Стать, гендер і наука: чи можливо відрізнити біологічне від соціального? Вступ

Чи моногамніші жінки порівняно з чоловіками? Хто — жінки чи чоловіки — більше схильні до агресії? Чим пояснюється переважна присутність чоловіків у STEM-галузях? Різноманітні науки про людину традиційно цікавляться походженням гендерних відмінностей, водночас активно допомагаючи ці відмінності конструювати. Більшу частину ХІХ–ХХ століть їх вивчали під дихотомічним гаслом nature or nurture (природа чи середовище), що викликало запеклі дебати довкола біологічного або соціального походження тих чи тих когнітивних, емоційних і поведінкових характеристик. По один бік барикад були ті, хто вважав різницю в поведінці жінок і чоловіків виявом сталої й непорушної біологічної даності, по другий — ті, хто розглядав їх як результат гендерної поляризації, історично і соціокультурно обумовленої, а отже, сприйнятливою до змін. Водночас поступово назрівало розуміння того, що традиційні дихотомії (гени і середовище, біологічне і соціальне, стале і мінливе тощо) не надто продуктивні для вивчення складних, взаємопов’язаних і динамічних процесів розвитку, які характеризують людських істот. Біологічне й соціальне взаємодіють і часто погано надаються до розмежування на онтологічному (буттєвому) рівні. Не менш складно розділити їх і на рівні епістемологічному (тобто рівні пізнання): біологічні дослідження гендерних відмінностей поєднують емпіричні і суспільно-ціннісні аспекти, тому з певністю можна говорити про наскрізну присутність соціального в «природному».

Попри той факт, що т. зв. інтеракціонізм — теза про взаємодію природи й соціуму — вже якийсь час є консенсусом сучасних наук про людину (щоправда, подекуди ще досить хистким), на повсякденному рівні досі часто спостерігаємо засилля біологічного детермінізму та прагнення пояснювати відмінності між чоловіками й жінками лише їхньою «природою». Небезпека таких пояснень полягає в тому, що уявлення про природну прірву між статями традиційно використовувалося для дискримінації жінок і відтворення їхнього підпорядкованого статусу. Воно легітимізує недопущення жінок у певні сфери соціального й інтелектуального життя (наприклад, відсутність їх у математиці довго пояснювали інакшими властивостями жіночого мозку) та формує у самих жінок одновимірний і меншовартісний образ себе, таким чином вписуючи їх у несправедливий соціальний порядок. Дослідження про вплив наукових теорій на жіночу ідентичність (Coleman & Hong 2006) демонструє, що жінки, які вірять у суто біологічне походження гендерних ролей, більше схильні до самостереотипізації, навіть у плані негативних рис, приписуваних жінкам. У такий спосіб виявляються «ефекти петлювання» (looping effects), що їх описав філософ науки Ієн Хекінг (Hacking 1995): людські суб’єкти чутливо реагують на спроби їх класифікувати, модифікуючи свою поведінку залежно від займаного місця в класифікації; а класифікація на жінок і чоловіків — безумовно, одна із найвизначальніших у модерній системі знання про людину.

Обкладинка книги Анджели Саїні «Та, що стоїть нижче: як наука помилилась щодо жінок та як нові дослідження пропонують нам іншу версію» (2017)

Саме такі взаємозв’язки між науковими проекціями гендеру і соціально-політичним становищем жінок зумовили інтерес до феміністичних студій науки, які використовували інструментарій соціально-гуманітарних дисциплін — історії, гендерної теорії, філософії, соціології — з метою підважити статус наукового знання про стать як джерела беззаперечної та об’єктивної істини, а есенціалістських теорій міжстатевих відмінностей — як безстороннього відображення «фактів природи». Ці студії — частина антипозитивістської парадигми другої половини ХХ століття: після виходу 1962 року хрестоматійної праці Томаса Куна «Структура наукових революцій» з’являється простір для досліджень, які вивчають суспільні підвалини наукового знання в рамках нової інтегрованої галузі — студій науки і технологій (science and technology studies, або STS). Окреме місце в цій галузі посідає гендерний аналіз наукових практик найрізноманітніших історичних періодів — від порівняльного вивчення чоловічого і жіночого скелета у ХVІІІ ст. до сучасних молекулярних досліджень людського запліднення і зачаття. Розвідки такого характеру продемонстрували, у який спосіб суспільно-гендерні оптики впливають на вибір напряму досліджень та на інтерпретацію їх результатів. Це стосується передусім окремих галузей біологічного знання: протягом останніх десятиліть з’явилися феміністичні інтервенції в нейробіологічні, ендокринологічні, еволюційні тощо дослідження міжстатевих відмінностей у ХХ столітті.

