4658 
Цьогорічний політичний сезон стартував разом із передвиборчими перегонами як президентськими, так і парламентськими.
Разом з ними – традиційні для України запеклі баталії навколо зміни виборчого законодавства.
Доволі успішну спробу змінити виборчі правила парламент зробив ще рік тому, коли відбулося голосування у першому читанні за проект виборчого кодексу (№ 3112-1). Цей проект передбачає запровадження нових правил для всіх типів виборів в Україні, проте основною його рисою вважають пропорційну виборчу систему з відкритими партійними списками на виборах до Верховної Ради та, що важливо, вперше аж 40% гендерну квоту.
Прописана вона таким чином: «При формуванні загальнодержавного та регіональних виборчих списків кандидатів у депутати партія повинна забезпечити присутність у кожній п’ятірці (місцях з першого по п’яте, з шостого по десяте і т.д.) кожного виборчого списку як чоловіків, так і жінок (не менше двох кандидатів кожної статі)».
Сам факт підтримки законопроекту видався сюрпризом не лише для громадського середовища, а й для самих народних обранців, адже у день голосування вважалося, що голосів не буде достатньо для його підтримки, а депутати коаліції у ВРУ голосували на власний розсуд. Проте парламент неочікувано дав 226 голосів «за» проект виборчого кодексу.
Такий хід не став неочікуваним для тих, хто був готовий критикувати будь-які зміни виборчих правил, а бажаючих затягнути процес прийняття у другому читанні законопроекту виявилося доволі багато. Про це свідчать більше 4000 поправок до кодексу.
Через це, якщо слідувати останній обіцянці спікера парламенту Андрія Парубія, розгляд виборчого кодексу переноситься вже з жовтня на листопад. Проте це може бути не остання пауза, адже партії не готові відкривати списки, на яких можна заробляти за старими схемами, а до найближчих президентських виборів лишається менше ніж півроку.
Чотири непрохідні сценарії
Наших парламентаріїв нинішнього скликання вважають найпродуктивнішими законотворцями у світі. Доказом цього стали оприлюднені у 2017 році результати досліджень Комітету виборців України. Виявляється, норвезькі чи швейцарські парламентарії в середньому ініціюють 5–6 законопроектів за рік, австрійські та британські — відповідно 46 і 66, а найактивніші французькі та італійські — 337 і 644, натомість українські депутати VIII скликання написали 10 тисяч законопроектів з початку каденції.
Експерти називають різні причини такої активності, проте загалом відзначають, що такими поданнями парламентарі пробивають собі шлях до наступного скликання, адже раді звітувати про кількість, а не якість законопроектів перед своїми виборцями. Не виключають також і лобістського інтересу.
Поряд з тим, законотворчі ініціативи, що стосуються гендерної рівності, не надто популярні у Верховній Раді, бо серед депутатів поширена думка, що такі ідеї політично не вигідні, адже результати від них не отримаєш до кінця каденції, від них не буде матеріальних вигод та й тема занадто складна для пояснення, тому таке народу не продаси. Відтак, у парламенті таких «гендерних камікадзе» не дуже багато.
Попри це, нинішній парламент закарбував собі місце в історії, прийнявши законопроекти, котрі частково реалізують Стамбульську конвенцію й забезпечують гендерну рівність в армії.
Ще одним історично вагомим законопроектом має перспективу стати Виборчий кодекс, який пропонує 40% виборчу квоту. Таку цифру не ставили собі за мету навіть найсміливіші поборниці гендерної рівності в Україні за останні 27 років.
Загалом депутати пропонували аж п’ять виборчих законопроектів, три з яких містили норму про необхідність формування виборчих списків з умовою гендерної рівності, два з них не згадували про жінок взагалі (№1068 Юрія Мірошніченка та № 3112 Валерія Писаренка).
Законопроект «Батьківщини» – №1068-1 – пропонував 20% ковту для жінок, проте формулювання норми про це виглядає дуже обтічно: «при формуванні загальнодержавного виборчого списку партія повинна забезпечити присутність у кожній п’ятірці (місцях з першого по п’яте, з шостого по десяте і т.д.) кожного виборчого списку як чоловіків, так і жінок».
Значно більше місць жінкам у виборчих списках було запропоновано у двох законопроектах №1068-2 та вже згаданому нами № 3112-1 – 40%. Саме за останній законопроект, авторства Андрія Парубія, Леоніда Ємця та Олександра Черненка, проголосувало 226 нардепів.
Але є одне але: санкції
У законі про місцеві вибори 2015 року була норма, яка вказувала, що підставою для відмови в реєстрації кандидатів є «порушення встановленого порядку висування кандидатів». Проте ЦВК видала постанову, якою скасувала обов’язковість запровадження гендерних квот, зазначаючи, що «відмова в реєстрації кандидатів у депутати… з підстав недотримання положення Закону щодо представництва осіб однієї статі у виборчих списках … не допускається».
Зараз у проекті Виборчого кодексу є стаття 347. Відмова в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати.
Цитуємо її: «Центральна виборча комісія відмовляє в реєстрації усіх кандидатів у депутати, висунутих партією, у разі: порушення вимог статей 340-342 цього Кодексу при висуванні кандидатів у депутати, де йдеться про формування списків за квотним принципом».
