Категорія: Загальне

Дослідниця Сьюзен Гіммельвейт у своїй роботі «Чому всі економісти повинні бути феміністичними економістами» (2017) ¹ порушує болюче для феміністичного руху питання недооцінености доглядової праці. Вона зазначає, що навіть коли держава достатньо прогресивна, щоб визнавати необхідність підтримки інституційного догляду, зусилля й інвестиції зосереджуються на будівництві приміщень, на їх оснащенні тощо. Тобто на технологічних сферах, де здебільшого залучені чоловіки. Натомість питання персоналу, який в цих приміщеннях виконуватиме доглядову працю, отримує значно менше уваги, а отже, й ресурсів. Скрізь у світі цей персонал — здебільшого жінки.

Реформи, які тривають в Україні у сфері догляду, з одного боку, гарно ілюструють цю тезу Гіммельвейт: значні інвестиції переважно не стосуються медсестер, виховательок чи соцпрацівниць, а з другого — перебудовують доглядову сферу за ринковими лекалами, сприймаючи її як сферу обслуговування або сервіс. Це не дозволяє ігнорувати питання персоналу, але замість покращення його становища, навпаки, починають з’являтися додаткові, часто нереалістичні вимоги.

Наведу декілька прикладів з досліджень умов праці медсестер і виховательок дитсадків, які ми з колежанками проводили в 2020 ² і 2024 роках ³.

Почнемо з медичної реформи. Її спроби зробити систему більш прозорою, подолати недоказові способи лікування та висміювати печерний сексизм можна тільки підтримувати. Однак один із важливих моментів реформи цілком відповідав тому, що критикує Гіммельвейт: поза фокусом опинилися медсестри і молодший медперсонал, серед яких 98% жінки, що становлять левову частку медичної системи. За новими правилами достатнє державне фінансування могли отримати тільки ті лікарні, що мають відповідне медичне оснащення і лікарів певної кваліфікації. Вимоги щодо наявности медсестер були менш чіткими, а щодо санітарок їх узагалі не висували. Тож адміністрація лікарень отримала законну можливість скорочувати середній і молодший персонал та скидати навантаження на тих, що залишилися. Це, натомість, призводить до перевтоми й вигорання останніх, і вони активно йдуть із медицини. Загалом з 2010 по 2022 рік кількість медсестер зменшилася на 40% ⁴.

Найяскравіші приклади знецінення роботи медсестер бачимо в невеликих містах, де лікарні не мають додаткових джерел фінансування, тож сповна користуються можливістю зекономити на персоналі. Приміром, у 2021 році на Львівщині медсестри й санітарки вийшли на протест, оскільки лікарня, не бажаючи втратити державного фінансування, придбала апарат УЗД частково коштом зарплат персоналу ⁵. А мер прифронтового міста Шостка в 2023 році на засіданні міськради заявив, що через урізання бюджету в місцевій лікарні скоротять ⁶ «лише» медсестер, а не лікарів, тож громаді нема за що переживати. Мабуть, не зайвим буде нагадати, що в світі є низка досліджень, які на великих вибірках чітко показують, що достатня кількість медсестер та адекватні умови їхньої праці прямо впливають на якість медичної допомоги, а отже, на можливість рятувати людські життя: (Griffiths et al. 2014 ⁷ , Rani et al. 2023 ⁸ , Meredith et al. 2024 ⁹ , Lasater et al. 2021 ¹⁰ , Aiken et. al 2012 ¹¹ , Aiken et. al 2012 ¹² ). Однак конфігурація, що виникла в Україні, покращенню умов праці медсестер не сприяє.

Звісно, не можна сказати, що МОЗ для медсестринства зовсім нічого не робить. Але системна активність спрямована саме на зазначений вище «сервісний» підхід. Наприклад, медсестри щороку для «безперервного професійного розвитку» мусять проходити курси. Це має сприяти покращенню системи охорони здоровʼя, але аж ніяк не виправляє становища самих медсестер. Навіть навпаки, бо частина курсів платні та відбуваються в позаробочий час. До слова, чиста зарплата медсестер становить 10 700 гривень.

Контраст між високими вимогами до професіоналізму, «якости обслуговування» та «сервісу» і водночас низькими зарплатами й поганими умовами праці також видно на прикладі виховательок дитсадків. У 2020 році більшість із них мали мінімальну зарплату і навряд чи відтоді це кардинально змінилось. Однак отримати посаду виховательки можливо лише за наявности ступеня магістра і певних особистісних характеристик. Наприклад, наказ МОН про «Базовий компонент дошкільної освіти» ¹³ вимагав від виховательок розвинених рефлексивних умінь, широкого світогляду і «розуміння конкретної ситуації буття кожної дитини». Це звучить нереалістично, навіть цинічно, коли значна частина виховательок мусили самостійно впоратися з 30 дітьми в групі, перманентно переживали стрес, а відпустку проводили на заробітках.

Знову ж таки не можна сказати, що для дошкілля в Україні нічого не роблять. Звісно, ситуацію кардинально змінила війна, тепер переповнені групи рідко побачиш. Однак до повномасштабного вторгнення, принаймні у великих містах, мережу дитсадків активно оновлювали. В одному з інтервʼю вихователька зазначила ¹⁴ , що, на її думку, за останні 10 років рівень технічного забезпечення значно покращився.

«Мені здається, що в нас із кожним роком гіршає ситуація із заробітними платами… Це той мізер, за який навряд чи хтось прийде з молодих фахівців», — сказала вона. Під час дослідження на це вказували й самі батьки.

«Реформу потрібно починати не з програм чи нових яскравих стін, а із підвищення рівня задоволености вихователя: заробітна плата не повинна бути смішна, в групах не по 40‒50 дітей, вихователі не мають фарбувати дитячі майданчики (а перед цим випрошувати гроші на фарбу в батьків), вони повинні ВІДПОЧИВАТИ!» — пояснювала ¹⁵ одна із матерів. На момент дослідження по Україні не вистачало близько 5 тисяч виховательок, тобто вакансії були практично в кожному садочку.

Наразі від уряду звучать заяви про підвищення для медиків і освітян в наступному році зарплат, «прифронтових» доплат тощо. Однак здебільшого це означатиме виплати (насправді теж малі порівняно з важкістю праці та рівнем відповідальности) для лікарів і вчителів. Медсестри й виховательки, а тим більше санітарки та помічниці виховательок, якщо й отримають їх, то в значно меншому розмірі.

І наостанок скажу: недооцінення доглядової праці — одна з основних причин гендерного розриву в оплаті. В Україні він різко скоротився у 2017 році ¹⁶, коли так само різко підвищили мінімальну зарплату. Це хоч трохи покращило добробут мільйонів жінок, значна кількість яких зайнята в сфері догляду.

Зацікавлені в розвитку цілісного і справедливого підходу до організації роботи з догляду як окремі жінки, так і суспільство загалом. І головний у цьому розвитку персонал, люди, які здійснюють догляд. Його якість, професійність виконання, людиноцентричність залежать не від додатково пройдених курсів чи свіжопофарбованих стін, а від можливости зосередитися на роботі з адекватним навантаженням, не відволікаючись на додаткові заробітки. Тож доки доглядова праця залишатиметься «невидимою» і незабюджетованою в політиці реформ, доти на їх успішність не варто сподіватися.

Ця серія матеріалів присвячена Міжнародному дню піклуванню та підтримки, що відзначається щорічно 29 жовтня. Нею ми хочемо привернути увагу українського суспільства та феміністичного руху до важливости неоплачуваної та оплачуваної доглядової праці, а також наголосити на критичній значущости внеску піклувальниць і піклувальників про дітей, людей з інвалідністю, поранених військових і людей старшого віку в забезпечення стійкости суспільства під час війни. Кураторка серії — докторка соціологічних наук, дослідниця гендерних питань і соціології турботи Олена Стрельник.

---

1. https://wbg.org.uk/wp-content/uploads/2021/02/Feminist_Economics_Himmelweit.pdf [↩]
2. http://who.cares.research.tilda.ws/ [↩]
3. https://www.medryh.com.ua/doslidzhennya/ [↩]
4. https://moz.gov.ua/storage/uploads/0d87e159-2603-4966-b710-8f4c33adfd38/Strategic-directions-of-nursing-development-in-UA_K.pdf [↩]
5. https://zahid.espreso.tv/news/2021/03/01/uzd_chy_nadbavka_do_zarplaty_u_zhovkivskiy_likarni_medsestry_vlashtuvaly_strayk [↩]
6. https://www.facebook.com/reel/1024540885694109 [↩]
7. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC4196798/ [↩]
8. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC10127470/ [↩]
9. https://doi.org/10.1093/bjs/znae215 [↩]
10. <a href="https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/33655903/ [↩]
11. https://www.bmj.com/content/344/bmj.e1717″>https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/33655903/ [↩]
12. https://www.bmj.com/content/344/bmj.e1717 [↩]
13. https://mon.gov.ua/static-objects/mon/sites/1/rizne/2021/12.01/Pro_novu_redaktsiyu%20Bazovoho%20komponenta%20doshkilnoyi%20osvity.pdf [↩]
14. https://life.pravda.com.ua/society/2021/09/09/245855/ [↩]
15. https://life.pravda.com.ua/columns/2021/03/18/244265/ [↩]
16. https://ukrstat.gov.ua/operativ/pro_stat/Prosto/m&w/j_ch_na%20runky_praci.pdf [↩]

ЗМІСТ

Вступ

1. Волонтерський рух як реалізація стратегії всеохопної оборони

1.1. Роль волонтерського руху як складника всеохопної оборони

1.2. Шляхи підсилення волонтерського руху як складника всеохопної оборони

2. Жінки в цивільній обороні

2.1. Цивільна готовність тилу та роль жінок у ній

2.2. Створення єдиної системи цивільної оборони

3. Доглядова праця співробітниць критичної інфраструктури

3.1. Виклики поєднання критичної та доглядової праці

3.2. Підтримка співробітниць критичної інфраструктури, що виконують вдома доглядову працю

4. Жінки та військова служба

4.1. Бар’єри, які стримують жінок від вступу на військову службу

4.2. Рекомендації з подолання бар’єрів, що стримують жінок від вступу на військову службу

5. Гендерна чутливість державних оборонних комунікацій

5.1. Образ жінок у державних оборонних комунікаціях

5.2. Підсилення гендерної чутливості державних комунікацій у сфері оборони та військового рекрутингу

6. Місцеве самоврядування як складник всеохопної оборони

6.1. Роль місцевого самоврядування у виконанні функцій всеохопної оборони

6.2. Конкретизація ролі місцевого самоврядування у питаннях всеохопної оборони

7. Порядок денний 1325 як складник всеохопної оборони

7.1. Проблеми впровадження порядку денного 1325 на місцевому рівні

7.2. Підсилення локалізації НПД 1325

8. Технологізація війни та розширення економічних можливостей жінок

8.1. Можливості для жінок у галузі новітніх військових технологій

8.2. Розширення економічних можливостей жінок у галузі новітніх військових технологій

9. Висновки та рекомендації

Ідея проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони» належить філософині Тамарі Злобіній, керівниці ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях». Натхненна всеохопною обороною Швеції (Sveriges totalförsvar — стратегією залучення всього шведського суспільства до подолання безпекових викликів), Тамара вирішила вивчити шведський досвід, дослідити детальніше, які саме елементи всеохопної оборони вже застосовуються в Україні, та застосувати до українського контексту гендерний підхід.

Актуальність всеохопної оборони в Україні очевидна: перемога України у війні вимагає проведення реформ у сфері оборони та пошуку новаторських рішень у цивільному житті, які сукупно забезпечать стійку і комплексну безпекову стратегію. В умовах постійних атак РФ на цивільне населення, дефіциту кадрів у війську та загальної ресурсної асиметрії питання безпеки країни не може обмежуватися лише військовим складником. 

