22 лютого, 2019

Приниження, підлість, погрози і домагання: через що насправді проходять українські політикині

13 лютого 2019
Ольга Неманежина

Гендерна експертка, керівниця ГО «Рада жіночих ініціатив», фахівчиня з міжнародної діяльності, тренерка.

Нині майже не говориться про реалії праці жінок усередині партій та про труднощі, з якими стикаються жінки, котрі щойно починають будувати політичну кар’єру. А це знаковий перехідний період, коли жінка робить великий крок уперед, щоб стати активною і перспективною політикинею, коли вона робить життєвий вибір — розвивати кар’єру в партії і балотуватися на виборах. І сьогодні, напередодні парламентських виборів, якраз дуже важливо, щоб міжнародні партнери, преса і громадськість відволіклися від «суперзірок» політики та «історій успіху» і звернули увагу на брутальні реалії, у яких доводиться виживати активним і прогресивним партійним діячкам.

Приниження, підлість, погрози і домагання: через що насправді проходять українські політикині

Читайте також:

Набридло мовчати й терпіти! Знаєте, якоїсь миті настає час робити вибір — погодитися з тим, що є, або змінювати систему. Я кілька років думала, що якщо багато працюватиму, показуватиму результат і вестиму просвітницьку роботу, то люди швидко зрозуміють причини проблем і негайно почнуться зміни. Які саме зміни, спитаєте ви.

З 2014 року я активно займаюся суспільно-політичною діяльністю, з фокусом на створенні гендерної політичної культури та підтримці жінок у їхній політичній діяльності. Я керую ГО «Рада жіночих ініціатив», яка ставить собі за мету збільшити жіноче представництво в українській політиці. Проте підхід «надихнути, посилити жінок і просвітити чоловіків» розбивається об грубі реалії політичного процесу в Україні. А вони такі: жінкам усередині партій дуже складно будувати кар’єру, не кажучи вже про балотуватися і висуватися кандидаткою на місцевих або парламентських виборах.

Фейсбук-сторінка «Рада жіночих ініціатив»

У публічному просторі вже доволі активно обговорюють соціальні стереотипи, які перешкоджають успіху жінок у політиці (начебто влада не жіноча справа, уявлення про «обов’язкового» покровителя жінки, надмірна увага до зовнішності й особистого життя тощо), та обмежений доступ до економічних ресурсів, що безпосередньо впливає на політичні результати. Ще часто чуємо історії громадських активісток і професіоналок, які вже стали парламентарками чи урядовицями. Натомість майже не говориться про реалії праці жінок усередині партій та про труднощі, з якими стикаються жінки, котрі щойно починають будувати політичну кар’єру. А це знаковий перехідний період, коли жінка робить великий крок уперед, щоб стати активною і перспективною політикинею, коли вона робить життєвий вибір — розвивати кар’єру в партії і балотуватися на виборах. І сьогодні, напередодні парламентських виборів, якраз дуже важливо, щоб міжнародні партнери, преса і громадськість відволіклися від «суперзірок» політики та «історій успіху» і звернули увагу на брутальні реалії, у яких доводиться виживати активним і прогресивним партійним діячкам.

Щодо внутріпартійних стосунків діє та сама патріархальна максима, як і щодо насильства в сім’ї — не виносити бруд із хати. Узагалі, парламентаркам доводиться повсякчас мати справу з насильством. Згідно з дослідженням Міжпарламентського союзу (Inter-Parliamentary Union, IPU)[1], фізичне, сексуальне і психологічне насильство проти жінок-депутаток підриває демократію й зусилля з подолання гендерної нерівності по всьому світу. Більше як 40 % депутаток визнали, що за час роботи в парламентах їм погрожували смертю, зґвалтуванням, побиттям або викраденням, а також викраденням або вбивством їхніх дітей. Майже п’ята частина опитуваних підтвердила, що вони зазнавали сексуального насилля, і третина заявила, що була свідками нападів на колег у парламенті. Згідно з дослідженням, 80 % депутаток відчули на собі психологічне насильство — ворожу й агресивну поведінку, яка викликає страх і має наслідки для психіки.