Ця вимога виписана так, що ніби стосується не партійного списку, а кандидатів в народні депутати. Відтак, це дає підстави для різночитання, що може стати приводом до оскарження в суді і знову ж таки свою думку може висловити ЦВК, яка попереднього разу була не на користь жінок.
Проте нещодавно, 30 серпня цього року, вже колишній заступник голови ЦВК Андрій Магера наголосив на необхідності запровадження санкцій до партій, які не дотримуються гендерних квот під час виборчого процесу.
«…має бути у вигляді санкцій щодо відмови у реєстрації списку кандидатів партії або реєстрації місцевої організації партії, якщо не дотримані ці гендерні квоти під час виборчого процесу. Це має бути чітко зафіксовано у законі», – вважає він.
Проте нині законом передбачено лише заохочення для тих політичних сил, які дотримуються норми рівного представництва жінок і чоловіків.
У 2016 році сума фінансування політичних партій з державного бюджету становила більше ніж 391 мільйон, у 2017 – понад 442 мільйонів та майже 514 мільйонів у 2018 році. Гроші за дотримання гендерної рівності у списку – додаткові. «Самопоміч» – єдина парламентська партія, де жінки-депутати за результатами виборів за партійними списками склали 30%. Згідно з законом «Про політичні партії в Україні», сума у розмірі 10% від щорічного фінансування політичних партій ділиться пропорційно між парламентськими партіями, які дотримались гендерної квоти, проте знову ж таки, Самопоміч – єдина, яка отримає всі 10%. За три роки ця додаткова сума становитиме понад 140 мільйонів гривень.
Амбітні плани жінок
Вже на початку політичного сезону, 6 вересня цього року, відбулася акція на підтримку виборчої реформи. Учасники акції вийшли до Верховної Ради з вимогою остаточного прийняття Виборчого кодексу. Вперше за часи незалежності до акції також доєдналися більше сотні представниць жіночих громадських організацій з вимогою 50% виборчих квот та санкцій для партій за їх недотримання.
Учасниці акції «Жінкам владу, жінок – в Раду» наголошували, що ці квоти повинні забезпечити жіночі конституційні права бути представленими нарівні з чоловіками в парламенті.
Така амбітна ціль, на жаль, не отримала підтримки серед депутатського корпусу, бо й досі ніхто з депутатів, навіть з МФО «Рівні можливості», не зареєстрував законопроекту з такими умовами.
Проте є дві законодавчі ініціативи – це законопроект депутатів від МФО, який зареєстрований в парламенті ще у 2014 році, та правки безпосередньо до Виборчого кодексу.
Законопроект № 1456 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі)» двічі вносився у порядок денний сесії Верховної Ради у 2015 році і жодного разу не ставився на голосування, тому його доля й досі залишається не вирішеною. Попри це, автори цього проекту ставили собі за мету внести зміни до законів про рівні права та можливості чоловіків та жінок, про вибори народних депутатів та місцеві вибори.
Основні їхні зауваження стосувалися запровадження 40% квоти для жінок у першій п’ятірці списку та 30% далі по списку: «у першій за списком п’ятірці кандидатів у депутати включених до виборчого списку партії – частка кандидатів однієї статі має складати не більше 60%; у кожній наступній за списком десятці кандидатів у депутати включених до виборчого списку партії – частка кандидатів однієї статі має складати не більше 70%».
Ну, і звичайно, знайшлося місце для вимоги про нереєстрацію списків партії через недотримання законодавчих вимог: «Центральна виборча комісія не приймає документи, зазначені у частині першій цієї статті, якщо у затвердженому виборчому списку частка кандидатів однієї статі не відповідає вимогам цього Закону». Актуальність цього документа слід вважати втраченою, адже він вносить правки до законів, які не діють, зокрема, це стосується закону про місцеві вибори від 2010 року. Про суть правок до Виборчого кодексу наразі невідомо, проте можна прогнозувати, що вони стосуються тих же норм, а не 50% квот.
Наразі надія на те, що знайдеться необхідна кількість голосів для такої революційної цифри менша, ніж прийняття всього Виборчого кодексу до кінця цього року. Хоча його можуть прийняти з відстрочкою для вже наступного парламенту, це дасть можливість політикам перелаштуватися до нових правил, а ЦВК встигне опрацювати та адаптувати весь виборчий процес до нових реалій. Не виключено, що квоти та санкції можуть стати «яблуком розбрату» у процесі ухвалення Кодексу, проте і громадськості, і народним депутатам слід готуватися до відстоювання цих вимог.
У серпні новою від Андрія Магери стала ідея внесення виборчих гендерних квот до Конституції України, зокрема до 24-ї статті.
На його переконання, це унеможливить в майбутньому Конституційному Суду визнавати виборчі закони такими, що не відповідають основному закону.
Одначе, вірогідність й такого повороту невелика, а все знову ж таки через вибори, які наближаються: мало є тих, хто захоче бути «гендерними камікадзе» і ризикувати політичними рейтингами.
Ірина Тишко, політтехнологиня, для 50%
Фото Ксенії Ганжі
