470 
Понад сім років тому, 2016-го, в українському сегменті соцмереж виник флешмоб #яНеБоюсьСказати, учасниці й учасники якого розповідали про пережите насильство. Серед історій були жорстокі випадки сексуального й домашнього насильства.
Тоді флешмоб сколихнув суспільство й викликав двозначні емоції: жінки, які ділилися своїми історіями, у відповідь чули як підтримку, так і осуд чи навіть звинувачення. Зокрема, тому що «вчасно не відмовили чоловікові», «опинилися не в тому місці» тощо. Однак флешмоб зіграв важливу роль для видимости проблеми. Стало зрозуміло: часті випадки домашнього насильства і зґвалтувань — не лише цифри зі статистики, а реальні історії, що їх переживають цілком реальні жінки.
Флешмоб став для жінок своєрідним поштовхом до відкритости, адже тема насильства стигматизована, відтак жінки не поспішають ділитися тим, що з ними відбулося.
Розповідаючи про досвід насильства, жінки в Україні стикаються з негативним явищем — звинуваченнями постраждалої, тоді як винного в злочині намагаються всіляко виправдати. Доходить до того, що «позитивні характеристики» від сусідів чи колег по роботі стають доказами в суді й підставою для виправдання злочину, адже «на нього ніколи не нарікали, він був хорошим». Так сталося у випадку зґвалтування знайомими школярами дівчини на Закарпатті.
Читайте більше:
Яна Радченко. Резонансні зґвалтування: чи суспільне обурення веде до системних змін?
Анна Лигіна. «Вона сама (не)винна»: соціальні і психологічні причини звинувачення жертви
Натомість постраждалі стикаються з осудом і стигматизацією, тому не поспішають розповідати про травму зґвалтування, часто приховують це і не звертаються до поліції. Через суспільний тиск і культуру зґвалтування постраждалі нерідко самі відчувають провину за те, що сталося.
Що таке культура зґвалтування
Загалом rape culture, або ж культура зґвалтування — це соціальне середовище, у якому сексуальне насильство вважається нормою і виправдовується, чому сприяє гендерна нерівність і табуювання питань гендеру та сексуальности.
Через культуру зґвалтування потерпілі можуть відмовлятися оприлюднювати факт зґвалтування, боячись стигматизації і шельмування. А правоохоронні органи можуть виявляти так звану інституційну апатію — небажання реєструвати сексуальні злочини й розслідувати їх.
Толерування культури зґвалтування призводить до нівелювання провини кривдника, до виправдання провини відомих людей, зокрема чиновників. Через культуру зґвалтування в суспільстві формується ставлення до насильства як до чогось буденного і прийнятного; продукується сексуальна об’єктивація — сприйняття жінок суто як об’єктів для сексуального задоволення чоловіків.
Елементом культури зґвалтування є заохочення чоловіків до насильства над жінками. Такі речі трапляються в масовій культурі і в такий спосіб стають прийнятними: «б’є, бо любить» тощо.
Як українські медіа висвітлюють зґвалтування
Нині медіа працюють переважно з новинами, що їх формують на основі пресрелізів від поліції та інших правоохоронних органів. Однак інколи в українських медіа досі з’являються журналістські спроби висвітлити «позицію кривдника». Скажімо, шеф-редакторка видання «СтопКор» Марина Тітова вирішила написати кривднику Дани Окомонюк, яка розповіла про досвід насильства щодо неї. Тітова написала потерпілій і попросила номер телефону ґвалтівника, щоб дізнатися його версію подій. Дана висловила обурення неетичністю й нечутливістю такого запиту, але журналістка опублікувала статтю, у якій пояснила свої дії дотриманням стандартів журналістики та звинуватила постраждалу в бажанні хайпу.
Крім того, медійники нерідко втручаються в особисте життя потерпілих, нібито щоб додати історії нових деталей і повноти. Наприклад, так сталося у випадку зґвалтування жінки поліцейськими в Кагарлику: медійники поїхали в село, де вона жила, брали коментарі про неї і її поведінку в сусідів та знайомих.
Нерідко українські медіа зміщують акцент із провини кривдника на саму потерпілу, оцінюючи її поведінку, зовнішність, припускаючи, що «вона сама хотіла», сама на все погодилася, адже «прийшла на вечірку», «пила алкоголь» тощо. Так медіа підтримують культуру зґвалтування й формують суспільну думку, згідно з якою все стає буцімто не таким однозначним, а провина кривдника — не такою серйозною.
Чому ця тема важлива і в умовах війни
По-перше, тому що зґвалтування відбуваються і тепер. По-друге, під час повномасштабної війни, зокрема після звільнення Силами оборони України міст і сіл, які перебували під окупацією, з’являються новини про зґвалтування російськими військовими українок та українців. У таких умовах писати про сексуальні злочини важливо коректно: не видаючи зайвих деталей, не знецінюючи пережитого тощо. Це важливо не тільки у випадках, коли йдеться про зґвалтування окупантами, а в усіх випадках сексуального насильства.
