21 вересня, 2019

Політика

Катерина Левченко: Питання сімейної та гендерної політики – актуальний погляд у майбутнє
У новообраному українському парламенті стало значно більше жінок-депутаток. Як це позначиться на розвитку тих сфер суспільного буття, які найчастіше пов’язують саме з участю представниць жіночої статі? Чи опиняться в пріоритетах питання сім’ї та забезпечення гендерної рівності?
Як в Україні провели експеримент з обов’язковими гендерними квотами, а потім відмовилися від них
Якщо дати жінкам владу, а чоловікам — реальну можливість ходити в «декрет», чому це зменшить кількість стихійних паркувань, інфекційних захворювань і секс-туризму (адже ми не бренд, пам’ятаєте?). Авторка показує утопію (а може, просто наше майбутнє), де з простої рівности випливають справжні дива.
Гендерна соціологія майдану: роль жінок у протестах
Хоча Майдан доволі часто показують переважно через барикади, палаючі шини та коктейлі Молотова, доцільно стверджувати, що ця подія не є гомогенним явищем. Протести, що тривали три місяці, слід вважати також набором так званих низових ініціатив, тобто того громадянського суспільства, якого б нам в ідеалі хотілося для нашої країни. У цьому есе зроблено спробу охарактеризувати гетерогенність протестного середовища Майдану через аналіз участі і ролі жінок у цій революції.
Фемінізм в Україні: кроки назустріч собі. Ч. 3.  Жіночий активізм
Чого досягли феміністки за три десятки років української незалежності? Насправді чимало: сформувалися гендерні студії як царина науки й освіти, жіночий рух прогресував до феміністичної політичної дії, український фемінізм має чимало ідеологічних напрямків, співпраця з державою має як свої здобутки, так і вади. Жіночий активізм — найрадикальніша частина процесів емансипації. Про феміністичні вуличні акції, відкриті листи, інформаційні видання та інші способи активізму — у третій, останній частині дослідження Оксани Кісь.
Фемінізм в Україні: кроки назустріч собі. Ч. 2.  Держава і жіночі рухи
Чого досягли феміністки за три десятки років української незалежності? Насправді чимало: сформувалися гендерні студії як царина науки й освіти, жіночий рух прогресував до феміністичної політичної дії, український фемінізм має чимало ідеологічних напрямків. Держава ж десятиліттями веде подвійну гру, на словах декларуючи принципи гендерної рівності, а на ділі перекладаючи всю відповідальність на громадський сектор. Про те, чому так сталось, які загрози та перспективи має співпраця з державою — у другій частині дослідження Оксани Кісь.
Жіноче питання в діяльності Русько-Української радикальної партії
Русько-Українська радикальна партія (РУРП) була заснована на початку жовтня 1890 р. у Львові. Програма РУРП містила вимоги, що стосувалися жіночого питання. Передусім радикали домагались "повної волі особи, слова, сходин і товариств, печаті і сумліня, забезпеченя кождій одиниці, без ріжниці пола, як найповнішого впливу на рішанє всіх питань політичного життя". У статті автор аналізує представлення жіночого питання у програмах РУРП і політичну активність галицького жіноцтва наприкінці ХІХ ст. 
"Небезпечні зв'язки": націоналізм і фемінізм в Україні
У статті авторка аналізує інтелектуальну продукцію чотирьох українських центрів гендерних досліджень, щоб показати, як ставляться різні школи фемінізму до дискурсу націоналізму та "відродження нації", яку роль вони вбачають для себе у процесах націєтворення і як реагують на проблему "незавершеної" і "розмитої" української національної ідентичності. Дослідниця намагається відійти від від поширеного підходу до націоналізму як ідеології, що маніпулює інтересами жінок, і розглядає проблему з іншого боку: як різні напрями українського фемінізму беруть участь у "винайденні" української нації, у визначенні її нових меж, у формуванні колективної пам'яті та національної ідентичності. 
Стратегія врахування гендерних аспектів: підхід ООН
У статті авторка звертається до принципів універсальності прав людини, що є початковою ідеєю Організації Об'єднаних Націй, і аналізує питання жіночих прав. Дослідниця надає загальний опис політики рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків, що є частиною глобальної політики сьогодні. 
Права і тюльпани: чому ми досі відзначаємо 8 березня?
8 березня залишається одним з найпопулярніших свят в пострадянській Україні, яке пересічні громадян(к)и масово відзначають як «жіночий день» квітами-цукерками-дрібними подарунками. Однак первісно воно було Міжнародним днем солідарності у боротьбі за права жінок. Як відбувалася деполітизація цього свята в СРСР, де «жіноче питання» вважали вирішеним? Чи справді 8 березня святкують лише в країнах соцтабору? Чому політичні лідери і посадовці в незалежній Україні продовжують вітати жінок у брежнєвському дусі зі «святом весни, краси і ніжності»? Чи можливо і потрібно сучасним українським жінкам повернути собі украдене свято? Про сучасні феміністичні ініціативи з відновлення політичного смислу 8 березня – у цій статті.
Програли за неявкою? Жінка і влада в українській літературі
Більшість жіночих образів в українській літературі створено не жінками. Те саме стосується образів жінок-лідерок: їх не так багато і переважно вони обмежені суто жіночими функціями і простором. Лише поодинокі героїні здатні створити чоловікам гідну конкуренцію на чоловічому полі, як-от завод, колгосп, парламент чи управління державою. І тут вони стають жорсткими, рішучими, безпринципними або ж використовують власне тіло як інструмент маніпуляцій. Навіть найновіша українська література зациклена на темі боротьби і звільнення жінки головно в приватному просторі й іще не дала нам яскравого образу героїні, яка добивається кар’єрного успіху без задньої думки про залежність від чоловіків.