В обраних для проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони» сферах досліджень — волонтерський рух, доглядова праця, жінки в армії, жінки в цивільній обороні, економіка, місцеве самоврядування, інформаційна політика — дослідниці пропонують рішення, що синергетично підсилюють стійкість суспільства в тилу та його оборонні можливості на фронті.

Зокрема, гендерна чутливість військових комунікацій впливає на темпи долучення жінок до армії, що, разом із подоланням інших бар’єрів, дозволяє асиметрично долати дефіцит військових кадрів. Заходи із цивільної готовності тилу здійснюються волонтерськими організаціями, на які, своєю чергою, впливають умови, в яких існує волонтерський рух, та працівницями критичної інфраструктури, а на якість та кількість їхньої роботи впливає розширення інфраструктури доглядової праці. Економічне уповноваження жінок у галузі новітніх військових технологій дозволяє перекрити дефіцит кадрів у переважно чоловічих професіях в тилу, що утворився за рахунок мобілізації чоловіків, та дозволяє підсилити забезпечення війська новітніми технологічними засобами. Органи місцевого самоврядування реалізують Національні плани дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН «Жінки, мир, безпека» та разом з волонтерськими організаціями та органами критичної інфраструктури підсилюють безпеку і цивільну готовність на місцях. Підсилення кожного із цих складників окремо підсилює тил і/або фронт, а підсилення всіх їх разом може дати довготривалий і всеохопний ефект зміцнення суспільної стійкості.

Сукупно, застосування гендерного підходу до всеохопної оборони підвищить ефективність обороноздатності через збільшення внеску жінок у зміцнення безпеки країни.

Проведені у рамках проєкту вісім дослідницьких робіт показали, що всеохопна оборона в Україні існує «явочним порядком», здійснюється стихійно і децентралізовано, що дозволяє їй гнучко реагувати на виклики війни. Попри цей позитивний бік справи, є і негативний: ця стихійність існує несистемно і ресурсно залежить сама від себе, від солідарності людей, які самі потребують солідарності. Рекомендації досліджень, окрім конкретних кроків, адресованих різним акторам на центральному та місцевому рівнях, включають у себе наміри розробити стратегію всеохопної оборони в Україні та інтегрувати стихійні зусилля в єдину систему, інституційно та ресурсно стійку, проте без втрати гнучкості та швидкості реагування.

Ідея проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони» належить філософині Тамарі Злобіній, керівниці ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях». Натхненна всеохопною обороною Швеції (Sveriges totalförsvar — стратегією залучення всього шведського суспільства до подолання безпекових викликів), Тамара вирішила вивчити шведський досвід, дослідити детальніше, які саме елементи всеохопної оборони вже застосовуються в Україні, та застосувати до українського контексту гендерний підхід.

Актуальність всеохопної оборони в Україні очевидна: перемога України у війні вимагає проведення реформ у сфері оборони та пошуку новаторських рішень у цивільному житті, які сукупно забезпечать стійку і комплексну безпекову стратегію. В умовах постійних атак РФ на цивільне населення, дефіциту кадрів у війську та загальної ресурсної асиметрії питання безпеки країни не може обмежуватися лише військовим складником. В обраних для проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони» сферах досліджень — волонтерський рух, доглядова праця, жінки в армії, жінки в цивільній обороні, економіка, місцеве самоврядування, інформаційна політика — дослідниці пропонують рішення, що синергетично підсилюють стійкість суспільства в тилу та його оборонні можливості на фронті. 

КЛЮЧОВІ ЗНАХІДКИ

• Волонтерський рух в Україні одночасно співпрацює з державою та заповнює її інституційні прогалини, становлячи невіддільну частину всеохопної оборони. Його стихійність і горизонтальність підсилює гнучкість реагування на кризові ситуації, водночас здатність до сталих реформ залишається обмеженою.
• Наявні громадські практики цивільної оборони фрагментовані та недостатньо інтегровані у державну політику. Широке включення жінок до цивільної оборони підсилює як ресурси готовності у кризових ситуаціях, так і соціальну згуртованість.
• Ефективність поєднання роботи у критичній інфраструктурі та доглядової праці вдома впливає на стійкість суспільства. Без доглядової інфраструктури неможливо розкрити повний потенціал трудових ресурсів, особливо у критично важливих сферах.
• Залучення жінок до військової служби стримується через інституційні, правові, соціальні та інформаційні прогалини, а також через стереотипи. Потенціал жінок залишається недовикористаним.
• Державні комунікації у сфері оборони вже зробили жінок видимими, але ще не зробили рівними. Жіночим репрезентаціям бракує предметності, а темі рівних прав та можливостей жінок і чоловіків — представленості.
• Стійкість суспільства формується знизу вгору, ґрунтуючись на самоорганізації та взаємодії на місцевому рівні. В умовах загальної невизначеності місцева ініціатива є найефективнішою відповіддю на виклики війни.
• Впровадження Національного плану дій з виконання резолюції РБ ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на місцевому рівні має системні прогалини. Виконавцям плану на місцях бракує спроможностей та координації.
• Галузь новітніх військових технологій активно зростає і охоче залучає жінок. Проте низка бар’єрів заважає жінкам реалізуватися у цій галузі повністю і обмежує сукупний потенціал галузі. 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Визнати волонтерський рух частиною всеохопної оборони

Волонтерський рух є невіддільним елементом системи національної стійкості та всеохопної оборони. Визнання його у такій якості дозволяє розвинути стратегічний погляд на волонтерство, відкриваючи шлях для максимально широкої реалізації волонтерського потенціалу. Інституційна підтримка волонтерських ініціатив має бути розширена та диверсифікована, а найкращі практики — масштабовані та спроєктовані на національний рівень. Розмежування волонтерства та благодійної діяльності дозволить усунути правові прогалини і розробити ефективніші політики для підсилення як однієї, так і іншої категорії. Співпраця волонтерства із державним сектором на національному та місцевому рівні матиме синергетичні результати. Застосування гендерного підходу дозволить підсилити потенціал жінок та чоловіків.

2. Інтегрувати державні, муніципальні та волонтерські зусилля в єдину систему цивільної оборони

Волонтерство у сфері цивільної оборони, що зараз стихійно компенсує прогалини у роботі держави, треба інтегрувати у системну модель, де воно займе своє місце як прогнозована, навчена і ресурсно наснажена компонента. Розгалужена інфраструктура реагування на надзвичайні ситуації та підготовки громадян/ок до національного спротиву має запрацювати як центр тяжіння для волонтерських ініціатив та індивідуальних громадян/ок, забезпечуючи широке поширення навичок виживання, стійкості та функціональності в умовах безпекових викликів та криз, а також оперативну мобілізацію підготовлених громадян/ок у випадках виникнення екстреної потреби. Потенціал жінок, що не перебувають у структурі військової оборони, може бути використаний для підсилення цивільної оборони. 

3. Підсилити співробітниць критичної інфраструктури, що виконують вдома доглядову працю

Інтеграція доглядової праці у планування виконання критично важливих функцій підсилить як самих співробітниць критичної інфраструктури, так і якість роботи, яку вони виконують. Оприявлення невидимої «другої зміни» дозволить гнучкіше планувати роботу критично важливих суспільних функцій, що матиме наслідки у формі додаткових відпрацьованих годин, нижчої плинності кадрів і вищої психологічної витривалості громад. На питання поєднання доглядової праці і роботи у критичних галузях треба спрямувати окрему державну політику з короткостроковими і довгостроковими заходами, ключовими задачами якої стане переведення поєднання домашньої праці і роботи на забезпечення стійкості тилу із площини індивідуальних надзусиль у площину передбачуваного навантаження і передбачуваної підтримки.

4. Усунути бар’єри, що стримують жінок від вступу на військову службу

Попри значні позитивні зміни у сфері гендерної рівності в секторі оборони, що відбулися із 2014 року, все ще існує необхідність усувати бар’єри, які стримують жінок від вступу на військову службу. Від надання формальних можливостей служити, що вже відбулося, варто перейти до усунення практичних перешкод та нерівного ставлення до жінок на місцях. Ключовим завданням має бути створення інституційної культури, що базується на повазі до людської гідності та різноманіття. Усунення інформаційних, соціально-культурних, матеріально-технічних та інших бар’єрів, виявлених у дослідженні, заохотить жінок, що зараз не зобов’язані вступати на службу, до добровільної служби, що, своєю чергою, в умовах дефіциту чоловічих кадрів суттєво підсилить можливості Сил оборони України.

5. Підсилити гендерну чутливість державних комунікацій у сфері оборони та військового рекрутингу

Державні комунікації у сфері оборони та військового рекрутингу мають працювати в межах єдиних стандартів, які закріплюють принципи гендерної рівності і дають інструкції, як їх дотримуватися. У таких комунікаціях варто не лише обмежуватися формальними ознаками видимості жінок, як-от фемінітивами й абстрактно-символічними образами військовослужбовиць як «берегинь у погонах», а й активно висвітлювати реальний досвід військовослужбовиць, їхні досягнення та проблеми, підкреслювати важливість дотримання їхніх прав. Офіційні комунікації мають звітувати про вирішення проблем рівності та дискримінації, а також приділяти окрему увагу рекрутингу жінок, проактивно відповідаючи на запитання, що можуть бути цікаві жіночій аудиторії. 

6. Конкретизувати роль місцевого самоврядування у питаннях всеохопної оборони

Всеохопна оборона має бути закріплена на рівні стратегічних документів держави, а органи місцевого самоврядування та військові адміністрації мусять отримати чітке розуміння та розмежування своїх компетенцій, повноважень та розподілу обов’язків. Громади, що беруть участь у реалізації всеохопної оборони, треба ресурсно підтримати. На рівні місцевого самоврядування мають з’явитися місцеві політики безпеки та безпекові плани дій, засновані на координації та взаємодії органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій, центральних органів виконавчої влади, локально розміщених військових підрозділів, служб критичної інфраструктури, ветеранських організацій тощо. У ці політики та плани дій треба активно включати жінок як таких, що вже виявляють лідерство та реалізують заходи стійкості. 

7. Підсилити локалізацію Національного плану дій з виконання резолюції РБ ООН 1325 «Жінки, мир, безпека»

Виконавців НПД 1325 на місцевому рівні треба належним чином скоординовати, профінансувати та забезпечити спроможностями. Фокус планування та реалізації національного плану та місцевих планів дій треба змістити від практики ухвалення «декларативних» і «наказових» планів без ресурсного забезпечення і розуміння цінності завдань «згори донизу» до спільних пошуків рішень, що реально потрібні на національному і місцевому рівнях та реалістично можуть бути реалізовані. Основою такого пошуку рішень має стати залучення громад до ідентифікації їхніх безпекових викликів та потреб. 

8. Розширити економічні можливості жінок у галузі новітніх військових технологій

Залучення жінок до стереотипно чоловічих професій дозволить реалізувати їхній потенціал та компенсувати дефіцит чоловіків, що полишили «чоловічі» галузі на користь військової служби. Галузь новітніх військових технологій як одна з найважливіших стратегічно має проактивно усувати найменші перешкоди для залучення та професійного зростання жінок. Інвестиції у технічну освіту жінок та дівчат, усунення дискримінації на робочому місці, забезпечення інклюзивного робочого середовища для жінок, що мають доглядові обов’язки, та підсилення видимості жінок мають стати найпершими інструментами розширення можливостей жінок у новітніх військових технологіях. Питання залучення жінок до новітніх військових технологій треба  включити до національного стратегічного безпекового планування.

Напрямки подальших досліджень:

• Продовольча безпека
• Охорона здоров’я, домедична допомога та донорство крові
• Енергетична безпека
• Екологічна безпека
• Безпека домашніх і свійських тварин та їхніх власників
• Когнітивна війна і протидія дезінформації
• Кібербезпека і фізичний захист інформації
• Контроль над вогнепальною зброєю
• Ветеранська політика

ВИСНОВКИ

За підсумками досліджень було з’ясовано, що всеохопна оборона в Україні існує у стихійний спосіб і представлена на різних рівнях — від індивідуальних ініціатив до національних планів дій. У цій стихійності є і сила, і слабкість: гнучкість дозволяє реагувати на виклики війни якнайшвидше, не очікуючи дозволу «згори» чи заданих рамок, водночас багатьом гарним практикам бракує інституційності, вкоріненості, масштабування та джерел підтримки. 