Депутатки Верховної Ради закликають депутата Андрія Тетерука, який напередодні вдарив пляшкою по голові депутатку Олександру Кужель, скласти повноваження. Листопад 2015 року

Часто випадки насильства з боку опонентів стаються публічно, як-от з Іриною Геращенко, на яку 2012 року просто на виборчій дільниці напав «регіонал» Петро Мельник.

Інколи такі випадки закінчуються відновленням справедливості і вибаченнями, як у нещодавньому інциденті (наприкінці 2018 року), коли ту ж таки Ірину Геращенко «бютівець» Сергій Власенко обізвав «підстилкою», але потім вибачився за свої слова.

А от випадки побутового сексизму, виживання з партії і навіть фізичного насильства з боку колег-однопартійців залишаються прихованими.

Історії, які я розповім нижче, я збирала чотири роки, спілкуючись із представницями більшості парламентських партій і навіть «нових прогресивних» партій. Цікавий не лише національний представницький рівень, а й місцевий — партійки нижчої ланки та регіональних осередків, де жінки ще більше зазнають утисків і беззаконня. Нагоду висловитися та поділитися своїми проблемами з політикинями з інших партій вони мають на міжнародних і всеукраїнських заходах (конференціях, «круглих столах») з політичного лідерства та гендерного мейнстримінгу. Я не можу назвати імена героїнь і партії, у яких сталися ці історії, адже часто ці жінки продовжують там працювати й виживати. Однак я можу запевнити, що отримала цю інформацію з надійних джерел, і це лише вершина айсбергу. Про це пора говорити!

Історія перша. Витіснити з партії за «надмірну» активність

Жінка з активною громадською і політичною позицією вступає до лав «нової прогресивної» партії. Вона фахівчиня з міжнародної діяльності, вільно володіє англійською, має досвід роботи в державних установах саме у сфері міжнародної діяльності. У період, коли «нова прогресивна» партія тільки починає готуватися до місцевих виборів, жінка бере на себе відповідальність і очолює київську обласну партійну організацію, де активно працює над розбудовою партії, організовує для місцевих осередків різні навчальні заходи з політичного лідерства. Разом із міжнародними партнерами проводить навчальні семінари з гендерного мейстримінгу, тому що на практиці бачить, як важко залучити жінок до лав партії, переконати балотуватися. Вона починає розбиратися в причинах цього явища і розуміє, що проблема набагато глибша, ніж у Київській області. Вона створює зі своїми колежанками жіноче крило партії і за підтримки міжнародних партнерів проводить навчання з гендерного напряму, засновує школу жіночого політичного лідерства, інші проекти, де обов’язкова участь жінок у рівній кількості з чоловіками, представляє інтереси організації на міжнародній арені.

Здобувши такі вагомі результати, політикиня, природно, чекала визнання й підтримки з боку колег і керівництва партії, адже об’єктивно приносила користь спільній справі. Натомість виявилося, що більшість партійних лідерів уважають її активність загрозою.

Загроза полягає у якісних змінах політичної культури, в ухваленні не кулуарних рішень, у зміні програми партії в напрямі гендерно-чутливої політики, у підготовці до виборів — рівне представництво кандидатів і кандидаток, у залученні активних жінок. Виявляється, модель поведінки і спілкування цих чоловіків сексистська, а їхні дії однопартійки сприймають як тиск і цькування. Декого з лідерів партії позиція жінок почала дратувати, вони вирішують придушити роботу жіночого крила і його лідерки.

