22 лютого, 2019

Чому варто голосувати за жінок?

6 лютого 2019
Дарина Мізіна
студентка Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, авторка статей про сексуальну освіту

«Але це ж очевидно! — не припиняв дивуватися мій друг зі Швеції. — У вас близько 54 % населення — жінки. Отже, і в парламенті, і в усіх інших органах влади їх має бути набагато більше, ніж тепер». Для тих, кому не очевидно, чому в керівних органах має бути не менше як 50 % жінок, авторка зібрала статистику та основні аргументи на користь участі жінок у політиці на всіх рівнях ухвалення рішень.

Читайте також:

Перш ніж ви почнете читати цей текст, запевняю: до його написання не доклалася жодна гривня чи людина, які працювали б на команду однієї з кандидаток у президенти. Авторка не ставить собі за мету примусити вас голосувати майже наосліп, обираючи жінок. Її ціль — зруйнувати стереотипну «монополію» чоловіків на владу та мотивувати читачів і читачок звернути увагу на кандидатури політикинь під час виборів 2019 року.

«Але це ж очевидно! — не припиняв дивуватися мій друг зі Швеції. — У вас близько 54 % населення — жінки. Отже, і в парламенті, і в усіх інших органах влади їх має бути набагато більше, ніж тепер».

Як бачимо, мого друга зі Швеції переконувати не потрібно. Вихований у країні, яка по праву вважається сучасною столицею фемінізму, де 2014 року на виборах перемогла партія «Феміністична ініціатива» (так-так, із тим самим словом на літеру «Ф» у назві!), а на останніх виборах із 349 парламентських місць жінки зайняли 161 (46,1 %)[1], він, далекий і від фемінізму як такого, і від політики, сприймає гендерну рівність як неодмінний аспект демократії й успішного поступу. Натомість коли кілька разів ці питання виникали в розмові з українськими друзями, їхній подив звертав у зовсім інший бік: «Не жіноча це справа!», «Ти нас за Ю. Т. агітуєш?», «А хто жінкам не дає політикою займатися?» — і ще кількадесят варіацій на тему. Я не звикла маніпулювати емоціями й будувати свої аргументи на логічних помилках, тому вирішила піти складнішим шляхом — дослідити, що ж такого нам дадуть політикині та чи справді варто голосувати за жінок. Про це і поговоримо.

Яку ситуацію маємо нині?

За даними ООН—Жінки, станом на червень 2016 року лише 22,8 % парламентар_ок у світі — це жінки (невеликий прогрес порівняно з 11,3 % 1995 року). Найбільше жінок у парламенті Руанди — 61,3 %. За всю історію модерного державотворення жінки стояли на чолі 56 зі 146 держав світу (38 %).

Торік у жовтні Ефіопію вперше очолила жінка. Справжній фурор викликали новини про проміжні вибори у США, коли жінки здобули найбільшу кількість місць у Конгресі за всю історію країни. Українському парламенту ніби теж є чим похвалитися: у VIII скликанні відсоток жінок став найвищим — 11,85 % (50 жінок). Проте ця перемога доволі сумнівна: показник більше як удвічі нижчий за середній по Європі (23,4 %). Нещодавно Верховна Рада призначила двох нових міністерок — Оксану Маркарову (міністерство фінансів) та Ірину Фріз (новостворене міністерство у справах ветеранів). Загалом тепер у Кабінеті Міністрів п’ятеро жінок і двадцятеро чоловіків.

За даними Всесвітнього економічного форуму, світові потрібно ще 99 років, щоб досягти гендерної рівності в політиці, якщо ми й надалі рухатимемося такими темпами.