Гендерний підхід є важливим елементом всеохопної оборони, оскільки, з одного боку, жінки є бенефіціарками практик соціальної стійкості, а з іншого, будівничими таких практик. Рух у напрямку гендерної рівності дозволяє реалізувати потенціал жінок, заразом підсилюючи сукупні можливості суспільства. 

Законодавство України визначає поняття і складники всеохопної оборони у Стратегії воєнної безпеки України (2021), проте цей документ є рамковим, потребує оновлення і конкретизації відповідно до секторів гібридної війни. У 2026 році є потреба об’єднати зусилля громадянського суспільства, держави і міжнародних стейкхолдерів для переведення стихійних і розрізнених практик всеохопної оборони в Україні у цілісну, інституціоналізовану, системну, сталу і дієву стратегію і політику безпеки.

Запропоновані дослідницями комплексні рішення у сфері військової та цивільної оборони, на ринку праці та у сфері управління дозволять підсилити соціальну стійкість, зберігаючи гнучкість реагування на виклики війни, водночас підтримуючи тих, хто це реагування здійснює. 

Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: 

Докторка соціологічних наук Олена Стрельник;

Гендерна експертка Ганна Гриценко.

Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» у межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром.

АНОТАЦІЯ

Дослідження аналізує, як особливості української правотворчості та практики впровадження нормативних актів впливають на досягнення цілей державних планів. Предметом аналізу є Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2025 року. На цій основі окреслено перспективи розроблення та впровадження українського аналогу шведської концепції всеохопної оборони. Питання забезпечення колективної стійкості в кризу потребує правового оформлення та співпраці тріади влада-громадськість-бізнес, тому обмеження і сприятливі фактори реалізації діючого програмного документу, які відмічаються в звіті, стануть в нагоді для розбудови системи всеохопної оборони.

Ключові слова: всеохопна оборона, правотворчість, порядок денний «Жінки. Мир. Безпека», державна програма, органи місцевого самоврядування, коаліції 1325

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ
ЗМІСТ
АБРЕВІАТУРИ
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
ВСТУП
Методологія
Контекст дослідження
РОЗДІЛ 1. РЕАЛІЇ РОЗРОБКИ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ ТА ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ НА ПРИКЛАДІ НПД 1325 «ЖІНКИ. МИР. БЕЗПЕКА»
1.1. Ініціація і підготовка
1.2. Розробка і затвердження
1.3. Виконання
1.4. Контроль, моніторинг, оцінка    
ВИСНОВКИ
РЕКОМЕНДАЦІЇ
Рекомендації Парламенту України
Рекомендації центральним органам виконавчої влади
Рекомендації органам місцевого самоврядування
Рекомендації сектору безпеки і оборони України
ПОСИЛАННЯ
ДОДАТКИ
Додаток А. Цикл прийняття та реалізації Закону в Україні
Додаток Б. Цикл розробки та реалізації державних програмних документів
Додаток В.
Кейс Коаліції 1325-Закарпаття з виділення фінансування на ОПД 1325

СТИСЛИЙ ОГЛЯД

Дослідження присвячене оцінці спроможності розробки й реалізації наскрізних міжвідомчих програмних документів (на прикладі НПД 1325 «Жінки, мир, Безпека») в контексті концепції всеохопної оборони. Мета роботи — виявити ключові обмеження  та успішні практики впровадження НПД 1325 (в т.ч. на місцевому рівні), проаналізувати механізми прийняття рішень і координації на центральному та місцевому рівнях та визначити роль ОМС у реалізації плану, використовуючи шведський досвід всеохопної оборони як порівняльну рамку для оцінки ефективних підходів до планування, залучення стейкхолдерів і підзвітності.

Загалом дослідження підтвердило, що Україна до початку повномасштабного вторгнення мала значний прогрес у галузі гендерної рівності. Водночас виявлено численні бар’єри реалізації програм на місцевому рівні. Наприклад, проаналізовано, що державні політики (в т.ч. НПД 1325) стикаються з перешкодами під час реалізації на місцях. Встановлено також роль фінансування — програми з чітко виділеними коштами мають вищі шанси на ефективну реалізацію, а відсутність фінансування спричиняє формальний підхід. Ці узагальнені результати визначили основні напрямки проблематики (локальні бар’єри, роль ресурсів, взаємодія з громадянським суспільством) для подальшого детального аналізу.

Дослідження охоплює такі ключові напрями:

1. Законодавчі та концептуальні засади, що включає аналіз концепції всеохопної оборони в Швеції (цілі, пріоритети, інститути координації) та порівняння з українськими стратегіями. Зокрема, вивчено, як у Стратегії національної безпеки України формулюється залучення суспільства до оборони, і яким чином НПД 1325 доповнює цей підхід через ґендерну перспективу. НПД 1325 як державний програмний документ має на меті створити умови для рівної участі жінок і чоловіків у подоланні конфліктів, відновленні та реагуванні на безпекові виклики.

2. Процес розробки та затвердження НПД 1325. В дослідженні висвітлено історію ініціативи (роль жіночих ОГС, міжнародних організацій), вибір координуючої структури, аналіз процесу формування та погодження плану (зокрема, участі донорів, наявності даних та індикаторів).

3. Залучення зацікавлених сторін з числа громадськості, місцевої влади, бізнесу та сектору безпеки і оборони до розробки та реалізації документу. Досліджено шляхи комунікації між ОГС, органами місцевого самоврядування (ОМС), центром і громадою, а також роль українсько-шведського досвіду мережування та коаліцій (наприклад, Коаліції «1325 Закарпаття»). З’ясовано, що на практиці залученість громад є обмеженою, часто в усталеній практиці домінує вертикальна постановка задач «зверху вниз»,коли завдання визначаються на вищому рівні, а на місцях переважає виконання «для звітності». Також бракуєкомандної взаємодії, орієнтованої на суспільно-корисний результат, і в реалізації НПД 1325 на місцевому рівні домінує формальний підхід.

4. Локалізація та виконання плану. Описано етапи — створення обласних планів дій (для усіх областей це було обов’язковим) та впровадження на рівні громад (добровільно). Зокрема, проаналізовано, що ОПД 1325 часто були сформовані без реальної адаптації до регіональних особливостей. Виявлено численні бар’єри виконання ОПД 1325: бюрократія (централізованість управління), кадровий дефіцит на місцях, недостатність стратегічного планування в громадах, проблеми координації між департаментами, відсутність фінансування, дублювання функцій між програмами, слабка комунікація тощо.

5. Фокус на вразливих групах і гендері. В дослідженні підкреслено увагу до цільових груп НПД 1325 (жінок, ВПО, ветеранів та інших). З’ясовано, що охоплення цих груп є ключовою метою НПД 1325, але в локальній імплементації це часто зводиться до формальних заходів, та обмежене недостатнім ступенем планування та фінансування.

6. Роль фінансів і ресурсів.  В дослідженні оцінюється вплив бюджетного забезпечення на ефективність. Зокрема, експертки відзначали, що цільове фінансування заходів НПД 1325 (на державному чи місцевому рівні) суттєво підвищує ймовірність їх реалізації.

7. Шведський досвід як уроки для України. Порівнюються українські практики з досвідом Швеції (напрямки руху гендерної рівності, ролі неурядових організацій у виконанні Резолюції РБ ООН 1325).

Аналіз результатів дослідження дає підстави зробити такі загальні висновки. По-перше, державні політики на зразок НПД  1325 зіштовхуються з численними бар’єрами при впровадженні на місцевому рівні. Саме локальні фактори (відсутність ресурсів, бюрократичні перепони, низька мотивація виконавців тощо) створюють найбільші труднощі для виконання програм. По-друге, дослідження підтверджує, що наявність бюджетних коштів суттєво підвищує якість реалізації планів: програмні документи з чітко визначеним фінансуванням мають значно вищі шанси на успіх, ніж ті, що не забезпечені фінансами. По-третє, залучення громадських організацій (зокрема жіночих) може частково компенсувати обмеження ресурсів і спростити виконання міжвідомчих документів. Однак на практиці місцева влада часто розглядає співпрацю з ОГС швидше як додаткове навантаження, ніж як партнерське рішення. 

Нарешті, дослідження засвідчило, що традиційна управлінська культура в органах державної влади й органах місцевого самоврядування (успадкована від радянських підходів) ускладнює впровадження наскрізних стратегій. У результаті питання гендерного мейнстримінгу та пов’язані з ними ініціативи (як-от НПД 1325) залишаються непріоритетними. 

Таким чином, дослідження демонструє, що для успішної локалізації концепції всеохопної оборони з урахуванням гендерного підходу  органам державної влади та ОМС потрібно посилити фінансове й кадрове забезпечення та розвинути міжвідомчу співпрацю. До практичної реалізації планів слід активніше залучати мешканців громад, ОГС та бізнес. Окремо важливо підвищувати пріоритетність гендерних питань у системі безпеки.

Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром. 

Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.

Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.

Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: 
Докторка соціологічних наук Олена Стрельник.
Гендерна експертка Ганна Гриценко.

Менеджерки проєкту: Альона Грузіна, Галина Репецька.

АНОТАЦІЯ

Це дослідження спрямоване на визначення ролі місцевого самоврядування і державного управління в контексті всеохопної оборони з урахуванням гендерної складової державної політики України. Тривалий час питанню залучення жінок до важливих державних процесів, зокрема тих, що стосуються сфери безпеки та оборони, не приділяли значної уваги через низку різних причин, серед яких і гендерні стереотипи. Проте євроінтеграційний рух України заклав умови для перегляду наявного правового поля, особливої актуальности справа набула в часи війни, коли значна кількість питань, що стосуються забезпечення ухвалення рішень у сфері оборони і безпеки в умовах децентралізації була покладена на органи місцевого самоврядування та новоутворені військово-цивільні адміністрації. В дослідженні здійснюється якісний аналіз чинного законодавства, яке регулює питання всеохопної оборони в межах компетенції ОМС та ОДВ, наводяться дані експертних опитувань представників ОМС та ОДВ на місцевому рівні для виявлення практики застосування норм, що передбачені законодавством, перешкоди, з якими стикаються посадов(и)ці та політики(ні). Виявлено можливості, які залишаються для посилення залучености жінок на місцевому рівні в питання, що стосуються всеохопної оборони в останні роки, особливо з часу повномасштабного російського вторгнення 2022 року. 

Ключові слова: оборона, всеохопна оборона, державне управління, місцеве самоврядування, гендерна рівність, війна росії проти України, Україна.

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ВСЕОХОПНОЇ ОБОРОНИ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ
1.1. Підсумок розділу 1
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ ВСЕОХОПНОЇ ОБОРОНИ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ В УКРАЇНІ
2.1. Загальні тенденції та виклики
2.2. Самоорганізація громад як основа стійкости    
2.3. Взаємодія з військовими адміністраціями та державними структурами
2.4. Роль жінок у забезпеченні всеохопної оборони
2.5. Волонтерські та ветеранські мережі як частина оборони
2.6. Ресурси, кадри та бюрократія
2.7. Підсумок розділу 2    
РОЗДІЛ 3. ШВЕДСЬКИЙ ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ ВСЕОХОПНОЇ ОБОРОНИ  НА ЛОКАЛЬНОМУ РІВНІ
3.1. Поняття та основні засади концепції всеохопної оборони у Швеції
3.2. Місце муніципалітетів у системі всеохопної оборони
3.3. Співпраця з військовими та регіональною владою
3.4. Підсумок розділу 3
ВИСНОВКИ
Гендерний вимір всеохопної оборони
Порівняння зі шведським досвідом
Підсумкові висновки
РЕКОМЕНДАЦІЇ
Раді національної безпеки і оборони України
Кабінету Міністрів України
Верховній Раді України
Органам місцевого самоврядування
Громадським організаціям та міжнародним партнерам
ПОСИЛАННЯ
ДОДАТКИ
Додаток 1. Анкета інтерв’ювання для представників і представниць ОМС та ОВВ на місцях    
 

СТИСЛИЙ ОГЛЯД

«Стійкість громади — це не тільки укриття й ППО, а й упевненість людей, що про них подбають у будь-якій кризі»
(Юлія Дарницька, депутатка Чернігівської міської ради, інтерв’ю).

