Сексуальні домагання у Збройних Силах в Україні та світі

Проблема сексуальних домагань і сексуального насильства на військовій службі існує в арміях усіх країн світу, і страждають від неї не лише жінки, хоча жінки страждають частіше. Американські дослідниці Валері Штандер і Синтія Томсен уважають, що сексуальним домаганням сприяють внутрішні чинники військової структури, такі як легітимність насильства взагалі, деіндивідуалізація, повне підкорення вищому керівництву, а також поширене до сьогодні домінування чоловіків у цьому керівництві^[1].

Інші дослідники, як-от Карл Кастро, стверджують, що розвиток стресостійкости знижує кількість рапортів про насильство, а командний дух тисне на постраждалих і змушує їх думати, нібито повідомленням про насильство вони «зраджують» свою команду^[2].

Інституційний ризик, який уможливлює домагання або насильство щодо інших осіб, — позиція влади. Армія взагалі — ієрархічна структура, і що вище в цій ієрархії особа, то більше у неї можливостей безкарно чинити насильство. «Скляна стеля» в цій сфері досі існує, тому високі посади в армії обіймають переважно чоловіки.

Сексуальні домагання — це також частина ширших проблем — мізогінії, токсичної маскулінности і дискримінації за ознакою статі, браку професіоналізму, у випадку української армії це ще й радянська спадщина в професійній культурі.

«Це був підполковник. Він на великій лекції, яка абсолютно не стосувалась гендерної тематики, говорив про все на світі і в тому числі наговорив, що “коли ви будете у військах, в жодному разі не беріть жінок... От ніколи не беріть жінок на полігони або в АТО, тому що всі їх будуть ї...ть крім вас. От запам’ятайте моє слово, я вам кажу, ви молоді, недосвідчені, — ніколи їх не беріть на полігони, тому що всі будуть ї...ть, крім вас»^[3].

Проблему сексуальних домагань супроводжують споріднені негативні явища — гомофобія і трансфобія із застосуванням цькування, насильницька поведінка чоловіків щодо чоловіків.

Наявність проблеми сексуальних домагань не може бути підставою для того, щоб відраджувати жінок служити в армії в принципі, з міркувань «захисту». Так само як наявність сексуальних домагань на цивільній роботі — це не привід не заохочувати жінок самостійно заробляти гроші. А проте домагання у військовій структурі відрізняються від домагань в офісі чи на виробництві, насамперед тим, що з військової служби неможливо звільнитися по факту домагань так легко, як із цивільної роботи. До того ж невирішеність цієї проблеми може демотивувати жінок, які хотіли б служити взагалі, а армії України потрібні доброволиці.

Правильніший шлях до вирішення проблеми — створити дієві механізми протидії домаганням, насильству за ознакою статі, цькуванню, а також сексизму й дискримінації взагалі. Коректна, дружня, довірча атмосфера — запорука ефективної служби і жінок, і чоловіків.

Винесення в публічний простір обговорення проблем сексуальних домагань і сексуального насильства не може делегітимізувати всю українську армію, так само як інші армії світу. Так уважаю не лише я, а й українське суспільство. У 2020 році Київський міжнародний інститут соціології на замовлення проєкту «Невидимий батальйон», що його здійснює громадська організація «Інститут гендерних програм», провів загальнонаціональне репрезентативне опитування. За його даними, 23 % респондентів/ок уважають, що варто, бо це проблема, яку часто ігнорує керівництво Збройних Сил; 24 % заявляють, що варто, бо це чи не єдиний спосіб для постраждалих добитися справедливости; ще 8 % кажуть, що варто, бо дискримінація в Збройних Силах існує. Лише 17 % опитаних уважають, що публічність може зашкодити постраждалим, і лише 8 % пояснили, що публічність таких проблем шкодить іміджу ЗСУ^[4].

Проблему сексуальних домагань засвідчено і на рівні Генерального штабу України. Радниця Головнокомандувача Збройних Сил України з гендерних питань Вікторія Арнаутова публічно заявила: «Збройним Силам потрібно визнати як цивілізованій інституції, що таке явище є, й адекватно реагувати»^[5].

Міжнародний досвід

Дослідження 2015 року в арміях країн-членів НАТО показало, що у 80 % збройних сил проводять регулярні тренінги для попередження сексуальних домагань і насильства в армії, а більше ніж 60 % мають розроблені стратегії, кваліфікований персонал і формальні процедури для попередження й реєстрації скарг про випадки сексуальних домагань жінок чи чоловіків^[6].

