11 липня, 2020

ЯК ВОНО — БУТИ ЖІНКОЮ

16 червня 2020
Марія Гумецька
Кетлінмораністка, кетлінморанізую.

Чому я сьогодні тут? І хто я?


Називай мене Паприка, хоча десь тут буде зазначено й моє справжнє ім’я.


Що важливо знати про мене? Малюю, слухаю музику, перекладаю.


Які мої погляди? О, я кетлінмораністка. Це як феміністка, але, ну знаєте, не така сурйозна і дотепніша.


Звідки таке слівце? Та від імені британської журналістки, Кетлін Моран, авторки книжки «How to Be a Woman», що її я переклала. І це ще та штучка. І авторка, і книжка. І я.


Гм, не ймете цьому віри? Чи ж ба.


Як знати, що щось таки хороше і варте вашого часу? Найперше варто прислухатися до відгуків інших людей, бажано — людей, яких ви шануєте. У вас є мій відгук, проте ще немає до мене довіри. Не дивина, хоча я сподівалася, що мене полюблять після перших трьох речень. «Називай мене Паприка» — о, я вже люблю цю бравурну собачку жіночого роду!


Отож перший чин — нашорошити вуха: що про те кажуть інші, а надто важливі для вас інші? Другий чин — звернути увагу, як часто звертаються до твору за прикладом. Обидва підходи спрацювали для мене з серіалом «Сексуальне виховання». Перегляд серіалу я завершила з думкою, що нас кинули, бо під прогресивною обгорткою виявила набір добірних стереотипів. Прикрих вражень назбирала на цілу статтю! Аж одна знайома (назвемо її Оленка) каже: «А мені з ним було так добре, від початку і до кінця!» От я й нашорошила вуха, а незабаром зловила себе на тому, що повсякчас цитую серіал, бо, виявляється, там стільки життєздатних і правдоподібних прикладів та ситуацій! Чого тільки варте те, що серіал декриміналізує розмаїття задоволень у сексі і гуманізує сам секс! Це для кінематографу й справді свіжа та незвичайна думка, подібне хіба у «My Mad Fat Diary» бачила. Усе те надихнуло переглянути СексЕд удруге. І вдруге у мене знову назбиралося вражень на цілу статтю, але того разу — вражень теплих. Вдруге з «Сексуальним вихованням» було добре від початку і до кінця.


З книжкою «Як воно — бути жінкою» добре було відразу, вона припала мені до душі з перших сторінок. Склалося враження, що в авторки є коментар і жарт чи не на кожну ситуацію. В таких випадках кажуть, що «ми стали добрими подругами». Не кажу такого, бо авантюрна Кетлін мене навіть трохи лякає. Як казала в інтерв’ю для Vogue Біллі Айліш про деяких фанатів, «якби ми навчалися разом у середній школі, ви мене недолюблювали б». Та спільно з Фіннеасом вона створила музику, що полюбилася безлічі людей!


От і я не товаришувала б із одинадцятирічною дивакуватою Кетлін, а проте нині я на одній хвилі з її письмом.


«Я — феміністка!».


«How to Be a Woman» стала моїм феміністичним відкриттям. Усе те незадовільне, невиховане, неприпустиме і насильницьке, яке я спостерігала зусібіч, можна об’єднати одним словом! Он воно що! У мене — фемінізм! Я — феміністка! «Мабуть, це одна з найважливіших фраз, які жінка каже у своєму житті, на рівні з «Кохаю тебе», «Хлопчик чи дівчинка?» та «Ні! Я передумала! НЕ РОБІТЬ мені гривки!».


Я — феміністка! Нарешті зрозуміла, чому стільки часу жила з відчуттям затриманого подиху. І нарешті — видихнула. І розреготалася. Бо саме до того закликає авторка. Сміятися. Реготати патріархатові у вічі. Бо це єдине, що залишається робити. Академічні дискусії вже велися, гадаю, можна й посміятися вволю. Не те щоб щось було негаразд із академічним фемінізмом. А може й негаразд, та про це можуть свідчити лише науковці та науковиці в темі. Решта людей залишається віч-на-віч з дурноверхими коміксами з соцмереж.