Тут потрібен невеликий історичний екскурс: важливо розуміти, що в систематичного вивчення відмінностей між статями, у рамках якого жінка і чоловік позиціонуються як радикально інакші і навіть протилежні одне одному, досить коротка історія. В античний і домодерний період жіноча і чоловіча тілесність та фізіологія розглядалися радше як «відмінні у подібності», аніж як поляризовані. Наприклад, Гален (ІІ ст. до н. е.), чиї праці заклали основи сучасної медицини, вважав жіночу анатомію інверсією чоловічої, з «вивернутим» розташуванням тих самих репродуктивних органів — уявлення, яке проіснувало багато століть після нього. Було би спрощенням говорити, що це означало символічну рівність між жінками й чоловіками (адже жінка в цій системі завжди могла розглядатись як недосконала версія чоловіка, зрештою, за Галеном, будова її органів була зумовлена меншою кількістю «життєвого тепла»). А проте, як стверджує дослідник Томас Лакер, такий підхід був далеким від модерного уявлення про глибинну й фундаментальну біологічну відмінність між статями, яка дає право на існування певному суспільному порядку (Laqueur 1990). Це саме відзначає й історикиня Лонда Шибінгер у своїх працях: наприклад, для засновника сучасної анатомії Везалія (ХVІ ст.) жіноче тіло мало чим відрізнялося від чоловічого, крім загальних обрисів і статевих ознак, — у всьому іншому він розглядав їх як взаємозамінні (Schiebinger 1986).

Жіноча і чоловіча анатомія за Везалієм, 16 ст.
Джерело: Стенфордський університет, https://web.stanford.edu/class/history13/earlysciencelab/body/femalebodypages/genitalia.html

Лише у ХVІІІ — на початку ХІХ століття, згідно з Шибінгер, постає уявлення про глибинну природну чоловічу і жіночу сутність, яка пронизує всі системи й органи людського тіла. Дослідники раптом прагнуть поширити вивчення відмінностей на численні аспекти жіночої і чоловічої тілесності — «кістки, волосся, очі, голос, кровоносні судини, піт і мозок» (Schiebinger 1986, с. 51). Дослідниця пояснює зростання такого інтересу соціополітичними чинниками доби, а саме появою нового буржуазно-демократичного порядку, місце жінок у якому треба було визначити. Так, порівняльні студії жіночого й чоловічого скелетів часто були мотивовані питанням, чи жіночий череп аналогічний за розміром чоловічому, а отже, чи володіє жінка достатніми розумовими здібностями для рівноправної участі в суспільному житті. Прикметно, що бажання дати жінкам нижчий соціальний статус часто проявлялося в односпрямованих ad hoc-інтерпретаціях цілком протилежних анатомічних знахідок: коли жіночий череп графічно зображувався меншим за чоловічий, це слугувало свідченням її нижчої інтелектуальної спроможності, коли ж у пропорції до загальної величини тіла він виявився навіть більшим, ніж у чоловіка, це дало основу для паралелей між жінкою і дитиною, що знову ж таки мало вказувати на її (жінки) наївність і розумову недорозвиненість. Такі розвідки з історії науки яскраво свідчать про те, що емпіричні дані ніколи не є остаточним арбітром наукових теорій. Це й робить інтерпретації наукових спостережень вразливими до культурно вкорінених уявлень про гендер.

