28 жовтня, 2020

Одна із перших науково-фантастичних книжок була написана у 1600-х герцогинею

31 серпня 2020
Лідія Демченко
З дитинства помічала сексизм, об’єктивацію і патріархальні «традиційні цінності», тільки назви цих понять дізналась значно пізніше) Права ЛГБТК+ вважаю невід’ємними від фундаментальних прав людини.

Вступити у філософську дискусію із Леді Марґарет Кавендіш, герцогинею Ньюкастлу-на-Тайні, означало назавжди змінити свої погляди. Народжена у 1623 році, Кавендіш була аристократкою, добре відомою в колах наукових мислителів, і висловлювала революційні для свого часу ідеї у сферах прото-фемінізму, натурфілософії (цим терміном у XVII столітті називали науку) та соціальної політики.


За життя герцогиня опублікувала 20 книжок. Окрім поезії та оповідань, вона також видала один із перших відомих зразків наукової фантастики - у 1666 році. Назвала вона своє творіння “Опис нового світу, ім’я якому Палаючий Світ” (книга більше відома за скороченою назвою “Палаючий Світ”).


У цій історії жінку викрадає закоханий в неї морський купець і змушує супроводжувати його у морських подорожах. Після того, як усі чоловіки на борту гинуть через шторм, який відносить корабель на північ, жінка проходить через портал на Північному полюсі і опиняється у новому світі, де зорі сяють так яскраво, що ніч не відрізнити від полудня. У цьому паралельному всесвіті планету населяють розумні люди-черви, люди-мавпи, люди-риби, люди-птахи та інші фантастичні створіння. Вони розмовляють однією мовою, поклоняються одному божеству і не знають воєн. Жінка стає їхньою Імператрицею, і разом зі своїми неземними підданими починає досліджувати природні явища і піддавати свої спостереження науковому аналізу.


Кавендіш розпочинає книгу зверненням до читачок-жінок: “Присвячується усім шляхетним та гідним леді”, та пояснює, яка на них чекає незвична подорож:


“Перша частина книги - романтична, друга - філософська, а третя - дивовижна, чи краще назвати її фантастичною. І якщо ви, шляхетні леді, знайдете втіху у прочитанні цих дивовиж, то я можу вважати себе щасливою творчинею; якщо ж ні, то я мушу вдовольнитись меланхолійним життям у своєму власному світі, який і не назвеш бідним світом, якщо вважати бідністю брак золота і коштовностей - золота у ньому більше, ніж створили чи (на моє переконання) будь-коли створять усі на світі хіміки”.


Проте, беручись за письменницьке перо, Кавендіш мала на меті не просто розповісти розважальну історію, а розглянути популярні наукові теорії. У XVII столітті науковці почали ставити нові питання про те, за якими законами працює світ природи і досліджувати його логарифмічними лінійками, телескопами і мікроскопами. Дослідники розтинали тварин у намаганні зрозуміти, як влаштовані живі організми і ставили під сумнів роль духів і вищих сил. Кавендіш була у захопленні від цих нових підходів та ідей.


Кавендіш “розуміє, що художній твір є кращим полем для спекуляції та втілення уяви”, пише англійська професорка Анна М. Телл, і як справжня представниця жанру наукової фантастики вона використовує свій уявний світ для формування і роз’яснення політичних ідей, кепкування і роздумів над науковими теоріями, і вплітає це все у поетичний ландшафт. У літературному світі Кавендіш людям не дано пізнати Бога, душі не мають статі і можуть оселятись у різних тілах, подорожуючи у формі думок на “повітряних суднах.”


Дитинство Марґарет пройшло у роки Англійської громадянської війни, а виховання як на жінку XVII століття вона отримала незвичне. Вона була сором’язливою, за словами сучасників, дитиною, яка провела багато років у вигнанні разом з іншими членами королівської родини. Проте, повернувшись до Англії вже герцогинею, вона отримала доступ до світу науки, переважно закритого для тогочасних жінок. Її чоловік, який сам був задіяний у натурфілософії, підтримував її інтереси і познайомив її з такими видатними філософами, науковцями та винахідниками як Томас Гоббс, Роберт Бойл і Рене Декарт.


Кавендіш назвали першою жінкою натурфілософинею (чи науковицею) її часу. Вона також була першою жінкою, яку запросили бути спостерігачкою на експериментах, які проводило нове Бритатське королівське товариство (тогочасна конференція науковців) у світлі внесків у натурфілософію, зроблених нею у поезії та виставах (на жаль, вона там була останньою жінкою протягом більш ніж століття - невдовзі ввели заборону на участь жінок, яка діяла аж до 1945 року).


Незважаючи на свою природну скромність і “приступи меланхолії”, Кавендіш кидала виклик уявленням суспільства про жінок, за що її нещадно висміювали. Вона одягалась у власному оригінальному стилі і вважалась занадто багатослівною і непристойною як на справжню леді. Вона вірила у права тварин і критикувала цінності свого суспільства включно з його одержимістю постійним технологічним прогресом. За ці та інші заяви вона отримала прізвисько “Божевільна Мадж”.