Розгляньмо для прикладу армію США. Проблему сексуальних домагань моніторять, ведучи статистику отриманих скарг та через щорічне анонімне дослідження гендерних і робочих відносин. Перше число набагато менше, ніж кількість тих, хто повідомляють про домагання анонімно: за даними 2012 року, скарги на домагання надійшли від 6 % американських військовослужбовиць, а зазнали домагань близько чверті з них. Серед чоловіків 1 % повідомив про домагання шляхом скарги, а 10 % повідомили анонімно. Дані 2018 року засвідчують схожі пропорції; однак через незамовчування цієї проблеми кількість скарг суттєво зросла.

Американський досвід підкреслює важливість превентивної роботи і важливу роль командира підрозділу, який має вести цю роботу і сприяти поданню скарг, взагалі, відповідати за здорову робочу атмосферу в підрозділі. Там, де командир нечутливий до проблематики сексуальних домагань, ризики зростають^[7].

У 2020 році у США набрала розголосу справа Ванесси Гільєн, двадцятилітньої військовослужбовиці, яка зникла під час служби. Перед тим вона розповідала родині, що зазнає сексуальних домагань з боку сержанта, що скарги на нього інших постраждалих жінок відхилили, але вона свої проблеми вирішить сама. За два місяці знайшли рештки її тіла. Вбивцею виявився спеціаліст армії США Аарон Девід Робінсон; його дівчина Сесілі Енн Агілар допомагала розчленувати тіло й заховати останки. Робінсон застрелився під час затримання, Агілар засудили до 30 років ув’язнення^[8]. Розслідування також постановило, що вбивство стало прямим наслідком лідерської неспроможности й атмосфери потакання сексуальному насильству та сексуальним домаганням у військовій частині. Ще чотирнадцятьом військовослужбовцям призначили дисциплінарні покарання^{[9] [10]}. Наслідком справи Ванесси Гільєн стало внесення 2022 року сексуального домагання до Єдиного кодексу військової юстиції США як правопорушення.

Мурал у пам’ять про Ванессу Гільєн

У Канаді близько чверті військовослужбовиць зазнають домагань чи насильства під час своєї кар’єри, серед чоловіків ця цифра становить близько 4 %. Щодня здійснюється близько трьох випадків сексуальних домагань чи насильства. Після того як незалежне дослідження опублікувало звіт про «культуру, ворожу до жінок і ЛГБТ+ в армії», канадські військовослужбовиці й ветеранки два роки (2016 і 2017) подавали позови до Міністерства оборони. Багатьом із них суд присудив матеріальну компенсацію. Проблему сексуальних домагань у збройних силах у Канаді оголошено такою, що загрожує національній безпеці. Постійний комітет національної безпеки і захисту при Сенаті Канади вважає, що культура конформности, ієрархічности, безвідмовного виконання наказів, ставлення групових інтересів вище за індивідуальні створюють атмосферу, сприятливу для сексуальних домагань і насильства. Щоб виправити цю ситуацію, треба впливати на таку культуру, а не просто збільшувати кількість жінок у війську^[11]. З 2015 по 2021 рік здійснювалася «Операція “Честь”», у рамках якої комплексно вивчали проблему і шукали шляхів її вирішення.

У 2021 році в Канаді одночасно 13 офіцерів високого чину були відсторонені, перебували під слідством або мусили вийти на пенсію через сексуально неприйнятну поведінку. Військова поліція не розголошувала ці випадки з власної ініціативи, але відповідала на питання журналістів/ок^[12].

Українські історії

Згідно з дослідженням Науково-дослідного центру гуманітарних проблем ЗСУ (2011), 10 % жінок і 5 % чоловіків (переважно курсанти вищих військових навчальних закладів) стикалися із сексуальними домаганнями в армії^[13].

У 2020 році авторки дослідження «Невидимий батальйон 3.0. Сексуальні домагання у військовій сфері в Україні» поспілкувалися з жінками, які зазнали сексуальних домагань, сексуального насильства, сексуального насильства разом із фізичним тощо. Бували випадки, коли як помста за відмову кривдники псували речі і навіть застосовували вогнепальну зброю.

Іноді, у випадках сексистських жартів чи інших дрібних конфліктів, кривдник міг не розуміти, чому його дії неправильні, навіть якщо йому доводилося вибачитися перед постраждалою на вимогу керівництва. Іноді самі постраждалі не одразу рефлексували неприємні історії, які з ними сталися, як домагання чи сексизм, а не просто побутові конфлікти.

Це підводить нас до необхідности просвіти в питаннях гендерної рівности і протидії домаганням. З метою такої просвіти команда проєкту «Невидимий батальйон» розробила навчальний курс «Гендерна рівність та протидія сексуальним домаганням у військовій сфері»^[14], який розміщено у відкритому доступі на платформі онлайн-освіти Prometheus. Станом на початок 2023 року на курс зареєструвалося понад 23 тисячі осіб (з них 90 % отримали сертифікати), а департамент військової освіти і науки Міністерства оборони України рекомендував вищим військовим навчальним закладам і військовим структурним підрозділам закладів вищої освіти включити цей курс до планів роботи з курсант(к)ами.

