Категорія: Загальне

Уже кілька років експертний ресурс Гендер в деталях реагує на обурливі сексистські висловлювання й дії в постійній рубриці #сексизмпатруль. Ми бачимо зміни в суспільстві, але досі вважаємо, що інститут репутації щодо сексистів не працює. Тому торік ми запустили антипремію «Сексист року», і цьогоріч хочемо її продовжити. Тут ми зібрали найяскравіші прикладу сексизму і об’єктивації жінок 2023 року. Знайомтеся з прикладами, щоб незабаром проголосувати за «переможця».

Співак Потап і його розуміння волонтерства

На початку року репер Потап випустив трек про українських волонтерок. У музичному творі є такі рядки:

«Танцюй, мала, танцюй мала, давай, ти дві ночі дома не спала. Ой, мамо, не питай, з ким була і де ночі провела, я була з хлопцями-бійцями, волонтерила».

Як в багатьох інших треках Потапа, у цих рядках закладено подвійний сенс із натяком на амурну чи сексуальну пригоду. Тож не дивно, що пісня викликала бурхливу реакцію в соцмережах. Зокрема, тих-таки волонтерок:

«Враховуючи, що більшість волонтер_ів — жінки. То нова пісня Потапа — про те, що ми максимум, чим можемо волонтерити, на його думку, – так це переднім місцем. Так?», — обурилася волонтерка Ольга Лозун.

Повний допис тут.

Дика дичина у треку «Дика дичка»

Не зовсім зрозумів контекст, у якому живе Україна, і гурт Hanumike, який разом з акторкою Дарією Петрожицькою представили спільний трек «Дика Дичка». Відео до нього теж швидко поширилося в соціальних мережах. Автор_и стверджували, що пісня і відеокліп до неї — це подяка українським жінкам-військовим, які боронять Україну від російської навали. Проте багато питань викликали слова пісні:

«Не виходить з голови піксельна спідничка». «Мій незламний бетеер без саляри вже скучає, ти навіть на відстані його заводиш я не знаю».

Цей рядок нівелює героїчний внесок жінок-військових у перемогу України, зводячи їхній образ до «піксельної спіднички» та об’єкта сексуальних фантазій. Не менше питань і до відеоряду, де жінки у військовій формі танцюють, створюючи веселий фон для виконавця.

Цікаво, що невдовзі після скандалу з кліпом гурт Hanumike припинив свою творчу діяльність.

Співак Іво Бобул дізнався від Емми Антонюк, що таке «сексизм»

Блогерка Емма Антонюк не погодилася з героєм свого інтерв’ю ¹ співаком Іво Бобулом. Під час бесіди він назвав жінок меркантильними.

«Я не ображаю їх, а просто сказав, що змінилися жінки. Стали меркантильними. Що таке меркантильність? Думають тільки про себе, про гроші, про те, щоб жити класно, машини, будинки. А ніхто не думає, де чоловік може взяти це все. Не всі можуть бути банкірами, “папіками”», — сказав Іво Бобул.

Після того як Емма Антонюк почала сперечатися зі співаком і сказала, що його тези — сексизм, він продовжив:

«Сонце моє, я зараз встану і піду. Ми говорили про щось, і ти починаєш на мене тиснути своєю термінологією, яку я не розумію. Нехай я дурний, але в мене є життєвий досвід і я тобі про нього говорю. Я прожив 69 років — це досвід, якого в тебе немає. Дай Боже, щоб він у тебе був у майбутньому. Не потрібно мокати мене в унітаз. Я тобі про свій досвід кажу, а ти мені починаєш говорити якусь х#рню. Все, до побачення», — заявив Бобул і перервав інтерв’ю.

Цю ситуацію гучно обговорювали в соцмережах і тиражували медіа. Фокус уваги намагалися змістити на непрофесійність Емми як журналістки, мовляв, інтерв’юерка не повинна так поводитися. Ми ж убачаємо в цьому іншу проблему: багато хто стали на захист Бобула саме тому, що він чоловік старшого віку. А молода жінка, яка насмілюється заперечувати сексистські випади, досі не знаходить належної підтримки, зокрема серед жіноцтва, інтереси якого намагалася боронити Емма.

Юрист Микола Хавронюк: звинувачення постраждалої від законотворця

«Одна справа, коли є проникнення в тіло, інша — коли немає. Навіть коли є проникнення, присутні багато аспектів: інтенсивність, груповий спосіб дій чи одна особа, навіть має враховуватися певна провокативна поведінка потерпілої, яка спочатку каже, що ніби хоче, а потім передумала».

Це цитата доктора юридичних наук Миколи Хавронюка, який очолював робочу групу з розробки нового Кримінального кодексу України зі статті «Чому в Україні винні у сексуальному насильстві не сидять за ґратами» ² на сайті ВВС News Україна.

Детальніше його висловлювання ми аналізували в цьому дописі.

Протягом року Гендер в деталях підтримав дві петиції за відставку Хавронюка. Першу петицію, яку ми спільно з агентками змін намагалися масово підписати ще в серпні 2023-го, так і не було закрито: в останні дні, коли залишилося менше як тисяча підписів до завершення, підписати її стало неможливим. Усіх охочих викидало із сайту або, навіть якщо вдавалося авторизуватися, не враховувало голос.

Ми отримали сотні скріншотів з помилкою на сайті при запиті на конкретну петицію, тоді як будь-яку іншу петицію на сайті Кабінету Міністрів України можна було підписати без жодних ускладнень. Друга петиція зібрала понад 25 000 підписів.

На жаль, свої слова Микола Хавронюк, навіть після суспільного резонансу, не пояснив.

Мер Ігор Поліщук і страх спідниць

У кінці травня учениці й учні 24-ї школи в Луцьку влаштували флешмоб «День навпаки»: дівчата прийшли в чоловічому одязі, а хлопці — в сукнях.

Фото й відео флешмобу швидко розлетілися соцмережами і набрали шаленої популярности в тік-току. Меру Луцька Ігорю Поліщуку це не сподобалось:

«Коли особи чоловічої статі одягають жіночий одяг — це збочення. Якщо ще таке буде, то будемо розривати договори з директором», — зазначив мер міста. А потім додав, що Луцьк — християнське місто і така поведінка хлопців «не відповідає християнським цінностям».

Чоловічий одяг, у якому прийшли дівчата, не викликав бурхливої реакції очільника міста. Натомість хлопці в сукнях, на думку Поліщука, — «збоченці», хоча сукня — це просто елемент одягу, а одяг не робить з людей «збоченців», на відміну від мерів, які навішують ярлики на громадян свого міста. Цікаво, що сказав би мер Луцька про шотландців у традиційних кілтах?

Ректор Борис Зіменковський і насмішки над студент_ками

Ректор Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького 83-річний Борис Зіменковський під час розподілу випускників на інтернатуру відпускав сексистські жарти і насміхався з прізвищ студентів ³.

Ось два яскраві епізоди. У першому випадку ректор висміює прізвище студентки:

«Волкодав. Ох і фамілія. З таким прізвищем і до дітей…» Інший член комісії зауважує: «Та вона заміж вийде!», — на що ректор відповідає: «Та я жартую!»

Другий епізод стосується студентки, яка підтвердила, що хоче стати хірургинею.

«Жінка, а хоче різати! Сумне. Я би такої знати не хотів», — каже ректор. «А якби рибу фарширувала?» — відповідає хтось із колегії. «А якщо мене заріже вночі?» — продовжує ректор.

Після скандалу Борис Зіменковський у коментарі для УП.Життя відреагував так:

«Я нікому зі студентів нічого поганого не сказав. Я пожартував. Студенти моїх слів не чули. Коло мене сидів праворуч проректор, і я тихенько їй говорив. Однак поряд був потужний мікрофон і вихопив».

А жарт про жінок пояснив так:

«Все ж таки хірургія — агресивна частина медицини. І не така проста. Я погоджуюся, що жінка може все, як і чоловік. Але, на мою думку, у медицині є більш жіночі професії. Наприклад, кому подобається жіночий бокс? Утім, якщо хтось прийняв мої слова на свій рахунок, я вибачаюсь».

Ці недолугі виправдання не вберегли ректора від репутаційних втрат: у липні Бориса Зіменковського звільнили з посади.

Гліб Репіч: від шкільного вчителя — популяризатора науки до простого смертного сексиста

Контент Гліба Репіча створювався як просвітницький. Свого часу Гліб працював у київській школі, навчав дітей хімії. Брав участь у конкурсі Global Teacher Prize Ukraine. Та з часом, схоже, усвідомив, що людям більше заходить, коли він робить йогурти з бактерій вагін різних дівчат і заграє з гендерними стереотипами.

«Дівчина — вона як дорога машина. В неї треба заливати тільки якісне мастило».

«Силіконові імпланти — мрія багатьох дівчат… і хлопців».

«Дівчата лишають після себе купу волосся. То що ж робити? Виганяти?»

Це лише кілька цитат з роликів Гліба, які він транслює на аудиторію в 135 тисяч в інстаграмі та 1 мільйон у тік-току.

Адвокат Клим Братківський: запустив хвилю жирошельмування

«Можете називати це бодішеймінгом, фетшеймінгом та лукізмом, але я вважаю, що Музей Голодомору-геноциду має очолити військовий, який пройшов російський полон і знає реально, що таке голод, тому він може зрозуміти всю суть музею про Голодомор, а не пані Леся Гасиджак», — написав адвокат і додав фото Лесі Гасиджак, гендиректорки Музею Голодомору.

Після хвилі критики Братківський видалив допис, але пані Лесю зацькували в соцмережах. Тож кандидатка історичних наук, етнологиня, музейниця Леся Гасиджак подала в суд на Братківського.

Комік Влад Шевченко: той, від кого не чекали

Популярний комік і блогер у номінацію потрапив через ось це відео, у якому використав стереотипи про жінок за кермом. Після справедливого обурення Влад визнав стереотипність гумору і написав коментар-пояснення:

«Дівчата поділились на дві категорії: хтось посміявся, хтось ОБУРИВСЯ. Так, це стереотипний гумор, але гумор часто будується на стереотипах. Я сотні разів у такій же манері жартував над чоловіками, і чомусь у коментарях мужчин ніхто не обстоював.

Дівчата водять, паркуються і слідкують за авто краще за чоловіків — факт. Вас ніхто НЕ намагається образити, ніхто НЕ намагається принизити».

«Фрекен Бок»: подивилися «Барбі», але нічого не зрозуміли

Після виходу на екрани популярного фільму «Барбі» в Україні почалася справжня «рожева лихоманка». Проте окремі бізнеси щось не так зрозуміли: замість маніфесту про недоречність патріархату побачили у фільмі лише рожевий колір. Наприклад, компанія «Фрекен Бок» розробила колекцію для прибирання — «рожеву, як ляльковий світ, та мімімішну, як дівочі мрії».

Ведучий Володимир Остапчук, співак Позитив і блогер Богдан Буше: 10 з 10 за об’єктивацію

Під час шоу «Мекнув — питайте» ведучий Володимир Остапчук, співак Позитив і блогер Богдан Буше загейтили жінок за целюліт і волосся на тілі. «Без депіляції вона не може бути 10 з 10», — підтвердили свою позицію блогери. Після справедливої хвилі обурення блогери спробували виправити ситуацію, але вийшло так собі. Наприклад, Володимир Остапчук на своїй сторінці в інстаграмі написав:

«Волосся на тілі жінки — це ок. Волосся на тілі моєї жінки — не ок. Але я не про те, що вона завжди має бути ідеально поголена, бо вона не робот, а людина. Сподіваюся, у демократичній країні я маю право на особисту думку, бо її наявність не дорівнює її нав’язуванню».

Ми вважаємо, що вищезгадані чоловіки не можуть бути 10 з 10. Як мінімум за те, що дозволяють собі публічно обговорювати жінок і нав’язувати їм стандарти краси. А от за об’єктивацію даємо їм тверду «десяточку».

Співак Олег Скрипка передав «привіт» з печери

Український співак вирішив привернути до себе увагу своїми печерними поглядами. За цей рік Олег Скрипка зганьбився кілька разів. У серпні він розкритикував фемінізм ⁴ і запевнив, що українські жінки відрізняються від європейських.

«Українські жінки — вони хазяйновиті й вони сексуальні, розумні. Вони, як менеджери, вдома роблять затишок і шанують чоловіків, у нас є така штука. А європейські жінки — вони феміністичні, а фемінізм — це є жіночий егоїзм. Насправді є певна ієрархія, є самоповага і повага до партнера. Фемінізм, дійсно, є там самоповага у жінок до себе, а немає поваги до чоловіка. І воно насаджується в нашу культуру. Ми це втрачаємо, але, на щастя, не до кінця».

Мабуть, Олегові дуже сподобався резонанс, який викликали його печерні погляди і вже у вересні він вирішив повторити свої «подвиги» в інтерв’ю Наталії Влащенко ⁵.

«У людини, у людства є два механізми: один механізм, щоб розпліднюватися, а інший механізм — щоб зупинити популяцію. І, на жаль, є такі страшні інструменти, як війна, щоби зупинити популяцію людей, тобто нібито є об’єктивні причини війни, але насправді, глобально в плані людства — це щоби нас було менше. Є хвороби, епідемії тощо, є фемінізм і є ЛГБТ вся історія», — заявив Скрипка.

Скрипка уточнив, що не проти феміністок і «ЛГБТ-історії», але ми маємо бути як хасиди — не відставати і мати багато дітей.

Тік-ток опитування: наглядний приклад маніпуляції

Цьогоріч в українській блогосфері завірусився тренд: тіктокери проводять провокативні опитування на вулиці, а потім монтують і подають це під соусом «подивіться, які цинічні ці жінки». Питають у дівчат і жінок, скільки має заробляти партнер чи що вони обрали б — смерть чи чоловіка. Ось одне з опитувань — «Чи стали б ви донором для коханої людини?». Тут жінки відповідають переважно негативно, а чоловіки здебільшого ствердно.

На це дуже смішно дивитися, якщо знати справжню статистику. Наприклад, що донорками стали 36 % дружин, прийнятних для донорства, порівняно з 6,5 % чоловіків. Дані з Німеччини про трансплантацію нирки свідчать, що жінки удвічі частіше стають донорками для своїх чоловіків, ніж чоловіки для своїх дружин ⁶.

Вуличні опитування — це завжди маніпуляції. Вони абсолютно нічого не доводять і не спростовують. Про це треба пам’ятати, коли натрапляєте на схожі «шедеври».

«Впевнена» скульптура і вандали

Спочатку вона викликала бурхливе обговорення в мережі, потім її облили переробленим мастилом і спробували підпалити. Йдеться про скульптуру «Впевнена» Василя Корчового, яку тимчасово встановили у Стрийському парку у Львові до Тижня скульптури.

Що ж такого обурливого в скульптурі? Всього-на-всього те, що вона показує неідеальне жіноче тіло. Звісно ж, у патріархальному світі жінкам заборонено бути товстими. Ось один із коментарів про скульптуру:

«Трішечки вона зайва, як на мене. Не вагітна вона, от якби була вагітна, от мені би сподобалося. Тоді жінка має право набрати вагу, або коли вона годує маля, це є природно. А оце, це вже є негарно, неестетично. Мені цікаво, чи комусь вона взагалі сподобається. Якщо б вони хотіли Україну показати, я б інакше це зробила: або вагітною, або з дитям», — каже львів’янка Діана в сюжеті Суспільного ⁷.

Та найсумніше, що крім словесної критики, знайшлися люди, які вирішили скульптуру просто знищити. Справді, і яких же прав не вистачає жінкам?

Ведучий Антін Мухарський і віра в український матріархат

Коли ми бачимо чергові висловлювання відомих сексистів і мізогінів, ми, чесно кажучи, сумніваємося, чи варто на них узагалі звертати увагу. Бо час іде, світ змінюється, а вони чи то закостеніли у своїх поглядах, чи бояться втратити лояльність так само недорозвиненої аудиторії, але з року в рік транслюють одне й те саме. Наприклад, актор і ведучий Антін Мухарський свято вірить в існування українського матріархату.

Коли у Львові облили статую «Впевнена», Антін на своїй фейсбук-сторінці написав таке:

«ФЕМІНІЗМ — ЦЕ СМІШНО

Стоїть в парку у Стрию

Файная статуя

Ой була я феміністкой

До першого х..я

(народний фольклор)».

Крім цього «шедеврального» віршика, Антін написав ще фейковий допис із замашкою на аналіз фольклору й історії. Якщо хочете почитати повністю, попереджаємо: підготуйте блювальні пакетики.

Блогер Володимир Петров: «експерт» з питання біженства

Торік блогер і «чорний» політтехнолог Володимир Петров уже потрапляв до нашого НЕпочесного списку сексистів за гейт блогерок. Цьогоріч він вирішив образити ширшу аудиторію — жінок, яким довелося виїхати за кордон через війну в Україні.

Петров переконаний, що жінкам тут уже нічого не загрожує, їм треба повертатися, щоб чоловіки могли приїжджати на вихідні додому до своїх дружин. На платформі «Ісландія» Петров в агресивній манері звертається до жінок і намагається переконати їх, що навіть якщо рішення ухвалено спільно з чоловіком, це ще нічого не означає — треба слухати мудрого Петрова!

Арестович: пробиває вже пробите дно

Та хто може перевершити Арестовича, минулорічного лауреата антипремії «Сексист–2022»?! Сам Арестович! Цьогоріч блогер і колишній радник Офісу президента Олексій Арестович укотре пробив дно. Блогерки ютуб-каналу «Палає» Яна Брензей і Емма Антонюк придбали його семінар та розібрали, які небезпечні меседжі він транслює ⁸. Зокрема, закликає до насильства над жінками, розповідає, що жінка служить Сатані, і транслює безліч небезпечних гендерних стереотипів про жінок.

Попри хвилю критики і навіть заяви в поліцію на нього, Олексій залишається вірним своїй сексистсько-мерзотній манері комунікації. У соцмережах він заявив, що готує ефір «Арестович і жінки».

«Але є підступ — потрібні дами, яких я буду показово душити в етері. Вважаю конкурс відкритим. Надсилайте свої запити в коментарях. Не пропустіть свій шанс! Пам’ятай — ти особлива. Не така, як інші», — написав Арестович.

Політик Павло Кириленко — майстер з перекладання відповідальности

Колишній народний депутат України Павло Кириленко в інциденті в Дніпрі звинуватив… жінку. Нагадаємо, у вересні поліцейський застрелив чоловіка, який чинив опір. Конфлікт між патрульними і парою зняли на відео діти загиблого, які сиділи в автівці. Бійку й стрілянину зафіксували також натільні камери правоохоронців.

На думку Кириленка, цього не сталося б, якби не жінки в поліції. Мовляв, поліцейський не хотів оганьбитися в очах напарниці. Недолугіше пояснення ще треба пошукати.

Після хвилі критики Кириленко продовжив дописи про це і далі транслював свій сексизм на широку публіку. Щоправда, нині цих постів уже немає. А що таке, Павле? У цьому теж винні жінки?

Епіляція від @smooth_baby_od: бізнес на об’єктивації

Усіх незадоволених цією рекламою студія шугарингу заблокувала. Чим же так не сподобався цей «креатив» нам та іншим жінкам? Напевно, тим, що там об’єктивують жінок і засуджують за те, що ті ніяк не «наважаться» видаляти волосся з інтимних зон.

«Пройдемо до іншого нашого експоната — це дівчина, яка давно не може наважитися зробити депіляцію бікіні. Можете фотографувати її. А поки пройдемо до іншого експоната, яка зробила депіляцію бікіні і живе щасливим життя».

Після обурення дівчат і жінок засновниця студії замість вибачитися вступила з ними в суперечку.

Микола Багній: «коуч», який прокачує сексизм

Тіктокер із нікнеймом Nicolas називає себе трансформатором мислення та пропонує консультації із саморозвитку. При цьому він транслює стереотипні упередження про жінок. Наприклад, жінки в сорок років не можуть бути щасливими без сім’ї, а жінка може поважати чоловіка, тільки сильнішого за неї. Ось ще кілька «шедеврів» від цього «експерта».

«Чому жінок порівнюють із кішками? Їм по***, чим ти зайнятий: якщо вона прийшла, її потрібно погладить і покормить!»

«Кожний другий випадок, коли зрадив військовий, як думаєте, з ким? Правильно, з дівчинкою-волонтеркою!»

«Якщо жінка стане сильною і незалежною, їй не потрібен буде чоловік».

«Яка різниця між тобою і картоплею: вона скоро буде молода і її будуть хотіти і жарити, а тебе — ні!»

«А жінку не потрібно розуміти, її сам господь Бог не розуміє!»

Інтернет-журнал «Сиромудрий» повідомив окремі подробиці біографії блогера: «Багній Микола Сергійович, бізнесмен з розведення кролів та будівництва; 2022 року експерт зі схуднення; 5 березня 2023 року психолог; тепер лайф-коуч, консультант з психології управління масами та зміни світу, до якої ви можете приєднатися за 2500 гривень». Ще «Сиромудрий» нагадав, що в розмові з @bray_official_ Микола Багній «називав себе паразитологом, аргументуючи це тим, що поведінка людей, на його думку, сьогодні не схожа на психологічно адекватну», і додав скріншот, який свідчить, що на аукціоні 5 березня 2023 року пан Багній стверджував, нібито займається психологією, а під його фото був напис «психолог».

Достеменно невідомо, хто Микола Багній за професією, але точно відомо, що по життю він сексист і мізогін.

Сексистський ДВІЖ бійців Третьої штурмової бригади

Ці висловлювання стали холодним душем, який нагадав, що армія — це лише зріз суспільства. І наївно сподіватися, що 60 тисяч жінок, які служать у лавах ЗСУ, — достатній аргумент для повагу з боку чоловіків, які звикли жити з патріархальним баченням світу.

Усе почалося з висловлювань бійців Третьої штурмової бригади на ютуб-каналі ДВІЖ. Комік у цивільному житті, Вітя Розовий порівняв жінок, які воюють, з дітьми і собаками. У випуску також лунали жарти про те, як жінки можуть бути корисними у війську, — з масними натяками. А ще перераховано, які посади жінки можуть обіймати в армії, так, ніби це залежить від статевих органів, а не від знань і вмінь.

Детальніше про це розповідали тут.

Після публічних обурень своїх посестер ніхто з представництва бригади не вибачився перед жіноцтвом. Вітя Розовий далі жартував у своїх соцмережах, а в новорічному випуску ДВІЖа військові вирішили закріпити свій сексистський статус. Дівчині, яка озвучила бажання служити в бригаді, військовий з позивним «Бот» порадив варити борщ. Потім він видав гнівну тираду про війну як «чоловічий світ», про жінок, які «кругом позалазили» і хочуть «квоти» і «равні права».

«Ми вас сюди [на війну] не звем, бл@дь», — підсумував він.

«Я думаю, що жінки мають варити борщ», — підтримав його комбат Сліп.

На жаль, це не поодинокі випадки сексизму щодо бійчинь. Незабаром після скандалу з Третьою штурмовою про свою позицію заявив командир штурмової роти «Кракен» Антон Чіча: «Я — проти [дівчат в армії]. У свою роту я не візьму дівчинку», — заявив він у ютуб-шоу «ВІДДУШІВДУШУ» ⁹.

Боєць зазначив, що у війську є дівчата, які виконують багато функцій, але сам Чіча проти дівчат на бойових посадах нібито через їхню «нестабільну психіку».

«Це суто моя думка, я глибоко переконаний, що у бойовій ситуації жіноча психіка набагато більш, так би мовити, нестабільна. Ми дівчат маємо берегти. Всю “брудну роботу” ми маємо взяти на себе: штурм, розвідка і так далі. Вони й надалі мають жити і тішити наше око, і бути нашим натхненням», — висловився Чіча.

Крім цих гидких висловлювань, неприємний той факт, що критика цих сексистських і мізогінних поглядів викликає обурення у самих військових і навіть у декого з цивільних. Ми, своєю чергою, хочемо зазначити, що індульгенція військовим може обернутися для суспільства негативними наслідками. Адже незалежно від статусу всі повинні бути рівними перед законом та відповідати за свої слова і дії.

Звинувачення постраждалої від Касаційного суду

У листопаді наші колеги з «Ла Страда Україна» повідомили, що Верховний суд повернув на повторний розгляд апеляційної інстанції справу про сексуальне насилля над неповнолітньою. Серед причин такого рішення те, що ґвалтівник заявляє, нібито не знав про вік постраждалої; суд, який ухвалив перше рішення, не врахував зовнішній вигляд потерпілої, а також занадто довго розглядав справу.

Про цю справу #вдеталях писали тут.

Тренер Валерій Іващенко за стереотипи в спорті

«Це логічно, жінки не встигають за ритмом важкого чоловічого футболу», — заявив тренер «Оболоні» Валерій Іващенко виданню «Український футбол». А кажучи про арбітринь (матч судила Крістіна Козорог), він додав:

«Не бачать моментів, не встигають за епізодами, потребують підказок. Такі моменти вибивають із колії. Могли б у жіночому футболі працювати. Темп інший, фізіологія інша, інші швидкості».

На фото коментар української арбітрині Софії Причини про цю ситуацію.

Трендсетер: гайпують на сексизмі й гучних заголовках

Кілька разів уривки з цього ютуб-проєкту потрапляли до нашого аналізу. Наприклад, Діма Євтушенко виступив за заборону абортів:

«Аборти повинні бути заборонені, щоб ти розумів спочатку, що треба не запліднитись якось таким чином. Приймати контрацептиви або типо якось таблетки ваші. Або просто думати, з ким ти займаєшся, коли, що і навіщо… І ти розумієш, якщо будеш необізнаним або будеш легковажно себе вести, в тебе є заборона на законодавчому рівні, яка потім притягне тебе до відповідальности».

Пізніше блогерка Анна Алхім переконувала глядач_ок, що фемінізм в Україні не потрібен. Інші блогери «підтакували» її «прогресивній» думці.

Вбачаємо в цьому негативну тенденцію — публічні особи навмисне вдаються до негативних висловлювань, щоб підвищити перегляди і свою популярність.

Міністерство економіки України та сліпі плями щодо репродуктивної праці

Заступниця міністра економіки України Тетяна Бережна на міжнародному форумі «Людський капітал: навички для майбутнього» означила, які професії будуть найзатребуванішими на ринку праці в наступні десять років. Очікувано, серед них військові й технічні професії.

Заступниця міністра відзначила, що «сьогодні 6,2 млн українців залишаються за кордоном, 5 млн осіб є внутрішньо переміщеними. Після завершення війни ми будемо мати понад 1,5 млн ветеранів та ветеранок і близько 3 млн осіб з інвалідністю, в тому числі з ампутацією. Відповідно, ця ситуація спонукає нас шукати особливі рішення для ринку праці, до яких раніше ми не вдавалися». А проте далі лікарських професій Мінекономіки наразі не бачить.

Керівниця експертного ресурсу Гендер в деталях Тамара Злобіна зазначила, що насправді найзатребуванішою в Україні буде репродуктивна й доглядова праця та освіта. Більше про це читайте тут.

Штраф за виклик поліції замість протидії домашньому насильству

Виконавчий комітет Нетішинської міської ради відзвітував у дописі у фейсбуку про штрафи за буцімто хибний виклик поліції. Серед інцидентів згадано такі:

«Не менш “цікавими” були повідомлення на лінію “102” і від жінок: про шарпання, смикання за волосся та створення “конфліктної” ситуації знайомим чоловіка; про вчинення свекрухою психологічного та фізичного насильства над невісткою; про вчинення насильства зі сторони брата щодо дітей заявниці; інша повідомляла про створення конфліктної ситуації сусідом та про його образи ненормативною лексикою».

Тобто протидіяти психологічному і фізичному насильству правоохоронці виписали штрафи постраждалим. Рішенням адміністративної комісії адмінстягнення становить 1190 і 3400 грн.

Сезон календарів об’єктивації

Під кінець року настає сезон календарів, які об’єктивують жінок. 5 канал, очевидно, пригадуючи торішній свій «подвиг», вирішив поскандалити і цьогоріч. Представниці фемспільноти зрозуміли стратегію телевізійників, які замість створювати щось якісніше вирішили знову гайпонути. Однак такої бурхливої реакції, як 2022-го, календар 5 каналу не отримав.

Натомість скандал спричинив календар «Playboy Ukraine», у якому знялися волонтерки, бойові медикині й жінки, які служать у ЗСУ. Фото з нього виклала членкиня Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони України Дана Ярова. За її словами, «Playboy Ukraine» спочатку покликав її позувати для обкладинки. Вона погодилася за умови, що цей проєкт покаже світу незламність українських жінок.

«Цей проєкт — виклик! Як червона помада під час Другої світової. Виклик війні, виклик ворогу і навіть самим собі. Виклик вийти за межі. І нагадати нам усім, що жінка — провідник життя на землі. І жінка завжди залишається жінкою! Попри війну, попри обстріли, попри зруйновані будинки й долі, попри величезні кладовища загиблих, попри ненароджених дітей. Попри все», — заявила Дана у своєму дописі.

На жаль, деякі жінки в календарі постали в напівоголених сексуалізованих образах. Тож хай із якими добрими намірами задумували цей календар, у результаті однаково вийшла об’єктивація жінок, яким ми повинні завдячувати життям, а не роздивлятися їхню спідню білизну.

* * *

Стаття перевалила за два десятки кейсів. І це лише ті випадки, які здобули широке обговорення в соцмережах. Скільки ще випадків побутового сексизму, об’єктивації в професійних сферах залишилися без уваги — страшно й подумати… Однак ми сподіваємося, що з кожним роком таких випадків ставатиме дедалі менше. Мріємо і віримо, що з часом бути сексистом стане так соромно й ганебно, що одного дня нам просто не буде про що написати в підсумковій статті.

1. Ютуб-канал «Це Ніхто Не Буде Дивитись». Іво Бобул: слава в тік-току, буковинське дитинство, ставлення до жінок. [↩]
2. Черниш, Олег. Чому в Україні винні у сексуальному насильстві не сидять за ґратами // BBC Україна. — 2023. — 02.04. [↩]
3. Осадча, Яна. Сексистські жарти та насмішки з прізвищ: у Львівському медуніверситеті виник скандал навколо розподілу випускників // УП.Життя. — 2023. — 21.06. [↩]
4. Ютуб-канал «Oleg Skrypka». Музика 80-тих та русифіковані прізвища | Дзюнько, Лузанов та Скрипка. [↩]
5. Ютуб-канал «Власть vs Влащенко». Генетичні донори, страшні передчуття, заслужений хейт, хто платить ботам. Олег Скрипка. [↩]
6. Dobson, Roger. More women than men become living organ donors // BMJ. — 2002. — Oct 19. — № 325 (7369): 851. [↩]
7. Карнаух, Наталія. «Краса у всіх проявах»: львів’яни та куратор виставки поділилися думками про скульптуру «Впевнена» // Суспільне. — 2023. — 18.08. [↩]
8. Ютуб-канал «Палає». Семінари Арестовича: Відьма VS Богородиця, кастрація і Буратіно. Що продає школа Апейрон? [↩]
9. Ютуб-канал «ВІДДУШІВДУШУ». Чіча / Реакція KRAKEN на скандал з Фаріон / Як ловили колаборантів та звільняли Куп’янськ. [↩]

Цю базу створено для українок, які вимушено переїхали за кордон і потребують допомоги. Ми зібрали інформацію, щоби полегшити ваше перебування або приїзд до низки європейських країн. З кожним днем допомоги стає дедалі менше, якісь волонтерські центри закриваються, інші скорочують масштаби допомоги, а проте солідарні з нами організації ще існують. Ці бази актуальні на жовтень 2023 року. Якщо ви читаєте цей текст пізніше, перевіряйте інформацію про конкретні організації.

Це не вичерпний перелік, ми не вносили сюди такі організації, як «Карітас» і Червоний Хрест, адже вони міжнародні і діють майже в кожному осередку. Якщо ви не зверталися ще по допомогу до них, у разі потреби це можна зробити й тепер.

Тут не всі країни світу, але ті європейські країни, де досі фіксують прибуття українців і українок. Якщо у вас є поради й інформація про інші країни і ви хочете ними поділитися, пропонуємо користуватися цією таблицею за посиланням.

Усю допомогу розділено на три формати: гуманітарна допомога, допомога з житлом та медична допомога. Ви можете зробити пошук по своєму місту або по країні загалом. Крім того, ви можете ознайомитися зі специфікою допомоги в кожній країні, якщо плануєте змінити місце проживання або вимушені евакуюватися з України внаслідок бойових дій.

Якщо ви знаєте локальні ініціативи, які надають допомогу жінкам та жінкам з дітьми, ви можете зв’язатися з нами в соціальних мережах, указавши назву організації, форму допомоги, яку вони надають, та за можливости контакти, бо локальні місцеві ініціативи, як правило, маловідомі, але нам хотілося б, щоб цей перелік був максимально вичерпним і корисним для кожної. Або ж так само, як у випадку інших країн, додати їх до таблиці.

ПОЛЬЩА

Польща прихистила в себе понад півтора мільйона українців і українок. Тут чи не найбільша кількість локальних притулків і центрів, які надають допомогу додатково до фінансової. Водночас є свої труднощі, пов’язані з особливостями місцевого законодавства.

Загальні центри соціальної допомоги є майже в кожному місті Польщі. У таких центрах можуть допомогти з оформленням матеріальної допомоги, контактами гуманітарних організацій, працевлаштуванням, пошуком ліків тощо.

«Гаряча лінія» психологічної підтримки для українських жінок у Польщі: +48800107777

Допомога в пошуку шкіл і дитячих садочків для біженок/-ців з України: +48507412653

Де отримувати гуманітарну допомогу в Польщі?