У хід пішли класичні методи нечесної політичної боротьби: цькування, розпускання брудних пліток, дезінформування членів партії, до того ж публічне, про загрозу і «жорсткий фемінізм» таких жіночих об’єднань (ніби це щось погане!) і фінал — визнання їхньої діяльності всередині партії нелегітимною. Уточню, що фемінізм у розумінні більшості чоловіків — це «найбільший ворог розвитку країни», трактується він як «агресивна поведінка жінок, які ненавидять чоловіків, не хочуть з ними жодних стосунків і не поважають їх». Гендерну рівність ці чоловіки сприймають винятково як саме такий «агресивний фемінізм» і проявляють нетерпимість, а інколи й агресію, коли порушуються ці питання.

Книжка Тамари Марценюк «Чому не варто боятися фемінізму»

Жіноче крило партії підготувало всі потрібні документи (протоколи, рішення, статути) і докази висловлювань проти нього та подало скаргу в контрольно-ревізійну комісію (ЦКРК) і політичну раду партії. У цей час чоловіки-агресори знищили частину документів, які були в секретаріаті партії. Рішення ЦКРК і політради довелося чекати більше ніж місяць. У результаті ЦКРК постановила, що жіноче крило не є легітимним органом партії, а політрада визнала чоловіків-агресорів не винними. Мало того, протягом двох із половиною годин, поки обговорювалася скарга жіночого крила, більшість представників політради (із 13 її членів 12 чоловіків і одна жінка), керівниця та її колежанки зазнали знущань, цькування і моральних нападів декого з чоловіків-однопартійців. Окремі лідери-чоловіки навіть намагалися звинуватити її в цьому конфлікті. Сумному фіналу завадили тільки міжнародні партнери, які засудили поведінку лідерів партії і сформулювали умови дальшої співпраці, адже такі дії суперечать принципам і цінностям міжнародних організацій. Партія ці умови поки що не виконала, але обіцяла ще раз переглянути скаргу жіночого крила. І тут важитиме рішучість партнерів наполягати на своєму рішенні та розголос про ситуацію в пресі, інформування громадянського суспільства, МФО «Рівні можливості», уповноваженої з гендерної політики.

На жаль, більшість партій не розуміють, що Україна зобов’язалася перед ЄС розвиватися на європейських засадах, де гендерна рівність — один із пріоритетів. Тут виникає просте питання до таких партійних представників: ви прагнете у ЄС чи назад у Митний союз? Україна зобов’язалася виконувати ключові міжнародні вимоги із забезпечення гендерної рівності; їх можна довго перераховувати, але поки що вони радше на папері, до їх реалізації ще далеко[2].

Історія, яку я описала, особливо повчальна в контексті поточних змін законодавства, адже діє рекомендаційна квота в 30 % на представництво жінок, і за дотримання цієї квоти належиться додаткове державне фінансування партій. Замість скористатися можливістю і додатковим фінансуванням для розвитку політсили чоловіки-партійці зайняли деструктивну позицію.

Історія друга. Всидіти на двох стільцях — зберегти чоловічі привілеї і догодити міжнародним партнерам

Ось інший приклад, коли партія і її керівництво вже у владі (національний та/або місцевий рівень) і повинні виконувати міжнародні зобов’язання. Майже всі країни ЄС на своєму прикладі демонструють, що більша залученість жінок у політику винятково позитивно впливає на розвиток економіки, формування справедливої соціальної політики, зменшення конфліктів і підвищення безпеки. Нереалізований потенціал жінок має цілком відчутну ціну і для світової економіки. Ліквідація гендерної нерівності за доходами може збільшити обсяги людського капіталу на 21,7 % (у масштабах світової економіки), а світове багатство — на 14 %. «Рух до гендерної рівності дає недооцінений ресурс, якого потребує світова економіка. Це правило працює для всіх країн. Воно не залежить ані від культурних факторів, ані від географії. Отже, без гендерної рівності неможливо досягти сталого зростання та сталого розвитку»[3], — стверджує міністерка Іванна Климпуш-Цинцадзе.