Дослідження вивчає роль органів місцевого самоврядування та державного управління у формуванні системи всеохопної оборони України з урахуванням гендерної складової.

Аналіз нормативно-правової бази показав, що українське законодавство визначає засади всеохопної оборони, проте роль місцевого самоврядування залишається фрагментарною. Існує дублювання повноважень між органами місцевої влади та військовими адміністраціями, що ускладнює координацію дій і знижує ефективність управління на місцях. Гендерний компонент у більшості нормативних актів не інтегрований системно, а виконання Національного плану дій з реалізації Резолюції РБ ООН 1325 на місцевому рівні має несистемний характер. 

Результати експертних інтерв’ю з представниками й представницями ОМС та ОВВ із Чернігівської, Харківської, Миколаївської, Запорізької та Волинської областей показують, що громади взяли на себе значну частину функцій із забезпечення безпеки, гуманітарного реагування та підтримування населення. Попри брак ресурсів і нечіткий розподіл повноважень, саме місцевий рівень став осередком стійкости в кризових умовах. Жінки активно залучені до роботи органів влади, проте їхня участь у процесах ухвалення рішень у сфері оборони залишається недостатньою.

Аналіз шведської моделі засвідчив, що успіх всеохопної (тотальної) оборони ґрунтується на партнерстві військових, муніципалітетів, бізнесу і громадянського суспільства. Шведські муніципалітети мають чітко визначені обов’язки в сфері цивільної готовности, а координація між рівнями влади здійснюється через постійні платформи співпраці.

Україні доцільно адаптувати ці підходи і посилити роль місцевих рад та громад, забезпечити їх ресурсну спроможність, інтегрувати гендерну політику в сферу безпеки та створити механізми цивільно-військової взаємодії на регіональному рівні.

Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром. 

Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.

Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.

Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: 
Докторка соціологічних наук Олена Стрельник.
Гендерна експертка Ганна Гриценко.

Менеджерки проєкту: Альона Грузіна, Галина Репецька.

Анотація

Це дослідження аналізує важливу роль та вплив низового волонтерського руху в Україні в контексті оборони від російської збройної агресії, що триває. 
Дослідження містить огляд динаміки волонтерського руху в Україні та правової бази, поєднує дані кількісних та якісних методів дослідження волонтерства, аналізує форми організації волонтерського руху, особливості низового волонтерства, взаємодію з органами влади і громадським сектором, гендерні аспекти волонтерства, розвиток і майбутні перспективи низового волонтерства. Дослідження охоплює кейс-стаді об’єднань родин полонених,  зниклих безвісти, цивільних заручни(ць)ків. Надано рекомендації основним стейкхолдерам щодо заходів для посилення волонтерського руху для всеохопної оборони України.

Ключові слова: волонтерський рух, низове волонтерство, волонтерські ініціативи, активізм, індивідуальн_а волонтер_ка, всеохопна оборона, війна росії проти України, Україна.

ЗМІСТ

СТИСЛИЙ ОГЛЯД
ВСТУП
МЕТОДОЛОГІЯ
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ В ПРАВОВОМУ І ЧАСОВОМУ РОЗРІЗАХ
1.1   Короткий огляд та аналіз правової бази
1.2   Огляд залучення населення до волонтерства та динаміки розвитку волонтерського руху, зокрема після 2022 року
1.3 Результати загальнонаціонального опитування щодо залучености до волонтерської діяльности в 2025 році    
РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВОЛОНТЕРСЬКОГО РУХУ
2.1   Типологізація волонтерства: організаційно-правовий статус та напрямки діяльности    
2.2   Проблеми категоризації волонтерства
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ НИЗОВОГО ВОЛОНТЕРСТВА В УКРАЇНІ    
РОЗДІЛ 4. ВЗАЄМОДІЯ З ОРГАНАМИ ВЛАДИ, БІЗНЕСОМ ТА ГРОМАДСЬКИМ СЕКТОРОМ
РОЗДІЛ 5. ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ ВОЛОНТЕРСТВА
РОЗДІЛ 6. РОЗВИТОК І МАЙБУТНЄ НИЗОВИХ РУХІВ
РОЗДІЛ 7. КЕЙС-СТАДІ ОБ’ЄДНАНЬ РОДИН ПОЛОНЕНИХ, ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ, ЦИВІЛЬНИХ ЗАРУЧНИКІВ І ЗАРУЧНИЦЬ
ВИСНОВКИ    
РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДОДАТОК
ПОСИЛАННЯ

СТИСЛИЙ ОГЛЯД

Це дослідження мало на меті окреслити, як низовий волонтерський рух доповнює і підтримує обороноздатність України. 

Контекст. У 2025 році, на дванадцятий рік російсько-української війни та четвертий рік повномасштабного вторгнення, низовий волонтерський рух в Україні діє та розвивається. У 2024 році частка зайнятого населення, залученого до волонтерської чи благодійної діяльности (принаймні раз на місяць), в Україні становила 57,7% серед жінок і 54,4% серед чоловіків. Волонтерські ініціативи ведуть свою діяльність в усіх сферах суспільства: від зборів коштів на різноманітні військові та гуманітарні потреби до нефінансової допомоги Силам оборони, постраждалим від війни, ВПО, ветеран(к)ам, людям у складних життєвих обставинах, а також послуг у сфері освіти, культури, охорони довкілля тощо. Активний волонтерський рух сприяє більшій резильєнтності українського суспільства.

Методологія дослідження ґрунтується на комбінованому підході, який поєднує  кабінетне та польове дослідження, останнє проводили із застосуванням кількісних (опитування 1000 осіб, проведене методом CATI на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів) та якісних (16 глибинних інтерв’ю), що частково застосовувалися паралельно. Як додаткові методи були застосовані аналіз відкритих джерел, кейс-стаді.

Розділ 1. Огляд волонтерського руху в правовому і часовому розрізах.

У розділі здійснений комплексний огляд розвитку волонтерського руху в Україні крізь призму правового регулювання та суспільно-історичних трансформацій. Результати кабінетного дослідження вказують на поступове становлення культури волонтерства в Україні: від епізодичних ініціатив на початку 1990-х до масштабного руху, інтегрованого в різні сфери у наш час — від забезпечення військових до гуманітарної допомоги під час повномасштабного вторгнення.

Правовий аналіз законодавчої бази засвідчив важливість чіткого розмежування понять «волонтер» і «благодійник», а також визначив головні нормативні зміни, що вплинули на організацію та регулювання волонтерської діяльности. Окремо розглянуті зміни в інституційній структурі координування волонтерської діяльности, соціальні гарантії для волонтерів та правові виклики, з якими нині стикаються волонтери та волонтерки.

Проаналізовано динаміку залучення населення до волонтерства, а також результати соціологічних та наукових досліджень, які висвітлюють трансформацію волонтерського руху в Україні протягом останніх років. Результати загальнонаціонального опитування 2025 року, проведеного в межах цього дослідження, демонструють стійку залученість населення до волонтерства — 41% респондентів/ок беруть активну участь у волонтерських ініціативах, при цьому спостерігається відносна гендерна збалансованість.

Розділ 2. Форми організації волонтерського руху.

В розділі представлені різні форми організації волонтерського руху в Україні, класифіковані на основі емпіричних даних за організаційно-правовим статусом та напрямками діяльности. Проаналізовані головні функції кожної форми та простежені перетини й відмінності між волонтерською діяльністю та активізмом. Огляд демонструє різноманіття волонтерського середовища та виявляє особливості його структурування і категоризації.

Розділ 3. Особливості низового волонтерства в Україні.

Дані глибинних інтерв’ю дозволили проаналізувати особливості низового волонтерства в Україні, його горизонтальну структуру і соціальну відповідальність. Розглянутий досвід індивідуальних волонтерів/ок та волонтерських ініціативних груп, як формалізованих, так і неформалізованих у громадські чи благодійні організації. 

Розділ 4. Взаємодія з органами влади, бізнесом та громадським сектором.

Волонтерські ініціативи, які виникли як реакція на нагальні виклики війни, поступово формують потужну паралельну систему, здатну виконувати функції, традиційно належні державі. Дані глибинних інтерв’ю вказують, що низовий волонтерський рух відкритий до співпраці з органами влади, бізнесом, неприбутковими організаціями і шукає шляхи налагодження контактів, навіть якщо відчуває бар’єри в співпраці. Розділ окреслює масштаби заміщення державних функцій волонтерськими ініціативами та порушує питання майбутньої взаємодії громадянського суспільства з державою.

Розділ 5. Гендерні аспекти волонтерства.

Досліджені гендерні аспекти та репрезентації в низовому волонтерстві в Україні. Аналіз показує, як волонтерський рух відображає, відтворює і трансформує традиційні гендерні ролі, впливаючи на мотивацію, характер діяльности, розподіл обов’язків між людьми. Використані як кількісні дані соціологічних опитувань, так і якісні свідчення волонтерів і волонтерок, що дозволяє простежити гендерні відмінності у завданнях і сферах залучення. Особлива увага приділена видимості жіночого лідерства та його відображенню в повсякденних практиках, публічному просторі, де гендерна асиметрія залишається помітнішою.

Розділ 6. Розвиток і майбутнє низових рухів.

Проаналізований розвиток українських низових волонтерських ініціатив в умовах тривалої війни, їхні потреби та виклики в процесах формалізації, професіоналізації. Розглянуті тенденції інституалізації волонтерських осередків, причини збереження неформального характеру частини ініціатив та адаптація руху до нових суспільних потреб. На основі кількісних і якісних даних простежено, як активісти й активістки переосмислюють підходи до розвитку, зміцнюють горизонтальні зв’язки та підвищують стійкість спільнот.

Розділ 7. Кейс-стаді об’єднань родин полонених, зниклих безвісти, цивільних заручників і заручниць.

Окреслена динаміка розвитку, особливості, потреби громадянського руху родин полонених, зниклих безвісти та цивільних заручників, який активно розвинувся у відповідь на російську агресію. В розділі представлені результати кейс-стаді, проаналізований склад об’єднань родин, їхня географія, напрямки діяльности, потреби і труднощі, а також взаємодія між об’єднаннями, з місцевою владою, урядовими та міжнародними організаціями. Фокус дослідження — громадський активізм і волонтерська діяльність, спрямовані на адвокацію прав постраждалих та надання безоплатної допомоги родинам.

Висновки.

Підсумовані основні знахідки дослідження: сила волонтерської спільноти, умовність категоризації, правова невизначеність, ресурсна стійкість і проблеми гендерної репрезентації.

Рекомендації.

Надані рекомендації для головних стейкхолдерів, як зберігати сталість і посилювати низовий волонтерський рух для всеохопної оборони.

Дослідження реалізоване ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони» за кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», завдяки фінансовій підтримці Шведського інституту в партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром. 

Проєкт взорується на практики гендерного підходу в системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком з одночасним урахуванням гендерного підходу в таких секторах, як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.

Авторка ідеї та керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, Голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.

Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: 
докторка соціологічних наук Олена Стрельник.
гендерна експертка Ганна Гриценко.

Менеджерки проєкту: Альона Грузіна, Галина Репецька.

