Відповідальність за домашнє насильство та способи отримання правової допомоги в Україні

Проєкт "Онлайн-марафон Спитай юристку ЮрФем" реалізовується Асоціацією жінок-юристок України "ЮрФем" за підтримки Українського Жіночого Фонду.

Домашнє насильство як явище має загальносвітовий характер і міцно коріниться у світогляді та звичаях націй і народів. Жодній країні не вдалося позбавитися він нього остаточно та звільнити сім’ї й душі своїх громадян від страху перед цим підступним монстром. Домашнє насильство живиться і розквітає на тлі бажання будь-яким способом вплинути на волю іншої людини, насадити свої правила й закони хоча б такому невеликому осередку, як сім’я.

Домашнє насильство давно перестало бути суто сімейною проблемою і потребує державного втручання, а постраждалі — ефективного захисту, особливо в часи пандемії.

Проблема домашнього насильства набирає особливої гостроти в період пандемії, що як лакмусовий папірець виявляє приховані проблеми. Усі країни фіксують збільшення випадків домашнього насильства під час карантину. Європейські країни шукають різних нових шляхів допомагати потерпілим. Наприклад, в Італії жінки можуть звернутися по допомогу в поліцію через мобільний додаток, а не телефонувати. У Франції й Іспанії жінки можуть непомітно попросити про допомогу в аптеках. У цих країнах постраждала від домашнього насильства може зайти в аптеку і попросити захисту, але якщо з якоїсь причини вона не може зробити це відкрито, то достатньо сказати кодове слово «маска 19»[1].

В Україні про зростання кількости випадків домашнього насильства говорять лише громадські організації, а правоохоронні органи запевняють, ніби звернень про домашнє насильство не побільшало. Проте поліція запровадила можливість викликати допомогу непомітно, скориставшись мобільним додатком «Моя поліція». Також поліція відкрила чат-бот у телеграм-каналі для надання консультацій постраждалим від домашнього насильства. Аналогічний чат-бот запустила система безоплатної правової допомоги. Постраждалі особи з вадами слуху або мовлення можуть звернутися по допомогу через скайп-зв’язок за іменем Урядова гаряча лінія, номери 1545-1, 1545-2, 1545-3.

Звичайно, в Україні є проблеми у сфері протидії домашньому насильству, зокрема невелика кількість притулків. Цікавий приклад Франції, де уряд країни оголосив, що оплатить 20 тисяч ночей у готельних номерах для постраждалих від домашнього насильства та відкриє тимчасові консультаційні центри в супермаркетах. І хоча у нас недостатньо уваги приділено захисту прав постраждалих від домашнього насильства, у поліції, суду і правозахисної спільноти є механізми для притягнення кривдників до відповідальности.

В українське законодавство термін «домашнє насильство» майже дослівно запозичено з Конвенції Ради Європи «Про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (Стамбульська конвенція)[2], на ратифікацію якої очікують усі небайдужі люди нашої країни. Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»[3] визначено, що домашнє насильство — це «діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь».

Пам’ятайте, що дитина визнається постраждалою від домашнього насильства, навіть коли вона була лише свідком скоєння такого насильства. Захищаючи себе, не забувайте захистити свою дитину чи дітей. Наполягайте, щоб працівники поліції й суди визнавали їх потерпілими.

За вчинення домашнього насильства в Україні передбачено адміністративну і кримінальну відповідальність. За ст. 173-2 КУпАП винні особи несуть адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, а також за невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої його винесено.

Домашнє насильство було визнано злочином у січні 2019 року, коли набрав чинности Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами»[4]. Кримінальний кодекс України було доповнено ст. 126-1 «Домашнє насильство», відповідно до якої кримінальна відповідальність за домашнє насильство настає за «умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатности, емоційної залежности або погіршення якости життя потерпілої особи».

Означення «домашнього насильства» у ст. 126-1 ККУ і ст.173-2 КУпАп відрізняється від терміна, який міститься в ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Зокрема, в переліку видів домашнього насильства, за якими може наступати адміністративна або кримінальна відповідальність, немає четвертого виду — «сексуальне насильство».

За вчинення сексуального домашнього насильства кривдник несе винятково кримінальну відповідальність за ст. 152 ККУ «Зґвалтування», якщо сексуальне насильство вчинено з проникненням у тіло людини оральним, вагінальним чи анальним шляхом, як геніталіями, так і іншим предметом; або за ст. 153 ККУ «Сексуальне насильство», якщо проникнення в тіло людини не було (наприклад, примушування до перегляду порнографії, мацання, стискання тощо).

Кримінальне провадження про домашнє насильство відкривається стосовно особи, яка систематично вчиняє домашнє насильство, тобто є два і більше фактів учинення особою домашнього насильства. При цьому є спірна позиція, що для порушення кримінального провадження беруться лише ті випадки, коли кривдника було тричі визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 173-2 КУпАП і притягнуто до відповідальности.

