спроможність критично важливих сфер. На основі аналізу документів, загальнонаціонального й онлайн-опитувань та 20 глибинних інтерв’ю ми фіксуємо зростання інтенсивності роботи, низькі й нестабільні доходи та дефіцит доглядових послуг, що безпосередньо скорочує відпрацьовані години й підвищує плинність кадрів. Рекомендації спрямовано на інституційні рішення щодо організації часу для догляду та відпочинку — кадрові резерви для тимчасового заміщення персоналу, ваучери на послуги короткочасного догляду, подовжені й чергові години роботи закладів, єдиний інформаційний маршрут для сімей, — щоб додаткова неоплачувана праця не залишалася єдиним механізмом підтримки тилу, а перетворювалася на передбачувану й забезпечену ресурсами спроможність інституцій.
СТИСЛИЙ ОГЛЯД ВСТУП МЕТОДОЛОГІЯ РОЗДІЛ 1. ДОГЛЯДОВА ПРАЦЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ: СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА ІНФРАСТРУКТУРНІ АСПЕКТИ (КАБІНЕТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) 1.1 Контекст дослідження 1.2 Стислий огляд законодавства і тематичних досліджень 1.3 Типологія доглядової праці та її ключові проблеми 1.4 Напрями майбутніх досліджень 1.5 Підсумок розділу 1 РОЗДІЛ 2. ІНФРАСТРУКТУРНІ ВИКЛИКИ ДЛЯ ЖІНОК НА ПЕРЕТИНІ ОПЛАЧУВАНОЇ ТА НЕОПЛАЧУВАНОЇ ДОГЛЯДОВОЇ ПРАЦІ У ЧАСИ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ 2.1 Організація безпеки під час тривог у закладах освіти як невидима праця 2.2 Нереалізовані потреби у короткочасному догляді та проблеми організації заміщення персоналу 2.3 Підсумки розділу 2 РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТРУДОВІ ВИКЛИКИ ПІД ЧАС ВІЙНИ: ДЕФІЦИТ КАДРІВ, НЕСТАБІЛЬНІ ГРАФІКИ РОБОТИ, НИЗЬКІ ЗАРОБІТНІ ПЛАТИ 3.1 Інституційний дефіцит та розширення жіночого робочого дня 3.2 Доходи під час війни: як фінансова вразливість посилює подвійне навантаження жінок 3.3 Підсумки розділу 3 РОЗДІЛ 4. ПСИХОЕМОЦІЙНЕ ВИСНАЖЕННЯ, ТРИВОЖНІСТЬ І НЕСТАЧА ПІДТРИМКИ 4.1 Хронічна втома, вигорання, апатія 4.2 Відсутність часу на себе та почуття провини за відпочинок 4.3 Психоемоційні бар’єри жінок у зверненні по допомогу 4.4 Підсумки розділу 4 РОЗДІЛ 5. БАР’ЄРИ ДОСТУПУ ДО СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ТА НЕДОВІРА ДО ДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУЦІЙ 5.1 Інформаційні перепони у сфері соціальної допомоги 5.2 Складність отримання статусів та оформлення документів 5.3 Підсумки розділу 5 РОЗДІЛ 6. «МИ ТРИМАЄМО КРАЇНУ!»: КОЛИ «СТІЙКІСТЬ» СПИРАЄТЬСЯ НА НЕВИДИМИЙ ДОГЛЯД 6.1 Втома, відповідальність і незамінність 6.2 Перетин оплачуваної та неоплачуваної доглядової праці 6.3 Підсумки розділу 6 РОЗДІЛ 7. ПОВСЯКДЕННІ ПРАКТИКИ САМООРГАНІЗАЦІЇ, ВЗАЄМОДОПОМОГИ ТА ВИЖИВАННЯ 7.1 Самоорганізаці 7.2 Домашні системи підтримки 7.3 Індивідуальні стратегії відновлення 7.4 Підсумки розділу 7 ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ ДОДАТКИ Додаток А. Питання анкети загальнонаціонального опитування Омнібус Додаток Б. Анкета онлайн-опитування Додаток В. Гайд глибинного інтерв’ю «Доглядова праця в умовах війни»
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
У цьому дослідженні проаналізовано перетин оплачуваної та неоплачуваної доглядової праці жінок у час повномасштабного вторгнення й у рамці всеохопної оборони, тобто як інституційні збої та дефіцити сервісів перетворюються на додаткові години невидимої праці вдома — і навпаки, як домашній догляд обмежує трудову доступність у критичних сферах (освіта, медицина, поліція/ДСНС, комунальна інфраструктура).
Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні кількох методів — аналізу документів (національного законодавства в сфері опіки і піклування, сімейних прав та обов’язків, програм державної підтримки для осіб, які доглядають за іншими), результатів загальнонаціонального опитування (Info Sapiens, Omnibus CATI, n=1000), онлайн-опитування (n=57) та якісного дослідження, проведеного за допомогою методу глибинних інтерв’ю (n=20). Інструментарій дослідження було розроблено так, щоб була можливість порівняння відповідей учасників та учасниць досліджень, проведених за допомогою різних методів.
Повномасштабна війна різко підвищила «цінність часу» у доглядових і критичних сферах та одночасно зруйнувала інституційні підпірки, на яких тримався баланс між оплачуваною і неоплачуваною працею жінок. Інституційний кадровий дефіцит (міграція, мобілізація, вигорання) збігся з приростом домашнього догляду (більше дітей/літніх, які потребують догляду, часті «випадіння» садків/шкіл, ускладнений доступ до медицини). Результат — розтягнутий робочий день плюс «друга/третя зміна» вдома, хронічне виснаження і нестійкість графіків, що прямо зменшує трудову доступність ключового тилового персоналу. Нижче окреслено вузли, які роблять перетин оплачуваної й неоплачуваної доглядової праці особливо вразливим під час війни.
1. Інфраструктура часу та безпеки.
Жінки, які працюють у закладах дошкільної освіти та молодшій школі, стикаються в умовах війни зі значними труднощами: укриття не можуть прийняти всіх дітей, а повітряні тривоги постійно порушують розклад занять. Частину занять доводиться проводити позмінно чи прямо в укриттях, де немає належних умов. Усе це значно збільшує непомітну організаційну роботу жінок у садочках і молодших класах: вони приходять раніше, супроводжують дітей під час переміщень, постійно комунікують із батьками та координують маршрут між домом, навчальним закладом і укриттям.
Для працівниць критичних служб (поліція/ДСНС/медицина) гнучкість робочого дня практично неможлива, послуги короткочасного догляду відсутні, тому поєднання роботи і доглядових обов’язків стає можливим у випадку допомоги членів сім’ї (переважно бабусь).
2. Кадровий дефіцит і нестача механізмів тимчасової заміни персоналу.
Коли у доглядових професіях та на об’єктах критичної інфраструктури скорочується або вибуває персонал, роботу за двох-трьох доводиться виконувати тим, хто лишається. Формалізованих механізмів тимчасової заміни персоналу майже немає, тому заміни організовуються неофіційно на рівні колег між собою. У результаті інституції тримаються за рахунок їхнього додаткового невидимого часу. Повернувшись додому, ці жінки виконують і розширений догляд — за дітьми, літніми родичами та людьми з інвалідністю.
3. Нестабільні доходи на тлі інфляції й браку часу.
У силових та рятувальних службах доплати з’являлися хвилями, без стабільної індексації. В освіті та медицині доходи переважно стояли на місці або зменшувалися внаслідок інфляційних процесів. Коли у жінок немає навіть коротких перерв для відновлення та організації догляду, вони вимушено переходять на пів ставки або пропускають зміни. У результаті заробіток падає саме тоді, коли навантаження найбільше. Додаються й неформальні бар’єри — зокрема гендерні упередження, які впливають на рішення керівництва про надбавки чи карʼєрне просування.
4. Психоемоційне виснаження і дефіцит відновлення.
Хронічне недосипання, перервані ночі через обстріли/тривоги, робота за двох і відсутність відпочинку формують стійку апатію та вигорання. Звернення по підтримку є рідкісним випадком: допомогою психологів/груп підтримки користуються одиниці; переважає установка триматися за рахунок власних сил і горизонтальна взаємодопомога.
5. Інформаційні та бюрократичні бар’єри.
Навіть ті, хто мають право на пільги/статуси, пов’язані з доглядом, часто не знають, куди звертатися. Ці процедури складні, розпорошені між інституціями, а юридичний супровід дороговартісний. На практиці це означає втрату реального доступу до ресурсів, які могли б розвантажити догляд.
У відповідь на ці виклики й проблеми жінки самі вибудовують тимчасові контури підтримки: взаємні тимчасові заміни у школах і садках, гнучкі графіки роботи в колективах силових структур, сусідські мережі догляду за самотніми літніми людьми, малі волонтерські групи допомоги пораненим і їхнім родинам. Це дозволяє системі залишатися працездатною, але водночас витрачає приватні ресурси часу, здоров’я й грошей: неформальна взаємодопомога частково заміщує відсутні послуги, не забезпечуючи захисту від виснаження.
Щоб замінити нинішню ситуацію нестабільності, коли працівниці самі між собою «підстраховують» одна одну, потрібні системні рішення. Догляд має бути інтегрований у планування всеохопної оборони — із чітко передбаченим часом, організованими замінами персоналу, фінансуванням та доступною інформацією.
Політика має інституціоналізувати те, що вже роблять громади: короткостроковий догляд, організовані заміни персоналу, індексацію оплати праці й зрозумілий механізм отримання соціальної підтримки. Спираючись на отримані результати, пропонуємо такі заходи для посилення здатності поєднувати оплачувану і неоплачувану працю та підвищення стійкості всеохопної оборони.
Інфраструктура часу, а не лише місця.
Поряд із відбудовою/укриттями необхідно розгортати короткочасний денний і нічний догляд за тими, хто його потребує: чергові групи на 2–4 години впродовж дня і вечірніх змін, мікроденні центри для літніх/осіб з інвалідністю біля дому, «соціальний супровід + транспорт» до медичних/адміністративних послуг. Це безпосередньо повертає оплачувані години у зміну та зменшує вимушені прогули/неповну зайнятість.
Механізми тимчасової заміни персоналу й оплата праці з урахуванням навантаження.
Створити профінансовані резерви працівниць і працівників для тимчасових замін із чіткими нормами часу реагування (наприклад, окремі ставки для заміщення виховательок і вчительок у садках та школах, резервні бригади для комунальних і медичних служб). Встановити оплату та індексацію базових ставок з урахуванням фактичного навантаження й ризиків, а також закріпити в контрактах гарантовані й передбачувані графіки роботи, адаптовані до можливих повітряних тривог та відключень електроенергії.
Антидискримінаційні запобіжники.
Забезпечити застосування письмово закріплених і прозорих критеріїв для нарахування надбавок та ухвалення рішень про підвищення, а також регулярний аналіз цих рішень на предмет гендерних розривів в оплаті праці та кар’єрному просуванні; створити внутрішні канали (зокрема анонімні) для повідомлень про неформальні відмови у надбавках, професійних підвищеннях та доступі до можливостей професійного розвитку з обов’язковою перевіркою кожного випадку.
Підтримка відновлення.
Запровадити ваучери на короткочасний догляд для працівниць критичних сфер (щотижневі години відпочинку), доступні муніципальні консультації психологів, базові програми профілактики вигорання на робочому місці.
Єдиний інформаційний контур.
Створити портал «догляд і підтримка» з простими алгоритмами отримання статусів/пільг, типовими пакетами документів і безоплатним первинним юридичним супроводом; офлайн-пункти в ЦНАП/АМС для живої навігації.
Догляд — це інфраструктура оборони: якщо його не інституціоналізувати, ми фінансуємо «стійкість» виснаженням жінок і втратою боєздатності тилу. Оборона — це не лише фронт, а й безперервність роботи освіти, медицини, правопорядку та енергетики. Якщо ключова частина тилового персоналу працює на межі виснаження і не має часу ні на відпочинок, ні на виконання власних доглядових обов’язків, система поступово втрачає робочі години, повноцінні зміни й зрештою самих людей.
Вбудовування потреб догляду в кадрове й операційне планування (гнучкі графіки, можливість замін під час відпусток, лікарняних чи пікових навантажень, індексація виплат, зрозуміла інформація про права і можливості) конвертується у додаткову боєздатність: зменшує плинність кадрів, прискорює ротації, підсилює готовність служб і робить громади стабільнішими.
Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.
Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.
Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: Докторка соціологічних наук Олена Стрельник. Гендерна експертка Ганна Гриценко.
«Непохитні. Історія українського правозахисту в інтерв’ю» Тамари Марценюк — книжка-інтерв’ю про український правозахисний рух та жінок, які його творять, друга в серії «Своє. Український фемінізм» від першого в Україні феміністичного видавництва Creative Women Publishing.
Праця покликана підсвітити історію й розвиток феміністичних та жіночих рухів в Україні. У книжці зібрано 31 інтерв’ю — про те, як в Україні виборюють права людей під час війни.
Серед героїнь — Катерина Левченко, Олександра Матвійчук, Лариса Денисенко, Юлія Нузбан, Христина Кіт, Оксана Покальчук, Земфіра Кондур та інші правозахисниці з різних регіонів України.
На сторінках цієї книжки вони говорять про боротьбу за права жінок та ЛБГТК+ людей, ромських громад, захист переселенців, військовополонених і зниклих безвісти, підтримку вразливих груп, боротьбу з домашнім насильством, документування воєнних злочинів, допомогу постраждалим від війни та відновлення справедливості. Це не лише особисті історії — це колективний портрет українського жіночого правозахисного руху, який формує країну.
Бути голосом стишених і замовчуваних, рукою допомоги тим, кому вона необхідна, репрезентацією України на міжнародній арені й натхненням для сотень і тисяч людей — вимагає бути сильною. І в цій силі — непохитною.
Придбати книжку «Непохитні. Історія українського правозахисту в інтерв’ю» Тамари Марценюк можна за покликом на сайті Creative Women Publishing.
Коментар Тамари Марценюк:
У своїй книзі я розглядаю правозахист у широкому сенсі. Боротьба за права людини через сферу медіа – важлива складова видимості тематики прав людини. У медіа важливо дотримуватися цінностей рівних прав і можливостей та недискримінації, засад етики і професійних журналістських стандартів. Тому інтервʼю з Лізою Кузьменко, яка є членкинею Комісії з журналістської етики і очільницею ГО “Жінки в медіа”, є важливим і доречним для кращого розуміння цієї тематики.
Уривок
Журналістка та правозахисниця Ліза Кузьменко: «Медіа має працювати за етичними і професійними журналістськими стандартами»
Записано у листопаді 2019 року, доповнено у листопаді 2024 року
Ліза Кузьменко — громадська активістка, тренерка з питань недискримінації та гендерної рівності для професійних спільнот. Очільниця ГО «Жінки в медіа», членкиня Комісії з журналістської етики, національна експертка гендерних і медійних проєктів Офісу Ради Європи в Україні.
Вищу освіту отримала в Одеській юридичній академії та Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», де п’ять років пропрацювала юристкою. Окрім того, навчалася у Вроцлавському університеті. У 2014 році перемогла у конкурсі на проходження міжнародних парламентських стажувань у Канцелярії Сейму Польщі.
У 2012–2013 роках стажувалась у Комітеті з питань прав людини Верховної Ради України. Працювала на Громадському радіо як комунікаційниця та авторка подкастів про права людини, а також у благодійній організації «Точка опори», що, серед іншого, займається захистом прав ЛГБТ-спільноти. Ініціювала ідею створення книги про альтернативні родини «Майя та її мами» (Видавництво, 2017), написаної правозахисницею Ларисою Денисенко.
