Індекс глобального гендерного розриву: підсумки 2018 року і провал України

Global Gender Gap Index[1] уперше було представлено  як основу для визначення й оцінки прогресу в досягненні гендерної рівності та подоланні гендерного розриву. У звіті за 2018 рік наведено показники 149 країн, які оцінювали за шкалою від 0 (нерівність) до 1 (рівність) у чотирьох тематичних вимірах: економічна участь і можливості жінок, освіта, охорона здоров’я, політичне життя. Такі рейтинги потрібні для формування глобальної картини гендерної нерівності та проблем, які виникають через гендерні розбіжності, а також можливостей, що створюються шляхом їх зменшення. Методологія (яка залишається незмінною з 2006 року) і кількісний аналіз за рейтингом може бути покладено в основу ефективних заходів для зменшення гендерних розривів.

Основні висновки цьогорічного звіту

• Глобальна середньозважена (відкоригована на кількість населення) відстань до паритету становить 68,0 % (тобто розрив між чоловіками і жінками становить 32 %), що зовсім несуттєве покращення порівняно з минулим роком. Прогрес спостерігався у 89 країнах зі 144.
• Серед чотирьох тем, з яких складається загальний індекс, найбільший розрив спостерігається в політиці — до рівності не вистачає 77,1 %; в економічному житті розрив становить 41,9 %. Тим часом гендерний розрив майже подолано у сфері освіти й охорони здоров’я — там залишилося тільки 4,4 % та 4,6 % відповідно. Лише в економічному житті розрив порівняно з минулим роком було зменшено.
• Шлях до рівності в плані лідерства в економіці й політиці так само дуже довгий: лише в 17 зі 149 країн глава держави — жінка, в усьому світі міністерок і парламентарок тільки 18 % і 24 % відповідно. Частка жінок на керівних посадах становить 34 % (в тих країнах, де була доступна інформація) і не сягає навіть 7 % у таких найменш гендерно рівних країнах, як Єгипет, Саудівська Аравія, Ємен і Пакистан. Водночас у п’ятьох країнах — це Багамські острови, Колумбія, Ямайка, Лаоська НДР і Філіппіни — гендерна рівність у політичному житті стала реальністю, а ще в 19 країнах принаймні 40 % жінок обіймають керівні посади.
• В економічному житті суспільства найбільші проблеми з гендерною рівністю виникають у контролі за фінансовими активами і витратах часу на неоплачувану працю. У 60 % країн світу жінки мають такий самий доступ до фінансових ресурсів, як і чоловіки, а до можливості володіти землею — лише в 42 % країн. Крім того, у 29 країнах, про які є доступні дані, жінки витрачають у середньому вдвічі більше часу на неоплачувану хатню і обслужувальну роботу, ніж чоловіки.
• Попри відчутний прогрес у подоланні гендерного розриву у сфері освіти, у 44 країнах 20 % жінок не вміють писати. Майже рівне залучення чоловіків і жінок до середньої освіти не нівелює проблеми доступу до вищої освіти. У середньому 65 % дівчат і 66 % хлопців зараховують до закладів загальної середньої освіти в усьому світі, і лише 39 % жінок і 34 % чоловіків отримують вищу освіту. Цей факт не можна ігнорувати, для кращого розвитку людського капіталу потрібні і жінки, і чоловіки з вищою освітою.
• У звіті приділено увагу швидким змінам, які відбуваються нині на ринку праці, та розглянуто гендерні диспропорції в розробці штучного інтелекту (AI) — одній із ключових і критично необхідних у майбутньому галузей. На основі співпраці з LinkedIn було виявлено, що в усьому світі лише 22 % фахівців у цій галузі — жінки. Це зумовлює гендерний розрив у 72 %, останні роки він не змінюється і поки що немає підстав сподіватися на позитивну тенденцію в майбутньому. У звіті сказано, що діяти треба вже зараз. По-перше, гендерна різниця в галузі штучного інтелекту може посилити гендерні розбіжності в економічній участі і можливостях у майбутньому. По-друге, гендерний розрив означає, що розвиток і застосування ІТ й АІ технологій у багатьох галузях відбувається однобоко, обмежуючи інноваційні й інклюзивні можливості. По-третє, низька залученість жінок у кадровому потенціалі галузі, навіть у сферах і географічних регіонах із відносно високою часткою задіяних в ІТ жінок, засвідчує суттєву втрату можливостей у професійній сфері, де вже бракує кваліфікованої робочої сили.
• Аналіз поточних тенденцій показує, що гендерний розрив на глобальному рівні буде подолано за 108 років у 106 країнах.
• Найскладніші гендерні розриви, які треба подолати, — це надання рівних економічних можливостей та залученість у політичне життя (202 і 107 років відповідно). Прогрес у здобуванні жінками економічних можливостей є, але він дуже повільний, особливо на тлі зростання частки жінок у робочій силі. Спостерігається викривлення економічного простору: жінки отримують більше можливостей для економічної самореалізації і заробітків, проте рівень їх доступу до використання і розпорядження фінансовими ресурсами майже не змінюється. Важливий і той факт, що, попри загальні позитивні тенденції в скороченні гендерного розриву в плані участі в політичному житті, у західних країнах відбувається стагнація і навіть регрес у цій сфері. Розрив у сфері освіти буде подолано за наступні 14 років. Нерівності ж у сфері охорони здоров’я можна вважати усунутими, хоча цей показник дещо погіршився порівняно з 2006 роком, але майже в усьому світі гендерний розрив подолано, а в третині з оцінених країн його закрито повністю (йдеться про доступ, а не про якість медичних послуг, та ефективність роботи сфери охорони здоров’я).
• Найбільш гендерно рівна країна сьогодні Ісландія, яка подолала понад 85 % загального гендерного розриву. Далі ідуть Норвегія (83,5 %), Швеція й Фінляндія (82,2 %). До десятки лідерів, у якій домінують північні країни, ввійшли латиноамериканська Нікарагуа (5-те місце), дві країни на південь від Сахари (Руанда — 6-те місце, Намібія — 10-те) і одна країна зі Східної Азії (Філіппіни — 8-ме місце). У десятку потрапили також Нова Зеландія (7-ме місце) й Ірландія (9-те місце).
• Усі вісім географічних регіонів, оцінені в доповіді, досягли принаймні 60 % гендерного паритету, а два з них подолали бар’єр у 70 %. Західна Європа в середньому — регіон з найвищим рівнем гендерного паритету (75,8 %), Північна Америка тут друга (72,5 %), а Латинська Америка — третя (70,8 %). За ними йдуть Східна Європа і Центральна Азія (70,7 %), Східна Азія і Тихий океан (68,3 %), Африка на південь від Сахари (66,3 %), Південна Азія (65,8 %), Близький Схід і Північна Африка (60,2 %). У 2018 році до 149 країн, представлених у доповіді, додалися п’ять нових учасників: ДРК Конго, Ірак, Оман, Сьєрра-Леоне і Того. Сьєрра-Леоне перебуває на 114-му місці, а інші нові учасники ще нижче.
• За умови збереження наявних тенденцій загальний глобальний гендерний розрив через 61 рік буде подолано в Західній Європі, через 70 років — у Південній Азії, через 74 роки — в Латинській Америці і Карибському басейні, через 135 років — у країнах Африки на південь від Сахари, через 124 роки — у Східній Європі і Центральній Азії, через 153 роки — на Близькому Сході і в Північній Африці, через 171 рік — у Східній Азії і в Тихому океані, а також у Північній Америці через 165 років. Хоча ці оцінки засвідчують темпи досягнення гендерної рівності, політичні діячі й інші сторони мають можливості істотно пришвидшити ці процеси, адже досягнення гендерної рівності має позитивний вплив не лише з позицій справедливості і більшої соціальної рівності, а й на можливості економічного зростання та ефективнішого використання людського капіталу.