АНОТАЦІЯ

Дослідження показує, що в умовах повномасштабної війни перетин оплачуваної та неоплачуваної доглядової праці фактично стає елементом критичної інфраструктури всеохопної оборони: нестача можливостей тимчасового заміщення персоналу, руйнування закладів і перебої в наданні послуг та фрагментовані графіки роботи призводять до хронічного перевантаження жінок і знижують кадрову спроможність критично важливих сфер. На основі аналізу документів, загальнонаціонального й онлайн-опитувань та 20 глибинних інтерв’ю ми фіксуємо зростання інтенсивності роботи, низькі й нестабільні доходи та дефіцит доглядових послуг, що безпосередньо скорочує відпрацьовані години й підвищує плинність кадрів. Рекомендації спрямовано на інституційні рішення щодо організації часу для догляду та відпочинку — кадрові резерви для тимчасового заміщення персоналу, ваучери на послуги короткочасного догляду, подовжені й чергові години роботи закладів, єдиний інформаційний маршрут для сімей, — щоб додаткова неоплачувана праця не залишалася єдиним механізмом підтримки тилу, а перетворювалася на передбачувану й забезпечену ресурсами спроможність інституцій.

Ключові слова: доглядова праця, всеохопна оборона, жінки, війна, подвійне навантаження, суспільна стійкість

ЗМІСТ

СТИСЛИЙ ОГЛЯД
ВСТУП
МЕТОДОЛОГІЯ
РОЗДІЛ 1. ДОГЛЯДОВА ПРАЦЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ: СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА ІНФРАСТРУКТУРНІ АСПЕКТИ (КАБІНЕТНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)
1.1   Контекст дослідження
1.2   Стислий огляд законодавства і тематичних досліджень
1.3   Типологія доглядової праці та її ключові проблеми
1.4   Напрями майбутніх досліджень
1.5   Підсумок розділу 1
РОЗДІЛ 2. ІНФРАСТРУКТУРНІ ВИКЛИКИ ДЛЯ ЖІНОК НА ПЕРЕТИНІ ОПЛАЧУВАНОЇ ТА НЕОПЛАЧУВАНОЇ ДОГЛЯДОВОЇ ПРАЦІ У ЧАСИ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ    
2.1   Організація безпеки під час тривог у закладах освіти як невидима праця    
2.2   Нереалізовані потреби у короткочасному догляді та проблеми організації заміщення персоналу
2.3   Підсумки розділу 2
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТРУДОВІ ВИКЛИКИ ПІД ЧАС ВІЙНИ: ДЕФІЦИТ КАДРІВ, НЕСТАБІЛЬНІ ГРАФІКИ РОБОТИ, НИЗЬКІ ЗАРОБІТНІ ПЛАТИ
3.1   Інституційний дефіцит та розширення жіночого робочого дня
3.2   Доходи під час війни: як фінансова вразливість посилює подвійне навантаження жінок
3.3   Підсумки розділу 3
РОЗДІЛ 4. ПСИХОЕМОЦІЙНЕ ВИСНАЖЕННЯ, ТРИВОЖНІСТЬ І НЕСТАЧА ПІДТРИМКИ
4.1   Хронічна втома, вигорання, апатія
4.2   Відсутність часу на себе та почуття провини за відпочинок
4.3   Психоемоційні бар’єри жінок у зверненні по допомогу
4.4   Підсумки розділу 4
РОЗДІЛ 5. БАР’ЄРИ ДОСТУПУ ДО СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ТА НЕДОВІРА ДО ДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУЦІЙ
5.1   Інформаційні перепони у сфері соціальної допомоги
5.2   Складність отримання статусів та оформлення документів    
5.3   Підсумки розділу 5
РОЗДІЛ 6. «МИ ТРИМАЄМО КРАЇНУ!»: КОЛИ «СТІЙКІСТЬ» СПИРАЄТЬСЯ НА НЕВИДИМИЙ ДОГЛЯД
6.1   Втома, відповідальність і незамінність
6.2   Перетин оплачуваної та неоплачуваної доглядової праці
6.3   Підсумки розділу 6
РОЗДІЛ 7. ПОВСЯКДЕННІ ПРАКТИКИ САМООРГАНІЗАЦІЇ, ВЗАЄМОДОПОМОГИ ТА ВИЖИВАННЯ
7.1   Самоорганізаці
7.2   Домашні системи підтримки
7.3   Індивідуальні стратегії відновлення
7.4   Підсумки розділу 7
ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДОДАТКИ
Додаток А. Питання анкети загальнонаціонального опитування Омнібус
Додаток Б. Анкета онлайн-опитування
Додаток В. Гайд глибинного інтерв’ю «Доглядова праця в умовах війни»

СТИСЛИЙ ОГЛЯД

У цьому дослідженні проаналізовано перетин оплачуваної та неоплачуваної доглядової праці жінок у час повномасштабного вторгнення й у рамці всеохопної оборони, тобто як інституційні збої та дефіцити сервісів перетворюються на додаткові години невидимої праці вдома — і навпаки, як домашній догляд обмежує трудову доступність у критичних сферах (освіта, медицина, поліція/ДСНС, комунальна інфраструктура).

Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні кількох методів — аналізу документів (національного законодавства в сфері опіки і піклування, сімейних прав та обов’язків, програм державної підтримки для осіб, які доглядають за іншими), результатів загальнонаціонального опитування (Info Sapiens, Omnibus CATI, n=1000), онлайн-опитування (n=57) та якісного дослідження, проведеного за допомогою методу глибинних інтерв’ю (n=20). Інструментарій дослідження було розроблено так, щоб була можливість порівняння відповідей учасників та учасниць досліджень, проведених за допомогою різних методів.

Повномасштабна війна різко підвищила «цінність часу» у доглядових і критичних сферах та одночасно зруйнувала інституційні підпірки, на яких тримався баланс між оплачуваною і неоплачуваною працею жінок. Інституційний кадровий дефіцит (міграція, мобілізація, вигорання) збігся з приростом домашнього догляду (більше дітей/літніх, які потребують догляду, часті «випадіння» садків/шкіл, ускладнений доступ до медицини). Результат — розтягнутий робочий день плюс «друга/третя зміна» вдома, хронічне виснаження і нестійкість графіків, що прямо зменшує трудову доступність ключового тилового персоналу.
Нижче окреслено вузли, які роблять перетин оплачуваної й неоплачуваної доглядової праці особливо вразливим під час війни.

1. Інфраструктура часу та безпеки.

Жінки, які працюють у закладах дошкільної освіти та молодшій школі, стикаються в умовах війни зі значними труднощами: укриття не можуть прийняти всіх дітей, а повітряні тривоги постійно порушують розклад занять. Частину занять доводиться проводити позмінно чи прямо в укриттях, де немає належних умов. Усе це значно збільшує непомітну організаційну роботу жінок у садочках і молодших класах: вони приходять раніше, супроводжують дітей під час переміщень, постійно комунікують із батьками та координують маршрут між домом, навчальним закладом і укриттям.

Для працівниць критичних служб (поліція/ДСНС/медицина) гнучкість робочого дня практично неможлива, послуги короткочасного догляду відсутні, тому поєднання роботи і доглядових обов’язків стає можливим у випадку допомоги членів сім’ї (переважно бабусь).

2. Кадровий дефіцит і нестача механізмів тимчасової заміни персоналу.

Коли у доглядових професіях та на об’єктах критичної інфраструктури скорочується або вибуває персонал, роботу за двох-трьох доводиться виконувати тим, хто лишається. Формалізованих механізмів тимчасової заміни персоналу майже немає, тому заміни організовуються неофіційно на рівні колег між собою. У результаті інституції тримаються за рахунок їхнього додаткового невидимого часу. Повернувшись додому, ці жінки виконують і розширений догляд — за дітьми, літніми родичами та людьми з інвалідністю.

3. Нестабільні доходи на тлі інфляції й браку часу.

У силових та рятувальних службах доплати з’являлися хвилями, без стабільної індексації. В освіті та медицині доходи переважно стояли на місці або зменшувалися внаслідок інфляційних процесів. Коли у жінок немає навіть коротких перерв для відновлення та організації догляду, вони вимушено переходять на пів ставки або пропускають зміни. У результаті заробіток падає саме тоді, коли навантаження найбільше. Додаються й неформальні бар’єри — зокрема гендерні упередження, які впливають на рішення керівництва про надбавки чи карʼєрне просування.

4. Психоемоційне виснаження і дефіцит відновлення.

Хронічне недосипання, перервані ночі через обстріли/тривоги, робота за двох і відсутність відпочинку формують стійку апатію та вигорання. Звернення по підтримку є рідкісним випадком: допомогою психологів/груп підтримки користуються одиниці; переважає установка триматися за рахунок власних сил і горизонтальна взаємодопомога.

5. Інформаційні та бюрократичні бар’єри.

Навіть ті, хто мають право на пільги/статуси, пов’язані з доглядом, часто не знають, куди звертатися. Ці процедури складні, розпорошені між інституціями, а юридичний супровід дороговартісний. На практиці це означає втрату реального доступу до ресурсів, які могли б розвантажити догляд.

У відповідь на ці виклики й проблеми жінки самі вибудовують тимчасові контури підтримки: взаємні тимчасові заміни у школах і садках, гнучкі графіки роботи в колективах силових структур, сусідські мережі догляду за самотніми літніми людьми, малі волонтерські групи допомоги пораненим і їхнім родинам. Це дозволяє системі залишатися працездатною, але водночас витрачає приватні ресурси часу, здоров’я й грошей: неформальна взаємодопомога частково заміщує відсутні послуги, не забезпечуючи захисту від виснаження.

Щоб замінити нинішню ситуацію нестабільності, коли працівниці самі між собою «підстраховують» одна одну, потрібні системні рішення. Догляд має бути інтегрований у планування всеохопної оборони — із чітко передбаченим часом, організованими замінами персоналу, фінансуванням та доступною інформацією.

Політика має інституціоналізувати те, що вже роблять громади: короткостроковий догляд, організовані заміни персоналу, індексацію оплати праці й зрозумілий механізм отримання соціальної підтримки. Спираючись на отримані результати, пропонуємо такі заходи для посилення здатності поєднувати оплачувану і неоплачувану працю та підвищення стійкості всеохопної оборони.

Інфраструктура часу, а не лише місця.

Поряд із відбудовою/укриттями необхідно розгортати короткочасний денний і нічний догляд за тими, хто його потребує: чергові групи на 2–4 години впродовж дня і вечірніх змін, мікроденні центри для літніх/осіб з інвалідністю біля дому, «соціальний супровід + транспорт» до медичних/адміністративних послуг. Це безпосередньо повертає оплачувані години у зміну та зменшує вимушені прогули/неповну зайнятість.

Механізми тимчасової заміни персоналу й оплата праці з урахуванням навантаження.

Створити профінансовані резерви працівниць і працівників для тимчасових замін із чіткими нормами часу реагування (наприклад, окремі ставки для заміщення виховательок і вчительок у садках та школах, резервні бригади для комунальних і медичних служб). Встановити оплату та індексацію базових ставок з урахуванням фактичного навантаження й ризиків, а також закріпити в контрактах гарантовані й передбачувані графіки роботи, адаптовані до можливих повітряних тривог та відключень електроенергії.

Антидискримінаційні запобіжники.

Забезпечити застосування письмово закріплених і прозорих критеріїв для нарахування надбавок та ухвалення рішень про підвищення, а також регулярний аналіз цих рішень на предмет гендерних розривів в оплаті праці та кар’єрному просуванні; створити внутрішні канали (зокрема анонімні) для повідомлень про неформальні відмови у надбавках, професійних підвищеннях та доступі до можливостей професійного розвитку з обов’язковою перевіркою кожного випадку.

Підтримка відновлення.

Запровадити ваучери на короткочасний догляд для працівниць критичних сфер (щотижневі години відпочинку), доступні муніципальні консультації психологів, базові програми профілактики вигорання на робочому місці.

Єдиний інформаційний контур.

Створити портал «догляд і підтримка» з простими алгоритмами отримання статусів/пільг, типовими пакетами документів і безоплатним первинним юридичним супроводом; офлайн-пункти в ЦНАП/АМС для живої навігації.

