1380 
Чи вплинула пандемія COVID–19 на можливості жінки розірвати шлюб? Як вплинув карантин на виконання батьками обов’язку сплачувати аліменти на утримання дитини? Чи мали жінки можливість стягнути аліменти під час дії карантинних обмежень? Чи зросла кількість випадків домашнього насильства і як реагують на них органи влади? З’ясувати відповіді на ці й інші питання Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем» намагалася у своєму дослідженні «Вплив COVID–19 на права жінок в Україні».
Розірвання шлюбу під час пандемії
Запровадження в Україні карантину вплинуло на роботу органів влади, проте не зупинило її. Суди працювали і працюють у звичному режимі, і всі охочі могли й можуть звернутися до суду у справі захисту своїх прав. Було запроваджено певні обмеження на час прийому громадян, на можливість подати заяву через канцелярії тощо.
На початку карантинного періоду не було забезпечено можливості брати участь у судовому засіданні через відеозв’язок, тому багато справ відкладалося. Така ситуація виникла не лише в Україні, а і в інших європейських країнах та в США, де окремі суди взагалі закривалися.
Відколи почалася пандемія, в інформаційному просторі заговорили про можливе зростання випадків розірвання шлюбу. Проте, як показали результати нашого опитування, бажання розірвати шлюб під час карантину виявили небагато жінок. Згідно з даними проведеного нами опитування, за час карантину 2 % респонденток звернулися із заявою про розлучення. Одна жінка повідомила, що заяву не подавала, але планує розірвати шлюб або жити окремо. Інша респондентка відповіла, що не мала можливости зробити це через обмеження в пересуванні, ще одна — через відсутність доступу до інтернету / комп’ютера.
Про зменшення кількости випадків розірвання шлюбу свідчать і дані Міністерства юстиції України. За перше півріччя 2020 року відділи реєстрації актів цивільного стану зареєстрували 11 828 розірваних шлюбів, із яких 853 було розірвано в судовому порядку. Для порівняння: за аналогічний період 2019 року було зареєстровано 18 329 розірваних шлюбів (що на 35 % більше), із яких 1 407 було розірвано в судовому порядку (на 40 % більше).
Отже, через запроваджені карантинні обмеження жінки й чоловіки менше порівняно з аналогічним періодом 2019 року зверталися у відділи реєстрації актів цивільного стану й суду для розірвання шлюбу.
Треба відзначити, що якщо одна сторона хотіла розірвати шлюб через суд, а інша сторона не була в цьому зацікавлена, існувала можливість відкласти справу через карантин. Це створило можливість суттєво затягнути розгляд справи.
Чи ускладнилося стягнення аліментів?
Пандемія COVID–19 і пов’язані з нею карантинні заходи негативно вплинули на економічну систему країни і ринок праці. Відпустки за власний рахунок, звільнення за власним бажанням, скорочення посад і ліквідація підприємств впливають і на виконання батьками своїх обов’язків з утримання дітей.
У цій ситуації в гіршому становищі опинилися жінки, з якими, як правило, проживають діти після розірвання шлюбу. Якщо батько дітей не платить аліменти або платить їх у меншому розмірі, на жінок лягає обов’язок самостійно повною мірою забезпечувати належні умови проживання, харчування тощо дітям. Під час карантину із заявами про призначення аліментів на дітей зверталося 11 % наших респонденток, у яких є діти. Серед них майже половина (47 %) відчувала труднощі з отриманням таких аліментів (найчастіше повідомляли про виплату аліментів із запізненням).
Не менш актуальне в період карантину виконання вже наявних рішень суду про стягнення аліментів. Серед юридичної спільноти і не лише в Україні обговорюється можливість збільшити позови до суду з вимогами зменшити розмір аліментів. Батьки, які платили аліменти на утримання дитини в розмірі, більшому за мінімальний, мають право звернутися до суду із заявою про зменшення розміру аліментів до мінімального. Підставою для цього може бути звільнення з роботи або зменшення розміру заробітної плати.
Також якщо під час карантину особа не отримувала доходу, внаслідок чого виникла заборгованість по аліментах, вона має право звернутися до суду із заявою про звільнення від сплати заборгованости по аліментах, яка утворилася не з її вини.
З одного боку, таке право логічне і цілком законне. Водночас постає питання, що робити жінці, яка незважаючи на те, чи втратила вона роботу, чи зумовив карантин зміну її матеріального стану, залишається сам на сам із дітьми, батька яких, відповідно до закону, буде звільнено від сплати заборгованости по аліментах або суд зменшить розмір аліментів.
