853 
Читайте також: «Приниження, підлість, погрози і домагання: через що насправді проходять українські політикині» Ольги Неманежиної.
На початку 2022 року в Україні стартував мобільний освітній хаб #політикаБЕЗсексизму, мета якого — підготувати нову когорту лідерок із різних соціальних груп, які посилять політичне, громадське й правозахисне середовище. Команда професійних тренерок із психології, гендерної рівности в політиці та ораторського мистецтва вже побувала в п’ятьох областях нашої країни, щоб зустрітися з жінками-лідерками, політикинями й активістками та поділитися власним досвідом і знаннями.
Звичайно, відколи триває повномасштабна війна росії в Україні, плани проєкту дещо змінилися — програму було адаптовано до вимог сьогодення, розширилася й цільова аудиторія. Організатор(к)и проєкту прагнуть донести учасницям, що їхню роль у відбудові країни не має бути знівельовано і навіть тепер, у непростих умовах вони повинні втримувати всі ті гендерні здобутки, яких уже вдалося досягти на місцевому і на державному рівні.
Нині проєкт добігає кінця, і ми зустрілися з його лідеркою — волонтеркою, активісткою, засновницею Громадського альянсу «Політична дія жінок» Іриною Тишко.
Місцеві вибори — 2020 дали поштовх до створення тренінгу з жіночого лідерства
— Розкажіть, як виникла ідея проводити навчання для жінок.
— Це був логічний крок нашої громадської організації «Політична дія жінок» — перейти до навчання і підготовки жінок до політичної діяльности, участи в процесах ухвалення рішень та діяльности в публічному просторі.
У 2018 році ми ініціювали акцію під стінами Верховної Ради з вимогою запровадити у виборче законодавство гендерні квоти. Коли квоти нарешті схвалили, виникло розуміння, що ми повинні захищати не лише квоту, а й жінок, які боротимуться за владу. У 2020 році ми створили коаліцію громадських організацій і запустили гендерний моніторинг місцевих виборів, за результатами якого зафіксували численні порушення прав кандидаток. Сексизм, ейджизм, кібербулінг, кіберсталкінг, на адресу жінок навіть звучали погрози.
Коріння цього — патріархатні норми, які існують в нашому суспільстві. Саме вони не дозволяють українцям уважати політичну участь жінок нормою.
Наш моніторинг дав розуміння проблем і викликів, перед якими постають жінки, котрі йдуть в політику. Це височенний мур, до якого просто так не підступишся, зруйнувати його можна лише влучними і системними ударами. Важко змінювати культурні норми, які існують століттями. Для нас особливо важливо, що ми почали про цю проблему говорити, винесли її в публічний простір.
Тож після виборів у нас з’явилася ідея створити продукт, який допоможе вести просвітницьку кампанію серед жінок, підвищувати їхню політичну свідомість, активізувати їхній лідерський потенціал, максимально залучати їх до політичної участи.
Перше, що ми зробили, — зняли документальний фільм «Один день з життя кандидатки», який став вдалим мотиваційним продуктом серед жінок, з якими ми працювали в регіонах. У ньому показано дуже різних жінок — з політичним досвідом і взагалі без нього. Такі різні рольові моделі стануть у нагоді для жінок, які наважаться йти в політику, йти слідами героїнь, покажуть, як можна боротися за владу, а головне — що це цілком реально.
Стрічку «Один день з життя кандидатки» було створено в перші півроку після місцевих виборів 2020 року. Це історії чотирьох жінок, які не лише боролися за владу під час місцевих виборів, а й давали відсіч суспільним упередженням та ламали гендерні стереотипи. Героїні розповідають, з якими труднощами вони стикалися, які перешкоди долали, як вистояли і перемогли, як гідно програли, але не здалися.
Наступний логічний крок — проєкт #політикаБЕЗсексизму, наш мобільний освітній хаб. Я мріяла почати такий тур Україною, ми планували об’їхати всю країну, але вийшло трохи інакше, зокрема через широкомасштабне вторгнення. Взагалі скажу, що наш тренінг — про солідарність і безумовну віру в жінок як в агенток змін.
— З чого складається програма тренінгу? Які знання ви вкладали в нього?
