19 березня, 2024

«Тілесність» (літо-осінь 2017)

«Зустрічають по одежі, а проводжають по розуму». Ми рідко задумуємось, що ця приказка стосується і нашого найпершого одягу — тіла. Тіла стають вироком, який визначає, як до нас ставитимуться і що ми (буквально) зможемо. Не так просто піднятись по сходах в інвалідному візку, досягти успіху у расистському суспільстві, маючи «не той» колір шкіри, бути впевненою і розкутою у своїй «надмірній» вазі. Не так просто усвідомити, скільки соціального тиску і стресу зазнають «інші» люди, якщо живеш у тілі, яке відповідає нормам.

Для жінок ця тема ще болючіша, адже гендерні стереотипи спонукають оцінювати чоловіка по справах, а жінку по зовнішності. Можна досягти кар’єрних вершин і потайки соромитись своїх «надто коротких» ніг. Можна змінити зачіску, звичку, посаду — змінити тіло набагато складніше. «Не варто перебільшувати, все залежить від людини» — маємо спокусу відмахнутись від подібних роздумів. Насправді це спроба нашої психіки захиститись від знання, яке є надто травматичним (і найпрекрасніші тіла хворіють, старіють, потрапляють у нещасні випадки — отож втрачають звичні можливості). Що ж робити? Змінити суспільство, його уявлення, та умови навколишнього простору? Це ж ще складніше! Однак, скільки свободи та гідності дадуть нам такі зміни, скільки можливостей та щастя ми вивільнимо! Тож розбиратимемося, в деталях, з тілесністю — і всім тим комплексом соціальних норм та обставин, які обплутали наші тіла.

Макіяж у сучасній культурі
Від «нюдового» макіяжу до повної відмови від нього, від присоромлення за відсутність макіяжу — до присоромлення за макіяж, від фотошопу до суворих рекламних стандартів — авторка розглядає різні тенденції поп-культури, які допоможуть зрозуміти, чим є макіяж сьогодні, крім нав’язаного індустрією краси стандарту, та яким може бути його майбутнє.
Між дискурсом і матерією: переосмислення тіла у квір-дослідженнях
Чи можемо ми самі створювати свої тіла? Чи ми лише слухняно виконуємо волю суспільства, яке диктує нам як рухатися, виглядати, ставитися до власного тіла, інших тіл? Чи, навпаки, це тіла визначають нас, наші бажання, думки й почуття, наші стосунки з іншими, наше майбутнє? Квір-теорія дозволяє подивитися на своє тіло під новим кутом та поміркувати про альтернативні способи стосунків із ним. Розглядаючи статеву відмінність, хворобу, інвалідність, форму й розміри тіл крізь призму квір-теорії, авторка зосереджується на практиках опору тілесним нормам та їхніх межах.
Еволюційні дослідження міжстатевих відмінностей
У 1960–1970-х роках, коли в галузі приматологічних студій працювали переважно чоловіки, у своїх наукових розвідках вони приділяли основну увагу конкурентним стосункам між самцями. Згодом, коли жінки стали більше представлені в біології загалом і в приматології зокрема, з’явилися дослідження про поведінкову взаємодію між самками (в тому числі про одностатеву сексуальну поведінку серед них), на яку раніше ніхто не звертав уваги. В останній частині статті «Стать, гендер і наука: чи можливо відрізнити біологічне від соціального?» авторка розглядає теорії еволюційного походження міжстатевих відмінностей.
«Чоловічі» і «жіночі» гормони: ендокринологія статі
У 2016 році гарячу дискусію викликало припинення тестування чоловічого гормонального контрацептива у зв’язку з «великою кількістю побічних ефектів». Багато жінок при цьому завважили, що вони щодня стикаються з побічною дією гормональних контрацептивів, утім, це не заважає виробникам тестувати і випускати ці препарати на ринок. Що таке «статеві гормони» та як вони пов’язані з гендерними стереотипами, — розбиралася Олеся Бондаренко у другому розділі дослідження «Стать, гендер і наука: чи можливо відрізнити біологічне від соціального?».
«Чоловіки не слухають, а жінки не орієнтуються по карті»: нейробіологія гендерних відмінностей
«Нейросексизм» – це система уявлень про те, що різниця в поведінці жінок та чоловіків пояснюється виключно вродженими статевими особливостями мозку. Як гендерні стереотипи впливають на інтерпретацію нейробіологічних даних – Олеся Бондаренко підсумовує актуальні дискусії у черговому розділі статті «Стать, гендер і наука: чи можливо відрізнити біологічне від соціального?»
Стать, гендер і наука: чи можливо відрізнити біологічне від соціального? Вступ
Чи моногамніші жінки порівняно з чоловіками? Хто — жінки чи чоловіки — більше схильні до агресії? Чим пояснюється переважна присутність чоловіків у STEM-галузях? Різноманітні науки про людину цікавляться походженням гендерних відмінностей, водночас активно допомагаючи ці відмінності конструювати. Що ж є причиною — природа чи середовище, і чи не зменшуються «природні» нерівності внаслідок зрівняння соціальних умов? Відповіді — у кількох розділах оглядового тексту Олесі Бондаренко.
Я проти: як можна боротися з об’єктивацією і чому це важливо
Узагальнений образ жінки в сучасних медіа досі є вкрай недолугою конструкцією з десятків стереотипів, що пристосовуються до епохи, однак лишаються незмінними по суті. Керуватися гаслом «секс продає» вже  давно для професійних маркетологів моветон (а то і злочин). Але попри явну недієвість такого підходу до реклами, оголені моделі досі пропонують нам з білбордів смартфони, пиріжки та бетономішалки. Про те, що не гаразд із пиріжками, як протидіють сексистській рекламі у світі та як діяти нам – у цій розвідці.
Макіяж: від примусу до самовираження. Ч.5. Макіяж у сучасній культурі
Макіяж — добре це чи погано? «Забагато макіяжу» — це скільки? «Недоречний макіяж» — це як? Чи можна одночасно фарбуватися і бути феміністкою? Чи можна не фарбуватися і залишатися жіночною? Макіяж — зброя гендерного маркування чи прояв креативності та засіб самовираження? У цій частині серії — про сучасну культуру та критику.
Макіяж: від примусу до самовираження. Ч.4. Радянський Союз
Макіяж — добре це чи погано? «Забагато макіяжу» — це скільки? «Недоречний макіяж» — це як? Чи можна одночасно фарбуватися і бути феміністкою? Чи можна не фарбуватися і залишатися жіночною? Макіяж — зброя гендерного маркування чи прояв креативності та засіб самовираження? Чи є макіяж “капіталістичною” забаганкою, а чи однаково популярний у соціалістичних суспільствах? Розібратися з цим усім допоможе історія питання — у Радянському Союзі.
Макіяж: від примусу до самовираження. Ч.3. Від 1960-х років до сьогодення
Макіяж — добре це чи погано? «Забагато макіяжу» — це скільки? «Недоречний макіяж» — це як? Чи можна одночасно фарбуватися і бути феміністкою? Чи можна не фарбуватися і залишатися жіночною? Макіяж — зброя гендерного маркування чи прояв креативності та засіб самовираження? Розібратися з цим усім допоможе історія питання — від середини ХХ сторіччя до наших днів.