Пам’ятайте, що COVID–19 не звільняє від обов’язку утримувати дитину.
У докарантинний період стягнення аліментів було нелегкою справою для жінок із дітьми, карантин додатково загострив цю ситуацію, зокрема у випадках, коли боржник втратив роботу або ж має затримки в оплаті праці.
Ситуація з домашнім насильством під час пандемії
Під час пандемії захист постраждалих від домашнього насильства став одним із ключових питань серед правозахисної спільноти і жіночих громадських організацій. Вимушене перебування в замкнутому просторі з кривдниками, відсутність достатньої кількости спеціалізованих притулків, ускладнений доступ до правової допомоги й соціальних послуг — це ті виклики, з якими зіштовхнулися постраждалі, які у 85 % випадків — жінки, в 1,2 % випадків — діти.
За даними Національної поліції, у період з 01 квітня 2020 року по 01 липня 2020 року надійшло 46 249 звернень про домашнє насильство, з них 39 449 звернень від жінок (85 % від загальної кількости) і 570 звернень від дітей (це 1,2 % від загальної кількости). Кількість таких звернень у перші три місяці 2020 року була на 26 % вища, ніж у період карантину.
Це може свідчити про обмежені можливості жінок повідомляти про насильство, якщо вони мешкають разом із кривдником.
Про прояви домашнього насильства стосовно них до карантину повідомило 10 % респонденток нашого онлайн-опитування. Половина цих жінок (56 %) зазначила, що під час карантину ситуація з домашнім насильством погіршилася. Про домашнє насильство під час карантину повідомили 19 % опитаних жінок.
Найчастіше респондентки повідомляли про психологічне насильство* (образи, приниження, нецензурна лайка тощо) — 41 %, найрідше фіксували змушування до статевих зносин (далі в цьому звіті — сексуальне насильство) — 9 %. До карантину 40 % осіб, котрі повідомили про домашнє насильство, такого досвіду не мали. Такі жінки переважно повідомляли про фінансове (48 % усіх згадок) і психологічне насильство (35 % усіх згадок).
Із тих, хто отримали перший досвід домашнього насильства під час карантину, 16 % осіб зіштовхувалися із більш як одним його видом, переважали фінансове і психологічне насильство. Третина (32 %) потерпілих від домашнього насильства мусили далі проживати з кривдником. Лише 3 % було поміщено в притулок.
Жінки, змушені мешкати з кривдником під час карантину, інколи не могли фізично зателефонувати в поліцію. Постає питання, навіть за можливости викликати поліцію, чи вдалося жінкам добитися ефективних заходів реагування, як-от винесення термінових заборонних приписів. Відповіді на це питання немає.
За результатами розгляду звернень про вчинення домашнього насильства в період з квітня по червень 2020 року поліцейські склали 31 679 протоколів про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП (це на 5 % менше, ніж у січні-березні 2020 року), і винесено 7 959 термінових заборонних приписів (на 50 % менше, ніж у січні-березні 2020 року).
Як випливає з даних поліції, термінові заборонні приписи, що є заходом негайного реагування на випадки домашнього насильства в разі загрози життю й здоров’ю постраждалої особи, у період карантину виносилися лише у 23,8 % випадків, тоді як у період із січня по березень 2020 року поліція виносила термінові заборонні приписи у 28,4 % випадків.
Отже, до запровадження карантину працівники правоохоронних органів частіше (у 5 % випадків більше) застосовували термінові заборонні приписи, спеціальні заходи захисту постраждалих від домашнього насильства, які можуть містити вимогу до кривдника покинути місце проживання / перебування постраждалої особи.
Це підтверджує заяви жіночих правозахисних організацій про відсутність ефективних заходів реагування з боку працівників поліції в період карантину. Зокрема, йдеться про те, що поліція не виносить термінові заборонні приписи, які містять вимогу залишити місце проживання / перебування постраждалої особи, мотивуючи це карантином, самоізоляцією тощо, і залишає постраждалу особу в небезпечній для її життя і здоров’я ситуації.
Постраждалі від домашнього насильства зверталися також до суду про видачу обмежувального припису. Проте відсоток таких справ надзвичайно малий порівняно з кількістю звернень до поліції. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, у період з 01 квітня 2020 року по 01 липня 2020 року суди ухвалили тільки 137 судових рішень у справах про видачу обмежувальних приписів; це становить 0,35 % від кількости заяв про вчинення домашнього насильства, поданих у поліцію.