Моє покоління зростало з вкантактіком, а там аж кишіло усіляким мемасним непотребом. Нині насолоджуєшся собі коміксом «Woman World» від @aminder_d, думаєш, що все у нас гаразд, але перший-ліпший вихід в люди повертає до реальності. Інформаційна бульбашка тріскає.


Та навіть якби й не тріснула — як вона нас захистить? Здається, що більше влучних слів до теми є у вас у запасі, то більші ваші шанси вести розмову гідно і переконати співрозмовників чи докинути їм поживи для роздумів. Але то лише так здається. У поєдинку з абсурдним і непослідовним здоровий глузд програє.


Скільки разів мене ловили у тенета нюансів питання! «Нюансами питання» називаю усі ті випадки перекручування сказаного, викривлення фактів, усі ті випади в дусі недоречного «вотебаутизму», змішування святого з грішним, усі ті чудові слова, кинуті у розмову з такою ж легкістю і грацією, з якою жбурляють мішок лайна на увімкнений промисловий вентилятор. І хай які неконструктивні та безпідставні ті закиди, доводиться старанно уникати щонайменших різких рухів, як-от висловлювати адекватні критичні зауваження, бо ж тоді ніщо не зупинить лавини звинувачень у тому, що всі ті феміністки тупі й агресивні собачки жіночого роду, але, зрештою, що з неї візьмеш, жінка, у неї, певно, ПМС.


А якщо ви, на відміну від мене, сингл ледя, то готуйтеся почути, що фемінізм у вас через те, що вас ніхто не хоче. Ну мене то, слава богу, хтось захтів, ха! Але ж то абсурдно, що саме такий факт має жінку «виправдовувати» чи заспокоювати, адже я — та сама людина, так чи інак самоцінна і відповідальна за свої слова і вчинки. Досвід романтичних стосунків важливий, у них ми збагачуємося і вчимося, а Кетлін Моран взагалі найзапеклішим феміністом вважає свого чоловіка, але його наявність чи відсутність не є визначальна.


Чи настане час, коли відсутністю романтичних стосунків жінок не будуть затикати? Відсутністю партнера чи тим, що жінка «жирна». Ооо, про жир Кетлін Моран цілий розділ написала. «Я — жируха!» називається. Тізер: «Ісус також був жирний».


Я — кетлінмораністка! Для мене, тоді двадцятилітки, «Як воно — бути жінкою» стала феміністичним відкриттям. Сучасні дівчата і хлопці мають з чого обирати, коли річ про феміністичні відкриття. Фемінізм нарешті на часі, і на полицях побільшало феміністичної літератури. Багато академічних видань, як добре, що вони є! Проте академічні речі часто-густо сухуваті, а той геть нестравні для пересічних читачів і читачок, тому з’явилися видання для широкого загалу. Серед них зустрічаються такі, у яких усе трушно, люди, історії та їхній фемінізм, але усе воно… через перепрошую, через «ну ви не подумайте, я ж не феміністка», наче бути феміністкою — сором. Гарно проілюстровані, яскраві, ті книжки транслюють «правильні», аж наче накрохмалені і під кант попрасовані думки, що справляють враження, мовляв все у нас давно гаразд, гендерна рівність топчік, і взагалі — іхтамнєт.


А вони там єсть. Трохи припудрені, переодягнені і напомаджені до невпізнанності ватніки гегемонної маскулінності. Сучасний сексизм навчився маскуватися. Він — «як Меріл Стріп у новому фільмі: не одразу й впізнаєш. Можна добрих 20 хвилин насолоджуватися динозаврами, космічними битвами, сповненими ностальгії за отчим домом конфедератами, аж поки до тебе дійде: «О боже! Оце під перукою! ЦЕ Ж МЕРІЛ».