Жінки для світу — Сестринська допомога

Міста, де можна отримати допомогу: Лодзь

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори

Контактні дані: соціальні мережі

Додаткова інформація: громадська організація, розташована в місті Лодзь, але звернутися по допомогу можна з будь-якого регіону Польщі

Соціальний комітет «Вільна Україна»

Міста, де можна отримати допомогу: Варшава

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори

Контактні дані: сайт, +48880337377

Додаткова інформація: допомагають з доглядом за дітьми, а також із пошуком місць та влаштуванням у дитячі садки й школи

Продуктові посилки для українських біженців

Міста, де можна отримати допомогу: Познань

Форма допомоги: продуктові набори

Контактні дані: сайт, +48616463344

Додаткова інформація: надають більшу допомогу жінкам із неповнолітніми дітьми; для отримання допомоги необхідна попередня реєстрація

Fundacja Akcja Menstruacja

Міста, де можна отримати допомогу: Краків, Варшава, Вроцлав, Гданськ, Гдиня, Сопот

Форма допомоги: менструальні засоби (прокладки, тампони, менструальні чаші, менструальні трусики)

Контактні дані: сайт, +48734043085, +48734043087

Додаткова інформація: для отримання допомоги треба попередньо заповнити реєстраційну форму

Центр допомоги мігрантам і біженцям «Карітас»

Міста, де можна отримати допомогу: Замостя, Урле, Влоцлавек, Кельце, Глівіце, Бидгощ, Перемишль, Познань, Лодзь, Білосток, Варшава, Пельплін, Зелена Гура, Краків, Каліш

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори

Контактні дані: кожне місто має свій сайт, шукається за назвою організації

Додаткова інформація: за потреби можуть допомогти з дітьми, а також надати психологічні консультації

Rybnicka Rada Kobiet — punkt pomocy humanitarnej (Рибницька рада жінок)

Міста, де можна отримати допомогу: Рибник

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори, дитячі підгузки

Контактні дані: соціальні мережі, +48721500064

Додаткова інформація: допомагають із пошуком житла та влаштуванням дітей у школу, пропонують мовні курси

Fundacja Nidaros

Міста, де можна отримати допомогу: Краків

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори

Контактні дані: сайт, +48883747151

Додаткова інформація: допомога лише для жінок із дітьми; за потреби можуть допомогти фінансово з оплатою оренди й комунальних послуг. Організовують заходи для дітей.

Де можливо тимчасово проживати в Польщі?

Для пошуку житла в Польщі існує спеціальний додаток RentMe — детальна інформація про його роботу за посиланням.

Punkt pobytowy Woloska 7

Міста, де можна отримати допомогу: Варшава

Форма допомоги: тимчасове проживання з можливістю харчування, отриманням гігієнічного набору, одягу тощо

Контактні дані: соціальні мережі, +48723061337

Додаткова інформація: для отримання допомоги потрібно мати документи, що посвідчують особу. Організація підтримує вразливі категорії населення

Фонд Unitatem — Poland Welcomes

Міста, де можна отримати допомогу: Ярослав, Відна Гура, Боратин, Радимно

Форма допомоги: тимчасове проживання з можливістю харчування

Контактні дані: +48515108547

Додаткова інформація: співпрацюють з міжнародними організаціями, є можливість безкоштовно влаштувати дітей у школи й дитячі садочки

Fundacja Leny Grochowskiej — Dom Uchodzcy (Фонд Лени Ґроховської)

Міста, де можна отримати допомогу: Ожарів-Мазовецький, Констанцин, Седльце, Люблін, Лодзь

Форма допомоги: безкоштовне довготермінове перебування

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +48533109098, +48256441464

Додаткова інформація: проживання лише для жінок з дітьми, також є місця для дітей і дорослих з інвалідністю; не надають «готельних послуг»; при проживанні треба виконувати низку обов’язків, розподілених між усіма, зокрема прибирати й готувати їжу

Dom Matki (Дім матері)

Міста, де можна отримати допомогу: Варшава

Форма допомоги: довготермінове перебування

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +48796401236, +48730344384

Додаткова інформація: надають допомогу лише вагітним жінкам та жінкам з дітьми віком до 1 року; можуть надати дитяче харчування, але не мають жодних продуктових наборів для дорослих

Federacja Znaki Rownosci (Федерація знаків рівности)

Міста, де можна отримати допомогу: Краків

Форма допомоги: тимчасове проживання

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +48728273738

Додаткова інформація: організація надає допомогу для ЛГБТКІ+ людей; є спеціаліст(к)и для надання психологічної підтримки

Kieleckie Forum Organizacji Pozarządowych (Келецький форум громадських організацій)

Міста, де можна отримати допомогу: Кельце

Форма допомоги: тимчасове проживання

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +48601090096

Додаткова інформація: розміщення лише для вагітних жінок; є можливість фінансової й медичної допомоги (організація співпрацює з професійною акушеркою)

Де отримати медичну допомогу в Польщі?

За наявности номера PESEL (з відміткою про наявність українського громадянства) українки мають право на безкоштовну медичну допомогу з будь-якої спеціалізації. Бажано мати декларацію із сімейним лікарем у Польщі, бо в разі її відсутности мають право відмовити в наданні допомоги.

Особливості медичної допомоги для вагітних жінок:

• Якщо ви не встигли оформити номер PESEL, але є пряма загроза життю та/або здоров’ю вагітної жінки, можна звернутися за номером «гарячої лінії» екстреної допомоги 999 або 112.
• Українська обмінна карта, обстеження й аналізи в Польщі не приймають. Треба або перекласти документи, або здавати заново аналізи.
• Вагітна українка має право безкоштовно проходити всі обстеження, яких вимагає її стан, зокрема УЗД-діагностику, КТГ і загальні аналізи.

Особливості допомоги з питань екстреної контрацепції:

• Екстрена контрацепція належить до категорії рецептурних препаратів, але дати рецепт можуть не лише гінекологи/-ні, а й спеціаліст(к)и інших профілів. Зокрема, широкою популярністю користуються онлайн-консультації й електронні рецепти.
• Хоча право виписувати рецепт є в багатьох лікарів/-ок, насправді його отримує дуже мала кількість жінок. Це пов’язано із записом до спеціаліста/-ки, де найближчий прийом може бути за 2–3 тижні. У такому разі один із можливих варіантів — передати ліки автобусом з України. Водії різних маршрутів беруть у середньому 300 гривень за доставку, але треба, щоб була людина, яка віддасть препарат на автовокзалі в Україні, і хтось, хто забере передачу одразу на автовокзалі в Польщі. Бажано замаскувати препарат або дістати його з оригінальної упаковки, адже пропуск ліків через кордон залежить від окремих прикордонників/-ць.
• Щоб запобігти небажаній вагітності, можна звернутися до некомерційних організацій. Серед них «Лікарі жінкам» (Lekarze kobietom) — для отримання допомоги треба заповнити форму на сайті. По консультацію і юридичну допомогу в питаннях можна звернутися до Федерації за жінок і репродуктивні права. Також існує форум «Жінки в інтернеті» (Kobiety w Sieci), де можна поставити будь-які питання про репродуктивні права й сексуальну освіту. Активне посилання на форум.

Особливості допомоги, коли треба перервати вагітність на ранніх термінах:

• У Польщі офіційно заборонено процедуру аборту. Навіть якщо термін дозволяє провести фармацевтичний аборт, на це немає дозволу держави. Якщо вам треба зробити аборт і у вас є можливість приїхати в Україну — це найпростіший варіант перервати вагітність. Медикаментозне переривання вагітности в Україні проводять до 6–7 тижня, аборт можливий до 12 тижня за власним бажанням та до 22 тижня за медичними показниками. Для проведення процедури потрібна попередня консультація гінеколога, УЗД-огляд та пакет аналізів.
• Якщо у вас немає фінансової можливости самостійно приїхати в Україну, на території Польщі працюють організації, які допомагають із цим. Організація Abortion Support Network надасть інформацію про країни, де можливо зробити аборт, і найдешевший спосіб туди дістатися. Також вони допомагають фінансово з проживанням в іншій країні на час проведення процедури. Зв’язатися з організацією можна через форму на сайті. Міжнародна ініціатива Abortion Without Borders допомагає отримати таблетки для медикаментозного переривання вагітности в самій Польщі, а також пройти консультацію й переривання вагітности в закордонних лікарнях і клініках. Організація має «гарячу лінію»: +48222922598. Також зв’язатися з ними можна через сайт.

НІМЕЧЧИНА

Німеччина прийняла чи не найбільшу кількість українських біженців/-ок, держава самостійно надає чимало послуг, зокрема мовні курси, допомогу з працевлаштуванням, соціальні консультації тощо.

Цілодобове консультування жінок 18 мовами світу: 116016

Телефон довіри для українок: 08005002250

Телефон довіри для вагітних жінок, які потребують допомоги: 08004040020

Основне місце отримання гуманітарної допомоги у вигляді продуктових наборів — продовольчі банки. Усього в Німеччині їх понад тисячу, така щільність дозволяє майже не задіювати доброчинні організації для роздачі харчових наборів. Щоб отримати допомогу від такого банку, треба підтвердити низький рівень доходів. Ціна за харчовий набір однакова для всіх — півтора євро; наповнення наборів може відрізнятися залежно від сезону і від того, яку допомогу від партнерів отримав сам банк. Отримувати допомогу можна щотижня, але через високе навантаження наразі деякі банки не приймають нових відвідувачів/-ок або скоротили обсяги допомоги. Фокус уваги не тільки на малозабезпечених, а й на вразливі категорії населення, як-от мами з неповнолітніми дітьми.

Грошова допомога, яку надає уряд Німеччини, розрахована на самостійне покриття витрат на харчові продукти, тому приватні компанії й організації майже не приділяють уваги цьому питанню. Після первинного приїзду волонтер(к)и надають усе необхідне, зокрема вже готові гарячі обіди та швидкі заготівлі на перший час.

Якщо ви вірянка/-ин, допомогу можна отримати при церквах різних конфесій.

Tafel

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Німеччини

Форма допомоги: продуктові набори, одяг, речі першої необхідности

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, 03020059760

Додаткова інформація: організація має філію в кожному місті, адреси всіх пунктів є на сайті. Щоб отримати допомогу, треба мати український паспорт і заповнити попередню форму реєстрації.

KUBUS

Міста, де можна отримати допомогу: Берлін

Форма допомоги: продуктові набори, одяг

Контактні дані: відсутні, треба підходити до конкретних пунктів у своєму районі, адресу найближчого можна знайти на картах, увівши назву організації

Додаткова інформація: орієнтовані на всі вразливі категорії населення

Де в Німеччині можна тимчасово проживати?

Центр зайнятости частково може покривати витрати на оренду та опалення. Також існує соціальне житло. На цьому ресурсі можна знайти безкоштовне житло для українців/-ок.

У кожному місті є Центри прийому біженців, волонтер(к)и яких допоможуть знайти житло під оренду або зможуть тимчасово надати його безкоштовно.

Frauenhaus-Koordinierung

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Німеччини

Форма допомоги: тимчасове проживання

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +493033843420

Додаткова інформація: це асоціація, яка має 260 жіночих притулків і 230 консультаційних центрів; їхній фокус уваги зосереджено на жінках та жінках із дітьми, які зіткнулися з насильством або перебувають у скрутному становищі. Щоб отримати допомогу, треба звернутися за вказаними контактами або підійти до консультаційного центру у своєму місті. Перелік усіх адрес розміщено на сайті.

Zentrale Informationsstelle Autonomer Frauenhäuser

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Німеччини

Форма допомоги: тимчасове проживання

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, 062116853705, 017670209612

Форма допомоги: це асоціація, яка має 130 жіночих притулків по всій території країни, працюють за принципом «жінки допомагають жінкам». Щоб отримати допомогу й консультацію, треба звернутися за вказаними контактами.

Frauenraum

Міста, де можна отримати допомогу: Берлін

Форма допомоги: тимчасове проживання

Контактні дані: сайт, 0304484528

Додаткова інформація: шелтер призначено для жінок та жінок із дітьми. Можуть надати психологічну і юридичну консультацію з питань розлучення й домашнього насильства.

Також майже в кожному регіоні на його сайті є перелік актуальних притулків для жінок, де є вільні місця. Натисніть на свій регіон, щоб перейти на потрібний сайт: Баварія, Баден-Вюнтерберг, Берлін, Бремен, Гамбург, Тюрингія, Бранденбург, Нижня Саксонія, Північна Рейн-Вестфалія, Саксонія, Гессен, Саар

Де в Німеччині можна отримати медичну допомогу?

Після реєстрації в Німеччині треба оформити медичне страхування, воно може бути державним або приватним і залежить від того, чи є у вас робота, чи оформлюєте статус біженки, чи стаєте на облік у пошуку роботи тощо. Якщо у вас немає страхування, всі послуги оплачуються в повному розмірі.

За посиланням перелік практикуючих лікарів/-ок у Німеччині, які розуміють українську мову.

Zentrum für sexuelle Gesundheit und Familienplanung

Міста, де можна отримати допомогу: Берлін

Форма допомоги: безкоштовні гінекологічні консультації для осіб, які не мають медичного страхування

Контактні дані: 030902988363

Додаткова інформація: центр надає базові консультації з ІПСШ, вагітности, питань статевого виховання тощо. Мають у штаті психологів і перекладачів. Однак не зможуть надати послуги щодо ведення вагітности й стаціонарного лікування.

Особливості репродуктивної медицини:

• За наявности місцевого медичного страхування засоби екстреної контрацепції безкоштовні для жінок до 20 років за умови отримання рецепта в спеціаліста/-ки. У віці від 18 до 20 років плата за рецепт — 5 євро.
• По досягненні 20 років екстрену контрацепцію можна придбати без рецепта в аптеках і клініках планування сім’ї, коштує препарат від 15 до 30 євро.
• Тест на вагітність доступний і безрецептурний, придбати його можна в будь-якій аптеці та в магазинах побутової хімії. Якщо тест позитивний, обов’язкове звернення до гінеколога/-ині. Знайти спеціалістку можна за посиланням.
• Презервативи доступні і продаються в будь-якій аптеці й магазині. Жіночі протизаплідні пігулки — рецептурний препарат. Український рецепт треба підтвердити в місцевого лікаря/-ки або взяти наново. Придбати протизаплідні можна винятково в аптеці, ціна упаковки варіюється від 10 до 20 євро. Якщо вам менше за 18 і у вас є державне медичне страхування, витрати покриє каса лікарняного страхування; якщо вам від 18 до 20 років, треба сплатити 10 % від вартости препарату самостійно; якщо ви старше за 20 років, усі витрати на контрацепцію ви берете на себе.

Особливості переривання вагітности в Німеччині:

• Офіційно аборти заборонено. Зробити аборт без особливих на це причин (загроза життю матері, зґвалтування) можна лише протягом перших 12 тижнів і за умови, що ви пройшли консультацію в спеціальному центрі та отримали сертифікат з дозволом на процедуру. Припинення вагітности відбудеться не раніше, ніж на четвертий день після завершення консультації (це зроблено для того, щоб жінка могла максимально подумати над своїм рішенням). Тож на практиці між першим зверненням щодо переривання вагітности і самою процедурою може пройти кілька тижнів. Офіційно в законі прописано, що переривання вагітности до 12 тижня за власним бажанням можливо лише внаслідок зґвалтування, але сертифікат також дозволить провести процедуру.
• Переривання вагітности платне, сума варіюється залежно від регіону і статусу клініки від 200 до 600 євро. Переривання вагітности можуть провести безкоштовно в разі загрози життю матері, а також якщо запліднення відбулося внаслідок насилля і випадок насилля підтверджено. Українкам у статусі біженки переривання теж проводять безкоштовно.

Особливості надання медичної допомоги вагітним жінкам:

• Якщо ви вагітна, не потрібно звертатися до лікарів/-ок загальної практики. Можливий одразу запис до гінеколога/-ині. При записі треба вказати, що у вас є позитивний тест на вагітність, щоб вас прийняли поза чергою і дали направлення на обов’язкові аналізи.
• Для ведення вагітности в Німеччині використовують документ Mutterpass — материнський паспорт. Це еквівалент нашій обмінній картці, куди вносять усю інформацію про перебіг вагітности, обстеження й аналізи.
• Відвідувати лікаря/-ку, який/-а веде вагітність, потрібно раз на місяць, останні два місяці вагітности — раз на два тижні. Усі витрати покриває або медичне страхування, або відомство соціального забезпечення. Будь-які додаткові обстеження, не вписані в медичну карту як обов’язкові, сплачуються окремо і самостійно.
• Існують пологові будинки і пологові клініки. Записуватися в них потрібно заздалегідь.
• Протягом тижня після пологів потрібно зареєструвати дитину.

ФРАНЦІЯ

Франція, як і багато інших європейських країн, надає українкам/-цям тимчасовий захист і фінансову допомогу. Навіть у разі втрати захисту, наприклад ви повернулися в Україну, але внаслідок бойових дій знову вимушені евакуюватися, його можна поновити. Захист дійсний протягом шести місяців і дає право на роботу й пошук житла.

Діти мають право на безоплатне навчання. З дитиною віком до 10 років треба звернутися до мерії, щоб там скерували в конкретний навчальний заклад. Якщо дитині більше за 10 років, вступ узгоджують в індивідуальному порядку з керівництвом коледжу чи ліцею.

У Франції за наявности дитини можна звернутися до організації CAF, яка виплачує фінансову допомогу на дітей. Для цього потрібно проживати з дитиною у Франції і мати документ, який це підтверджує; громадянство в обох батьків і дитини може бути будь-якої іншої країни. З малою дитиною буває дуже важко знайти роботу, але якщо ви володієте французькою мовою, чимало французьких підприємств мають свої ясла, де готові прийняти дітей до 3 років, щоб їхні батьки працювали.

Де отримати гуманітарну допомогу у Франції?

Крім державних програм і громадських організацій, існують локальні ініціативи та допомога від пересічних жителів/-ьок Франції. Хтось готові давати продукти чи притулок на ніч, хтось віддає одяг або дитячі візки, також можуть допомогти з контактами лікарів/-ок і юристів/ок поряд. Для цього за посиланням треба обрати тип бажаної допомоги і свою адресу перебування, система автоматично видасть пропозиції від людей поруч із вами.

Також ви можете звернутися до соціальних центрів свого міста чи району. Соціальні працівники/-ці можуть дати вам рекомендації для отримання гуманітарної допомоги. Така система працює для всіх людей, які опинилися в скрутному становищі, це програма не лише для українців/-ок.

Якщо ви студент/-ка французького закладу вищої освіти, ви можете отримати соціальне спрямування на гуманітарну допомогу там. У великих містах працює чимало організацій, які надають допомогу саме студент(к)ам.

Restos du Coeur

Міста, де можна отримати допомогу: Париж, Ліон, Тулуза, Ніцца, Монпельє, Страсбург, Лілль, Реймс, Тулон, Сент-Етьєн, Гренобль, Діжон, Анже, Віллербан, Сен-Дені, Брест, Орлеан

Форма допомоги: продуктові набори, дитяче харчування, дитячі підгузки

Контактні дані: сайт

Додаткова інформація: ініціатива досі діє по всій території Франції, кожен департамент має різну кількість місць гуманітарної допомоги, актуальні адреси можна переглянути на сайті. Для отримання допомоги потрібна попередня реєстрація: для цього слід підійти в бажаний центр із документами, які підтверджують особу, та фінансовим звітуванням (заробітна плата, отримання RSA, витрати на оренду тощо), працівники/-ці зареєструють вас у базі і призначать дату.

Banque Alimentaire

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Франції

Форма допомоги: харчі

Контактні дані: сайт

Додаткова інформація: для запиту на допомогу потрібно заповнити форму на сайті, допомога не надається для людей зі статусом біженця, треба мати посвідку саме на тимчасовий захист

Paris tout P’tits

Міста, де можна отримати допомогу: Париж

Форма допомоги: дитяче харчування, дитячі суміші, дитячі підгузки

Контактні дані: сайт, 0145414668, 0143714521

Додаткова інформація: допомога надається матерям із дітьми до 18 місяців. Ви можете звернутися самостійно до організації, але краще зробити це через пологовий будинок або через соціальних працівників/-ць.

La main de l’autre

Міста, де можна отримати допомогу: Париж, але асоціація може допомогти вам із пошуком їхніх партнерів в інших містах і департаментах Франції

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, 0679078029

Додаткова інформація: ініціатива не безкоштовна, вам треба внести 5 євро за річний доступ до користування програмою, надалі протягом року організація надаватиме вам продукти й речі першої необхідности, які не продалися або їх передали волонтери. Для доступу до програми можна звернутися самостійно, але перевагою буде скерування від соціальних робітників/-ць.

Centre de la Croix Rouge

Міста, де можна отримати допомогу: Ніцца, Монпельє, Лілль, Гавр, Сент-Етьєн

Форма допомоги: продуктові набори, одяг

Контактні дані: ul.nice@croix-roufe.fr, 0493628667

Додаткова інформація: допомога надається винятково повнолітнім переселенкам з України. Для отримання допомоги потрібно мати посвідку про тимчасовий захист. Також організація може надати послуги безкоштовних лабораторних аналізів, якщо у вас немає медичної страховки, та консультацію гінекологині і психологині.

Association Franco-Ukrainienne Cote d’Azur

Міста, де можна отримати допомогу: Ніцца

Форма допомоги: продуктовий набір

Контактні дані: сайт, 0782226180, 0676273515

Додаткова інформація: допомога надається в робочі дні за попереднім записом. Крім того, організація має свій інформаційний пункт, де працівники/-ці допоможуть з питаннями працевлаштування, зарахування дітей до школи, медичного страхування тощо.

Association Ikambere «La Maison Accueillante»

Міста, де можна отримати допомогу: Сен-Дені

Форма допомоги: продуктовий набір

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, 0148208260

Додаткова інформація: допомога тільки для жінок із ВІЛ. Також підтримують у працевлаштуванні, пропонують заняття з французької мови, різноманітні спортивні й культурні види діяльности для адаптації.

Де можливо тимчасово проживати у Франції?

Якщо ви прибуваєте у Францію вперше, вам дають соціальне житло. Це процес із двох етапів: перші ночі — перебування в пункті тимчасового захисту, наступні три місяці — постійне або самостійне розміщення в громадян/-ок Франції, готових прийняти в себе українців/-ок. Надалі весь термін (те саме стосується українок/-ців, які перебувають у Франції з початку повномасштабного вторгнення) передбачається лише самостійна оренда житла.

Франція частково покриває оренду житла громадян(к)ам інших країн зі статусом тимчасового захисту. Для цього потрібно звернутися до відділу соціального захисту (CAF) й оформити заяву на допомогу від держави на оплату житла (APL).

У кожному регіоні також можна звернутися до ADIL — департаменту інформації про житло.

VISALE

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Франції

Форма допомоги: покриття гарантійних вимог для найму житла

Контактні дані: сайт

Додаткова інформація: програма має обмеження щодо учасників/-ць — вони допомагають особам віком до 30 років. Якщо ви старше за 30 років, ви маєте бути працевлаштовані, але доходи не повинні перевищувати 1500 євро на місяць за останні півроку до моменту подання заявки на участь у програмі.

Montparnasse Rencontres

Міста, де можна отримати допомогу: Париж

Форма допомоги: не надають житла, але допомагають знайти перевірене житло для оренди під ваш конкретний запит і супроводжують протягом усього процесу

Контактні дані: montparnasserencontres@gmail.com, 0143227589

Додаткова інформація: з питань проживання й пошуку житла організація надає консультації в такі години за місцевим часом: понеділок з 17:00 до 20:00, вівторок з 10:00 до 12:00, середа з 17:00 до 20:00.

Accueil de joir — Association EOLE

Міста, де можна отримати допомогу: Лілль

Форма допомоги: тимчасове проживання в межах вільних місць

Контактні дані: adj@eole-asso.fr, 0320578800

Додаткова інформація: допомога надається самотнім жінкам та жінкам із дітьми. Є дитяча кімната, душ і лазарет. За потреби можуть надати продуктовий набір і дитяче харчування.

Service Hebergement Urgence Droit Commun

Міста, де можна отримати допомогу: Діжон

Форма допомоги: тимчасове проживання

Контактні дані: сайт, cgabriot@adefo.asso.fr, 0380608332

Додаткова інформація: допомогу надають жінкам з дітьми та жінкам, які зіткнулися з домашнім насильством. Бажано звертатися через соціальну службу, щоби була орієнтація на поселення.

La Maison de Marthe et Marie

Міста, де можна отримати допомогу: Париж, Нант, Лілль

Форма допомоги: довготермінове спільне проживання

Контактні дані: сайт, 0769561185

Додаткова інформація: організація надає будівлю, яку використовують як спільне житло з іншими жінками за низьку орендну плату. Скористатися можливістю можуть лише вагітні жінки (без уже народжених дітей) у нормальному стані без психічних розладів чи важких форм залежностей. Після народження дитини з нею можна перебувати ще рік.

Foyer Jeunes Travailleuses Chaillot-Galliera

Міста, де можна отримати допомогу: Париж

Форма допомоги: тимчасове проживання терміном від 2 місяців до 2 років

Контактні дані: сайт

Додаткова інформація: приймають на проживання жінок віком від 18 до 25 років, які володіють французькою мовою і на момент потреби житла працюють, навчаються або планують втілювати власний проєкт.

Centre d’Accueil Feminin Jane Pannier

Міста, де можна отримати допомогу: Марсель

Форма допомоги: довготермінове проживання

Контактні дані: сайт, 0491644198

Додаткова інформація: приймають лише самотніх жінок, бажана орієнтація від соціального працівника/-ці

Abri Maternel

Міста, де можна отримати допомогу: Марсель

Форма допомоги: тимчасове проживання.

Контактні дані: contact@abrimaternel.fr, 0495080880

Додаткова інформація: допомагають вагітним жінкам та жінкам з дітьми; потрібна попередня реєстрація звернення за вказаними контактами, бажане спрямування від соціального центру

La Riviere

Міста, де можна отримати допомогу: Нант

Форма допомоги: тимчасове проживання терміном від 2 до 6 місяців

Контактні дані: сайт, 0631483372, 0767455887

Додаткова інформація: приймають лише жінок, проживання спільне — до трьох осіб в одній кімнаті. Щоб отримати допомогу, треба зателефонувати за вказаним номером і домовитись про день зустрічі-співбесіди. За результатами співбесіди буде надано місце і визначено плату за нього (від 0 до 9 євро).

Fondation Le Refuge

Міста, де можна отримати допомогу: Монпельє

Форма допомоги: тимчасове проживання від 1 до 6 місяців максимум

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, 0631596950

Додаткова інформація: тільки для ЛГБТ+ людей; бажано спрямування соціального робітника/-ниці

Centre Elisabeth Bouissonnade

Міста, де можна отримати допомогу: Монпельє

Форма допомоги: довгострокове проживання терміном від 6 місяців до 1 року

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, 0467580703

Додаткова інформація: приймають на проживання самотніх жінок та жінок із дітьми, які зіткнулися з насиллям. Також можуть надавати екстрений притулок терміном до кількох тижнів. Довготермінове проживання можливе лише за орієнтацією соціальної служби (до них можна звернутися самостійно). Команда центру володіє лише французькою мовою.

CHRS «Flora Tristan»

Міста, де можна отримати допомогу: Страсбург

Форма допомоги: довгострокове проживання

Контактні дані: сайт, 0388352569

Додаткова інформація: допомога для жінок та жінок із дітьми, які або постраждали від домашнього насильства, або мусили покинути свої домівки не раніше, ніж за 18 місяців до дати свого звернення. Місце для проживання надають не одразу, після звернення жінка потрапляє в список очікування, бо в організації обмежена кількість квартир, що їх заселяють мірою звільнення.

Les Maisons Bethleem

Міста, де можна отримати допомогу: Тулон

Форма допомоги: довгострокове проживання

Контактні дані: сайт, maisonsbethleem@gmail.com, 0494249710

Додаткова інформація: допомогу надають вагітним жінкам та жінкам із дітьми до 2 років. Для розміщення необхідно попереднє спілкування за вказаними контактами.

Де отримати медичну допомогу у Франції?

При оформленні статусу тимчасового захисту українки/-ці мають право оформити медичне страхування, яке покриває більшу частину медичних запитів, зокрема консультації спеціалістів/-ок різних профілів (крім вузьких, як-от остеопат), а також окуляри, слухові апарати, різні види протезування.

Право на невідкладну допомогу має кожна людина, яка перебуває на території Франції. Єдиний номер для виклику — 112.

Більшість спеціалістів/-ок можуть володіти лише французькою мовою, перекладацьких послуг немає. Якщо ви не знаєте французької, можна знайти англомовного чи україномовного лікаря/-ку за допомогою сервісу за посиланням.

Особливості медичної допомоги для вагітних жінок:

• Якщо ви вагітна, слід звернутися до гінеколога/-ині або акушера/-ки. За наявности страхування консультації й дальші обстеження в межах цього звернення безкоштовні. Також у кожному місті є Центр матері й дитини (PMI), куди можна звернутися для обстеження та необхідного переліку документів і аналізів для ведення вагітности.
• Зверніть увагу: якщо ви обстежувалися в Україні, а на третьому триместрі вагітности опинилися у Франції, всі українські документи, зокрема обмінну карту, треба перекласти.
• У пологовий будинок записують заздалегідь, з першого триместру вагітности. Якщо пологи настануть до оформлення тимчасового захисту, можна звернутися за номером 112. Якщо ви перебуваєте на третьому триместрі вагітности, але ще не встигли записатися до пологового будинку, можна звернутися в лікарню Робера Дебре або лікарню Діяконс (центр Парижа), госпіталь Delafontaine (Сен-Дені, 9 км від центру Парижа).

Особливості медичної допомоги для трансгендерних людей:

• Якщо ви трансгендерна людина або ЛГБТ+ людина, яка займається проституцією, і потребуєте медичної допомоги, ви можете звернутися до асоціації PASTT. Організація успішно працює з такими захворюванням, як ВІЛ і СНІД, ІПСШ, вірусні гепатити, туберкульоз. Щоб отримати допомогу, слід написати електронного листа за адресою pasttparis@gmail.com або прийти безпосередньо в офіс організації в Парижі за адресою: 3 Cite d’Hauteville, 75010 Paris.

Додаткова інформація для жінок, у яких проблеми з наркотичними засобами:

• Завдяки асоціації «Зменшення ризиків» існує ініціатива CAARUD, яка інформує й консультує споживачок наркотиків, зокрема щодо зменшення ризиків споживання, доступ до права на життя і здоров’я, до гігієни і базового огляду, займається профілактикою і забезпеченням обладнання для запобігання інфекціям. Ініціатива орієнтована на жінок та жінок із дітьми і готова прийняти других разом. Зокрема, такий заклад є в Ніцці, прийом відбувається з понеділка по п’ятницю, для жінок з дітьми — у вівторок. З додатковою інформацією можна ознайомитись на сайті. Зв’язатися за електронною адресою secretariat@reduirelesrisques.fr або за номером телефону 0467580101

БРИТАНІЯ

Хоча у Великобританії не можна отримати ні статусу біженця/-ки, ні тимчасового захисту, а в’їзд відбувається у візовому режимі, нині там перебуває понад 150 000 наших громадян/-ок. Прибути в Британію можливо за двома програмами — Ukraine Family Scheme та «Дім для України». Тобто приїхати можна або до родичів, або до умовних спонсорів, які покривають приїзд.

З огляду на такий формат допомоги Велика Британія не надає багато внутрішньої гуманітарної допомоги, адже передбачається, що громадян(к)и України володіють мовою, мають візу і їдуть до конкретних людей, які можуть їм допомогти.

Одноразові соціальні виплати існують у межах програми «Дім для України», також є фінансова допомога на дітей.

Діти від 4 до 16 років зобов’язані здобувати освіту. Державні освітні програми безкоштовні, але записуватися треба заздалегідь, бо може виникнути проблема з наявністю вільних місць.

Екстрений номер у випадках загрози життю: 999

Національний центр з питань захисту від домашнього насильства: 08009702070

Національна «гаряча лінія» для жертв домашнього насильства: 08082000247

Де у Великій Британії отримати гуманітарну допомогу?

Гуманітарної допомоги як такої немає, однак існує багато ресурсів, де люди обмінюються речами, віддають їх або продають за символічну плату: Freecycle, Gumtree, Charity shops

Smallwood Trust

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Великобританії

Форма допомоги: грошове покриття меблів та речей першої необхідности

Контактні дані: сайт, 03003651886, 01684574645

Додаткова інформація: програма працює за грантовою схемою, попередньо слід сформувати заявку, пояснивши, чому вам потрібна допомога. Підтримку надають винятково жінкам, які потрапили у скруту.

Ukrainian Welcome Center

Міста, де можна отримати допомогу: Лондон

Форма допомоги: путівник по життю в Британії

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +442039607595

Додаткова інформація: організація не надає гуманітарну допомогу як таку, але допомагає адаптуватися в Британії, пропонує мовні курси і психологічну підтримку, допомагають знайти житло, пояснюють особливості оподаткування, місцевих законів і навіть культури

Банки харчування

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Британії

Форма допомоги: продуктові наборі

Контактні дані: 08082082138

Додаткова інформація: найближчий до вас Банк харчування можна знайти за пошуком по картах. Продуктові набори видають за ваучерами. Щоб отримати ваучер, треба звернутися до місцевої громадської або соціальної організації чи інституції, які можуть підтвердити вашу потребу в їжі. Це може бути соціальна служба, школа, лікарня або навіть місце роботи, якщо воно належить до державного сектора.

Eastbourne hub for Ukraine

Міста, де можна отримати допомогу: Істборн

Форма допомоги: продуктові набори, одяг, речі першої необхідности

Контактні дані: ukranianhubeastbourne@gmail.com

Додаткова інформація: це локальна місцева ініціатива, спрямована на допомогу українським сім’ям, зокрема жінкам із дітьми, які опинилися в скрутному становищі

Newick HUB

Міста, де можна отримати допомогу: Льюїс

Форма допомоги: продуктові набори, одяг

Контактні дані: shimmyandshake@yahoo.co.uk

Додаткова інформація: це локальна місцева ініціатива без великого ресурсу, але яка хоче допомогти вразливим категоріям населення та українцям/-кам під час адаптації. За потреби можуть надати безкоштовні проїзні на автобус, проконсультувати з побутових питань.

HellinglyESUS

Міста, де можна отримати допомогу: Уілден

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори

Контактні дані: contact@eastsussexukrainesupport.com

Додаткова інформація: це локальна місцева ініціатива, яка не надає постійної допомоги. Якщо у вас є запит, зв’яжіться за вказаною адресою і повідомте, які у вас питання та яка допомога потрібна. Якщо запитів багато, організація робить спільні зустрічі біженок, якщо ваш запит один, розглянуть можливість точкової допомоги.