Відзначимо, що в період із січня по березень до суду постраждалі зверталися на 38 % частіше, ніж у карантинний період. Тут може бути кілька пояснень, серед яких відсутність транспортного сполучення, недостатня можливість скористатися послугами правової допомоги, адже, за даними Координаційного центру з надання правової допомоги, який безоплатно надає послуги постраждалим від домашнього насильства, у період карантину вони працювали дистанційно, а саме консультували онлайн, через «гарячу лінію» і в телефонному режимі.
Як бачимо, спеціальних заходів реагування на випадки домашнього насильства, що їх уважають одними з найефективніших для забезпечення безпеки постраждалої особи, поліція фактично не застосовує. Адвокати, своєю чергою, не використовують такий механізм захисту потерпілих від домашнього насильства як звернення до суду з клопотанням про видачу обмежувальних приписів, про що свідчить невелика кількість відповідних судових рішень.
Серед зобов’язань, що їх поліція і суд можуть покласти на кривдника спеціальними заходами, — заборона перебувати в місці проживання чи перебування постраждалої особи незалежно від майнових прав кривдника на майно. Однак у ситуації, коли кривдник є власником житла, цей факт, як правило, породжує в поліції й суду сумніви в необхідності спеціальних заходів, зокрема в період карантину, мовляв, куди кривдник піде, якщо встановлено карантинні обмеження на пересування і контактування з людьми.
У 48 % випадків у період карантину суд видавав обмежувальний припис, що містив заборону перебувати кривдникові в місці проживання / перебування постраждалої особи. У 25,5 % випадків суд відмовляв постраждалій особи ухвалити рішення про видачу обмежувального припису.
Щодо кримінальних справ, пов’язаних із домашнім насильством. У січні 2019 року набрали чинности зміни до Кримінального кодексу України про відповідальність за домашнє насильство, а також за невиконання обмежувального припису, виданого судом. За даними Генеральної прокуратури України, у період з 01 квітня 2020 року по 01 липня 2020 року було відкрито 775 кримінальних проваджень за статтею 126-1 КК України («Домашнє насильство»), до суду передано 503 кримінальні провадження. За невиконання рішення суду про видачу обмежувального припису поліція відкрила 30 кримінальних проваджень, що на 50 % менше, ніж у січні-березні 2020 року. Така тенденція пов’язана зі зменшенням на 38 % кількости судових рішень про видачу обмежувальних приписів у карантинний період.
Звернення потерпілих від домашнього насильства по допомогу ускладнилося, але постраждалі все-таки зверталися до громадських організацій і викликали поліцію.
Під час пандемії проблеми, з якими зіштовхуються постраждалі від домашнього насильства жінки, стали видимішими. Це невелика кількість притулків для постраждалих від домашнього насильства, низький рівень забезпечености соціальними послугами, доступу до послуг, зокрема до правової допомоги, тощо.
За результатами дослідження, у сфері захисту прав жінок у сімейних відносинах можна виділити такі виклики.
1. Карантинні обмеження щодо пересування, транспортного сполучення і роботи органів влади призвели до зменшення кількости звернень із заявами про розірвання шлюбу до органів реєстрації актів цивільного стану, а також до суду.
2. Не зважаючи на передбачені законодавством ефективні способи стягнення аліментів, 47 % осіб зіткнулися з труднощами в отриманні таких аліментів, зокрема спостерігається запізнення при виплаті аліментів. Відповідно проблеми стягнення аліментів загострилися в карантинний період, зокрема у випадках, коли боржник утратив роботу або має затримки в оплаті праці.
3. За офіційними даними правоохоронних органів, кількість заяв про домашнє насильство в період з квітня по червень 2020 року менша на 26 % порівняно із січнем-березнем 2020 року. Водночас 56 % респонденток, які потерпали від домашнього насильства, вказали на погіршення ситуації під час карантину.
4. У період суворих карантинних обмежень поліція винесла менше термінових заборонних приписів на 5 % відповідно до кількости звернень; кількість судових рішень про видачу обмежувальних приписів теж зменшилася аж на 38 % порівняно з початком року.
5. Практика суду відмовляти у видачі обмежувальних приписів через відсутність постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальности або вироку суду, яким кривдника визнано винним, перешкоджає постраждалим від домашнього насильства в доступі до правосуддя.
6. Надання правової допомоги дистанційно (онлайн, по телефону тощо) недостатньо ефективне, якщо це стосується справ, пов’язаних із домашнім насильством.