Колумністка «УП: Життя», ресурсу «Повага. Кампанія проти сексизму в медіа та політиці», KyivPost, «Лівий берег» та інших медіа. Членкиня Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем». У 2019 році була тренеркою Літньої школи ЮрФем та Школи лідерства для дівчат від Українського жіночого фонду.
Також Ліза Кузьменко — засновниця мережі жінок, які працюють у медіа, «Жінки в медіа» та однойменної громадської організації. Ініціаторка і співзасновниця антипремії «Це яйце!», яку вручають публічним особам та загальнонаціональним медіа за сексистські висловлювання.
— Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правоза хисного руху України. Чому ви вирішили працювати у цій сфері?
— У мене юридична освіта. Все почалося, ще коли я працювала юристкою в КПІ, зараз це університет імені Сікорського, моя альма-матер. Я займалася судово-претензійною діяльністю — в основному це були справи, пов’язані із навчанням, орендою, господарські відносини. Тоді мені видавалося, що це нудна робота, в ній було мало простору для творчості. Тому я почала більше включатися в громадську діяльність, де цінується низова ініціатива, креативність, бажання допомогти і дійсно щось змінити.
У 2012 році я проходила річне стажування у Комітеті з прав людини Верховної Ради України. Познайомилася з Оленою Сусловою, яка очолює Інформаційно-консультативний жіночий центр, відвідувала її навчальні модулі із гендерної рівності. Я досі неймовірно вдячна їй, що змогла мене всім цим зацікавити.
Узагалі стажування в українському парламенті виявилося для мене доленосним. Зокрема саме тоді я познайомилась із Андрієм Куликовим. Це вже був, здається, 2013 рік. Пам’ятаю, ми стояли на балконі, він курив свої самокрутки і розповідав: мовляв, ось у нас є така ідея громадського медіа, збирається чудова команда, приходь. Я чомусь злякалася й так і не прийшла.
Уже пізніше, в 2016 році, я таки приєдналася до команди Громадського радіо. Спочатку виконувала функції комунікаційниці, а потім головний редактор Кирило Лукеренко довірив мені робити подкасти з тематики прав людини. Те, що виходило в мене на початку, дуже відрізняється від того, як я пишу зараз. Кирило бурчав, але матеріали мої правив.
Також під час стажування в Раді я познайомилася з Володимиром Огризком, колишнім міністром закордонних справ України. Тоді він набирав групу для поїздки в Швецію — хотів, щоб українська молодь отримала унікальні знання про досвід розбудови успішної скандинавської країни. Поїздку фінансував Фонд Богдана Гаврилишина. Ми були одними з перших у програмі «Молодь змінить Україну». Я обрала темою для дослідження гендерні квоти у шведському парламенті. Поїздка видалась дуже насиченою.
Українським парламентом усе тоді не закінчилося. Також я потрапила на польську програму Міжнародних парламентських стажувань у Сеймі. Але доти ще був Майдан… Там я познайомилася із Сашею Матвійчук, бо прийшла волонтеркою на щойно створену гарячу лінію ініціативи «ЄвроМайдан SOS». Пам’ятаю, як удень працювала в університеті, а потім з 6 до 11 вечора йшла в офіс Центру громадянських свобод і волонтерила. В основному працювала на телефоні гарячої лінії, але також розробила юридичну пам’ятку, як діяти під час протестів. Ми її тоді роздрукували без жодної верстки й просто роздавали людям.
У 2014 році я поїхала до Польщі на стажування в Сейм, стажувалася в Комітеті з питань національних меншин. Була можливість залишитися в Польщі, але я повернулася в Україну і зрозуміла, що хочу далі займатися правозахистом, а не юридичною практикою.
Так у 2015 році Богдан Глоба запросив мене працювати комунікаційницею в ЛГБТ-організацію «Точка опори». А через два роки я вже обіймала посаду заступниці з адвокації та комунікації.
Тоді ми зробили багато крутих речей. Наприклад, видали перший україномовний адвокаційний журнал ЛГБТ «PRIDE Україна», одними з перших в Україні почали працювати з бізнесом з питань недискримінації на робочому місці. Я стала вести тренінги з політики рівності для LUSH, Європейської бізнес асоціації, компанії «Ернст енд Янґ Україна», співпрацювала з Auchan, Danone, Британською радою в Україні.
А ще ми одними з перших в Україні судилися у справах з питань недискримінації. Пам’ятаю, як у Мін’юсті не хотіли реєструвати як інформаційне агентство Національний ЛГБТ-портал, бо начебто не розуміли абревіатуру ЛГБТ. Зараз це просто смішно. Справу ми виграли, і сайт досі працює.
— Де ви здобували освіту та знання в сфері прав людини?
— Багато мені дав юридичний факультет. Але класична юридична освіта в 2000-х роках абсолютно ігнорує питання прав людини. «На п’ятірку знає Бог, на четвірку знаю я, а на трійку здасте ви за умови повного конспекту моїх лекцій», — з цієї фрази починався щорічний курс теорії держави і права у моєї викладачки правничого факультету.
Нас не вчили аналізувати, копати, піддавати сумніву, робити власні висновки. Більше того, особиста думка ніколи не віталася. Я нещодавно прочитала книгу «Фемінізм у праві» Енн Скейлз, яка вийшла зусиллями Христини Кіт з Асоціації жінок-юристок «ЮрФем». Я читала цю книгу і постійно думала: от би мати таку професорку — юристка, лесбійка, активістка, феміністка, засновниця терміну «феміністична юриспруденція»!
У книзі Енн Скейлз розмірковує, чому юридичне середовище боїться слова «фемінізм» та чому фемінізм — це про «верховенство права». Це книга, яку потрібно читати із олівцем. Там багато цікавих цитат. Зокрема авторка говорить: «Я не вважаю юридичні виші справедливими чи цікавими. Традиційну програму дуже важко змінювати, а це вже вказує на те, як добре вона захищає співвідношення сил у суспільстві».
Хоча, звісно, юридична професія дає базу, і це важливо. Також я навчалася в Одеській юридичний академії на магістратурі. Ну і, звісно, на різних програмах стажувань. Зо крема, їздила у США за програмою USAID Ukraine participant training program «Tolerance for Diversity: Understanding Diversity and Implications for Policymakers», а також за тими програмами, що згадувала раніше.
— З якою тематикою у правозахисному русі ви працюєте?
— Найбільше — з гендерним компонентом та захистом прав для ЛГБТ. Я навіть входила в організаційний комітет КиївПрайду в 2017 році. Цікавий був досвід. Зараз більше фокусуюсь на медіа. А ще пишу правозахисні колонки для «Української правди», KyivPost та сайту «Повага».
— Чи доводилося вам працювати з тематикою прав жінок?
— З останнього це ініціатива «Жінки в медіа». Пам’ятаєте, як у лютому 2018 року під час пресконференції тоді чинного Президента України Петра Порошенка журналістка «Детектор медіа» Марина Баранівська поставила йому запитання, а у відповідь очільник держави звернувся до неї «Дорогенька моя»? Ми тоді зустрілися із медіаексперткою і тренеркою Інституту масової інформації Іриною Земляною та вирішили, що маємо відреагувати на цей сексизм.
Я на той час працювала на Громадському радіо і просто в студії сфотографувалась у футболці «Я тобі не дорогенька». Іра зробила те саме, і ми запустили гештеґ #ятобінедорогенька, який мав на меті підтримати журналістку та привернути увагу до сексизму серед політиків. Тисячі жінок підтримали ідею і виступили проти сексизму політиків. Про це написало багато українських і міжнародних ЗМІ.
Під час президентських і парламентських виборів 2019 року я працювала над незалежним моніторингом медіа за підтримки Ради Європи. Була координаторкою моніторингу і також готувала гендерну частину. Це взагалі був єдиний моніторинг, який досліджував медійний гендерний компонент під час виборів в Україні.
Цікаво, що під час виборчих перегонів медіа надавали перевагу голосам та обличчям чоловіків-політиків, незважаючи на зміни в суспільстві та дедалі помітніший внесок жінок. Під час моніторингу простежувалася тенденція говорити про участь жінок у політиці на міжнародному рівні, замовчуючи питання гендеру на виборах в Україні. Зокрема, широко висвітлювалося обрання головою Європарламенту німецької політикині Урсули фон дер Ляєн. Були показані сюжети про «гендерний прорив», у яких також згадувалося про важливість збільшення кількості жінок на керівних посадах в Європарламенті.
Водночас українські телеканали, що моніторилися, не при святили окремих сюжетів гендерним квотам партій та жінкам у політиці в контексті майбутніх виборів до Верховної Ради. Усі результати можна подивитися на сайті Комісії з журналістської етики в розділі «вибори».
Ми також підготували Порадник для журналістів та редакцій «Висвітлення виборів в Україні», у якому окремий розділ присвячений дотриманню гендерного паритету.
На початку 2019 року я створила в фейсбуці низову ініціативу під назвою «Жінки в медіа» (станом на 2025 рік група налічує понад 1600 медійниць — Прим. ред.). Це асоціація жінок, які працюють у медіа, обговорюють представництво жінок в ЗМІ, поширюють найкращі практики, протидіють сексизму, комунікують і підсилюють одна одну.
Перший прояв діяльності групи відбувся у серпні 2019 року, коли українські медійниці об’єднались у боротьбі із сексизмом політиків. Приводом стали сексистські та образливі слова щодо журналістки видання «НВ» Ольги Духніч з боку депутата партії «Слуга народу» Максима Бужанського, який назвав її «тупою вівцею». У спільній заяві, яку ініціювала група «Жінки в медіа», підписантки згадують і про інші випадки сексизму з боку політиків щодо журналісток. Заяву підписали 167 українських журналісток, редакторок, блогерок.
Зрештою у вересні 2019 року я зареєструвала громадську організацію «Жінки в медіа», покликану об’єднувати медійниць та боротися із сексизмом в медіа.
— Якими, на ваш погляд, є найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?
— На мою думку, зараз правозахисний рух — це не просто низові сервісні ініціативи, а потужні гравці, які змінюють політику. Раніше говорили, що медіа — це четверта влада. Нині ситуація змінилася — я думаю, що четвертою владою є саме громадські організації. Медіа ж мають відновити довіру та почати працювати за етичними і професійними журналістськими стандартами. Я вважаю, що прорив, який стався у сфері гендерної рівності в Україні за останні 5–10 років, — це перш за все заслуга право захисних і жіночих громадських організацій в Україні.
— Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?
— По-перше, це залежність від міжнародної технічної допомоги. Крім того, небажання донорів підтримувати інституційну спроможність організацій і натомість підтримка експертної діяльності.
По-друге, невміння правильно комунікувати простими словами складні речі.
По-третє, неспроможність залучати інші кошти, окрім грантів донорів. Мало хто намагається говорити із бізнесом, а використовують інструменти колективного фінансування проєктів — іще менше.
Хоча хороші приклади теж є. Скажімо, Громадське радіо тільки за той час, що я там працювала, провело три краудфандингові кампанії на платформі «Спільнокошт» і зібрало майже мільйон гривень. Це свідчить про те, що доброчинці довіряють чесним і незаангажованим медіа і готові підтримувати їх грошима.
Якщо говорити про бізнес, то крутим є приклад роботи ГО Gender Stream у Дніпрі, який очолює Ольга Полякова. Вона залучила гроші мережі магазинів Comfy під свій соціальний проєкт навчання самозахисту жінок «Бийся як дівчина».
— На вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?
— Важко сказати. Напевно, слово «достатньо» взагалі не може бути мірилом діяльності громадських організацій. Щойно ми почнемо думати, що робимо достатньо для подолання проблем домашнього насильства чи, скажімо, для викорінення сексизму в медіа — ми зупинимо процес трансформації країни.
Думаю, завжди можна робити більше. Зараз донори вимагають пояснити, яким чином той чи інший проєкт включатиме інтереси жінок і дівчат та інших вразливих груп. Це добре, що вони почали звертати увагу на такі речі. Інше питання — як ця частина працює. Часто дискриміновані групи, про які йдеться, навіть не залучені до процесу підготовки та втілення таких проєктів. Головний принцип — «Нічого про нас без нас» — має працювати.
— Що чи хто вас найбільше надихає у вашій правозахисній діяльності?
— Хтось у правозахисті сказали доречне слово «мережування». Я люблю комунікувати, об’єднуватися, залучати і залучатися. Спілкування з людьми мене надихає. Якщо говорити про людей, то це Катерина Левченко, Аксана Філіпішина, Андрій Куликов, Лариса Денисенко, мої колишні колежанки і колеги із Громадського радіо. Багато хто.
Не хочу називати багато імен, щоби нікого не забути. Але що до Катерини Левченко… це велике везіння для всього гендерного напрямку в нашій країні, що саме вона обіймає посаду Урядової гендерної уповноваженої.
Пані Катерина — фахова, а ще дуже гендерно сенситивна людина. В 2003 році вона захистила докторську дисертацію в Харківському національному університеті внутрішніх справ на тему «Управління процесами формування гендерної політики в Україні». Розумієте? У 2003 році питання гендерної політики точно було, як люблять казати, «не на часі». Взагалі в жіночий рух пані Катерина прийшла з академічної сфери. Це було на початку 90-х років. Я записала з нею цікаве інтерв’ю для сайту «Поваги». Дуже раджу до прочитання!
— Як змінилася ситуація з правами людини загалом і правами жінок зокрема після повномасштабного вторгнення?
— 24 лютого 2022 року армія Росії пішла у повномасштабний наступ на територію України. Чимало журналісток та інших працівниць медіа зіткнулися з низкою труднощів: вимушеним переселенням у інші регіони або за кордон, необхідністю самостійно дбати про дітей, літніх батьків, родичів з інвалідністю та домашніх тварин, повною чи частковою втратою джерел доходу тощо. Справжньою загрозою стали безпекові ризики життя і роботи в окупації, переслідування й тортури. Та навіть у таких умовах українські журналістки не припиняють виконувати свої обов’язки, висвітлюючи події в Україні. Крім зовнішнього фактору, перешкодою стає і невидимий ворог — застарілі патріархальні уявлення, досі вкорінені в Україні.
Наразі ми бачимо, що мобілізація чоловіків суттєво впливає на гендерний склад редакцій і на розподіл обовʼязків у колективах. Чоловіків у медіа бракує з низки причин. Серед них респондент_ки виділяють як виклики мобілізації, так і небажання офіційного працевлаштування й низькі зарплати.
Жінки переважають на керівних посадах редакцій, а власниками медіа здебільшого є чоловіки.
У загрозливих середовищах журналістки стають ще вразливішими до переслідувань. Напади часто мають гендерно зумовлений характер і супроводжуються дискредитаційними наративами, які спираються на патріархальні стереотипи, що переважають у суспільстві. Онлайн-атаки також можуть відображати чи підсилювати ширші культурні та політичні тенденції, в тому числі мізогінію, расизм, що посилює їхній негативний вплив. Онлайн-насильство проти жінок-журналісток є серйозною проблемою, що негативно впливає на свободу слова та професійне середовище медіа. Такі дії не тільки завдають шкоди самій журналістці, але й впливають на медіасередовище загалом, знижуючи бажання жінок брати участь у публічних дискусіях і висвітлювати гострі теми. Як наслідок, онлайн-насильство стає інструментом цензури та тиску, змушуючи журналісток цензурувати свою роботу або навіть іти з професії.