На практиці далеко не кожен виклик поліції за фактом учинення домашнього насильства завершується складенням протоколу про вчинення адміністративного правопорушення або термінового заборонного припису. Часто поліцейські обмежуються усною бесідою і взагалі надалі не складають жодних документів. Так виникає ситуація, коли виклики на «102» є, а жодних процесуальних документів поліція не склала і на запит постраждалої чи її адвоката їх не надають. У таких випадках потерпілій особі найчастіше відмовляють у порушенні кримінальної справи, бо вважають, що факт учинення домашнього насильства існує лише тоді, коли його зафіксовано саме протоколом про вчинення адміністративного правопорушення та постановою суду.

Тому важливо не тільки викликати поліцію, а й вимагати від неї скласти протокол і терміновий заборонний припис. Якщо на тілі залишилися сліди насильства, важливо їх зафіксувати в травмпункті, на фото й відео.

Поліція повинна вживати належних заходів для захисту потерпілих від домашнього насильства. У багатьох містах України вже діють групи оперативного реагування, які виїжджають винятково на виклики про скоєння домашнього насильства. Екіпаж патрульної поліції, який прибув за викликом, повинен зафіксувати прояви домашнього насильства в будь-якій формі та вжити таких заходів:

• скласти протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173-2 КУпАП. Далі складений протокол про адміністративне правопорушення разом із матеріалами, що їх зібрали працівники поліції на підтвердження факту домашнього насильства, надсилається до суду. І вже суд вирішує, притягнути кривдника до відповідальности чи ні;
• застосувати щодо кривдника терміновий заборонний припис, який виноситься на термін до 10 діб у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи, та встановити щодо кривдника обмежувальні заходи.

Крім того, постраждала від домашнього насильства особа може звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Обмежувальний припис суд виносить на термін від 1 до 6 місяців (суд може продовжити його на 1 рік). Суд може встановити щодо кривдника такі обмежувальні заходи.

• Заборонити кривднику перебувати в місці проживання (перебування) постраждалої особи (незалежно від майнових прав кривдника на це житло, коли він є власником або співвласником житла).

Постановою Верховного суду від 28 квітня 2020 року в справі №754/11171/19 кривднику було заборонено перебувати в місці проживання постраждалої особи, попри те, що він є власником 1/8 цього житла. При цьому суд відмовив у вимозі виселити кривдника, бо в переліку обмежувальних заходів немає такого виду обмеження. Верховний суд установив, що тимчасове обмеження права користування житлом не порушує право власности кривдника на це житло, а є гарантією захисту постраждалої особи[5].

• Заборонити кривднику наближатися до місць проживання, навчання, роботи, частого перебування постраждалої особи на певну відстань. Суди, як правило, визначають цю відстань за вимогою постраждалої, тому в судових рішеннях можна побачити відстань і 100 метрів, і 2 кілометри.
• Заборонити кривднику в будь-який спосіб, особисто чи через інших осіб, контактувати з постраждалою особою або постраждалою дитиною.

Для звернення до суду слід скласти процесуальний документ — заяву, і це потребує відповідних правових знань, які є у правників, адвокатів.

Особи, потерпілі від домашнього насильства, мають право отримати послуги юриста або адвоката безоплатно через місцеві центри і бюро правової допомоги.

Потерпілі від домашнього насильства можуть безоплатно отримати захист, здійснення представництва їхніх інтересів у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, складення документів процесуального характеру. Щоб отримати таку допомогу, потерпілій від домашнього насильства особі слід звернутися до найближчого центру чи бюро правової допомоги із заявою й документами, які підтверджують факт того, що особа постраждала від домашнього насильства. Такими документами, зокрема, можуть бути:

• витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань, у якому міститься інформація про вчинення злочину, пов’язаного з насильством;
• талон-повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного з насильством, виданий уповноваженим підрозділом органу Національної поліції, за формою, затвердженою МВС;
• копія протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
• копія постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, пов’язаного з насильством;
• копія заяви до суду про видачу або продовження обмежувального припису стосовно кривдника;
• рішення суду про видачу або продовження обмежувального припису стосовно кривдника;
• копія винесеного працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції термінового заборонного припису;
• направлення постраждалих осіб до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, складене за формою, затвердженою Мінсоцполітики (видають районні, районні в містах Києві й Севастополі держадміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, зокрема об’єднаних територіальних громад, чи загальні / спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб).

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги забезпечують безоплатну правову допомогу постраждалим особам, зокрема в приміщенні служби підтримки постраждалих осіб, якщо постраждала особа не може відвідати центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги самостійно, про що центру повідомляє відповідна служба.

Адресу і телефон найближчого центру правової допомоги можна дізнатися за телефоном 0 800 213 103. Постраждалим слід пам’ятати, що в Україні багато можливостей для захисту. Головне не мовчати. Допомогу можна отримати також у багатьох громадських організаціях, як-от «ЛаСтрада» (цілодобово за телефонами 0 800 500 335 або 116 123).

Побороти таке ганебне явище, як домашнє насильство, можна лише разом. Кожна небайдужа людина може зробити в цю справу свій внесок, змінюючи свою свідомість, своє ставлення до проявів насильства навколо.

Використані джерела:

1. Закон України «Про засади запобігання та протидії домашньому насильству» // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19
2. Конвенція Ради Європи «Про запобігання насильству щодо жінок і домашнього насильства та боротьбу з цими явищами» // https://rm.coe.int/1680096e45
3. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19