Де у Великій Британії можна тимчасово проживати?

Подати заявку на соціальне житло можна за посиланням.

Соціального житла майже немає, мало того, його немає окремо для українок/-ців, і британці так само стоять роками в загальній черзі, очікуючи на таке житло. Переміщуючись за спонсорською програмою, перші шість місяців можна жити в домі спонсора, далі вже тільки орендувати. Держава частково компенсує спонсор(к)ам ваше проживання, тому ви можете уточнити в спонсорів за програмою, чи готові вони приймати вас далі на умовах оренди.

Якщо спонсор/-ка завершує ваш договір і у вас немає іншого варіанту спонсора та стабільного прибутку, щоб орендувати нове житло, спрацьовує обов’язок влади prevention duty, тобто запобігати бідності. Ви можете оформити письмову заяву до консіла, який підбере вам нового спонсора/-ку або тимчасове житло. Пам’ятайте, що воно не обов’язково буде безкоштовним (але дешевше, ніж самостійна оренда) і не обов’язково буде зручним для вас, але в разі вашої відмови від запропонованого зобов’язання з держави знімаються і далі ви можете лише самостійно шукати житлове місце під оренду.

Вартість житла залежить від міста й району і по всій території держави дуже по-різному співвідноситься із заробітною платою. Ознайомитись із цим співвідношенням можна за посиланням.

Крім самостійної оренди, існує варіант house share — оренда кімнати. Це формат оренди, коли разом проживає мінімум три людини. Також є Joint Tenancy — спільна оренда з рівною відповідальністю. Частина господарів ділять оренду порівну між усіма, хто винаймає, частина виставляє суму оренди залежно від розміру кожної кімнати. Позитивний момент — відносна дешевизна оренди, але якщо хтось з’їжджає, вся сума оренди лягає на людей, які залишилися. Знайти кімнати для оренди можна за посиланням.

Існує «гаряча лінія» для пошуку притулку в Британії: 08008004444

Основні сервіси для пошуку житла під оренду: Rightmove, Zoopla, Openrent, Gumtree.

Де у Великій Британії отримати медичну допомогу?

За наявности біометричної посвідки на проживання українки й українці мають право на безкоштовну медичну допомогу. Повний перелік безкоштовних послуг можна переглянути за посиланням.

Якщо це екстрений або нещасний випадок, можна безоплатно звернутися до будь-якої найближчої лікарні, де є відділення екстреної допомоги. Також можна звернутися за номерами 112 або 999.

Британська медична система схожа на українську за своєю структурою: щоб повноцінно користуватися послугами, треба зареєструватися в лікаря загальної практики (це як наша декларація із сімейним лікарем). Після реєстрації протягом трьох тижнів має надійти лист із номером медичного страхування — надалі він виступає вашою гарантією на отримання послуг. Знайти найближчого до вас лікаря/-ку можна за посиланням.

Особливості медицини з репродуктивних питань:

• Звернення до гінеколога відбувається через лікаря загальної практики. Для жінок віком від 25 до 64 років проводиться безкоштовний скринінг матки, від 50 до 71 року — також безкоштовний скринінг грудей. Якщо у вас підвищений ризик раку грудей, можна звернутися окремо за оглядом через лікаря загальної практики.
• Екстрена і планова гормональна контрацепція безкоштовні за рецептом. Окремі препарати вимагають щорічного підтвердження, що не мають негативного впливу на ваше здоров’я, тому вам потрібно буде звертатися до спеціаліста/-ки для підтвердження рецепта. Детальніше про контрацепцію в Британії тут.
• Якщо у вас немає рецепта, але вам терміново потрібна екстрена контрацепція, її можна придбати в найближчій аптеці власним коштом.
• Для жінок до 40 років можливо проведення процедури екстракорпорального запліднення. Умови, критерії і терміни визначаються індивідуально зі спеціалістом/-кою.
• Переривання вагітности за власним бажанням можливо медикаментозним способом на терміні до 10 тижнів після попередньої консультації в лікаря/-ки, за медичними показниками — до 24 тижня.

Особливості надання медичної та іншої допомоги для вагітних жінок:

• Лікарі/-ки загальної практики не ведуть вагітність, але саме до них має бути перше звернення при збої менструального циклу. Далі спеціаліст/-ка спрямовує до акушерки. Перша зустріч з акушеркою має відбутися до 10 тижня вагітности для дальшої постановки на облік. Якщо ви розумієте, що термін вагітности вже може бути чималим і у вас немає часу на очікування, можна звернутися до найближчого акушерського відділення, оминаючи звернення до лікаря загальної практики;
• У Британії існує фінансова підтримка для вагітних жінок. Заявку на виплати можна подати з 26 тижня вагітности, виплати починаються з 11 тижнів до орієнтовної дати пологів.
• За потреби держава безкоштовно надає послуги патронажної медсестри, яка супроводжує вагітність і надалі може допомагати до досягнення дитиною 5 років.
• Вагітні жінки та жінки з дітьми віком до 12 місяців мають право на безоплатні рецепти і безкоштовні рецептурні препарати. Безрецептурні ліки купують власним коштом.
• Під час сезону грипу вагітна жінка має право на безкоштовне щеплення від грипу.

Особливості надання медичної допомоги дітям:

• Так само як дорослі, діти мають право на безкоштовну медичну допомогу, для цього має бути оформлено реєстрацію і страхування. Для дітей, народжених в Англії, Уельсі й Північній Ірландії термін реєстрації — 42 дні, у Шотландії — 21 день.
• Діти віком до 16 років мають право на безоплатні рецепти та безкоштовні рецептурні препарати.
• Усі щеплення для дітей безкоштовні.
• Стоматологічні послуги для дітей безкоштовні.
• Дітей до 16 років приймають у супроводі батьків. Після 16 років це може бути самостійний візит. Контрацепція, зокрема для підлітків, безкоштовна за рецептом; лікар/-ка не має права повідомляти батькам про таке призначення, якщо ви старше за 16 років.

ІСПАНІЯ

Як і в будь-якій іншій країні ЄС, в Іспанії можна оформити посвідку про тимчасовий захист, вона чинна до трьох років. За наявности тимчасового захисту дається дозвіл на проживання, роботу, медичне обслуговування, освіту для дітей, а також на отримання соціального забезпечення.

Іспанія не надає постійної фінансової допомоги, але на перший час можна безоплатно отримати житло і продукти харчування.

Іспанія взагалі не розрахована на біженок як таких, це більше країна для релокейту. Водночас тут дуже високий рівень феміністичної солідарности й прогресивні закони про гендерну рівність. Тому якщо ви самостійно або з дитиною перебуваєте в Іспанії і вам немає де жити або ви зазнали насильства, по допомогу можна звернутися до найближчого відділку правоохоронних органів або соціальних служб, які нададуть усю необхідну інформацію й житло на перший час. Пам’ятайте, що житло тимчасове і надалі передбачається лише оренда від півроку мінімум.

«Гаряча лінія» комісії з питань допомоги тимчасово переміщеним особам: +34951561071

Допомога жінкам із дітьми: +34692135100

Допомога жінкам, які стали жертвою торгівлі людьми, а також у випадках проституції: 614430452

Де в Іспанії можна тимчасово проживати?

Іспанія надає соціальне житло. Заявку на нього можна оформити в центрах допомоги біженцям та за номером «гарячої лінії» +34910474444. При поселенні в соціальне житло, гарантується харчування.

Якщо ви вразлива категорія населення, наприклад жінка з маленькою дитиною, можна звернутися також до соціальної служби, яка спрямує в конкретний шелтер. Міжнародні організації Червоний Хрест і «Карітас» теж ведуть діяльність на території Іспанії.

Пошук житла для тривалої оренди — за посиланням.

Допомога з житлом у Каталонії: comiteacollida.igualtat@gencat.cat

Допомога з житлом і харчування у Валенсії: valencia.proteccioninternacional1@policia.es

Якщо ви стали жертвою сексуального насильства, ви маєте право на притулок від держави. Щоб отримати консультацію і всю необхідну допомогу, зверніться за номером 016.

Де в Іспанії можна отримати медичну допомогу?

Для невідкладної допомоги звертайтеся за номером 112.

Якщо виникла потреба в плановій допомозі, потрібно спочатку оформити посвідку про тимчасовий захист, із якою можна зареєструватися в найближчому до вас медичному центрі. Для повнолітніх осіб при реєстрації призначається сімейний лікар/-ка загальної практики, для дітей — педіатр/-иня.

Медична допомога є двох типів — державна і приватна. Державна медична допомога безкоштовна, але своєї черги в записі до лікаря можна чекати дуже довго. Багато громадян/-ок Іспанії і новоприбулих мігрантів/-ок чи біженців/-ок оформлюють приватне страхування, серед можливих варіантів: SegurCaixa Adeslas, Sanitas, Cigna Health Benefits.

Особливості медицини з питань репродуктивного здоров’я:

• Екстрена контрацепція й протизаплідні пігулки — безрецептурні препарати, їх можна придбати в будь-якій аптеці.
• Переривання вагітности за власним бажанням відбувається на терміні до 12 тижня, до 22 тижня це можна зробити за медичними показниками.

Особливості надання медичної допомоги для вагітних жінок:

• При позитивному тесті на вагітність слід звернутися до свого лікаря/-ки загальної практики, які дадуть направлення до гінеколога/-ині.
• Для ведення вагітности треба стати на облік в акушерки, це можна зробити в державній поліклініці або в приватному центрі, бажано це зробити на 6–7 тижні вагітности. Передбачаються прийоми раз на місяць у першому триместрі, раз на два тижні у другому триместрі і щотижневі останні три місяці. За час вагітности можна пройти три безкоштовні УЗД-діагностики плода.
• За наявности посвідки про тимчасовий захист пологи в державній лікарні безкоштовні. Окремих пологових будинків немає, лише пологові віддалення при лікарнях. Якщо ви ще не встигли оформити тимчасовий захист, сума, яку треба буде сплатити за пологи, сягає в середньому 2000 доларів, перебування в палаті й медикаменти сплачуються окремо. Якщо є приватне медичне страхування, сума встановлюється індивідуально відповідно до кожного типу страхування.
• Реєстрація дитини відбувається протягом місяця з дня пологів.
• Якщо основний час вагітности був в іншій країні, бажано приїхати в Іспанію хоча б за місяць до орієнтовної дати пологів. Із собою треба мати всі обстеження й аналізи, бажано перекласти їх іспанською або звернутися до лікаря/-ки, який/-а володіє вашою мовою.

ІТАЛІЯ

Італія надає для українців/-ок тимчасовий захист максимальним терміном на 2 роки.

Де можна отримати гуманітарну допомогу в Італії?

Свята Софія

Міста, де можна отримати допомогу: Рим

Форма допомоги: продуктові набори

Контактні дані: відсутні, отримати допомогу можна безпосередньо за адресою Basilica di Santa Sofia, Via di Boccea 478, Roma

Додаткова інформація: для отримання допомоги треба мати при собі документи, які посвідчують особу, та посвідку про надання тимчасового захисту

Caritas

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Італії

Форма допомоги: продуктові набори або продуктові купони загальною сумою 30 євро

Контактні дані: сайт, +390666177001

Додаткова інформація: для отримання допомоги треба мати документ, який посвідчує особу, та посвідку про тимчасовий захист. Якщо вам потрібна допомога на дитину, вам слід прийти в організацію разом з дитиною.

Pane Quotidiano

Міста, де можна отримати допомогу: Мілан

Форма допомоги: продуктові набори, дитяче харчування, дитячі підгузки

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, 0258310493, 0227000468

Додаткова інформація: допомагають жінкам з дітьми, за потреби можуть надати речі першої необхідности для дітей

Mangiagalli

Міста, де можна отримати допомогу: Мілан

Форма допомоги: продуктові набори, дитячі підгузки

Контактні дані: +390355181923

Додаткова інформація: центр видачі допомоги працює з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 17:00. Для отримання допомоги потрібно мати документ, який посвідчує особу, документи на дитину та посвідку про тимчасовий захист.

Де можна тимчасово проживати в Італії?

У кожному місті працюють так звані відділення префектури, які можуть допомогти із соціальним житлом. Без працевлаштування можливе лише соціальне житло або проживання в знайомих чи родичів; щоб офіційно орендувати житло, треба надати договір від роботодавця.

Рим — найпопулярніше місто серед українців/-ок, які прибувають в Італію. Про пошук житла в Римі можна запитати за номером +390699509292

Отримати допомогу з пошуком житла в Мілані: 800894545

Limone Piemonte

Міста, де можна отримати допомогу: провінція Кунео, регіон П’ємонт

Форма допомоги: тимчасове проживання

Контактні дані: comune@comune.limonepiemonte.it, 0171925240

Додаткова інформація: надають житло безпосередньо для українських сімей; умови й термін проживання оговорюють індивідуально

Порто 15

Міста, де можна отримати допомогу: Болонья

Форма допомоги: тимчасове спільне проживання з іншими людьми

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, info@porto15.it

Додаткова інформація: будівля має 18 помешкань, у кожному проживає кілька людей. Проживання не безкоштовне, є помісячна плата, але це набагато дешевший варіант, ніж самостійна оренда житла. Не приймають із дітьми. Приймають жінок до 35 років.

Abitare Solidale

Міста, де можна отримати допомогу: Флоренція

Форма допомоги: довготермінове проживання

Контактні дані: сайт, abitaresolidaleauser@gmail.com

Додаткова інформація: програма надає безкоштовне житло за умови певної допомоги власникам/-цям житла. Це форма співмешкання або за умови, що власники мають вільні кімнати і готові їх розділити з людьми, котрі перебувають у скрутному становищі, або якщо в домі проживають літні люди, які потребують допомоги. Допомога може полягати в тому, щоб ходити в магазин або готувати їжу, щоб полегшити побут. Якщо господарі наполягають на сплаті прихованої оренди, слід звернутися до кураторів/-ок програми, які вилучать із неї конкретну родину. З витрат на житло — половина суми за комунальні послуги щомісяця.

Мілан 2035

Міста, де можна отримати допомогу: Мілан

Форма допомоги: довготермінове проживання

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +393519406369

Додаткова інформація: можливість спільного проживання для молодих людей, які шукають роботу в Італії і є вразливими категоріями населення

Progetto LA NOCE

Міста, де можна отримати допомогу: Палермо

Форма допомоги: тимчасове проживання терміном від 6 до 12 місяців

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +390916817941

Додаткова інформація: можливість спільного проживання для осіб, які опинилися в скрутному житловому становищі. Вартість проживання на місяць — 150 євро. Щоб отримати доступ до послуги, треба пройти співбесіду, заповнити анкету й підписати внутрішній договір про оренду.

AbiTo

Міста, де можна отримати допомогу: Турин

Форма допомоги: тимчасове проживання

Контактні дані: сайт, abito@casematte.it, 3279421844

Додаткова інформація: проєкт формує культуру солідарности і спільного проживання. Вразливим категоріям населення з потребами надають вільну кімнату у квартирі з господарем/-инею.

Також існують сайти, де можна переглянути пропозиції спільного житла від власників/-ць: homers.co, ioabitosocial.it

Де можна отримати медичну допомогу в Італії?

Після отримання посвідки про тимчасовий захист слід звернутися до найближчого місцевого медичного центру, щоб отримати медичну картку. Після цього треба укласти договір із сімейним лікарем, якщо ви повнолітня особа, та з педіатром для дітей. Якщо ви вже працевлаштовані, треба сплачувати фіксований збір за доступ до державних медичних послуг, якщо ви безробітні — витрати за вас покриває держава.

Запис до вузькопрофільних спеціалістів/-ок можливий тільки після консультації у спеціаліста/-ки загальної практики. З цим може виникнути проблема, бо до лікарів/-ок дуже великі черги, це треба враховувати при планованому зверненні у випадку вагітности, вакцинації чи контролю хронічних захворювань.

Особливості медицини з репродуктивних питань:

• Переривання вагітности за власним бажанням можливо до 90 дня вагітности (12–13 тиждень вагітности). За медичними показниками можливо провести аборт до 25 тижня вагітности. Для проведення процедури переривання вагітности слід звернутися в Consultorio — безкоштовні громадські заклади, які надають допомогу під час вагітности.
• Екстрена контрацепція безрецептурна для жінок віком від 18 років, придбати пігулки можна в будь-якій найближчій аптеці.
• Протизаплідні пігулки — рецептурний препарат. Рецепт можна отримати у спеціалістів/-ок загального профілю або окремо в гінекологів/-инь. Окремі типи таблеток безкоштовні, але це потрібно уточнювати у свого спеціаліста/-ки. Також у гінекологічних відділеннях можуть встановити протизаплідний імплант терміном на 3 роки чи гормональну спіраль терміном на 5 років.

Особливості надання допомоги для вагітних жінок:

• Навіть якщо час вашого тимчасового захисту спливає, під час вагітности та протягом 6 місяців після народження дитини вас не мають право депортувати з країни.
• За наявности італійської медичної карти весь супровід вагітности, обстеження й аналізи та самі пологи безкоштовні для українок.
• Після позитивного тесту на вагітність треба звернутися до свого сімейного лікаря/-ки або до Consultori — це безкоштовні громадські заклади, де можна отримати допомогу під час вагітности.
• До переліку безкоштовних послуг, що їх надають вагітним, входять обов’язкові аналізи, УЗД-діагностика плода та скринінгові тести.
• Якщо ви прибули до Італії вже вагітною і маєте українську обмінну карту, всі обстеження треба перекласти італійською, щоб їх внесли до своєї бази.
• Пологи можуть прийняти в найближчій до вас лікарні, попередній запис не обов’язковий.
• Усі медикаменти та перші необхідні речі для маляти (підгузки, суміші, пляшечка тощо) видають у пологовому безкоштовно, одяг треба мати із собою. Після реєстрації дитини можна подати запит на оформлення соціальної допомоги, яку виплачуватимуть до досягнення дитиною 3 років за умови її перебування на території Італії та якщо сумарний дохід батьків не перевищує 25000 євро на рік.

Assistenza Sanitaria San Fedele

Міста, де можна отримати допомогу: Мілан

Форма допомоги: безкоштовні ліки за наявности рецептурного бланка на них

Контактні дані: сайт, +390286352251

Додаткова інформація: також періодично мають дитячий одяг і побутові товари першої необхідности

МОЛДОВА

Наразі Молдова, за офіційними даними, прийняла понад 103 тисячі українських біженців і біженок, переважно жінок із дітьми. Молдова зручна як сусідня з Україною держава. Спеціального правового статусу для українських переселенок там немає, але є можливість запитати статус біженця.

«Гарячі лінія» допомоги біженцям з України: 080001527

«Гаряча лінія» для жінок і дівчат з України, які пережили сексуальне, фізичне чи домашнє насильство: 080088008

Безкоштовна юридична консультація у випадку насильства: 080080000

Телефон довіри Жіночого правового центру: +37322811999, +37368855050

Де отримати гуманітарну допомогу в Молдові?

Благодійна ініціатива Moldova pentru Pace

Міста, де можна отримати допомогу: Кишинів, Бєльці

Форми допомоги: одяг, взуття, продуктові набори, гігієнічні набори, дитячі підгузки

Контактні дані: сайт, 080080011

Додаткова інформація: потрібна попередня реєстрація на отримання допомоги та документи, які посвідчують особу

ICareMoldova

Міста, де надається допомога: Кишинів

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори

Контактні дані: +37362041234

Додаткова інформація: реєструватися на отримання допомоги треба через телеграм-канал, для отримання її потрібен документ, який посвідчує особу, та довідка про перетин кордону після 24.02.2022

Charity Centre For Refugees In Moldova

Міста, де можна отримати допомогу: Кишинів, але «гаряча лінія» обслуговує всі міста країни

Форма допомоги: одяг, продуктові набори, гігієнічні набори, консультація із соціальних питань

Контактні дані: сайт, +37322212576

Додаткова інформація: в самому центрі і за номером телефону можуть проконсультувати з будь-яких питань про перебування в країні або виїзду з неї

Imago Dei Biserica Bartista (християнська церква)

Міста, де надається допомога: Кишинів

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори, дитячі речі

Контактні дані: сайт, +37378303233, +37361064371

Додаткова інформація: треба попередньо зареєструватися на отримання допомоги; допомогу надають лише матерям із дітьми та людям пенсійного віку

Katalyst Kitchens

Міста, де можна отримати допомогу: Кишинів (вул. Тигіна, 49/2)

Форма допомоги: продуктові набори

Додаткова інформація: треба попередньо заповнити форму реєстрації, після чого надаються додаткові контактні дані та інформація про отримання допомоги. Для її отримання потрібно мати документи, які посвідчують особу.

Дитячий християнський центр

Міста, де можна отримати допомогу: Кодру

Форма допомоги: продуктові набори, дитяче харчування, дитячі підгузки

Контактні дані: +37360139310

Додаткова інформація: треба попередньо зареєструватися для отримання допомоги через вайбер за номером телефону +380989146800

Євангельська церква «Победа»

Міста, де можна отримати допомогу: Дурлешти

Форма допомоги: продуктові набори

Контактні дані: +37360061672

Додаткова інформація: для отримання допомоги потрібно попередньо зареєструватися за вказаним номером телефону

Асоціація «Здорове місто»

Міста, де можна отримати допомогу: Бєльці

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори

Контактні дані: соціальні мережі, +37378836607

Додаткова інформація: на території є дитячий центр для дітей від 4 до 8 років; також організація пропонує курси румунської мови. Для отримання гуманітарної допомоги слід попередньо зареєструватися в електронній черзі.

Де можливо тимчасово проживати в Молдові?

Національний конгрес українців Молдови

Міста, де можна отримати допомогу: Кишинів

Форма допомоги: тимчасове проживання з можливістю харчування та наданням гігієнічного набору

Контактні дані: соціальні мережі,  +37376075336

Додаткова інформація: потрібна попередня реєстрація для отримання допомоги та наявність документів, які посвідчують особу

Християнська допомога біженцям

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Молдови

Форма допомоги: тимчасове проживання з можливістю харчування

Контактні дані: сайт, +37378605080

Додаткова інформація: готові прийняти з домашніми улюбленцями. Для отримання допомоги слід попередньо заповнити реєстраційну форму.

Міжнародна організація з питань міграції (IOM un migration)

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Молдови

Форма допомоги: покриття орендної плати (але не більше за 275 EUR на місяць) протягом 6 місяців

Контактні дані: сайт, 080010877

Додаткова інформація: потрібен офіційний договір про оренду житла та гарантія працевлаштування протягом або після отримання допомоги; програма не передбачає оплату комунальних послуг та інші витрати

Де отримати медичну допомогу в Молдові?

Завдяки фінансуванню Фонду ООН у галузі народонаселення українські жінки мають право на безоплатну медичну допомогу в допологовий, пологовий та післяпологовий періоди. Самі пологи, кесарів розтин, за потреби лікування інфекцій і цитологічні дослідження безкоштовні для українок у державних медичних закладах Молдови.

Асоціація «Мотивація» і Центр прав осіб з обмеженими можливостями

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Молдови

Форма допомоги: консультації спеціалістів/-ок, психологічна допомога, медичні обстеження й аналізи, ліки за рецептами, медична реабілітація

Контактні дані: +37380008800, +37367300450

Додаткова інформація: для заявки на отримання допомоги потрібно заповнити форму

Реабілітаційний центр «Memoria»

Міста, де можна отримати допомогу: Кишинів

Форма допомоги: медикаменти, психологічні консультації

Контактні дані: сайт, +37379704809

Союз за справедливість і здоров’я

Міста, де можна отримати допомогу: Бєльці

Форма допомоги: консультації спеціалістів/-ок (є також педіатр/-иня), надання рецептурних медичних препаратів (за наявности рецепта)

Контактні дані: сайт, +37323139332, +37379833133

Додаткова інформація: для отримання допомоги треба мати документи, які посвідчують особу; неповнолітні приймаються лише в супроводі батьків. Медикаменти надаються тільки за наявности вже оформленого раніше рецепта.

Медичний центр ATIS

Міста, де можна отримати допомогу: Бєльці

Форма допомоги: консультації спеціалістів/-ок (гінекологія, дерматологія, терапевтичне відділення), УЗД-діагностика

Контактні дані: +37323146462

Додаткова інформація: допомога надається дівчатам і жінкам віком від 10 до 24 років. Для отримання допомоги треба попередньо зареєструватися за вказаним номером телефону. Неповнолітні приймаються лише в супроводі батьків.

Лікарі організації «INTERSOS»

Міста, де можна отримати допомогу: Кишинів, Дурлешти, Аненій-Ной

Форма допомоги: консультації спеціалістів/-ок

Контактні дані: сайт

Додаткова інформація: лікарі/-ки працюють у різних медичних центрах, лікарнях тощо. Уточнюйте адресу для свого міста і звертайтеся саме як біженка/-ець. Для отримання допомоги треба мати документи, які посвідчують особу, та довідку про перетин кордону після 24.02.2022.

ЧЕХІЯ

Чехія — третя за кількістю українських біженок і біженців країна у Європі. Офіційно тут зареєстровано понад пів мільйона переміщених осіб. Двоє з п’яти новонароджених за останній рік дітей у Чехії — українці й українки.

Від липня в Чехії суттєво змінилися умови надання соціальної допомоги. Раніше її отримували всі біженці/-ки, від липня виплати скасовуються, якщо в людини є дохід або певний резерв на банківських рахунках, що в сумі перевищує розмір соціальної допомоги. Це ускладнило ситуацію для багатьох біженців/-ок, особливо таких вразливих категорій, як матері з неповнолітніми дітьми.

«Гаряча лінія» соціальної допомоги: +420800601020

«Гаряча лінія» для допомоги жертвам експлуатації й торгівлі людьми: +420222717171

Допомога в пошуку шкіл і дитячих садочків для біженок/-ців з України за посиланням.

Локальну допомогу у вигляді речей, юридичної чи психологічної консультацій, курсів чеської мови можна знайти від волонтерів/-ок за посиланням.

Мапа соціальних послуг біля вас — за посиланням.

Пошук навчальних закладів у Чехії та вільних місць у них за посиланням.

Де отримати гуманітарну допомогу в Чехії?

Напередодні свят часто відбуваються доброчинні ярмарки, де можна обмінятися речами або дешево їх придбати. Це і продукти, і одяг, і речі першої необхідности.

Празький гардероб

Міста, де можна отримати допомогу: Прага, але окремі пункти видачі є і в інших містах, потрібно уточнювати індивідуально

Форма допомоги: одяг і речі першої необхідности

Контактні дані: сайт

Додаткова інформація: допомагають матерям-одиначкам, які потрапили в скрутне становище

Банк Їжі

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Чехії

Форма допомоги: продуктовий набір, одяг першої необхідности

Контактні дані: сайт, соціальні мережі

Додаткова інформація: ініціатива працює по всій Чехії, перелік актуальних адрес є на сайті, за символічний внесок раз на тиждень можна отримати харчовий набір з продуктів, які віддали супермаркети й ринки

Havelska Koruna

Міста, де можна отримати допомогу: Прага

Форма допомоги: харчування зі знижкою

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +420725501501

Додаткова інформація: це їдальня за формулою соціальних чеків, на які можна записати всі придбані страви і сплатити за них набагато менше, ніж встановлена для всіх фіксована сума

Де можливо тимчасово проживати в Чехії?

Чехія надає гуманітарне житло для біженок/-ців з України. Щоб подати заявку на отримання такого житла, треба мати візу тимчасового захисту. Подати заявку можна в регіональних центрах допомоги (KACPU) в робочі дні з 8:00 до 12:00. Наразі така можливість є лише в Брно й Остраві, бо країна переповнена і всі доброчинні ініціативи поступово закриваються.

Контактний номер щодо житла в Брно: +420770132569

Контактний номер щодо житла в Остраві: +420771288779

Переглянути можливість безкоштовного або дешевого проживання в готелях можна за посиланням.

Якщо ви біженка й у вас немає соціального житла, можна заповнити форму за посиланням, вказавши регіон перебування, свій статус і рівень доходу, щоб організація допомогла підібрати вам житло.

Іноді житло надають виробництва й заводи, на які можна працевлаштуватися. Зазвичай цей пункт зазначено на сайтах виробництв.

Асоціація з інтеграції й міграції (SIMI)

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Чехії

Форма допомоги: тимчасове проживання

Контактні дані: сайт, соціальні мережі

Додаткова інформація: це волонтерська асоціація, яка шукає приватне житло, умови можуть відрізнятися залежно від власника/-ці

Pekekh Agency

Міста, де можна отримати допомогу: Границі, регіон Морава

Форма допомоги: тимчасове проживання

Контактні дані: info@pelekh.agency, 0934193376

Додаткова інформація: це українська компанія, яка допомагає з працевлаштуванням у Чехії і надає житло для жінок з дітьми. Максимально можуть розмістити 60 осіб, тому можливість заселення потрібно уточнювати за телефоном.

Мережа готелів Рихнов-над-Кнежноу

Міста, де можна отримати допомогу: Рихнов-над-Кнежноу

Форма допомоги: тимчасове проживання терміном до 5 місяців

Контактні дані: +420723399508

Додаткова інформація: проживання безкоштовне для вагітних жінок та жінок з дітьми віком до 6 років.

Проживання в гуртожитку

Міста, де можна отримати допомогу: Усті-над-Лабем

Форма допомоги: тимчасове проживання терміном до 5 місяців

Контактні дані: +420604272092

Додаткова інформація: проживання безкоштовне для родин з дітьми за умови першого прибуття в Чехію. Наявність вільних місць і можливість окремого поселення треба  уточнювати за телефоном.

Де отримати медичну допомогу в Чехії?

Віза тимчасового захисту дає повне безкоштовне медичне страхування. Також створено базу даних чеських лікарів/-ок, готових надавати медичну допомогу громадян(к)ам України. Крім того, при більшості великих лікарень організовано пункти UA points, діяльність яких спрямовано на допомогу українкам і українцям.

Особливості надання медичної допомоги вагітним жінкам та при пологах:

• Медична допомога для українок у статусі біженок безкоштовна, але бажано заздалегідь домовитись із пологовим будинком, починаючи з 14 тижня вагітности. При собі обов’язково треба мати обмінну картку, обстеження, аналізи, документи, які посвідчують особу. Усі медичні довідки має бути перекладено чеською.
• Кожен пологовий будинок надає перелік медичних довідок і речей, які жінка повинна мати із собою. Перелік стандартний і не відрізняється від українських, але бажано його отримати в лікарні, де плануються пологи.
• У термінових випадках за відсутности місцевих документів можна звернутися на «гарячу лінію», де проконсультують щодо дальших дій і направлять скерують до найближчої лікарні: +420532238440. Протягом 30 днів після пологів треба отримати візу на дорослу людину, протягом 8 днів після пологів — медичне страхування на дитину.

Особливості репродуктивної медицині в Чехії:

• Гормональна контрацепція й екстрена контрацепція — безрецептурні препарати. Переривати вагітність дозволено за власним бажанням на терміні до 12 тижня. Переривання платне для всіх категорій населення, перед тим необхідна консультація гінеколога/-ині й УЗД-діагностика.

РУМУНІЯ

Румунія продовжує приймати українських біженців/-ок 2023 року, їм надають тимчасовий захист і грошову допомогу. Вразливі категорії населення отримують допомогу за схемою 50/20: фізичні особи, які поселили в себе українців/-ок, отримують компенсацію 50 лей за проживання людини, 20 лей за харчування. Нині ця схема міняється, фінансову допомогу переорієнтовують на самих біженців/-ок, що дозволить їм покрити базові потреби.

Якщо вам потрібна допомога від місцевих, можна сформувати свій запит українською або англійською в цій групі.

«Гаряча лінія» для повідомлень про домашнє насильство: 0800500333

Де отримати гуманітарну допомогу в Румунії?

Допомогу від локальних організацій поруч із вами можна знайти на мапі за посиланням.

HOPE

Міста, де можна отримати допомогу: Бухарест, Брашов, Констанца

Форма допомоги: гігієнічні набори, дитячі підгузки

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, HOPE@projecthope.org

Додаткова інформація: HOPE — це міжнародна ініціатива, яка безпосередньо підтримує в Румунії п’ять осередків, що надають допомогу. Актуальні адреси можуть оновлюватись, інформація про всю допомогу Україні міститься на сайті. До організації можна надіслати персональний запит, за потреби вас можуть з’єднати з партнерами в інших країнах.

Ceva de Spus

Міста, де можна отримати допомогу: район Тімішоара

Форма допомоги: речі першої необхідности

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +40356430240

Додаткова інформація: організація первісно не мала напливу біженців/-ок у своєму районі, тому скерувала зусилля на пересилання матеріальної допомоги безпосередньо в Україну, але за персональним запитом надає допомогу на місці

Fundatia Open Fields

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Румунії

Форма допомоги: ваучери на продукти або грошова еквівалентна допомога

Контактні дані: сайт, +40264403680

Додаткова інформація: допомагають вразливим категоріям населення, зокрема матерям з дітьми.

Autisme Voice

Міста, де можна отримати допомогу: Бухарест

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +40751279405

Додаткова інформація: допомагають матерям-одиначкам, жінкам, які стали жертвами гендерно-зумовленого насильства та представникам/-цям ЛГБТ-спільноти. Щоб отримати допомогу, треба мати документ, який посвідчує особу, та посвідку про тимчасовий захист.

Де можна тимчасово проживати в Румунії?

Румунія надає соціальне житло та виплачує фінансову компенсацію своїм громадян(к)ам, які приймають удома жінок з дітьми. Щоб отримати допомогу, треба звернутися до Регіонального центру процедур і розміщення шукачів притулку (RCPAAS).

До п’яти ночей можна безкоштовно проживати в багатьох готелях за програмою HospitalitySupport. Детальніше про перелік готелів і умови перебування тут.

Шелтери для вразливих категорій населення для тимчасового проживання, які є поруч із вами, можна переглянути на мапі за посиланням.

ДАХ

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Румунії

Форма допомоги: тимчасове проживання

Контактні дані: сайт

Додаткова інформація: допомога націлена на вразливі категорії населення; щоб зробити запит на допомогу, треба заповнити форму

Host A Sister

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Румунії

Форма допомоги: тимчасове проживання

Контактні дані: соціальні мережі, закрита спільнота для спілкування

Додаткова інформація: це міжнародна спільнота жінок, які допомагають жінкам. Ви можете розмістити запит на допомогу з проживанням у спільноті, описавши свою ситуацію, або переглянути наявні пропозиції. Умови й вартість проживання вирішуються з кожною власницею окремо.