Проте, очевидно, випадки систематичних домагань до підлеглих, сексуального насильства, фізичного насильства, погроз і цькування не можуть трактуватися лише через брак гендерної просвіти, а й мають бути відповідно покарані. Такі випадки дослідниці теж зафіксували, як і те, що розраховувати на справедливе покарання кривдника постраждалим тут важко. Як структура, яка до початку війни в Україні не була готова брати жінок на бойові посади, забезпечувати їх формою тощо, армія не була готова й реагувати на сексуальні домагання. Такі проблеми іноді ніяк не вирішувалися, іноді закінчувалися фізичним конфліктом із кривдником, а іноді тягнули за собою звільнення жінок із лав ЗСУ, щоразу знижуючи в такий спосіб боєздатність армії на одну кваліфіковану фахівчиню. Механізм вирішення таких конфліктів через звернення до командира не працює, коли кривдник — сам командир. Варіант подзвонити на загальну «гарячу лінію» ЗСУ постраждалі, як правило, не розглядали через неанонімність таких звернень і, відповідно, ризик погіршити своє становище.

На момент роботи над дослідженням було відомо лише про один випадок сексуальних домагань, коли постраждала вирішити свідчити публічно і назвати ім’я кривдника. У 2018 році лейтенантка Валерія Сікал заявила про тривалі систематичні домагання з боку полковника Віктора Іваніва. Вона заявила, що коли проходила службу у військовій частині А1358, керівник частини, використовуючи своє службове становище, не раз намагався змусити її до сексу. Головне управління Нацполіції у Вінницькій області порушило справу про примушування до вступу в статевий зв’язок. Станом на початок 2024 року вирок у справі не ухвалено, а полковника Іваніва тимчасом підвищили і перевели в Міністерство оборони^[15].

Загалом серед випадків, які стали відомі дослідницькому колективу, до сексуальних домагань найчастіше вдавалися вищі за рангом особи і без свідків; найчастіше чоловіки домагалися жінок, хоча це не єдиний можливий варіант. Більшість постраждалих нікому не розповідали про сексуальні домагання до них і не зверталися по допомогу — дослідниці проєкту стали першими, кому звірилися постраждалі. Якщо при домаганнях були присутні свідки, вони зазвичай підтримували кривдника або зберігали нейтралітет — не втручалися або ж заявляли про неможливість вплинути на ситуацію. Жінки, як правило, не були кривдницями самі, але й не завжди ставали на бік постраждалих.

Ілюстрація до дослідження «Невидимий батальйон 3.0. Сексуальні домагання у військовій сфері в Україні»

Уже після публікації дослідження й винесення теми в публічний простір військовослужбовиці почали говорити про цю проблему більше. У 2021 році працівниця Чернігівського обласного ТЦК й СП підполковниця Ольга Деркач заявила, що постраждала від домагань з боку свого керівника, військового комісара области полковника Олександра Криворучка. Як і у випадку Валерії Сікал, вирок у кримінальній справі досі не винесено^[16].

Валерія Сікал і Ольга Деркач

Відомі також публічні заяви, коли постраждалі не називали імен кривдників, але однаково ділилися досвідом. Військовослужбовиця Ірина Базикіна повідомляла у ЗМІ, що постраждала від сексуального й фізичного насильства. За рік розслідування у поведінці кривдника склад кримінального злочину не виявили, а кривдник виправдовувався тим, що «вона любить жорсткий секс»^[17].

У подкасті Жіночого ветеранського руху, опублікованому на початку 2024 року, аеророзвідниця Світлана поділилася: «Я буквально вступила в бійку чи в боротьбу з офіцером, з командиром, але ті люди, яких я вважала друзями в тому підрозділі, вони просто вийшли, вони вийшли для того, щоб а-ля дати командирові розважитись»^[18].

Зв’язківиця і синхронна перекладачка Надія Гарань пішла далі й розповіла про сексуальні домагання в ЗСУ британському виданню «Ґардіан» (The Guardian)^[19]. За її словами, вона залишила свій підрозділ через командира, який домагався підлеглих жінок і казав їм, що в разі відмови зайнятися з ним сексом він пошле на смерть їхніх чоловіків, теж його підлеглих. На винесення проблеми в міжнародний простір мусила відповісти заступниця міністра оборони Ганна Маляр, яка пообіцяла особисто реагувати на такі заяви^[20]. Перевірити її обіцянку не вдалося, бо через місяць після цього її звільнили з посади.

Жіночий ветеранський рух, коментуючи сексистські жарти бійця 3 ОШБ, стверджує, що «кожен випадок домагання лишається безкарним»^[21].

Механізм реагування на сексуальні домагання й насильство за ознакою статі

Розробити механізм реагування на сексуальні домагання й насильство за ознакою статі у Збройних Силах України взялася громадська організація «Юридична сотня» у співпраці з Інститутом гендерних програм, Жіночим ветеранським рухом та Генеральним штабом України.