На противагу таким причесаним книжкам я висуваю «Як воно — бути жінкою» та задекларований у ньому фемінізм на щодень, фемінізм як аналог здорового глузду. Кетлінморанізм. Вживаю термін «кетлінморанізм», щоб не відлякати чутливих оленяток, яких учили триматися осторонь фемінізму. Бо виглядає, що фемінізм дискредитовано, через усе розмаїття фемінізмів, а широкий загал обирає короткозорість, і лиш зачує «феміні…», негайно береться апелювати до тієї самої акції «Фемен», під час якої активістки організації оголили груди. Ви си вспокоїте нарешті чи нє? Це не перший і аж ніяк не унікальний випадок оголення з метою зробити заяву чи привернути увагу до певної проблеми. Люди! Чоловіки! Необізнаність, упередженість, зневага, відсутність почуття гумору, свідома відмова думати й аналізувати, конструктивно критикувати і бути критикованими — я вірила, що все це не про вас! Чому ж ви хочете зламати цю ніжну квітку віри такими незграбними розмовними гамбітами? Бренд «Фемен» працює з тілесністю жінок (і це зовсім не революційно новий підхід), демонструє агресивний стиль поведінки, бо ж організація радикальна. Це лише одна з багатьох профеміністичних організацій. Приємно, що й серед них буяє розмаїття напрямів думки! Чому це має віднадити мене від руху за рівноправ’я?


Розгляньмо карикатурний приклад з української політики. У ній, тобто у темному-темному лісі, жив-був депутат Пяшко. Про нього ходили різні чутки, і кожен міг думати про нього, що заманеться, однак ніхто не відмовлявся бути політичним діячем чи виборцем лише тому, що десь в українській політиці застряг Пяшко. Він представляє лише один з багатьох брендів політикування, він впізнаваний, послідовний і по-своєму ефективний. Цікаво і показово спостерігати за його взаємодією з іншими жителями темного-темного лісу. Він — один серед багатьох у політиці. «Фемен»-істки — одні з багатьох у фемінізмі.


До слова, феміністкам часто закидають агресію. Мовляв, на всяку дію є протидія, але от ці феміністки… невже не можуть реагувати спокійно? Очевидно, не можуть, бо рік 2020, поліція ґвалтує, «традиційні цінності» безсоромно викручують жінкам руки, і вони, ті осоружні феміністки, не ймуть віри, що досі доводиться з галасом виходити на протести проти «усього того патріархального лайна»! Важливо зазначити, що фемінізм — не те саме, що й чоловіконенависництво. Для цього існує інше слово: «мізандрія».


Фемінізм закликає будувати містки порозуміння між чоловіками й жінками. Найбільше, що різнить чоловіків і жінок, це геніталії. Не чоловіки і жінки різні, а люди — різні. «Якщо коротко, то я про всіх нас думаю як про «бро», котрі виживають як можуть». Можливо, у вас набридливим черв’ячком закралася думка «ну так, всі вже те знають, ми зрозуміли, що у тому нового?» А ось що: у 2020 більшість абітурієнток не вважають себе феміністками і вживають це слово зі зневагою. Мене це шокує! Кетлін Моран ставиться до того спокійно: «Нині я значно, значно спокійніша, бо збагнула, що жінка, яка «оскаржує» фемінізм — це фактично нонсенс. Якби не фемінізм, то ти, лялю, і писка не розтулила б у розмові про місце жінки в суспільстві. Ти саме народжувала б на підлозі у кухні, затиснувши між зубами дерев’яну ложку, щоб часом не потривожити спокій чоловіків за грою у карти, а опісля одразу ж повернулася б до посипання туалетів негашеним вапном».


Дуже часто найбільший сексист — це жінка. Саме тому я геть не вірю у сестринство. І у Кетлін Моран про це також є кілька цікавих думок. Боже, та у цієї жінки є коментар і жарт на кожну ситуацію! Її книжка — не порадник і не збірка вказівок, а історія жінки від 13 і до "за 30". Від перших місячних і до зайвої (зайвої?) ваги та (с)прийняття себе, добирання одягу і рольових моделей, до закоханостей і справжніх стосунків, весільної лихоманки, сестринства, братерства, батьківства, відмови від батьківства (ой нечасто відкрито обговорюють у нас абортивний досвід, то що про це можуть знати молоді люди, якщо хардкорну порнографію знайти можна в один клік, а відверту розмову про сексуальне здоров'я — за надцятим посиланням), до проговорення проблеми сексизму, якої, звісно ж, у нас немає.


Книжка вкрай відверта, однак жодного "траходрому" я б з неї не викинула! Читво для жінок, чоловіків з гумором, дівчаток-підлітків... і вже кому-кому, а дівчаткам-підліткам не варто замилювати очі евфемізмами — у них і так брак слів для тілесної топоніміки: хіба "там" і "тут".