Офіційно українкам справді не забороняють іти в політику. Та варто копнути глибше, і знаменита фраза омбудсменки Людмили Денисової: «У Верховній Раді такі важкі двері, що я ніколи не можу їх відчинити» — набирає зовсім іншого змісту. Ні, жінкам не треба відчиняти двері до Верховної Ради. Вони самі туди зайдуть, варто лише зняти «замки», ключі від яких належать членам «чоловічого політклубу». По-іншому ці «замки» можна назвати:

  • стереотипами (за даними NDI, серед чинників, які перешкоджають участі жінок у політиці, українці 2012 року називали центральну роль жінки в сім’ї, імовірний брак у неї вільного часу та доступу до грошей і зв’язків),
  • зневажливою увагою ЗМІ (публікації на зразок «Рейтинг найстрункіших політикинь», новини про вбрання, макіяж, аксесуари; вживання «сталих означень» про чиюсь дружину, сестру, доньку тощо),
  • «скляною стелею»,
  • відсутністю покарань за недотримання гендерних квот (на минулих парламентських виборах, де діяла 30-відсоткова квота, 20 із 29 партій не виконали цю вимогу, і за це порушення нікого жодним чином не покарали).

Згідно з американським дослідженням, жінки на 50 % рідше, ніж чоловіки, розглядають можливість участі у виборах[2]. Адже навіть висока посада в уряді не звільняє жінку від «волонтерської ставки» вдома на ТзОВ «Домашнє вогнище» (або «друга зміна», як кажуть у народі). Та й увага медіа, прикута до твого тіла чи ліжка замість законопроектів, рідко надихає на боротьбу. Звідси мільйони сумнівів, що їх жінка має перебороти, перш ніж сказати «Так» політичній кар’єрі. Як влучно зазначила в одному інтерв’ю Оксана Маркарова: «Коли чоловікові пропонують керівну посаду, він же не думає: “Ок, а хто завезе дітей у школу?..”».

І хоча затяті противники фемінізму кричать, що не бачать жодних проблем для жінок у політиці, дані опитування Pew Research свідчать: 75 % людей переконані, що чоловікам легше перемогти на виборах[3]. Та й дослідження Національного демократичного інституту, проведене в лютому 2016 року, виявило, що головною причиною, чому менше жінок обираються до органів влади, українці й українки вважають те, що самі політичні партії більше схильні висувати чоловіків (76 %). На другому місці той факт, що сімейні обов’язки не дають жінкам часу для змагання (64 %), на третьому — самі виборці, які віддають перевагу чоловікам (56 %). Це саме дослідження з’ясувало, що, на думку опитаних, ідеальний відсоток жінок у Верховній Раді — 41–50 %[4] [4]. Парадоксально, чи не так?

«ІНКЛЮЗИВНІСТЬ — ЦЕ НЕ ПИТАННЯ ПОЛІТКОРЕКТНОСТІ, ЦЕ КЛЮЧ ДО РОСТУ». Джессі Джексон, правозахисник 

Чи можна назвати жінок у політиці кращими за чоловіків? Більшість досліджень свідчать, що остаточної відповіді не існує. Адже чоловіки й жінки — це не однорідні групи, і дві жінки можуть відрізнятися між собою набагато більше, ніж чоловік і жінка. Основна ж причина залучати більше жінок до ухвалення рішень на державному рівні проста — розмаїття думок і підходів. Крім того, наведу ще кілька аргументів, на підтвердження яких уже є чимало матеріалу.

Жінки більше дбають про соціально-економічний розвиток країни

«Більше жінок у процесі ухвалення рішень, так само як більше представни_ць вразливих груп, може забезпечити розмаїття ідей і рішень, що їх інакше не було б враховано», — переконаний Марк Бойєр[5], співавтор дослідження «Гендер, насильство та міжнародна криза» (2001), що вивчало, як жінки — глави держав ставляться до міжнародних криз, пов’язаних із їхніми країнами. Його тезу підтверджують результати ще одного дослідження «Гендер і переговори» (2009), яким керували Боєра і Скотт У. Браун.

Більша кількість політикинь означає й більшу увагу уряду до так званих жіночих питань, а це освіта, сексуальні домагання, репродуктивні права, відпустки по догляду за дитиною тощо[6].