У 2023 році ГО «Жінки в медіа» спільно з Ларисою Компанцевою, завідувачкою кафедри стратегічних комунікацій Національної академії Служби безпеки України, опублікували дослідження «Недооцінена загроза: гендерна дезінформація щодо українських журналісток».
Дослідження, засноване на аналізі великих даних, показує, що Росія використовує гендерну дезінформацію, аби сформувати негативний образ гендерної рівності та ролі жінок у демократичних суспільствах, а також змусити українських журналісток мовчати.
Зокрема дослідження виявило такі наративи щодо журналісток з України, що містять гендерну дезінформацію:
— Наратив «Зробити кар’єру провідні українські журналістки можуть лише через стосунки з чоловіками». Поширювався щодо ведучої телеканалу «1+1» Наталії Мосейчук;
Таким чином формується образ журналісток як ворогинь України, поєднаний із закликами до фізичної розправи над ними та використанням доксингу в соцмережах. Виявлені наративи мають системний характер, що свідчить про можливу наявність єдиного технічного завдання з боку Росії з метою дискредитації українських журналісток за ознакою статі.
В Україні триває підготовка однієї з наймасштабніших правових реформ за останні десятиліття — рекодифікації Цивільного кодексу. Проєкт нового Цивільного Кодексу, зареєстрований у Верховній Раді під номером 14394 і ініційований Головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком, публічно подається як крок до модернізації приватного права та наближення України до європейських стандартів. Однак аналіз його положень, зокрема Книги 6 «Право сімейне», свідчить про серйозні ризики для прав людини та виконання євроінтеграційних зобовʼязань України.
Особливо критичною є ситуація для одностатевих пар і ЛГБТІК+ сімей. Запропоновані норми не лише не створюють механізмів правового визнання таких стосунків, а й фактично скасовують обмежені форми захисту, які існували завдяки судовій практиці.
Що змінює новий Цивільний кодекс
Чинне українське законодавство не передбачає реєстрації одностатевих шлюбів, однак допускає судове визнання факту сімейного життя через де-факто спільне проживання. Саме цей механізм залишався єдиним способом отримати мінімальний правовий захист у питаннях спадкування, соціальних виплат чи доступу до інформації про стан здоровʼя партнера або партнерки. У 2025 році суд уперше прямо визнав, що співжиття одностатевої пари може становити де-факто шлюбні відносини, що стало важливим кроком у розвитку правозастосовної практики.
Проєкт нового Цивільного кодексу пропонує визначати «фактичний сімейний союз» виключно як співжиття різностатевих осіб. Це означає, що одностатеві пари повністю виключаються з можливості бути визнаними сімʼєю — не лише як подружжя, а взагалі як сімейне обʼєднання. Таким чином держава позбавляє їх будь-якого правового інструменту захисту.
Окреме занепокоєння викликають положення щодо трансгендерних осіб. Проєкт передбачає автоматичну недійсність шлюбу з людиною, яка змінила стать, без чіткого визначення моменту такої зміни. Через це під загрозою опиняються навіть ті шлюби, які були укладені законно після зміни гендерного маркера в документах. Фактично створюється механізм примусового припинення шлюбів без урахування волі подружжя.
У сукупності ці норми означають не просто відсутність прогресу, а й реальний правовий відкат у сфері захисту сімейного життя.
Міжнародні та євроінтеграційні зобов’язання України
По-перше, Україна зобов’язана запровадити щонайменше одну таку правову модель як держава-учасниця Європейської конвенції з прав людини. Відповідно до статті 8, усі держави-учасниці мають обов’язок забезпечувати правове визнання та захист одностатевих відносин.
Для України це зобов’язання було підтверджене Європейським судом з прав людини у справі Maymulakhin and Markiv v. Ukraine. 1 червня 2023 року Суд встановив, що повна відсутність будь-якої форми правового визнання чи захисту одностатевих пар порушує статті 8 та 14 Конвенції, які гарантують заборону дискримінації та право на повагу до приватного і сімейного життя.
Протягом понад десяти років уряд України заявляв про намір запровадити цивільні партнерства для одностатевих пар. Перше офіційне зобов’язання з’явилося у Національній стратегії у сфері прав людини 2015 року, яка покладала на Міністерство юстиції обов’язок подати відповідний законопроєкт до 2017 року. Однак міністерство проігнорувало строк, пославшись на спротив кількох місцевих рад і громадських організацій.
У 2021 році нова стратегія знову передбачала запровадження правової рамки до грудня 2023 року. Цього разу суспільна підтримка була очевидною: кілька масштабних петицій зібрали понад 25 000 підписів у встановлений термін, а численні опитування підтвердили широку підтримку. Незважаючи на це, уряд так і не підготував законопроєкт.
Після повторних провалів уряду група із понад 20 народних депутатів підготувала альтернативні пропозиції. У результаті в парламенті були зареєстровані два законопроєкти: №9103 — 13 березня 2023 року та №12252 — 27 листопада 2024 року.
Обидва законопроєкти пропонують запровадження цивільних партнерств і визначають правовий статус зареєстрованих партнерів, їхні особисті та майнові права й обов’язки, процедуру та наслідки реєстрації й припинення партнерства, а також необхідні зміни до інших законодавчих актів. Головна відмінність полягає в тому, що законопроєкт №12252 пропонує інтегрувати цивільні партнерства до Сімейного кодексу, тоді як №9103 передбачав ухвалення окремого закону. Крім того, №12252 враховує напрацювання, що обговорювалися під час роботи над №9103, і містить точніший та ширший перелік змін до законодавства.
По-друге, Україна зобов’язана запровадити цивільні партнерства в рамках процесу інтеграції до ЄС та виконання вимог переговорної рамки ЄС.
14 травня 2025 року уряд України затвердив «Дорожню карту у сфері верховенства права». Цей документ визначає реформи, необхідні в межах розділів 23 («Судова система та основоположні права») і 24 («Правосуддя, свобода та безпека»).
Пункт 3.11 «Дискримінація членів ЛГБТІК-спільноти» визначає заходи з приведення законодавства та практики України у відповідність до європейських стандартів. Стратегічний напрям 2 передбачає забезпечення рівних прав для ЛГБТІК-осіб шляхом запровадження зареєстрованих партнерств. Строк виконання цього зобов’язання — третій квартал 2025 року.
Європейський парламент уже закликав Україну ухвалити законопроєкти №9103 та №12252 для забезпечення відповідності стандартам ЄСПЛ, зокрема у своїй Резолюції від 9 вересня 2025 року щодо звітів Єврокомісії за 2023–2024 роки про Україну. Втім, Верховна Рада і досі не вжила заходів для їх просування.
Варто також зазначити, що інтеграція до ЄС вимагатиме від України врахування практики Суду ЄС. Це стосується, наприклад, справи Coman, яка зобов’язує держави-членкині визнавати одностатеві шлюби, укладені в інших країнах ЄС, для цілей проживання, а також новішої справи Wojewoda Mazowiecki, яка поширює це зобов’язання на всі випадки, пов’язані зі свободою пересування в ЄС — навіть якщо обидва подружжя є громадянами держави-члена, де одностатеві шлюби не дозволені.
Що вже зробили правозахисні організації
Після публікації проєкту нового Цивільного кодексу правозахисні організації за ініціативи ГО «Точка Опори ЮА» розпочали скоординовану адвокаційну роботу. Європейських партнерів та міністерства закордонних справ було поінформовано з детальним поясненням, які саме євроінтеграційні пункти порушує законопроєкт. Відповідні матеріали були направлені до Європейської комісії, Ради ЄС, Ради Європи, а також до посольств і МЗС усіх країн — членів Європейського Союзу.
Паралельно відбулися установчі зустрічі з представниками і представницями правозахисних організацій для формування спільної стратегії комунікації. У результаті була підготовлена спільна заява, яку на момент публікації підписали 30 правозахисних організацій України.
Також було сформовано й поширено двомовний пресреліз для міжнародних медіа. Інформація про ризики законопроєкту №14394 уже зʼявилася у закордонних ЗМІ. Окремо були направлені листи до міністерств із проханням надати висновки до законопроєкту з формулюванням «потребує доопрацювання» через порушення євроінтеграційних зобовʼязань України. Тривають консультації з депутатами-союзниками у Верховній Раді щодо можливих подальших кроків.
Що можуть робити союзники та союзниці
Громадські організації та ініціативи можуть долучитися до адвокації, звернувшись із листами до народних депутатів та Комітету Верховної Ради з питань правової політики.
Важливо також поширювати спільну заяву правозахисних організацій, яка містить чітке пояснення, чому проєкт №14394 є неприйнятним. Публічна увага має значення: під дописами й новинами, що стосуються законопроєкту, варто відмічати залучених представників влади, зокрема Руслана Стефанчука та офіційні сторінки Верховної Ради України.
Організації й ініціативи з власною аудиторією можуть створювати власний контент — пояснювати, що відбувається з новим Цивільним кодексом і чому це важливо для європейського майбутнього України.
Чи будуть протести
ЛГБТІК+ організації вже напрацювали правки до законопроєкту та продовжують адвокаційну роботу на міжнародному рівні. Правозахисна спільнота отримала багато повідомлень від людей, готових виходити на вулиці. Наразі ухвалено рішення спостерігати за найближчими діями влади щодо законопроєкту №14394. У разі його подальшого просування без урахування євроінтеграційних зобовʼязань, питання публічних акцій знову буде винесене на обговорення.
Дослідження висвітлює досвід та виклики для жінок, які долучаються до Сил оборони України, зокрема у сфері рекрутингу, проходження служби та соціальних гарантій. В умовах низької суспільної підтримки ідеї загальної мобілізації особливої ваги набуває залучення до оборони вмотивованих фахівчинь. Аналіз показує наявність нормативних, соціокультурних та гендерних бар’єрів, що обмежують реалізацію потенціалу військовослужбовиць.
На основі інтерв’ю з військовослужбовицями та кандидатками до служби було сформульовано рекомендації для законодавчої та виконавчої влади, Міністерства оборони й медіа. Серед ключових пріоритетів — створення безпечного недискримінаційного середовища, оновлення нормативної бази, запровадження ефективних механізмів скарг і протидії домаганням, удосконалення соціальних гарантій та медичного забезпечення. Реалізація запропонованих заходів посилить кадровий потенціал Сил оборони та сприятиме формуванню армії, яка поважає гідність кожної людини й зміцнює обороноздатність України.
Ключові слова: жінки у війську, гендерні бар’єри, соціальні гарантії, мобілізація, всеохопна оборона.
ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ ЗМІСТ АБРЕВІАТУРИ СТИСЛИЙ ОГЛЯД ВСТУП МЕТОДОЛОГІЯ РОЗДІЛ 1. ПЕРЕШКОДИ ДЛЯ ЖІНОК У ВІЙСЬКУ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ, ІНСТИТУЦІЙНІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ 1.1 Ставлення населення України до мобілізації жінок та військової служби жінок 1.2 Соціокультурні бар’єри для жінок у війську 1.3 Інституційні та нормативно-правові бар’єри щодо військової служби жінок 1.4 Підсумки розділу 1 РОЗДІЛ 2. УЯВЛЕННЯ ЖІНОК ПРО ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ТА ДОСВІД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВИЦЬ 2.1 Чому жінки замислюються про вступ до війська і чому відмовляються 2.2 Уявлення про військову службу жінок, які розглядають її можливість Мотивація для вступу на військову службу Основні побоювання та переживання Стримувальні фактори та вагання Стратегії вибору підрозділу Очікування від військової служби 2.3 Підсумки розділу 2 ВИСНОВКИ РЕКОМЕНДАЦІЇ ПОСИЛАННЯ ДОДАТКИ Додаток А. Анкета опитування «Чи готові жінки йти у військо? Причини, що зупиняють» Додаток Б. Путівник для глибинних інтерв’ю з поточними військовослужбовицями (з 24 лютого 2022 року) Додаток В. Путівник для глибинних інтерв’ю з поточними військовослужбовицями, які прийшли не у гарячу фазу війни (у 2023–2025 або в 2018–2020) Додаток Г. Путівник для глибинних інтерв’ю з жінками, які планують вступ на військову службу Додаток Ґ. Перелік орієнтовних питань для експертних інтерв’ю
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
Це дослідження спрямоване на виявлення різноманітних бар’єрів (соціокультурних, нормативно-правових, інституційних тощо), які стають на заваді у реалізації військовослужбовицями свого потенціалу у Силах оборони України у складі різних видів/родів військ. На основі комбінування різних методів збору даних, а також дослідження комплексу попередніх тематичних звітів різних фахівчинь/фахівців та організацій, цей звіт покликаний виявити комплекс факторів, які спонукають чи, навпаки, стримують від військової служби громадянок України, які розглядали можливість укладення контракту із Силами оборони України; дослідити виклики і проблеми, які жінок хвилюють до початку військової служби, та їхню реальність у війську. З огляду на виявлені бар’єри сформовано низку рекомендацій до профільних органів державної влади, інших уповноважених органів та осіб.
Під час планування дослідження було сформовано такі завдання:
дослідити ставлення суспільства до мобілізації та військової служби жінок;
виявити інституційні, правові, соціокультурні та інші бар’єри, з якими стикаються жінки у військовій сфері;
зібрати та узагальнити досвід чинних військовослужбовиць і жінок, які лише розглядають можливість служби;
розробити рекомендації для удосконалення політик, процедур та практик у сфері оборони з урахуванням гендерної рівності.
У дослідженні застосовано комплекс підходів: гендерно-трансформаційний, гендерно чутливий, антидискримінаційний, а також антропоцентричний підхід.
Методологія дослідження ґрунтується на комбінованому підході, який поєднує кількісні (національне репрезентативне опитування, n=1000 осіб) та якісні (20 глибинних та 2 експертні інтерв’ю) методи, що застосовувалися паралельно. Методологічний інструментарій цих трьох підходів було узгоджено так, щоб отримані дані щодо однакових тематичних блоків можна було коректно порівнювати. Як додатковий метод було застосовано аналіз відкритих джерел, зокрема державної статистики, репрезентативних опитувань, адвокаційних ініціатив феміністичного руху (як-от тексти петицій) і законодавчих актів, пов’язаних із гендерною рівністю.
Окремі розділи дослідження стосуються виявлених бар’єрів, що стримують охочих долучитися до лав Сил оборони України, а також трансформаційного досвіду та практичного втілення цих бар’єрів під час дійсної військової служби окремих жінок.
На основі комплексу методів дослідження сформульовано низку висновків та рекомендацій.
Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.
Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.
Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: Докторка соціологічних наук Олена Стрельник. Гендерна експертка Ганна Гриценко.
У контексті повномасштабної війни росії проти України технологічний сектор набув стратегічного значення. Гендерно збалансована участь у контексті всеохопної оборони робить будь-яку галузь економіки стійкішою до різних викликів (напр., мобілізація, релокація) та дозволяє диверсифікувати ризики, пов’язані з залученістю людського капіталу в галузі. Це застосовно як до галузей, де традиційно домінують чоловіки, так і тих, де домінують жінки.
Залученість жінок у сектор оборонних технологій залишається низькою через системні бар’єри. Дослідження охоплює кабінетний та польовий етапи, включно з глибинними інтерв’ю та онлайн-опитуванням. Виявлено, що наявні гендерні стереотипи, непрозорість кар’єрного просування, низька репрезентативність, зокрема на лідерських позиціях, подвійне навантаження (включно з доглядовою працею) суттєво обмежують можливості для економічної участі жінок. Попри дефіцит людського капіталу, державна політика не передбачає системних заходів для інтеграції жінок у стратегічні галузі. Аналіз міжнародного досвіду свідчить про позитивний вплив гендерної рівності на інноваційність і стійкість сектору оборонних технологій.