Книжка також цікава для меломанів. Кетлін Моран починала з музичної критики, тому її книжка аж кишить музичними смаколиками, розповідь наскрізь затюнена.


Де можна придбати і прочитати це диво? Українською — нігде, хіба хакнете мій ноут і викрадете мій переклад, а це, запевняю вас, вопше несложно. Там вже деякі розділи й у pdf переведено, зручно буде читати зі смартфона! Як же мені бракує цієї книжки на ринку! Спалилася! Теперечки я спалилася, й ви зрозуміли, чому я тут: щоб привернути увагу до мого перекладу книжки «How to Be a Woman». Така реклама. Вивчення ринку й одночасне його формування.


Видати книжку складно, навіть якщо та книжка на часі і для неї є читацька авдиторія (я і двійко товаришок, долучайтеся до гурту). Отримавши трохи відмов від видавців, я й геть понурилася. Зміст відмов був різний. Книговидавництво непросто зробити прибутковим бізнесом, видавцям доводиться балансувати між рішеннями «до грошей» і «до ідеї». Через ті відмови, обґрунтовані і не дуже («занадто бестселер»), я на якийсь час геть була скисла. Припинила розсилати емейли з пропозицією перекладу, адже хай як старалася звучати бадьоро, всі слова смакували згірчено.


У висліді хочу сказати до читачів: здається, ми забули про те, задля чого ми читаємо. Найперше — для задоволення (якщо відкинути фахову та довідкову літературу). Нон-фікшн та художка — наше все! Читаємо для задоволення, і задоволення бувають різні. Курйозний детективний роман чи ванільна біографія лабрадора — чого тут соромитися, якщо читво захоплює? Хай живе розмаїття задоволень від читання! Хай не усі книги будуть бундючні та серйозні! Дайте мені дотепну книжку!


«ПОКАЖІТЬ МЕНІ ДОТЕПНУ ЛЕДІ! ДЕ всі дотепні леді?» — вимагає Кетлін Моран, фахова дотепниця. Не «Друга стать» править мені за настільну книгу, а весела і жива книжка Кетлін Моран.


Отже, все це було задля просвіти та реклами. Ой яка погана собачка жіночого роду та Паприка! Бо ж вам ніхто й ніколи нічого не впарював, а реклама і маркетинг у нас прозорі та чисті, наче вода з артезіанської свердловини.


Маю мрію — на презентації «Як воно — бути жінкою» у моєму перекладі збуджено пояснювати, як довго не могла зрозуміти, в чому полягала зрада з боку Led Zeppelin, коли представники гурту роздавали юним фанаткам наліпки з зображенням ока, пташки і моряка. Або як довго я переслуховувала Cool for Cats, улюблену пісню тринадцятилітки Кетлін, аж поки не збагнула, що справа не у тій чи іншій пісні, а у тому, що у кожного була чи є улюблена, заслухана-переслухана пісня, і як я поринула у марафон улюбленими піснями тринадцятилітньої себе, і написала про це розлогий коментар у примітці. І як потім боролася з видавцем за те, щоб таки залишити ту примітку. І таки відвоювала її, обґрунтувавши свою позицію тим, що книжку варто зробити якомога ближчою до читачів, розмовною, легкою, наче то щоденник.


Розказую і про те, як захопилася і відчувала себе співавторкою у своєму перекладацтві, настільки мені відгукнулося усе написане. Окрім того порівняння з фотографією «Напалм у В’єтнамі». Те довелося викинути, бо не смішно, страшно. У тому випадку я вирішила за вас, з чого можна сміятися, а з чого — ні. Патріархатові, нагадую, ми голосно регочемо у вічі.


Папусики, пташенята! Підморгую вам грайливо, а Гендеру в деталях — вдячно. Дякую, що прийняли мене і мій кетлінморанізм. Зрештою, «фемінізм не ставить собі за мету створити певний тип жінки. Саме думка про те, що існують від природи правильні «типи» жінок, і звела фемінізм на манівці. мовляв, поважні сови-феміністки не приймають до своєї зграї гусок, горобчих, сойок чи канарок Та щоб ви знали: фемінізм усім вам радий».


І наостанок: видавцю чи видавчине! відгукніться! Для вас — Паприка. Але десь тут точно зазначено моє справжнє ім’я.

ЯК ВОНО — БУТИ ЖІНКОЮ