Де можна отримати медичну допомогу в Румунії?

Якщо ви скористались послугою міжнародного захисту, у вас є право на безкоштовну медичну допомогу й догляд. Якщо ви не користуєтесь формою міжнародного захисту, але маєте право на законне проживання в Румунії, треба сплачувати медичні внески з доходу або внесок на соціальне страхування.

У випадку гострих станів, що загрожують життю, вся невідкладна допомога й дальше лікування надаються безкоштовно.

«Гаряча лінія» Асоціації незалежних акушерів: +4072477221

Кол-центр для запису на безкоштовний прийом до гінеколога або педіатра: +40724772211

«Гаряча лінія» підтримки жінок у зв’язку з перериванням вагітности: +40724772211

Безкоштовні педіатричні консультації: +40219896

Лікування або послуги з ВІЛ для тих, хто приїжджає з України: +40744682225

Особливості репродуктивної медицини:

• Протизаплідні пігулки і засоби екстреної контрацепції належать до безрецептурних препаратів, їх можна вільно придбати в будь-якій аптеці. При потребі екстреної контрацепції треба пам’ятати, що в Румунії немає цілодобових аптек, більшість із них працює тільки з понеділка по суботу. CNAS у Румунії покриває дві консультації гінеколога/-ині на рік, але не покриває вартість препаратів. Якщо ви біженка з України і не можете самостійно оплатити контрацепцію, зверніться по допомогу тут.
• Переривання вагітности в Румунії проводять за бажанням пацієнтки. До 9 тижня вагітности використовують фармакологічний спосіб переривання вагітности (прийом двох таблеток із часовим проміжком між ними в добу-дві). До 14 тижня можливе хірургічне переривання вагітности за бажанням пацієнтки. Переривання вагітности не безкоштовне: вартість медикаментозного переривання — від 500 до 700 лей, хірургічного — від 150 до 1500 лей. Якщо переривання вагітности відбувається за медичними показниками, процедура можлива до 25 тижня вагітности, усі витрати покриває держава.
• Не всі лікарні проводять процедуру переривання вагітности. Актуальний перелік медичних центрів — за посиланням.
• Якщо у вас є позитивний тест на вагітність, треба звернутися передусім до сімейного/-ї лікаря/-ки. Після огляду вам видають документ, який підтверджує вагітність, та направлення на аналізи й гінекологічний огляд.
• Спостереження за вагітністю, аналізи, УЗД-діагностика плода, скринінги безкоштовні в державних центрах.
• Якщо пологи почалися передчасно, ви можете звернутися по екстрену медичну допомогу. Інакше бажано заздалегідь обрати пологове відділення. Приймати пологи буде чергова група, але подекуди в лікарнях є україномовні спеціаліст(к)и, які допоможуть вам адаптуватись.

ЛИТВА

«Гаряча лінія» гуманітарної допомоги: +37068498688

Психологічна допомога: +37066465792

«Гаряча лінія» допомоги для жінок і дівчат, які перебувають у ситуації сексуальної експлуатації або мають такий ризик: 880091119

Психологічна допомога для жертв сексуального насильства: +37065521030

Українські діти мають право на безкоштовне навчання в Литві. Кожне самоврядування має своїх координаторів/-ок, які спілкуються з родиною, допомагають підібрати школу і підготувати потрібні документи. Перелік і контакти таких координаторів/-ок — за посиланням.

Де у Литві можна отримати гуманітарну допомогу?

Держава надає гуманітарну допомогу, яку вразливі верстви населення після реєстрації можуть отримувати щотижня. Адреси державних пунктів видач збігаються з адресами найближчих до вас відділень департаменту міграції (перелік за посиланням).

Maisto bankas

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Литви

Форма допомоги: ваучери, еквівалентні 20 євро, на придбання харчів у литовських торгових мережах

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +37052627675

Додаткова інформація: допомога надається особам, які прибули в Литву не давніше як три місяців тому. Для отримання допомоги треба зареєструватися за допомогою форми.

Gelbekit vaikus

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Литви

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +37052610815

Додаткова інформація: допомога надається вагітним жінкам і дітям. Кожне місто і район мають власні адреси й контакти, повний перелік наведено на сайті.

MIS love asociacija

Міста, де можна отримати допомогу: Вільнюс

Форма допомоги: гігієнічні набори, дитячі підгузки, речі першої необхідности для дітей

Контактні дані: сайт, love@motherhood.is

Додаткова інформація: допомога матерям з дітьми надається в повному обсязі, враховуючи всі потреби дітей віком до 4 років. Слід заповнити заявку на сайті, вказавши, що саме вам потрібно, це можуть бути суміші для харчування, візок і навіть дитяча ванночка.

Мальтійський орден

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Литви

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори (комплектування наборів залежить від наявности)

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +37052497304

Додаткова інформація: організація не завжди може закрити всі потреби, перед зверненням варто зателефонувати й уточнити, чи є в наявності потрібні вам речі

Де в Литві можна тимчасово проживати?

Колівінги в Литві з’явилися не так давно і ще не стали популярними.

«Гаряча лінія», де можна отримати інформацію про безкоштовне житло, яке надають громадян(к)и Литви: +37067722222

Знайти безкоштовний притулок терміном до 3 місяців можна, заповнивши форму на сайті.

Перелік готелів, які можуть тимчасово надати безкоштовне або із суттєвою знижкою житло — за посиланням.

Де в Литві можна отримати медичну допомогу?

За наявности посвідки про тимчасовий захист медична допомога для українців/-ок безкоштовна. Так само, як в Україні, потрібно укласти договір із сімейним/-ою лікарем/-кою і в разі якихось проблем слід передусім звертатися до них.

Особливості медицини з репродуктивних питань:

• Переривання вагітности за власним бажанням можливе до 12 тижня вагітности. За медичними показниками переривання можуть провести до 22 тижня вагітности.
• Контрацепція, екстрена і планова, доступна, але її призначають через візит до лікаря/-ки.

Особливості надання допомоги для вагітних жінок:

• Ведення вагітности, пологи і післяпологовий догляд безкоштовні. Супровід вагітности передбачає мінімум шість безкоштовних візитів до гінеколога/-ині, УЗД-діагностику плода, аналізи, а також огляд у стоматолога й офтальмолога.
• Якщо почалися пологи, потрібно терміново звернутися за номером 112.

Asociacija Lygiai

Міста, де можна отримати допомогу: Каунас, Вільнюс

Форма допомоги: психологічна допомога, тести на вагітність, екстрена контрацепція

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +37069964090, +37069060563

Додаткова інформація: допомога надається безкоштовно вагітним жінкам і тим, які мали незахищений статевий акт. Спеціаліст(к)и володіють українською й англійською мовами.

Neplanuotas nėštumas

Міста, де можна отримати допомогу: вся територія Литви

Форма допомоги: медичні консультації щодо незапланованої вагітности

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +37060357912

Додаткова інформація: надають консультації лише в онлайн-форматі. Немає україномовних і англомовних спеціалістів/-ок, за потреби можуть надати допомогу хіба що російською.

ДОУЛА

Міста, де можна отримати допомогу: Вільнюс, Каунас, Паневежис, Молетай, Клайпеда, Паланга, Кретінга, Гаргджай, Утена, Зарасай, Алітус

Форма допомоги: підготовка до пологів, допомога під час і після пологів

Контактні дані: контакти доул за регіонами, +37069060563

Додаткова інформація: спеціалістки володіють українською й англійською мовами, умови і термін обговорюються з кожною доулою окремо

Vaisingumo klinika

Міста, де можна отримати допомогу: Вільнюс, Каунас, Клайпеда

Форма допомоги: безкоштовні гінекологічні й урологічні огляди, догляд за вагітними

Контактні дані: сайт, соціальні мережі

Додаткова інформація: адреси є на сайті, спеціаліст(к)и володіють англійською й російською мовами, українську не знають

Ingos Gruzdienės medicinos centras

Міста, де надається допомога: Клайпеда

Форма допомога: безкоштовні медичні консультації

Контактні дані: сайт, gruzdienesklinika@gmail.com, +37061001710

Додаткова інформація: безкоштовно надаються послуги лише таких лікарів/-ок: акушер-гінеколог, ендокринолог, алерголог-клінічний імунолог, рентгенолог-ехоскопіст

СЛОВАЧЧИНА

Якщо ви вперше прибуваєте до Словаччини, вам надають тимчасове житло, гігієнічний і продуктовий набори. Словаччина задовольняє заявки на тимчасовий притулок, щоб дати можливість усім українкам/-цям отримувати необхідні послуги та щоб вони мали право на проживання, медицину й роботу.

Психологічна підтримка: 0800222450

Лінія допомоги для жінок, які зазнали насильства: 0800212212

Правова допомога у випадках дискримінації, зокрема сексуальних домагань: +421220850121

Де можна отримати гуманітарну допомогу у Словаччині?

Sme Spolu

Міста, де можна отримати допомогу: Братислава

Форма допомоги: всеохопна підтримка й курси для адаптації українок та їхніх дітей

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +421915883354

Додаткова інформація: організація не надає гуманітарної речової допомоги як такої, але проводить безліч майстер-класів для дітей, має мовні курси, психологічні консультації тощо

Tenenet

Міста, де можна отримати допомогу: Сенец

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори

Контактні дані: сайт, соціальні мережі

Додаткова інформація: громадське об’єднання також надає соціальні і психологічні консультації, мають програми повторної матеріальної підтримки для мам із дітьми

Центр допомоги Domcek

Міста, де можна отримати допомогу: Лученець

Форма допомоги: гігієнічні набори, одяг

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +421948652562

Додаткова інформація: до п’яти одиниць одягу або взуття безкоштовні, за більше як п’ять одиниць треба внести символічну плату. На території центру також організовують дозвілля для дітей. Крім того, працівники/-ці організації можуть допомогти влаштувати дітей у школи й дошкільні заклади.

Blue Dot

Міста, де можна отримати допомогу: Нітра

Форма допомоги: продуктові набори, гігієнічні набори

Контактні дані: сайт, соціальні мережі, +421911055889

Додаткова інформація: також можуть допомогти з пошуком житла й соціальними консультаціями

Сімейний центр Рачик

Міста, де можна отримати допомогу: Братислава

Форма допомоги: ігрова кімната для українських мам із дітьми

Контактні дані: сайт, +421948232115

Додаткова інформація: послуга доступна безкоштовно лише у вівторок і четвер

Де можна тимчасово проживати у Словаччині?

Якщо ви ще не користалися цим, у будь-який момент можна подати заявку на тимчасовий притулок. Його надає держава у відведених під це центрах. Це можуть бути старі гуртожитки або великі кімнати загального поселення. Подати заявку на тимчасовий притулок можна за посиланням.

Пропозиції житла часто з’являються в соціальних мережах, одна з найбільших спільнот за посиланням.

Так само як у будь-якій іншій країні, у Словаччині є можливість спільного проживання замість самостійної оренди житла. Основний ресурс для пошуку можливостей спільної оренди за посиланням.

Знайти безкоштовне або недороге житло від власників/-иць можна тут і тут.

Запросити конкретну допомогу можна за посиланням.

Gender Stream

Міста, де можна отримати допомогу: Братислава

Форма допомоги: тимчасове проживання від одного до трьох місяців

Контактні дані: заявка на надання притулку

Додаткова інформація: шелтер безкоштовний лише для ЛГБТ-персон та жінок із дітьми; за потреби можуть надати гігієнічний набір

Де можна отримати медичну допомогу у Словаччині?

Після отримання тимчасового захисту ви маєте право на повний спектр медичних послуг, але не всі з них безкоштовні. Екстрена невідкладна допомога безкоштовна завжди і надається всім незалежно від ситуації.

Служба медичної допомоги: 115

Інфолінія про надання медичних послуг для україномовних осіб: +421513816111

Швидка медична консультація українською мовою: +421221025075

Особливості надання медичних послуг щодо репродуктивних питань:

• Протизаплідні препарати рецептурні, їх призначають згідно з рішенням гінеколога/-гині, але вони вільно продаються в будь-якій найближчій аптеці.
• Переривання вагітности — законна процедура. За власним бажанням перервати вагітність можна до 12 тижня, за медичними показниками — до 22-го. Якщо перервати вагітність неможливо, але жінка не хоче виховувати дитину, є послуга «таємних пологів»: жінку обслуговують абсолютно анонімно, після пологів дитину віддають іншим людям для всиновлення.
• Переривання вагітности безкоштовне, тільки якщо є загроза для життя жінки або дитини.
• Пологи входять до переліку послуг невідкладної допомоги, тому вони безкоштовні, але якщо ви стали на облік у конкретний пологовий будинок і домовилися з конкретним лікарем чи лікаркою, послуга оплачується.
• Договір із педіатром потрібно укласти ще на 35 тижні вагітности.

Медіадослідниці розглядають гендерну дезінформацію як «підмножину жіноненависницького жорстокого поводження з жінками і насильства проти них, як неправдиві або оманливі гендеровані й сексуалізовані наративи, часто з певним ступенем цілеспрямованости й координованости з метою запобігти участі жінок у публічній сфері та нашкодити їхній репутації» ¹.

Від звичайної дезінформації гендерна відрізняється тим, що в ній широко використовують порушення особистих кордонів жінки, пропаганду сексуального і фізичного насильства щодо неї тощо. Тому гендерна дезінформація має багато перетинів із культурою зґвалтування, тобто культурою, у якій сексуальне насильство й інші види сексуальних зловживань унормовано і вписано в ширший контекст. Сексуальне життя й тілесність жінки в такій культурі або напряму зводиться до об’єкта чоловічої власности, або через засудження його як аморального підлягає спробам суспільного контролю, тобто теж об’єктивується.

Більше про культуру зґвалтування у статті Євгенії Дишлевої.

Приклад гендерної дезінформації з України — історія воєнної кореспондентки Ірини Сампан. Після того як вона підписала заяву організації ГО «Жінки в медіа» проти проєкту «Календар без цензури» (оголена фотозйомка журналісток «5 каналу» задля збору коштів на потреби армії), Ірину атакували праворадикальне об’єднання С14 і загальнонаціональні російські прокремлівські медіа. Перші намагалися викупити у знайомих Ірини її оголені фото й надсилали негативні повідомлення про неї її чоловікові, другі називали її «ескортницею» і «коханкою Залужного» ². В обох випадках сама наявність у жінки сексуального життя використовувалася для дискредитації її позиції та її самої з метою залякати і контролювати.

Такі історії трапляються не лише в Україні. У 2021 році в німецькому сегменті інтернету з’явилися несправжні фотографії оголеної міністерки закордонних справ Анналени Бербок ³. В обох випадках боротьба з гендерною дезінформацією має бути ширшою, ніж просто спростування фейків, — вона повинна охоплювати виховання розуміння, чому тіло і сексуальна агентність належать лише самій жінці, прийняття різних форм сексуальної поведінки, розпад стереотипів про «жіноче» й «чоловіче». Важливо також на всіх рівнях протидіяти цькуванню онлайн і офлайн, надавати постраждалим різнобічну підтримку.

Проте гендерну дезінформацію можна сприймати і ширше — як дезінформацію на тему фемінізму і пов’язаних з ним тем (прав ЛГБТ+ людей), інструменталізацію гендерованих способів оповіді чи самих жінок для просування своїх політичних та інших цілей.

Приклад такої дезінформації — історія, коли Олена Зеленська знялася для журналу «Воґ» (Vogue) і американські консервативні коментатор_и поширювали думку, нібито цю фотосесію зроблено на кошти платни_ків податків США, а це нецільове їх використання, отже, допомогу Україні треба скорочувати. Насправді допомога від США надходить у вигляді поставок зброї, і фотосесія не має до неї жодного стосунку. Інший, менш очевидний приклад — критика цієї фотосесії з боку окремих західних феміністок як гламурної і такої, що об’єктивує, на тій лише підставі, що фото було опубліковано в глянцевому журналі. А проте ознак об’єктивації чи інших мізогінних аспектів у фотосесії немає, бо перша леді перебуває в суб’єктній позі, в закритому й діловому одязі, у декораціях президентської адміністрації. Однак у людини, яка її не бачила, а бачила тільки західну феміністську критику, може скластися стереотипне — і хибне — враження. Це теж приклад гендерної дезінформації, хоча радше не зловмисної, а такої, що виходить з догматичного світогляду і переконання у своїй правоті всупереч фактам реальности.

Гендерна дезінформація може траплятися не лише в медіа, а й в інших формах публічного життя. У 2018 році громадська організація «Духовність» внесла на сесію, а міська рада Броварів підтримала проєкт рішення про звернення до Верховної Ради, Ради національної безпеки і оборони та інших державних інституцій про вилучення з регулятивних правових актів в освітній сфері та з текстів підручників норми й засади про статеве виховання, які мають на меті «подолання гендерних стереотипів», заборону «пропаганди різних видів девіантної статевої поведінки», зокрема у формі «так званих “маршів рівности”, “прайдів”, “гей-парадів”, “фестивалів квір-культури”» тощо. Підставою для звернення і рішення став проєкт сексуальної освіти журналістки «Гендеру в деталях» і місцевого броварського видання Дарини Мізіної, який на сесії перетворився на «заохочення до сексуальних експериментів» та «пропаганду мастурбації і гомосексуальности» ⁴. До редакції місцевого видання почали надходити скарги на Дарину.

Гендерна дезінформація може стосуватися не лише конкретної жінки, а й групи жінок. Російські (частіше) й українські (рідше) соціальні мережі стверджують, що від початку повномасштабної війни чимало українок виїхали за кордон для того, щоб займатися там секс-роботою, відкриваються окремі борделі саме з українками, ця робота бажаніша, ніж інші види заробітку, в такий спосіб українки поширюють захворювання, що передаються статевим шляхом, але водночас наповнюють державний бюджет, який в інший спосіб не наповнюється («Зеленський продав українок за кордон») ⁵.

Маніпуляції гендерними питаннями, промоція нерівности — постійний складник ультраправої пропаганди, адже і вся патріархальна ідеологія — це часто складова частина ультраправої. Емансипаторні рухи, такі як соціалізм, лібералізм, фемінізм, рух за емансипацію ЛГБТ+ спільноти, різні версії ультраправих і ненависницьких ідеологій уважали і вважають ворожими. Зміцнення культури зґвалтування — наслідок поширення таких ідеологій, а гендерна дезінформація — їхній інструмент.

Ультраправі рухи, патріархат, чоловічий шовінізм

Третій Рейх уважав родину справжньою «клітиною» держави. Експерт з расової теорії Людвіг Леонгардт стверджував, що родина — це біологічне спадкування, а біологічне спадкування — це відтворення раси. Він автор праці «Шлюб і расова гігієна», що її пропагували як довідник для правильного шлюбу.

Інший теоретик раси Герман Пауль уважав, що «вільне кохання» шкідливе для расового здоров’я. Загалом у культурі цієї доби гендерний розподіл був надзвичайно сильним: чоловік відповідав за всі публічні справи, а жінка як «берегиня» родини відповідала за хатню працю, виховання дітей та обслуговування потреб чоловіка.

Нацисти встановлювали нормативи і для жіночого тіла, розуміючи їх у репродуктивний і фізіологічний спосіб: засуджували декоративну косметику, вимагали від жінок відповідати нормативам арійської раси, заохочували фізкультуру й гігієну як гарантію відтворення здорової раси. Сучасні танці (джаз тощо) заборонялися як такі, що заохочують жінок до проміскуїтету ⁶.

Відомий ультраправий теоретик першої половини XX сторіччя Юліус Евола розглядав фізичний диморфізм між чоловіками і жінками як віддзеркалення духовного диморфізму. На його думку, чоловіки й жінки мають свої окремі життєві шляхи і відступати від них — «суперечливий і протиприродний спосіб буття». Чоловічість може мати два типи — воїна й аскета, а жіночість два інших типи — коханки й матері, і обидва ці типи існують у підпорядкуванні чоловікам (чоловікам і синам відповідно). Самовираження в цих напрямках вимагає від жінки відмовитися від усього маскулінного у своїй особистості, а від чоловіка, відповідно, — від усього фемінного. Усе це Евола прив’язував до давніх традиційних культур, але не напряму, в побутовому сенсі як те, що треба з них запозичити для сучасности, а радше в духовно-символічному ⁷.

Наш сучасник, відомий російський ультраправий політичний філософ і пропагандист Олександр Дугін теж не оминав нагоди висловитися на тему фемінізму. Аналізувати його набагато важче, ніж попередніх мислителів, адже його філософія перебуває в діапазоні від еклектичної суміші дуже різних ідей до набору слів, пов’язаних лише граматично. Проте з цього можна вичленувати, що він спирається на легенду про Велику Матір, яку нібито подолали чоловіки, тепер жінки знову набирають сили, а тому людство чекають такі жахи, як атеїзм, матеріалізм і прогрес.

Це очевидний приклад гендерної дезінформації і позанауковий підхід, промоція міфологічного світогляду. Іншим разом Дугін узагальнює «ЛГБТ+, первертний здичавілий фемінізм, трансгендери, wokeism, cancel culture і всю культуру сучасного Заходу» як «системне вселення бісів на рівні цілої цивілізації» й ілюстрацію того, що в Західній Європі і США доступ до влади здобули «сили контр-ініціації». У цьому не варто шукати іншого змісту, крім розпалення ненависти і до Заходу, і до всіх згаданих груп і явищ серед тих, хто знає, що біси — це погано.

Ще один сучасний консервативний мислитель — популярний канадський психолог, автор бестселерів Джордан Пітерсон. У 2016 році він узяв участь у місцевих дебатах про трансгендерних людей на боці консерваторів, відмовляючись застосовувати до людей їхні бажані займенники. Пітерсон маніпулятивно порівнював трансгендерних людей і їхніх союзників із ліворадикалами, ліворадикалів — з нацистами, а «за компанію» критикував марксистів і постмодерністів. Як і у випадку з Дугіним, детально аналізувати цю інтелектуальну кашу немає потреби, бо головне її завдання — каналізувати фрустрацію шовіністів, які відчувають утрату чоловічих привілеїв і вважають себе постраждалими від емансипативних тенденцій суспільства загалом та від нібито маніпулятивних жінок зокрема. За словами самого Пітерсона, 80 % його аудиторії на ютубі — молоді чоловіки ⁸.

Останніми роками оглядачі США почали виділяти чоловічий шовінізм (male supremacy) як окреме соціальне явище. Чоловічі шовіністи виступають за жорсткі гендерні ролі і протестують проти фемінізму. Якщо «звичайні» ультраправі рухи мають патріархальні погляди всередині своєї ідеології, то чоловічі шовіністи фокусуються саме на гендерному аспекті.

Слово «інцел» (від англ. involuntary celibate — цнотливий не з власної волі) виникло не в середовищі чоловічих шовіністів, але швидко в ньому поширилося. Субкультура інцелів ґрунтує своє світобачення на припущенні, ніби жінки обирають привабливих чоловіків, залишаючи «за бортом» непривабливих, вираженому в різко мізогінній і грубій манері. Образ жінки тут зводиться до хтивої вигодоздобувачки, яка маніпулює чоловіками задля сексу чи грошей. Хоча ця умовно-стереотипна жінка не зацікавлена в самих інцелах, вони вважають себе кращими за неї. У їхній ідеології є ієрархія серед чоловіків, а жінки в принципі перебувають нижче за всі рівні чоловічої ієрархії.

Ця світоглядна парадигма чітко вписується в культуру зґвалтування, бо припускає, що жіноча привабливість і сексуальна активність глобально належать чоловікам і просто розподіляється між ними «нечесно», тобто не так, як інцелам хотілося б. Позаяк реальні жінки до носіїв зазнаки мізогінного світогляду не поспішають ставати в чергу і целібат останніх триває далі, це працює як пророцтво, що збувається самé. Цей світогляд також входить до консервативного спектра, адже, на думку інцелів, «раніше» (себто до появи фемінізму) розподіл сексуальних «благ», якими жінки «наділяли» чоловіків, був «чеснішим». Ідеологія інцельства виставляє своїх носіїв «постраждалою» стороною ⁹.

Окремої статистики, чи вчиняють інцели сексуальні злочини, не існує, але з ними асоціюють окремі вбивства на ґрунті ненависти, що споріднює інцелів зі «звичайними» ультраправими. У 2020 році в німецькому місті Ганау стався теракт: нападник за один раз убив дев’ять осіб у кількох барах, потім повернувся додому, застрелив матір і себе. На особистій сторінці в інтернеті 43-річний терорист опублікував маніфест, у якому серед екстремальних расистських закликів вказав і те, що ніколи не перебував в інтимних стосунках із жінкою ¹⁰. У США й Канаді люди, яких пов’язують із субкультурою інцелів, теж учинили кілька терактів, у яких загинуло до 50 осіб.

Як Росія поширює консервативні і насильницькі наративи

Патріархальні установки російського суспільства режим підтримує на рівні і загальнофедеральної політики, і місцевих практик. У 2015 році сталася історія, яка сколихнула російських феміністок: у Чечні начальник місцевого РОВД примусово одружився із 17-річною дівчиною, будучи втричі старшим за неї і вже маючи дружину. Весілля відвідав сам Рамзан Кадиров, дівчину під руку вів його «права рука» Магомед Даудов. Попри протести громадськости — феміністок і правозахисної спільноти, весілля відбулося, про дальшу долю дівчини нічого не відомо. Уповноважений з прав дитини усно нормалізував цю ситуацію, зокрема фразою «деякі жінки в 27 років уже зморщені», за яку потім мусив вибачатися. У Дагестані останніми роками поширилася така жорстока мізогінна практика, як калічення жіночих геніталій, щороку цієї операції зазнають більше як тисяча дівчат.

Крім відродження традиційних патріархальних практик, є й нові, цілком сучасні. «Чоловіча держава» — доведено екстремістський рух, зрештою, його заборонено навіть у самій Росії. Це багатотисячна спільнота чоловіків, яскрава реалізація культури зґвалтування, адже прагне контролювати жіночу сексуальність. Ці чоловіки публікують на багатотисячну аудиторію фотографії жінок без їхньої згоди зі знущальними коментарями, нібито вони викривають «шльондр», і приватним цькуванням, зокрема погрозами сім’ям розіслати порно з їхньою участю. Цей рух не лише мізогінний, у нього сильний фокус на расизмі: якщо жінку підозрюють у тому, що вона має секс із небілим чоловіком, а такі підозри досить часті, градус знущань посилюється. Для таких жінок вигадано окреме слово — «чорнильниця». Самі учасники «Чоловічої держави» називають свою ідеологію «націонал-патріархатом».

Після початком повномасштабної війни з Україною зріс рівень побутового, домашнього й сексуального насильства в самій Росії. Проте ЗМІ й тамтешні психолог_и не пов’язують загарбницьку війну і ґвалтування українок з патріархатом, натомість приписують зростання рівня агресії воєнному ПТСР, у такий спосіб виправдовуючи насильство. Це означає, що і сили, які мали би протидіяти культурі зґвалтування, нею заражені.

Патріархальна й консервативна політика Росії робить її привабливим партнером для ультраправих рухів інших країн. Усупереч поширеному уявленню Кремль, як правило, не фінансує європейські ультраправі політичні партії напряму. Йдеться радше про взаємну вигоду: для ультраправих світу Росія — сильна і впливова країна, де реалізувався консервативний режим. Своєю чергою, представники ультраправих сил виступають у ролі «міжнародних експертів» для внутрішньоросійського «споживання» та виконують інші корисні ролі, наприклад спостерігачів на нелегітимних «референдумах». Однак у сфері позапартійної співпраці можна знайти пряму російську підтримку, а медіа різних країн систематично підхоплюють вигідні для Росії дезінформаційні наративи.

Консервативна сімейна політика — суттєва частина того, що через наративи дезінформації РФ експортує назовні.

Світовий конгрес сімей (World Congress of Families) — це всесвітня мережа організацій, які виступають проти прав людей ЛГБТ+ і абортів. Її 1997 року заснували американські християн_и та росіян_и, стурбовані демографічним спадом. Уважається, що СКС фінансують консервативні російські олігархи Костянтин Малофєєв (фінансував російську воєнну інтервенцію в Україну, перебуває під численними міжнародними санкціями) і Володимир Якунін ¹¹. Конгрес фактично функціонує як інструмент російської «м’якої сили», не лише пропагуючи патріархальні погляди на сімейні і гендерні питання, а й поширюючи проросійські політичні наративи. Багато років у заходах СКС беруть участь десятки політик_ів з усієї Європи, а взагалі за останні 15 років до цієї мережі приєдналися понад 700 людей із більше як 50 країн світу ¹².

За словами колишнього французького представника СКС Фабріса Сорлена, «ця Європа людей і націй замінить технократичну Європу більш традиційною європейською цивілізацією; вона сприятиме християнству в Європі, де досі домінувало ЛГБТ-лобі. Вона повинна об’єднатися з Росією Володимира Путіна, щоб створити версію Європи, яка простягається від Атлантики до Тихого океану» ¹³.

Консервативні тенденції з подачі Росії поширюються на суміжні і дружні з нею країни. У Грузії великий інвестор у нерухомість і колишній член правління низки великих компаній у Росії Леван Васадзе, відомий своїми антимігрантськими, антиліберальними й ультрарелігійними поглядами, заснував Фонд демографічного відродження Грузії, який є частиною СКС. У травні 2021 року Васадзе оголосив про офіційний вступ у політику як засновник громадського руху «Єдність, сутність, надія». Того самого року він закликав уряд скасувати Тбілісі-прайд, який фактично жорстоко зірвали праві радикали. Конгрес WCF 2018 року в Кишиневі особисто патронував президент країни Ігор Додон ¹⁴.

Російська гендерна дезінформація в Україні

Дослідження Українського жіночого фонду свідчать, що в Україні консервативна частина суспільства теж могла мати підтримку з боку РФ і гендерна дезінформація була шляхом цієї підтримки. Трансляція наративів, вигідних Росії, відбувалася через пов’язані структури (зокрема, Українську православну церкву Московського патріархату), через ЗМІ, інші релігійні й консервативні організації та ініціативи.

На думку дослідниць, 2013 року Росія здійснювала стратегічну інформоперацію з недопущення процесу євроінтеграції України, яку супроводжувала оперативна інформоперація — недопущення ухвалення законопроєкту № 2342 («Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні) і дальшого розширення сфери дії закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». В російських і українських медіа було помічено близькі за змістом наративи з маніпулятивним уживанням понять «сексуальна орієнтація», «нетрадиційна орієнтація», «європейські цінності», «гендер» як таких, що зумовлюють розпад інституту сім’ї в Україні. Помічено було також спробу сформувати думку, нібито законопроєкт № 2342 і дальше розширення сфери дії закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» — це крок до панування фашистської ідеології в Україні (що, очевидно, не боротьба з реальним фашизмом, а використання емоційно зарядженого слова для розпалення ненависти) ¹⁵.

Після 2014 року російські наративи в Україні не припинилися. Скажімо, у вересні-жовтні 2015 року депутат Законодавчих зборів Санкт-Петербурга Віталій Мілонов здійняв у російському медіапросторі дискримінаційну хвилю проти ЛГБТ+ спільноти. Одночасно подібні до мілоновських наративи (сімейні цінності дорівнюють християнським, держава повинна оберігати сім’ю від зазіхань з боку ЛГБТ+ спільноти, Україна (у Мілонова — Росія) досі утримує високі позиції у збереженні традиційних сімейних цінностей тощо) поширилися і в Україні із загальним змістом «вступ до ЄС призведе до руйнування сім’ї» ¹⁶.

У 2021 році до Комітету ВР з питань зовнішньої політики і міжпарламентського співробітництва завітала делегація польських традиціоналістів Ordo Iuris з метою переконати їх не ратифікувати Стамбульську конвенцію. Польська феміністська активістка Клементина Суханов провела власне розслідування і надала підтверджувальні документи, що Ordo Iuris опосередковано фінансує російський олігарх Костянтин Малофєєв ¹⁷. В Україні меморандум про співпрацю організація підписала ¹⁸ з консервативним об’єднанням «Всі разом» Руслана Кухарчука. Інша організація Кухарчука — «Любов проти гомосексуалізму» — вже 2017 року поширювала свої листівки не просто з консервативною дезінформацією (права людей ЛГБТ+ нібито суперечать правам людини), а й із зображенням георгіївських стрічок на них. У тій самій акції брала участь організація «Катехон». Рідкісне грецьке слово, яке саме по собі не має сімейних і гетеросексуальних конотацій, організація запозичила в однойменного аналітичного центру, що є спільним проєктом уже згаданих вище Малофєєва і Дугіна.

Новинне повідомлення про візит Ordo Iuris в Україну теж мало ознаки дезінформації. У ньому Ordo Iuris представили як «незалежну юридичну організацію, засновану в Польщі, акредитовану Європейським парламентом… задля розвитку правової культури, заснованої на повазі до людської гідности і прав» ¹⁹. У реальності це польська філія заснованого в Бразилії 1960 року міжнародного псевдокатолицького руху «Традиція, родина, власність» (Tradição, Família e Propriedade), який нібито пропагує «католицький хрестовий похід», але насправді не підлягає Ватикану і має історію екстремізму в латиноамериканських країнах (зокрема, його учасни_ки, ймовірно, змовлялися вбити Папу Римського під час його візиту до Венесуели 1984 року, після чого цей рух заборонили в країні). У Франції рух TFP уважається деструктивним культом (збирає кошти на невстановлені цілі, непрозорі ієрархія й структура, постійне зростання вимог до член_ів). Канадське бюро імміграції і біженців теж класифікує TFP як «релігійну парамілітарну групу». Ватикан не визнає цей рух і провадить щодо нього внутрішнє розслідування (зокрема, за застосування екзорцизму і чутки про те, нібито всіх останніх Пап контролює диявол) ²⁰.

Підсумки

Отже, підсумуємо, що гендерна дезінформація — практичний інструмент поширення культури зґвалтування та нормалізації насильницького ставлення до жінок і насильства як такого. Гендерна дезінформація може маскуватися під «консерватизм» чи «сімейні цінності», але при цьому не втрачає своєї людожерської суті.

