19 лютого, 2018

«Чоловічі» і «жіночі» гормони: ендокринологія статі

7 грудня 2017
Олеся Бондаренко

Магістр філософії та студій науки (Science Studies). Коло зацікавлень: історія та філософія науки та медицини.

У 2016 році гарячу дискусію викликало припинення тестування чоловічого гормонального контрацептива у зв’язку з «великою кількістю побічних ефектів». Багато жінок при цьому завважили, що вони щодня стикаються з побічною дією гормональних контрацептивів, утім, це не заважає виробникам тестувати і випускати ці препарати на ринок. Що таке «статеві гормони» та як вони пов’язані з гендерними стереотипами, — розбиралася Олеся Бондаренко у другому розділі дослідження «Стать, гендер і наука: чи можливо відрізнити біологічне від соціального?».

«Чоловічі» і «жіночі» гормони: ендокринологія статі

Дослідження фемінних і маскулінних особливостей мозку тісно пов’язано з іще однією галуззю біологічних наук про людину — ендокринологією, зокрема з вивченням т. зв. статевих гормонів. Підвищену увагу науковців до цього напряму ендокринології колись вдало окреслила Хелен Лонджіно (Longino 1990): «Роль гонадних гормонів — естрогенів і андрогенів — у розвитку й вираженні статево диференційованих характеристик та функцій становить лише невелику частину всіх гормональних ефектів у людському організмі. А проте ця частина інтенсивно вивчається» (112). За словами авторки, в центрі уваги науковців опинилися дві основні функції таких гормонів — організаційна (формування певних характеристик організму на ранніх стадіях розвитку) та активаційна (здатність гормонів запускати фізіологічні процеси в уже зрілому організмі).

Організаційна функція. Загальновідомо, що людський ембріон статево недиференційований до певного етапу свого розвитку, коли генетичні ефекти і вироблення тестостерону або ж його відсутність зумовлюють формування геніталій за чоловічим або жіночим типом. Цей самий тестостерон, на думку ендокринологів і нейробіологів, справляє важливий вплив на формування мозку, змушуючи окремі його ділянки розвиватися повільніше (це пов’язано з описаним вище поняттям латералізації). Проте науковці не можуть остаточно вирішити, які саме це ділянки. Згідно з Майклом Кіммелом (Kimmel 2000), у період, коли джерело інтелекту і раціональності вбачали в лівій півкулі, її вважали розвиненішою у чоловіків. Коли ж у 1970-х відбувся своєрідний «символічний поворот» і права півкуля здобула статус основи творчості, таланту й натхнення, чоловікам раптом стали приписувати праву мозкову латералізацію.


Джерело: http://thescienceexplorer.com/

Звісно, важко визначити, що «краще» — латералізація чи рівномірне використання обох півкуль мозку; як відзначає Кіммел, це викликає певне сум’яття серед дослідників, котрі прагнуть показати когнітивні здібності чоловіків у вигідному світлі. До того ж навіть самé існування обумовленої тестостероном латералізації може виявитися науковим артефактом: наприклад, автори мета-аналізу 2008 року взагалі не знайшли підтвердження такої латералізації у людей.

Інший аспект організаційної функції гормонів in utero, який активно вивчають, — це їхній вплив на формування сексуальної орієнтації; серед біологічних теорій гомосексуальності є теорія пренатального впливу гормонів (prenatal hormone exposure). Згідно з нею, гомосексуальність — наслідок недостатнього або ж, навпаки, надмірного рівня тестостерону («чоловічого» гормону) на певних стадіях розвитку ембріона. Слід одразу зазначити, що ця теорія безпосередньо пов’язана з біологічним вивченням статі і базується на застарілому і, на думку багатьох, хибному засновку, що гомосексуальні люди демонструють інверсію статевого розвитку, тобто мають низку психофізіологічних характеристик «протилежної» статі. Крім того, проблематичне тут і надто спрощене уявлення про людську сексуальність: замість континууму різних форм сексуальної поведінки (що логічно випливала б із можливих коливань гормонального впливу) маємо різку поляризацію — гетеросексуал(-ка) або гомосексуал(-ка). Ребекка Джордан-Янг (Jordan-Young 2010) засвідчує труднощі, пов’язані з визначенням сексуальної орієнтації: звичні категорії, якими послуговуються науковці, часто нездатні описати багатогранність і динаміку людського сексуального досвіду. За її словами, дослідники-нейробіологи, досліджуючи вплив пренатальних гормонів на структуру мозку, а відтак на сексуальну поведінку, часто просто вилучають тих учасників і учасниць дослідження, чиї відповіді на питання про сексуальні вподобання здаються їм недостатньо «послідовними». Це зумовлено намаганням науковців вписати піддослідних у чіткі категорії, якими легко оперувати. Та якщо сексуальна орієнтація людини має багато варіантів і здатна мінятися протягом життя (останнім часом наукова увага до цього феномена поступово зростає), то будь-які твердження про «справжню» орієнтацію, яка формується ще в утробі матері, видаються сумнівними.

Активаційна функція. Велика також увага науковців до ролі гормонів у фізіології та поведінці дорослих людей, передусім це «статеві» гормони естроген і тестостерон.