Догляд — це інфраструктура оборони: якщо його не інституціоналізувати, ми фінансуємо «стійкість» виснаженням жінок і втратою боєздатності тилу. Оборона — це не лише фронт, а й безперервність роботи освіти, медицини, правопорядку та енергетики. Якщо ключова частина тилового персоналу працює на межі виснаження і не має часу ні на відпочинок, ні на виконання власних доглядових обов’язків, система поступово втрачає робочі години, повноцінні зміни й зрештою самих людей.

Вбудовування потреб догляду в кадрове й операційне планування (гнучкі графіки, можливість замін під час відпусток, лікарняних чи пікових навантажень, індексація виплат, зрозуміла інформація про права і можливості) конвертується у додаткову боєздатність: зменшує плинність кадрів, прискорює ротації, підсилює готовність служб і робить громади стабільнішими.

Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром. 

Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.

Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.

Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: 
Докторка соціологічних наук Олена Стрельник.
Гендерна експертка Ганна Гриценко.

Менеджерки проєкту: Альона Грузіна, Галина Репецька.

«Непохитні. Історія українського правозахисту в інтерв’ю» Тамари Марценюк — книжка-інтерв’ю про український правозахисний рух та жінок, які його творять, друга в серії «Своє. Український фемінізм» від першого в Україні феміністичного видавництва Creative Women Publishing.

Праця покликана підсвітити історію й розвиток феміністичних та жіночих рухів в Україні. У книжці зібрано 31 інтерв’ю — про те, як в Україні виборюють права людей під час війни. 

Серед героїнь — Катерина Левченко, Олександра Матвійчук, Лариса Денисенко, Юлія Нузбан, Христина Кіт, Оксана Покальчук, Земфіра Кондур та інші правозахисниці з різних регіонів України. 

На сторінках цієї книжки вони говорять про боротьбу за права жінок та ЛБГТК+ людей, ромських громад, захист переселенців, військовополонених і зниклих безвісти, підтримку вразливих груп, боротьбу з домашнім насильством, документування воєнних злочинів, допомогу постраждалим від війни та відновлення справедливості. Це не лише особисті історії — це колективний портрет українського жіночого правозахисного руху, який формує країну. 

Бути голосом стишених і замовчуваних, рукою допомоги тим, кому вона необхідна, репрезентацією України на міжнародній арені й натхненням для сотень і тисяч людей — вимагає бути сильною. І в цій силі — непохитною.

Придбати книжку «Непохитні. Історія українського правозахисту в інтерв’ю» Тамари Марценюк можна за покликом на сайті Creative Women Publishing.

Коментар Тамари Марценюк:

У своїй книзі я розглядаю правозахист у широкому сенсі. Боротьба за права людини через сферу медіа – важлива складова видимості тематики прав людини. У медіа важливо дотримуватися цінностей рівних прав і можливостей та недискримінації, засад етики і професійних журналістських стандартів. Тому інтервʼю з Лізою Кузьменко, яка є членкинею Комісії з журналістської етики і очільницею ГО “Жінки в медіа”, є важливим і доречним для кращого розуміння цієї тематики.

Уривок

Журналістка та правозахисниця Ліза Кузьменко: «Медіа має працювати за етичними і професійними журналістськими стандартами»

Записано у листопаді 2019 року, доповнено у листопаді 2024 року

Ліза Кузьменко — громадська активістка, тренерка з питань недискримінації та гендерної рівності для професійних спільнот. Очільниця ГО «Жінки в медіа», членкиня Комісії з журналістської етики, національна експертка гендерних і медійних проєктів Офісу Ради Європи в Україні.

Вищу освіту отримала в Одеській юридичній академії та Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», де п’ять років пропрацювала юристкою. Окрім того, навчалася у Вроцлавському університеті. У 2014 році перемогла у конкурсі на проходження міжнародних парламентських стажувань у Канцелярії Сейму Польщі.

У 2012–2013 роках стажувалась у Комітеті з питань прав людини Верховної Ради України. Працювала на Громадському радіо як комунікаційниця та авторка подкастів про права людини, а також у благодійній організації «Точка опори», що, серед іншого, займається захистом прав ЛГБТ-спільноти. Ініціювала ідею створення книги про альтернативні родини «Майя та її мами» (Видавництво, 2017), написаної правозахисницею Ларисою Денисенко.

Колумністка «УП: Життя», ресурсу «Повага. Кампанія проти сексизму в медіа та політиці», KyivPost, «Лівий берег» та інших медіа. Членкиня Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем». У 2019 році була тренеркою Літньої школи ЮрФем та Школи лідерства для дівчат від Українського жіночого фонду.

Також Ліза Кузьменко — засновниця мережі жінок, які працюють у медіа, «Жінки в медіа» та однойменної громадської організації. Ініціаторка і співзасновниця антипремії «Це яйце!», яку вручають публічним особам та загальнонаціональним медіа за сексистські висловлювання.

— Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правоза хисного руху України. Чому ви вирішили працювати у цій сфері?

— У мене юридична освіта. Все почалося, ще коли я працювала юристкою в КПІ, зараз це університет імені Сікорського, моя альма-матер. Я займалася судово-претензійною діяльністю — в основному це були справи, пов’язані із навчанням, орендою, господарські відносини. Тоді мені видавалося, що це нудна робота, в ній було мало простору для творчості. Тому я почала більше включатися в громадську діяльність, де цінується низова ініціатива, креативність, бажання допомогти і дійсно щось змінити.

У 2012 році я проходила річне стажування у Комітеті з прав людини Верховної Ради України. Познайомилася з Оленою Сусловою, яка очолює Інформаційно-консультативний жіночий центр, відвідувала її навчальні модулі із гендерної рівності. Я досі неймовірно вдячна їй, що змогла мене всім цим зацікавити.

Узагалі стажування в українському парламенті виявилося для мене доленосним. Зокрема саме тоді я познайомилась із Андрієм Куликовим. Це вже був, здається, 2013 рік. Пам’ятаю, ми стояли на балконі, він курив свої самокрутки і розповідав: мовляв, ось у нас є така ідея громадського медіа, збирається чудова команда, приходь. Я чомусь злякалася й так і не прийшла.

Уже пізніше, в 2016 році, я таки приєдналася до команди Громадського радіо. Спочатку виконувала функції комунікаційниці, а потім головний редактор Кирило Лукеренко довірив мені робити подкасти з тематики прав людини. Те, що виходило в мене на початку, дуже відрізняється від того, як я пишу зараз. Кирило бурчав, але матеріали мої правив.

Також під час стажування в Раді я познайомилася з Володимиром Огризком, колишнім міністром закордонних справ України. Тоді він набирав групу для поїздки в Швецію — хотів, щоб українська молодь отримала унікальні знання про досвід розбудови успішної скандинавської країни. Поїздку фінансував Фонд Богдана Гаврилишина. Ми були одними з перших у програмі «Молодь змінить Україну». Я обрала темою для дослідження гендерні квоти у шведському парламенті. Поїздка видалась дуже насиченою.

Українським парламентом усе тоді не закінчилося. Також я потрапила на польську програму Міжнародних парламентських стажувань у Сеймі. Але доти ще був Майдан… Там я познайомилася із Сашею Матвійчук, бо прийшла волонтеркою на щойно створену гарячу лінію ініціативи «ЄвроМайдан SOS». Пам’ятаю, як удень працювала в університеті, а потім з 6 до 11 вечора йшла в офіс Центру громадянських свобод і волонтерила. В основному працювала на телефоні гарячої лінії, але також розробила юридичну пам’ятку, як діяти під час протестів. Ми її тоді роздрукували без жодної верстки й просто роздавали людям.

У 2014 році я поїхала до Польщі на стажування в Сейм, стажувалася в Комітеті з питань національних меншин. Була можливість залишитися в Польщі, але я повернулася в Україну і зрозуміла, що хочу далі займатися правозахистом, а не юридичною практикою.

Так у 2015 році Богдан Глоба запросив мене працювати комунікаційницею в ЛГБТ-організацію «Точка опори». А через два роки я вже обіймала посаду заступниці з адвокації та комунікації.

Тоді ми зробили багато крутих речей. Наприклад, видали перший україномовний адвокаційний журнал ЛГБТ «PRIDE Україна», одними з перших в Україні почали працювати з бізнесом з питань недискримінації на робочому місці. Я стала вести тренінги з політики рівності для LUSH, Європейської бізнес асоціації, компанії «Ернст енд Янґ Україна», співпрацювала з Auchan, Danone, Британською радою в Україні.

А ще ми одними з перших в Україні судилися у справах з питань недискримінації. Пам’ятаю, як у Мін’юсті не хотіли реєструвати як інформаційне агентство Національний ЛГБТ-портал, бо начебто не розуміли абревіатуру ЛГБТ. Зараз це просто смішно. Справу ми виграли, і сайт досі працює.

— Де ви здобували освіту та знання в сфері прав людини?

— Багато мені дав юридичний факультет. Але класична юридична освіта в 2000-х роках абсолютно ігнорує питання прав людини. «На п’ятірку знає Бог, на четвірку знаю я, а на трійку здасте ви за умови повного конспекту моїх лекцій», — з цієї фрази починався щорічний курс теорії держави і права у моєї викладачки правничого факультету.

Нас не вчили аналізувати, копати, піддавати сумніву, робити власні висновки. Більше того, особиста думка ніколи не віталася. Я нещодавно прочитала книгу «Фемінізм у праві» Енн Скейлз, яка вийшла зусиллями Христини Кіт з Асоціації жінок-юристок «ЮрФем». Я читала цю книгу і постійно думала: от би мати таку професорку — юристка, лесбійка, активістка, феміністка, засновниця терміну «феміністична юриспруденція»!

У книзі Енн Скейлз розмірковує, чому юридичне середовище боїться слова «фемінізм» та чому фемінізм — це про «верховенство права». Це книга, яку потрібно читати із олівцем. Там багато цікавих цитат. Зокрема авторка говорить: «Я не вважаю юридичні виші справедливими чи цікавими. Традиційну програму дуже важко змінювати, а це вже вказує на те, як добре вона захищає співвідношення сил у суспільстві».

Хоча, звісно, юридична професія дає базу, і це важливо. Також я навчалася в Одеській юридичний академії на магістратурі. Ну і, звісно, на різних програмах стажувань. Зо крема, їздила у США за програмою USAID Ukraine participant training program «Tolerance for Diversity: Understanding Diversity and Implications for Policymakers», а також за тими програмами, що згадувала раніше.

— З якою тематикою у правозахисному русі ви працюєте?

— Найбільше — з гендерним компонентом та захистом прав для ЛГБТ. Я навіть входила в організаційний комітет КиївПрайду в 2017 році. Цікавий був досвід. Зараз більше фокусуюсь на медіа. А ще пишу правозахисні колонки для «Української правди», KyivPost та сайту «Повага».

— Чи доводилося вам працювати з тематикою прав жінок?

— З останнього це ініціатива «Жінки в медіа». Пам’ятаєте, як у лютому 2018 року під час пресконференції тоді чинного Президента України Петра Порошенка журналістка «Детектор медіа» Марина Баранівська поставила йому запитання, а у відповідь очільник держави звернувся до неї «Дорогенька моя»? Ми тоді зустрілися із медіаексперткою і тренеркою Інституту масової інформації Іриною Земляною та вирішили, що маємо відреагувати на цей сексизм.

Я на той час працювала на Громадському радіо і просто в студії сфотографувалась у футболці «Я тобі не дорогенька». Іра зробила те саме, і ми запустили гештеґ #ятобінедорогенька, який мав на меті підтримати журналістку та привернути увагу до сексизму серед політиків. Тисячі жінок підтримали ідею і виступили проти сексизму політиків. Про це написало багато українських і міжнародних ЗМІ.