Аналіз 19 країн-членів Організації економічного співробітництва і розвитку з’ясував, що збільшення кількості жінок-законотвориць сприяє підвищенню загальних витрат на освіту[7]. Опитування шведських місцевих депутаток виявило, що жінки віддавали перевагу догляду за дітьми й людьми похилого віку[8]. Ця різниця в пріоритетах відбилася на структурі місцевих витрат: більше коштів було спрямовано на догляд за дітьми і людьми похилого віку в районах з вищою представленістю жінок. Цікаві й результати італійського дослідження 2015 року, яке встановило, що в муніципалітетах, на чолі яких стоять жінки, коефіцієнт фертильності вищий[9]. Яка несподіванка для традиціоналістів! Хочете збільшити народжуваність? Не замикайте жінок удома, а залучайте їх до політичного керівництва!

Аналіз програм на проміжних виборах у США, здійснений Brooking Institution, показав: жінки звертають більше уваги на такі потреби електорату:

  • освіта (66,2 % жінок проти 51,1 % чоловіків),
  • зміна клімату (51,9 % жінок проти 41,6 % чоловіків),
  • мінімальна заробітна плата (37,3 % жінок проти 25,5 % чоловіків).

Розширення участі жінок у політичному житті країни часто призводить до покращення соціально-економічних умов, адже жінки охочіше борються з бідністю і підвищують доступність послуг (це, зокрема, доводить і досвід Руанди[10][13]).

У чинному скликанні Верховної Ради найбільше депутаток у гуманітарних комітетах. У семи комітетах із 21 (серед них з питань бюджету, фінансової політики і банківської діяльності, транспорту, запобігання і протидії корупції) жінок узагалі немає. Жінки головують у комітетах з питань європейської інтеграції, науки й освіти, охорони здоров’я, свободи слова й інформаційної політики, соціальної політики, зайнятості і пенсійного забезпечення, закордонних справ.

Здавалося б, парламент має однаково звертати увагу на інтереси обох статей, але дослідження свідчать, що навіть політикині, які не є феміністками, з більшою імовірністю захищатимуть інтереси жінок, ніж їхні колеги-чоловіки, які так само не є феміністами[11]. Ілюстрацію цієї тези бачимо і в себе під боком. Чи багато законопроектів, які захищали б права жінок, було ухвалено у Верховній Раді до VIII cкликання? Натомість закони про домашнє насильство, рівні права жінок і чоловіків на військовій службі, зміни до ККУ щодо згоди на секс тощо — усі ці зміни до законодавства не були б можливими без жіночого лобі в парламенті, зокрема й без міжфракційного об’єднання «Рівні можливості».

Жінки частіше прислухаються до своїх виборців

Під час опитування жінок на державних посадах у 65 країнах Міжпарламентський союз установив, що 90 % із них уважають своїм обов’язком представляти інтереси жінок і захищати інтереси інших груп суспільства[12].

Однак жінки не просто захищають інтереси жінок. Їхня мотивація займатися політикою часто більш альтруїстична. У лютому 2016 року Національний демократичний інститут з’ясував, що головний мотиваційний чинник участі в політиці для жінок — служити суспільству[13]. А дослідження Центру американських жінок у політиці свідчить, що жінки з більшою ймовірністю голосуватимуть в інтересах виборців (42 % опитаних жінок назвали це найважливішим чинником порівняно з 33 % чоловіків)[14].

Результати досліджень показують, що жінки-політикині, на відміну від своїх колег-чоловіків, охочіше боронять пріоритети, що їх вони вважають важливими для кращого життя в громадах, ніж ті, які висуває їхня партія[15].