А проте на практиці виявляється, що у свідомості більшості українських чоловіків закорінено думку, що політика — це їхня чоловіча сфера діяльності, мовляв, хіба жінка може керувати і працювати ефективніше, ніж чоловік. І як тут бути: зберегти своє патріархальне право чи догодити міжнародним партнерам, від яких залежить зараз дуже багато в Україні?

Тут є кілька варіантів. Перший: якщо у партії є великий фінансовий ресурс, немає ідеології і міжнародних зобов’язань, вона «гендерні питання» просто ігнорує, як правило, прикриваючись гаслами про «сімейні цінності». На жаль, такі партії не намагаються зрозуміти суть гендерної рівності, підміняючи поняття в риториці.

Нещодавно окремі міськради почали ухвалювати документи «на захист сімейних цінностей», що свідчить про нерозуміння й маніпуляції довкола теми гендерної рівності. Це відзначила віце-прем’єр-міністерка з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе на стратегічній сесії, присвяченій імплементації Україною Стратегії гендерної рівності Ради Європи на 2018–2023 роки. «Попри досягнутий прогрес у питаннях рівності чоловіків і жінок, ми спостерігаємо і певний скепсис у деяких високопосадовців у регіонах, які, як вогню, бояться слова “гендер”. Упевнено заявляю: гендерна рівність не суперечить традиційним сімейним цінностям, навпаки, укріплює їх і є індикатором зрілості суспільства, показником демократії у житті країни», — довелося пояснювати міністерці.

Віце-прем’єр-міністерка з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе на стратегічній сесії,
присвяченій імплементації Україною Стратегії гендерної рівності Ради Європи на 2018–2023 роки

Другий варіант: якщо у партії є фінансовий ресурс, міжнародні зобов’язання і базова ідеологічна спрямованість (хоча б така, як права людини), то, як правило, створюється формальне контрольоване жіноче крило або призначається відповідальна за гендерний напрям у партії. На жаль, жодної реальної сили і самостійності ці жінки не мають, вони лише ширма.

Для реальної мобілізації жінок і залучення їх у політику треба поєднувати дії «зсередини» і тиск «ззовні». На думку дослідниці Тамари Марценюк, такі чинники — це і потужне громадянське суспільство з жіночими рухами феміністичного (тобто критичного до нерівностей) спрямування, і жіночі організації, прикріплені до політичних структур (наприклад, жіночі партійно-політичні асоціації, крила, секції, мережі). Як правило, такі структури фінансуються з бюджету партії (%) і мають міжнародних партнерів з питань гендерної рівності. Якщо законодавством передбачено державне фінансування за дотримання гендерної рівності на виборах, це фінансування має іти на діяльність саме жіночого крила[4].

Третій спосіб поведінки в ситуації, коли потрібно продемонструвати «європейське обличчя» і водночас зберегти сексистську суть. Нова «прогресивна партія» (у статуті в особливому статусі закріплено гендерну рівність) без великих фінансових ресурсів, дуже залежна від міжнародних партнерів, якій дуже складно контролювати і примусово призначати жіноче крило — тут можлива лише самоорганізація жіноцтва. Якщо таку самоорганізовану жіночу структуру в партії розцінюють як загрозу для партійного керівництва, то проти жіночого крила і його представниць застосовують тиск, цькування, чорний піар, витискання з партії (як у першій історії вище).

Перша робоча зустріч міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні можливості»

У реальних політичних буднях утілити рекомендації гендерних експерток буває досить складно. «Політичним партіям рекомендується формувати внутрішні політики протидії і запобігання внутрішній дискримінації та гендерному насильству щодо жінок-політикинь. Проводити міжпартійні навчання з розробки й використання таких політик, тому що тільки розробити — цього мало, треба їх використовувати і впроваджувати у свою діяльність. Також досить важливим є внесення змін до законодавства і запровадження адміністративної відповідальності фізичних і юридичних осіб за сексизм і дискримінацію. Крім того, потрібно сприяти вживанню й поширенню фемінітивів у публічній сфері для візуалізації діяльності жінок, проводити тренінги для представників ЗМІ з питань гендерної рівності, недопущення дискримінації й ідентифікації сексистської мови», — пояснює віце-президентка «Ла Страда Україна» Катерина Черепаха[5]. Однак хто реалізовуватиме ці поради, якщо велика частина партійців чинить їм пасивно-агресивний опір?