Під час президентських і парламентських виборів 2019 року я працювала над незалежним моніторингом медіа за підтримки Ради Європи. Була координаторкою моніторингу і також готувала гендерну частину. Це взагалі був єдиний моніторинг, який досліджував медійний гендерний компонент під час виборів в Україні.

Цікаво, що під час виборчих перегонів медіа надавали перевагу голосам та обличчям чоловіків-політиків, незважаючи на зміни в суспільстві та дедалі помітніший внесок жінок. Під час моніторингу простежувалася тенденція говорити про участь жінок у політиці на міжнародному рівні, замовчуючи питання гендеру на виборах в Україні. Зокрема, широко висвітлювалося обрання головою Європарламенту німецької політикині Урсули фон дер Ляєн. Були показані сюжети про «гендерний прорив», у яких також згадувалося про важливість збільшення кількості жінок на керівних посадах в Європарламенті.

Водночас українські телеканали, що моніторилися, не при святили окремих сюжетів гендерним квотам партій та жінкам у політиці в контексті майбутніх виборів до Верховної Ради. Усі результати можна подивитися на сайті Комісії з журналістської етики в розділі «вибори».

Ми також підготували Порадник для журналістів та редакцій «Висвітлення виборів в Україні», у якому окремий розділ присвячений дотриманню гендерного паритету.

На початку 2019 року я створила в фейсбуці низову ініціативу під назвою «Жінки в медіа» (станом на 2025 рік група налічує понад 1600 медійниць — Прим. ред.). Це асоціація жінок, які працюють у медіа, обговорюють представництво жінок в ЗМІ, поширюють найкращі практики, протидіють сексизму, комунікують і підсилюють одна одну.

Перший прояв діяльності групи відбувся у серпні 2019 року, коли українські медійниці об’єднались у боротьбі із сексизмом політиків. Приводом стали сексистські та образливі слова щодо журналістки видання «НВ» Ольги Духніч з боку депутата партії «Слуга народу» Максима Бужанського, який назвав її «тупою вівцею». У спільній заяві, яку ініціювала група «Жінки в медіа», підписантки згадують і про інші випадки сексизму з боку політиків щодо журналісток. Заяву підписали 167 українських журналісток, редакторок, блогерок.

Зрештою у вересні 2019 року я зареєструвала громадську організацію «Жінки в медіа», покликану об’єднувати медійниць та боротися із сексизмом в медіа.

— Якими, на ваш погляд, є найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

— На мою думку, зараз правозахисний рух — це не просто низові сервісні ініціативи, а потужні гравці, які змінюють політику. Раніше говорили, що медіа — це четверта влада. Нині ситуація змінилася — я думаю, що четвертою владою є саме громадські організації. Медіа ж мають відновити довіру та почати працювати за етичними і професійними журналістськими стандартами. Я вважаю, що прорив, який стався у сфері гендерної рівності в Україні за останні 5–10 років, — це перш за все заслуга право захисних і жіночих громадських організацій в Україні.

— Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

— По-перше, це залежність від міжнародної технічної допомоги. Крім того, небажання донорів підтримувати інституційну спроможність організацій і натомість підтримка експертної діяльності.

По-друге, невміння правильно комунікувати простими словами складні речі.

По-третє, неспроможність залучати інші кошти, окрім грантів донорів. Мало хто намагається говорити із бізнесом, а використовують інструменти колективного фінансування проєктів — іще менше.

Хоча хороші приклади теж є. Скажімо, Громадське радіо тільки за той час, що я там працювала, провело три краудфандингові кампанії на платформі «Спільнокошт» і зібрало майже мільйон гривень. Це свідчить про те, що доброчинці довіряють чесним і незаангажованим медіа і готові підтримувати їх грошима.

Якщо говорити про бізнес, то крутим є приклад роботи ГО Gender Stream у Дніпрі, який очолює Ольга Полякова. Вона залучила гроші мережі магазинів Comfy під свій соціальний проєкт навчання самозахисту жінок «Бийся як дівчина».

— На вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

— Важко сказати. Напевно, слово «достатньо» взагалі не може бути мірилом діяльності громадських організацій. Щойно ми почнемо думати, що робимо достатньо для подолання проблем домашнього насильства чи, скажімо, для викорінення сексизму в медіа — ми зупинимо процес трансформації країни.

Думаю, завжди можна робити більше. Зараз донори вимагають пояснити, яким чином той чи інший проєкт включатиме інтереси жінок і дівчат та інших вразливих груп. Це добре, що вони почали звертати увагу на такі речі. Інше питання — як ця частина працює. Часто дискриміновані групи, про які йдеться, навіть не залучені до процесу підготовки та втілення таких проєктів. Головний принцип — «Нічого про нас без нас» — має працювати.

— Що чи хто вас найбільше надихає у вашій правозахисній діяльності?

— Хтось у правозахисті сказали доречне слово «мережування». Я люблю комунікувати, об’єднуватися, залучати і залучатися. Спілкування з людьми мене надихає. Якщо говорити про людей, то це Катерина Левченко, Аксана Філіпішина, Андрій Куликов, Лариса Денисенко, мої колишні колежанки і колеги із Громадського радіо. Багато хто.

Не хочу називати багато імен, щоби нікого не забути. Але що до Катерини Левченко… це велике везіння для всього гендерного напрямку в нашій країні, що саме вона обіймає посаду Урядової гендерної уповноваженої.

Пані Катерина — фахова, а ще дуже гендерно сенситивна людина. В 2003 році вона захистила докторську дисертацію в Харківському національному університеті внутрішніх справ на тему «Управління процесами формування гендерної політики в Україні». Розумієте? У 2003 році питання гендерної політики точно було, як люблять казати, «не на часі». Взагалі в жіночий рух пані Катерина прийшла з академічної сфери. Це було на початку 90-х років. Я записала з нею цікаве інтерв’ю для сайту «Поваги». Дуже раджу до прочитання!

— Як змінилася ситуація з правами людини загалом і правами жінок зокрема після повномасштабного вторгнення?

— 24 лютого 2022 року армія Росії пішла у повномасштабний наступ на територію України. Чимало журналісток та інших працівниць медіа зіткнулися з низкою труднощів: вимушеним переселенням у інші регіони або за кордон, необхідністю самостійно дбати про дітей, літніх батьків, родичів з інвалідністю та домашніх тварин, повною чи частковою втратою джерел доходу тощо. Справжньою загрозою стали безпекові ризики життя і роботи в окупації, переслідування й тортури. Та навіть у таких умовах українські журналістки не припиняють виконувати свої обов’язки, висвітлюючи події в Україні. Крім зовнішнього фактору, перешкодою стає і невидимий ворог — застарілі патріархальні уявлення, досі вкорінені в Україні.

Наразі ми бачимо, що мобілізація чоловіків суттєво впливає на гендерний склад редакцій і на розподіл обовʼязків у колективах. Чоловіків у медіа бракує з низки причин. Серед них респондент_ки виділяють як виклики мобілізації, так і небажання офіційного працевлаштування й низькі зарплати.

Жінки переважають на керівних посадах редакцій, а власниками медіа здебільшого є чоловіки.

У загрозливих середовищах журналістки стають ще вразливішими до переслідувань. Напади часто мають гендерно зумовлений характер і супроводжуються дискредитаційними наративами, які спираються на патріархальні стереотипи, що переважають у суспільстві. Онлайн-атаки також можуть відображати чи підсилювати ширші культурні та політичні тенденції, в тому числі мізогінію, расизм, що посилює їхній негативний вплив. Онлайн-насильство проти жінок-журналісток є серйозною проблемою, що негативно впливає на свободу слова та професійне середовище медіа. Такі дії не тільки завдають шкоди самій журналістці, але й впливають на медіасередовище загалом, знижуючи бажання жінок брати участь у публічних дискусіях і висвітлювати гострі теми. Як наслідок, онлайн-насильство стає інструментом цензури та тиску, змушуючи журналісток цензурувати свою роботу або навіть іти з професії.

У 2023 році ГО «Жінки в медіа» спільно з Ларисою Компанцевою, завідувачкою кафедри стратегічних комунікацій Національної академії Служби безпеки України, опублікували дослідження «Недооцінена загроза: гендерна дезінформація щодо українських журналісток».

Дослідження, засноване на аналізі великих даних, показує, що Росія використовує гендерну дезінформацію, аби сформувати негативний образ гендерної рівності та ролі жінок у демократичних суспільствах, а також змусити українських журналісток мовчати.

Зокрема дослідження виявило такі наративи щодо журналісток з України, що містять гендерну дезінформацію:

— Наратив «Зробити кар’єру провідні українські журналістки можуть лише через стосунки з чоловіками». Поширювався щодо ведучої телеканалу «1+1» Наталії Мосейчук;

— Наратив «(Воєнні) кореспондентки — агентки СБУ, феміністки, проститутки, лесбійки, ескортниці». Поширювався щодо журналістки проєкту «Бутусов+» Ірини Сампан.

Таким чином формується образ журналісток як ворогинь України, поєднаний із закликами до фізичної розправи над ними та використанням доксингу в соцмережах. Виявлені наративи мають системний характер, що свідчить про можливу наявність єдиного технічного завдання з боку Росії з метою дискредитації українських журналісток за ознакою статі.

В Україні триває підготовка однієї з наймасштабніших правових реформ за останні десятиліття — рекодифікації Цивільного кодексу. Проєкт нового Цивільного Кодексу, зареєстрований у Верховній Раді під номером 14394 і ініційований Головою Верховної Ради Русланом Стефанчуком, публічно подається як крок до модернізації приватного права та наближення України до європейських стандартів. Однак аналіз його положень, зокрема Книги 6 «Право сімейне», свідчить про серйозні ризики для прав людини та виконання євроінтеграційних зобовʼязань України.

Особливо критичною є ситуація для одностатевих пар і ЛГБТІК+ сімей. Запропоновані норми не лише не створюють механізмів правового визнання таких стосунків, а й фактично скасовують обмежені форми захисту, які існували завдяки судовій практиці.

Що змінює новий Цивільний кодекс

Чинне українське законодавство не передбачає реєстрації одностатевих шлюбів, однак допускає судове визнання факту сімейного життя через де-факто спільне проживання. Саме цей механізм залишався єдиним способом отримати мінімальний правовий захист у питаннях спадкування, соціальних виплат чи доступу до інформації про стан здоровʼя партнера або партнерки. У 2025 році суд уперше прямо визнав, що співжиття одностатевої пари може становити де-факто шлюбні відносини, що стало важливим кроком у розвитку правозастосовної практики.

Проєкт нового Цивільного кодексу пропонує визначати «фактичний сімейний союз» виключно як співжиття різностатевих осіб. Це означає, що одностатеві пари повністю виключаються з можливості бути визнаними сімʼєю — не лише як подружжя, а взагалі як сімейне обʼєднання. Таким чином держава позбавляє їх будь-якого правового інструменту захисту.

Окреме занепокоєння викликають положення щодо трансгендерних осіб. Проєкт передбачає автоматичну недійсність шлюбу з людиною, яка змінила стать, без чіткого визначення моменту такої зміни. Через це під загрозою опиняються навіть ті шлюби, які були укладені законно після зміни гендерного маркера в документах. Фактично створюється механізм примусового припинення шлюбів без урахування волі подружжя.

У сукупності ці норми означають не просто відсутність прогресу, а й реальний правовий відкат у сфері захисту сімейного життя.

Міжнародні та євроінтеграційні зобов’язання України

По-перше, Україна зобов’язана запровадити щонайменше одну таку правову модель як держава-учасниця Європейської конвенції з прав людини. Відповідно до статті 8, усі держави-учасниці мають обов’язок забезпечувати правове визнання та захист одностатевих відносин.

Для України це зобов’язання було підтверджене Європейським судом з прав людини у справі Maymulakhin and Markiv v. Ukraine. 1 червня 2023 року Суд встановив, що повна відсутність будь-якої форми правового визнання чи захисту одностатевих пар порушує статті 8 та 14 Конвенції, які гарантують заборону дискримінації та право на повагу до приватного і сімейного життя.