Руандських парламентарок нерідко можна побачити за роботою в селах. Туди вони приїжджають, щоб дізнатися, що насправді потрібно людям. На початку таких зустрічей нерідко з’ясовувалося, що попередні політики_ні зовсім не розуміли бажань своїх виборців. Скажімо, місцеві могли б їздити на велосипедах, тільки от чиста вода набагато важливіша. Та й на місцеве правосуддя вони могли б виділяти більше коштів, тільки от нові шкільні класи потрібніші.

Не можу не згадати в цьому контексті й в. о. мініст_ерки охорони здоров’я Уляну Супрун. Її робота в соціальних мережах — яскравий приклад того, як держслужбов_иці можуть вибудовувати комунікацію з людьми. Сухі літери й цифри законів мало цікавлять сорокарічну маму чи двадцятирічного студента. А от розвінчання міфів, які їм утовкмачували все життя, — зовсім інша справа. У питаннях комунікації Уляна Супрун зі своєю командою пішли шляхом «тамування болю» аудиторії і, судячи з галасу навколо її Фейсбуку, цього дуже багатьом бракувало.

Жінки дружать поза політичними партіями

Жінки не обмежуються кордонами своїх партій. Цю характеристику політикинь теж варто взяти до уваги. Дослідження показують, що саме жіночий стиль лідерства й пошуку вирішення конфліктів втілюють демократичні ідеали, очевидно, що сварки і бійки між чоловіками-політиками навряд чи їм відповідають. Політикиням, як правило, частіше вдається уникати ієрархій, ніж чоловікам[16]. Зокрема, 25 % жінок-законотвориць у США називають колежанок з опозиційної партії своїми ключовими прихильницями, на противагу 17 % чоловіків[17]. У Руанді, після того як 2008 року було досягнуто 56-відсоткової присутності жінок у парламенті, жінки створили першу міжпартійну групу для роботи з таких спірних питань, як права на землю і продовольча безпека. Вони також сформували єдине Тристороннє партнерство між громадянським суспільством та виконавчими й законодавчими органами з метою координації гнучкого законодавства і забезпечення надання основних послуг[18].

Успішною в пошуках компромісів виявилася і нова прем’єр-міністерка Норвегії Ерна Сольберг. Їй вдалося приєднати невелику партію «Християнські демократи» до її уряду з трьох партій, що зробило його першим урядом більшості в Норвегії з 1985 року. Цікаво, що Ерна керує консервативною партією, але її стать не заважає її традиціоналістським виборцям підтримувати жінку в політиці. Цю політикиню не назвеш феміністкою: намагаючись заманити «Християнських демократів» у коаліцію, Консервативна партія Сольберг почала обговорювати суворіший закон про аборт у зв’язку з «розвитком біотехнологій»[19].

Схоже, обличчя демократії для більшості населення все-таки жіноче. Адже більша присутність жінок у парламенті підвищує впевненість громадян_ок у відсутності авторитарного режиму. Дослідження, проведене в 31 демократичній країні, виявило, що присутність більшої кількості жінок у законодавчих органах позитивно корелює з підвищеним сприйняттям легітимності уряду як чоловіками, так і жінками[20].

Жінки працюють краще просто тому, що вони повинні

Згідно з дослідженням Емі Стейгервальт і Джефрі Лазаруса, професорів політології в Державному університеті Джорджії, жінкам важче потрапити на виборчу посаду, але коли вони таки отримують її, то справляються краще[21]. У 2011 році в «American Journal of Political Science» вийшла стаття, яка дала назву цьому ефекту — «Ефект Джекі (і Джил) Робінсон»[22]. Її авторка й автор відсилають до імені першого чорношкірого гравця Вищої бейсбольної ліги, який був одним з найкращих спортсменів за всю історію. Ідеться про те, що коли людина з дискримінованої меншини потрапляє в недружнє середовище, перешкоди, які доводиться долати, роблять її ефективнішою за більшість тих, до кого середовище дружнє. Так і з жінками в політиці, адже, щоб дійти до вершини, жінці потрібно докласти більше зусиль, ніж чоловікові. Їй доведеться боротися зі стереотипами в сім’ї і суспільстві, упередженим ставленням ЗМІ й колег. Коротше кажучи, їй майже 24/7 потрібно буде доводити, що вона здатна і не гірша. Менша кількість жінок у політиці робить кожен їхній крок лише помітнішим. Як сказала одна з героїнь серіалу «Як уникнути покарання за вбивство» своїй стажерці: «Якщо програє він, невдаха він, якщо програєш ти, усі жінки — невдахи».