Історія третя. Різниця в доступі до ресурсів

Цікаво також подивитися на економічні відносини всередині партії. За приклад знову візьму одну з «молодих прогресивних» партій, де є членські внески. Скажімо, партійне керівництво оголошує збір грошей на проект «Членство партії в міжнародній організації» із жорстким дедлайном і не пояснюючи суть проекту. Як результат, керівництво регіональних осередків, місцеві підприємці-чоловіки дають більші суми коштів, ще й публічно підганяють один одного «ану, хто дасть більше грошей» та не приховують, що «хто дає більше грошей, той передусім і користується результатами проекту». З одного боку, так, мабуть, економічно справедливо, але треба брати до уваги реальну картину. У жінок менші фінансові можливості, вони схильні віддавати більше грошей на дітей і сім’ю, а коли мають справу з непрозорою процедурою, не ризикують довіряти свої гроші. І звичайно, така публічна поведінка чоловіків не додає жінкам упевненості, тому вони тихенько йдуть і самоусуваються.

Різниця в оплаті праці і пенсій жінок та чоловіків

Ці нюанси важливі, адже в Україні розрив в оплаті праці може сягати 20–40 %. Жінки не тільки менше заробляють, а й менше зайняті на офіційній оплачуваній роботі. Особливо велика різниця в оплаті праці на посадах топ-менеджерів, де жінок дуже мало і вони заробляють суттєво менше, ніж чоловіки. Жінки найбільше зайняті в галузях із найнижчою зарплатою: в освіті, охороні здоров’я, закладах культури, сфері комунальних послуг, готелях і закладах харчування, де вони становлять переважну більшість персоналу (60–85 %). Схожа галузево-професійна гендерна сегрегація існує в більшості країн. За даними Держстату, у третьому кварталі 2018 року середня місячна зарплата жінок становила 76 % від зарплати чоловіків — 7 921 грн і 10 421 грн відповідно.

Тепер про державне фінансування. На зустрічі депутатка однієї з партій розповіла, як її хотіли вигнати з партії за голосування по совісті, а не за партійним наказом. Її вирішили покарати — хотіли підставити з документами на відрядження, давали підписувати фейкові листи. Депутатку врятувало те, що вона попередньо показала документи своїм юристам. Вона яскрава лідерка за розвиток гендерної рівності в політиці і чесно зізналася на публічний дискусії з представницями різних політичних сил, що не знає, куди йдуть кошти державного фінансування, а також що в партії немає дієвого жіночого крила і про існування координаторки з гендерної рівності вона вперше дізналася в секретаріаті своєї партії. На жаль, окремі колежанки-однопартійки звинуватили її в «надмірній публічності та поширенні інформації, яка негативно впливає на імідж партії».

Загальна ситуація з використанням державного фінансування у 2016–2017 роках (усіма парламентськими партіями)

Ідеться про чималі гроші. У 2016 році реалізовано вимоги Закону України «Про політичні партії в Україні» щодо надання державного фінансування статутної діяльності політичних партій на суму 167647,625 тис. грн (фінансування отримали п’ять політичних партій). У 2017 році фінансування отримали шість політичних партій на суму 442399,4 тис. грн. Мета державного фінансування політичних партій — посилити рівень фінансової, організаційної і кадрової спроможності партій, диверсифікувати джерела фінансування партійної діяльності, зменшити рівень залежності партій від великих донорів, зменшити ризики корупції в політиці коштом зменшення залежності партій від приватних донорів, компенсувати скорочення кількості членів партій і, відповідно, надходжень від членських внесків, переорієнтувати діяльність партій з постійного пошуку джерел фінансування на внутрішньопартійний розвиток, створити умови для чесної й вільної політичної конкуренції, розвитку нових партій[6]. Однак досягнути цих цілей без прозорого використання ресурсів неможливо.