Протягом понад десяти років уряд України заявляв про намір запровадити цивільні партнерства для одностатевих пар. Перше офіційне зобов’язання з’явилося у Національній стратегії у сфері прав людини 2015 року, яка покладала на Міністерство юстиції обов’язок подати відповідний законопроєкт до 2017 року. Однак міністерство проігнорувало строк, пославшись на спротив кількох місцевих рад і громадських організацій.

У 2021 році нова стратегія знову передбачала запровадження правової рамки до грудня 2023 року. Цього разу суспільна підтримка була очевидною: кілька масштабних петицій зібрали понад 25 000 підписів у встановлений термін, а численні опитування підтвердили широку підтримку. Незважаючи на це, уряд так і не підготував законопроєкт.

Після повторних провалів уряду група із понад 20 народних депутатів підготувала альтернативні пропозиції. У результаті в парламенті були зареєстровані два законопроєкти: №9103 — 13 березня 2023 року та №12252 — 27 листопада 2024 року.

Обидва законопроєкти пропонують запровадження цивільних партнерств і визначають правовий статус зареєстрованих партнерів, їхні особисті та майнові права й обов’язки, процедуру та наслідки реєстрації й припинення партнерства, а також необхідні зміни до інших законодавчих актів. Головна відмінність полягає в тому, що законопроєкт №12252 пропонує інтегрувати цивільні партнерства до Сімейного кодексу, тоді як №9103 передбачав ухвалення окремого закону. Крім того, №12252 враховує напрацювання, що обговорювалися під час роботи над №9103, і містить точніший та ширший перелік змін до законодавства.

По-друге, Україна зобов’язана запровадити цивільні партнерства в рамках процесу інтеграції до ЄС та виконання вимог переговорної рамки ЄС.

14 травня 2025 року уряд України затвердив «Дорожню карту у сфері верховенства права». Цей документ визначає реформи, необхідні в межах розділів 23 («Судова система та основоположні права») і 24 («Правосуддя, свобода та безпека»).

Пункт 3.11 «Дискримінація членів ЛГБТІК-спільноти» визначає заходи з приведення законодавства та практики України у відповідність до європейських стандартів. Стратегічний напрям 2 передбачає забезпечення рівних прав для ЛГБТІК-осіб шляхом запровадження зареєстрованих партнерств. Строк виконання цього зобов’язання — третій квартал 2025 року.

Європейський парламент уже закликав Україну ухвалити законопроєкти №9103 та №12252 для забезпечення відповідності стандартам ЄСПЛ, зокрема у своїй Резолюції від 9 вересня 2025 року щодо звітів Єврокомісії за 2023–2024 роки про Україну. Втім, Верховна Рада і досі не вжила заходів для їх просування.

Варто також зазначити, що інтеграція до ЄС вимагатиме від України врахування практики Суду ЄС. Це стосується, наприклад, справи Coman, яка зобов’язує держави-членкині визнавати одностатеві шлюби, укладені в інших країнах ЄС, для цілей проживання, а також новішої справи Wojewoda Mazowiecki, яка поширює це зобов’язання на всі випадки, пов’язані зі свободою пересування в ЄС — навіть якщо обидва подружжя є громадянами держави-члена, де одностатеві шлюби не дозволені.

Що вже зробили правозахисні організації

Після публікації проєкту нового Цивільного кодексу правозахисні організації за ініціативи ГО «Точка Опори ЮА» розпочали скоординовану адвокаційну роботу. Європейських партнерів та міністерства закордонних справ було поінформовано з детальним поясненням, які саме євроінтеграційні пункти порушує законопроєкт. Відповідні матеріали були направлені до Європейської комісії, Ради ЄС, Ради Європи, а також до посольств і МЗС усіх країн — членів Європейського Союзу.

Паралельно відбулися установчі зустрічі з представниками і представницями правозахисних організацій для формування спільної стратегії комунікації. У результаті була підготовлена спільна заява, яку на момент публікації підписали 30 правозахисних організацій України.

Також було сформовано й поширено двомовний пресреліз для міжнародних медіа. Інформація про ризики законопроєкту №14394 уже зʼявилася у закордонних ЗМІ. Окремо були направлені листи до міністерств із проханням надати висновки до законопроєкту з формулюванням «потребує доопрацювання» через порушення євроінтеграційних зобовʼязань України. Тривають консультації з депутатами-союзниками у Верховній Раді щодо можливих подальших кроків.

Що можуть робити союзники та союзниці

Громадські організації та ініціативи можуть долучитися до адвокації, звернувшись із листами до народних депутатів та Комітету Верховної Ради з питань правової політики.

Важливо також поширювати спільну заяву правозахисних організацій, яка містить чітке пояснення, чому проєкт №14394 є неприйнятним. Публічна увага має значення: під дописами й новинами, що стосуються законопроєкту, варто відмічати залучених представників влади, зокрема Руслана Стефанчука та офіційні сторінки Верховної Ради України.

Організації й ініціативи з власною аудиторією можуть створювати власний контент — пояснювати, що відбувається з новим Цивільним кодексом і чому це важливо для європейського майбутнього України.

Чи будуть протести

ЛГБТІК+ організації вже напрацювали правки до законопроєкту та продовжують адвокаційну роботу на міжнародному рівні. Правозахисна спільнота отримала багато повідомлень від людей, готових виходити на вулиці. Наразі ухвалено рішення спостерігати за найближчими діями влади щодо законопроєкту №14394. У разі його подальшого просування без урахування євроінтеграційних зобовʼязань, питання публічних акцій знову буде винесене на обговорення.

АНОТАЦІЯ

Дослідження висвітлює досвід та виклики для жінок, які долучаються до Сил оборони України, зокрема у сфері рекрутингу, проходження служби та соціальних гарантій. В умовах низької суспільної підтримки ідеї загальної мобілізації особливої ваги набуває залучення до оборони вмотивованих фахівчинь. Аналіз показує наявність нормативних, соціокультурних та гендерних бар’єрів, що обмежують реалізацію потенціалу військовослужбовиць. 

На основі інтерв’ю з військовослужбовицями та кандидатками до служби було сформульовано рекомендації для законодавчої та виконавчої влади, Міністерства оборони й медіа. Серед ключових пріоритетів — створення безпечного недискримінаційного середовища, оновлення нормативної бази, запровадження ефективних механізмів скарг і протидії домаганням, удосконалення соціальних гарантій та медичного забезпечення. Реалізація запропонованих заходів посилить кадровий потенціал Сил оборони та сприятиме формуванню армії, яка поважає гідність кожної людини й зміцнює обороноздатність України.

Ключові слова: жінки у війську, гендерні бар’єри, соціальні гарантії, мобілізація, всеохопна оборона.

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ
ЗМІСТ
АБРЕВІАТУРИ
СТИСЛИЙ ОГЛЯД
ВСТУП
МЕТОДОЛОГІЯ
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕШКОДИ ДЛЯ ЖІНОК У ВІЙСЬКУ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ, ІНСТИТУЦІЙНІ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ
1.1   Ставлення населення України до мобілізації жінок та військової служби жінок
1.2   Соціокультурні бар’єри для жінок у війську
1.3   Інституційні та нормативно-правові бар’єри щодо військової служби жінок
1.4   Підсумки розділу 1
РОЗДІЛ 2. УЯВЛЕННЯ ЖІНОК ПРО ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ ТА ДОСВІД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВИЦЬ
2.1   Чому жінки замислюються про вступ до війська і чому відмовляються
2.2   Уявлення про військову службу жінок, які розглядають її можливість
Мотивація для вступу на військову службу
Основні побоювання та переживання
Стримувальні фактори та вагання
Стратегії вибору підрозділу
Очікування від військової служби
2.3   Підсумки розділу 2
ВИСНОВКИ
РЕКОМЕНДАЦІЇ
ПОСИЛАННЯ
ДОДАТКИ
Додаток А. Анкета опитування «Чи готові жінки йти у військо? Причини, що зупиняють»
Додаток Б. Путівник для глибинних інтерв’ю з поточними військовослужбовицями (з 24 лютого 2022 року)
Додаток В. Путівник для глибинних інтерв’ю з поточними військовослужбовицями, які прийшли не у гарячу фазу війни (у 2023–2025 або в 2018–2020)
Додаток Г. Путівник для глибинних інтерв’ю з жінками, які планують вступ на військову службу
Додаток Ґ. Перелік орієнтовних питань для експертних інтерв’ю

СТИСЛИЙ ОГЛЯД

Це дослідження спрямоване на виявлення різноманітних бар’єрів (соціокультурних, нормативно-правових, інституційних тощо), які стають на заваді у реалізації військовослужбовицями свого потенціалу у Силах оборони України у складі різних видів/родів військ. На основі комбінування різних методів збору даних, а також дослідження комплексу попередніх тематичних звітів різних фахівчинь/фахівців та організацій, цей звіт покликаний виявити комплекс факторів, які спонукають чи, навпаки, стримують від військової служби громадянок України, які розглядали можливість укладення контракту із Силами оборони України; дослідити виклики і проблеми, які жінок хвилюють до початку військової служби, та їхню реальність у війську. З огляду на виявлені бар’єри сформовано низку рекомендацій до профільних органів державної влади, інших уповноважених органів та осіб. 

Під час планування дослідження було сформовано такі завдання:

• дослідити ставлення суспільства до мобілізації та військової служби жінок;
• виявити інституційні, правові, соціокультурні та інші бар’єри, з якими стикаються жінки у військовій сфері;
• зібрати та узагальнити досвід чинних військовослужбовиць і жінок, які лише розглядають можливість служби;
• розробити рекомендації для удосконалення політик, процедур та практик у сфері оборони з урахуванням гендерної рівності.

У дослідженні застосовано комплекс підходів: гендерно-трансформаційний, гендерно чутливий, антидискримінаційний, а також антропоцентричний підхід.

Методологія дослідження ґрунтується на комбінованому підході, який поєднує кількісні (національне репрезентативне опитування, n=1000 осіб) та якісні (20 глибинних та 2 експертні інтерв’ю) методи, що застосовувалися паралельно. Методологічний інструментарій цих трьох підходів було узгоджено так, щоб отримані дані щодо однакових тематичних блоків можна було коректно порівнювати. Як додатковий метод було застосовано аналіз відкритих джерел, зокрема державної статистики, репрезентативних опитувань, адвокаційних ініціатив феміністичного руху (як-от тексти петицій) і законодавчих актів, пов’язаних із гендерною рівністю.

Окремі розділи дослідження стосуються виявлених бар’єрів, що стримують охочих долучитися до лав Сил оборони України, а також трансформаційного досвіду та практичного втілення цих бар’єрів під час дійсної військової служби окремих жінок.

На основі комплексу методів дослідження сформульовано низку висновків та рекомендацій. 

Дослідження реалізовано ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» в межах проєкту «Гендерний підхід в контексті всеохопної оборони», на кошти гранту «Найкращі практики шведського гендерного підходу як інструмент розширення можливостей українських жінок для впровадження сталих реформ і сприяння євроінтеграції України», за фінансової підтримки Шведського інституту, у партнерстві зі Шведським міжнародним ліберальним центром. 

Проєкт взорується на практики гендерного підходу у системі всеохопної оборони Швеції та є першою в українському контексті спробою вивчити можливості впровадження в Україні стратегії всеохопної оборони за шведським зразком, з одночасним урахуванням гендерного підходу, в таких секторах як економіка, доглядова праця, армія, цивільна оборона, урядування, інформаційна політика, волонтерський рух.

Авторка ідеї і керівниця проєкту — кандидатка філософських наук, голова ГО «Експертний ресурс Гендер в деталях» Тамара Злобіна.

Менторки проєкту і рецензентки аналітичних звітів: 
Докторка соціологічних наук Олена Стрельник.
Гендерна експертка Ганна Гриценко.

Менеджерки проєкту: Альона Грузіна, Галина Репецька.