То що ж заважає жінкам іти в політику?

Присвячується юнакові, який наполегливо (і зневажливо) цікавився, що ж заважає нам, «дамочькам»,  іти в Парламент.

6 вересня відбулася загальноукраїнська акція «Жінок в Парламент — 50%». Під Верховною Радою в Києві, паралельно з акцією за виборчу реформу, українськими піснями, закликами Тягнибока й майорінням (відверто не надто дружніх) прапорів «Свободи» активістки вимагали включити 50-відсоткову гендерну квоту в нове виборче законодавство.

Серед учасниць були представниці жіночих організацій із усієї України, і так, мені принципово зазначити кожну з них:

• Ла Страда Україна


• Фемінізм.ua


• Національна Рада жінок України


• Ромський жіночий центр «Чіріклі»


• Жіночий Консорціум України


• Спілка сільських жінок


• Гендерний центр ім. Наталі Кобринської


• Український жіночий фонд


• Західно-український центр «Жіночі перспективи»


• Спілка жінок України. Обласні і міські осередки Києва, Чернігова


• ГО Центр «Демократичні ініціативи»


• ВБО Конвіктус Україна Демократична дія


• Науково-освітній ґендерний центр. Вінниця


• Соціал-демократична платформа


• Ліга жінок-виборців України «50/50»


• Українська Жіноча Демократична мережа


• Міжнародна школа рівних можливостей ГО


• Київська школа рівних можливостей ГО «Віра. Надія. Любов»


• Міжнародний благодійний фонд «Небайдужі»


• Центр підтримки громадських ініціатив «Чайка»

Принципово, бо нам важливо більше говорити про жіночий активізм в Україні, надавати його голосові звучності, знати, хто просуває ідеї рівності в цій країні. Але зараз не про це.

Час проведення акції, до речі, виявився дуже символічним, адже саме в цей час Верховна Рада підтримала Закон 6109, що забезпечує рівні правиа жінками та чоловікам під час військової служби. Цілком передбачувано, жіноча акція привернула увагу (щоправда, не залучила) багатьох чоловіків (їх у той день не бракувало завдяки паральненому мітингу). Таку «цікавість» ми вже бачили: глузливі селфі на фоні учасниць, перебивання спікерок, витріщання і — «найприємніше» — діставучі запитання на кшталт «Хто ж вам, дівчаточка, не дає йти в Парламент?!». Цю репліку я присвячую одному з авторів цих запитань. А оскільки він «Гендер в деталях» навряд чи читає, можемо опробувати теорію п'яти рукостискань і розшерити цей матеріал соцмережами (хтозна, скількох людей насправді цікавить таке ж запитання).

Так от, що ж заважає жінкам іти в Парламент?

Стереотипи. Банально, передбачувано, озвучено сотні мільйонів разів, але й досі актуально. За даними NDI, серед факторів, що перешкоджають участі жінок у політиці, українці в 2012 році називали центральну роль жінки в сім’ї, імовірний брак у неї вільного часу та доступу до грошей і зв’язків. Дослідження «Сучасне розуміння маскулінності — як українські чоловіки ставляться до гендерних стереотипів та насильства щодо жінок», проведене Фондом ООН у галузі народонаселення, Урядом Великої Британії, та Мінсоцполітики, показало, що 82% чоловіків і досі вважають, що існує поділ професій за статтю. Більшість погоджуються з твердженням, що жінка й чоловік мають право на рівну зарплату, але при цьому 50% вважають чоловіків кращими політичними лідерами, а 40% — кращими бізнесменами. Про яку серйозну політичну кар'єру мрже йтися, доки українське суспільство сприймаємо жінку як домашню господиню, для якої робота — це забаганка? І так, на думку оточення можна не зважати, тільки от ця думка часто стає базовою для виховання дівчат. Мамі з батьком набагато звичніші настанови про домашнє господарство і майбутнє дружини-матері, аніж щось там про успішну кар'єру та президентство.

Окрім нав'язаної ролі берегині домашнього вогнища, публічна жінка — це ще й завжди потенційна жертва секс-скандалів. Згадаймо хоча би новини про колишню заступницю Міністра внутрішніх справ із питань євроінтеграції Анастасію Дєєву, — як не вік, то відверті фото. Для цікавості взагалі можемо порівняти те, як ЗМІ пишуть про депутаток і депутатів. Вона — молода, білявка або брюнетка, чиясь донька/дружина/коханка тощо; він — просто депутат, член такої-то партії. Чи багатьом захочеться добровільно нарікати себе на подібний бруд?

Політика як клуб чоловічих інтересів. Формуючи команди перед черговими виборами, лідери партій, у першу чергу, збирають тих, із кими їм зручно. А зручно їм зі своїми ж товаришами. У результаті отримуємо черговий чоловічий клуб, із подібним світоглядом і вже одвічним колом інтересів: влада і гроші. Різноманіттям команди, що за правильного використання могло би зробити політичну діяльність значно ефективнішою, при цьому нехтують.

Дім, що і фортеця, і тюрма. Так звана «скляна стеля», що її не фіксують у законі, але продовжують реалізувати на практиці. Для більшої присутності жінок у «великій політиці» і справді необхідна чоловіча рука. Рука, яка зможе погодувати дитину поки дружина на засіданні. Рука, яка не відвалиться, якщо поприбирає вдома, поки дружина на розгляді важливого законопроекту. Але поки що ця рука — безпомічна лапка, коли йдеться про розподіл домашніх обов'язків. Лапка, що не хоче йти в декретну відпустку (бо, може, глибоко в душі розуміє, що не така це вже і відпустка?). Лапка, що занадто крихка для домашніх обов'язків. Згідно з тим же дослідженням «Сучасне розуміння маскулінності», у середньому на хатню роботу жінка витрачає вдвічі більше годин на тиждень (29 годин проти 15), а 62% чоловіки вважають, що їхні дружина/партнерка задоволені таким поділом праці.

Невиконання партіями чинної 30-відсоткової гендерної квоти. На минулих парламентських виборах 20 із 29 партій не дотрималися цієї вимоги вимог. А навіщо? Адже недотримання гендерних квот не було підставою для нереєстрації кандидатів і не несло ніяких санкцій. Ті ж партії, які квот дотримувалися, розміщували жінок у непрохідні частини списку.

Так навіщо жінкам гендерні квоти (та ще й 50%)?!

Ну, хоча би тому, що бо ми просто існуємо (sorry not sorry). За даними Countrymeters, 54% населення України — жінки. Але в Парламенті їх лише 12%. Завядки елементарній логіці розуміємо, що 12% явно не можуть достойно представляти інтереси 54%. Гендерні квоти — це тимчасовий захід позитивної дискримінації, що додатково мотивує політичні сили залучати до своїх рядів жінок. «Але ж від цього постраждає якість політичних команд!», — напевне заперечив би той самий юнак, якому я присвячую цей матеріал. Ну, по-перше, у новому парламенті вже є 12 депутатів без вищої освіти. По-друге, жінка, яка будує кар'єру у «чоловічій» сфері, апріорі сильніша за чоловіків, бо інакше вона б не вижила. Це ж їй доводиться щодня доводити, що сім'я — не вирок, і що, умовно кажучи, жінки не починають війни через менструацію.

Ні, у 2018 році жінкам не потрібно відчиняти двері до Верховної Ради. Ми самі туди зайдемо. Тільки зніміть із них замки, ключі від яких поки можна дістати лише якщо належиш до «клубу чоловіків-політиків».