28 жовтня 2021 року на форумі «Армія, побудована на довірі», що його організували Сухопутні війська ЗСУ, радниця Головнокомандувача Збройних Сил України з гендерних питань Вікторія Арнаутова публічно представила проєкт механізму реагування на сексуальні домагання й насильство за ознакою статі.

Вікторія Арнаутова презентує проект механізму реагування на сексуальні домагання

Механізм передбачає, що постраждала (чи постраждалий) або людина, яка спостерігала неналежну поведінку, звертається з повідомленням про це особисто, письмово, чи телефоном на «гарячу лінію». Повідомлення отримує уповноважений орган (відділ апарату помічників Головнокомандувача з питань гендерної інтеграції), уповноважена особа (радник з гендерних питань) або командир. Повідомлення реєструється невідкладно, а наступного дня постраждала особа скеровується для отримання юридичної, психологічної, медичної допомоги (із дотриманням вимог до захисту персональних даних). Далі за фактом реєстрації повідомлення призначається службова перевірка, головою комісії з перевірки є представник уповноваженого органу, ця сама особа забезпечує також захист постраждалої особи від впливу кривдника. На підставі висновків перевірки чи розслідування ухвалюється рішення про притягнення кривдника до відповідальности.

Станом на початок повномасштабної війни механізм погодили всі командування, але його не було ухвалено, а на посади в підрозділі гендерної інтеграції в апараті Головнокомандувача не було призначено людей, які мали стати виконав(и)цями відповідних інструкцій. Станом на початок 2024 року ситуація досі не зрушила з місця.

Алгоритм дій тепер

Що робити військовослужбовиці чи військовослужбовцю, якщо вона чи він стикається із сексуальними домаганнями ось тепер? На цей випадок Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем» розробила пам’ятку^[22]. Це загальна рекомендація, яка не замінює індивідуальну юридичну консультацію в кожному конкретному випадку, але дає загальне розуміння своїх дальших кроків у разі небезпечної ситуації.

Перший крок — турбота про власну безпеку (спроба покинути приміщення, залучити до ситуації свідків тощо).

Другий крок — фіксація дати, часу і місця події, фіксація посади й імені кривдника, самостійний збір іншої інформації про ситуацію та доказової бази.

Наступні кроки — отримання психологічної, медичної і юридичної допомоги, після чого можна узгодити з адвокатом свої дальші дії.

За статтею 110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України можна подати заяву в разі порушення своїх прав як до командування, так і до правоохоронних органів.

Сексуальне насильство щодо військовослужбовиць і військовослужбовців — військовий злочин і кваліфікується залежно від посади кривдника за такими статтями КК України: ст. 426-1 КК України («Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень»), ст. 406 КК України («Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутности відносин підлеглости») або ст. 405 КК України («Погроза або насильство щодо начальника»). Точну кваліфікацію злочину, коректну підготовку заяви та визначення правильного адресата заяви слід узгоджувати з адвокатом.

Громадські організації «ЮрФем», БФ «Сильні», «Юридична сотня» надають допомогу постраждалим, хоча ні теоретично, ні практично з огляду на досвід Валерії Сікал, Ольги Деркач та Ірини Базикіної не можуть гарантувати правосуддя, яке перебуває у відповідальності судових і правоохоронних органів.

Висновки

Сексуальні домагання і сексуальне насильство — це проблема армій різних країн світу і так само української армії, що визнає й Генеральний штаб. Ієрархічність колективу, неможливість швидко змінити місце роботи, традиції радянської армії, де жінка обслуговувала чоловіків, а не була їм посестрою, мізогінія — ці явища сприяють зловживанням владою, зокрема сексуальним зловживанням.

І чоловіки, і жінки можуть не усвідомлювати, що певна поведінка неприйнятна і потрапляє під означення «домагання»; цю проблему долає гендерна просвіта. В інших випадках кривдник напевно усвідомлює, що робить неприйнятні речі, і має бути покараним. Попри це, порівняно невеликий відсоток постраждалих виносить проблему в поле службового чи кримінального реагування, ще менший відсоток порушує ці питання публічно. Схожа ситуація і в інших арміях світу. В Україні нині не існує публічно відомих випадків сексуальних домагань чи насильства в армії, коли кривдник отримав би покарання.

В арміях різних країн світу існують також механізми реагування на повідомлення про сексуальні домагання й сексуальне насильство. Такий механізм для ЗСУ вже розроблено й погоджено з усіма командуваннями, але остаточна його імплементація застопорилася. Ми віримо, що найближчим часом процес буде доведено до кінця.

Фото: Sergio Flores / Getty Images file, Клеопатра Анферова / Невидимий батальйон, Повага, Новинарня