1069 Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, або Стамбульська конвенція — міжнародна угода Ради Європи щодо насильства проти жінок та домашнього насильства, відкрита для підписання 11 травня 2011 у Стамбулі, Туреччина.
Молдова підписала Стамбульську конвенцію в 2017 році, проте ратифікувала тільки зараз.
Натомість Україна підписала конвенцію ще в 2011 і досі не ратифікувала! Що заважає? Роз’яснює експертка, директорка Amnesty International Ukraine Оксана Покальчук:
«Нагадаю, саме Україна була однією із країн які розробляли текст Конвенції. Одностайної позиції щодо ратифікації, тобто введення Конвенції у національне законодавство, у парламенті не було як за минулої влади, коли законопроєкт про ратифікацію таки змогли винести на розгляд депутатів і провалили голосування, так і за цієї влади — коли уже новий, підготовлений урядом законопроєкт не спромоглися навіть внести на голосування.
Про антигендерну вакханілю 2016 року писала головна редакторка Гендер в деталях Тамара Злобіна.
Причини? Насамперед це відвертий тиск з боку релігійних, антигендерних організацій, Ради церков, які тиснуть на депутатів-мажоритарників з погрозами втратити частину електорату через підтримку Стамбульської конвенції.
Іще одна вагома причина — власне відсутність політичної волі зробити рішучий крок у напрямку подолання проблеми гендерно зумовленого насильства, брак досвіду правильно і ефективно комунікувати із суспільством на важливі і складні теми, і знову ж таки боязнь втратити прихильність серед певних категорій населення, які мають інші погляди або яким попросту бракує інформації.
На жаль, не бачимо ми і правильних кроків від уряду і належного реагування на дезінформацію і маніпуляцію, яку поширюють противники Конвенції в інформаційному просторі. Також, продовжується процес демонізації слова «гендер», що призводить до розпалювання створеного, штучного конфлікту між різними групами.
Стамбульську конвенцію важливо ратифікувати з кількох дуже важливих причин.
По-перше, це змусить Україну вдосконалити законодавство відповідно до міжнародних стандартів, адже нині є певні недоліки. Приміром, нині домашнє насильство підпадає як під адміністративне, так і кримінальне законодавства. А кривдника, на якого не накладено щонайменше два адміністративні стягнення протягом року, не можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Цей недолік має виправити Стамбульська конвенція, що вимагає від країн розслідувати усі випадки домашнього насильства як кримінальні злочини.
Також конвенція рекомендує запровадити юридичну відповідальність за домагання і переслідування, які нині взагалі ніяк не регулюються українським законодавством, і постраждалі не можуть добитися справедливості.
Окрім того, ратифікація конвенції має стимулювати програми з розвитку мережі притулків для постраждалих, яких теж на сьогодні вкрай недостатньо, надання психологічної допомоги постраждалим, а також введення корекційних програм для кривдників.
Нині не працює єдиний, повний і чіткий моніторинг випадків гендерно обумовленого і домашнього насильства, відтак немає і повної статистики, зібраної за єдиним механізмом. Це також має бути виправлено.
У разі НЕ ратифікації Стамбульської Конвенції Україна не підпадає під контроль з боку Групи експертів з дій проти насильства стосовно жінок і домашнього насильства (ГРЕВІО, англ. — GREVIO), а також під контроль Генерального секретаря Ради Європи стосовно законодавчих та інших заходи, які впроваджують в дію положення цієї Конвенції.
А тому законотворчий процес в Україні у питанні протидії домашньому насильству та насильству щодо жінок не матиме дієвого механізму контролю з боку міжнародної інституції, а відтак має всі шанси зупинитися.
Чому Молдові вдалось, а нам досі ні? Тому що, наразі, ми бачимо перш за все - політичну волю з боку уряду Молдови до розв'язання питання з протидії домашньому та гендерно зумовленому насильству, а також ми бачимо політичну волю показати крок у напрямку дотримання і розвитку у сфері захисту прав людини.
На жаль, політичної волі до цих питань від уряду України ми не спостерігаємо, тема постійно принижується та депріоритизується. Наша задача - нагадувати уряду наші вимоги й вимагати ратифікації Конвенції».
Детальніше читайте статтю Наталі Радушинської про відповідальність за домашнє насильство та способи отримання правової допомоги в Україні.