— Програма містить інструменти й концентровані знання з нашого дослідницького досвіду та попередніх проєктів. Цей концентрат максимально практичний і потрібний жінкам для щоденної діяльности. Мені дуже подобається вислів «якщо хочеш змінювати світ, почни зі змін у собі». І наш тренінг — саме той старт, дуже ціннісний для жінок, які вже є лідерками або бачать себе такими в майбутньому. Це лише початок для них, далі має бути щоденний вишкіл, робота над собою, щоб стати лідеркою, яка будує свою діяльність на цінностях зі своїм оточенням, зі своєю командою, має місію... До речі, просто під час тренінгів ми пропонуємо учасницям зробити ревізію своїх цінностей, ідентичности, перевірити свою місію. Пройти таку собі трансформацію, яка додає впевнености й самоцінности, адже лідерками не народжуються.
Крім того, під час навчання у жінок є можливість отримати інструменти з риторики, поставити свій голос, попрацювати над виступами, щоб говорити максимально зрозуміло, впевнено, не боятися працювати з різною аудиторією. Ми вчимо жінок не мовчати.
Ще один блок пов’язано з психологічними особливостями жіночого лідерства, що їх ми намагаємося прищепити учасницям. Це про розуміння прав жінок, що вони у своїй діяльності повинні усвідомлювати, з чим можуть зіштовхнутися, як ідентифікувати перешкоди на шляху до лідерства, як із ними боротися, а особливо важливо об’єднувати сили з іншими жінками. До речі, одне із завдань, які ми перед собою ставили, — створити середовище жінок, яким близькі наші цінності, цінності гендерної рівности, і щоб ця спільнота мала можливість у майбутньому діяти та впливати на процеси ухвалення рішень.
Війна змінила настрої і внутрішні потреби жінок-лідерок
— Чи не змінилися цілі проєкту?
— Варто сказати, що наш тренінг від початку був дуже живим, ми орієнтувалися на потреби й відгуки наших учасниць. Широкомасштабна війна змінила акценти, особливо роботу психологині. До вторгнення ми зосереджували увагу на усуненні внутрішніх упереджень жінок, адже чоловіки й жінки соціалізуються по-різному. Жінок з дитинства навчають безоглядно вірити в міф про їхню слабкість, у багатьох є синдром самозванки й відмінниці. Ці внутрішні упередження часто заважають жінкам зробити перший крок і навіть зробити внутрішнє рішення, визнати своє лідерство.
Тепер ми змінили підхід і більше говоримо про те, що дає ресурс, та вирішуємо дуже конкретні запити учасниць. До речі, для задоволення цих потреб ми використовуємо «піраміду Ділтса». Кожна учасниця під час тренінгу «проганяє» свою ідею, завдання, яке вона хоче реалізувати чи реалізувати себе в якомусь проєкті. По цій піраміді жінки переглядають своє оточення й можливості. По суті, вона дозволяє нашим учасницям в найближчі терміни визначитися, що вони можуть зробити і наскільки ефективно можуть діяти. Це дуже класний інструмент, я теж його люблю, час від часу сама ним користуюся і рекомендую таку практику всім охочим.
— А як після 24 лютого змінилися настрої жінок, їхня рішучість іти в політику?
— Справді, з початком повномасштабної війни у жінок змінилися не лише внутрішні потреби, а й настрої. Багато хто шукає таких зустрічей, як наш тренінг, бо він дає відчуття спільноти, долучення до ціннісного середовища. Відчуття плеча і перебування в такому середовищі — це потужна підтримка.
Багато жінок знаходять можливість виділити один день, щоб, крім знань, здобути ще й підтримку, навіть певний стимул для діяльности. У жінок, з якими я зустрічалася, є домашні справи, вони волонтерять, а крім того, можуть бути активістками, громадськими діячками, політикинями місцевого рівня, ВПО. Через безліч викликів багато хто виснажується, втрачає внутрішній ресурс. Ми максимально орієнтувалися на потреби жінок, з якими зустрічалися.