Методологія
У цій статті аналізується, як українські медіа пишуть про сексуальне насильство та який образ кривдника формують в українському суспільстві. При підготовці статті було проаналізовано близько трьохсот матеріалів в українських онлайн-медіа за останній рік, у яких були згадки про випадки зґвалтування в Україні. Під час моніторингу виокремлено меседжі про кривдників, які найчастіше траплялися в українських медіа.
Період моніторингу: 1 січня — 20 жовтня 2023 року.
Ключові меседжі про кривдників в українських медіа
1. «Кривднику дали шанс»
Часто в українських медіа трапляються новини про зґвалтування, у яких наголошується, що кривдник отримав так званий шанс на злочин, адже потерпіла «прийшла сама в гості» або ж «пила алкоголь», тому дізнатися про її справжні наміри нібито неможливо.
«Обвинувачений запропонував потерпілій вжити разом з ним алкоголь, на що вона погодилася. Коли 13-річна дівчинка перебувала в стані сильного алкогольного сп’яніння, фігурант скористався її безпорадним станом і зґвалтував», — сказано в повідомленні ТСН [1].
Автори й авторки таких повідомлень ніби зміщують фокус із винуватця на потерпілу. По-перше, вони свідомо чи ні вказують, що винна вона сама, бо «була п’яною», по-друге, позбавляють кривдника суб’єктности. Мовляв, «усе сталося само по собі» або ж «йому дали шанс». У такий спосіб провина кривдника нівелюється і сам він перетворюється на особу, яка буцімто вчинила злочин несвідомо. Однак у випадку зґвалтування немає неоднозначности.
2. «Кривдники користуються безпорадністю потерпілих»
Такий меседж виникає в українських медіа в новинах і текстах про історії зґвалтування. Він теж двосторонній, адже дає оцінку і кривднику, і потерпілій.
«34-річний чоловік зґвалтував 15-річну дівчину, скориставшись її безпорадним станом. На час скоєння злочину чоловік перебував у стані алкогольного сп’яніння і після злочину втік з місця події», — повідомляла ТСН [2].
Проте кривдник у такому випадку знову постає не злочинцем, який учиняє жорстокий злочин щодо жінки, а лише людиною, яка всього-на-всього скористалася «безпорадним станом» дівчини. Такі висловлювання некоректні, тому що применшують провину кривдника. І ще тому, що до так званого стану безпорадности потерпілих нерідко доводять самі ґвалтівники, підливаючи жінкам алкоголь або додаючи у випивку наркотики. Однак «безпорадний стан» потерпілої не може бути виправданням зґвалтування.
3. «Сусіди характеризують його позитивно»
Нерідко українські медіа в матеріалах про зґвалтування поширюють так звані позитивні характеристики кривдників, формуючи в такий спосіб для них позитивний образ і водночас ставлячи під сумнів їхню провину.
В окремих випадках, як-от на Закарпатті, так звані позитивні характеристики стали приводом для умовного терміну для ґвалтівників, адже карати «ув’язненням хороших хлопців надто суворо».
«У своєму рішенні суд спирався на позитивні характеристики неповнолітніх ґвалтівників від служби у справах дітей і класних керівників. Учителі заявили, що вважають ув’язнення хлопців надто суворим покаранням», — ішлося в повідомленні УНІАН [4].
В іншому матеріалі ТСН цитувала працівників школи, які назвали хлопців «шустрими». «Шустрі хлопці, яких всюди хватало. І в доброму, і в недоброму. Вони грали у футбол за сільську команду, але були всякі випадки, але без криміналу. Батьки у них адекватні, нормальні», — розповідалося в новині [5].
Такі і схожі характеристики відіграють радше негативну роль у сприйнятті зґвалтування як злочину і можуть формувати хибну думку про провину ґвалтівника, нівелювати його провину в очах суспільства, ставлячи під сумнів слова потерпілої і злочин узагалі.
4. «Це все неправда, вона мене шантажує»
У медіаматеріали потрапляють тези, у яких кривдника виправдовують, а потерпілу звинувачують у наклепі. Загалом у більшості проаналізованих для цього тексту новин було сказано, що «кривдник провини не визнає», але не визнавати провину нормально. Натомість ненормально давати слово в медіа кривднику, який не тільки заперечує провину, а й, наприклад, як у цьому тексті ТСН [6], наполягає, що «жінку варто поставити на місце». Це текст про історію жінки, котра розповіла, як її ще в підлітковому віці ґвалтував керівник хору, у якому вона співала.
