29 листопада, 2020

Коли бракує цукру...

11 жовтня 2020
Вікторія Шкабой
Маю що сказати про прийняття власного тіла, інвалідності та інакшості. Дозріла до того, щоб ділитися досвідом.

Пів на першу ночі. Стою голяка на кухні та їм другий поспіль бутерброд із салом. До того я вже поглинула кілька цукерок, а заїм свій нехитрий бутер, скоріше за все, фініками.


Ні, це не чиясь сексуальна фантазія про їжу в якості секс-іграшок. Просто ми з партнером були на етапі прелюдії, коли я відчула слабкість та запаморочення, а потім внутрішнє тремтіння, яке завжди супроводжує гіпоглікемію. Довелося перервати наше приємне заняття та піти на кухню підвищувати рівень глюкози.


Низький рівень цукру в крові – стан, який може накрити будь-яку людину, однак для людини з діабетом це може бути вельми небезпечним. Діяти потрібно швидко: випити солодкого напою або з’їсти грудочку цукру. Я завжди маю при собі цукерки (мармеладні або «Корівку») – їх зручніше носити в сумці. Ніколи не знаєш, де і коли тобі стане погано, а головне – наскільки, адже гіпоглікемія може проявитися як легке відчуття голоду та запаморочення, а може супроводжуватися онімінням губ, погіршенням зору, тремором, сильним серцебиттям, потовиділенням та сплутаністю свідомості.


Не завжди вдається пояснити оточуючим, що руки тремтять, ноги підкошуються, а язик заплітається не через зловживання алкоголем. У гіршому випадку можна зомліти – отоді зберегти життя допоможе тільки щасливий випадок. Звісно, з відрегульованими дозами інсуліну та компенсованим діабетом ймовірність гіпоглікемії суттєво знижується, однак життя неможливо повністю підпорядкувати правильному режиму.


Ситуації трапляються різні: незапланована фізична активність, великий проміжок між ін’єкцією інсуліну та прийомом їжі або взагалі його пропуск. Банальні перепади атмосферного тиску, що впливають на судини. Звісно, намагаєшся прорахувати все наперед, однак організм – на жаль чи на щастя – не машина, що працює за чітко визначеним алгоритмом. За абсолютно однакових обставин та «вихідних даних» один день рівень глюкози у крові нормальний, назавтра – низький, а післязавтра – високий.


Буває, ти просто йдеш вулицею – і з кожним кроком відчуваєш все більшу і більшу слабкість. Буває, їси свій звичний сніданок – кашу з салатом, а тебе починає трусити і паморочиться голова. Буває, не можеш заснути або невідь-чого прокидаєшся рано-вранці, міряєш рівень цукру і виявляєш, що він занизький.


Трапляється і так, що, попри самодопомогу у вигляді солодкого, стає дедалі гірше – і ти не в змозі зробити чи зрозуміти елементарних речей. Приміром, в один з таких випадків я кілька хвилин клацала щось на телефоні, забувши, як вимикати звук. Сто разів натискала різні клавіши, але пригадати дію, яку роблю щовечора, не могла.


Отакі вибрики мозку, позбавленого необхідної кількості глюкози. Бозна-скільки разів я прокидалася вночі – мокра як хлющ, дезорієнтована та «вибита з колії». Це наче випадіння з реальності: маряться паралельні світи, де панують зовсім інші закони життя… Певно, схожим чином виглядають «приходи» під дією заборонених речовин (колись після операції мені вкололи наркотики, тож я приблизно знаю, що таке наркотичні видіння), тільки тут цей стан викликаний не спеціально та накриває поза моєю волею.


Зазвичай чим нижче падає рівень глюкози, тим більше вживаєш солодкого, відповідно, тим більше він підвищується потім. Стан гіперглікемії супроводжується спрагою, сухістю в роті, частим сечовипусканням, слабкістю та сонливістю, інколи нудотою. Не раз через ці перепади цукру в крові в мене зривалися плани, адже «відходняк» після гіпоглікемії може розтягтися на кілька годин, якщо не на цілий день.


Одного прекрасного дня я відключилася прямо вдома, лежачи на дивані – рівень цукру так стрімко впав, що я нічого не встигла зробити. Мені пощастило: вдома перебував дідусь, який зайшов до кімнати щось спитати й побачив, що я не реагую. Він викликав швидку, мені вкололи глюкозу та фактично повернули до життя. Як мені потім розповіли, хвилин двадцять я перебувала в стані гіпоглікемічної коми. Пам’ятаю, потім, коли самопочуття покращилося – можливо, ще до кінця не усвідомлюючи серйозність того, що сталося, – я обдзвонювала друзів з розповідями про «новий цікавий досвід».


Той день я справді пам’ятаю як «другий день народження» і щоразу нагадую собі, що мене могло не стати у 28, а так я отримала шанс іще пожити та зробити щось корисне.

Коли бракує цукру...