Безсумнівно, анатомічні студії ХVІІІ століття — лише провісники тих широкомасштабних наукових зусиль, що їх докладали для вивчення міжстатевих відмінностей у ХІХ й особливо у ХХ століттях. Серед таких гаданих або реальних відмінностей — передусім когнітивно-мисленнєві (як-от орієнтація в просторі), емоційні (наприклад, здатність до емпатії) та біхевіоральні (сексуальна поведінка). Їх науковці прагнуть пояснити різницею в онтогенезі (індивідуальному біологічному розвитку організму) та неоднаковістю еволюційних умов, до яких мусили адаптуватися жінки й чоловіки. Різні галузі біологічної і психологічної науки постійно генерують гіпотези, теорії, а то й просто спекуляції на цю тему, надзвичайно видимі в публічному просторі, адже їх ретранслюють і солідні наукові видання, і легке популярне чтиво на зразок «Чоловіки — з Марсу, жінки — з Венери». При цьому про конкретні наукові тези часто можна прочитати абсолютно протилежну інформацію, що не дивно з огляду на спірність багатьох із них. У такій ситуації ухвалити остаточний вердикт про науковий статус певних тверджень буває досить складно, навіть за умови обізнаності в деталях конкретних дебатів і навичок критичної роботи з науковою інформацією. А проте в цій статті пропонується означити основні напрямки, за якими відбувалася критика біологічних досліджень про міжстатеві відмінності у феміністичних студіях науки і скористатися цією критичною оптикою для аналізу різноманітної наукової інформації, з якою нам доводиться мати справу.

Список джерел серії

1. Bagemihl, B. (1999). Biological exuberance: Animal homosexuality and natural diversity. Macmillan.
2. Barker, G., & Kitcher, P. (2013). Philosophy of science: A new introduction. Oxford University Press.
3. Coleman, J. M., & Hong, Y. Y. (2008). Beyond nature and nurture: The influence of lay gender theories on self-stereotyping. Self and Identity, 7(1), 34–53.
4. Fausto-Sterling, A. (1992). Myths of gender: Biological theories about women and men. Basic Books.
5. Fausto-Sterling, A. (2000). Sexing the body: Gender politics and the construction of sexuality. Basic Books.
6. Fehr, C. (2011). Feminist philosophy of biology. The Stanford Encyclopedia of Philosophy.
7. Fine, C. (2010). Delusions of gender: How our minds, society, and neurosexism create difference. WW Norton & Company.
8. Hacking, I. (1995b). The looping effect of human kinds. In D. Sperber , D. Premack , & A. J. Premack (Eds.), Causal cognition: A multidisciplinary debate. Oxford: Clarendon Press.
9. Haraway, D. J. (1989). Primate visions: Gender, race, and nature in the world of modern science. Psychology Press.
10. Hoffman, G. (2012). What, if anything, can neuroscience tell us about gender differences?. In Neurofeminism (pp. 30–55). Palgrave Macmillan UK.
11. Hubbard, R. (1990). The politics of women's biology. Rutgers University Press.
12. Hyde, J. S. (2014). Gender similarities and differences. Annual review of psychology, 65, 373–398.
13. Jordan-Young, R. M. (2010). Brain storm. Harvard University Press.
14. Kimmel, M. S. (2011). The gendered society. New York: Oxford University Press.
15. Laqueur, T. W. (1990). Making sex: Body and gender from the Greeks to Freud. Harvard University Press.
16. Lloyd, E. A. (1993). Pre-theoretical assumptions in evolutionary explanations of female sexuality. Philosophical Studies, 69(2), 139–153.
17. Longino, H. E. (1990). Science as social knowledge: Values and objectivity in scientific inquiry. Princeton University Press.
18. Oudshoorn, N. (2005). Beyond the natural body: An archeology of sex hormones. London: Routledge.
19. Saini, A. (2017). Inferior: How Science Got Women Wrong-and the New Research That's Rewriting the Story. Beacon Press.
20. Schiebinger, L. (2001). Has feminism changed science? Cambridge, Mass: Harvard University Press.
21. Schiebinger, L. (1986). Skeletons in the closet: The first illustrations of the female skeleton in eighteenth-century anatomy. Representations, (14), 42–82.
22. Thornhill, R., & Palmer, C. T. (2000). A natural history of rape. MIT Press.