«Я навіть не можу нічого сказати. В нашому Палаці, хорі такого не було. Я працював багато років. Не можу навіть сказати, яка мета цієї інформації. Думаю, у неї якась мета. Чи шантажувати мене? За все життя у мене не було ворогів. Цю дівчину я пам’ятаю, зараз вона сценарист та режисер. В мене ніколи не було з нею конфліктів. З моєї сторони треба щось робити, щоб поставити на місце цю людину. З іншої сторони, мені вже 81 рік», — говорить чоловік у повідомленні ТСН.
Гендерний консалтинг. Як коректно писати про зґвалтування
Що НЕ робити:
1. У медіатекстах не слід звинувачувати жінку і ставити її слова під сумнів. У випадках зґвалтування все однозначно, тому не варто просити в потерпілої контакти кривдника, щоб «почути його думку». Тим паче не варто публікувати обвинувачення з боку кривдника в наклепі, допоки слідство не встановить, що зґвалтування не було. Інакше такі матеріали призведуть до ретравматизації потерпілої, ба більше, до цькування її в суспільстві.
2. Ґвалтівник — доросла людина, і про це ніколи не варто забувати. Доросла людина, яка свідомо йде на злочин щодо іншої людини, не завжди дорослої. Відтак не варто позбавляти кривдників суб’єктности, применшуючи його злі наміри й нівелюючи злочин висловами на зразок «він просто скористався безпорадністю», «він не міг встояти» тощо.
3. Те, що людина добрий сусід чи учень, не виправдовує зґвалтування. Не варто опитувати сусідів, родичів, однокласників кривдника, щоб скласти його портрет, бо ви зміщуєте фокус. Загалом нічого не може виправдати тяжкий злочин. Навіть те, що ґвалтівник потенційно міг бути волонтером у притулку для собак або ж підмітав під’їзд двічі на тиждень.
4. Анонімність важлива щодо обох людей, тому не варто розповідати багато деталей і подробиць про випадок. Особливо коли потерпіла бажає зберегти анонімність. Не поспішайте оприлюднювати фото потерпілої чи кривдника, додавати деталі про потерпілу, її родину, навіть якщо ви ексклюзивно отримали цю інформацію від правоохоронців. Оприлюднення таких деталей у більшості випадків може лише зашкодити, зміщує фокус із злочину на постраждалу, провокує оцінку і обговорення постраждалої, її особистости й поведінки, дає підстави для докорів і звинувачень постраждалої.
Що РОБИТИ:
1. Розглядайте новину про зґвалтування не як спосіб набрати багато переглядів і підкупити аудиторію «чорними деталями», а як спосіб розповісти про злочин, який не повинен повторитися. Пишучи такі новини завжди варто думати передусім про інших постраждалих, які це можуть прочитати. Потрібно формулювати текст так, щоб не знецінити досвід потерпілих, не критикувати їх та мінімізувати ретравматизацію.
2. Використовуйте такі новини як привід інформувати аудиторію про роботу правоохоронної системи у випадку сексуальних злочинів. Інформуйте в таких новинах про законодавчі норми, громадські ініціативи тощо, які з’являються для захисту жінок від гендерно-зумовленого насильства.
3. Показуйте контекст. Важливо не просто інформувати аудиторію про конкретний випадок, а й розповідати загальну картину сексуальних злочинів в Україні. Тут важливі деталі: статистика сексуальних злочинів, дані про покарання кривдників. Розповідайте в беках про кримінальні справи щодо кривдників: які покарання вони отримували у схожих випадках тощо.
4. Розповідайте не лише про випадок зґвалтування, а й про перебіг справи. Здебільшого в медіа з’являються новини про сам факт зґвалтування і про початок кримінального провадження щодо кривдника, а от повідомлень про призначене покарання кривдникам майже не буває. Судовий процес може тривати не один рік, кривдник може врешті-решт уникнути покарання, але переважно така інформація стає непомітною і не привертає уваги. Важливо стежити за перебігом справи й формувати в аудиторії думку, що такі справи важливі і кривдник не повинен залишитися непокараним. Крім того, увага медіа аж до завершення справи може запобігти корупції і «відкупу» від відповідальности.
5. Описаний підхід допоможе вам поєднати професійну активність з громадянською відповідальністю та зробити країну безпечнішою і справедливішою.
[1] На Хмельниччині чоловік напоїв алкоголем 13-річну дівчину і зґвалтував її. ТСН, 2023.
[2] На Львівщині чоловік зґвалтував дівчину, яка була у безпорадному стані. ТСН, 2023.
[3] До суду скерували справу щодо групи молодиків, які підсипали снодійне та ґвалтували дівчат на вечірках на камеру. Zmina, 2023.
[4] Скандал на Закарпатті: підлітки зґвалтували дівчинку й уникли покарання, жертві не дали адвоката. УНІАН, 2023.
[5] «Шустрі хлопці»: на Закарпатті дивно висловились про ґвалтівників школярки. ТСН, 2023.
[6] «Дід ґвалтував мене 13-річну»: ексучасниця київського хору звинуватила керівника у сексзлочинах. ТСН, 2023.
