21 квітня, 2021

«Жінки, які торують нові шляхи»

Внаслідок сексизму і патріархальних установок суспільства досягнення жінок часто знецінюються. Ми вирішили розповісти про жінок, які робили в свій час або роблять зараз унікальні речі. Для цього підібрали 7 героїнь з минулого України і 7 наших сучасниць, яким дамо слово в інтерв'ю. П'ятнадцятий текст — про збірний образ «невідомої українки». Портрети героїнь можна побачити тут. Проект реалізується «Гендер в деталях» спільно з Creative Women Space, за підтримки грантової програми University of St.Andrews, Шотландія.

Леся Литвинова: «Те, що я роблю, — це життя»
Як вона справляється? Мама п’ятьох дітей, волонтерка Майдану, яка могла добути все. З початком війни Леся Литвинова допомагала переселенцям, згодом стала співзасновницею фонду «СВОЇ», який опікується важкохворими і підтримує їхні сім’ї. Відколи триває пандемія коронавірусу, кисневі концентратори від фонду — для декого єдиний шанс. Як цій жінці вдається вирішувати ситуації, які здаються неможливими, щодня працюючи з людьми на межі життя і смерти?
Софія Парфанович: робити двіж на двох континентах
Її називають першопроходицею в медицині: перша студентка-українка, відкрила приватну гінекологічну практику, видала книжку про статеве виховання — і все це у Львові 1920–1930-х років. Діяльність Парфанович така різнорідна, а масштаб такий колосальний, що доводиться визнати: Софія робила двіж і драйвила собою чужі двіжі скрізь, куди дотягувалася. Лікарка, просвітниця, викладачка, науковиця, громадська діячка. «Скромна медпрацівниця», як казала вона про себе. Якщо вона змогла так багато, ще й у кількох країнах і на двох континентах, то чи не може тепер кожна з нас робити те, чим справді горить?
Марія Берлінська: більше віри, менше страху
«Відрізала косу і пішла на війну», — такий романтичний образ намагалися створити Марії Берлінській українські медіа. «Давайте я вам краще розповім, як аеророзвідка рятує життя на фронті», — відповідала активістка. Центр підтримки аеророзвідки, адвокаційна кампанія «Невидимий батальйон», Жіночий ветеранський рух, системні зміни в законодавстві, міжнародна співпраця та ветеранська дипломатія — за 32 роки Марія встигла зробити багато важливих справ. Її історія — про те, як публічне визнання і слава можуть прислужитися для суспільного добра, як старі травми можуть навчити цінувати людей і як, подолавши внутрішній страх, можна познайомитись із собою.
Олена Степанів: одна з перших українських воячок
На її честь називають вулиці і школи, про неї написано безліч текстів — від дисертацій до п’єс і пісень. Та чи знаємо ми, яким насправді було життя однієї з найвідоміших українських воячок? Підхорунжа Українських січових стрільців, докторка філософії, творчиня «кооперативів здоров’я», вчителька, наукова працівниця, товаришка, дружина, мама. Героїзована за життя і заслана до сталінських таборів за одні й ті самі вчинки й справи. Жінка-легенда, вимушена останні роки доживати в найманій квартирі. Олена Степанів залишила по собі чимало загадок і цілим своїм життям довела, що жінки вміють бути «не тільки виконавцями чиєїсь волі, а й відповідальними одиницями, що самі комбінують, організовують та приводять у життя свої думки».
Анна Шаригіна: від маршу каструль до ХарківПрайду
Як це — бути лесбійкою і феміністкою в Україні? Як це — виховувати сина і займатися ЛГБТ-активізмом у Харкові? Анна Шаригіна відверто розповідає про те, як її внутрішня емансипація не дала застрягнути в консервативному шлюбі і зрештою привела до створення лесбійсько-феміністської організації та зміни громадського ландшафту Харкова.
Євгенія Ярошинська: феміністична просвіта на Буковині
Ми так мало знаємо про Євгенію Ярошинську лише тому, що вона померла в 36 років. Успішна письменниця і переконана феміністка, вона збирала український фольклор і планувала зробити з буковинських учительок просвітниць та емансипанток. Як педагогиня вона добре розуміла, що без належної освіти неможливо пробудити свідомість, а без усвідомлення жінкою своїх прав не буде жодного руху вперед. І сьогодні її слова звучать так актуально, ніби їх сказано вчора, а не століття тому...
Жіноча історія: чому важливо дізнаватися про досвіди жінок минулого
Жінки — це половина людства. Чому ж, гортаючи підручники, ми їх там не бачимо? Історія, написана як літопис воєнних конфліктів і революцій, вилучає жіночий досвід проживання подій. Зміна фокуса на жіночу перспективу може спонукати кардинально переосмислити все, що ми знаємо про людство. А ще ми дізнаємось про досвід наших посестер із минулого, невідомих українок, завдяки яким ми такі, як ми є. Завдяки яким ми є.