Гендерну дезінформацію в різних формах використовувала і далі використовує Росія як частину імперської пропаганди, зокрема через засмічування українського інфопростору та підтримку консервативних рухів і активістів у нашій і інших країнах.

Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну Стамбульську конвенцію нарешті було ратифіковано, а поширеність консервативних наративів у медійному й публічному просторі скоротилася. Це можна пояснити наявністю в консервативних активіст_ів важливіших справ та ефективнішою роботою безпекових служб.

Фото: Енні Лейбовіц для Vogue, Rene Johnston / Toronto Star / Getty Images, Радіо Свобода, фейсбук Ігоря Додона, Зорян Кісь

---

1. Кузьменко Ліза, Компанцева Лариса. Недооцінена загроза: гендерна дезінформація щодо українських журналісток. — К., 2023. — С. 11. [↩]
2. Кузьменко Ліза, Компанцева Лариса. Недооцінена загроза: гендерна дезінформація щодо українських журналісток. — К., 2023. — С. 28–29. [↩]
3. Wolf, Andre. Die “nackte Baerbock”: Behauptung ist ein Fake! // Mimikama. — 2021. — 23. 04: https://www.mimikama.org/baerbock-nackt-fake/ [↩]
4. Мізіна, Дарина. Гендерне дикунство в Броварах, або Як журналістка стала загрозою нацбезпеці // Заборона. — 2018. — 15 листопада [↩]
5. «Україну від дефолту врятує проституція». Досліджуємо російську гендерну дезінформацію в соцмережах // Детектор медіа. — 2022. — 27 вересня: https://detector.media/monitorynh-internetu/article/203173/2022-09-27-ukrainu-vid-defoltu-vryatuie-prostytutsiya-doslidzhuiemo-rosiysku-gendernu-dezinformatsiyu-v-sotsmerezhakh/ [↩]
6. Mosse, George L. Nazi Culture: Intellectual, Cultural and Social Life in the Third Reich. — Universal Library Edition, 1968. — P. 19–23. [↩]
7. Evola, Julius. Revolt Against the Modern World. — Inner Traditions International, 1995. — P. 157–163. [↩]
8. Beauchamp, Zack. Jordan Peterson, the obscure Canadian psychologist turned right-wing celebrity, explained // Vox. — 2018. — May 21: https://www.vox.com/world/2018/3/26/17144166/jordan-peterson-12-rules-for-life [↩]
9. Brace, Lewys. A Short Introduction To The Involuntary Celibate Sub-Culture // CREST. — 2021. — 26.08: https://crestresearch.ac.uk/resources/a-short-introduction-to-the-involuntary-celibate-sub-culture/ [↩]
10. Sternberg, Jan. Terror in Hanau: Die kranke rassistische Gedankenwelt des Tobias R. // RND. — 2020. — 20.02: https://www.rnd.de/politik/terror-in-hanau-die-kranke-rassistische-gedankenwelt-des-tobias-r-UAIMXWG7Z5EG5MCJG5TXNYXG6A.html [↩]
11. Necsutu, Madalin. Moldova to Host Global Christian Right-Wing Congress // Balkaninsight. — 2018. — 23.01.: https://balkaninsight.com/2018/01/23/moldova-to-host-world-congress-of-families-before-elections-01-23-2018/ [↩]
12. Archer Nandini, Provost Claire. Revealed: dozens of European politicians linked to US ‘incubator for extremism’ // Open Democracy. — 2019. — 27.03.: https://www.opendemocracy.net/en/5050/revealed-dozens-of-european-politicians-linked-to-us-incubator-for-extremism/ [↩]
13. Barthélemy, Hélène. How the World Congress of Families Serves Russian Orthodox Political Interests // SPLC. — 2018. — 16.05.: https://www.splcenter.org/hatewatch/2018/05/16/how-world-congress-families-serves-russian-orthodox-political-interests [↩]
14. Necsutu, Madalin. Moldova Hosts the World Congress of Families // Balkaninsight. — 2018. — 13.09.: https://balkaninsight.com/2018/09/14/moldova-to-host-the-world-congress-of-families-09-13-2018/ [↩]
15. Гендер чи антигендер: хто атакує демократію в Україні? // К., 2020. — С. 63–65. [↩]
16. Гендер чи антигендер: хто атакує демократію в Україні? // К., 2020. — С. 76–77. [↩]
17. https://twitter.com/KSuchanow/status/1445684781673422849 [↩]
18. «Всі разом!» (Україна) та Ordo Iuris (Польща) уклали Угоду про партнерство // Всі разом! — 2021. — 28.09.: https://vsirazom.ua/news/vsi-razom-ukrayina-ta-ordo-iuris-polshha-uklaly-ugodu-pro-partnerstvo [↩]
19. Зотова, Тетяна. Польскі експерти закликають парламентарів України долучитися до Конвенції з прав родини // Українські новини. — 2020. — 26.10.: https://ukranews.com/ua/news/734712-delegatsiya-instytutu-pravovoyi-kultury-ordo-iuris-yaka-dnyamy-perebuvala-v-kyyevi-z-ofitsijnym [↩]
20. Datta, Neil. Modern-day Crusaders in Europe. Tradition, Family and Property: analysis of a transnational, ultra-conservative, Catholic-inspired influence network. — European Parliamentary Forum for Sexual & Reproductive Rights, 2018. [↩]

Кілька років тому в соцмережах довго й гучно іронізували над змінами до Кримінального кодексу України, які посилили відповідальність за сексуальне й домашнє насильство. Причиною для кепкувань став, зокрема, пункт про згоду на сексуальний контакт. Нині, через чотири роки після ухвалення цих законодавчих змін, ідея культури згоди стає очевиднішою і зрозумілішою.

Читайте більше про ці зміни у статті Катерини Вітер.

Причини таких суспільних змін — активна просвіта молоді, коректніше і якісніше висвітлення цього питання в медіа, лобіювання законопроєктів про захист від сексуального насильства тощо. Тобто формування культури згоди в Україні — це щоденна праця людей у різних сферах життя, зокрема в блогінгу й журналістиці, політиці, адвокації, психології, неформальній освіті та ін.

«Гендер в деталях» поспілкувався з активними представницями цих галузей і розпитав у них, як вони змінюють так звану культуру зґвалтування на культуру згоди і чому це так важливо робити саме тепер.

Про різницю між культурою згоди і культурою зґвалтування читайте у статті Євгенії Дишлевої.

Психологія

«Раніше про культуру згоди не говорили, тому в суспільстві переважала думка про покірність жінок»

Навчання свідомої згоди, робота зі стереотипами, розвиток навичок ненасильницького спілкування, підтримка дітей і підлітків у школах і вишах — це далеко не повний перелік того, як на становлення особистости та формування її кордонів впливають психологи і психологині.

Як зазначає кандидатка психологічних наук, експертка з питань толерантности й недискримінації Марина Діденко, культура згоди в психологічному контексті — це певний комплекс переконань або поведінкових звичок, який людина використовує для взаємодії з іншими, зокрема з партнером чи партнеркою. Ці звички формуються на основі установок, виховання, засвоєної поведінки тощо.

«Раніше про культуру згоди не говорили, тому в суспільстві переважала думка про покірність жінок, існували стереотипи про те, що чоловікам секс життєво необхідний, а жінці — ні. Такі установки негативно впливають і на жінок, бо їм нав’язують, що відмовляти в сексі не можна, і на чоловіків, бо суспільство тисне на них, нав’язуючи думки про те, вони повинні хотіти сексу постійно», — пояснює Марина.

Формування культури згоди в дорослому віці відбувається через розуміння людиною своєї цінности, через саморозвиток, психотерапію й освіту. Це допомагає змінювати систему базових переконань, які впливатимуть на звички.

Психологиня звертає також увагу на те, що під час повномасштабної війни багато партнерів і партнерок живуть на відстані, тому не можуть сексуально взаємодіяти фізично. Проте це хороший момент для формування культури згоди, адже можна навчитися говорити на незручні теми, зокрема про секс. «На відстані можна поговорити про свої цінності, бажання, фантазії. Так люди, які перебувають у стосунках, підтримають контакт і закладуть фундамент своєї майбутньої взаємодії», — пояснила психологиня.

Водночас війна, за словами Марини, — це період підвищеної агресії. Переживання, які не можна вихлюпнути, вживання алкоголю чи наркотичних речовин та інші чинники дуже впливають і на взаємодію людей у сексуальному контексті. Уже тепер зросла кількість випадків домашнього й сексуального насильства. Експертка переконана: нетолерування цього явища і засудження з боку соціуму впливатиме на всі соціальні групи в країні і призведе до змін.

Блогосфера

«Якщо люди гуглять, що таке “активна згода” й “активна незгода”, я відчуваю внутрішню перемогу»

Чималу роль у формуванні культури згоди в Україні відіграють тік-ток та інстаграм-блогерки, які порушують питання гендерних стереотипів, сексуального й домашнього насильства, дискримінації тощо. Такий контент впливає на підлітків і молодь, адже саме вони цільова аудиторія цих соцмереж.

Часто блогерки використовують свої платформи для просвітницької роботи, розповідаючи про важливість згоди і поваги в стосунках. Відео на цю тему створюють, зокрема, такі тік-токерки, як «У трусах» (@utrusakh), «Моє діло» (@moe_dilo), блогерки Емма Антонюк і Яна Брензей «Nam palae» (@nam_palae) та ін. Вони аналізують відомі історії про домагання, діляться фактами і статистикою про насильство і в такий спосіб сприяють усвідомленню важливости цього питання серед глядачів/-ок.

Відома українська секс-просвітниця, блогерка Ася Сей (в інстаграмі й тік-тоці Asya Say) переконана: розуміння того, що таке активна згода, може врятувати стосунки і навіть життя, бо якщо з цього починатимуться будь-які стосунки, це зменшуватиме шанси опинитися в ситуації насильства.

«Для нашого суспільства культура згоди — це досі якийсь невідомий звір. Попри те що дуже давно триває робота над поширенням ненасильницької комунікації, досі трапляються ситуації, коли в публічному просторі лунає щось про культуру згоди, а хтось запитує: “А що це?” Якщо після цього люди гуглять, що ж таке “активна згода” й “активна незгода”, я буквально відчуваю внутрішню перемогу», — каже блогерка.

За її спостереженнями, частина українців/-ок досі сприймає питання згоди як слабкість і вважає, що питання на зразок «Чи можна я це зроблю?», «Чи хочеш ти цього?» вбивають романтику.

«Та все-таки в багатьох уже з’являється розуміння того, що це робиться для їхньої ж безпеки. За моїми відчуттями, більше проймається важливістю питання згоди саме молодь до 30 років. З дорослішими дещо важче, особливо якщо люди вже засвоїли патріархальні, так звані класичні, традиційні сімейні цінності», — поділилася просвітниця.

Розповідати дітям, що таке «згода на секс», каже Ася, треба з 9–10 років, адже середній вік початку статевого життя в Україні — 15 років, хоча згідно з українським законодавством підлітки такого віку ще не можуть давати добровільну згоду на статеві стосунки.

На думку Асі, важливо також просувати культуру згоди в масовій культурі: кіно, серіалах, книжках. Тоді це сприйматиметься не просто як «нове явище, яке прийшло до нас із Заходу», а ставатиме беззаперечною нормою поведінки.

Політика

«Працювати з громадянським суспільством слід починати зі спілкування з дітьми»

Ще один важіль формування культури згоди в Україні — законодавство, точніше, ті, хто його розробляють, ухвалюють і впроваджують. Саме законотворці впливають на швидкість імплементації документів, які забезпечують кращий захист постраждалих унаслідок будь-якого виду насильства та запровадження суворіших покарань для кривдників.

Адвокацією законопроєктів, пов’язаних із протидією домашньому й сексуальному насильству та закріпленням поняття культури згоди на законодавчому рівні займається, зокрема, народна депутатка Інна Совсун і її команда. У березні 2023 року Совсун подала до Верховної Ради законопроєкт, який дозволятиме порушувати кримінальні справи про сексуальне насильство без заяви постраждалих. Також вона всіляко підтримувала ратифікацію Стамбульської конвенції.

«Гендер в деталях» поспілкувався з правозахисницею, помічницею Інни Совсун Марією Клюс, яка пише тексти законопроєктів і звернень щодо антидискримінаційної експертизи підручників.

«Усі, хто десять років працювали над адвокацією законопроєкту про ратифікацію Стамбульської конвенції, багато говорили про важливість цього питання з політиками. І за цей час ця ідея так усталилася, що тепер, коли ми працюємо над імплементацією, нам не доводиться пояснювати якісь загальні речі, наприклад навіщо взагалі жінкам окремий захист», — розповіла Марія.

У межах загальної адвокації зростає й рівень поінформованости суспільства, адже більшість законопроєктів, які просуває команда Інни Совсун, обговорювані й відомі — від якісних підручників без дискримінації до реєстрованих цивільних партнерств.

Марія наголошує: ратифікація Стамбульської конвенції — величезна перемога для України, але не менш складний етап її імплементації. Наразі Верховна Рада України розглядає кілька законопроєктів, пов’язаних з імплементацією цих засад у Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кримінальний процесуальний кодекс України, щоб урегулювати розслідування випадків сексуального насильства, укладення в них угоди про примирення тощо.

«Наша команда також працює з МОН, бо ми досі боремося з окремими формулюваннями в підручниках з “Основ здоров’я”. Ми отримуємо скарги на те, що в цих книжках трапляються звинувачення постраждалих та багато інших моментів, які суперечать формуванню культури згоди. І це критично, адже, працюючи з громадянським суспільством, ми повинні починати це зі спілкування з дітьми», — поділилася помічниця депутатки.

Марія та її колеги прагнуть змінити процедуру експертизи шкільних підручників і сприяти залученню до неї професіоналів/-ок, бо наразі експерти/-ки часто ігнорують наявні в підручниках проблеми, що їх бачать навіть самі школярі/-ки.

Право

«Добровільна згода обов’язкова в будь-якому випадку»

Через свою експертність у галузі права, захист постраждалих від насильства та участь у правозахисних програмах юристки і правозахисниці теж сприяють руйнуванню культури зґвалтування. Вони консультують потерпілих, допомагають подати скаргу до правоохоронних органів і судів, представляють інтереси жінок, котрі пережили насильство, в судових процесах. Їхня робота допомагає забезпечити справедливе покарання для насильників.

Крім того, правозахисниці активно співпрацюють з громадськими організаціями й ініціативами, спрямованими на боротьбу з насильством і домаганнями. Вони беруть участь у правозахисних програмах, ведуть навчальні семінари й тренінги на тему протидії різним видам насильства, сприяють удосконаленню законодавства в галузі захисту прав жінок і дітей. А ще вони адвокатують законодавчі зміни для покращення ситуації з відповідальністю за гендерно-зумовлене насильство. Цим займається, зокрема, Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем».

Як пояснює юристка, менеджерка програм у Центрі «ЮрФем: освіта» Марта Павлишин, розмова про культуру згоди тісно пов’язана із законодавчими змінами, які відбулися 2019 року. Раніше, згідно з Кримінальним кодексом України, зґвалтуванням уважалися винятково ті діяння, коли був або опір, або безпорадний стан потерпілої. Натомість Стамбульська конвенція, яку Україна підписала ще 2011 року і ратифікувала через 11 років, запровадила поняття згоди на секс як такий. Це поняття дозволило криміналізувати дії, які за попередньою редакцією статті не вважалися зґвалтуванням, але по суті були ним, адже однаково вчинялися проти волі потерпілої — через залякування, погрози тощо.

Крім того, ухвалені зміни криміналізували сексуальне насильство в шлюбі, що його суспільство часто ігнорувало через уявлення про так званий подружній обов’язок. Тобто тепер для сексуальних стосунків не важливо, перебувають особи в шлюбі чи ні, — добровільна згода обов’язкова в будь-якому випадку.

«Ухвалення конвенції на офіційному рівні зобов’язує Україну імплементувати її взагалі, а також звітувати про її виконання. Тож якщо говорити суто про культуру згоди, а не про всі зобов’язання, то на законодавчому рівні вже зроблено достатньо: ми криміналізувати секс без згоди і встановили за нього відповідальність, як цього вимагає Стамбульська конвенція», — наголосила Марта.

Наразі, за її словами, потрібно змінити методи й підходи до розслідування зґвалтувань, адже старі підходи, що їх застосовували ще до 2019 року, досі поширені. Скажімо, досі можна натрапити на заяви, у яких визначальні моменти — це наявність пошкоджень так званої дівочої пліви чи сліди опору. Однак при розслідуванні слід тримати у фокусі те, чи отримав підозрюваний або обвинувачений від потерпілої добровільну згоду на секс.

Читайте детальний аналіз українського законодавства з погляду культури згоди від Катерини Вітер.

Для постраждалих від сексуального насильства і всіх видів гендерної дискримінації працює лінія допомоги «ЮрФем: підтримка»: 068 145-55-90 або 0 800 30 55 90. На лінії юристки безоплатно і з дотриманням конфіденційности надають юридичний супровід для постраждалих, починаючи від консультування і закінчуючи представництвом інтересів у суді. Зокрема, адвокатки «ЮрФем» представляють в суді інтереси 14-річної дівчини із Закарпаття, яку зґвалтували троє підлітків.

Медіа

«Тема сексуального насильства — це історія про порушення закону і про те, як повинно працювати правосуддя»

Працівниці й працівники медіасфери впливають на рівень обізнаности суспільства про сексуальне й домашнє насильство, створюючи певний публічний тиск на уряд і законодавчі органи для ухвалення необхідних законів і політичних рішень у цій сфері. Їхня робота так само сприяє зміцненню культури згоди та формуванню безпечного середовища для всіх громадян і громадянок України.

Медіа шляхом коректного висвітлення чутливих питань і публікації якісних текстів про різні випадки насильства формують правильне сприйняття читач(к)ами таких ситуацій, руйнують гендерні стереотипи та викорінюють з інформаційного простору наратив про звинувачення постраждалих.

Проте в медіасередовищі питання висвітлення сексуального насильства досі викликає дискусії. У лютому 2023 року шеф-редакторка СтопКору Марина Тітова звернулася по коментар до засновниці платформи goodjob Дани Окоманюк, яка наважилася розповісти про зґвалтування, що його пережила багато років тому, будучи студенткою. Тітова попросила в потерпілої номер телефону ґвалтівника, щоб дізнатися його версію подій. Після того як Дана обурилася неетичністю і нечутливістю такого запиту журналістка написала статтю, у якій намагалася виправдати свої дії дотриманням стандартів журналістики.

Читайте більше про те, як медіа висвітлюють зґвалтування, у серії статей Ольги БілоусеНКО:

«Сусіди не казали про нього нічого поганого»: як українські медіа пишуть про ґвалтівників”

«Не сенсація, а злочин. Як писати про зґвалтування так, щоб нікому не нашкодити»

«Звинувачення й непрохані поради: як українські медіа пишуть про вцілілих від сексуального насильства».

Аналізом і поясненням того, як слід писати на теми, пов’язані із сексуальним насильством, займаються, зокрема, письменниця й правозахисниця Лариса Денисенко, членкиня Комісії з журналістської етики та голова громадської організації «Жінки в медіа» Ліза Кузьменко, головна редакторка Divoche.media Оксана Павленко.

А ще головна редакторка «Громадського радіо», радіоведуча Тетяна Трощинська. Вона зазначає: роль журналістики у формуванні культури згоди надзвичайно відчутна, особливо коли це питання починають висвітлювати не тільки нішеві, а й великі медіа з масовою аудиторією. За словами Тетяни, подекуди в телевізійних ранкових шоу вже є інтерес до висвітлення тем недискримінації, рівности, культури згоди.

«Іноді буває так, що аудиторія медіа не розуміє, про що взагалі йдеться в журналістському матеріалі. Тому виданню, телеканалу чи радіостанції, які мають свої редакційні принципи й цінності, важливо не відступати, навіть якщо вони отримають нерозуміння чи негативну реакцію від своїх читачів/-ок чи глядачів/-ок, мовляв, “такої проблеми не існує”, “це все надумано” і “так що, тепер розписку перед сексом брати?”. Треба й надалі пояснювати всі ці аспекти, а не збиватися зі шляху», — пояснила Тетяна.

Медіа і журналіст(к)ам, які тільки починають працювати над висвітленням питань, пов’язаних, наприклад, із сексуальним насильством, медіаекспертка радить не просто розповідати про такі випадки, а сприяти правосуддю й давати людям, які це пережили, простір для того, щоб справедливість щодо них було відновлено.

«Тема сексуального насильства — це історія про порушення закону і про те, як повинно працювати правосуддя. Та це ще й історія людини, яка пережила це і знайшла в собі ресурси відновитися й рухатися далі. Медіа не слід вдаватися в подробиці того, якою є постраждала особа — скільки їй років, яка в неї вага, колір волосся, одяг тощо», — наголосила радіоведуча.

Також журналіст(к)и повинні сприяти тому, щоб потерпілі не боялися звертатися до правоохоронних органів і розуміли, що їм теж треба працювати з адвокат(к)ами, тому що ті знають, як у цих обставинах добиватися правосуддя якомога менш травматичними способами.

Освіта

«Згода піти кудись чи випити щось не дорівнює згоді на секс»

Не менш впливовий важіль формування культури поваги, взаєморозуміння та згоди — неформальна освіта. Нині поширені й популярні лекції, семінари, воркшопи, на яких ідеться про права і обов’язки в стосунках, про важливість комунікації і розуміння бажань (чи небажань) партнера/-ки. В Україні таку неформальну освіту пропонують такі організації, як «Teenergizer», «Толерспейс», «Дівчата», «Вперше», лекторки і тьюторки Юлія Ярмоленко, Кріс Шапран, Маріанна Анощенко та інші.

Тренерка із сексуальної просвіти й координаторка ініціативи «Дівчата творять» Ольга Кукула нагадує, що культуру згоди важливо формувати з дитячого віку. Перше, що має запам’ятати дитина, — це те, що її тіло належить їй і без її дозволу ніхто не має права його торкатися. Дівчатка і хлопчики, які відвідують дитсадок чи перебувають у будь-яких інших дитячих колективах, повинні пам’ятати про «правило трусиків» та вміти казати фразу «Мені це неприємно». У підлітковому віці діти також повинні розуміти, що на кожен вид взаємодії потрібна згода, хай то обійми, поцілунки, дотики тощо.

«У нас досі панує не культура згоди, а культура зґвалтування. Це видно навіть по реакціях на гучні випадки сексуального насильства. Дівчатам часто закидають, що вони нібито самі винні, бо пішли до когось додому або перебували в стані алкогольного сп’яніння. Проте згода піти кудись чи випити щось не дорівнює згоді на секс. Це важливо проговорювати з молоддю», — наголосила Ольга.

Улітку цього року вона була тьюторкою на тренінгах із секспросвіти для дітей і студентів/-ок. Там розглядали й питання сексуального насильства (домагання в транспорті, харасмент, кетколінг) та культури згоди. Після таких зустрічей дехто з дівчат ділилися власними історіями про те, як вони стикалися з домаганнями або чули від дорослих про те, що у зґвалтуваннях винні самі постраждалі.

За словами Ольги, важко виміряти свій успіх під час роботи з такими темами, адже іноді тренер(к)и навіть не здогадуються, як сильно їхня діяльність впливає на інших людей, зокрема на молодь. Однак вона переконана: підліткам дуже потрібні такі лекції. А ще підтримка, бо багато з них уже мали певний негативний досвід, але бояться розповісти про це дорослим, щоб укотре не зіткнутися з обвинуваченням у «неправильній поведінці».

Курси, серіали, книги

Розвиток культури згоди вимагає активної участи суспільства, освіти, свідомости і підтримки з боку медіа, організацій та уряду. Ця культура допомагає створити справедливе й рівноправне суспільство, а також сформувати безпечний простір для жінок і дітей, які найчастіше зазнають домагань і різних видів насильства.

«Гендер в деталях» зібрав кілька корисних ресурсів, які допоможуть краще розібратися в темі культури згоди.

Безплатний онлайн-курс «Сексуальна освіта» на платформі Prometheus. Курс містить відповіді на найчастіші питання підлітків про секс та розвінчує популярні стереотипи про статеве життя.

Серіал «Сексуальне виховання» (Sex Education) від Netflix. У серіалі висвітлюються такі теми, як формування гендерної ідентичности, гіперсексуальність, мастурбація, підліткова сексуальність, вагітність, важливість контрацепції тощо.

Книжка «Про секс. То як, поговоримо?» Ханни Віттон. Книжка стала абсолютним світовим бестселером серед молоді. У ній ідеться про дражливі, але важливі теми — перші стосунки, незайманість і сексуальний досвід, негативні наслідки перегляду порно й секстингу, сприйняття власного тіла й сексуальности.

Ми вже не раз говорили про культуру згоди і культуру зґвалтування. У цій статті пропонуємо розбір законодавчого визначення різних типів сексуального насильства саме крізь призму відповідности культурі згоди. Та перш ніж перейдемо до безпосереднього аналізу українського законодавства, варто розмежувати культуру згоди і культуру зґвалтування.

Культура зґвалтування (англ. rape culture) — це соціокультурний контекст, де насильство, особливо щодо жінок, дітей та інших вразливих груп, уважається прийнятною або нормальною поведінкою. Охоплює виправдання або мінімізацію осуду насильства, ігнорування певних форм насильства, а також відсутність покарання для злочинців, що сприяє безкарності й поширенню насильства в суспільстві.

Між домаганням і зґвалтуванням немає якоїсь неосяжної прірви, якраз навпаки, толерування першого дуже тісно перетинається із заподіянням другого.

Культура згоди (англ. consent culture) — це соціокультурний контекст, у якому всі учасни_ки взаємодії вільно, ясно і згідно з власним бажанням виражають свою згоду на будь-які сексуальні чи інші інтимні взаємодії. Вона покликана змінити усвідомлення про взаємозв’язок, згоду і повагу в інтимних стосунках, сприяючи здоровим та безпечним сексуальним відносинам. У культурі згоди акцент робиться на взаємній повазі й урахуванні побажань кожної сторони.

Більше про культуру згоди і культуру зґвалтування можна прочитати в статті Євгенії Дишлевої.

Сексуальне насильство

Стаття 153 Кримінального кодексу України дає таке визначення:

Сексуальне насильство — вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням у тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи (тут і далі курсив авторки).

Водночас п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі — Закон) від 07.12.2017 містить таку дефініцію:

Сексуальне насильство — форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканости особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.

Слід підкреслити, що Конвенцією про захист цивільного населення під час війни передбачено, що жінки потребують особливого захисту від будь-якого зазіхання на їхню честь, зокрема захисту від зґвалтування, примушування до проституції чи будь-якої іншої форми посягання на їхню моральність ¹ . Отже, сексуальне насильство під час воєнних дій і збройного конфлікту — не просто кримінальний злочин, а порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини ².

Нижче детальніше поговоримо про форми сексуального насильства, проаналізуємо, чи відповідає законодавство України культурі згоди, та розберемо практику правоохоронних органів — у якому ключі вона відбувається і що варто змінити.

Форми сексуального насильства

Сексуальне рабство

На жаль, законодавчого визначення цієї форми насильства в Україні немає. В українському законодавстві за ці злочини передбачено кримінальну відповідальність за ст. 149 Кримінального кодексу України (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини).

Як бачимо, міжнародний і вітчизняний підхід відрізняються. Правоохоронні органи України просто не мають змоги правильно кваліфікувати злочин через прогалину в праві. Наприклад, досвід США передбачає, що коли доросла особа бере участь у комерційних сексуальних актах, таких як проституція, в результаті застосування сили, погрози силою, шахрайства, примусу або будь-якої комбінації таких засобів, така особа є жертвою торгівлі людьми. За таких обставин злочинці, задіяні у вербуванні, переховуванні, спокушуванні, транспортуванні, наданні, отриманні, заступництві, вимаганні або утриманні особи з цією метою, винні в секс-торгівлі дорослою особою.

Секс-торгівля також може відбуватися через особливу форму примусу, коли осіб змушують продовжувати займатися проституцією через використання незаконних «боргів», які нібито виникли через їх транспортування, вербування або навіть їх «продаж»: експлуататори наполягають, що потерпілі повинні погасити їх, перш ніж можуть бути вільними.

Навіть якщо доросла особа спочатку погоджується брати участь у проституції, це не має значення: якщо доросла особа після згоди надалі утримується у використанні через психологічні маніпуляції або фізичну силу, він чи вона є жертвою торгівлі людьми і повинні отримувати переваги, викладені в Палермському протоколі й національних законах, які застосовуються в конкретному випадку ³.

Примус до проституції

Стаття 303 Кримінального кодексу України визначає сутенерство як дії особи по забезпеченню заняття проституцією іншою особою.

Примусова вагітність, примусова стерилізація, примусові аборти

Стаття 303 Кримінального кодексу України визначає Примушування до вступу в статевий зв’язок як примушування особи без її добровільної згоди до здійснення акту сексуального характеру з іншою особою.

Своєю чергою, в абзаці 1 ч. 5 ст. 281 Цивільного кодексу України зазначено: «Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої фізичної особи».

Водночас ст. 39 Стамбульської конвенції «Примусовий аборт та примусова стерилізація» визначає їх так:

Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб було криміналізовано такі форми умисної поведінки:

a) проведення аборту жінці без її попередньої й інформованої згоди;

b) проведення хірургічного втручання, метою або наслідком якого є припинення здатности жінки до природної репродукції без її попередньої й інформованої згоди або розуміння процедури ⁴.

Провівши паралель між вітчизняним законодавством і Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, можемо побачити, що в українському законодавстві не лише «пропустили» кваліфікацію примусового аборту як злочину, а й не передбачили кримінальної відповідальности за дії, описані в пункті b статті 39 Стамбульської конвенції.

Станом на сьогодні правоохоронні органи можуть максимум притягнути до відповідальности особу за проведення хірургічного втручання, метою або наслідком якого є припинення здатности жінки до природної репродукції без її попередньої й інформованої згоди або розуміння процедури, за ст. 140 Кримінального кодексу України «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником». І то це можливо тільки при великому бажанні слідчого(ї) та достатній доказовій базі.

Калічення жіночих статевих органів

Це часткове або повне хірургічне видалення зовнішніх жіночих геніталій чи інше їх навмисне пошкодження або зміна, що вчиняється з немедичних причин: з культурною, релігійною або іншою метою (за визначенням ВООЗ, UNICEF та UNFPA).

Калічення жіночих геніталій — форма насильства над жінками, зафіксована в ст. 38 Стамбульської конвенції.

«Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб було криміналізовано такі форми умисної поведінки:

а) видалення, інфібуляція або здійснення будь-якого іншого каліцтва в цілому або частково великих статевих губ, малих статевих губ або клітора;

b) примушування жінки до того, щоб вона зазнала актів, перелічених у підпункті “а”, або схилення її до цього;

с) підбурювання, примушування дівчини до того, щоб вона зазнала актів, перелічених у підпункті “а”, або схилення її до цього» ⁴.

Тут знову спостерігаємо прогалину в праві: у Кримінальному кодексі України немає відповідної кваліфікації злочину, тому правоохоронні органи України не мають змоги правильно кваліфікувати злочин.

Сексуальні домагання

В українському законодавстві термін «сексуальні домагання» запроваджено з ухваленням Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» 2005 року. Звучить він так: «Сексуальні домагання — дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування» ⁵. Це вузька й неоднозначна дефініція, яку не можна поширити на «горизонтальні відносини» (колеги, друзі, знайомі тощо).

Читайте більше про сексуальні домагання у статті Катерини Вітер.

Кримінальна відповідальність за сексуальні домагання можлива лише тоді, коли є примушування до вступу в статевий зв’язок, що підпадає під ст. 154 Кримінального кодексу України.

У законодавчому означенні сексуальні домагання — ширше поняття, ніж примушування до вступу в статевий зв’язок: перше поняття охоплює друге. Тобто примушування до вступу в статевий зв’язок завжди буде сексуальним домаганням, але не кожне сексуальне домагання виражається лише в примушуванні до вступу в статевий зв’язок. З цього випливає, що кримінальна відповідальність охоплює не всі випадки домагань, а лише їх частину.

Сексуальні домагання можуть також кваліфікуватися за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення як здійснення насильства за ознакою статі, що передбачає покарання у вигляді штрафу від 170 до 340 грн або громадських робіт на термін від 30 до 40 годин, або адміністративного арешту на термін до 10 діб. Якщо такі дії повторяться протягом року, розмір покарання подвоїться ⁶.

Наразі у Єдиному державному реєстрі судових рішень України майже немає вироків за сексуальні домагання через нечіткість законодавчих формулювань і процедур та складності в доказуванні злочину.,

Для порівняння, у Кримінальному кодексі Канади сказано, що якщо ви торкаєтеся іншої людини без її згоди і контакт має сексуальний характер або посягає на статеву недоторканість, вас можуть звинуватити в сексуальному насильстві за ст. 271. Злочином вважаються небажане обмацування, поцілунки, обмацування одягу, статевий акт за згодою з кимось, хто занадто молодий, щоб дати згоду, сексуальні дії з кимось, хто спить або непритомний, а також сексуальні дії з особою, яка цього не бажає ⁷.

Зґвалтування

Стаття 152 Кримінального кодексу України визначає зґвалтування як учинення дій сексуального характеру, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням у тіло іншої особи з використанням геніталій або будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи.

11 січня 2019 року набрали чинности зміни до Кримінального кодексу України. Одна з новацій згаданого вище закону — нове юридичне означення поняття «зґвалтування». Змінено концептуальний підхід до означення цього терміна. Раніше в національній теорії і практиці кримінального права насильство як ознака сексуальних злочинів нерідко тлумачилося через категорію «опору», тобто для кваліфікації злочину необхідно було довести застосування фізичного насильства, погрози його застосування або використання безпорадного стану потерпілої особи. Тепер же для кваліфікації діяння як зґвалтування досить відсутности добровільної згоди потерпілої особи ⁸.

Відповідно до цих змін, зґвалтуванням уважається не лише гетеросексуальний статевий акт, а й інші різновиди проникнення в отвори тіла людини, біологічно для цього не призначені. Відтак нова редакція суттєво розширила об’єктивний бік правопорушення ⁹.

