20 травня, 2019

Тема Сезону: Жінок — у політику!

Ми, редакція «Гендер в деталях», хочемо, щоб після виборів 2019 року кількість жінок в українському парламенті зросла стрибкоподібно і сягнула мінімум 40 %. Цього можна досягти, якщо скоординувати зусилля. Насамперед варто подолати негативні упередження щодо жінок та уявлення про політику як «не-жіночу» сферу. Найближчі півроку ми розповідатимемо про успіхи жінок у політиці — різних країн і епох; про маленькі революції в політичній теорії і на різних рівнях влади; про успішних українських політикинь, яких варто підтримувати; про тонкощі гендерно-чутливої політики і ті новації, яких потребує Україна. Що можете зробити ви? Дуже багато! Поширювати наші статті і змінювати інформаційний простір. Підтримувати жінок, які вже працюють на різних рівнях влади. Надихатися — і йти в політику. Зрештою, голосувати. Разом — сила!

Права і тюльпани: чому ми досі відзначаємо 8 березня?
8 березня залишається одним з найпопулярніших свят в пострадянській Україні, яке пересічні громадян(к)и масово відзначають як «жіночий день» квітами-цукерками-дрібними подарунками. Однак первісно воно було Міжнародним днем солідарності у боротьбі за права жінок. Як відбувалася деполітизація цього свята в СРСР, де «жіноче питання» вважали вирішеним? Чи справді 8 березня святкують лише в країнах соцтабору? Чому політичні лідери і посадовці в незалежній Україні продовжують вітати жінок у брежнєвському дусі зі «святом весни, краси і ніжності»? Чи можливо і потрібно сучасним українським жінкам повернути собі украдене свято? Про сучасні феміністичні ініціативи з відновлення політичного смислу 8 березня – у цій статті.
Програли за неявкою? Жінка і влада в українській літературі
Більшість жіночих образів в українській літературі створено не жінками. Те саме стосується образів жінок-лідерок: їх не так багато і переважно вони обмежені суто жіночими функціями і простором. Лише поодинокі героїні здатні створити чоловікам гідну конкуренцію на чоловічому полі, як-от завод, колгосп, парламент чи управління державою. І тут вони стають жорсткими, рішучими, безпринципними або ж використовують власне тіло як інструмент маніпуляцій. Навіть найновіша українська література зациклена на темі боротьби і звільнення жінки головно в приватному просторі й іще не дала нам яскравого образу героїні, яка добивається кар’єрного успіху без задньої думки про залежність від чоловіків.
Залученість жінок у політику в Україні: суспільні, партійні та індивідуальні чинники
У дискусіях про участь жінок у великій політиці зазвичай фігурують аргументи на зразок «жінка сама не хоче чи боїться йти у політику, їй ніхто не заважає». На підкріплення цих тез наводять приклади окремих відомих політикинь. Авторка пропонує подивитися на ситуацію комплексно і розглянути, крім мікрорівня (індивідуальних чинників), макро- (суспільний) і мезо- (партійний) рівні. Може, одного лише бажання чи фаховості замало?
Дрес-код влади. Чи обов’язково політикиням «одягати штани»?
Заголовки на зразок «ТОП–5 суконь Верховної Ради» трапляються у ЗМІ частіше, ніж обговорення робочих досягнень політикинь. Жінок, навіть при владі, часто оцінюють за зовнішністю. Чому так? Як відрізняється ставлення до жінок у політиці нині і сто, п’ятсот, тисячу років тому? Як змінювався дрес-код політикинь на довгому шляху жінок до виборчого права? Як жінки використовували свій зовнішній вигляд — коли одягали чоловіче вбрання, а коли, навпаки, стратегічно підкреслювали свою жіночність? Про це далі в статті. Хоча вона про моду, але насправді це крок до заголовків «ТОП–5 законопроектів, ініційованих жінками».
Приниження, підлість, погрози і домагання: через що насправді проходять українські політикині
Нині майже не говориться про реалії праці жінок усередині партій та про труднощі, з якими стикаються жінки, котрі щойно починають будувати політичну кар’єру. А це знаковий перехідний період, коли жінка робить великий крок уперед, щоб стати активною і перспективною політикинею, коли вона робить життєвий вибір — розвивати кар’єру в партії і балотуватися на виборах. І сьогодні, напередодні парламентських виборів, якраз дуже важливо, щоб міжнародні партнери, преса і громадськість відволіклися від «суперзірок» політики та «історій успіху» і звернули увагу на брутальні реалії, у яких доводиться виживати активним і прогресивним партійним діячкам.
Міжнародний досвід запровадження гендерних квот та українські реалії
У 2013 році в Україні нарешті було ухвалено гендерну квоту в 30 %, яка на виборах 2014 року не дала сподіваних результатів, адже не передбачала ні відповідних санкцій, ні чіткого місця кандидаток у прохідній частині списку. Доти в країні було вже з десяток спроб запровадити певні квоти, але всі вони не мали успіху. Як ставиться до гендерних квот українське суспільство порівняно з політиками? Що важливо знати про гендерні квоти, щоб вони спрацювали? Який є міжнародний досвід і класифікація квот як позитивних дій щодо залучення жінок у політику?
Чому варто голосувати за жінок?
«Але це ж очевидно! — не припиняв дивуватися мій друг зі Швеції. — У вас близько 54 % населення — жінки. Отже, і в парламенті, і в усіх інших органах влади їх має бути набагато більше, ніж тепер». Для тих, кому не очевидно, чому в керівних органах має бути не менше як 50 % жінок, авторка зібрала статистику та основні аргументи на користь участі жінок у політиці на всіх рівнях ухвалення рішень.
Механізми збільшення кількості жінок у політиці
Хоча велика політика залишається малодоступною для жінок сферою, боротьба за владний ресурс дедалі більше врізноманітнюється. Серед механізмів підвищення участі жінок у політиці, крім гендерних квот, варто виділити запровадження державної гендерної політики, посилення громадського і міжпартійного діалогу, просвітницькі кампанії, запровадження дружнього до сім’ї робочого середовища тощо. Два ключові механізми — дія зверху і дія знизу — повинні працювати спільно і злагоджено задля позитивного результату.
Жінки в політиці України: 100 років еволюції
Чи збігається державна незалежність України з незалежністю жінок? З кінця ХІХ століття українки в Російській і Австро-Угорській імперіях активно боролися за можливості самореалізації і вибороли виборчі права в буремні роки після Першої світової війни. Як реалізували свої політичні права жінки в УНР, ЗУНР, міжвоєнній Польщі і Радянській Україні? Який спадок дістався жінкам у 1990-х? Які висновки можна зробити з історії тривалістю у 100 років і кілька державних утворень та що відбувається сьогодні?
За що я, жінка, голосуватиму на виборах?
Чи враховують українські партії інтереси жінок як виборців? Чи працює у нас представницька демократія, коли політичні сили реально представляють інтереси різних груп населення? Громадська діячка, мама і підприємниця Настя Мельниченко прочитала програми партій прохідних парламентських політсил і доходить наразі невтішних висновків.