Звичайно, ситуація після 24 лютого не могла не вплинути на наш тренінг, навіть з погляду місця для проведення. У кількох містах нам довелося проводити заняття в бомбосховищах. Що ближче на Схід, то більше повітряних тривог, як довів наш тренінг у Кропивницькому. Та ми дуже раді, що туди поїхали. Ситуація дуже напружена, і ми відчували, що жінкам цей тренінг потрібний — побути в спільноті й мати підтримку. На моє глибоке переконання, навчання в такий час — хороший спосіб долати кризи.
Рівень гендерної чутливости аудиторії в регіонах дуже різний
— Як шукали учасниць для тренінгу? Чи були партнери проєкту в регіонах?
— Ми не орієнтувалися на масовість. Гарну тренінгову роботу можна провести з невеликою кількістю жінок, щоб вони якісно попрацювали над собою і засвоїли знання, які ми їм даємо. Максимальна кількість учасниць — 12 осіб. Це той випадок, коли і жінки активно працюють, і тренерки мають можливість приділити увагу кожній учасниці. Наприклад, блок комунікації: спершу робота з голосом, далі дихання, насамкінець власна презентація та боротьба з публічними атаками. Тобто це цілий цикл, але з такою кількістю учасниць ми встигаємо все пропрацювати.
Стосовно допомоги в пошуку й організації заходів у кожному регіоні у нас були партнери. Серед них Центр «Жіночі перспективи» у Львові, ГО «Громадські ініціативи» в Кропивницькому й Полтаві, ВОГО «Гендерний центр» у Луцьку, Подільський центр «Гендерна рада» в Хмельницькому.
Дуже рада можливості співпрацювати з цими організаціями. Навіть більше, я пишаюся цією співпрацею, бо, по-перше, ми зійшлися в поглядах, по-друге, це своєрідне заземлення на місцевому рівні наших ідей і нашого проєкту. Наші партнери допомагали поширювати інформацію, збирати учасниць. Загалом відбір проходив відкрито, були навіть моменти, коли буквально за день ми мусили закривати набір, бо кількість охочих набагато перевищувала кількість доступних місць.
Завважу, що для нас дуже важливо, щоб голоси, ідеї й напрацювання наших партнерських організацій так само звучали, щоб наш проєкт став майданчиком для них. Нам пощастило працювати з організаціями, у яких великий досвід. Ця співпраця показала жіночу солідарність і безумовну підтримку.
— П’ять міст, п’ять регіонів — абсолютно різні умови, ситуації і гендерні особливості. Що спільного й відмінного у жінок із різних куточків України? Чи всі були «в темі»? Які потреби жінок переважали?
— Насправді рівень гендерної чутливости в аудиторії був дуже різний, але це не створювало перешкод. Деколи нам потрібно було добре пройтися по матчастині і пояснювати, що таке гендер, гендерна рівність, тобто починати з азів. Проте це не проблема, бо ми мали намір максимально залучити нових послідовниць, нових людей у наше середовище і спробувати на складних кейсах зрозуміти, чим ми можемо бути корисними і як нам стати кращими. На початку тренінгу ми запитували, чи всі розуміють, що таке гендер і гендерна рівність, і вже після цього «заходили» в процес.
Досвід ми здобували буквально на ходу, з міста в місто. Ми бачили, що в Луцьку надзвичайно потужна група жінок. Крім того, що вони мають певні знання, розуміють практичний сенс тренінгу й готові використовувати інструментарій уже наступного дня, вони ще й дуже активні та об’єднані жінки.
Проте говорити, що хтось кращі, а хтось гірші, не можна. Іноді ми виходили за межі вже сформованих середовищ. І мене це дуже тішить, адже до нас приходили зовсім нові люди, досі не дотичні до теми гендерної рівности. Щось їх шокувало, щось дивувало, часто спонукало ставити питання й отримувати відповіді на них. Мені здається, в цьому і полягає наше завдання — максимально поширювати інформацію про наші цінності й права жінок. І це дуже класна можливість вийти за межі нашого середовища, наших «бульбашок», нести знання іншим, щоб вони їх поширювали у своїх спільнотах. Це така собі підготовка лідерок із гендерно чутливим фокусом незалежно від сфери їхньої діяльности.