Більше про нове означення зґвалтування читайте в статті Катерини Вітер.

З огляду на ухвалені зміни відсутність фізичного опору чи будь-яких фізичних ушкоджень тепер не означає, що статевий акт відбувся за взаємної добровільної згоди. Тобто де-юре вбачаємо на прикладі цих змін тенденцію культуру згоди. На жаль, на практиці досі маємо протилежне.

Передусім при застосуванні ст. 152 ККУ на практиці виникають проблеми в доведенні відсутности добровільної згоди на ті чи ті дії сексуального характеру. Досі при розслідуванні зґвалтування все зводиться до необхідности довести, що потерпіла чинила фізичний опір, зазнала тілесних ушкоджень тощо ¹⁰.

Якщо потерпіла особи звернулася в правоохоронні органи в перші години чи бодай протягом доби після зґвалтування і було проведено судово-медичну експертизу, це досі вважається єдиним доказом, крім слів потерпілої. У правоохоронній системі України зґвалтування досі відносять до латентних злочинів, не кажучи вже про інші форми сексуального насильства, що їх правоохоронці не сприймають як «серйозні злочини». Мало того, якщо потерпіла особа «несвоєчасно» звернулася в поліцію і без наявности фото- чи відеодоказів, добитися того, щоб слідчий(-а) передали справу в суд, майже неможливо.

Якщо порівнювати з іншими державами, то культура згоди діє щонайменше в десяти країнах Європи, зокрема в Бельгії, Швеції, Німеччині, Великій Британії та ін.

Ось, наприклад, кваліфікації зґвалтування в законодавстві Великобританії:

«Особа (А) вчиняє злочин, якщо:

(а) він навмисно проникає в піхву, анальний отвір або рот іншої людини (B) своїм пенісом,

(b) B не погоджується на проникнення, і

(c) А неправильно вважає, що B погоджується.

(2) Чи є переконання обґрунтованим, слід визначити, беручи до уваги всі обставини, зокрема і будь-які кроки особи А, яких було вжито, щоб з’ясувати, чи особа В погоджується».

(4) Особа, винна у вчиненні злочину, передбаченого цією статтею, підлягає довічному позбавленню волі в разі визнання її винною за обвинуваченням ¹¹.

У 2009 році Закон про статеві злочини ухвалила Шотландія. У цьому законі поняття «зґвалтування» прописано ширше:

Якщо особа (А) з пенісом

(a) без згоди іншої особи (B) і

(b) без будь-яких обґрунтованих переконань, що B погоджується,

проникає будь-якою мірою, або з наміром це зробити, або з необережности щодо того, чи має місце проникнення в піхву, анус або рот B, тоді A вчиняє злочин, відомий як злочин зґвалтування.

(2) Для цілей цього розділу пенетрація є актом, що триває від входу до вилучення пеніса; але цей підпункт підпадає під підпункт (3).

(3) У випадку, коли спершу дано згоду на проникнення, але в певний момент часу згоду було відкликано, підпункт (2) слід тлумачити так, ніби посилання в ньому на дію, що триває від проникнення, є посиланням на дію, що триває з того моменту часу.

(4) У цьому Законі

• «пеніс» включає хірургічно сконструйований пеніс, якщо він утворює частину А, створений під час хірургічного лікування, і

• «вагіна» включає

(а) вульву і

(b) вагіну, сконструйовану хірургічним шляхом (разом із будь-якою сконструйованою хірургічним шляхом вульвою), якщо вона є частиною В, створеною в процесі такого лікування ¹².

Світові зразки законодавчих визначень та практики

Крім наведених прогалин у кваліфікації окремих форм сексуального насильства як злочинів, при удосконаленні законодавства варто звернути увагу на необхідність детально визначити поняття «добровільна згода».

Ось як, наприклад, це зробила Шотландія.

Згода: обсяг і відкликання

(1) Цей розділ застосовується до розділів з 1 по 9.

(2) Згода на поведінку сама по собі не означає згоди на будь-яку іншу поведінку.

(3) Згоду на поведінку може бути відкликано в будь-який час до або, у разі тривалої поведінки, під час такої поведінки.

(4) Якщо поведінка має місце або продовжує мати місце після того, як згоду було відкликано, вона має місце або продовжує мати місце без згоди ¹³.

Ба більше, Шотландія пішла далі і в окремій статті прописала про згоду в окремих фізичних станах, таких як сон і непритомність.

Згода: дієздатність уві сні або без свідомости

(1) Цей розділ застосовується до розділів з 1 по 9.

(2) Людина не здатна, перебуваючи уві сні чи без свідомости, дати згоду на будь-яку поведінку ¹³.

Згода відіграє важливу роль в обвинуваченні в сексуальному насильстві. Наприклад, підпункт 273.1(2) Кримінального кодексу Канади стверджує, що згоду не отримано, якщо вона надійшла від когось іншого, а не від скаржника, якщо ви зловживаєте довірою або якщо інша особа вказує, що вона не погоджується з вашими сексуальними заграваннями. Своєю чергою, у підпункті 273.3 зазначено, що «ніщо в пункті (2) не повинно тлумачитися як обмеження обставин, за яких згоду не отримано» ¹⁴. У такий спосіб законодавство Канади прямим текстом прописало «культуру згоди» й унеможливило зловживання питанням згоди в злочинах, пов’язаних із сексуальним насильством.

Згідно з рішенням Верховного суду Канади R. v. Ewanchuk, 1999 CanLII 711 (SCC), [1999] 1 SCR 330, непряма згода, наприклад мовчання або бездіяльність передбачуваної жертви, не є захистом від обвинувачень у сексуальному насильстві ¹⁵.

Ще цікавий досвід Канади — тест на предмет сексуального насильства. Рішенням Верховного суду Канади 1987 року (SCC) R. v. Chase, 1987 CanLII 23 (SCC), [1987] 2 SCR 293 було встановлено тест на предмет сексуального насильства. Це було зроблено після того, як чоловік у Нью-Брансвіку зайшов до сусіда додому без запрошення і обмацав 15-річну дівчину. Його звинуватили в сексуальному насильстві й визнали винним у судовому засіданні, однак в апеляції це засудження зменшили до «звичайного нападу», перш ніж Верховний суд Канади поновив судимість ¹⁶.

У своїй аргументації суд установив тест, який використовують, щоб визначити, чи відбулося сексуальне насильство. Елементи тесту: частина тіла, до якої торкнулися, характер контакту, обставини події, чи застосовувалася сила або примус.

У багатьох країнах обвинувачення в сексуальному насильстві може зруйнувати кар’єру й розбити сім’ї, навіть якщо особу визнають невинною. Засудження може завершитися тривалим тюремним ув’язненням, а особу буде внесено в базу даних злочинців сексуального характеру. Для ефективного подолання культури зґвалтування і звинувачення постраждалих цей підхід доцільно впровадити і в Україні.

З аналізу випливає, що у вітчизняному законодавстві переважно наявна культура згоди, адже Україна зробила суттєві кроки в імплементації міжнародних стандартів у цій сфері. Проте у нас досі існують чималі прогалини в законодавстві, такі як відсутність криміналізації сексуального рабства чи примусової вагітности.

Правоохоронна система, своєю чергою, не завжди може чи не завжди хоче належним чином притягувати кривдника до відповідальности через відсутність чітких механізмів, а також через досі популярну культуру зґвалтування.

---

1. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#top [↩]
2. https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php Дії_осіб,_які_постраждали_від_сексуального_насильства_під_час_війни [↩]
3. https://www.state.gov/what-is-modern-slavery/ [↩]
4. https://rm.coe.int/1680462546 [↩] [↩]
5. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15#Text [↩]
6. https://www.rbc.ua/rus/styler/zhertvi-movchat-yurist-poyasniv-k-diyati-1695293224.html [↩]
7. https://www.criminalcodehelp.ca/offences/sexual-offences/sexual-assault/#block-478 [↩]
8. https://genderindetail.org.ua/spetsialni-rubriki/legal-advice/nove-oznachennya-zgvaltuvannia.html [↩]
9. https://genderindetail.org.ua/season-topic/dosvidy-viyny/rezonansni-zhvaltuvannya.html [↩]
10. https://www.unodc.org/documents/justice-and-prison-reform/UKR_Full_Resource_book_trainers_effective_prosecution_responses_violence_against_women_and_girls.pdf [↩]
11. https://www.legislation.gov.uk/ukpga/2003/42/part/1/crossheading/rape [↩]
12. https://www.legislation.gov.uk/asp/2009/9/section/1 [↩]
13. https://www.legislation.gov.uk/asp/2009/9/section/14 [↩] [↩]
14. https://laws-lois.justice.gc.ca/eng/acts/c-46/section-273.1.html [↩]
15. https://www.canlii.org/en/ca/scc/doc/1999/1999canlii711/1999canlii711.html [↩]
16. https://www.canlii.org/en/ca/scc/doc/1987/1987canlii23/1987canlii23.html [↩]

Суспільний резонанс навколо випадків сексуального насильства щоразу породжує одне й те саме запитання: чому навіть після очевидних злочинів частина людей продовжує шукати провину в постраждалих, а не в кривдниках?

Яскравим прикладом стали вечірки блогерів, які набули широкого розголосу у 2023 році. Тоді хлопці знущалися з непритомних від алкоголю дівчат і транслювали свої дії в прямому ефірі. Поки одна частина суспільства вимагала справедливого покарання винних, інша перекладала відповідальність на постраждалих: мовляв, вони самі погодилися прийти на вечірку, а тому мали передбачити можливе насильство.

У соцмережах виникло два табори. Перші були переконані, що кривдити жінок неприпустимо, що хлопців треба суворо покарати, їм немає виправдання. Проте знайшлися й ті, хто стверджували: дівчата самі винні в тому, що з ними сталося. Якщо вони добровільно прийшли на вечірку, то мали б передбачити насильство, яке може бути вчинено щодо них, а от, мовляв, із «хорошими» дівчатами такого не трапилося б.

Чому досі в суспільстві знаходяться ті, хто звинувачують жертв сексуального насильства в тому, що їх скривдили, і поблажливо ставляться до кривдників? Тому що в Україні поширений соціокультурний феномен, який має назву «культура зґвалтування».

Культура зґвалтування

Культура зґвалтування (англ. rape culture) — це соціокультурний контекст, у якому насильство, особливо щодо жінок, дітей та інших вразливих груп, уважається прийнятною або нормальною поведінкою. Охоплює виправдання або мінімізацію осуду насильства, а також відсутність покарання для злочинців, що сприяє безкарності й поширенню насильства в суспільстві.

Про піраміду культури зґвалтування

Існує так звана піраміда сексуального насильства — концептуальна модель, яка ілюструє різні форми сексуального насильства і показує їхній рівень «серйозности». На вершині піраміди розташовано «важчі» форми насильства, такі як зґвалтування й сексуальне рабство, на нижніх рівнях — «легші», такі як домагання, жарти про зґвалтування та об’єктивація жінок.

«Важчі» й «легші» злочини не дуже доречна градація сексуального насильства. Цей поділ засвідчує, що до «серйозних» злочинів більше уваги, за них є кримінальна відповідальність, натомість «несерйозні», «легкі» види насильства можуть узагалі не вважатися насильством і виправдовуватися як «жарти», «флірт», «увага й компліменти». Ця модель допомагає зрозуміти різницю між відкритою агресією та підступнішими, прихованими формами сексуального насильства, а водночас побачити прямий зв’язок між ними.

Саме ці «найменш серйозні» прояви становлять базис насильства як культурної норми повсякдення, сприяють поширеності «важкого» сексуального насильства, тому їх слід позначити як форми насильства і засудити. Толерування найменшого зла згодом перетворюється на толерування щонайжорстокіших злочинів.

Типові прояви культури зґвалтування:

1. Звинувачення постраждалої в бездіяльності або діях, які начебто «спровокували» насильство
2. Шельмування: засудження постраждалої за вигляд, поведінку або сексуальність, що їх пробують пов’язати з учиненим проти неї насильством
3. Об’єктивація: погляд на жінок як на об’єкт задоволення чи контролю, а не як на людей зі своїми правами, бажаннями, суб’єктністю (зокрема в мистецтві, масовій культурі)
4. Міфи про зґвалтування: поширення неправдивих переконань про зґвалтування, які можуть містити ідеї, нібито зґвалтування стосується лише певних сценаріїв поведінки чи типів людей
5. Нормалізація сексуального насильства: сприйняття певних форм насильства, особливо в інтимних стосунках, як нормального або несуттєвого проступку
6. Відмова визнавати зґвалтування: ідея, що зґвалтування може бути недостатньо серйозною чи вигаданою проблемою, або намагання виправдати злочин, відкинути свідчення постраждалої
7. Гендерна дискримінація: відмова визнавати зґвалтування на підставі статі або інших соціокультурних чинників, що може призводити до безкарности злочинців
8. Мовне насильство: використання мови чи жартів, які баналізують зґвалтування, зміцнюючи тим самим нормалізацію насильства
9. Послаблення відповідальности злочинців: звільнення злочинців від відповідальности через виправдання їхніх дій на основі стереотипів чи загальноприйнятих поглядів у суспільстві

Це не вичерпний список проявів культури зґвалтування.

Патріархат і культура зґвалтування

Слід окремо зупинитися на пункті про гендерну дискримінацію. У більшості країн, в Україні теж, досі патріархальний суспільний устрій: це коли чоловіки домінують у таких сферах, як влада, ресурси, мають кращий доступ до них і, відповідно, більше можливостей. У такому суспільстві зазвичай сильні гендерні стереотипи, зокрема бачення маскулінности як такої, що проявляється через звершення, перемоги і жорстокість (токсична маскулінність), а ідеалізованої фемінности — як турботливої, покірної, слабкої, такої, що потребує захисту і опіки з боку чоловіка.

Культура зґвалтування — прямий наслідок патріархальної системи суспільних відносин. У такому контексті сексуальна сфера теж бачиться як місце підкорення і домінування, а не як рівноправна взаємодія заради взаємної насолоди. Лексика, якою описують секс, відбиває насилля («він її трахнув») і домінування / володіння (давати і брати секс) та підводить до думки, що жінки повинні задовольняти бажання і «потреби» чоловіків, утративши власну автономію.

Така система відносин породжує взаємозаперечні вимоги до жінок. Від жінок вимагають бути привабливими і демонструвати свою сексуальність, водночас їх же звинувачують за «провокативну» поведінку й вигляд. Чоловіча сексуальність презентується як «неконтрольована», «інстинкти», що їх чоловік не може приборкати, тимчасом на жінок покладається відповідальність за контроль поведінки чоловіків і уникнення насильства.

Наприклад, Ярина Холод відзначає, що саме за такою логікою побудовано розділи про «віктимну / провокативну» поведінку в підручнику для 8 класу, де дівчаток учать уникати зґвалтування, натомість поведінку хлопчиків узагалі не обговорюють.

У патріархальній культурі на чоловіків також покладено обов’язок захищати жінок від інших чоловіків, а для жінки, яка не має статусу «власности» конкретного чоловіка, зростає загроза різних типів насильства.

Читайте про це есе Емми Антонюк «Ще один спосіб сказати “ні”, коли “ні значить ні” не розуміють».

Ще один негативний ефект патріархату — гомофобія і тиск за будь-які відмінності: виявлення чоловіками рис, що сприймаються як жіночі, може спричинити агресивну реакцію, бо це порушує усталені стереотипи домінування.

Культура зґвалтування дозволяє використовувати образливу мову і секс для встановлення влади і стала частиною чоловічих взаємин у тюрмах. Суспільні упередження перешкоджають реформі пенітенціарної системи, адже загроза зґвалтування в тюрмі сприймається як засіб залякування потенційних злочинців, і ця загроза працює лише тоді, коли чоловіків справді ґвалтують.

Нормалізацію сексуального насильства також напряму пов’язано з воєнізованою загарбницькою культурою, у якій ідеал чоловіка домінує над усім у зоні його влади — жінками, дітьми, іншими чоловіками і навіть країнами. Імідж президента росії Володимира Путіна багато в чому базується на такій токсичній маскулінності.

Зґвалтування використовується як знаряддя війни, інструмент геноциду і засіб тиску, це один із найпоширеніших воєнних злочинів.

Читайте більше в статті Яни Радченко «Резонансні зґвалтування: чи суспільне обурення веде до системних змін?».

Чому культура зґвалтування існувала протягом історії людства і коли зародився рух проти зґвалтувань

Піраміда зґвалтування показує, як працює нормалізація насильства. У культурі ми знайдемо тисячі прикладів: від образу Джеймса Бонда у 1960-х, який ігнорував жіноче «ні», і до легенд та казок, створених ще до нашої ери. У міфології більшости народів боги й герої використовують сексуальне насильство щодо жінок як покарання.

Як пише індійська феміністка Пуджа Приямвада: «Сам головний давньогрецький бог Зевс — частина багатьох історій про зґвалтування: вважається, що він “сексуально зґвалтував” кількох жінок — Антіопу, Європу, Геру, Леду й інших. Медузу зґвалтував Посейдон, і її ж було покарано за зґвалтування в храмі Афіни» ¹.

Згадаймо тренд у ТікТоку 2021 року: жінки розповідали, що пережили сексуальне насильство і показували тату із зображенням Медузи Горгони. Це пов’язано з феміністичним переосмисленням міфу про неї як про жертву насильства. Медуза постраждала від сексуального насильства Посейдона, який хотів помститися Афіні. Богиня мудрости покарала жінку за сексуальний контакт без її згоди, адже Медуза, служниця у її храмі, мала зберігати незайманість. Афіна перетворила волосся Медузи на змій і наклала прокляття, згідно з яким кожен чоловік від погляду на неї ставав каменем ².

В історії людства зґвалтування часто не вважалося злочином — жінок розглядали як майно і вони не мали прав. У різних культурах компенсацію за зґвалтування дочки (переважно матеріальну) віддавали батьку, бо начебто зіпсували його майно. Зґвалтованих заміжніх жінок могли покарати за перелюб, а зґвалтування в шлюбі вважалося неможливим, адже секс був «подружнім обов’язком».

Масовий рух проти зґвалтування зародився в 1970-х роках, коли жінки почали публічно говорити про зґвалтування і його страшні наслідки. Вважається, що термін «культура зґвалтування» походить від фрази «культура, яка підтримує насильство» з книжки Сьюзен Браунміллер «Проти нашої волі: чоловіки, жінки і насильство» (1975). У 1971 році в Нью-Йорку проти зґвалтування виступили радикальні феміністки, позначивши початок публічного обговорення цієї проблеми. Вони наголошували, що зґвалтування віддзеркалює сексизм у суспільстві, де владу нерівномірно розподілено між різними групами.

Серед ключових подій — зґвалтування Джоан Літтл 1974 року, яке спричинило національний протест на чолі з Анджелою Девіс. Цей випадок підкреслив зв’язок між расизмом і сексизмом, що діяли проти жінок, які зазнали зґвалтування. Рух проти зґвалтування акцентував увагу на взаємодії між расизмом, класовими упередженнями й сексизмом та намагався змінити ставлення суспільства до постраждалих, підтримуючи їхні права і судову справедливість.

Культура згоди

З кінця ХХ століття в різних суспільствах на противагу культурі зґвалтування розвивається культура згоди. Не можна приписати її винайдення конкретним особам чи організаціям, це просто сучасніший підхід до статевих стосунків. Ідеї культури згоди підтримують громадські організації, освітні інституції й активіст(к)и, які працюють над усвідомленням і навчанням суспільства про засади згоди та запобігання сексуальному насильству.

Культура згоди — це соціальний і культурний контекст, у якому всі учасники взаємодії вільно, ясно і згідно з власним бажанням виражають свою згоду на будь-які сексуальні чи інші інтимні взаємодії. Вона покликана змінити усвідомлення про взаємозв’язок, згоду і повагу в інтимних стосунках, сприяючи здоровим та безпечним сексуальним відносинам. У культурі згоди акцент робиться на взаємній повазі й урахуванні побажань кожної сторони.

На глобальному рівні рупором культури згоди став рух Me Too, який виник у США 2006 року. Його ініціювала активістка Тарана Бурке, котра вжила вислів «me too» на позначення розповіді однієї постраждалої жінки на зустрічі з дітьми, які зіткнулися із сексуальним насильством і домаганнями. У 2017 році акторка Ейша Енслер та інші публічні особи закликали жінок усього світу ділитися своїм досвідом у соціальних мережах, додаючи хештег #MeToo. Цей рух став важливим механізмом підтримки тих, хто мали справу із сексуальним насильством, і сприяв підвищенню усвідомлення проблеми в усьому світі.

Принципи культури згоди:

1. Ясна й активна згода має бути чітко й активно виражена словами або заздалегідь узгодженими сигналами, які вказують на готовність до сексуальних дій.

2. Узгодженість невербальних сигналів: якщо ви використовуєте невербальні засоби комунікації, вони мають бути передбачені і зрозумілі обом сторонам, щоб уникнути непорозумінь.

3. Згода на кожному етапі: згода не є сталим станом, її може бути відкликано на будь-якому етапі сексуальної взаємодії. Завжди запитуйте і стежте за взаємним комфортом.

4. Важливо розуміти власні межі та поважати межі партнера чи партнерки. Говорити відверто про свої бажання і давати партнеру/ці можливість говорити про свої.

5. Згоду не може надавати особа, яка перебуває під впливом алкоголю, наркотиків чи інших токсичних речовин. Людина, яка не досягла віку згоди, не може дати згоду на секс дорослій особі.

6. Попередній сексуальний досвід, одяг і статус людини не є згодою. Попередні стосунки, одяг або шлюбний статус не служать доказом згоди на сексуальні дії. Згода має бути виражена явно і свідомо на кожному етапі взаємодії.

7. Культура згоди не руйнує романтику в стосунках. Самé усвідомлення згоди і бажань партнера/ки — це шлях до спільного задоволення.

8. Принцип активної згоди охоплює всі вираження сексуальної орієнтації й гендерної ідентичности. Важливо розуміти, що секс не обмежується пенетрацією чи якоюсь іншою статевою взаємодією.

Якщо чітко і ясно висловленої згоди немає — її немає.

Це особливо важливо підкреслити:

• «ні» означає «ні»;
• «так» означає «так»;
• відсутність «так» означає «ні»;
• відсутність «ні» теж означає «ні».

Існують ситуації, коли партнер/ка може боятися, соромитися, відчувати тиск і промовчати, особливо коли йдеться про стосунки з дисбалансом влади (наприклад, керівник—підлегла).

Суспільство з утвердженням культури сексуальної згоди стане освіченим у питаннях сексуальности й поважатиме права та гідність кожної особи. У ньому буде нульова толерантність до будь-якої форми сексуального насильства і всіляка підтримка постраждалих.

У країні, де пануватиме культура згоди, громадян_ки зможуть розраховувати на те, що державні й правоохоронні органи завжди реагуватимуть на будь-які прояви сексуального насильства, а постраждалі від сексуального насильства матимуть довіру, захист і підтримку замість звинувачень. Ґвалтівників буде покарано законом, і вони зазнають репутаційних збитків.

У чому різниця між культурою згоди і культурою зґвалтування. Приклади 

На міжнародному рівні спостерігається різна динаміка розвитку культури згоди. Цьогоріч у публічному просторі величезного розголосу набрали позитивні кейси боротьби з культурою насильства. Наприклад, в Іспанії голову федерації футболу відсторонили за поцілунок без згоди з футболісткою; у Нідерландах чоловіка засудили за те, що він без згоди партнерки зняв презерватив під час сексу.

Проте впровадження культури згоди на всіх рівнях соціального життя — досі важке завдання для більшости країн. Дослідження юристки Олени Зайцевої показує, що в багатьох країнах, навіть попри наявні закони, багато жінок і дітей залишаються без захисту через упередженість правоохоронних органів і судових систем. Наприклад, у Південно-Африканській Республіці існують суворі закони щодо зґвалтування, але проблема полягає в їх неправильному застосуванні через упередженість правоохоронних органів. Норвегія і Швеція, незважаючи на ліберальні закони, стикаються з проблемами в засудженні злочинців через широке означення зґвалтування і недовіру до правоохоронних органів.

Ці приклади підтверджують, що суворих законів замало без передбачуваности судових вироків, неупереджености правоохоронців та довіри постраждалих до правосуддя. Ефективна боротьба із сексуальним насильством вимагає системного підходу, який охоплює якісне законодавство, якісну роботу правоохоронних органів та довіру суспільства до судової системи. Це вкотре доводить, що ефективний захист постраждалих від сексуального насильства та встановлення адекватних покарань для ґвалтівників неможливі без комплексної діяльности, спрямованої на боротьбу з культурою насильства.

Україна 

11 січня 2019 року в Україні набрали чинности зміни до Кримінального кодексу, які визнають секс без згоди як зґвалтування. Ці зміни забезпечили відповідність закону Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та про боротьбу з цими явищами (Стамбульській конвенції). Відтоді означення зґвалтування містить будь-які насильницькі дії сексуального характеру без добровільної згоди, враховуючи й інші принизливі дії.

Читайте статтю Катерини Вітер «Що таке сексуальні домагання?»

У соцмережах тоді багато жартували, мовляв, цей закон запроваджує обов’язкові розписки на секс, «буцімто» феміністки хочуть заборонити флірт, а таке законодавство призведе до наклепів.

Проте феміністично налаштовані громадян_ки завважили, що такі закиди звучать абсурдно в той час, коли в нашій країна важко добитися законного покарання для ґвалтівників. До ухвалення змін до Кримінального кодексу притягнути до відповідальности за сексуальне насильство можна було, тільки якщо до жертви застосовували погрози, силу або зловживали її безпорадним станом. До того ж 2019 року Канал 24 повідомив, що за даними Українського інституту соціальних досліджень, лише 56 % опитаних жінок і 50 % чоловіків вважали зґвалтування насильством над особистістю. Тобто майже половина населення фактично не вважала зґвалтуванням злочином.

Важливим кроком до утвердження культури згоди в Україні стала ратифікація 20 червня 2022 року Стамбульської конвенції. Її мета — знищити гендерні стереотипи, які призводять до насильства над жінками й домашнього насильства. Конвенція встановлює кримінальну відповідальність за насильство щодо жінок та забезпечує за нього покарання.

Конвенція використовує термін «гендер» для того, щоб оприявнити насильство, спрямоване на жінок через їхню стать або гендерну ідентичність. Ідеться не тільки про фізичне насильство, а й про економічне, психологічне та сексуальне насильство, яке може спостерігатися в сімейному оточенні, на роботі чи в інших сферах життя.

Окремі консервативні політики критикували конвенцію за вживання в ній терміна «гендер»; їх непокоїть можлива легалізація одностатевих шлюбів і розширення так званої гендерної ідеології в суспільстві. Це відверті вигадки, які не відповідають суті й тексту документа. Проте важливо розуміти, що мета конвенції не регулювати сімейні відносини, — це документ, який фактично захищає всіх жертв насильства незалежно від їхньої статі, гендерної ідентичности й інших характеристик.

Хоча в Україні досі є прихильники патріархального суспільства і культури зґвалтування, на противагу їм стрімко зростає запит на феміністичний порядок денний, у соцмережах поступово вибудовується інститут репутації, діє скасування за підтримку наративів сексуального насильства.

Українське суспільство обурюється не тільки резонансними зґвалтуваннями, а й фактами просування ідей культури насильства, хоча офіційні органи, на жаль, не завжди підтримують громадську думку. Наприклад, українці й українки досі вимагають вилучити зі шкільної програми підручник «Основи здоров’я», де сказано, що «надто коротка спідниця, відкрите декольте, яскравий макіяж можуть створити про вас хибне враження і спровокувати ґвалтівника», та запровадити уроки статевої освіти для школяр_ів, однак ці зміни надто повільно просуваються.

Ще один приклад, як інтернет-користувач_і протистояли державним установам, коли ті заплющують очі на культуру насильства, — масове обурення тим фактом, що над розробкою Кримінального кодексу України працює Микола Хавронюк, юрист, котрий виступає за скасування умовних термінів для ґвалтівників і наголошує: «Має враховуватися певна провокативна поведінка потерпілої, яка спочатку каже, що ніби хоче, а потім передумала!»

Висловлювання Хавронюка містять обвинувачення постраждалих і суперечать принципу активної згоди, згідно з яким людина має право передумати займатися сексом у будь-який момент. Небайдужі громадян(к)и створили вже другу петицію з проханням відсторонити правознавця від розробки Кримінального кодексу (на сайті Кабміну таємничим чином зникла можливість підписати першу петицію за добу до закінчення терміну її підписання, коли залишилося зібрати останні кілька тисяч голосів).

Одне із засадничих завдань руху за права жінок в Україні — створити умови, за яких державні інституції і правоохоронні органи підтримуватимуть і поширюватимуть культуру згоди та протидіятимуть культурі зґвалтування разом із свідомими громадян(к)ами. Це закладе основи безпеки і сприятливого тла для розвитку потенціалу кожного й кожної.

---

1. Tracing The Origins Of Rape Culture In Mythology. Pooja Priyamvada // https://feminisminindia.com/2017/10/06/origins-rape-culture-mythology/?amp [↩]
2. Постраждала ніколи не винна. Як тату Медузи стало символом постраждалих від насильства? Анастасія Микитенко // https://www.wonderzine.me/wonderzine/life/life/12605-postrazhdala-nikoli-ne-vinna-yak-tatu-meduzi-stalo-simvolom-postrazhdalih-vid-nasilstva [↩]

Щоб придбати книгу, завітайте на сайт видавництва «Віхола».

Звичайно, можна, якщо дівчина морально готова спробувати тампони і добре вивчила інструкцію та правила безпеки. Проте досі існує хибна думка, що при використанні тампонів можна порвати гімен (на нього ще кажуть дівоча пліва), і тоді дівчина втратить свою цінність і її ніхто не візьме заміж. Звучить, наче якась дичина із середньовіччя, еге ж? Так і є. По-перше, цінність людини не визначається наявністю чи відсутністю якогось органа. По-друге, дівчина, може, й сама не планує виходити заміж, і має на це повне право. По-третє, треба триматися подалі від людей, які вважають, що гімен— то надважливо. 

Розберімося, що таке ота дівоча пліва, чи гімен. 

1. Це не плівка, а складка слизової, що обрамляє вхід до піхви, як корона. Саме тому у Швеції її називають «вагінальна корона». Вона не перекриває отвір повністю (це трапляється в дуже рідкісних випадках і потребує хірургічного втручання), тож ніяк не заважає користуватися тампонами. 

2. Деякі дівчатка народжуються без гімену. А в деяких жінок ця складка слизової настільки еластична, що може зберігатися протягом усього життя— навіть після вагінальних пологів. Саме тому гінеколог на огляді не може знати, був у дівчини секс чи ні, користується вона тампонами чи віддає перевагу прокладкам. Усе, що може бачити лікар,— є ота дівоча пліва чи ні. 

3. Раніше помилково вважалося, що за першого проникнення пеніса в піхву гімен рветься і йде кров. Зараз ми знаємо, що крові може взагалі не бути, і це нормально. А у Швеції підлітків у школі вчать, що наявність хоча б кількох крапель крові під час першого сексу— то вже привід звернутися до лікаря, щоб виключити травмування й інфікування. 

4. Тампони найчастіше ніяк не впливають на гімен, чи вагінальну корону, бо вони надто маленькі, та й ця складка слизової досить еластична. 

До речі, у деяких народів досі існує жахлива традиція: після першої шлюбної ночі наречена має продемонструвати родичам простирадло з плямами крові. І якщо червоного там не буде, то дівчину можуть побити чи вигнати з дому. А уяви, якщо вона народилася без гімену! Або її вагінальна корона дуже еластична! На жаль, багато дівчат постраждали через поширення таких забобонів і відсутності грамотної інформації про тіло.

Інституційне забезпечення рівних можливостей реалізації прав і свобод людини для представників і представниць усіх соціальних груп населення — базова цінність будь-якої демократичної держави. Це передбачено засадничим принципом недискримінації, на якому ґрунтується законодавство України.

Цей принцип не допускає жодних форм дискримінації окремих осіб чи груп осіб у широкому переліку суспільних відносин. Також він передбачає забезпечення рівности прав, свобод і можливостей, рівности перед законом та повагу до гідности кожної людини. Відповідно всі ці засади стосуються і мають бути закріплені в національному законодавстві та в усіх нормативно-правових актах.

Докладніше про юридичне (не)визнання гомосексуальних стосунків та певні законодавчі обмеження прав людини, пов’язані із сексуальною орієнтацією, вже йшлося в наших попередніх матеріалах.

Читайте також:

«Навіщо їм шлюб? Права, яких немає у ЛГБТ-військових» Марти Змислої 

«Віртуальний прайд: обговорення рівних прав ЛГБТ+ людей під час місяця гордости 2023 року» Яни радченко

«Захищати Батьківщину без дискримінації: ЛГБТ+ люди в арміях світу та України» Ганни Гриценко

Мета цього тексту — проаналізувати наративи щодо ЛГБТ+ спільноти на рівні зовнішньої комунікації національних публічних діячів і діячок, державних інституцій та політичних партій. Також буде проаналізовано законотворчу діяльність членів і членкинь найбільших політичних фракцій у Верховній Раді, їхня позиція щодо окремих законопроєктів, спрямованих на покращення становища чи захисту ЛГБТ+ спільноти, та гомофобні заяви і законопроєкти, що їх вони ініціювали чи підтримали.

Чому це важливо? По-перше, заяви і дії осіб, які обіймають ці посади, відбивають не їхні персональні ціннісні орієнтири чи позиції, а їхні позиції як народних обранців. Відповідно вони якоюсь мірою транслюють суспільні настрої й «голоси» своїх виборців. По-друге, офіційна комунікація і діяльність національних публічних діячів/-ок не лише репрезентує, а й значуще «задає тон» та впливає на громадську думку. Від їхнього наративу щодо ЛГБТ-пар залежить видимість спільноти, репрезентація її у ЗМІ та суспільне ставлення до неї загалом. Тому, безсумнівно, офіційна комунікація публічних діячів/-ок, державних інституцій і політичних партій нерозривно пов’язана із суспільними настроями.

У цій статті проаналізовано політичні наративи 2019–2023 років.