Посідає 65-те місце зі 149 країн, а оцінка паритету становить 70,8 %. Прогрес у досягненні гендерної рівності коректніше оцінювати саме за оцінкою, а не за рангом, адже кількість країн протягом цих років зросла зі 110 до 140, тому найкращий результат — 48-ме місце — Україна мала 2006 року. Водночас за 12 років існування звіту з оцінки гендерного розриву відстань до паритету зменшилася з 32,03 % до 29,2 %.

Найгірша ситуація в Україні (як і в більшості країн світу) склалася з рівною участю жінок у політиці. Цікаво, що за 12 років найбільшого прогресу Україна досягнула в подоланні розриву в економічній (5,6 %) і політичній (5,7 %) сферах (хоча, щоб досягнути паритетної участі жінок і чоловіків у політиці, нам залишається ще 89,3 %), а в охороні здоров’я навіть відбувся регрес на 0,2 %.

Розгляньмо найкритичніші для країни сфери — економіку й політику. Складники оцінки економічного життя такі.

• Участь на ринку праці — відсоткова частка населення, яке активно бере участь на ринку праці, працюючи або шукаючи роботу. У 2018 році вона склала 0,829, це значить, що на кожні 100 чоловіків, активних учасників ринку праці, припадає лише 83 жінки.
• Рівність доходу (в паритеті купівельної спроможності, у дол.) оцінюється як сума доходу, отриманого жінками й чоловіками, з урахуванням частки зайнятих чоловіків і жінок, їхньої відносної заробітної плати та ВВП країни і становить 0,631, тобто на кожні 100 доларів доходу чоловіків жінки зароблять лише 63,1 долара.
• Участь у вищому менеджменті на всіх рівнях: співвідношення жінок і чоловіків, зайнятих на вищих посадах за означенням Міжнародної організації праці (це посади, які впливають на планування, координацію, законотворчість і оцінку загальної діяльності в уряді та інших організаціях чи організаційних підрозділах), становить 0,697, а отже, на 100 керівників вищого рівня припадає 70 керівниць. Слід розуміти, що цей показник не ілюструє розподіл за галузями економіки, а також за впливовістю посад і підприємств / організацій на ринку (голова представництва Google в Україні і директорка міні-пекарні порівнянні в рамках обчислення показника і неспівмірні за впливовістю).
• Професійні і технічні працівники — співвідношення жінок і чоловіків, зайнятих на професійних і технічних позиціях (за означенням МОП, це такі, хто збільшує наявний запас знань, застосовує наукові чи художні концепції й теорії, або такі, хто виконує технічні й суміжні завдання, які вимагають високих знань і навичок). Тут в Україні існує гендерна рівність.

Залученість до політичного життя оцінюється за такими параметрами.

• Наявність жінок у парламенті — як представництво жінок у парламенті, що в Україні становить 0,14, тобто поруч із сотнею чоловіків працює лише 14 парламентарок.
• Міністерки — відсоток жінок, які обіймають міністерські посади, іноді такі посади можуть збігатися з головуванням в уряді (дані за цим показником оновлюються кожні два роки). Показник становить 0,15, тобто зі 100 міністрів 87 осіб — чоловіки, 13 осіб — жінки.
• Роки, коли жінки очолювали країну (за останні 50 років, враховуються посади голови держави або уряду), — для України це 2,8 роки за період обрахування.

Загалом ситуацію можна оцінити як дуже повільний прогрес, який відбувається переважно коштом більшого залучення жінок в економічній і політичній сферах. Отже, саме ці аспекти суспільного життя потребують найбільшої уваги при розробці програм і політик, а також при оцінці кандидатів на президентських і парламентськи.