Нині відкрилося вікно можливостей для жінок, і все, що напрацьовано, досягнуто, зроблено, вкладено в цей період, ми не дозволимо знівелювати.
— На вашу думку, яка перспектива жіночого лідерства на місцях і на центральному рівні? Особливо тепер, в умовах воєнного стану.
— Те, що жінки нині демонструють надзвичайно потужний лідерський потенціал, — це очевидно. Вони стають лідерками там, де ніхто не очікували, що жінка може проявити себе, очолити якийсь процес. Насправді це вікно можливостей, шанс показати максимально ефективну роботу, заявити що в жінок величезний потенціал. Вони руйнують стереотипи про жінок у маскулінних сферах, зокрема в політиці.
На наших очах жінки руйнують стереотипи про свою слабкість, емоційність. Ми бачимо, як вони добровільно служать в армії, ефективно працюють у парламенті, в радах місцевого рівня, очолюють волонтерські команди. Це і є нагода максимально продемонструвати жіночий потенціал, показувати і говорити про цей досвід.
Звичайно, досі зберігається вертикальна й горизонтальна гендерна сегрегація, зокрема в політичній сфері. А проте я вважаю і наш тренінг так само транслює цю ідею жінкам, що з після війни їм не можна відступати досягнутих позицій. Так само не можна після Перемоги допустити повернення до традиційних гендерних ролей. Усе, що напрацьовано, досягнуто, зроблено, вкладено в цей період, ми не можемо дозволити знівелювати. Наші тренерки, партнерські організації — ми всі говоримо, що жінкам нині треба бути максимально видимими, ефективними, говорити про себе і свій досвід. Щоб у майбутньому нічого не вирішувалося без них.
— Про тил ми згадали, тепер поговорімо про фронт. Крім просвітництва, ви ще займаєтеся волонтерством, забезпечуєте бійців і бійчинь необхідними речами. Чи є у наших бійчинь потреби, які не бере до уваги держава?
— Це правда. Уже сім місяців ми лупаємо цю скелю, тримаємося купи і віримо в те, що робимо, і в Перемогу. Спілкуючись із підрозділами, я помічаю «доброзичливий» сексизм. Жінок намагаються «оберігати», навіть попри те, що вони можуть бути на передовій. Про них говорять як про об’єктів, які потребують опіки і які самі не здатні щось для себе вирішувати.
Що стосується забезпечення, то з моїх волонтерських спостережень, гостро стоїть питання жіночої військової форми. Цим займаються волонтерські організації, проте я й досі не бачу, щоб запускалися процеси на державному рівні. Я вже не кажу про взуття й інше. Є низка громадських організацій, які анонсували виготовлення бронежилетів для жінок, але поки що про це нічого не відомо. Не остання й потреба в засобах особистої гігієни, не вирішено питання забезпечення бійчинь спідньою білизною.
Маю надію, чиновники розуміють, що волонтерського руху на все не вистачить, і чесно кажучи, волонтери ніяк не замінять державу в забезпеченні потреб усіх бійців і бійчинь. Дуже сподіваюся, що Міністерство оборони і наші політики вчасно запланують закупівлі, щоб усі потреби українських захисників і захисниць було враховано. Адже цим ми, наша армія й відрізняємося від російської — ми дбаємо і цінуємо кожну й кожного.
— З 24 лютого чи стали помітнішими якісь конкретні проблеми жінок?
— Поглибилися традиційні ролі: від жінки очікують, що вона, навіть прийшовши в армію, займатиметься кухнею, медициною, опікою, але не військовою справою. Це перші питання, які чують жінки у війську. Крім того, серед військових чоловіків досі існує неприйняття жінок в армії. Наприклад, мою подругу, яка перебуває на фронті, командир підрозділу просто ігнорував — що може бути гіршим? Вітається з усіма за руку, її ігнорує, тобто ставиться до жінки як до неповноцінного бійця.
Коли я прийшла до підрозділу самооборони в нашій ОТГ, попри те що я володію зброєю, мені запропонували піти в медичний підрозділ або на кухню. Я сказала, що можу бути корисна там, де маю навички, знаю, як поводитися зі зброєю, і не погодилася іти на кухню чи в медичний підрозділ. Спочатку ми патрулювали без зброї, потім це заборонили, тому що без зброї це досить небезпечно.