Позиція щодо ЛГБТ+ спільноти в передвиборчих програмах партій

Аналіз офіційної позиції політичних партій, що ввійшли до складу ВРУ ІХ скликання, щодо ЛГБТ+ спільноти варто почати із їхніх передвиборчих програм як першочергового джерела декларації їхньої позиції та ідеологічних переконань.

У програмі партії «Слуга народу», яка складається з 16 розділів і тезово описаних пріоритетів у кожному з них, про захист прав конкретно ЛГБТ+ спільноти не йдеться. В одному з пунктів розділу «Національна ідентичність і громадянська злагода» зазначено: «захистимо права людини та основоположні свободи, забезпечимо рівні права та можливості чоловіків і жінок в українському суспільстві». Наявність такого пункту, безперечно, краще, ніж відсутність хоч якогось, але набагато краще було б, якби він був конкретизований, а проблема дискримінації ЛГБТ+ спільноти — визнаною, що підвищило б її видимість.

Передвиборча програма партії «Голос» із 23 підрозділів теж не містить конкретних згадок про забезпечення рівних прав і можливостей чи надання належного юридичного захисту ЛГБТ+ спільноті. Хоча в першому підрозділі «Як звучить Україна?» вони не раз акцентують на тому, що їхня мета — «повернути людину в центр держави» незалежно від її ідеологічних переконань та інших характеристик. Проте конкретного механізму для досягнення цього завдання в програмі партії не вказано.

У програмі «Європейської Солідарности», як і в перших двох, ідеться про рівні можливості для жінок і чоловіків і немає чітких згадок про захист прав ЛГБТ+ спільноти.

Програма партії «Батьківщина» взагалі обійшла стороною забезпечення рівних прав і можливостей для різних соціальних груп населення та втілення принципу недискримінації.

Станом на вересень 2023 року програми вже неіснуючої фракції ОПЗЖ немає у відкритому доступі, але про ставлення партії до ЛГБТ+ спільноти, з яким вона заходила у ВРУ, можна виснувати зі слів експартійця Юрія Бойка. В одному інтерв’ю він чітко окреслив позицію партії: «Що стосується одностатевих шлюбів, то це навіть не обговорюється. Це така дурість, яка для нашого християнського суспільства є неприйнятною» ¹.

Отже, аналіз передвиборчих програм політичних партій, які в результаті виборів 2019 року здобули більшість місць у парламенті, продемонстрував, що адвокація інтересів ЛГБТ+ спільноти не була пріоритетом чи принаймні окремим напрямом роботи для жодної з партій. У проаналізованих програмах не було відверто гомофобних заяв чи позицій. У частині з них ішлося про втілення принципу соціальної справедливости й рівности всіх соціальних груп населення України. Однак ці ідеї було представлено радше як ціннісні орієнтири, а не пріоритетні напрями роботи з конкретним механізмом дій.

Наявність таких згадок, хай лише на ідеологічному рівні, безумовно, краще, ніж відсутність будь-яких. Проте конкретизація проблеми дискримінації ЛГБТ+ спільноти й актуалізація питання її належного захисту як окремий пункт програми мало б набагато позитивніший ефект.

Пояснення цьому цілком зрозуміле: допоки проблему не окреслено і не «підсвічено», вона залишається невидимою для більшости суспільства. Допоки про виклики, спричинені юридичним невизнанням гомосексуальних пар сім’єю, не говорять, більшість суспільства їх навіть не помічає. Відповідно проблеми, які не вербалізовано і не актуалізовано, не може бути вирішено.

Членство українських політичних партій у міжнародних ліберально-демократичних об’єднаннях

Приналежність політичної партії до міжнародних політичних об’єднань, альянсів та організацій не одинокий, але один із можливих способів оцінити ідеологічне спрямування й ціннісні орієнтири партії. Це один з індикаторів, який дає змогу оцінити, чи партія дружня до ЛГБТ+ спільноти принаймні декларативно. Одне з таких об’єднань — Альянс лібералів і демократів за Європу (АЛДЄ) — європейська транснаціональна політична партія, що сповідує ліберально-демократичні цінності та об’єднує партії, які їх поділяють.

Українська політична партія «Голос» першою з парламентських партій ІХ скликання ВРУ приєдналася до АЛДЄ 2020 року. Як зазначають у «Голосі», для членства в цьому об’єднанні партія має довести, що поділяє цінності ліберальної демократії, верховенства права, толерантности, захисту прав людини та принципів ринкової економіки. Зі свого боку, членство в АЛДЄ дає доступ до мережування з європейськими партіями зі схожими цінностями та з європейською політичною верхівкою.

Друга українська політична партія, що приєдналася до Альянсу 2022 року, — «Слуга народу». За словами голови партії Олени Шуляк, це рішення не було спонтанним: «приєднання до “політичної сім’ї” партії АЛДЄ як повноправного члена для СН — один із ключових пріоритетів у міжнародній політиці». Особливо актуалізувалося питання приєднання після повномасштабного російського вторгнення. Членство в об’єднанні — не просто індикатор спільних цінностей і переконань, нині воно розцінюється як важливий політичний крок, що сприяє якіснішій інтеграції у європейську політичну спільноту.

Крім того, що беззаперечна підтримка АЛДЄ суверенітету і цілісности України зміцнює позицію нашої держави на міжнародній арені, членство двох українських партій у АЛДЄ впливає на рішення всередині українського політикуму. Наприклад, 28 травня 2023 року АЛДЄ ухвалила резолюцію, якою підтримала законодавчу ініціативу депутаток і депутатів «Голосу» та «Слуги народу» щодо подання законопроєкту про цивільні партнерства. Це стало першою міжнародною заявою такого рівня, яка закликає підтримати законопроєкт.

Хоча ця резолюція де-юре не накладає на Україну якихось зобов’язань, а має лише рекомендаційний характер, де-факто вона може потенційно впливати на користь ухвалення законопроєкту. Заклик європейської спільноти підтримати реєстровані партнерства для одностатевих і різностатевих пар демонструє важливість цього питання для Альянсу і всього європейського політикуму, що сповідує ліберально-демократичні цінності. Така позиція Альянсу легалізує також важливість і актуальність цього питання в українському суспільстві. Для України, яка виборює своє місце в цій спільноті, ухвалення законопроєкту — логічний і очікуваний крок у рамках імплементації норм європейського законодавства в національне українське законодавство.

Гомофобні висловлювання й законодавчі ініціативи окремих представників та представниць партій

Хоча в програмах названих політичних партій немає відверто гомофобних позицій, а частина партій належить до ліберально-демократичних об’єднань, позиції окремих представників і представниць цих партій часом відрізняються. Це проявляється у їхніх гомофобних заявах, законодавчих ініціативах або ж у неготовності підтримати законопроєкти, спрямовані на покращення становища ЛГБТ+ спільноти.

Яскравий приклад того, як позиції партії і її представників різко розходяться, — два законопроєкти, що їх подали народні депутат і депутатка від «Слуги народу» Георгій Мазурашу й Олена Лис 22 липня 2020 року. Перший законопроєкт пропонує внести зміни до окремих законодавчих актів про охорону сім’ї, дитинства, материнства і батьківства. У ньому автор(к)и дають означення термінам «гомосексуалізм, порнографія, продукція сексуального характеру, трансгендеризм» та запроваджують поняття «пропаганда гомосексуалізму чи трансгендеризму», але поки не означують його. Крім того, вони пропонують усюди замінити слово «гендер» на «рівність прав та можливостей жінок і чоловіків». У пояснювальній записці автор(к)и обґрунтовують свою пропозицію «небезпекою», яку начебто криє «гендерна ідеологія».

Другий законопроєкт пропонує внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення в плані відповідальности за пропаганду гомосексуалізму і трансгендеризму. У пояснювальній записці до законопроєкту, обґрунтовуючи його необхідність, автори висловлюють стурбованість «агресивною пропагандою гомосексуалізму та трансгендеризму, спрямованих на знищення інституту сім’ї» як одною з «аморальних загроз сучасности». Тут вони так само неправильно трактують поняття гендеру й гендерної рівности та розглядають їх як такі, що за своєю суттю є «явною чи прихованою пропагандою гомосексуалізму і трансгендеризму».

Водночас у коментарях «Суспільному» співавтор законопроєкту Георгій Мазурашу зазначає ² що загалом він «далекий від думки, що до них [трансгендерних людей та ЛГБТ+ спільноти] треба якось упереджено ставитись, вдаватись до якихось дискримінаційних дій». Коментуючи проєкт закону «Радіо Свободі», він знову підкреслив своє «спокійне цивілізоване ставлення до людей з різними сексуальними орієнтаціями і гендерними ідентичностями» ³. Мазурашу пояснив, що стурбований ризиками саме «пропаганди гомосексуалізму або трансгендеризму». Тому разом з колегою пропонує запровадити штрафи в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян (17 тис. грн) для фізичних осіб та три тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян (51 тис. грн) для юридичних осіб.

Інший законопроєкт, що його теж ініціював Георгій Мазурашу, — пропозиція внести зміни до Бюджетного кодексу України для недопущення витрачання бюджетних коштів на пропаганду педофілії, гомосексуалізму і трансгендеризму. Крім Мазурашу, серед ініціаторів законопроєкту — інші депутати від «Слуги народу»: Анатолій Драбовський, Сергій Кузьміних, Артем Культенко та безпартійний депутат Віктор М’ялик.

У пояснювальній записці до цього законопроєкту автори апелюють до зобов’язання держави перед інститутом сім’ї розвивати й захищати її. Інший аргумент — «пропаганда гомосексуалізму та трансгендеризму становить загрозу для здоров’я населення», призводить «до порушення права на свободу наукових досліджень», «до порушення права на свободу висловлювань та свободу віросповідання». На завершення автори стверджують, ніби «гомосексуалізм, трансгендеризм, педофілія руйнують суспільну мораль». Як рішення вони пропонують проєкт закону, який потенційно посилить охорону сім’ї, дитинства, материнства і батьківства та не допустить у бюджеті видатків, які пропагуватимуть «педофілію, гомосексуалізм та трансгендеризм».

У порівняльній таблиці до цього законопроєкту автори дали означення поняттям «педофілія, пропаганда педофілії, гомосексуалізм, пропаганда гомосексуалізму, трансгендеризм, пропаганда трансгендеризму», що їх вони вживають. Одним із способів «пропаганди гомосексуалізму» вони називають виготовлення та/або поширення, а також публічне використання продукції, що містить ЛГБТ-символіку.

Усі ці законопроєкти було знято з розгляду. Правозахисники/-ці зазначають, що їхній зміст дуже нагадує російське законодавство, яке вважає злочином «пропаганду нетрадиційних сексуальних відносин» та передбачає штраф за неї ⁴. Правозахисна організація «Наш світ» прокоментувала цю законодавчу ініціативу як «підтримку російської політики» і готовність «встати під знамена руху “за традиційні цінності”, очолюваного Росією». І хоча в організації переконані, що реальні шанси цього законопроєкту навіть на момент його подання дорівнювали нулю, ризики є вже в самому факті таких законодавчих ініціатив. Подібні наративи не узгоджуються ні з ідеологічними орієнтирами, які партія задекларувала у своїй передвиборчій програмі, ні з базовим принципом недискримінації, закріпленим у національному законодавстві. Це очевидно суперечить євроінтеграційному процесу та міжнародним зобов’язанням України забезпечити рівність прав і свобод та боротися з ксенофобією і нетерпимістю.

Крім правозахисного середовища, з критикою цього законопроєкту виступили національні публічні діячі/-ки й інституції. В офісі Уповноваженої ВРУ з прав людини заявили, що ініціатива законопроєкту про штрафи за «пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму» суперечить конституційним нормам і міжнародним правовим стандартам, «спрямована на дискримінацію представників ЛГБТІ-спільноти та порушення їхнього права на повагу до чести й гідности» ⁵.

Народна депутатка України Інна Совсун у відповідь на цей законопроєкт подала альтернативний з пропозицією внести до українського законодавства заборону на фінансування програм і заходів, які містять ознаки прямої чи непрямої дискримінації або нетерпимости щодо окремих осіб та їх груп залежно від ознак, якими такі особи чи групи осіб наділено. В обґрунтуванні авторка звернули увагу на те, що законопроєкт колеги містить застарілі некоректні терміни та сприяє стигматизації й дискримінації осіб за їхньою сексуальною орієнтацією і гендерною ідентичністю. Однак цей законопроєкт, як і попередні, було знято з розгляду.

(Не)підтримка законопроєкту про цивільні партнерства

Ще один спосіб перевірити узгодженість дій та позицій членів і членкинь партій з офіційною позицією партії — проаналізувати їхню (не)підтримку законопроєктів, які мають на меті захист прав ЛГБТ+ спільноти. Останній і, ймовірно, один із найбільш видимих законопроєктів у сфері захисту прав ЛГБТ+ спільноти — про цивільне реєстроване партнерство. Про важливість цього законопроєкту та можливості, які завдяки йому отримає ЛГБТ+ спільнота, вже йшлося в наших попередніх публікаціях (перший текст Завгородньої для ЕРІМ), тут розгляньмо уважніше реакцію на нього українського політикуму.

Після того як петиція з вимогою «легалізувати одностатеві шлюби» на сайті Президента України набрала 25 тисяч підписів, народна депутатка від «Голосу» Інна Совсун зареєструвала законопроєкт про цивільні партнерства для одностатевих і різностатевих пар. У списку ініціаторок та ініціаторів — 18 народних депутатів: сім із «Голосу» та одинадцять зі «Слуги народу», серед яких голова депутатської фракції «Голос» Олександра Устінова та голова партії «Слуга народу» Олена Шуляк. На момент реєстрації законопроєкту сама авторка, оцінюючи його шанси, зазначила: «зважаючи на підтримку з боку двох фракцій, ухвалення законопроєкту цілком реальне» ⁶. Вона також висловила окрему подяку депутату від «Слуги народу» Дмитру Гуріну, який допоміг збирати підписи у його фракції. Петиція на підтримку цього законопроєкту швидко набрала потрібні 25 тисяч підписів.

У результаті розгляду законопроєкту на засіданні Комітету молоді та спорту 7 березня 2023 року більшість членів і членкинь комітету постановили підтримати законопроєкт. Комітет розглянув створення нового інституту цивільних партнерств як важливий крок на шляху до євроінтеграції, тому рекомендував ВРУ ухвалити проєкт закону за основу. У звіті правозахисного центру «Наш світ» зазначено, що законопроєкт несподівано підтримав голова комітету Андрій Кожем’якін, депутатом фракції «Батьківщина» ⁷. Як сказано у звіті, на засіданні комітету він заявив, що хоч і підтримує християнські цінності, сприймає цей проєкт закону як можливість «зробити щось, щоб відійти від російських “скрєп”», тому підтримує це рішення.

Комітет з питань інтеграції України до ЄС другим розглянув проєкт закону на засіданні й одностайно підтримав його. Серед депутатів, які голосували «за», — представники різних політичних фракцій: Мезенцева («СН»), Галайчук («СН»), Вінтоняк («СН»), Наливайченко («Батьківщина»), Климпуш-Цинцадзе («Європейська Солідарність»), Любота («СН»).

Наступним підтримав законопроєкт Комітет з питань цифрової трансформації. В експертному висновку комітет дав низку рекомендацій для можливого доопрацювання законопроєкту і вдосконалення його імплементації. Авторка проєкту Інна Совсун висловила готовність взяти участь у дальших обговореннях цих питань.

Також рішення про підтримку законопроєкту ухвалив Комітет соціальної політики і захисту прав ветеранів. Серед присутніх на засіданні «за» проголосували Циба («СН»), Никорак («ЄС»), Струневич («СН»), Арсенюк («СН»), Бабенко («Біла Церква разом»), натомість перший заступник голови комітету Цимбалюк («Батьківщина»), членкиня комітету Тимошенко («Батьківщина») та голова підкомітету Остапенко («Європейська Солідарність») утримались.

Позиція щодо прайду

Ще один лакмусовий папірець для кращого розуміння, чи цінність рівних прав і можливостей лише декларативно закріплено в установчих документах для партії, а чи підкріплено конкретними діями, — реакція партій на прайд-місяць, що проходив в Україні в травні-червні 2023 року. Серед найбільших політичних фракцій нинішньої ВРУ тільки «Голос» тимчасово кастомізував свій логотип, доповнивши його символікою прайду, чим висловив підтримку ЛГБТ+ спільноті. Інші політичні фракції ніяк не відреагували на прайд-місяць.

Політичні союзники/-ці ЛГБТ+ спільноти

Восени 2021 року коаліція «Союзники в дії» відзначила нагородою лідерів/-ок думок, активістів/-ок і політиків/-инь, які публічно підтримують різноманіття та інклюзію. Серед семи номінацій була «Найбільш дружня/-ий політик(иня)», і нагороду в ній отримала депутатка від «Голосу» Інна Совсун. Найбільш дружньою держслужбовицею стала колишня Уповноважена ВРУ з прав людини Людмила Денісова. Совсун у своєму слові на врученні відзначила, що рада отримати таку нагороду, але це також означає, що «конкуренція в цій номінації дуже слабка» ⁸.

Станом на вересень 2023-го ситуація не змінилася кардинально. На сайті проєкту «Адвокація цивільних партнерств», що його створила ГО «Точка опори», у переліку публічних осіб, які підтримують законопроєкт про реєстровані партнерства, із парламенту є лише Інна Совсун («Голос») та Дмитро Гурін («СН»).

Висновки та рекомендації

Отже, проаналізувавши офіційні позиції найбільших політичних фракцій Верховної Ради України поточного скликання, можна помітити, що адвокація прав ЛГБТ+ спільноти досі не в пріоритеті для жодної з фракцій. Загалом у своїх передвиборчих програмах партії декларують рівність громадян/-ок як одну зі своїх цінностей. Проте здебільшого це радше ідеологічний орієнтир, а не чіткий напрям роботи з визначеним механізмом дій для досягнення конкретних результатів. Тобто декларативно партії толерантно ставляться до ЛГБТ+ спільноти, але при цьому не готові до активних дій для її підтримки, адвокації інтересів та покращення становища.

Крім того, у партіях є окремі члени і членкині, які не дотримуються й такої позиції, що демонструють своєю гомофобною законотворчою діяльністю. Найяскравіші приклади, наведені в статті, — це законопроєкти про «пропаганду гомосексуалізму і трансгендеризму».

Законопроєкт про реєстровані партнерства, зареєстрований 2023 року, став чітким лакмусовим папірцем для визначення ціннісних орієнтирів депутатства та узгоджености їхніх дій із декларованими партією ідеологічними переконаннями. Позитивні результати розгляду законопроєкту в чотирьох комітетах дають підстави припускати, що шанси ухвалити законопроєкт високі, а проте він досі очікує розгляду в головному комітеті.

Ще одне спостереження: після повномасштабного російського вторгнення гомофобія стала явищем, яке чітко асоціюється з російською політичною культурою. Стало очевидним, що наративи про «пропаганду гомосексуалізму і гендерну ідеологію» сягають корінням у росії і зовсім чужі для європейської спільноти. Тому гомофобія в українському політикумі ще виразніше сприймається як загрозливе зближення з агресором, тоді як толерантність і захист ЛГБТ+ спільноти — одна з неодмінних умов на шляху до євроінтеграції. Отож є надія, що логічним вибором для народних депутатів і депутаток при розгляді законопроєкту про партнерства стане шлях наближення наших правових стандартів до міжнародних.

Ця публікація підготована експертним ресурсом Гендер в деталях за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автор_ки і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Програма «Стійкість» — це 30-місячний проект, який фінансується Європейським Союзом і виконується ERIM у партнерстві з Black Sea Trust, Фондом Східної Європи, Фондом Дім прав людини та Дім прав людини в Тбілісі. Проект спрямований на посилення стійкості та ефективності постраждалих від війни ОГС та учасни_ків громадянського суспільства, які постраждали від війни в Україні, включаючи незалежні ЗМІ та правозахисни_ків.

---

1. Разумков, Бойко і Порошенко — про марихуану та гей-шлюби // NV. — 2019. — 12 липня. [↩]
2. «Помилки природи». Навіщо у ВР внесли законопроєкт проти пропаганди ЛГБТ і що кажуть правозахисники // Суспільне: новини. — 2020. — 23 липня. [↩]
3. Депутат Мазурашу пояснив, чому ініціює «відповідальність за пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму» // Радіо Свобода. — 2020. — 22 липня. [↩]
4. «Слуги народу» пішли слідами російських колег і захотіли заборонити «пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму» // Hromadske. — 2020. — 22 липня. [↩]
5. 22 липня у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт Закону «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за пропаганду гомосексуалізму та трансгендеризму» № 3917 // Офіс Омбудсмена України. — 2020. — 27 липня. [↩]
6. We did it! Мій законопроєкт про цивільні партнерства для одностатевих і різностатевих пар уже зареєстрований у ВР та отримав номер 9103 // Нотатки депутатки | Совсун. — 2023. — 13 березня. [↩]
7. Становище ЛГБТК в Україні 2023 року. Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ». [↩]
8. Бути союзником. Хто і навіщо в Україні підтримує різноманіття // Фокус. — 2021. — 30 листопада. [↩]

Трансгендерні люди в Україні, як і всі інші, щодня ризикують загинути від російської зброї. На відміну від цисгендерних громадян_ок, у них є додаткові проблеми, як-то специфічні медичні потреби, трансфобія в суспільстві, медіа і серед близьких, ускладнення процесів, пов’язаних зі службою в армії, тощо. Транслюди, які вимушено стали тимчасовими переселенцями_ками в інших країнах, стикаються з разючою різницею в системі транспереходу в Україні і за кордоном, трансфобією і нерозумінням у притулках та браком ресурсів для виживання. А проте вони воюють, волонтерять, працюють, займаються мистецтвом, виходять на мітинги й марші в інших країнах і далі допомагають Україні так, як можуть.

Як і в будь-якій іншій групі, серед транслюдей є ті, хто не прагне вкладатися в перемогу. Та позаяк ця група в будь-якому суспільстві традиційно маргіналізована, тобто відчужена, трансгендерні люди нерідко отримують набагато більше критики за дії конкретних представників_ць, ніж це буває в інших випадках. Небінарні й гендерно неконформні люди в принципі залишаються непоміченими; з одного боку, це добре, бо так вони менше потрапляють під загальну ненависть, а з другого — обмеження в правах і можливостях у них ще вище, ніж у трансчоловіків і трансжінок.

Українська трансспільнота, звичайно, передусім прагне перемоги над росією. Крім спільного для всіх українців_ок бажання зупинити скаженого сусіда-колонізатора, у транслюдей до росії подвоєне негативне ставлення. «Русскій мір» використовує трансгендерність як один з основних чинників страху. Президент росії нерідко залякував росіян образом трансгендерних людей («трансформерів», за його словами), щоб налаштувати їх проти України і так званого «колективного Заходу».

У липні 2023 року в росії ухвалили закон про повну заборону будь-яких медичних процедур транспереходу, усиновлення для трансгендерних людей, зміну гендерного маркера в документах тощо. Схожі закони ухвалено в окремих штатах США, в африканських і азійських країнах, і якщо трошки копнути, у цьому чітко простежується російський слід. Спроби подати анти-ЛГБТІК+ і антитранс законопроєкти були і в Україні (стаття Завгородньої про політику 2023), але, на щастя, жоден з них не дійшов до голосування.

Коротка хронологія транс*питання в незалежній Україні

Перший документ, який регулював трансгендерний перехід в Україні, — наказ № 57 від 1996 року. Він дозволяв робити будь-які кроки трансгендерного переходу тільки з 25 років і передбачав обов’язкову стерилізацію, перебування в психіатричній клініці та лікарську комісію. Без операції на статевих органах і принизливого публічного аналізу групою лікарів неможливо було отримати дозвіл на зміну гендерного маркера в документах. Ситуацію ускладнювало те, що комісія була одна на всю країну і люди мусили витрачати додаткові гроші на поїздку в столицю для її проходження.

У 2011 році набрав чинности новий наказ № 60. Насправді змін у ньому було небагато. Трансгендерні люди так само мали перебувати від 30 до 45 днів у психіатричній лікарні, щоб отримати попередній діагноз, а потім його підтверджувала або заперечувала лікарська комісія. За результатами комісії людина здобувала можливість робити хірургічні операції. Відмову можна було оскаржити в суді.

Зазвичай комісія вважала достатньою кількістю операцій для трансжінок вагінопластику, а для трансчоловіків — мастектомію і гістеректомію. Після операцій людина проходила комісію ще раз і тільки тоді отримувала дозвіл на зміну документів. Крім того, існувала низка протипоказань, зокрема «сексуальні розлади», до яких вписували і гомосексуальність.

Тільки 2016 року завдяки активній роботі трансактивістів_ок і підтримці міністерки охорони здоров’я Уляни Супрун було затверджено новий протокол транспереходу на основі наказів № 972 і № 1041. У цьому протоколі обов’язкові яке-небудь медичне втручання (зазвичай замісна гормональна терапія) і психіатричний діагноз. Перебування в лікарні не вимагається, а видати транслюдині довідку для зміни документів може будь-який_а сімейний_а лікар_ка, єдиної комісії більше немає. Крім того, тепер з певними обмеженнями трансгендерний перехід доступний і для підлітків_ок з 14 років.

Так, протокол досі не ідеальний і роботи ще багато, зокрема з визнання небінарних людей та імплементації Міжнародної класифікації хвороб 11 редакції. Проте Україна відмовилася від примусової стерилізації раніше за деякі країни ЄС, а завдяки внесенню сімейних лікарів_ок у протокол переходу транслюди у нас отримують потрібне лікування досить швидко, без черг і багатомісячного або багаторічного очікування.

Соціальні потреби і проблеми трансгендерних людей у 2022–2023 роках

Під час повномасштабного вторгнення головні проблеми, з якими мають справу трансгендерні люди, дуже загострилися. У лютому-березні 2022 року транслюди, змушені виїхати з України, нерідко наражалися на дискримінацію й нерозуміння прикордонних служб. Дехто з прикордонників_ць ніколи не бачили людей, чия зовнішність відрізняється від фото в документах і не відповідає зазначеному гендерному маркеру. Трансжінок, які не встигли змінити документи, могли записати як чоловіків, що тікають від мобілізації, а про існування трансчоловіків узагалі багато хто чули вперше. Постраждалі від дискримінації зверталися до ЛГБТІК+ організацій.

Велику роботу в цьому напрямі вела організація Gender Stream. Активістки консультували прикордонників_ць, допомагали проходити прикордонний контроль тим, хто мали на це законні підстави, а дівчат, які ще не змінили документи, підтримували в цьому процесі і в комунікаціях із військкоматами.

На жаль, були й випадки незаконного перетину кордону трансжінками. Співачка Зі Фамелу незаконно виїхала до Німеччини і давала численні інтерв’ю в медіа про жахливу трансфобію в Україні. Вона не зверталася по допомогу до жодної з українських організацій, які могли вирішити її проблеми з документами, а в її історіях для західної преси велика кількість неточностей і перебільшень. Звісно, трансфобія в Україні існує, але не в таких приголомшливих масштабах, як описувала Зі.

Загалом 2022 року громадська організація «Наш Світ» зафіксувала 77 злочинів на ґрунті ненависти за ознаками сексуальної орієнтації й гендерної ідентичности, з них шість випадків описано як трансфобні. Здебільшого це насильство батьків над трансгендерними підлітками або молодими людьми, також зафіксовано випадки сексуального насильства над трансгендерними жінками, фізичні напади і трансфобні образи. Це тільки ті кейси, що про них потерпілі повідомляли моніторам організації.

Часто постраждалі від трансфобного насильства не знають, що злочини треба фіксувати, або ж так звикли до трансфобії й аб’юзу, що не вважають злочином те, що з ними сталося. У 2023 році одним із найгучніших став напад на трансгендерну військову Хелен Марк у Львові 15 серпня. До цією справи долучилися омбудсмен Дмитро Лубінець та ЛГБТІК+ організації «КиївПрайд» і Gender Stream.

Одночасно трансгендерну журналістку і військову-доброволицю Сару Ештон-Сірілло було призначено англомовною речницею Сил територіальної оборони ЗСУ. Це викликало величезну хвилю трансфобних реакцій у соцмережах, зокрема від активістів «Правого сектора» і менш відомих праворадикальних груп. Однак це призначення демонструє, що Україна хоч і повільно, але рухається до верховенства прав людини і недискримінації.

Крім праворадикалів, на видимість трансгендерних людей завжди реагує частина радикальних феміністок. «Гендерно критичні» або трансексклюзивні радикальні феміністки (ТЕРФ) демонструють такі самі трансфобні погляди, як і люди з консервативними настроями, і іноді свідомо чи несвідомо підтримують їхні висловлювання. Скажімо, лідерка найбільшої радфем фейсбук-спільноти Фемінізм УА (14 тис. учасників_ць) Марія Дмитрієва підтримувала контент військовика-блогера Євгена Карася. Карась відомий не тільки гомофобними і трансфобними висловлюваннями, а й ненавистю до феміністок, сексизмом, організацією масованих онлайн-атак на активісток.

В українських ТЕРФ-колах поширено поняття «трансдокса» — так учасниці називають активізм за права трансгендерних людей, інформування про трансгендерність або пов’язані з цим новини. На щастя, на політичну ситуацію в країні і на суспільну думку вони не мають такого великого впливу, як, наприклад, у США, Великій Британії й інших країнах Європи. Найчастіше їхній активізм не виходить за межі соцмереж, особливо під час повномасштабного вторгнення.

На офіційно консервативному боці за останні півтора року з’явилося кілька нових гравців і гравчинь. Крім уже згаданого Карася, який також є постійним дописувачем ресурсів Цензор.Нет і «Всі разом», трансфобну риторику просували «Фрайкор» на своєму ютуб-каналі, блогерка Неавторка, «Катарсис», Асоціація сексологів і сексотерапевтів України (чи очікували ви побачити таку назву в цьому списку?), Алєксєй Арестовіч, Ірина Федишин та інші. Окремі повідомлення стосувалися всієї ЛГБТІК+ спільноти, але в багатьох був фокус саме на трансгендерних людях.

Цікаво, що всі ці ресурси переважно реагували на новини з-за кордону, наприклад багато дописів торкалися американських транслюдей і законів у США, що обмежують їхні права. Також українських консерваторів обурювали рекламні кампанії за участи трансгендерних людей в інших країнах, європейські прайди і конкурси краси, трансгендерні персонажі_ки в західних медіа тощо. Українські ЛГБТІК+ організації під час повномасштабного вторгнення займаються гуманітарною роботою, не виходять на публічні акції і стали менш видимими, тому консервативні рухи приділяють їм менше уваги.

Атаки ж на активістів_ок однаково відбуваються головно онлайн. В агітаційних матеріалах діячів і діячок українського антитранс руху з’являються демонізовані образи Едварда Різа, Маргарити Ковальової, Мішель Карась та інших. Головні звинувачення нагадують оновлену риторику американських консерваторів: трансгендерні люди — педофіли, які хочуть зваблювати і навертати дітей у трансгендерність та відбирати права в жінок. Є й унікальні українські наративи — злиття ЛГБТІК+ руху з комунізмом і твердження, ніби транслюди працюють на росію й прагнуть поразки української армії. Звісно, заяви бездоказові. Проте, як я вже згадував, коли в медіа з’являються історії про трансгендерних військових, консервативні блогери і блогерки починають активно шукати способів очорнити цих людей і знецінити їхню службу.

Транс*українці_ки та армія: як впливає транс*статус на питання призову. Трансгендерні військові

Кількість трансгендерних і небінарних військових у Збройних силах України, як і кількість ЛГБТІК+ військових узагалі, невідома. У медіа останнім часом з’являлися історії небінарної мінометниці Антоніни Романової, трансжінки Оксани Сурчок, котра служить у штурмовому підрозділі, небінарної військової Кафи з 93 ОМБр «Холодний яр» та інших. Бути відкритою транслюдиною у війську важко з багатьох причин, і потенційна трансфобія від колег далеко не головна з них. Під час служби нелегко продовжувати замісну гормональну терапію і часто військові роблять вимушену перерву в лікуванні, що може дуже негативно вплинути на фізичне і психічне здоров’я. Крім того, у трансгендерної людини можуть виникнути проблеми при зарахуванні на службу.

У лютому 2023 року Правозахисний центр «Наш світ» оприлюднив звіт «Битва за волю. Становище ЛГБТК в Україні у 2022 році», у якому серед інших аспектів згадувалося про діагноз F64.0 «Транссексуалізм» як про умову, яка звільняє від військової служби. При «різко вираженій» гендерній дисфорії людина вважається повністю непридатною. З іншого боку, цей діагноз може означати непридатність у мирний час і обмежену придатність у воєнний час, якщо ці стани «помірно виражені з нестійкою компенсацією або компенсовані».

«Різкість вираження» і «компенсацію» цих станів має визначати спеціалізована лікарська комісія, наприклад при обласній психіатричній лікарні. Наступний крок — підтвердження висновку у військкоматі. На практиці ж далеко не в кожній лікарні є персонал, здатний провести таке обстеження, тим паче не варто очікувати експертности від військкомату. До початку повномасштабного вторгнення психіатричні відділення в Києві й Одесі, які мали великий досвід роботи з трансгендерними людьми, не уточнювали в лікарських висновках різкість вираження трансгендерности.

Цей звіт, опублікований у багатьох медіа, викликав негативну реакцію, передусім у радикальних опонентів. Адже матеріали було сформульовано так, ніби геть усі трансгендерні люди рвуться виїхати з країни і використовують для цього свій діагноз. Тоді як і трансжінки, і трансчоловіки, і небінарні люди воюють і нерідко стикаються з нерозумінням та дискримінацією при добровільній мобілізації, якщо зовнішність не збігається з гендерним маркером у паспорті.

Згідно з даними «Наш світ», є транслюди, які воюють, приховуючи свій трансгендерний статус. Вони вже отримали документи з бажаним гендерним маркером, перебувають у стелсі (не повідомляють нікому, що здійснили трансперехід) і служать як цисгендерні чоловіки або жінки. Мені також відома історія трансгендерного чоловіка, який пішов волонтером у військо ще на початку війни, і ніхто з його побратимів не знав, що він трансгендерна людина.