Рекомендації охоплюють заходи для держави, бізнесу та громадянського суспільства, спрямовані на усунення бар’єрів, розвиток людського капіталу та формування інклюзивної кадрової політики. Гендерна інтеграція у сфері військових технологій є не лише питанням справедливості, а й стратегічною необхідністю для обороноздатності України.
Ключові слова: жінки, ринок праці, посилення економічної спроможності, розвиток людського капіталу, оборонні технології, війна росії проти України, Україна.
ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ ЗМІСТ АБРЕВІАТУРИ СТИСЛИЙ ОГЛЯД ВСТУП МЕТОДОЛОГІЯ РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ПЕРСПЕКТИВ ДЛЯ ЖІНОК, ЯКІ СТВОРЮЄ ЗРОСТАЮЧА ТЕХНОЛОГІЗАЦІЯ ВІЙНИ 1.1. Підсумки розділу 1 РОЗДІЛ 2. КЛЮЧОВІ БАР’ЄРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЖІНОК У ГАЛУЗІ НОВІТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ 2.1 Освітньо-професійні бар’єри 2.2 Особистісно-психологічні та соціокультурні бар’єри 2.3 Бар’єри під час пошуку роботи 2.4 Підсумки розділу 2 РОЗДІЛ 3. ПРОФЕСІЙНІ МОЖЛИВОСТІ ТА БАР’ЄРИ РОЗВИТКУ Й УТРИМАННЯ ПРАЦІВНИЦЬ НА РОБОЧИХ МІСЦЯХ У ГАЛУЗІ 3.1 Гендерна (не)рівність у доступі до професійного розвитку 3.2 Низький рівень залученості жінок до великих проєктів та недооцінювання експертності 3.3 Перспективи для зростання фаховості та компетентності на робочому місці 3.4 Непрозорість процедур кар’єрного просування 3.5 Недостатня підтримка керівництва та відсутність гендерно чутливих політик у компаніях 3.6 Потреба у постійному доведенні компетентності 3.7 Інфраструктурні та безпекові чинники 3.8 Поєднання роботи та догляду, подвійний тягар професійного розвитку 3.9 Підсумки розділу 3 РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ НАЙКРАЩИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ТА ЗАКОРДОННИХ ПРАКТИК ЗАЛУЧЕННЯ ЖІНОК ДО ГАЛУЗІ НОВІТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ 4.1 Гендерна інклюзія в оборонних технологіях на прикладі DIVERIS (ЄС) та Brave1 (Україна) 4.2 Аналіз найкращих українських практик 4.3 Підсумки розділу 4 ВИСНОВКИ I. Огляд поточного стану розвитку сфери новітніх військових технологій та перспектив залученості жінок у неї: II. Основні бар’єри до розширення економічних можливостей залучення жінок до галузі новітніх військових технологій: III. Професійні можливості розвитку та утримання працівниць на робочих місцях у галузі: IV. Аналіз найкращих національних та закордонних практик, підходів та рамок до залучення жінок до галузі новітніх оборонних технологій дозволяє виокремити наступні ключові складники, які сприяють цілісному, сталому та довгостроковому залученню жінок у цей сектор: V. Рекомендації щодо розширення економічних можливостей реалізації жінок у галузі технологізації війни ПОСИЛАННЯ ДОДАТКИ Додаток А. Анкета опитування «ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОСТУПУ ДО ЗАЙНЯТОСТІ В ТЕХНОЛОГІЧНОМУ СЕКТОРІ» Додаток Б. Правові рамки для забезпечення рівних прав і можливостей у галузі новітніх військових технологій та оборони Додаток В. Міжнародні приклади інституційної підтримки жінок у сфері оборонних технологій та оборони
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
Контекст. З початку повномасштабного вторгнення росії у 2022 році українське оборонне виробництво зросло у 35 разів шляхом тісної взаємодії оборонних компаній, державних структур і військових підрозділів. У зв’язку з повномасштабною війною технологічний сектор України набув стратегічного значення для оборони. Сфери ІТ, дронобудування, кібербезпеки та військової інженерії стали критично важливими для національної безпеки. Водночас участь жінок у цих галузях є темою недослідженою, зокрема через відсутність відкритих даних.
Це дослідження підтверджує припущення, що участь жінок є низькою через гендерні стереотипи, обмежений доступ до освіти та відсутність державної політики гендерної інтеграції. Міжнародний досвід (зокрема Швеції, країн ЄС і НАТО) демонструє, що гендерна рівність у сфері оборонних технологій підвищує інноваційність і стійкість сектору військових технологій. Україна потребує переосмислення кадрової політики у стратегічних галузях, зокрема через дослідження бар’єрів і розробку інструментів для розширення економічних можливостей жінок. Жінки у світі, зокрема в Україні, стикаються з обмеженим доступом до економічної участі через гендерні стереотипи, нерівність в оплаті праці та непропорційне навантаження з догляду.
До війни чоловіки домінували на ринку праці, особливо у високооплачуваних секторах. Повномасштабна війна загострила ці нерівності. Мобілізація чоловіків та вимушене переміщення створили дефіцит кадрів, що стимулює залучення жінок до традиційно «чоловічих» сфер. Очікується, що до 2032 року Україна потребуватиме 8,6 млн нових працівників, зокрема для відновлення країни, що вимагає активної інтеграції жінок та інших маргіналізованих та малозалучених груп населення. Залучення жінок до галузі новітніх військових технологій є не лише питанням професійної рівності, але й важливим завданням сучасної політики національної безпеки. У контексті євроінтеграції та виконання зобов’язань України щодо гендерної рівності це також відповідає принципам інклюзивності та сталого розвитку сектору безпеки й оборони. Всеохопна оборона як стратегія мобілізації всіх суспільних ресурсів для захисту держави передбачає рівну участь жінок у технологічному розвитку, що дозволяє розширити кадровий резерв, підвищити інноваційний потенціал і забезпечити більш збалансований підхід до вирішення стратегічних викликів.
Методологія дослідженняохоплює кабінетний і польовий етапи, включно з глибинними інтерв’ю (представники і представниці громадського сектору та бізнесу), а також онлайн-опитуванням працівниць сектору оборонних технологій та STEM. Це дозволило комплексно оцінити мотиваційні чинники, бар’єри та перспективи участі жінок у галузі.
Розділ 1. Огляд поточного стану розвитку сфери новітніх військових технологій та перспектив залученості жінок у неї.
Сектор військових технологій, зокрема виробництво БПЛА, стрімко розвивається, також і завдяки адвокаційній діяльності жінок щодо перспективності сфери ще до широкомасштабного вторгнення росії. Кількісна участь жінок залишається низькою — особливо на керівних посадах і серед засновниць бізнесів. Через дефіцит кадрів виробники розуміють перспективний потенціал залучення жінок, зокрема до виробництва, комунікації з розвитку партнерств, продажів, загального менеджменту. Державна політика не передбачає спеціальних заходів для розширення участі жінок у секторі. Нестабільність замовлень, заборона експорту та непрозорий розподіл ресурсів ускладнюють довгострокове планування і впровадження гендерно чутливих стратегій. Пілотні ініціативи, як-от Women in Drones, досвід окремих жінок-засновниць стартапів, керівниць бізнесів демонструють потенціал підтримки та визначають чинні стратегії. Перспективними напрямами є перенавчання жінок, інформаційні кампанії, підтримка жіночих стартапів та створення безпечних і гнучких умов праці, менторство та інформаційні кампанії про історії успіху жінок у технологічному секторі опору.
Розділ 2. Ключові бар’єри реалізації жінок у галузі новітніх військових технологій.
У системі всеохопної оборони обмежений доступ жінок до освіти та професійного розвитку в технологічному секторі суперечить принципу мобілізації всіх ресурсів. Освітні програми часто не враховують потреб жінок, є застарілими та негнучкими, що спричиняє відчуження та ризик відсіву. Понад 30% респонденток онлайн опитування вважають, що програми потребують модернізації. Особистісно-психологічні бар’єри, напр., синдром самозванця, соціальний тиск, суттєво обмежують участь жінок у військово-технологічних проєктах. Понад 40% опитаних жінок, які працюють у секторі, вказують на складність поєднання роботи з сімейними обов’язками, а 53% — на сумніви у власних силах ще на етапі навчання. Гендерні стереотипи та дискримінація при працевлаштуванні залишаються стійкими бар’єрами: 52% жінок відчувають тиск ще на етапі професійного самовизначення, а 18% — стикаються з упередженим ставленням роботодавців. Це знижує мобілізаційний потенціал держави та послаблює її обороноздатність. Гендерні стереотипи та упередження залишаються одним із найстійкіших бар’єрів для інтеграції жінок у галузі новітніх військових технологій. Низька репрезентативність створює «ефект меншості», що посилює тиск і ризик вигорання. Вертикальна сегрегація та «скляна стеля» обмежують доступ жінок до керівних посад, навіть за рівноцінної з чоловіками кваліфікації. Усе це призводить до втрати інноваційного та управлінського потенціалу жінок. У контексті всеохопної оборони гендерні стереотипи є не лише соціальною проблемою, а й стратегічним ризиком, що послаблює кадрову спроможність держави.
Розділ 3. Професійні можливості та бар’єри розвитку та утримання працівниць на робочих місцях у галузі.
Проведене дослідження засвідчило, що, попри поступове зростання кількості жінок у секторі, проблема стабільного професійного закріплення залишається невирішеною. Аналіз анкетних даних виявив спектр проблем, які безпосередньо впливають на мотивацію жінок залишатися в професії: від обмеженого доступу до можливостей розвитку і кар’єрного просування до низької підтримки з боку керівництва, непрозорих процедур підвищення та відсутності гендерно чутливих політик у компаніях. Зокрема, 56% респонденток відзначили нерівність у можливостях професійного розвитку, 45% — відсутність кар’єрного планування, а понад 40% — складність поєднання професійних та сімейних обов’язків. Ці показники свідчать, що навіть за умов поступової інституціоналізації гендерної рівності на рівні дискурсу, реальні умови праці жінок у галузі залишаються асиметричними. Водночас результати дослідження демонструють, що роботодавці, які впроваджують програми навчання, гнучкі форми зайнятості та безпекові стандарти, мають вищий рівень кадрової стабільності та нижчий показник плинності персоналу. Отже, ефективність залучення жінок у сферу новітніх військових технологій безпосередньо залежить від того, наскільки системно компанії інтегрують підходи до гендерно чутливого розвитку персоналу, орієнтованого на довгострокову професійну реалізацію.
Розділ 4. Аналіз провідних національних та міжнародних практик залучення жінок до сфери новітніх військових технологій.
На основі проведеного аналізу було ідентифіковано ключові чинники, що сприяють сталому залученню жінок до галузі оборонних технологій: синергія між зацікавленими сторонами через різноманітні формати міжсекторальної співпраці; єдина ціннісна та нормативно-правова рамка, яка забезпечує узгодженість підходів до гендерної інтеграції; посилення інституційної спроможності шляхом впровадження гендерного мейнстримінгу в усі аспекти операційної діяльності та управління людським капіталом; підтримка маломобільних, маргіналізованих та мало представлених груп населення через програми навчання, перекваліфікації та розвитку людського потенціалу. Попри наявність окремих успішних ініціатив розширення економічних можливостей жінок в Україні, у сфері новітніх військових технологій сталих та системних практик такої підтримки не було виявлено. Наявні приклади мають фрагментарний характер, обмежене масштабування, сильно залежать від іноземного донорського фінансування. Необхідна розробка державної стратегії для розширення економічних можливостей жінок у сфері оборонних технологій.
Висновки і рекомендації.
Сформульовано низку рекомендацій для держави, бізнесу та громадянського суспільства щодо розширення участі жінок у сфері оборонних технологій. Для державних органів пропонується імплементація стандартів гендерної рівності, що вже детально передбачено в Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року, а також розвиток формальної та неформальної освіти, створення програм перекваліфікації, запровадження грантів на дослідження та інноваційне виробництво для дівчат і жінок у галузі новітніх військових технологій. Підтримка державою жіночих стартапів через ініціативи типу BRAVE1, інвестиція у безпеку виробництва, наприклад, вентиляція приміщень та сховищ є важливими для прийняття рішення жінками перевчитися на професію у виробництві технічних засобів ведення війни. Особливу увагу треба приділяти підтримці жінок, які можуть підлягати інтерсекційній дискримінації, зокрема ВПО, матерів, які самостійно виховують дітей та жінок, які виховують дітей з інвалідністю. Бізнесу рекомендовано впроваджувати інклюзивні політики найму, створювати гнучкі умови праці, підтримувати жіночі професійні спільноти, менторство жінок, які вже досягли успіху в секторі новітніх військових технологій, здійснювати гендерний аудит та формувати нові наративи про роль жінок у сфері безпеки й технологій. Громадянське суспільство, зокрема професійні асоціації виробників, які працюють над збільшенням технологізації війни, можуть зосередитися на популяризації участі жінок у галузі новітніх військових технологій, реалізації інформаційних кампаній, масштабуванні публічних заходів, медіапроєктів та розвитку менторських програм.
Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.
Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.
Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.
Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: Докторка соціологічних наук Олена Стрельник. Гендерна експертка Ганна Гриценко.
Вже сьомий рік поспіль експертний ресурс «Гендер в деталях» має рубрику #сексизм_патруль, аби привертати увагу до сексизму в публічному просторі. І вже втретє ми збираємо ці випадки в підсумкову статтю, аби обрати еталонного печерного жителя в антипремії «Сексист року». Цьогоріч ми додали ще й номінації антипремії. Виокремили гомофобію, сексизм в рекламі та інституційну недбалість. Знайомтеся з прикладами, аби незабаром проголосувати в соцмережах «Гендер в деталях» за «переможця» – того самого «Сексиста року-2025».
Насильство починається з сексизму
Розпочинаємо цей матеріал не просто з випадків сексизму, а з найжорстокіших і найгірших наслідків цього сексизму. Згідно з пірамідою насильства, навіть на перший погляд «невинні» жарти (в основі піраміди) призводять до того, що в суспільстві толеруються насильницькі дії щодо групи, над якою жартують. Таким чином насильства стає все більше (вершина піраміди).
От і маємо цьогоріч кілька жахливих історій – все починається з сексизму, а закінчується зґвалтуванням чи іншими проявами насильницької поведінки. На жаль, це навіть не всі історії, а лише ті, які набули найбільшого резонансу. Скільки історій залишилося не сказаними, можемо лише уявляти.
Фотограф Олександр Ктиторчук: за зґвалтування – до вʼязниці
Почався рік з відносно хорошої новини, яка дала надію, що епоха безкарності минула. Фотографа Олександра Ктиторчука засудили на 12 років і 10 місяців за зґвалтування та розбещення неповнолітніх дівчат. Суд розглядав справу понад чотири роки. Тож, третину передбаченого строку він вже відбув в ув’язненні, коли сидів у СІЗО під час судового процесу.
Також Ктиторчуку заборонили обіймати посади чи займатися діяльністю, пов’язаною з роботою із малолітніми та неповнолітніми, строком на три роки.
