29 листопада, 2022

Освіта й гендер під час війни

Освітяни під час війни стали надійним тилом української армії. Будівлі шкіл, садочків, ліцеїв — притулки для тисяч тимчасово переміщених осіб. А вчитель_ки, вихователь_ки й педагоги_ні з початком повномасштабного вторгнення поєднують онлайн-уроки з волонтерством, чергуванням на блокпостах і навіть з військовою службою. Ця серія інтерв’ю покликана показати, як вдається освітян_кам із різних регіонів України працювати в умовах війни, що вони роблять для перемоги і як при цьому вирішують проблеми гендерної нерівности.

Серію підготовлено «Гендер в деталях» за підтримки Швейцарії в межах Швейцарсько-українського проєкту DECIDE, що його впроваджують Консорціум ГО DOCCU та PH Zurich.

«В освіті має бути гендерний нейтралітет»: Олена Стрельченко, директорка ЗДО «Пролісок» Визирської сільської ради на Одещині
Робота з дошкільнятами під час війни — один із найбільших викликів для системи української освіти. Навчальні заклади повинні або мати укриття, які відповідають усім нормативам, або ж мусять переводити освітній процес в онлайн-режим. Це два головні завдання для виховател_ьок дитячих садків. Як їм вдається з цим упоратися, а ще одночасно волонтерити, допомагати ВПО, бути включеними в розвиток освіти в Україні та впроваджувати гендерні підходи — про це все розповіла директорка закладу дошкільної освіти на Одещині Олена Стрельченко.
«Мусимо максимально використати вікно можливостей»: Владислав Качур, вчитель англійської мови, директор Центру професійного розвитку педпрацівників
З початком повномасштабної війни на багатьох освітян_ок лягло додаткове волонтерське навантаження. Владислав Качур — вінницький педагог, який буквально жив у стінах школи, бо не встигав повернутися додому до комендантської години. З паном Владиславом ми поговорили про воєнні виклики для української освіти, про нові підходи, потрібні нашій державі для стрімкого розвитку, серед яких і створення гендерно нейтрального освітнього середовища.
«Жінок в освіті більше, ніж чоловіків, але жінкам важче»: Ольга Осташ, завідувачка Маріямпільської філії Дубовецького ліцею на Івано-Франківщині
В Ольги Осташ 31-річний стаж роботи в освітянській сфері. За цей час вона побувала на різних сходинках кар’єрної драбини. Нині пані Ольга завідує Маріямпільською філією Дубовецького ліцею на Івано-Франківщині. Як невеликий заклад освіти функціонує в нових воєнних реаліях, як вдається знаходити опору й підтримку серед односельчан_ок, як виховується патріотизм і любов до свого села серед школяр_ів та як у маленькому населеному пункті сприймають перші кроки на шляху до гендерної рівности — про це в розмові з Ольгою Осташ.
«Держава, як і діти, народжується в муках»: Мар’яна Палагнюк, директорка комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» Галицької міської ради
У 2018 році в Україні почали створювати інклюзивно-ресурсні центри для дітей з особливими освітніми потребами. Фахів_ці, які працюють у цих центрах, у воєнних умовах не просто виконують свої основні функції, а й узяли на себе нові виклики. Серед таких людей — Мар’яна Палагнюк, директорка одного із закладів на Івано-Франківщині. Як психологи_ні, котрі досі працювали тільки з дітьми, навчилися допомагати дорослим людям з травмами й горем? Як вони працюють з дітьми в таких умовах і водночас щодня думають про розвиток закладу й громади?
«Кожна може боротися по-своєму»: Лілія Вепрейчук, директорка Довгопільського ліцею на Івано-Франківщині
Лілії Вепрейчук 32 роки. З літа 2021-го вона працює директоркою Довгопільського ліцею на Івано-Франківщині. Крім адміністративних обов’язків, Лілія викладає хімію для учн_ів 8–9 класів. Ми розпитали пані Лілію про те, як її освітній заклад функціонує у воєнний час, які заходи школа проводить для місцевих житель_ок і переселен_ок та що допомагає освітян_ам невеличкого гірського села здійснювати колосальну роботу для нашої спільної перемоги.