Аналіз депутатської діяльності, що його 2015 року здійснила громадська мережа ОПОРА, з’ясував, що жінки вдвічі частіше долучалися до законотворчої діяльності, ніж чоловіки[23]. У середньому одна жінка була авторкою чи співавторкою законопроектів у 15 випадках, чоловік — у семи. Так само більше у жінок і виступів (3,24 в середньому на одну депутатку проти 2,51 виступу на депутата).

У 2018 році Інститут публічної політики і консалтингу ІНПОЛІТ назвав найефективнішою в депутатському корпусі Ірину Луценко з Блоку Петра Порошенка. Утім, як зазначила сама пані Луценко під час Другого українського жіночого конгресу, її законотворча діяльність мало привертала уваги, натомість інформаційний простір більше цікавився її чобітками, секретами збереження молодості й методами виховання онучки.

Жінки чутливіші до корупції

«Експеримент щодо корупції й гендеру» Фернанди Рівас 2013 року свідчить, що чоловіки частіше пропонують хабарі. Дослідження також показало, що чоловікам-держслужбовцям хабарі пропонують вищі, ніж жінкам[24]. І хоча говорити про те, що жінки хабарів не беруть, теж не можна (пригадаймо собі, що чоловіки й жінки — неоднорідні групи), статистика засвідчує, що їхні підходи до цієї проблеми відрізняються. Зокрема, дослідження Програми розвитку ООН «Корупція очима чоловіків і жінок», у рамках якого було опитано представни_ць 21 антикорупційного об’єднання й організації, продемонструвало такі результати:

  • 58 % жінок уважають корупцію головною проблемою в Україні (на противагу 52 % чоловіків).
  • 9 % жінок проти 15 % чоловіків використовували особисті зв’язки чи знайомства для вирішення питань, отримання переваг, вищих оцінок у системі вищої освіти.
  • Основні методи для боротьби з корупцією мало відрізняються в баченні чоловіків й жінок
  • Серед головних мотивів жінок до антикорупційної діяльності — більша чутливість до проявів несправедливості (48 % жінок проти 4 % чоловіків) і той факт, що жінки частіше стикаються з проявами побутової корупції (43 % жінок проти 0 % чоловіків). і, як виявилося, мають більше вільного часу (33 % жінок проти 19 % чоловіків).

Загалом же дослідження визначають такі аспекти вразливості жінок до корупції:

Більше жінок у політиці — вищі гарантії миру

Участь жінок у політиці — невилучна частина підтримки і збереження миру. Згідно з дослідженням американських науковців, які проаналізували міжнародні дані за чотири десятиліття, якщо частку жінок у парламенті збільшити на 5 %, імовірність того, що країна вдаватиметься до насильства в міжнародних конфліктах, буде вп’ятеро нижчою[25].

Вища частка жінок у парламенті пов’язана також із меншою ймовірністю того, що в країні відбуватимуться порушення прав людини, як-от політичні ув’язнення, тортури, вбивства і зникнення.

Узагалі, жінки менш схильні підтримувати застосування військової сили і чутливіші до людських утрат війни і гуманітарних проблем. Справді, більша кількість жінок у парламенті країни з усталеною демократією часто корелює зі скороченням витрат на оборону. Натомість саме жінки-законодавиці, як правило, збільшують іноземну допомогу, особливо в галузі освіти й охорони здоров’я, які разом творять основу мирного і безпечного суспільства.