За інформацією слідства, з 2016 року підозрюваний «скоював розбещення стосовно неповнолітніх і малолітніх дітей» у своєму автомобілі та фотостудії. Зокрема, серед постраждалих 15-річна киянка, 17-річна дівчина «та інші невстановлені малолітні дівчата на території Києва та Обухівщини».
Режисер Андрій Білоус: найвідоміший підозрюваний ґвалтівник року
Це історія не просто про сексизм. Це історія про чоловіка, який, маючи владу, систематично схиляв студенток до статевих стосунків без їхньої добровільної згоди. Серед них – навіть неповнолітні.
На початку року Андрія Білоуса – режисера, директора та художнього керівника «Молодого театру», викладача КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого звинуватили у сексуальних домаганнях. Все почалося з того, що одна з його студенток поширила в соціальних мережах відео, де розповіла про недоречну увагу з його боку, флірт, інтимну переписку, ініційовану ним.
Це запустило масштабну акцію підтримки постраждалих від насильства: публічні люди розповідали про свій досвід взаємодії з режисером або в цілому про домагання в театральній сфері чи шоу-бізнесі.
Студент(к)и та актор(к)и виходили на акції під Молодим Театром у Києві та біля КМДА, вимагаючи звільнення режисера з посад. Спочатку його відсторонили, але вже через місяць він поновився на посаді художнього керівника. КМДА пояснила це тим, що в його контракті не прописана відповідальність за «аморальні вчинки», а офіційної підозри від поліції на той момент ще не було.
Після повторних протестів, Білоус звільнився з театру «за угодою сторін». Попри це, режисера не «скасували» зовсім: у вересні стало відомо, що він ставить п’єсу у театрі «Культ», а в жовтні він анонсував відкриття власного театру.
Втім, невдовзі, йому вручили підозру у систематичному сексуальному насильстві щодо студенток, починаючи з 2017-го року. Зараз триває слідство, а підозрюваний перебуває під арештом без права внесення застави.
Ми сподіваємося, що справа матиме справедливе вирішення.
Важливо зазначити, що Андрій Білоус міг так діяти зокрема через те, що суспільство і інституції толерували це.
КМДА – не звільняли, бо «аморальна поведінка» не прописана в контракті.
МОН не створили алгоритмів реагування на сексуальні домагання в стінах навчальних закладів.
Театри продовжили співпрацю з ним, попри його репутацію і скарги на нього.
Ці всі інституції – гідні номінанти нашої антипремії. На них – провина за десятки зламаних доль молодих дівчат, жінок та інших постраждалих від насильства.
Таксист Bolt вдарив співачку Тоню Матвієнко
Наприкінці червня співачка, Заслужена артистка України Тоня Матвієнко опублікувала пост, в якому розповіла, як поїздка на таксі завершилася для неї побиттям від водія. Спочатку він грубив жінці на прохання зачинити вікно, після відмовив зупинити авто, аби пасажирка вийшла.
«Довелося відчинити двері на ходу. Лише тоді він зупинився. Я вийшла, грюкнула дверима», – написала співачка.
Після цього водій вийшов з машини і вдарив Антоніну в голову, а потім у плече.
«Я звернулася до правоохоронних органів. Ця доба для мене була приниженням і шоком! Ця історія — не для хайпу. Я не хочу запитів на коментарі від ЗМІ. Я просто знаю, що я — не єдина. Таких випадків багато. І ще більше тих, хто після них нічого не говорить, бо «нічого не доведеш». Камер не було. Свідків не було. У водія своя історія. Заява написана», – зазначила Матвієнко.
Після цього у компанії Bolt зазначили, що у результаті внутрішнього розслідування обмежили доступ водія до платформи. А поліція повідомила, що затримала нападника. Ним виявився 63-річний місцевий мешканець. Дізнавачі Печерського управління поліції відкрили кримінальне провадження за статтею про побої і мордування.
Номінація: «САМ СОБІ СЕКСИСТ»
В цій номінації зібрані випадки висловлювань від публічних осіб від власного імені. Схоже, вони вирішили, що хороша репутація зараз не в моді.
Письменник Юрій Винничук, стереотипи і звинувачення постраждалих
Одразу в двох скандалах цьогоріч засвітився письменник, журналіст Юрій Винничук. У січні він намагався недолуго виправдати використання штучного інтелекту для обкладинки антології видавництва «Абабагаламага». Винничук був упорядником видання.
Крім того, що використано ШІ – ілюстрація є копією (з незначними змінами) чужого арту, який кілька років існує на Pinterest. Ця деталь в технічній інформації про книгу не зазначена.
У виданні «Збруч» вийшла колонка Винничука під назвою «Великий і Жахливий ШІ». Певно не знаючи, як виправдати плагіат та монетизацію ШІ-ілюстрацій, Юрій Винничук написав наступне:
«…ми звернулися до Великого і не капризного Ші, в якого ніколи не болить голова, який ніколи не настільки зайнятий, аби відмовити, немає у нього ані місячних, ані короткої пам’яті…».
Треш, угар, мізогінія. І жахлива неповага до всіх ілюстраторів/-ок.
Вже за місяць Винничук знову виліз з печери, щоб нагадати про себе. На сторінках того ж видання «Збруч», він опублікував колонку «Була колись розпусна епоха», надихнувшись історією Андрія Білоуса та хвилею зізнань постраждалих після суспільної підтримки.
Цю колонку можна розбирати на цитати, і вішати на дошку ганьби.
«Мені теж було б неприємно, якби мене спробувала погладити якась цьоця. Але в моїй юності усе це було буденною справою. Ні, мене ніхто не гладив, але вчителі не раз пригортали учениць, плескали їх по сідничках, щипали. Той викладач фізики – дуже милий дотепний дядечко – міг підійти до учениці і гладити її по спині, по шиї, навіть під шиєю, при цьому щось напучуючи. Весь клас сміявся, дівчина шарілася».
Як вам цей шедевр? В «золоті часи» молодості Винничука всі всіх чіпляли і цілували, ляскали по сідницях, залицялись – і це було нормальним. Викладачі його університету коментували груди студенток, а шкільні вчителі – сідниці неповнолітніх дівчат. І ніхто не жалівся!
«В порядку речей була ще одна сторона сексуального надуживання: переспати з п’яною, практично непритомною дівчиною. Ніхто це тоді не вважав зґвалтуванням. Якби дівчина написала заяву в міліцію, з неї б лише посміялися. Зараз навіть через десять-двадцять років після події можна заявити про ґвалт і добитися покарання. І навіть при відсутності доказів. Є лише її слово проти його слова»..
Як вам такі «милі» жаління щодо часів, коли зґвалтування були нормою? Так шкода, що зараз не так, егеж? Раніше всі мовчали про домагання, пан Юрій тішився. Тепер би варто помовчати пану Юрію, щоб нарешті потішилися і ми.
Психолог Олег Чабан і «справжній» рецепт щастя на національному телеканалі
Олег Чабан — доктор медичних наук і психіатр — в ефірі «Сніданку з 1+1» відзначився сексизмом. На його думку, сімейне щастя та щастя в парі залежить від жінки, а не від чоловіка (думка про існування одностатевих пар не допускалася), і до того, саме для жінки – створіння емоційного – щастя важливіше, аніж для чоловіка.
Крім того, Чабан навів статистику (джерело якої невідоме), згідно з якою, найщасливіші люди – «замужні жінки»
На сексистський ефір звернула увагу медична журналістка Дарія Озірна. Цікаво, як цей ефір співвідноситься із дотриманням індексу гендерної рівності в медіа?
Правознавець Василь Шакун і сексистська співбесіда
15 січня 2025 року під час співбесіди на посаду судді КСУ Юлія Кириченко, членкиня правління Центру політико-правових реформ та радниця голови ВРУ, почула дещо… «цікаве» від одного з членів Дорадчої групи експертів.
«Ви повинні були доглядати за дитиною згідно з чинним законодавством, а те, що ви суміщали і працювали – це, на мій погляд, не зовсім правильно» – висловився Василь Шакун.
На що отримав зворотнє запитання:
«Чи правильно я розумію, що жінка у відпустці по догляду за дитиною повинна лише доглядати за дитиною і стояти на кухні? А у вільний час не може займатися науковою чи громадською діяльністю?»
Модераторка змінила хід розмови, але питання залишилося відкритим: чому досі вважається, що кар’єра і материнство – речі несумісні?
Доки суспільство ставитиме під сумнів право жінки бути активною у декреті, а чоловіків ігноруватиме в контексті батьківства, рівність лишатиметься лише словом.
Письменник Андрій Кокотюха і чергові насмішки над словом «членкиня»
Знову за рибу гроші. Вічна тема – фемінітиви. Саме їх обговорювали в ефірі радіо «Київ». Ведучий Сергій Смальчук запросив до дискусії письменника Андрія Кокотюху та поетку Тетяну Власову. Що тут обговорювати, – думаєте ви (і ми теж!) – фемінітиви давно закріплені у правописі і не викликають питань у освічених людей. Але Андрій Кокотюха знову виліз з печери, щоб вкотре відзначитися:
«Зараз жінки опанували значно більше професій, а отже ці професії і повинні називатися в жіночому роді. Членкиня — це не професія, так само як і член».
Тетяна Власова намагалась опонувати, пояснюючи, що фемінітиви — це не покручі, а абсолютно нормальні і навіть вже звичні слова. Її ремарку про те, що сміх дорослих чоловіків над словом «членкиня» ідентичний сміху молодших школярів над словом «член», чоловіки проігнорували.
На початку ефіру ведучий представив Кокотюху, як найплодовитішого письменника України, адже він випустив вже 103 книги. Схоже, пану Андрію через творчий конвеєр часу на вивчення правопису та формування поваги до людей не лишається.
Виконавиця Катерина Павленко – не членкиня, а член
В одному вагоні «фемінітивоненависників» з Кокотюхою їде суддя Нацвідбору на Євробаченні-2025, солістка гурту Go_A Катерина Павленко. Вона зробила публічне зауваження ведучій передшоу Ганні Тульєвій.
«До мене два краші приєдналися, це членкиня журі Катерина Павленко і головний дример країни Melovin… Як вам тут атмосфера?», – звернулася під час ефіру до зірок Тульєва.
На що Павленко відповіла:
«Атмосфера чудова, але я хочу зазначити, що я позиціоную себе як “член”, тому не називайте мене членкинею».
Після цього соцмережі вибухнули мемами і жартами. Втім, ми думаємо, що в цьому випадку сміху стільки ж, скільки і суму. Адже відмова вживати фемінітиви відносно себе цілком може бути проявом внутрішньої мізогінії.
Телеведучий Антін Мухарський і ганебні жарти про сексуальні домагання
Не вперше актор, письменник і телеведучий Антін Мухарський потрапляє в ряди номінантів антипремії. Після цього допису, ми прийшли до висновку, що залишатися з ним в одному просторі чи темному провулку точно не варто.
Мухарський в своїх соцмережах заявив, що сексуальні домагання – основа мистецтва.
Він стверджує, що в акторській професії гра кохання, включно з імітацією інтимних сцен, є частиною роботи. На його думку, саме через це акторів можна називати «повіями в хорошому розумінні цього слова».
Це так Мухарський опосередковано висловився щодо публічних звинувачень викладачів Андрія Білоуса та Юрія Висоцького. Попри хвилю критики в соцмережах за цю позицію, Мухарський не став видаляти свій допис, підкресливши, що його думка базується на досвіді роботи в театральній сфері. Не знали, що в театрі існує професія мерзотника.
Гінеколог Дмитро Олександрович і жарти про мастурбацію на гінекологічному кріслі
«Щоб відсвяткувати 14 лютого… Запишись на прийом до гінеколога», – відео з таким закликом опублікував у себе на сторінці акушер-гінеколог Дмитро Олександрович з метою реклами. Більшість коментатор_ів вважають цей ролик вдалим жартом.
Інше говорить статистика, яку наводить Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем»: у 71% випадках насильства українські жінки особисто зіштовхнулися із випадками сексуального насильства (зґвалтування, сексуальні домагання тощо) на вулиці чи у громадських місцях.
До переліку останніх, зокрема, належать медичні установи.
Таким чином подібні «жарти», особливо від лікар_ів, не лише можуть стати тригером для жінок, які постраждали від подібного досвіду, а й викривлюють поняття норми.
«Психолог» з TikTok Дмитро Асмагілов і народження дітей чоловіками
Все ще живете з архаїчною думкою, що народжують дітей жінки? Сучасних «психологів» на вас немає! Ось, наприклад, Дмитро Асмагілов опублікував «шедевральне» відео, в якому стверджує, що «… Жінка – це чаша, яка виношує та виштовхує дитину. А ВНОСИТЬ ЖИТТЯ — ініціює його — в цю чашу саме Чоловік». На думку «психолога» чоловіків грабують і «вішають матріархальну локшину на вуха».
Не знаємо, як у інших чоловіків, але у Дмитра точно хтось дещо вкрав. Наприклад, раціональне мислення та здатність закривати рота перед тим, як з нього вилітає всяка дурня.
Дмитро позиціонує себе як «психолог правди», має розвинені соцмережі і публікує дуже багато контенту. Наприклад, в іншому відео він говорить про те, що «чоловік і жінка – це різні раси», тому їм не можна жити разом, бо це «пряме тупе безпосереднє зло» (а ми власне такої ж думки про його відео). У відео про мізандрію Асмагілов заявляє, що варто чоловікові почати любити жінку, так він одразу починає ненавидіти чоловіків. Словом, в його відео дуже багато такого, від чого очі вилазять на лоба, а волосся стає дибки.
Ми навіть не знаємо, відносити це до сексистського крінжу чи скинутись на будиночок з фольги, бо шапочка вже явно втрачає потенціал.
Суддя Петро Тишкун та «адвокиці»
Суддя з Рівненщини Петро Тишкун у дописі в Threads згадав адвокат_ів і юрист_ів, а жінок у цій професії ласкаво охрестив «адвокицями».
Певно відкриттям для нього стало те, що не всі жінки мріяли про таке «ніжне» звертання від судді. Зокрема, юристка та адвокатка Тетяна Олховікова звернула увагу на дивний вибір лексики Тишкуна.
«Представник судової влади – уособлення справедливості та неупередженості називає адвокаток: «Адвокиці»!!!!», – обурилася вона.
Після цього Тишкун заявив, що ці жінки ненавидять чоловіків, а він усе зробив правильно й узагалі буде так поводитися й надалі. Бо хто тут справжня жертва? Правильно – Петро, якому довелося вистояти перед «бурхливим, щільним і незамутненим потоком мізандрії»!
Що ж, пане адвокІт, вибачте, що жінки знову так нахабно вимагають нормального людського ставлення.
Фермер Віктор Гончаренко про жінок-трактористок
Віктор Гончаренко, президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України, поділився на своїй сторінці роздумами про стан нації. Він змалював образ жінки як фізично нездатної до важкої праці. Чим заперечив професійну мобільність, багатогранність здібностей і право на вільний вибір.
Гончаренко відтворює застарілі стереотипи про «тендітність» жінок та протиставляє їх «справжній» фізичній праці, водночас ігноруючи очевидний факт: сучасна аграрна техніка, як і весь агросектор, істотно змінилися. Робота механізаторки у XXI столітті – це не радянські уявлення про лом і мазут, а професія, що передбачає технічну компетентність, аналітичні навички та сучасну інфраструктуру.
Також вражає візуальний супровід допису. Об’єктивація жінок та порушення етичних стандартів публічної комунікації тепер входять до посадових обов’язків?