Власне, після цього я й вирішила займатися волонтерством. Це те, що мало для мене сенс і має тепер, тримає мене в строю. Я назвала б це своєрідною психологічною терапією: коли ти бачиш результат роботи і можеш подолати свої страхи й тривоги, боротися далі.
Моя мрія — створити ціннісне середовище, середовище підтримки і солідарности жінок
— Тренінги з жіночого лідерства — це вже кінець проєкту #політикаБЕЗсексизму чи лише початок?
— Тренінг у Кропивницькому, який мав бути останнім у проєкті, виявився зовсім не останнім. Так сталося, що студентство Національного університету Києво-Могилянська академія і громадські діячки в Києві побачили інформацію на нашій ФБ-сторінці, почитали про тренінг і захотіли зустрітися.
Організувати офлайновий тренінг у Києві виявилося складніше, ніж будь-де. Через активізацію ворога і постійні повітряні тривоги нам довелося його переносити, а потім у режимі реального часу трансформувати в онлайновий. Через безперервні тривоги наші учасниці не змогли доїхати до місця проведення заходу, тому тренерки буквально за кілька годин підлаштували свої програми для онлайну, ми дочекалися світла — і стартували. Це був дуже серйозний виклик для нашої команди, але ми гідно його прийняли.
Надалі мета нашої громадської організації — бути опорою для жінок, центром, куди вони можуть звернутися по допомогу, підтримку й необхідні знання. У нас є і психологиня, і адвокатка, і комунікаційниця — люди, які завжди можуть підтримати і допомогти практично. Нарешті суперзавдання нашої ГО — розбудовувати середовище. Що більше нас, свідомих своїх прав і можливостей, то більше перспектив для зростання ціннісної спільноти. Взагалі, моя мрія — створити середовище підтримки і солідарности жінок. Дуже хочеться, щоб надалі цей тренінг переріс у щось постійне, можливо, раз на рік і вже на кілька днів.
— Які ваші глобальні цілі? Лише просвітництво чи прагнете більшого?
— Недавно ми з моєю менторкою говорили про те, якою має бути дальша діяльність громадської організації. Я мала б тут заінтригувати й анонсувати наступний крок, але поки що цього не зроблю, бо ідея в розробці. Однак це буде цікаво.
Якщо говорити про довгострокові плани, то картина стане завершеною, коли жінки обійматимуть високі політичні посади, їх буде достатня кількість у владі, щоб ефективно захищати права жінок, їхні інтереси, запроваджувати людиноцентричні й інклюзивні політики. Така кінцева мета, коли ми могли б уже скласти руки і дивитися, яку роботу ми проробили. Проте роботи ще дуже багато й цікавих проєктів так само.
— Що ви хотіли б сказати/порадити жінкам, які ще не потрапили на ваші тренінги, але прагнуть до політичного лідерства?
— Передусім треба запитати в самих себе й ухвалити внутрішнє рішення про свою лідерську ідентичність. Будь-який крок і його успіх залежать від рішення всередині нас. Треба почати з роботи над собою, над своїми можливостями, які можна вдосконалити. Хочу сказати, що насправді багато жінок, яких ми бачили в регіонах, мають величезний потенціал і достатній ресурс. Часом потрібно зробити лише крок до самої себе, шукати внутрішні ресурси й сили, щоб ухвалити рішення іти до своєї мети.
Так, це буде нелегко, бо й досі в українському суспільстві до жінок-лідерок ставляться неоднозначно: говоритимеш гучно — назвуть істеричкою, говоритимеш тихо — скажуть, що занадто скромна. Та попри всю цю неоднозначність і додаткові виклики, треба зважитися говорити про своє лідерство. І нам усім треба не лише показувати ефективну роботу, а й говорити про неї. Максимально зосередитися на тому, що виклики будуть, і навчитися їх долати. Адже цей процес уже не спинити — іншого виходу в нашого суспільства немає. Воно має позбутися упереджень і прийняти, що жінки теж можуть бути лідерками.
Джерела фото: #політикаБЕЗсексизму