Історія четверта. Партійне насильство

Як уже сказано, жінки в політиці стикаються з величезною кількістю погроз і насильства. Якщо агресія іде від опонентів, висока ймовірність, що ці історії стануть публічними. Та якщо нападник — однопартієць, ситуацію, найпевніше, постараються зам’яти. Тут спрацьовує ефект «насильства в сім’ї», коли нападника виправдовують однопартійці й однопартійки, щоби вся партія не зазнала публічного осуду. Однопартійці починають говорити з такою жінкою мовою «ти теж винна», «чому через тебе чи через нього повинна страждати вся партія».

Наприклад, коли на депутатку нападав з образами чоловік, депутат цієї самої партії, бив її, партія вдавала, ніби нічого не відбувається. А коли вона публічно заявила про це, їй навіть тихо порадили піти з партії. Нападника не покарано, а жінка змирилася і залишилася в партії.

Участь народних депутаток України Світлани Войцеховської, Олени Кондратюк та Марії Іонової в першому Українському жіночому конгресі

Ще приклад, коли в одній із партій жінка несподівано для чоловіків-партійців стала депутаткою обласної ради і почала активно працювати в комісії з екологічних питань. Тим часом її однопартієць-підприємець, у якого пов’язаний із заправками бізнес, теж вирішив іти в депутати, щоб лобіювати свої ділові інтереси. Для цього йому треба було, щоб хтось із партії, хто вже потрапив в облраду, відмовився від свого місця. Керівництво обласного осередку цієї партії вирішило, що з посади має піти саме ця депутатка і дати можливість бізнесменові зайняти її місце в обласній раді. У розмові жінка поскаржилася, який тиск і шантаж застосовували на неї і до неї чоловіки-однопартійці. Урешті-решт вона таки пішла з посади.

Історія п’ята. Побутовий сексизм

І звичайно, усі жінки з різних політичних партій відзначають щоденний побутовий сексизм у спілкуванні на роботі. Це типове несприйняття жінки як рівної з чоловіком у політичній діяльності. Найпоширеніші фрази: «заміж тобі пора, а то займаєшся всякою тут політикою, жінка має бути в сім’ї», «слухай, а зроби мені чай/каву, красуня», «з такою красунею і робочий день покращується», «чоловік, діти є?», «чого ти сердишся, що, гормони?», «у неї, мабуть, місячні, що вона така зла» тощо. Бувають випадки, коли чоловіки фізично притискають жінку до стіни, дозволяють собі розпусну поведінку. А ще, як розповіла одна з лідерок провладної політичної партії, існує кулуарщина — таємні чоловічі зустрічі вночі в некомфортних для жінки місцях, вирішування питань між собою, навіть коли жінка присутня на зустрічі, з нею не розмовляють, а спілкуються один з одним, не питають її думку. Коли жінки порушують етичні питання про зміну політичної культури спілкування, ухвалення рішень і рівного представництва, вони часто стикаються з глузуванням, а то й агресією. У такій ситуації вихід лише один — масове жіноче представництво та підтримка з боку чоловіків-лідерів.

«Це нездорова ситуація, тому що коли ти починаєш входити в дискусію на рівних із чоловіком, то він, не маючи аргументів, починає звертати увагу на те, що ми різної статі. Ми говорили про бюджет, тобто на серйозні теми. І коли я почала ставити запитання, що виводили на ту інформацію, яку треба подати громаді, мені сказали, що в мене гарна сукня. Я питала про те, що 4 мільйони з бюджету виділяються на ямковий ремонт вулиць у місті. Раніше ми таке рідко практикували, і відповідно був наданий перелік вулиць, де будуть ті ями ремонтувати. Я наполягала на тому, що нам потрібно ознайомитися з тим переліком і знати критерії, за якими відбирали, тому що в нас не десять вулиць у місті, нам треба розуміти, чому саме там ремонт, а не в іншому місці», — таку історію розповіла публічно Юлія Вусенко, депутатка Луцької міської ради[7].