Сільські жінки вдосконалюють свій бізнес, розвивають його. Фермерки змінюють підходи від важкої ручної праці до механізованої і автоматизованої, стають лідерками у аграрному бізнесі, беруть участь у виставках, форумах, експортують продукцію і наповнюють продовольчий ринок України.
Але хіба це зупинить ідею, час якої настав, аби виплюнути черговий сексизм на публіку?
Легкоатлет Вадим Кравчук і вибачення за сексистські висловлювання
В коментарях під постом «Суспільне Спорт» в Instagram, в якому жіноча збірна України з футболу засудила сексистські висловлювання президента «Інгульця» Олександра Поворознюка, стрибун у висоту Вадим Кравчук написав, що «не рівняється жінка з чоловіком».
Проте після того як президентка Федерації легкої атлетики України Ольга Саладуха публічно висловила своє обурення висловлюваннями Кравчука, він видалив свої коментарі та опублікував допис, де вибачився перед жінками й підкреслив, що не є сексистом, а лише неправильно доніс свою думку.
«Будь-які слова будуть звучати, як виправдання, але моя думка полягала в тому, що зараз важко зрівняти чоловічий футбол та жіночий адже більшість чоловіків не мають змоги брати участь у змаганнях та тренуваннях, бо захищають нашу країну», — написав легкоатлет.
Втім зараз бачимо, що цього допису немає на сторінці спортсмена. Можливо, стрибати йому набагато легше, ніж розбиратися в тому, як змінився світ?
Івано-Франківські депутати і вимога заборонити аборти
27 червня, під час засідання міської ради, 23 із 30 депутат_ів проголосували за звернення щодо «захисту життя людини від зачаття до природної смерті». Ініціатор звернення до ВРУ — депутат Ярослав Дубас.
Звернення містить такі вимоги:
– заборонити аборти в Україні;
– відновити Міністерство у справах сім’ї;
– запровадити в освітні програми підготовку молоді до створення сім’ї;
– фінансово підтримувати народження дітей: 100 тис. грн за першу дитину, 200 тис. грн – за другу, 300 тис. грн – за третю і наступних;
– надавати безкоштовне житло родинам з п’ятьма і більше дітьми.
Звернення передбачає також зміни у Конституції – зокрема, фіксування права на життя із момента зачаття.
Депутат Юрій Лозяк виступив із зауваженнями, апелюючи до досвіду європейських країн, а також уточнивши, як бути із вагітністю, що настала внаслідок зґвалтування. Дубас відповіді уникнув.
Дав бог зайку, дасть і лужайку? Скоріше дав бог мандат, а повагу до людей не дав. І аналітичним мисленням теж трохи обділив.
Політик Ігор Шевченко та сексизм до журналістки
Політик, колишній Міністр екології та природних ресурсів України Ігор Шевченко вдався до сексизму щодо журналістки Руху ЧЕСНО. Вона запитала його про фінансові звіти партії «Антикорупційний фронт». Формально партія показує «нульові» витрати, хоча веде активну діяльність: банери у центрі Києва з QR-кодами, що ведуть на сайт та Facebook-реклама на понад $3,5 тис.
Шевченко заявив, що борди оплачував самостійно від імені ГО та дозволив собі зверхність до журналістки:
«Ви тіпа ідеалісти, ви тіпа принципові і так далі. Так само як шабуніни-шмабуніни… Це просто вам, як молодій хорошій дівчинці, яка намагається там до чогось докопатися, я просто прошу вас, щоб ви думали масштабніше, системніше»
Після цього Шевченко передзвонив і заявив, що «краще буде вносити гроші в партію, аби потім не мати таких розмов».
Нардеп Олексій Гончаренко та ейджизм щодо молодої спеціалістки
Депутат Верховної Ради України Олексій Гончаренко став одним з тих, хто розгорнув інформаційну атаку проти Катерини Михалко – виконавчої директорки державного оборонного об’єднання «Технологічні сили України».
«Як думаєте, що треба робити, щоб в 24 роки обіймати посаду виконавчого директора об’єднання підприємств ОПК “Технологічні сили України”, яке відповідає за експорт зброї?… Тобто фактично стала директором в 22 роки! Ну і до цього всього – структури, яка відповідає за експорт зброї», – написав іронічний пост в фейсбуці Гончаренко.
Окрім нього, ненависницькі пости написали такі сумнівні персонажі, як Шарій, Олешко, Дубинський та ще з десяток проросійських телеграм-каналів із мільйонною аудиторією. У своєму дописі Катерина зазначила, що її діяльність може не подобатися лише одній категорії – ворогу.
«Для мене честь — бути громовідводом для покоління молодих жінок, які прагнуть працювати в сфері національної безпеки. Я витримаю. Щоб їхній шлях був легшим», – зауважила у своїх соцмережах Катерина.
На її захист виступили як впливові жінки, зокрема Севгіль Мусаєва, українська журналістка, головна редакторка «Української правди», так і чоловіки.
Так, Валерій Пекар наголосив:
«Для мене це навіть не про сексизм чи ейджизм, а про неприйняття майбутнього. Тому що можливість бути молодим і крутим (тим більше молодою і крутою) — це про соціальні ліфти. Ми в Україні сильно недооцінюємо відкритість наших соціальних ліфтів. Чимало людей реально не розуміють, що вона існує».
На підтримку Катерини також висловилися народний депутат Ярослав Железняк та колишній очільник Нафтогазу Андрій Коболєв.
Молода жінка на керівній посаді в оборонній сфері — не «помилка системи», це її потенційне оновлення. І ми маємо підтримувати тих, хто цю систему намагається зробити ефективнішою, а не спалювати їх у вогнищі стереотипів.
Отець Дмитро Романко і спроби подолати демографічну кризу
Репродуктивний тиск від священика – історія не нова. Але тепер любов до Бога чи до України вимірюється формулою: «жінка + народження мінімум трьох дітей = її місія виконана». Але це не точно.
Отець Дмитро Романко написав допис у Threads, у якому зазначив, що «відмова від народження 3+ дітей робить загибель наших військових даремною».
Що ж, ми так розуміємо пан Дмитро вже сам виносив і народив троє дітей, що отримав право розповідати іншим, що їм робити та ще й в такій маніпулятивній формі – посилаючись до загибелі військових. Нічого святого.
Політик, журналіст Дмитро Корчинський та ядерна суміш расизму, сексизму, гомофобії, релігійної нетерпимості та антилюдяності
Дмитро Корчинський вже давно відомий своєю думкою, що бути жінкою – образа та приниження. Раніше він заявляв, що потрібно ввести заборону на вивіз дітей з України, заборонити їм чути польську чи німецьку мови, а ще знизити мобілізаційний вік до 14 років. Захисни_ці прав ЛГБТ+людей для нього – необільшовизм і небезпечна «єрунда». А ще: «Жінки — знаряддя диявола», «жінки завжди були “окрасою” та рушійною силою всіх терористичних організацій», «гіршими за жінок, можуть бути тільки чоловіки подібні до жінок».
А в цьому році на своєму ютуб-каналі Корчинський виплюнув чергову жінконенависницьку промову:
«ТЦК змушує наших чоловіків бути чоловіками. Я вірю, що дуже багато наших чоловіків хотіли би бути жінками. Поїхати собі закордон, принижуватись перед нашими братами поляками чи перед німцями», — сказав він.
Також Корчинський не гребував співпрацею з Андрієм Білоусом:
«Знаменитий режисер Андрій Білоус розпочав у КУЛЬТ театрі репетиції нової постановки вистави «Віденська кава», за моєю пʼєсою. Вірогідно, ця вистава стане сенсацією другої половини нинішнього театрального сезону», – хизувався у своєму телеграм-каналі Корчинський.
Сам себе Корчинський називає майстром політичної провокації, філософом та народним будителем. Втім нам лишається лише порадіти, що ця людина не обіймає посади в уряді, і його заяви настільки за межами божевілля і дрімучої архаїчності, що він залишається в позиції політичного фріка.
Народний артист України Богдан Бенюк і захист викладачів, яких звинувачують у сексуальних домаганнях
Ще одним захисником викладачів, підозрюваних у зґвалтуваннях став Народний артист України Богдан Бенюк. В інтерв’ю з журналісткою Аліною Доротюк він закликав утриматися від поспішних висновків та відмовився коментувати скандали навколо своїх колег. Бенюк додав, що готовий обговорювати ситуацію лише після закриття справ кожного з акторів-викладачів.
«Це ж ми не говоримо про викладання акторської майстерності, а говоримо про ті речі, які не доказані, але “роздуті” засобами масової інформації. Поліція, яка робила дослідження і розслідувала ці справи, не дала ніякого заключення, що це було. Якщо триває розслідування, то чого ж ми зараз говоримо про них?», — заявив актор.
У своїх висловлюваннях Бенюк також ставить під сумнів обґрунтованість подібних звинувачень загалом.
«Не треба звертати на це увагу. Висоцький — хороший спеціаліст. Те, що вони говорять — це внутрішня кухня, яку має розхлібати Висоцький і ті невдалі студентки, студенти, яких в університеті дуже багато», — йдеться у заяві.
Після інтервʼю Аліна Доротюк зазначила, що не погоджується з позицією актора та не буде «покривати насилля». Називаючи домагання «внутрішньою кухнею», Бенюк фактично знецінює досвід постраждалих студент_ок та відкидає їхнє право на публічний захист.
«Тут видно одразу пієтет до Висоцького і решти «старої гвардії», яких, буцімто, звинувачують несправедливо. Розслідування і справді триває. Але чи впевнена я у справедливості вироку? Вже ні… Обвинувачень не одне, і не два, і навіть не три. А десятки!…», – написала в своєму телеграм-каналі журналістка.
Номінація: «ІНСТИТУЦІЙНА НЕДБАЛІСТЬ»
В цій номінації не просто особиста думка. Тут зібрані випадки, коли цілі інституції або транслюють сексизм, або ж підтримують його мовчанням.
Не лише Білоус — звинувачення у домаганнях викладачів КНУКіМу
Після відсторонення Андрія Білоуса від роботи в Київському університеті ім. Карпенка-Карого стало відомо про неетичну поведінку й інших викладачів навчального закладу.
Наприклад, актора Юрія Висоцького звинуватили у домаганнях та психологічному тиску щодо студентів та студенток. Один зі студентів Остап Вакулюк зазначив у соцмережах:
«От показуєш ти якийсь етюд разом з однокурсниками, всім він каже про якісь побажання, зауваження, побажання, а тобі — ні слова. І так могло тривати тижнями — таке собі покарання мовчанням».
Також свідки розповідають, що викладач часто обирав студентку (або кілька), які мали сидіти поруч з ним, і міг «класти руки» їм на коліна або «міцно обійняти».
29 січня акторка та колишня студентка КНУКіМ Єлизавета Яковишина розповіла про сексуальні домагання з боку викладача та режисера Олександра Балабана. Вона повідомила, що викладач робив студенткам «антицелюлітний масаж» у закритих аудиторіях, принижував їх, називаючи «повіями» та «бл***ми», а також нав’язував власні погляди на особисте та інтимне життя акторок.
Реакція суспільства — обурення, а як щодо реакції університету? Наразі немає інформації щодо офіційного відсторонення Юрія Висоцького від викладання, а Олександр Балабан наразі не працює на посаді (хоча кримінальне провадження й досі не відкрите).
Домагання в Українському католицькому університеті – мовчати не можна реагувати?
У жовтні колишня асистентка Українського католицького університету заявила про сексуальне насильство з боку колеги — за її ж словами, цей чоловік продовжує працювати в університеті, а кримінальну справу закрили. Своєю історією жінка поділилася анонімно у виданні «Wonderzine Україна».
За її словами, тоді керівництво університету вирішило ініціювати комісію – до її складу запросили переважно жінок і психолога. Комісія працювала близько місяця, і в кінцевому рішенні визнала лише факт «психологічного насильства».
За словами дівчини, поки вона очікувала на його звільнення, неодноразово чула зауваження від адміністрації на кшталт: «Це ваша приватна справа», «Інші кажуть, що нічого не було», «Чому ви так пізно звернулися?» Паралельно звучали сумніви й виправдання з боку адміністрації: «А чому ми маємо вам вірити?», «Нам кажуть, що не треба вам довіряти».
В УКУ зазначили, що, за їхньою інформацією, заяву до поліції подали, проте кримінальне провадження згодом закрили з невідомих причин. Наразі чоловік, якого звинуватили в насильстві, проходить службу в Збройних силах України та не працює в університеті.
Звинувачення, що тягнуться роками — домагання у Чернівецькому театрі
3 лютого колишнього керівника Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської Юрія Марчака звинуватили в домаганнях до 16-річної дівчини та непристойній поведінці під час занять.
Відомо, що раніше чоловіка відсторонили від посади директора Чернівецького драмтеатру через чвари у колективі, брак фінансування та моральний тиск на працівник_ів театру.
Акторка Катерина Євдощук розповіла, що у 16 років вона планувала вступити до університету імені Івана Карпенка-Карого, тож їй порадили займатися у Юрія Марчака для підготовки до вступу.
«Спочатку він просто обіймав мене під час зустрічі, але згодом почав цілувати — дорослими поцілунками, навіть засовуючи язик до рота, облизуючи щоку й вухо, коли я відверталася. Те ж саме відбувалося й під час прощання. […] До того ж директор маніпулював тим, що «це нормально для актриси» і перевертав усе на жарт», — розповіла акторка у коментарі для видання «Шпальта».
За словами іншої потерпілої студентки Анжеліки Маріянчук, Марчак міг жартувати на сексуальні теми та відкрито торкався учасниць репетицій — наприклад, клав руки на плечі, стегна, груди, ноги.
За словами акторок, які розповіли про свій досвід, вони хочуть об’єднатися, аби покарати кривдника, і готують колективну заяву до поліції. Проте у них немає прямих доказів, які б підтверджували їхні слова про сексуальні домагання, оскільки події сталися декілька років тому.
У Національній поліції Чернівецької области виданню «Шпальта» прокоментували цю ситуацію так:
«До поліції з цього приводу звернень чи повідомлень не надходило. Однак інформацію, оприлюднену в соціальних мережах та медіа, внесено до Єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, відтак розпочато перевірку».
Донецький державний університет внутрішніх справ та звільнення вагітної працівниці
Колишню працівницю пресслужби Донецького державного університету внутрішніх справ Марію Тарасенко змусили звільнитися після того, як керівництво дізналося про її вагітність. Про це вона заявила у соцмережах.
Тарасенко працювала у ЗВО з 2023 року на чверть ставки, виконуючи завдання дистанційно — начитувала тексти для сюжетів. За її словами, після того як у вересні вона повідомила колег, що невдовзі йде у декрет, її попросили написати заяву на звільнення нібито через «скорочення штату».
Згодом їй зателефонував проректор Руслан Врадій, який, за словами Марії, звинувачував її у «прогулах» і заявив, що домовленості про дистанційну роботу не оформлені документально.
«Я принесла довідку про вагітність, але мені натякнули, що краще звільнитись “за згодою сторін” – після перевірок, мовляв, зможуть взяти назад. Та через місяць мені відмовили», – розповіла Тарасенко.
Водночас у кадровому відділі університету запевнили, що жінка написала заяву добровільно. Проректор Врадій також відкинув звинувачення у дискримінації, заявивши, що причиною звільнення стала відсутність працівниці на робочому місці.
Він зазначив, що готовий надати документи з пропускної системи університету та копію заяви. Сама ж Тарасенко вважає, що її змусили звільнитися саме через вагітність і планує звернутися до юрист_ів. Адже це не просто сексизм, це порушення прав.