Окремі дослідження також свідчать, що мирні угоди, постконфліктне відновлення мають більше шансів на довгостроковий успіх, коли в них беруть участь жінки[26]. Крім того, 2004 року Міжнародний центр досліджень про жінок з’ясував, що встановлення сталого миру вимагає реформування владних відносин, зокрема шляхом досягнення гендерної рівності[27].

То що тепер?

Отже, якщо ми справді хочемо більше нових облич у політиці, помітних змін і реформ, то чому б, голосуючи на президентських і особливо парламентських виборах 2019 року (і в наступні роки) не звернути увагу на кандидатОК? Облишмо фальшиві аргументи «як же вона встигатиме дивитися за дітьми і дбати про країну» та «не жіноча це справа». Зрештою, місце жінок ХХІ століття в країні, де йде війна, триває криза, гальмуються реформи і досі панує популізм, саме в уряді. Бо Україна — для всіх, і її успіх — успіх кожного й кожної з нас.


[17] Center for the American Woman and Politics (CAWP). Reshaping the agenda: Women in State Legislatures. — Eagleton Institute of Politics, Rutgers — The State University of New Jersey. 1991.

[18] Powley E. Strengthening Governance: The Role of Women in Rwanda’s Transition. — Women Waging Peace and The Policy Institute; Hunt Alternatives Fund. 2003.

[20] Див.: Schwindt-Bayer L. A., Mishler W. An integrated model of women’s representation // The Journal of Politics. — 2005. — Vol. 67. — № 2. — Р. 407–428.

[24] Див.: Rivas M. F. An experiment on corruption and gender // Bulletin of Economic Research. — 2013. — Vol. 65. — № 1. — Р. 10–42.

6 лютого 2019
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Дрес-код влади. Чи обов’язково політикиням «одягати штани»?
Заголовки на зразок «ТОП–5 суконь Верховної Ради» трапляються у ЗМІ частіше, ніж обговорення робочих досягнень політикинь. Жінок, навіть при владі, часто оцінюють за зовнішністю. Чому так? Як відрізняється ставлення до жінок у політиці нині і сто, п’ятсот, тисячу років тому? Як змінювався дрес-код політикинь на довгому шляху жінок до виборчого права? Як жінки використовували свій зовнішній вигляд — коли одягали чоловіче вбрання, а коли, навпаки, стратегічно підкреслювали свою жіночність? Про це далі в статті. Хоча вона про моду, але насправді це крок до заголовків «ТОП–5 законопроектів, ініційованих жінками».
Приниження, підлість, погрози і домагання: через що насправді проходять українські політикині
Нині майже не говориться про реалії праці жінок усередині партій та про труднощі, з якими стикаються жінки, котрі щойно починають будувати політичну кар’єру. А це знаковий перехідний період, коли жінка робить великий крок уперед, щоб стати активною і перспективною політикинею, коли вона робить життєвий вибір — розвивати кар’єру в партії і балотуватися на виборах. І сьогодні, напередодні парламентських виборів, якраз дуже важливо, щоб міжнародні партнери, преса і громадськість відволіклися від «суперзірок» політики та «історій успіху» і звернули увагу на брутальні реалії, у яких доводиться виживати активним і прогресивним партійним діячкам.
Міжнародний досвід запровадження гендерних квот та українські реалії
У 2013 році в Україні нарешті було ухвалено гендерну квоту в 30 %, яка на виборах 2014 року не дала сподіваних результатів, адже не передбачала ні відповідних санкцій, ні чіткого місця кандидаток у прохідній частині списку. Доти в країні було вже з десяток спроб запровадити певні квоти, але всі вони не мали успіху. Як ставиться до гендерних квот українське суспільство порівняно з політиками? Що важливо знати про гендерні квоти, щоб вони спрацювали? Який є міжнародний досвід і класифікація квот як позитивних дій щодо залучення жінок у політику?