Народна депутатка України Олександра Кужель уважає, що жінки в українській політиці просто «незручні» для чоловіків: «У політиці жінка не сприймається. З нею не можна піти в сауну чи на полювання, вона заважає їм бути царями життя. Мені подобається те, що в країнах Скандинавії в парламентах до половини жінок. Це не лише гендерна рівність, — це жіночий погляд на кожне державне питання»[8].

Як боротися з побутовим сексизмом? Подавати судові позови. Юристка Христина Кіт пояснює: «Жінка може звернутися до суду з позовом, у якому проситиме визнати певні висловлювання дискримінаційними і такими, що порушують її право на забезпечення рівності жінок і чоловіків, на захист від дискримінації, на повагу до особистої честі, гідності й ділової репутації, а також може просити суд відшкодувати завдану моральну шкоду. У суді необхідно навести докази, які свідчили б, що дискримінаційні висловлювання стосувалися саме жінки, яка позивається, пояснити, які саме права було порушено, вказати наслідки порушення цих прав. Наприклад, обмеження в доступі до професії тощо. Проте, незважаючи на негативну судову практику, після проходження всіх судових інстанцій можна звернутися зі скаргою в Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок із метою звернення уваги на відсутність в Україні механізмів притягнення до відповідальності за дискримінацію»[9].

Висновки: вихід є!

Усе це — лише кілька прикладів, про які я знаю особисто. Імовірно, такого набагато більше. Саме тому жінки неактивно йдуть у політику — їм важко не лише наважитись, а й утриматися в ній. Як правило, внутріполітичне середовище несприятливе й агресивне до жінки в політиці.

Проте вихід є! Основні рекомендації:

  1. Головне — це консолідація різних жінок із різних політичних партій у своїй публічній оцінці таких негативних ситуацій.
  2. Міжнародним партнерам і громадським організаціям слід активніше працювати саме з групою політично активних жінок первинної ланки, особливо в регіонах, та активно працювати з чоловіками-керівниками.
  3. ЗМІ повинні оприлюднювати ці історії, брати в цих жінок інтерв’ю, запитувати чоловіків-лідерів партій про гендерну представленість, більше брати коментарів у жінок-експерток на різні теми.
  4. Жіночим об’єднанням і крилам слід займатися саме політичною діяльністю (це, зокрема, написання гендерної політики, підготовка кандидаток, політичні тренінги, школи, проекти за конкретними напрямами), а не суто доброчинністю (хоча й це прекрасно, але можна в приватному порядку) та суботниками.
  5. І найголовніше — треба не боятися, зупиняти будь-які негативні прояви щодо вас і ваших колежанок, говорити про це! Не бійтеся публічно розказувати про такі ганебні випадки, адже ви, на жаль, не одні. Політичне середовище пора зробити сприятливим для жінок.

Маю велику надію, що ця публікація дасть багатьом натхнення і сили винести цю проблему назовні. Своєю чергою, ГО «Рада жіночих ініціатив» готова підтримати і допомагати всім громадсько й політично активним жінкам у різних ситуаціях.