Кінопремія «Золота Дзиґа» номінувала актора Костянтина Темляка, якого звинувачують в домашньому насильстві
У серпні фотографка Анастасія Чорнобай заявила про багаторічне домашнє насильство щодо неї з боку актора Костянтина Темляка. За словами дівчини, актор неодноразово піднімав на неї руку, звинувачував у зрадах, принижував та регулярно перевіряв її телефон. Анастасія опублікувала світлини з синцями на своєму тілі, а також листування та голосові повідомлення з погрозами від Темляка.
З цього приводу було відкрито кримінальне провадження та розпочалося офіційне розслідування справи правоохоронцями. Згодом актора також звинуватили у розбещенні 15-річної дівчини. Однак попри це все, Темляк все ще залишався номінантом на українську кінопремію «Золота Дзиґа».
Що робить українська кіноакадемія? Ні, не приймає рішення прибрати кандидатуру Темляка під час розслідування справи. Навпаки — вручити актору нагороду, наголошуючи на бюрократичних відмовках та посилаючись на «регламент».
Внаслідок скандалу Темляк відмовився від премії. Але…що завадило журі не вручати цю премію у першу чергу?
Медіа та маркування жінок як дружин відомих чоловіків
Знецінювати внесок жінок в будь-які сфери життя – давня традиція. Особливо, коли це – дружини відомих чоловіків. Заради клікбейту медіа вдаються до акцентування саме на ролі «дружини», опускаючи всі інші заслуги.
Цьогоріч ми помітили жахливу тенденцію – коли пишуть так навіть про загиблих жінок. Наприклад, після смерті режисерки, директорки та засновниці харківського театру «Арабески» Світлани Олешко, багато медіаресурсів в своїх заголовках писали про те, що вона – дружина письменника Сергія Жадана.
Деякі медіа згадали ще одного її зіркового чоловіка – Міська Барбару.
А найцинічніше – це коли навіть не згадують її імʼя.
Окрім цього, некоректно висвітлювали медіа і загибель родини науков_ців після російської дронової атаки по Києву 1 січня 2025 року. На це звернула увагу журналістка та комунікаційниця Світлана Галата.
«Не “Загинув науковець Ігор Зима з дружиною і котом”, а “Загинули науковці, нейробіолог Ігор Зима і його дружина, біологиня Олеся Сокур”», – акцентувала Світлана.
Але певно на вершині нечутливості й некоректності має опинитися ось цей заголовок: «Дружина-красуня рівненського футболіста померла від важкої хвороби».
«Рівне вечірнє», невже аж настільки був важливим акцент про зовнішній вигляд жінки?
Онлайн-атаки на жінок в медіа
З 2023-го року ГО «Жінки в медіа» фіксують онлайн-атаки на медійниць. За минулий, 2025 рік, ця база поповнилася на 77 випадків. Найчастіше джерелом атак є користувачі соцмереж, блогери та представники влади.
Серед потерпілих цьогоріч – журналістка «Суспільного» Олена Ремовська, ведуча телеканалу «1+1» Наталія Мосейчук, журналістка «Hromadske» Майя Орел, журналістка «Бігус.інфо» Світлана Стеценко, журналістка «Ґрунт» Катерина Мола та багато інших.
Випадків так багато, що можна окремий конкурс проводити. Незгодні з думками, які транслюють журналістки, не знаходять кращого способу їм опонувати, ніж як принижувати, використовувати сексизм, гендерну дезінформацію та цькування. А ще й вивчили інструменти штучного інтелекту, аби дискредитувати медійниць.
Номінація: «СЕКСИЗМ В РЕКЛАМІ»
Попри закони, які забороняють сексизм в рекламі, він все ще вилазить з різних щілин. Тут зібрані найгучніші випадки, коли бізнеси намагаюся продавати товари та послуги через сексизм та обʼєктивацію.
Магазин взуття і реклама кросівок
Мабуть, автор_и цього фото вважають себе геніями композиції. Хоча, вже давно відомо, що використовувати жіноче тіло для привернення уваги до товару, означає лише те, що сам товар уваги зовсім не вартує.Випадків так багато, що можна окремий конкурс проводити. Незгодні з думками, які транслюють журналістки, не знаходять кращого способу їм опонувати, ніж як принижувати, використовувати сексизм, гендерну дезінформацію та цькування. А ще й вивчили інструменти штучного інтелекту, аби дискредитувати медійниць.
Барбершоп і заманювання клієнтів через танці на пілоні
Ми неодноразово чули історії про те, що жінок не пускають в барбершопи на стрижки, бо це буцімто виключно чоловіча територія. Але коли треба сексуалізувати та обʼктивувати жіноче тіло, то, будь ласка, ласкаво просимо.
Співзасновник «Monobank» Олег Гороховський та сексистські жарти
«Monobank» в партнерстві з брендом «Живчик» випустили лімітовану серію напою із соком яблука та екстрактом валеріани.
Співзасновник monobank Олег Гороховський опублікував у своїх соцмережах фото напою, затиснутого між жіночими грудьми і кинув виклик: «А хтось переб’є?».
Здається, перебила лише неповага до жінок. Сумно, що просування напоїв усе ще через декольте.
А наприкінці 2024-го року пан Олег теж відзначився недолугим жартом, який по суті є заохоченням до культури насильства.
Після того, як стало відомо, що 350 моделей OnlyFans задекларували 305,4 мільйона гривень доходів і сплатили 59 мільйонів гривень податку на доходи фізичних осіб та військового збору, Гороховський вирішив, що кмітливо з його боку написати в телеграм-каналі:
«Думаю, що для цієї категорії платників податків теж непогано зайде податок заднім числом ;)».
Слова Гороховського лише акцентують на тенденції, присутній в українському суспільстві (та законодавстві): «секс-робота ганебна та має переслідуватися законом. Але податки нехай сплачують».
Компанія «Ковальська» і штраф за сексистську рекламу
Український виробник будівельних матеріалів та забудовник – компанія «Ковальська» випустили сексистську рекламу «Твердий стандарт», у якій знялася українська порноакторка Джозефіна Джексон (Юлія Сенюк).
Після скарги засновника агенції reitarska Максима Бондаренка фахів_ці Української асоціації маркетингу визнали рекламу дискримінаційною, оскільки вона «використовує тіло людини як сексуальний об’єкт для привернення уваги» й не має стосунку до самого продукту — засобів догляду за бетоном.
Відтак Держпродспоживслужба ухвалила рішення зупинити розповсюдження кампанії й накласти штраф згідно із Законом «Про рекламу». Він склав 6 783 грн.
Максим Бондаренко закликав компанію «дотримуватися справді твердих стандартів — етичних і професійних». У самій «Ковальській» пояснювали, що реклама мала «іронічний підтекст» і нібито «розповідає про бетон із ніжністю й упевненістю».
Незадовго після цього «Ковальська» знову випустила ролик із Джозефіною. У соцмережах компанія подякувала Бондаренку, який подав скаргу, «за безкоштовне промо». Там же компанія анонсувала третю серію:
«Цей ролик не про секс — він про правила догляду за бетоном. Які розповідає сексуальна жінка».
Бондаренко відповів, що не прагнув розголосу, але радий, що «обговорюють проблему». Він пояснив, що звернувся до контролювальних органів, бо «інших способів зупинити цей несмак не залишилося».
Він наголосив, що проблема не в акторці, а в об’єктивації жінки й еротизації будівельного контенту із «твердим» слоганом, гральними картами й глибоким декольте.
Попри це, у «Ковальській» продовжують радіти, що «скандал лише підвищив охоплення». Шкода, що цьому бізнесу лайки та гроші набагато цінніші за людську гідність.
«Галя Балувана» та евфемізми статевих органів
Схоже мережі домашніх напівфабрикатів «Галя Балувана» варто працювати не над розширенням асортименту страв, а над адекватною рекламою та вивченням законів України. У їхній рекламній кампанії використані такі фрази як, «Галін вареник найсмачніший» та «Відсмаж Галіну котлетку». Всі ми розуміємо, що це евфемізми до жіночих статевих органів. Загравання з цим – це не смачно.
Книгарня Vivat і зневага до читачок
Сумно, що навіть книжкове видавництво, в арсеналі якого є і феміністичні книги також, може витворяти таке. Книгарня випустила в соцмережах відео, у якому за сценарієм дружина заходить у кімнату, де перебуває чоловік-мільярдер із коханкою. Головна героїня закриває очі на зраду задля того, щоб чоловік дав їй гроші для купівлі книг.
«Коли чоловік-мільярдер тобі зраджує, але дає 100 тис. грн в місяць на книжки», – підписали відео.
Цю рекламу розкритикували в соцмережах із вимогою вибачень від видавництва та порадою пройти навчання з гендерної рівності.
Реклама клею і невдалі порівняння
Одразу кілька сексистських рекламних банерів зафіксували журналіст_и та юристка у Тернополі.
«Клеїти можна не лише дівчат у клубі» – саме на вивіску з таким написом подала скаргу в Держпродспоживслужбу жителька міста, юристка Ірина Федотова. Після опрацювання заявки, їй надали відповідь, що рекламу зняли, а власника магазина клею оштрафували на 3400 грн.
Крім цього, у сюжеті «Суспільне Тернопіль» показали ще дві сексистські реклами – білборд із написом «Замов мене» та реклама шиномонтажу із зображенням жінок.
Кореспондент_ам вдалося поспілкуватися з автором першої реклами – Максимом Резановичем.
«Ви не повірите: це була моя ідея. Якщо дивитися з точки зору сексизму, то я не вважаю це сексизмом. Не думаю, що є таке поняття, тому що це дуже суб’єктивно. Там жінка біля автомобілю, чому жінки не можуть їздити на автомобілях? На плакаті зображені автомобілі й тому ця фраза до них ідеально підходить, замов автівку. Жінка там ні до чого. Реклама не несла негативного відношення до жінок, просто щоб привернути увагу, збільшити впізнаваність і щоб в інстаграмі жінки викладали різні невдоволення стосовно цього».
Пане Максиме, ми віримо! Віримо, що вам не лише невідомо значення слова «сексизм», а і «креатив» теж вам може хіба що снитися.
Магазин електроніки і пропозиція дякувати за айфон
Це нам нагадало ситуацію, коли твій родич розповідає непристойний анекдот і сам над ним сміється, поки всі інші дивляться в підлогу від сорому. Десь такого ж рівня реклама у цьому магазині, адже посилаються вони до старого наративу про оральний секс заради покупки айфону. Жінці від чоловіка, звичайно ж.
«Детектор медіа» зібрав підбірку цього ретро-фестивалю несмішних натяків. В фокусі уваги – жінка, яка «платить» чоловікові за покупку айфону оральним сексом.
Скільки зусиль витрачено на еротичний підтекст! А можна таку ж пристрасть і креативність додати в створення адекватної реклами?
Прикарпатські підприємці під прицілом Держпродспоживслужби
А ось це чудовий приклад того, якими необхідними були зміни в Законі України «Про рекламу» щодо сексизму. Адже про цю рекламу ми дізналися не з білбордів, а від Держпродспоживслужби і одразу з результатами – сіті-лайт демонтували, а на підприємця наклали штраф у розмірі пʼятикратної вартості розповсюдженої реклами.
На рекламному банері був текст «3+1 ГЛІНТВЕЙН для тебе та друзів» та зображена жінка з оголеними плечима в спокусливій позі, яка смакувала апельсин. Окрім сексизму, Держпродспоживслужба виявила в цій рекламі заохочення до вживання алкогольних напоїв, вживання слів не державною мовою.
Ми не бачили цієї реклами і щиро тішимося, що державний орган зреагував швидше за нас!
От би з усім сексизмом так – аби ми про нього дізнавалися тоді, коли сексист_и і горекреативни_ки вже понесли за це покарання.
Номінація: «#ГОМОФОБІЯ_ПАТРУЛЬ»
У грудні Правозахисний ЛГБТ-центр «Наш світ» опублікував звіт «Становище ЛГБТК в Україні у січні-вересні 2025 року». Моніторинговою мережею Центру було задокументовано 44 випадки дій на ґрунті гомофобії / трансфобії, дискримінації та інших порушень прав за ознаками СОГІ в Україні.
Ось кілька найгучніших історій насильства та зірваних ЛГБТ+подій:
– У Львові мала відбутись акція до Дня видимості трансгендерних людей — її скасували через тиск. Під анонсом заходу зʼявилися погрози й заклики до насильства.
– У Львові група молодиків у масках та балаклавах спробувала вдертися до приватного будинку, де мала відбутися закрита дискусія для ЛГБТ+-спільноти на тему «ЛГБТІ+ та християнство: у пошуках діалогу. Ісус – квір?». Невідомі намагалися зірвати захід.
– У київському клубі напали на трансгендерну дівчину Анастасію. За словами потерпілої, чоловік спочатку погрожував їй насильством через її гендерну ідентичність, а згодом ударив в обличчя.
– Офіцер ЗСУ Віталій Седюк після публічного звернення на підтримку прав ЛГБТ+ людей зіткнувся з тиском і погрозами з боку командування.
– В Івано-Франківську намагалися зірвати відкриття ЛГБТ+ ком’юніті-центру. На захід прийшли 30 невідомих, які висловлювалися проти такого закладу та намагалися зайти у приміщення без реєстрації. Міський голова Руслан Марцінків подякував правопорушникам за позицію.
– У Харкові невідомі напали на приміщення організатор_ів «ХарківПрайду». Невідомі пошкодили вікна та двері офісу.
– На співзасновницю «ХарківПрайду» Віру Чернигіну напав чоловік через приналежність до ЛГБТ-спільноти. Невідомий застосував фізичну силу, наставляв на ЛГБТ-активістку металевий предмет та погрожував вистрілити.
– Під час публічного обговорення студентського простору в Національному університету імені Івана Франка група хлопців напала на організатор_ів профспілки «Пряма дія», проголошуючи, що «лівацтва у Львові не буде». Учасник профспілки Максим Шумаков вважає, що причиною нападу було те, що профспілка підтримує ЛГБТ+студент_ів і феміністичний рух.
– У Запорізькому національному університеті мала відбутися лекція про ЛГБТ+ людей від «Інсайт Запоріжжя». Але перед початком невідомі вдерлися до аудиторії і почали погрожувати присутнім.
– БЕЗпорядок вже за традиціями, влаштували опоненти Маршів рівності, які проходили в різних містах України. У Харкові навіть сталася сутичка під час прайду.
Як і з сексизмом, якщо на вершині піраміди насильства лежать фізичні його прояви, то в основі – ненависницькі висловлювання чи навіть жарти. Ми зібрали кілька гучних гомофобних кейсів, які були на слуху цьогоріч. Адже дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації часто межується з дискримінацією за ознакою статі в суспільстві, де обмеження прав якоїсь групи людей є нормою.
Український католицький університет та відмова у проживанні в колегіумі через ЛГБТ-прапорець у соцмережах
Режисерка Наталка Ворожбит поділилася в соцмережах випадком гомофобії, від якої постраждала її донька Параска. Після вступу до УКУ, дівчині відмовили в поселенні в колегіум. Завдяки неформальним зв’язкам Ворожбит дізналася, що причиною стало те, що представники університету знайшли на інстаграм-сторінці Параски емодзі – ЛГБТ-прапорець.
