19 березня, 2024

«Жінки, які торують нові шляхи»

Внаслідок сексизму і патріархальних установок суспільства досягнення жінок часто знецінюються. Ми вирішили розповісти про жінок, які робили в свій час або роблять зараз унікальні речі. Для цього підібрали 7 героїнь з минулого України і 7 наших сучасниць, яким дамо слово в інтерв'ю. П'ятнадцятий текст — про збірний образ «невідомої українки». Портрети героїнь можна побачити тут. Проект реалізується «Гендер в деталях» спільно з Creative Women Space, за підтримки грантової програми University of St.Andrews, Шотландія.

Дебора Фоґель: шукачка смислів у добу тоталітаризму
Для багатьох сучасників Дебора Фоґель стала втіленням «нової жінки». Незалежна мислителька, письменниця, полемістка на перетині мистецьких середовищ міжвоєнного Львова ХХ століття. Одна з перших докторок філософії у світі, вона шукала смисли в повсякденному шумі й некрасі, писала на їдиш та опиралася темряві знецінення і поневолення людини до останнього.
Оля Геркулес: кухня відчуттів і спогадів
Сьогодні Оля — кулінарна зірка, авторка англомовних кулінарних книжок-бестселерів. Вона розповіла світові про українські кухні — ті, що їх називають літніми, — і про те, що на них готують. Коли спогади, антропологія і кулінарія поєднуються, виходять дива. Та спочатку українці довелося подолати перешкоди і знайти себе.
Ольга-Марія Франко. Гросмайстриня галицької кухні
Від чемної дівчинки з галицької провінції, наймолодшої доньки сільського священика — до авторки кулінарного бестселера міжвоєнної доби «Перша українська загально-практична кухня» і владної Пані Дому, яка перетворила кулінарію на мистецтво і філософію життя, а свою кухню — на твердиню особистої свободи і територію творчих експериментів. Ця постать довгий час перебувала в затінку чоловіка, Петра Франка. То хто така насправді Ольга-Марія Франко і яким був її шлях до себе?
Світлана Ройз: коли накопичується легкість...
За її фб спостерігають вже більше 90 тисяч людей. Щодня звертаються сім’ї, які хочуть краще зрозуміти себе і своїх дітей. За останні три роки Світлана Ройз стала лауреаткою премії «Жінка України», ввійшла до сотні найвпливовіших жінок за версіями журналів «Фокус» і «Новое время». І все це цілком заслужено — психологиня з 20-річним стажем подарувала українським батькам чарівну паличку від вигорання. Нині вона видає книжки, консультує дитячий канал «ПлюсПлюс» і накопичує легкість.
Олена Масалітіна: з освітою в серці
Фемінітиви, гендерна експертиза підручників, антидискримінаційний підхід в освіті — вибухове поєднання. Ще десять років тому увагу Міністерства освіти до феміністичних питань неможливо було уявити, а після Євромайдану вона стала реальністю. Звісно, не сама собою, а зусиллями Олени і її колег.
Христина Алчевська: більше освіти за будь-яку ціну
Чи можна назвати просвітницю українською, якщо в її гімназії навчали жінок російською мовою? А якщо вона жила в Харкові в часи, коли викладати українською було заборонено? Хай там що ми вирішимо, залишиться факт — стараннями Христини освіту здобули понад 17 тисяч жінок. Дружина «олігарха», українофілка, схильна до «двоєдушія», талановита педагогиня прожила життя, схоже на запаморочливий роман, який варто прочитати уважніше.
Альона Казанська: не мовчати про те, що болить
Ромська громада в Україні потерпає від упередженого ставлення і вона доволі закрита, а всередині плекає традиції й міцні зв’язки. Та чи всі традиції доброзичливі? Яке ставлення до жінок і ЛГБТ-осіб у ромів? Чи можливо взагалі говорити на ці теми в ромському правозахисті і яка ціна такої дискусії? Одна дуже смілива дівчина почала цю розмову.
Шефіка Гаспринська — жінка, яка творила історію Криму
Свій професійний шлях Шефіка-ханум починала, допомагаючи батькові, Ісмаїлу-бей Гаспринському, у видавничій справі. Згодом сама видавала перший у мусульманському світі жіночий журнал. Стала лідеркою національного і жіночого рухів кримськотатарського народу. Одна з чотирьох жінок, обраних до першого Курултаю кримськотатарського народу в Криму, і єдина жінка у складі президії Курултаю 1917 року. Після приходу до влади більшовиків пам’ять про цю постать стерли. Ми нагадуємо — щоб не забувати, чий Крим.
Леся Литвинова: «Те, що я роблю, — це життя»
Як вона справляється? Мама п’ятьох дітей, волонтерка Майдану, яка могла добути все. З початком війни Леся Литвинова допомагала переселенцям, згодом стала співзасновницею фонду «СВОЇ», який опікується важкохворими і підтримує їхні сім’ї. Відколи триває пандемія коронавірусу, кисневі концентратори від фонду — для декого єдиний шанс. Як цій жінці вдається вирішувати ситуації, які здаються неможливими, щодня працюючи з людьми на межі життя і смерти?
Софія Парфанович: робити двіж на двох континентах
Її називають першопроходицею в медицині: перша студентка-українка, відкрила приватну гінекологічну практику, видала книжку про статеве виховання — і все це у Львові 1920–1930-х років. Діяльність Парфанович така різнорідна, а масштаб такий колосальний, що доводиться визнати: Софія робила двіж і драйвила собою чужі двіжі скрізь, куди дотягувалася. Лікарка, просвітниця, викладачка, науковиця, громадська діячка. «Скромна медпрацівниця», як казала вона про себе. Якщо вона змогла так багато, ще й у кількох країнах і на двох континентах, то чи не може тепер кожна з нас робити те, чим справді горить?