Наші контакти:

[email protected],

www.cwi.org.ua

https://www.facebook.com/womeninitiatives/?ref=bookmarks

Звернення: https://www.facebook.com/olga.nemanezhyna/videos/10155954247471524/

Додаткові ресурси:

Навчальний курс Тамари Марценюк «Жінки та чоловіки: гендер для всіх»:

https://courses.prometheus.org.ua/courses/IRF/101/2015_T2/about

Навчальний курс «Гендерно орієнтоване бюджетування для розвитку громад»:

https://courses.prometheus.org.ua/courses/course-v1:AMU+GOB101+2018_T3/about

Книжки:

Тамара Марценюк. «Гендер для всіх: виклик стереотипам»:

http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12117

Тамара Марценюк. «Чому не варто боятися фемінізму»:

https://www.yakaboo.ua/chomu-ne-varto-bojatisja-feminizmu.html

Симона де Бовуар. «Друга стать»:

https://www.yakaboo.ua/le-deuxieme-sexe-en-deux-volumes.html

Сайти:

https://genderindetail.org.ua

https://50vidsotkiv.org.ua

https://povaha.org.ua

http://womo.ua

 

[2] Україна ухвалила Цілі Сталого Розвитку (ЦСР), приєдналася до Пекінської декларації і платформи дій (ПДПД) на ІV Світовій конференції жінок (1995) та ратифікувала ключові договори з прав людини разом із Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1980) і її факультативним протоколом. Угода про асоціацію між Україною і ЄС (2014) зобов’язує гарантувати рівні можливості для жінок і чоловіків у сферах працевлаштування, освіти, навчання, економіки, в суспільстві й ухваленні рішень. Гендерну рівність закріплено в Конституції України. Нову Державну соціальну програму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року спрямовано на зміцнення інституційних механізмів забезпечення гендерної рівності з комплексним підходом до подолання інституційних обмежень у сфері гендерної рівності. Законодавча база України щодо гендерної рівності охоплює також Стратегію і План дій у сфері прав людини. Більше тут: http://www.un.org.ua/ua/nasha-robota/gender

[4] Марценюк, Тамара. Гендерна політика Європейського Союзу: загальні принципи та найкращі практики // http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/4148/Martseniuk_henderna_polityka.pdf?sequence=1&isAllowed=y

13 лютого 2019
Репліки Спільноти
Реплік ще немає, Ваша репліка може бути першою
Усі статті теми
Дрес-код влади. Чи обов’язково політикиням «одягати штани»?
Заголовки на зразок «ТОП–5 суконь Верховної Ради» трапляються у ЗМІ частіше, ніж обговорення робочих досягнень політикинь. Жінок, навіть при владі, часто оцінюють за зовнішністю. Чому так? Як відрізняється ставлення до жінок у політиці нині і сто, п’ятсот, тисячу років тому? Як змінювався дрес-код політикинь на довгому шляху жінок до виборчого права? Як жінки використовували свій зовнішній вигляд — коли одягали чоловіче вбрання, а коли, навпаки, стратегічно підкреслювали свою жіночність? Про це далі в статті. Хоча вона про моду, але насправді це крок до заголовків «ТОП–5 законопроектів, ініційованих жінками».
Міжнародний досвід запровадження гендерних квот та українські реалії
У 2013 році в Україні нарешті було ухвалено гендерну квоту в 30 %, яка на виборах 2014 року не дала сподіваних результатів, адже не передбачала ні відповідних санкцій, ні чіткого місця кандидаток у прохідній частині списку. Доти в країні було вже з десяток спроб запровадити певні квоти, але всі вони не мали успіху. Як ставиться до гендерних квот українське суспільство порівняно з політиками? Що важливо знати про гендерні квоти, щоб вони спрацювали? Який є міжнародний досвід і класифікація квот як позитивних дій щодо залучення жінок у політику?
Чому варто голосувати за жінок?
«Але це ж очевидно! — не припиняв дивуватися мій друг зі Швеції. — У вас близько 54 % населення — жінки. Отже, і в парламенті, і в усіх інших органах влади їх має бути набагато більше, ніж тепер». Для тих, кому не очевидно, чому в керівних органах має бути не менше як 50 % жінок, авторка зібрала статистику та основні аргументи на користь участі жінок у політиці на всіх рівнях ухвалення рішень.