«… цей прапорець, який для неї означає толерантність і людяність, демократичність, прийняття світу в його різних фарбах, став причиною відмови проживання в колегіумі, який не є монастирем чи сектою, а належить до навчального закладу. Тобто, вдумайтесь. За 12 днів до початку навчання ви дізнаєтеся, що ваша неповнолітня дитина не може жити в гуртожитку через дискримінацію і вам пропонується орендувати квартиру за свій рахунок», – обурилася режисерка.
Те, що саме ЛГБТ-прапорець став причиною відмови, підтвердили і в УКУ. А також опублікували пост у якому вибачились за невдалу комунікацію, але водночас заявили, що як католицький університет, «в інституційних поглядах УКУ дотримується біблійного вчення про людину, яку Господь сотворив чоловіком і жінкою».
«Кожна людина є дитиною Божою, є безконечно цінною в Божих очах і заслуговує на пошану і визнання її Богом даної гідності. Це непросто втілити в життя, коли інша людина сповідує погляди, які суперечать євангельському вченню. Ми повинні докладати максимум зусиль, щоб навчитися взаємодіяти з іншими, як це робив Христос», – написали в дописі.
За аналізом керівниці відділу комунікацій та адвокації «Гендер в деталях» Альони Грузіної, гомофобія в стінах УКУ – це системна проблема. Серед публічних випадків – тиск на небінарну особу Кіндер Лімо у 2019 році, звільнення викладачки Альони Ляшевої та відмова волонтеру Крістіану у 2020-му, скандал з Володимиром Бегловим, який провів в УКУ семінар в 2015-му, а після цього від нього «відхрестилися».
Також Грузіна наголошує на подвійних стандартах щодо цінностей в УКУ. Адже в інших питаннях університет заявляє, що не має права впливати на особисті погляди. Так, зокрема, було із викладачем Петром Гусаком, який під час пандемії заявив, що та є «всесвітньою змовою», вакцинація та медичні маски — це «зло», а карантин мав на меті «пробудження юдейського месії». Адміністрація університету тоді вмили руки, мовляв, впливати ні на що не можуть, викладач він хороший, епідеміологію не викладає, а оцінювати можна лише професійний доробок. Але не тоді, коли мова йде про лесбійок чи геїв, еге ж?
Таксист Uklon і відмова вести пасажира через леопардовий манікюр
Леопардовий манікюр Олега Максимʼяка – помічника народної депутатки Марії Мезенцевої, проєктного менеджера організації «Точка опори» – став причиною того, що таксист Uklon висадив його з машини.
Як розповів Максимʼяк у соцмережі «Х», після того, як водій звернув увагу на його манікюр, він почав розпитувати хлопця про сексуальну орієнтацію, а згодом – попросив залишити авто.
На скриншоті, яким поділився пасажир, видно, що водій, на імʼя Денис, працює в Uklon понад рік, має високий рейтинг і майже 900 поїздок. Після скарги, Uklon надали Максимʼяку інше авто.
Цікаво, відколи, щоб проїхати на таксі, потрібно відповідати певному дрес-коду? Вірніше, застарілим уявленням про те, як мають виглядати «справжні чоловіки».
Гомофобна атака на книгарню «Сенс»
Наприкінці вересня чоловіки в масках обклеїли вікна київської книгарні «Сенс» гомофобними листівками. На них були заяви, які нібито доводили «небезпечність» ЛГБТІК-людей та негативні наслідки гормональної терапії і трансгендерного переходу.
«Рівень самогубст в в 20 разів вище у людей, що приймають крос-статеві гормони і робили операцію зі зміни статі, і в 6–8 разів вище в середньому для ЛГБТ. Нетрадиційна орієнтація – хвороба, а не привід для гордості», – йшлося на листівках.
На спробу зупинити нападників, книгарка «Сенсу», почула на свою адресу погрози та грубу лексику. Команда закладу написала заяву в поліцію.
Втім, вже 1 жовтня, на книгарню напали вдруге – нападників було більше, вони заблокували вхідні двері і знову наклеїли гомофобні листівки. «Сенс» знову звернулися до поліції.
Редакція «Wonderzine Україна» встановила ймовірну належність нападників до організації «Щит традиції» – угруповання, що займається «популяризацією українських традицій і національної ідентичності».
Попри атаки та залякування, у книгарні підкреслюють, що залишаються відкритим простором для свободи думки, поваги й толерантності.
Нардепка Марʼяна Безугла: не гомофобка, АЛЕ…
Нас часто питають: «Невже сексисти – це лише чоловіки?». Та коли в українському політикумі є Народна депутатка Марʼяна Безугла – відповідь очевидна. Скільки разів вона цьогоріч несла маячню на різні теми важко порахувати. А почався рік пані Марʼяни з гомофобії та сексизму. У своєму дописі за 13 січня нардепка виступила проти квот і написала:
«1. Бути представником ЛГБТ — це не норма, а психофізіологічне відхилення.
2. Ожиріння — це хвороба, яку потрібно лікувати.
3. Дискримінація за фізичним чи психологічним станом, наприклад, відмова людині в роботі не через її кваліфікацію, а через те, що вона ЛГБТ, є неприпустимою. Водночас прийняття людини на роботу тільки через її належність до ЛГБТ, за умови, що інший кандидат має кращі навички, також є неправильним. Це вже позитивна дискримінація.
4. Наразі проти квот як явища. Любих. За умови і можливості, проти квот».
Також в дописі пані Марʼяна порівнює ЛГБТ-людей з людьми, які хворіють на псоріаз чи мають алергію на пеніцилін. Нагадує вираз, коли кажуть «Я не гомофоб/мізогін, АЛЕ…». Всі ж вже знають, що все, що сказано до слова «але» можна не брати до уваги? Це – просто невдалі спроби замаскувати свою гомофобію чи мізогінію.
Так от і в цьому випадку. Хоч Безугла і пише, що не має «нічого проти представників ЛГБТ, людей із ожирінням тощо», весь її пост далі, напічканий зневажливими думками, перекреслює те, з чого вона починає.
Пані Марʼяно, можливо ви вважаєте, що ваші погляди дуже «правильні», АЛЕ…
Гончаренко про ЛГБТ+ фестиваль в страсну пʼятницю
Нардепа, колишнього «регіонала» Олексія Гончаренка так багато в інфопросторі, що відзначився він не лише за сексизм, а і за гомофобію. В своєму фейсбуці він висловився про міжнародний кінофестиваль, що представляє фільми ЛГБТ+ тематики «Sunny Bunny».
«ЛГБТ-кінофестиваль у Страсну п’ятницю — це не про права, це про провокацію», — написав депутат ВРУ, колишній «регіонал» Олексій Гончаренко.
Він закликав скасувати чи перенести «Sunny Bunny» через релігійне свято. В його дописі — багато пафосу про віру, традиції та військових. І навіть натяк на те, що організатори та відвідувачі фестивалю демонструють зневагу до «мільйонів людей».
Своє бачення ситуації висловив ветеран, активіст, голова організації «Українські ЛГБТ військові за рівні права» Віктор Пилипенко:
«Олексію Гончаренко — пора на фронт, замінити когось з хлопців, перш ніж писати бридкий пафос про всіх нас, хто пройшов війну чи загинув. Ви і пальцем не поворухнули, щоб військові геї та лесбійки отримали рівні з іншими права!»
Це слушне зауваження. Бо поки Гончаренко апелює до воїнів, які «загинули з молитвою на вустах», він чомусь не згадує про тих, хто не мав при цьому рівних прав.
«Світська культура у світській країні не входить в конфлікт з релігійними обрядами — кіно не показуватимуть у церквах, а у храмах культури: театрах та кінотеатрах», — нагадує Пилипенко.
Квір-кінофестиваль — це не «атака на віру», а простір для діалогу, видимості й досвіду людей, яких так часто намагаються змусити мовчати.
Юлія Тимошенко і критика «Sunny Bunny»
Також своєю «святістю» відзначилася політикиня Юлія Тимошенко. Вона теж обурилися щодо кінофесту в фейсбуці:
«Знаєте, як буквально виглядає «нічого святого»? Це ЛГБТ-кінофестиваль у Страсну п’ятницю та протягом великодніх свят. Надто – у дні, коли ховають загиблих від останніх жорстоких ворожих обстрілів. Цікаво, хто вирішив проводити такі заходи саме у ці дні та хто дав на це дозвіл. І чи не варто організаторам визнати свою помилку та скасувати захід?», – написала вона.
Перегляд фільмів у цих людей асоціюється з чимось гріховним та аморальним. Що ж, може подаруємо їм квиточки на наступний фестиваль? Хай прийдуть, глянуть, зруйнують свої стереотипи. Звісно, якщо на той час не будуть у вʼязниці. А то знаємо ми їхні таланти.
Нардепка Юлія Яцик і звернення до МВС щодо затримання гомофобів
Інфоприводом для гомофобії ще однієї депутатки теж став фестиваль «Sunny Bunny». На другий день заходу біля кінотеатру «Жовтень» зібралися противники ЛГБТ+ просвіти. Після сутички між ними та поліцією, народна депутатка Юлія Яцик обурилася тим, що правоохоронці захищали «Sunny Bunny».
Яцик написала депутатське звернення до міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка з вимогою пояснити законність затримання. На її думку, затримати протестувальників було «централізованою вказівкою, а не самоуправством поліцейських».
Певно важко пані Юлії жити в світі, в якому порушення прав людей перестають бути нормою, і правоохоронці починають реагувати на дискримінацію, а не ігнорувати її.
Євген Петруняк і своєрідне бачення національної ідентичності
Ще один депутат, який виступив проти ЛГБТ+ людей – Євген Петруняк. Він заявив, що Україні не потрібні одностатеві шлюби. Це нібито не наша «національна ідентичність». І що ми не для цього «боронимо нашу землю від московської орди».
На що правозахисна організація «Gender Zed» опублікували пост «6 зашкварів депутата Петруняка», аби показати, що він сам – далеко не приклад для наслідування. Серед темних плям його біографії – хабар у 30 тисяч доларів, компенсація за оренду житла з держбюджету майже в півмільйона гривень, спроба загнати у тінь тютюновий ринок та ін. На думку нардепа, ось це все більше схоже на нашу національну ідентичність?
Гомофобний законопроєкт у Верховній Раді
Маючи стільки гомофоб_ів у Верховній Раді, не дивно що у нас досі не прийняті важливі для ЛГБТ+людей закони, ба більше, постійно відбуваються спроби ще сильніше обмежити права людей.
Так, наприкінці вересня до порядку денного внесли старий законопроєкт №6327, який зареєстрували ще в 2021 році. Він пропонує карати за так звану пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму. Ініціатива одразу викликала шквал критики в соцмережах, зокрема у мережі Х, де користувачі та користувачки назвали її «кроком назад».
Законопроєкт пропонує внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення і запровадити нову статтю 180.2 «Пропаганда педофілії, гомосексуалізму та трансгендеризму». Серед покарань передбачені штрафи від 17 до 85 тисяч гривень. Ініціаторами законопроєкту виступили народні депутати Георгій Мазурашу, Анатолій Драбовський, Сергій Кузьміних, Віктор М’ялик та Артем Культенко. До речі, така заборона з 2013 року діє на росії — депутати черпали натхнення в російському законодавстві?
Тобто замість прийняття для ЛГБТ+ людей важливих законів про цивільні партнерства та захист від злочинів на ґрунті ненависті, нардепи пропонують обмежити права ще більше. Цинічно, що це все відбувається, нібито поза контекстом, в якому ми живемо. Адже про важливість тих же партнерств неодноразово казали зокрема ЛГБТ+військові, які безпосередньо захищають нас від російської агресії. А тим часом «слуги народу» ігнорують потреби людей і продовжують жити в світі, де на геїв і лесбійок перетворюються після відвідування фестивалів чи презентацій книжок.
Штраф за гомофобію для медіа «Всі разом»
Завершуємо цю номінацію на позитивній ноті – коли за гомофобію в інформаційному просторі є покарання.
29 травня Національна рада з питань телебачення та радіомовлення винесла штраф незареєстрованому онлайн-медіа ГО «Громадянський рух “Всі разом!”».
У лютому Нацрада винесла ресурсу припис за матеріал «Все більше типографій в Україні відмовляються друкувати лгбт-продукцію» через дискримінацію ЛГБТ+людей. Відповідно до вимог припису видання мало впродовж 5 днів прибрати цей матеріал із сайту. Однак ресурс зробив це пізніше. Ба більше, «Всі разом» подали позов до Київського окружного адміністративного суду щодо скасування цього засобу реагування, бо вважає його протиправним та безпідставним.
Сума штрафу становить 40 тисяч гривень. І це вже другий припис цьому виданню, винесений за висловлювання, які підбурюють до дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.
А що «Всі разом»? Баба Яга проти. Хоч матеріалу на сайті вже немає, вони розмістили інформацію про те, що подали позов до суду і вважають це рішення спробою встановлення цензури.
Втім, як би зручно не було списувати на цензуру власне невігластво, все ж доведеться гомофобним медіа змиритися, що їхнім поглядам не місце в сучасній демократичній країні.
Визначаємо «переможця» антипремії «Сексист року 2025»
Цьогорічний список претендент_ів отримати перемогу в антипремії «Сексист року 2025» налічує майже пів сотні кандидат_ів. Хто з них найбільш гідний цього непочесного звання вже незабаром визначатимете ви в наших соцмережах.
Ми мріємо про те, що колись нам не буде що написати в цю статтю. І не через те, що рубрика закриється. А через те, що сексизму і гомофобії просто не існуватиме більше в Україні. Через те, що за такі вислови люди нестимуть репутаційні збитки. Через те, що кожен бізнес чи публічна особа розумітиме, що розпалювання ненависті може призводити до руйнування чиїхось життів. Через те, що ми будемо жити в країні, де рівність – це реальність, а не мрія.
Якщо мрієте про те ж саме, лишайтеся пильними і не дозволяйте сексизму та гомофобії проростати. Не мовчіть там, де бачите несправедливість. Будьте агент_ками змін і не втрачайте віру, що кращий світ – можливий.
Загальнонаціональна хвилина мовчання
01:00
Кожна смерть у війні — не абстракція.
Це люди. Це втрати. Це вибір, на який ми не погоджувалися.
Коли ми пам'ятаємо — це мінімум, що ми можемо зробити, щоб стати нормою.
Пам'ять живе у нас.
– у мові, якою ми думаємо;
– у донатах, які можемо зробити;
– у словах, які не боїмося вимовити.
Жоден із цих жестів не змінить минулого. Але може вплинути на майбутнє.
Вшановуємо наших захисників і захисниць і всіх, хто загинули від російської агресії.
Команда «Гендер в деталях»
Не вимикається.
Цей банер зникне за хвилину.
Але пам'ять має лишитись.
Бачимо, що ви вже провели 15 хвилин на нашому сайті.
Сподіваємося, вам цікаво, і запрошуємо підписатися на наші соцмережі:
Нам дуже важливо знати, де ви використали цей матеріал
Напишіть нам на info@genderindetail.org.ua інформацію про свою статтю, студентську роботу, навчальний курс, пост у фейсбук чи розмову з другом!
Команда «Гендер в деталях»
Ми використовуємо файли cookie, щоб покращити роботу сайту та проаналізувати трафік. Необхідні файли cookie завжди активні.
Налаштувати параметри згоди
Ми використовуємо файли cookie для покращення вашого досвіду на нашому сайті. Файли cookie допомагають нам аналізувати трафік та покращувати функціональність сайту. Функціональні файли cookie є необхідними, і без них сайт не може функціонувати належним чином.