Нічого з вищезгаданого не відбило у герцогині бажання займатись натурфілософією. Вона писала цілі томи і відважно відсилала їх на розгляд іншим науковцям. У “Палаючому Світі”, написаному через шість років після формування Британського королівського товариства, протагоністка Кавендіш піддає критиці популярні уявлення про всесвіт і аналізує наукові теорії за допомогою логіки. Головними героїнями книги є дві жінки - Імператриця і Герцогиня.


Варто поміняти кілька термінів - і “Палаючий Світ” не відрізнити від сучасних науково-фантастичних романів. У книзі Імператриця проходить через “портал”, який у сучасному творі назвали б іншим виміром. Різнобарвні люди Палаючого Світу володіли нечуваними на той час “інопланетними” технологіями. Кавендіш пише, що “хоч вони не мали уявлення про те, що таке магніт, голка чи годинник з маятником”, жителі Палаючого Світу могли вимірювати глибину моря здалеку - таку технологію винайшли лише через 250 років після виходу книги.


Більше того, Кавендіш описує двигун, що працює на самому лише повітрі і пересуває дивовижні золоті кораблі, які за її словами “втягують величезні об’єми повітря і вистрілюють вітром небаченої сили”. Вона розповідає про механіку цього стімпанкового (англ. steampunk) світу мрій у скрупульозних і технічних деталях. У світі Кавендіш цілий флот кораблів може об’єднуватись, утворюючи золоті “бджолині соти” на поверхні моря, аби могти перечекати шторм так, щоб “ніякий вітер чи хвилі не могли їх роз’єднати”.


Імператриця - передусім допитлива. Вона залучається підтримкою людей-мавп, людей-червів та інших щоб дослідити, як сніг утворюється з води і чому сонце дає тепло. Професорка інтелектуальної історії Ліса Т. Сарасон відмічає у своїй книзі “Натурфілософія Марґарет Кавендіш” що люди-мавпи, які виступають у ролі хіміків цього світу, “через свою недалекоглядність марнують час на пошуки філософського каменя”. Кавендіш водночас критикує науку, політику і загальні засади суспільства.


У середині історії, коли Імператриці пропонують обрати душу будь-якої живої чи померлої людини як довіреного радника чи радницю, вона відкидає Платона та Арістотеля. Кавендіш виходить на мета-рівень: вона вводить в розповідь саму себе як героїню, яку називає Герцогинею, і стає “платонічною подругою” Імператриці. Невдовзі Герцогиня та Імператриця навчаються створювати власні міні-світи за допомогою самих лише думок.


В якийсь момент історія стає частково автобіографічною: душі Імператриці та вигаданої Герцогині полишають свої тіла і подорожують до рідного світу Кавендіш, де вселяються у тіло її чоловіка і стають йому радницями з соціально-політичних питань. Коли у сюжеті з’являються протиріччя і війни, Герцогиня розмірковує, чому у її світі “людське життя цінується менше за бруд, а мир - менше за марнославність.” Повернувшись до власного світу, Імператриця задіює технології Палаючого Світу для перемоги над ворогами, які загрожують її країні, використовуючи “вогняний камінь”, який може підривати кораблі наче бомби.


Наповнюючи власний вигаданий всесвіт ідеями наукової критики, Кавендіш змальовує світ, де жінки можуть мати владу і повагу суспільства. Вона добре усвідомлювала обмеження, штучно накладені на її стать, і як авторка і героїня одного із перших науково-фантастичних творів свідомо прийняла цей виклик. “Я не жадібна, але амбітна – не більше і не менше, ніж найамбітніші представниці моєї статі із минулого, теперішнього чи майбутнього”, пише вона.


Авторка підштовхує читачів до висновку, що коли загальноприйняті погляди і уявлення для нас не працюють, ми можемо створювати власні світи. Минуло 350 років, а ідеї “Палаючого Світу” і досі актуальні.


На завершення - пролог, написаний у 1666 році Марґарет Кавендіш, герцогинею Ньюкастлу-на-Тайні і піонеркою жанру наукової фантастики:


“Хоч я не можу бути Генріхом V чи Чарльзом II, я намагатимусь стати Марґарет Першою; хоч у мене немає ні влади, ні часу, ні нагоди щоб стати видатною завойовницею, як Александр чи Цезар, і оскільки доля не судила мені стати володаркою будь-якого світу, я створила свій власний світ. Зі сподіванням, чи принаймні з надією, що ніхто і ніщо не погляне заздрісно на цей мій світ, я залишаюсь, шляхетні леді, вашою покірною слугою, М. Ньюкастл.”


Авторка: Natalie Zarelli


Переказ: Лідія Демченко


Оригінал статті: https://www.atlasobscura.com/articles/one-of-the-earliest-science-fiction-books-was-written-in-the-1600s-by-a-duchess

Одна із перших науково-фантастичних книжок була написана у 1600-х герцогинею