Джерело: http://www.jointessential.com/

Хоча в організмі людини незалежно від статі наявні обидва гормони, естроген досі має репутацію «жіночого» гормону, натомість тестостерон — «чоловічого». Насправді ж будь-які гормональні ефекти — результат рівня концентрації, а не самої наявності гормону в організмі. Неллі Оудшорн (Oudshoorn 2003) простежила генеалогію уявлення про «статеві» гормони. На початку ХХ століття у фізіологічній науці відбулася загальна заміна парадигми нервової регуляції хімічною регуляцією, що проявилося, зокрема, у становленні гормональної науки. Нововідкриті естроген і тестостерон було названо статевими гормонами тому, що в них убачали результат роботи тестикул або яєчників — органів, що їх пов’язували з маскулінністю або фемінністю ще задовго до цього відкриття (навіть в античну добу). Як пише авторка, поняття статевих гормонів науковці зустріли з великим ентузіазмом: нарешті в їхніх руках з’явився ключ до того, що робить чоловіка чоловіком, а жінку жінкою! Проте після короткої ейфорії настав період непевності, коли вчені виявили «жіночий» гормон в організмі чоловіків і навпаки. Дослідження на тваринах вселяли не менше занепокоєння: Оудшорн описує комічну ситуацію, коли на початку 1930-х німецький дослідник Бернхард Зондек виявив суттєву кількість естрогену в сечі жеребця — традиційного символу маскулінності, що просто приголомшило тодішню наукову спільноту. Бурхливий розвиток ендокринології як галузі біологічного знання швидко спростовує надто примітивний поділ гормонів на «жіночі» й «чоловічі»: науковці поступово усвідомлюють розмаїття і самих гормонів (до того вважалося, що жіночий організм виробляє лише один-єдиний «статевий» гормон), і їхніх функцій, частина яких жодним чином безпосередньо не пов’язана зі статтю. Як зазначає Оудшорн, «після 1935 року статеві гормони більше не вважалися ні специфічними для конкретної статі, ні суто статевими гормонами чи антагоністами; натомість їх розглядали як речовини, здатні генерувати багатогранні синергійні ефекти в чоловічому і так само в жіночому тілі» (с. 33).

Утім, як пише авторка, ендокринологи виявилися нездатними осягнути імплікації власних відкриттів, а саме фундаментальну проблематичність бінарного уявлення про стать як такого. Ідея «статевих» гормонів далі існує і в суспільному уявному, і в медичній науці. Найбільше це стосується жінок: Оудшорн указує, що в наш час жіноче тіло дедалі частіше стає об’єктом гормональних втручань — від контрацептивів до гормональної терапії різних фізіологічних станів. Активний маркетинг гормональних препаратів з боку фармацевтичних компаній експлуатує уявлення про «справжню жіночність», можливу тільки коштом правильного балансу «жіночих гормонів». Наприклад, реклама естрогенових препаратів для жінок у менопаузі часто обіцяє «повернути втрачену жіночність».


Реклама Премарину, вагінального крему на основі естрогену. Джерело: https://www.ispot.tv/

Одночасно триває активна дискусія про безпеку і потенційні ризики гормональних препаратів та терапії гормонального заміщення. Це демонструє, що ситуація насправді набагато складніша, ніж те, що пропонують нам реклама і маскульт, зображаючи гормональні ліки як легку й доступну панацею від різноманітних «жіночих проблем». Цікаво, що виробництво аналогічних препаратів для чоловіків далеко не сягає таких масштабів, як гормональна індустрія для жінок. Так само повільно просуваються спроби розробити чоловічий гормональний контрацептив: 2016 року гарячу дискусію викликала новина про припинення тестування в рамках британського проекту у зв’язку з «великою кількістю побічних ефектів»[1]. Багато жінок при цьому завважили, що вони щодня стикаються з (часто досить серйозною) побічною дією гормональних контрацептивів, однак це не заважає виробникам тестувати і випускати ці препарати на ринок. На жаль, мусимо констатувати, що уявлення про жінок як найпридатніший об’єкт гормональних інтервенцій далі підтримує гендерні нерівності у сфері здоров’я і медицини.

7 грудня 2017
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Макіяж у сучасній культурі
Від «нюдового» макіяжу до повної відмови від нього, від присоромлення за відсутність макіяжу — до присоромлення за макіяж, від фотошопу до суворих рекламних стандартів — авторка розглядає різні тенденції поп-культури, які допоможуть зрозуміти, чим є макіяж сьогодні, крім нав’язаного індустрією краси стандарту, та яким може бути його майбутнє.
Між дискурсом і матерією: переосмислення тіла у квір-дослідженнях
Чи можемо ми самі створювати свої тіла? Чи ми лише слухняно виконуємо волю суспільства, яке диктує нам як рухатися, виглядати, ставитися до власного тіла, інших тіл? Чи, навпаки, це тіла визначають нас, наші бажання, думки й почуття, наші стосунки з іншими, наше майбутнє? Квір-теорія дозволяє подивитися на своє тіло під новим кутом та поміркувати про альтернативні способи стосунків із ним. Розглядаючи статеву відмінність, хворобу, інвалідність, форму й розміри тіл крізь призму квір-теорії, авторка зосереджується на практиках опору тілесним нормам та їхніх межах. Читайте також: Майкл Кауфман. Конструювання маскулінності та тріада чоловічого насильства  Тетяна Щурко. Феміністські педагогіки  Олеся Бондаренко. Стать, гендер і наука: чи можливо відрізнити біологічне від соціального?
Еволюційні дослідження міжстатевих відмінностей
У 1960–1970-х роках, коли в галузі приматологічних студій працювали переважно чоловіки, у своїх наукових розвідках вони приділяли основну увагу конкурентним стосункам між самцями. Згодом, коли жінки стали більше представлені в біології загалом і в приматології зокрема, з’явилися дослідження про поведінкову взаємодію між самками (в тому числі про одностатеву сексуальну поведінку серед них), на яку раніше ніхто не звертав уваги. В останній частині статті «Стать, гендер і наука: чи можливо відрізнити біологічне від соціального?» авторка розглядає теорії еволюційного походження міжстатевих відмінностей.