4445 
12:55. Київ. Пам’ятник княгині Ользі. Лишається кілька хвилин до початку цьогорічного Маршу жінок «Годі терпіти». Неподалік від учасниць_ків акції, що формуються в колону, стоять прибічники_ці «традиційних цінностей». Це група молодих людей (близько шести дівчат і кількадесят хлопців), що прийшли довести шкоду фемінізму. На їхніх плакатах лозунги: «Більше дітей — більше щастя», «Фемінізм принижує жінку», «Жінка має повернути традицію» і тому подібне. Перед початком Маршу я, іще не розгорнувши свій плакат (для тимчасового збереження нейтральності), вирішила підслухати їхні розмови з журналіст_ками та між собою. ЗМІ прибічники_ці традиційних цінностей розповідали, що стоять проти феміністичної зневаги щодо материнства; що історія 8 березня починалася з маршу проституток, потім свято було радянізоване й тому не має права бути в українській історії. У розмові з журналістом Hromadske.doc Коляном Пастико одна з них зазначила: «Він [фемінізм, — прим. ред.] сіє розбіжності між статями, поглиблює прірву між чоловіком і жінкою. […] Ми не хочемо сваритися з чоловіками і звинувачувати їх в якихось домаганнях, яких насправді немає».
Між собою ж учасники_ці акції переважно говорили про людей «іншого» табору, себто тих, що прийшли підтримати Марш. Говорили, однак, не про ідеї, а зовнішність. «*Нецензурна лексика*, она большая. Хорошо, что я вовремя отошел. Она ест, наверное, тоннами», — зауважили двоє молодиків у темному спортивному одязі, що проходили повз мене…
І якщо настрій та модель поведінки антифеміністів_ок мені стали зрозумілі майже відразу, то всередині Маршу розмаїття ідей, поглядів, віку та лозунгів було значно більшим. Про цю подію заговорили відразу після перших анонсів. Марш викликав критику навіть у феміністичних колах. Деяким не подобався шрифт; дехто апелювали до невідповідності події принципам інтерсекційності; іще деякі скаржилися на назву: мовляв, словосполучення «Марш жінок» обмежує аудиторію. Останнім під час дискусії «Особисте як політичне: сучасні виклики українського фемінізму» голова ГО «Інсайт» Олена Шевченко відповіла: «А для кого ще нам влаштовувати марш? Із двох статей саме жінки піддаються дискримінації».
Попри онлайн-суперечки, Марш таки відбувся. І зібрав не лише представниць_ків організацій, але й просто жінок і чоловіків, які вірять, що стать чи гендерна ідентичність не визначають цінність людини. На подив самих учасниць_ків, цього року захід підтримали чимало людей різного віку, статі, національності і з різними вимогами. Під окремими гаслами «Проституція - це оплачене зґвалтування!», «Ні - легалізації насильства над жінками, так - Шведській моделі криміналізації покупців та захисту жінок!» вийшли учасниці FB спільнот ФемінзмУА, FemUA Nordic Model та Резистанта. Багато плакатів були присвячені ратифікації Стамбульської конвенції та проблемі домашнього насильства загалом. Не бракувало й дотепних гасел, на кшталт: «Готовь борщ для сестринства, а не для него», «Син маминої подруг давно не сексист», «Твои часики тоже тикают», «Кращі друзі дівчини — це фемінітиви» та багато-багато інших.
На жаль, охороняти ходу від можливих нападів усе ще довелося. Близько сотні поліцейських супроводжували колону. Уникнути сутичок, однак, не вдалося. На початку ходи прибічники «традиційних цінностей» кілька разів робили своєрідні «набіги» на колону. Правоохоронці реагували швидко, хоча деяким учасницям_кам Маршу таки дісталося. Не обійшлося і без ексцесів із боку самої поліції. Після Маршу у Facebook з’явилося відео, на якому правоохоронець видирає плакат із рук учасниці.
Розпочавшись біля пам’ятника княгині Ользі, хода продовжилася центром столиці й завершилася під стінами КМДА. Тут на невеличкій «сцені» до учасниць та учасників Маршу звернулися представниці організацій та окремі активістки. «Мы сегодня собрались здесь не смотря на наши различия. Мы вышли, чтобы напомнить о том, что есть ещё куча нерешенных вопросов: сексизм, дискриминация, насилие, убийство женщин. (…) Ми сьогодні зробили це свято політичним, боротьбою за права жінок, а не якимось там святом ніжності й краси», — зазначила наостанок Олена Шевченко.
Зізнаюся чесно: востаннє учасницею подібних масових заходів я була 2014 року після побиття студентів_ок на Майдані. І хоча тоді причини були інакші, атмосфера майже не відрізнялася. Це тут починаєш вірити в людство; почуваєшся частиною чогось більшого; розумієш: якщо не ти, то ніхто.
Утім настрій, подарований Маршем, під вечір зіпсувався не в однієї_го учасниці_ка. Після закінчення ходи на Facebook почали з’являтися повідомлення про напади прихильників «традиційних цінностей» на активісток_ів (наразі відомо вже про п’ять таких випадків). Окрім цього, неприємно вразив мене й сюжет (див. із 26:26) ICTV. Спочатку підводка ведучого в іронічному тоні; потім в ефір випустили коментарі учасниць іншого маршу (був об 11 на Майдані), одна з яких розповідала, що 8 березня хочуть скасувати ображені чоловіки й жінки, а інша — що, мовляв, нехай у якогось сакрального «Нього» немає мільйонів, а квіти отримати приємно (зверніть увагу, що з двох Маршів в ефірі були коментарі учасниць лише одного). І «вишенькою» на цьому торті стало закінчення сюжету, коли журналістка сказала, що гасла активісток не зрозуміли комунальниці, які працювали навіть 8 березня, і наголосила, що от така вона — зворотна сторона рівноправ’я.
І коли вдома батьки запитали мене, чи не страшно було на Марші, я вже знала, що по-справжньому лячно поза ним. Коли ЗМІ з хворою фантазією підгодовують мізогінію суспільства; коли в коментарях під дописами про Марш читаєш, що всі учасниці — недолюблені, лесбійки або ідіотки; коли за годину до Маршу перед КМДА проходить жіноче раллі, на якому ведучий із присутніми аплодують дівчатам, бо ті (очевидно попри свою тупість) таки водять машини і коли твої подруги в соцмережах власними руками підтримують дискримінацію дописами про «свято весни». Ось від чого нам усім має бути страшно.
Джерела фото: Insight, Центр інформації про права людини, Діна Ярославська, Політична критика