Медичні потреби і проблеми трансгендерних людей

Проблеми з медичними засобами не тільки у військових. Трансгендерні люди, які залишилися в Україні, зіштовхнулися з нестачею гормональних препаратів, особливо на початку повномасштабного вторгнення. Більшість препаратів зникли з аптек, бо в Україні їх не виробляють, а імпорт було обмежено. Нині ситуація дещо покращилася завдяки налагодженому постачанню та допомозі міжнародних організацій, таких як Convictus, ILGA, або українських ЛГБТІК+ організацій та ініціатив, які привозять гормони в Україну своїми силами. Це величезна складна робота, адже трансгендерні діагнози не внесено в жодну державну програму захисту на зразок піклування про ВІЛ-пацієнтів_ок чи людей з інвалідністю. Крім того, в українському протоколі транспереходу не зазначено назви препаратів, які слід прописувати пацієнтам_кам, тому на міжнародному рівні майже неможливо сформувати масові поставки медикаментів в Україну.

Багато трансгендерних людей мусили відкласти офіційний перехід і зміну документів на кілька років, бо під час коронавірусних локдаунів психіатричні лікарні не приймали пацієнтів_ок. Це призвело й до описаних раніше проблем: трансгендерні жінки, які вже були якийсь час на ЗГТ, досі мали чоловічі документи і не могли евакуюватися. Під час повномасштабного вторгнення додалася інша складність. Багато дружніх сімейних лікарок, психіатринь, ендокринологинь, які займалися і документальною частиною переходу, і консультаціями щодо ЗГТ та підготовки до операцій, виїхали за кордон. Звісно, не всі, до того ж громадські організації вже 2022–2023 року проводили навчання з транс*специфічної медичної роботи, але спеціалістів_ок не вистачало. Ціни на медичне обслуговування й ліки суттєво виросли порівняно з 2021 роком, і це дуже ускладнює життя трансгендерних людей, які через війну втрачають житло й роботу.

Впровадження МКХ–11: поточний статус

У Міжнародній класифікації хвороб 11-ї редакції діагноз «Гендерна дисфорія» або «Гендерне неспівпадіння» вилучено з розділу психіатричних розладів і перенесено до розділу сексуального здоров’я. По суті, це депатологізація трансгендерности, яка згодом може призвести і до ухвалення законів про самоідентифікацію, тобто вельми спростити процес транспереходу. Багато країн Європи і світу почали працювати за принципами МКХ–11 ще до її запровадження і дали трансгендерним людям можливість без психіатричного огляду змінювати гендерний маркер у документах. В Україні імплементація МКХ–11 мала стартувати 2022 року. Вона офіційно набрала чинности 1 січня 2022-го, але на практиці поки що не працює. Українська медична система має адаптуватися до нової МКХ до 2027 року.

За словами трансактивістки Інни Ірискіної, «впровадження Міжнародної класифікації хвороб 11 перегляду не передбачає обов’язкове оновлення клінічних протоколів під її діагностичні коди. Це два окремі процеси». Пані Ірискіна, котра працює разом з громадською організацією «Інсайт» над процесами впровадження МКХ–11, наполягає на розробці нового протоколу, хоч це й не прописано в офіційних документах.

«Гіпотетично можлива ситуація, коли діагностика транслюдей відбуватиметься за протоколом 2016 року з психіатричним обстеженням і кодами по МКХ–10 (той самий “Транссексуалізм” F64.0), а десь у статистичну звітність воно при цьому піде під кодами МКХ–11 (“Гендерна невідповідність”)».

Наразі, за словами Інни, переклад МКХ–11 українською мовою готовий в першому наближенні. Надалі планується залучити різних експертів_ок для його фіналізації. Також за участи експертів_ок відбуватиметься обговорення перспектив і розроблення конкретних планів впровадження. Команда «Інсайту» долучилася до цих процесів, які, проте, точно не будуть швидкими, зокрема через війну. Однак активістка вважає імплементацію МКХ–11 в Україні так само невідворотною, як і вступ України до ЄС і НАТО.

Трансгендерні українці_ки за кордоном

Трансгендерні люди, які виїхали з України після початку повномасштабного вторгнення, стикаються з особливими проблемами, відмінними і від життя транслюдей в Україні, і від ситуації цисгендерних біженців та біженок. Багато хто повертається в Україну, бо не може подолати ці проблеми. Навіть якщо люди втратили житло в Україні через війну, вони шукають притулку в ЛГБТІК+ шелтерах у Києві й інших містах, бо не знаходять можливости комфортно існувати за кордоном.

У європейських країнах немає жодної централізованої програми допомоги ЛГБТІК+ біженцям_кам з України. Іноді можна отримати підтримку від локальних організацій, як-от місце в дружньому притулку або у квартирі з місцевими ЛГБТІК+ людьми, але зазвичай трансгендерні люди живуть разом з іншими біженцями й біженками в шелтерах і гуртожитках. У таких умовах вони нерідко стикаються з трансфобією і насильством, якого важко уникнути, адже іншого місця може не бути, а місцева влада не завжди чутлива до трансгендерности.

Транслюди, молодші за 18 років або змушені виїхати разом зі своїми родичами з інших причин, часто мусять перебувати в трансфобному оточенні близьких без жодного вибору й можливости втекти. Біженські родини ділять кімнати або невеличкі квартири, і якщо батьки раніше вдавалися до насильства, в таких умовах ризик аб’юзу зростає. У спільноті «КиївПрайду» я спостерігав кілька таких історій. До повномасштабного вторгнення підліткам вдалося вступити до вишів і поїхати від жорстоких батьків до іншого міста, а там почати трансгендерний перехід. Та 2022 року, вже маючи видимі ознаки гормональних змін, вони знову опинилися в одному приміщенні зі своїми родичами.

Згідно з дослідженням організації Gender Stream, яке вийшло в серпні 2023 року, при розміщенні й піклуванні про українських біженців_ок у Європі немає достатнього розуміння принципів інтерсекційности. У біженських таборах українці_ки стикаються з трансфобією і від своїх, і від представників та представниць інших національностей, змушених шукати притулку.

Крім того, європейська медична система суттєво відрізняється від української, зокрема що стосується трансгендерного здоров’я. Місцеві лікарі й лікарки не завжди приймають українські довідки F64.0, і пацієнт_ка не може отримати препарати для гормональної терапії. Скажімо, мені довелося зупинити гормональну терапію через три місяці після початку, коли опинився в Данії як тимчасовий переселенець. Данська медична система непривітна до транслюдей, хоча офіційно там давно запроваджено принцип самоідентифікації для зміни документів. Та щоб отримати терапію, як ЗГТ, так і операції, потрібно чекати від кількох місяців до кількох років: спочатку прийому в психотерапевтки, потім дозволу на хірургічне втручання і місця в клініці. При цьому при першому прийомі транслюдині можуть банально відмовити в продовженні лікування гендерної дисфорії, якщо вважатимуть її «недостатньо трансгендерною» або якщо вона має ментальні розлади. Така ситуація і в інших країнах, зокрема там, де в парламенті й уряді мають вплив праві партії та трансексклюзивні радикальні феміністки. Неможливість продовжувати трансперехід теж нерідко стає причиною повернення трансгендерних людей в Україну.

Чи повернуться трансгендерні люди в Україну після перемоги?

Як я сказав у попередньому розділі, багато хто з трансгендерних людей уже повернулися додому. Інші час від часу приїжджають в Україну, щоб, наприклад, відвідати своїх ендокринологинь, отримати або купити гормональні препарати чи завершити процес зміни документів. Є й люди, які не планують повертатися в жодному разі, адже за кордоном вони знайшли прийнятніші для себе умови. Наприклад, у дівчат, які незаконно перетнули кордон на початку повномасштабного вторгнення, не буде можливости повернутися, навіть якщо вони захочуть. Історії таких транслюдей завершуються поданням на біженство (asylum) в країнах перебування з перспективою згодом отримати повноцінне громадянство.

Підсумки і консалтинг

Що ж потрібно для того, щоб більше людей поверталися і мали бажання жити в Україні після перемоги?

По-перше, МКХ–11 треба все-таки повністю інтегрувати в нашу систему охорони здоров’я. Це не тільки полегшить процес переходу, а й допоможе трансгендерним людям із супутніми проблемами покращити якість життя. У новій класифікації хвороб модернізовано і ставлення до ментального здоров’я.

По-друге, має бути ухвалено законопроєкт № 5488, який запроваджує в українське законодавство поняття «мова ненависти» та «злочини на ґрунті нетерпимости» і є однією з умов вступу України до Європейського союзу. Трансгендерні люди в усьому світі — одна з найбільш вразливих до таких злочинів груп, Україна не виняток. Якщо справи про трансфобні напади розслідуватимуть належним чином, кількість агресії знизиться і трансгендерні люди почуватимуться безпечніше.

По-третє, нам потрібно більше дружніх лікарок і лікарів, які вміють і хочуть працювати з трансгендерними людьми. На відміну від багатьох країн Європи, де про трансгендерне здоров’я дбають лише в спеціалізованих гендерних клініках, в Україні це можуть робити будь-які спеціалісти і спеціалістки. Та для цього їм потрібно отримати спеціальну додаткову освіту, зокрема засвоїти принципи недискримінації трансгендерних і небінарних людей. Таке навчання час від часу проводять ЛГБТІК+ організації, але на державному рівні спеціалізації немає. Особливо це відчувається, коли мова заходить про психіатричне й хірургічне лікування. Отже, я бачу тут великий напрям роботи з МОЗ — включення транспитання до програм медичних ВНЗ та створення повноцінних курсів підвищення кваліфікації для медиків і медикинь у співпраці з експертами_ками з трансорганізацій.

Література:

Звіт про злочини на ґрунті ненависти за ознаками СОҐІ в Україні 2022 року (для щорічного звіту БДІПЛ / ОБСЄ). Правозахисний центр «Наш світ». 23 квітня 2023 року.

Дослідження становища ЛГБТІК+ біженців і біженок за кордоном. Gender Stream. 24 березня 2023 року.

Битва за волю. Становище ЛГБТК в Україні 2022 року. Правозахисний центр «Наш світ». 9 лютого 2023 року.

Ця публікація підготована експертним ресурсом Гендер в деталях за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автор_ки і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Програма «Стійкість» — це 30-місячний проект, який фінансується Європейським Союзом і виконується ERIM у партнерстві з Black Sea Trust, Фондом Східної Європи, Фондом Дім прав людини та Дім прав людини в Тбілісі. Проект спрямований на посилення стійкості та ефективності постраждалих від війни ОГС та учасни_ків громадянського суспільства, які постраждали від війни в Україні, включаючи незалежні ЗМІ та правозахисни_ків.

Мілена Рудницька була феміністкою і політикинею в скрутні для України часи. 1930-ті. України як незалежної держави немає. На підрадянській частині України штучно спровокований голод, репресії, розстріли інтелігенції. На західних українських землях у складі Польщі між двома світовими війнами — національні утиски.

У Європі набирають популярности фашистські партії. Націоналізм радикалізується, його нова версія — інтегральний націоналізм — заперечує попередні ідеали українських демократів, зокрема цілі емансипації жіноцтва.

У цих надскладних умовах Мілена Рудницька, феміністка й патріотка, боронить одночасно і права жінок, і політичні права українського народу, займається, як ми нині кажемо, міжнародною адвокацією — розповідає світовим політичним силам правду про Голодомор і тисне, щоб вони реагували.

Багаторічна голова Союзу українок — масової жіночої організації на Західній Україні, яку за кількістю відділень можна порівняти із сучасною «Новою поштою». Депутатка польського Сейму. У її роботі переплітаються українське й жіноче питання, і ми бачимо наснажливий приклад, як фемінізм та обстоювання прав і інтересів українського народу йдуть поруч, посилюючи одне одного.

Нотатки до біографії

Мілена Рудницька народилася 1892 року у Зборові на Галичині в сім’ї українського греко-католика з юридичною освітою та жінки з єврейської ортодоксальної родини. У 1910-му Рудницька закінчила гімназію у Львові, а потім сім років вивчала філософію у Львові та Відні. Отримала диплом учительки середньої школи з основними дисциплінами філософія і математика, а також диплом з педагогіки.

У 1919 році Рудницька одружилася з Павлом Лисяком. У них народився син, Іван Лисяк-Рудницький. Шлюб не склався, і Рудницька виховувала сина самотужки, паралельно активно займаючись політичною і громадською діяльністю ¹.

Якийсь час викладала в освітніх закладах Львова, проте найбільший внесок в історію Рудницька зробила як депутатка Сейму (1928–1935) у міжвоєнній Польщі, до складу якої тоді входила Галичина, та як голова потужної жіночої організації Союз українок (1928–1939).

Від початку Другої світової війни жила в еміграції в Празі, Женеві, Нью-Йорку, Римі, а з 1959 року в Мюнхені, де й померла 1976 року.

Цю статтю присвячено діяльності і здобуткам Мілени Рудницької як голови Союзу українок та депутатки польського Сейму.

Її успіхи, виклики й рішення стосуються не лише нашого минулого, а й багато в чому теперішнього, адже вона відповідала на закиди проти фемінізму, пояснювала людям за кордоном прагнення української нації та боролася проти пропаганди і приховування злочинів росії.

Лідерка українок

Мілена Рудницька прийшла в український жіночий рух з 1919 року. У 1921-му була членкинею української делегації на конгресі Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу у Відні та заступницею голови Союзу українок.

У 1920-х років брала активну участь в організації, регулярно виступала з доповідями про її міжнародну діяльність. 28 грудня 1928 року її обрали головою Союзу українок і щороку переобирали на цю посаду аж до припинення діяльности організації на початку Другої світової війни.

Союз українок мав давню історію. Ще 1900 року в Тернополі було засновано Жіночу громаду, яку 1917-го перейменували на Союз українок. Під орудою Рудницької організація розросталася і процвітала. За масштабами охоплення на західних землях України (тоді в складі Польщі) це була феміністична «Нова пошта[1] » свого часу. Союз українок мав відділи і представництва не лише у великих містах, а й навіть у невеличких селах і містечках, і користувався великою популярністю. За словами Рудницької, організація нараховувала «у своїх 82 повітових філіях і 1100 сільських кружках понад 100 тисяч членів» ².

Більшість у Союзі українок становило селянство. Це руйнує уявлення про феміністичний рух як справу лише заможних і освічених жінок. Дослідниця українського жіночого руху Марта Богачевська-Хом’як відзначає, що організація була популярною серед селянок, адже вона справді допомагала їм здобути корисні навички, освіту і заняття і такий спосіб доводила, що емансипація жінок може підвищувати рівень життя ³.

Для підтримки жінок на селі Союз українок організовував Свято селянки. Рудницька вбачала два його завдання: «віддати належну пошану і подяку тій нашій убогій селянці, що мов та бджілка, ціле своє життя невтомно працює» та «показати цій самій жінці, що у її власній організації її сила і що тільки зорганізованими, густими лавами доб’ється вона кращої долі для себе» ⁴. Це були гучні події: співи, урочиста хода та інші дійства, за можливости в національному вбранні. Рудницька писала, що під час Свята селянки в Рогатині у дефіляді (урочистій ході) взяли участь близько двох тисяч жінок, а в Сокалі на Свято селянки прийшло подивитися п’ятнадцять тисяч людей ⁵.

Союз українок був передусім феміністичною організацією, проте він мав і чітко виражену патріотичну українську політичну позицію: союз ідеологічно стояв «на позиціях соборницьких і незалежницьких, ворожих до Радянського Союзу і до імперіалістичної Польщі», а в українській політиці «заступав поступово-демократичну лінію, протиставляючися напорові тоталітарного націоналізму» ². Перспектива, яка розглядає жіноче й українське питання як взаємопов’язані, на мою думку, дуже актуальна і для сучасної України, яка нині вкотре боронить свою незалежність.

У 1934 році Союз українок організував Жіночий конгрес у Станіславові з нагоди 50-річчя українського феміністичного руху. За точку відліку взяли заснування 1884 року Товариства руських женщин під проводом Наталії Кобринської — першої української організації за емансипацію.

Метою конгресу були обмін досвідом та налагодження контактів між представницями українських жіночих організацій «усіх українських земель та еміграції (крім, очевидно, Радянської України)» ⁶. Мілена Рудницька вбачала подвійну користь у конгресі, яка знов-таки свідчить про зв’язок національного і жіночого питання для неї: активізація жіноцтва для кращої роботи над «вихованням української жінки», а також «скріплення зв’язків між ріжними українськими територіями та до ломання цеї духової барієри, яка наростає між дітьми одного народу внаслідок кордонів, що порізали наш національний організм» ⁷.

Свою промову на відкритті Жіночого конгресу 23 червня Рудницька почала з розповіді про дві трагедії — відсутність незалежної української держави та знищення українського народу Радянським Союзом ⁸.

Голодомор вона описала так: «Ось ми є свідками винищування нашого Народу голодом, витвореним свідомо й організовано, як методою, що має на цілі приборкати, здушити всі протирадянські настрої, всі самостійницькі течії і національно-державницькі змагання Народу» ⁹.

Найбільше ж її тішило те, як зростає національна свідомість на всіх українських землях. Рудницька міркувала про те, що через п’ятдесят років після постання українського жіночого руху в 1884-му актуальним завданням залишається пошук українського жіночого шляху, їхнього «вірую». Частину засад цього «вірую» вона сформулювала в промові. Вона говорила про те, що рівноправности жінок і чоловіків не досягнуто, в наводила як приклад актуальний і тепер низький відсоток жінок на керівних посадах. Водночас вона зазначала, що рівноправність — це не мета, а засіб жіночого руху, який «уможливлював нам вступ у громадське життя в ролі співрішаючого і співвідповідального чинника, який дозволяв нам зачати перетворювати і формувати світ, сотворений і сформований мужчиною» ¹⁰.

Мілена Рудницька відзначала, що український жіночий рух не закликає до жіночого сепаратизму (відокремлення жінок від чоловіків), не веде до «змужчинення» жінки і не підлягає осуду за інтернаціоналізм, адже «не було і нема другого жіночого руху, який би до такої міри черпав свої сили з національної ідеї, як український жіночий рух» ¹¹.

На конгресі ухвалили заснувати газету «Жінка», яка мала виходити двічі на тиждень. На практиці це був журнал-двотижневик, який виходив від січня 1935-го до початку Другої світової війни. Журнал формували розмаїтий: він містив статті з політичних, феміністичних і культурних питань, так само про господарювання, моду і фізкультуру ¹².

Після конгресу активність Союзу українок зросла. У березні 1936-го Рудницька писала, що минув активний рік, протягом якого з’явилося «294 нових Кружків і 11.000 нових членів». Крім культурно-освітньої роботи, дуже актуальним було сільськогосподарське знання, яке могло покращити матеріальний стан селянства, тому набрали популярности різні практичні курси, як-от з куховарства і домашнього господарства ¹³.

У 1938 році польська влада заборонила діяльність Союзу українок і арештувала голів філій, проте діяльність організації було відновлено вже за три місяці. Остаточно організація припинила діяти на українських землях через Другу світову війну ¹⁴.

Крім досягнень на посаді голови Союзу українок, Мілени Рудницької мала чималі успіхи в іншій ролі, яка й дозволила їй, зокрема, врятувати Союз українок», коли його кілька разів намагалася закрити місцева польська влада, починаючи ще з 1929 року.

«Пані посол» до Сейму

Паралельно з громадською діяльністю в Союзі українок Мілена Рудницька вела активне життя як політична діячка. Відомо, що 1927 року вона брала участь у засіданнях ЦК УНДО (Українське національно-демократичне об’єднання) — найбільшої української політичної партії Польщі. Там відбувалися дискусії про участь жінок у політичному житті, а в січні 1928-го кандидатуру Рудницької затвердили як посолку (депутатку) від цієї партії до польського Сейму. 14 березня її обрали посолкою, і вже 29 травня Рудницька, не гаючи часу, виступила в парламенті на захист українських інтересів.

Молодь із гімназії з українською мовою викладання в Станіславові не взяла участь у відзначенні польського національного свята; за це гімназію зачинила польська влада. Рудницька у своїй промові підкреслила, наскільки кара неспівмірна з діями молоді, та взагалі висловилася проти примусової участи української молоді в польських національних святах: «Польська молодь реагувала на накази окупаційної шкільної влади так само, як це робить українська молодь, однак цих шляхетних поривань української молоді Ви зрозуміти не хочете» ¹⁵.

Це не поодинокий випадок, коли Мілена Рудницька обстоювала українські права в освітній сфері на засіданнях Сейму. Її діяльність стосувалася панування польської мови, однак її аргументи можуть звучати доречно і в сучасному контексті, наприклад щодо мовного законодавства і викорінення російської мови з освітнього простору.

Рудницька регулярно виступала на захист українських гімназій, коли вкотре порушувалося питання про їх закриття, та критикувала польську шкільну програму. Наприклад, у 1934 році вона зробила докладну доповідь про полонізацію українських шкіл. У тій промові вона зазначала, що польська влада «не трактує українського громадянства як окремої і суцільної національної особовости, з власним культурним обличчям та власними політичними змаганнями». Наводила аргументи проти запровадження двомовної освіти, яка негативно впливає на засвоєння матеріалу, а на практиці ще й просто польськомовна ¹⁶.

Посолка наполягала, що саме «українська мова має бути осередком, довкруги якого концентруються всі інші предмети» і що для польських дітей програма справді будується навколо польської мови й культури, тоді як українські діти такого позбавлені ¹⁷.

Діяльність Рудницької у парламенті не обмежувалася українським питанням. Коли 1929 року львівська польська влада спробувала закрити Союз українок, Рудницька виступила у Сеймі проти цього рішення. Вона підкреслювала, що Союз українок — це «товариство феміністичного характеру, яке ставить собі метою громадянське самоусвідомлення жінок і призвичаєння їх до громадської праці», а юридичних підстав його закрити немає ¹⁸. Її виступ мав успіх, і за кілька тижнів заборону на діяльність Союзу українок скасували ¹⁹.

Амбасадорка на міжнародній арені

За умовами Версальського миру Польща підписувала договір про охорону національних меншин, який давав українському народу право звертатися до Ліги Націй зі скаргами про порушення. Це сприяло міжнародній політичній діяльності Рудницької і розширювало її обрії. У справах порушення прав української меншини в Польській державі вона регулярно бувала в Женеві на засіданнях Ліги Націй, змогла вивчити «її процедуру, пізнати її звичаї, атмосферу, збагнути її офіційну лінію та позакулісові махінації» ²⁰.

Як посолка Сейму Рудницька їздила за кордон і боронила українські інтереси. На травневій сесії Ліги Націй 1931 року в Женеві вона обстоювала право українського народу на автономію і завважила, що інші держави недотримуються міжнародних зобов’язань у цьому питанні. Вона справила враження на англійців і їздила до Лондона на запрошення англійських парламентарів. Після поїздки вона заявила, що в англійській політиці тепер є «багато приятелів і союзників» ²¹.

На жаль, ця справа не мала успіху, але Рудницька однаково сприйняла досвід як позитивний, адже українське питання прозвучало на міжнародній політичній арені і можна було далі за нього боротися.

У 1932 році Рудницька відвідала Рим і дала іноземному кореспонденту інтерв’ю «Терпіння і надії українського народу». Нині багатьом із нас знайома ця потреба — пояснювати людям за кордоном, що таке Україна і чого ми прагнемо. В інтерв’ю Рудницька заявила, що мета українського народу — незалежна українська держава на територіях, де більшість населення українське і які тоді були частинами Радянського Союзу, Польщі, Румунії та Чехословаччини ²².

На питання кореспондента, чи найбільший ворог для українського народу — це російський імперіалізм, Рудницька відповіла ствердно: «Наше серце б’є в Києві, мученім червоними варварами… Освобождення України з під Росії неминуче. Се лиш питання часу, коли настане нова війна, нова революція, яка мусить наступити по економічнім і ідеольоґічнім заломаню большевизму» ²³.

Дуже цікаві спогади Рудницької про її політичну діяльність у справі розголосу і спроб подолати наслідки Голодомору 1932–1933 років. Вона детально описує політичне тло того часу. Багато що змінилося в міжнародній політиці, але певні виклики, з якими стикалася Рудницька, знайомі до болю й сьогодні. І заперечення росіянами їхніх кричущих злочинів, і проплачені кореспонденти в чільних західних медіа, і слабкість Міжнародного комітету Червоного Хреста, і так само небажання західних країн сваритися з росіянами, щоб не втрачати вигідної торгівлі.

Атмосфера для українства у Європі складалася несприятлива. У Німеччині до влади прийшов Гітлер, і радянські дипломати об’єдналися із західними демократичними країнами через спільне занепокоєння цим фактом.

Рудницька писала, що більшовики докладали багато зусиль, щоб приховати Голод (так вона називає Голодомор), залучаючи до пропаганди підконтрольних їм кореспондентів у провідних західних виданнях, як «Нью-Йорк таймс» і «Асошіейтед прес». Радянські дипломати потім покликалися на їхні статті як на незалежне західне підтвердження, нібито Голодомору не існує ²⁴.

Втягували в пропаганду і представників культури. Показовим був візит до Радянського Союзу навесні 1933 року англійських «діячів літератури і громадського життя під проводом Бернарда Шова». Після поїздки в СРСР Шоу й інші учасники подорожі писали в «Манчестер ґардіан» (Manchester Guardian; нині просто Guardian), що відомості про експлуатацію робітників, голод і провали колективізації — це брехня ²⁵.

Та попри надзвичайні заходи радянської влади, інформація про Голодомор пробивалася на Захід, і дехто навіть правильно тлумачили його причини — пов’язували їх «з національною політикою совєтського уряду, вказуючи на те, що большевики хотіли такими методами здушити самостійницькі прагнення українського народу» ²⁶.

Багато в чому саме Рудницькій ми завдячуємо поширенням інформації про Голодомор ще 1933 року на найбільших міжнародних політичних майданчиках того часу. Вона входила до української делегації з чотирьох осіб на Конгресі меншин у Берні, столиці Швейцарії, де їм вдалося поставити на порядку денному питання Голодомору, хай і завдяки Німеччині, яка охоче підтримала ініціативу, аби тільки заглушити обговорення її антисемітських законів ²⁷.

Після російського делегата виступила Рудницька: «нічого не пом’якшуючи, я з’ясувала і голодове лихоліття українського народу, і злочинну політику Москви, яка це лихоліття спричинила, і політику великодержав, які заради добрих взаємовідносин з совєтським урядом, прижмурюють очі на його злочини в Україні і таким чином стають за нього співвідповідальні» ²⁸.

Її виступ мав успіх, і конгрес ухвалив резолюцію до голови Ліги Націй, у якій підкреслив «обов’язок підтримати акцію на користь жертв жахливої голодової катастрофи в Совєтському Союзі, особливо ж в Україні» ²⁹.

У Лізі Націй були чіткі правила й процедури, згідно з якими офіційним шляхом поставити на порядок денний обговорення Голодомору було неможливо. Та це не зупинило Рудницьку, яка побачила іншу нагоду — під час тієї сесії головування в Лізі Націй переходило до прем’єр-міністра Норвегії Йогана Мовінкеля. За словами Рудницької, це вселяло оптимізм, адже Норвегія не була «великодержавою», захищала політичних біженців і мала традиції допомоги потерпілим від голоду 1921–1922 років, ідеться насамперед про місію Фритьйофа Нансена.

Через особисті контакти Рудницької з представником норвезького уряду при Лізі Націй вдалося організувати її зустріч з Мовінкелем. Прем’єр Норвегії виявився доброю і шляхетною людиною та погодився спробувати винести Голодомор на обговорення. Для цього йому потрібні були формальні підстави, отож Рудницька із Зеноном Пеленським закликали українські організації й діаспори в різних країнах надіслати Мовінкелю телеграми на підтримку обговорення Голодомору в Лізі Націй.

Однак усередині Ліги Націй існував сильний спротив цій події, тому Мовінкель для додаткового обґрунтування попросив Рудницьку, щоб із проханням винести на обговорення Голодомор в Україні до нього звернулася якась поважна міжнародна організація. Тут знову перетинається національне й жіноче, діяльність Рудницької як депутатки і як учасниці жіночого руху. Через контакти в жіночому русі, зокрема в Союзі українок, вона зв’язалася з Корбет Ешбі, головою Міжнародного жіночого альянсу. Ешбі скликала нараду, на якій заслухали Рудницьку і схвалили заклик до Мовінкеля розглянути Голодомор у Лізі Націй ³⁰.

Мовінкель таки добився засідання, але закритого. Він активно наполягав, що Ліга Націй повинна бодай якось відреагувати на Великий Голод. Країни ж, які вели успішну торгівлю з Радянським Союзом, не заперечували Голодомор, але наводили формальні причини, чому Ліга Націй не може на це реагувати. Досягненням цього засідання стало фактичне міжнародне визнання Голодомору, хоча Ліга Націй «по-пилатівськи обмила свої руки». Зрештою, справу передали Міжнародному комітету Червоного Хреста для організації допомоги Україні. МКЧХ надіслав запит до радянської влади про надання гуманітарної допомоги й отримав відповідь, що допомога не потрібна і голоду немає ³¹.

Згадуючи ті події, Рудницька підкреслювала, що жахливим був не лише штучно створений голод, від якого загинули мільйони, а й міжнародна реакція на нього: «Ніколи Москва не досягла б таких пропагандистських успіхів у заперечуванні правди про Голод, якби не натрапити на податливий ґрунт в демократичних колах закордону, які з політичних і господарських мотивів бажали добрих стосунків з Совєтським Союзом» ³².

Підсумки

Попри складний політичний період, коли український народ не мав власної держави, світ ще не оговтався від Першої світової війни, а вже наближалася Друга, і жінки в політиці були радше аномалією, Мілена Рудницька невтомно працювала й досягала успіху. Вона активно допомагала українським селянкам, додавала українкам упевнености у власних силах, дієво боронила українські політичні і культурні права.

Мілена Рудницька зуміла не втрапити до жодної з політичних пасток, що їх не уникнули інші українські політичні діячі. Вона надзвичайно негативно ставилася і до комуністів, і до нацистів. І хоча Рудницька була депутаткою польського парламенту, вона вважала польську владу окупаційною і виборювала права українського народу і перед Польщею, і перед іншими державами. Рудницька була справжньою патріоткою і феміністкою, яка вірила в демократичне майбутнє незалежної України і в чільну роль жінок у ньому. Така перспектива актуальна і сьогодні.

1. Zhurzhenko, T. Milena Rudnytska // A Biographical Dictionary of Women’s Movements and Feminisms. Central, Eastern, and South Eastern Europe, 19th and 20th Centuries / Eds. F. de Haan, K. Daskalova, A. Loutfi. — Central European University Press, 2006. — P. 470–474. [↩]
2. Життєпис Мілени Рудницької // Рудницька, Мілена. Статті. Листи. Документи / Упор. М. Дядюк. — Львів: Місіонер, 1998. — С. 37. [↩] [↩]
3. Bohachevsky-Chomiak, Marta. Feminists Despite Themselves: Women in Ukrainian Community Life, 1884–1939. — CIUS, 1988. — Р. 158. [↩]
4. Рудницька, Мілена. По наших жнивах // Рудницька, Мілена. Статті. Листи. Документи… — С. 238. [↩]
5. Рудницька, Мілена. По наших жнивах // Рудницька, Мілена. Статті. Листи. Документи… — С. 240. [↩]
6. Рудницька, Мілена. Шум довкола Жіночого Конґресу // Там само. — С. 157. [↩]
7. Рудницька, Мілена. Шум довкола Жіночого Конґресу // Там само. — С. 158. [↩]
8. Рудницька, Мілена. Українська дійсність і завдання жінки // Там само. — С. 185–206. [↩]
9. Рудницька, Мілена. Українська дійсність і завдання жінки // Там само. — С. 187. [↩]
10. Рудницька, Мілена. Українська дійсність і завдання жінки // Там само. — С. 195–196. [↩]
11. Рудницька, Мілена. Українська дійсність і завдання жінки // Там само. — С. 201. [↩]
12. Bohachevsky-Chomiak, Marta. Feminists Despite Themselves… — Р. 178–180. [↩]
13. Рудницька, Мілена. Перед загальним з’їздом // Рудницька, Мілена. Статті. Листи. Документи… — С. 259–260. [↩]
14. Bohachevsky-Chomiak, Marta. Feminism in Action: The Ukrainian Women’s Union between World Wars // Women’s Studies International. — 1982. — July, 2. — Р. 20–24. [↩]
15. Рудницька, Мілена. Промова 29 травня 1928 року // Рудницька, Мілена. Статті. Листи. Документи… — С. 444. [↩]
16. Рудницька, Мілена. Промова 20 грудня 1934 року // Там само. — С. 536–538. [↩]
17. Рудницька, Мілена. Промова 20 грудня 1934 року // Там само. — С. 540. [↩]
18. Рудницька, Мілена. Промова 22 березня 1929 року // Там само. — С. 453–455. [↩]
19. Bohachevsky-Chomiak, Marta. Feminists Despite Themselves… — Р. 169–171. [↩]
20. Рудницька, Мілена. Боротьба за правду про Великий Голод // Рудницька, Мілена. Статті. Листи. Документи… — С. 410. [↩]
21. Рудницька, Мілена. Справа має всі вигляди на дальший розвиток на міжнародному терені // Там само. —С. 145; Рудницька, Мілена. Наші приятелі в Англії // Там само. — С. 149. [↩]
22. Рудницька, Мілена. Терпіння і надії українського народу // Там само. — Р. 155. [↩]
23. Рудницька, Мілена. Терпіння і надії українського народу // Там само. — Р. 155. [↩]
24. Боротьба за правду про Великий Голод // Там само. — С. 416–417. [↩]
25. Боротьба за правду про Великий Голод // Там само. — С. 419. [↩]
26. Боротьба за правду про Великий Голод // Там само. — С. 395–396. [↩]
27. Боротьба за правду про Великий Голод // Там само. — С. 422–423. [↩]
28. Боротьба за правду про Великий Голод // Там само. — С. 423. [↩]
29. Боротьба за правду про Великий Голод // Там само. — С. 424. [↩]
30. Боротьба за правду про Великий Голод // Там само. — С. Там само. — С. 424–427. [↩]
31. Боротьба за правду про Великий Голод // Там само. — С. 428–430. [↩]
32. Боротьба за правду про Великий Голод // Там само. — С. 431. [↩]