3 
22 жовтня 2025 року в залі Печерського районного суду міста Києва обрали запобіжний захід Андрієві Білоусу — ексдиректору Молодого театру та колишньому викладачеві КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого. Андрія Білоуса звинувачують у сексуальному насильстві та зґвалтуванні п’яти дівчат, серед яких дві неповнолітні.
Цей випадок — чи не перший в незалежній Україні, коли викладач, підозрюваний у домаганнях і зґвалтуваннях, дійсно може отримати відповідне покарання. Всі інші відомі випадки закінчувались одним з двох варіантів: або людина залишилася на посаді та продовжувала вчиняти насильство щодо інших людей, або звільнилася на власне бажання.
Ще один виняток з цієї системи безкарности — Йосип Лось, викладач факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка. Після появи численних свідчень про систематичні домагання Лося до студенток протягом багатьох років етична комісія університету вирішила звільнити його з посади. Йосип Лось намагався відновитися через суд, але марно. Втім, до висування офіційної підозри чи розслідування ця справа також не дійшла.
«Мода» на насильство
Наприкінці січня 2025 року в мережі з’явився анонімний YouTube-канал, де невідома дівчина, яка назвалася колишньою студенткою Андрія Білоуса, звинуватила його в сексуальних домаганнях під час навчання. Згодом з’ясувалося, що анонімна заявниця — 23-річна Софія Сапожнік, яка дійсно навчалась у КНУТКіТ у «майстерні Білоуса». Відтак з’явилися заяви інших людей, серед яких були і студентки КНУТКіТ, і акторки Молодого театру, де Білоус на той момент працював директором – художнім керівником.
Сміливість однієї людини дала можливість говорити іншим людям. Так з'явилися публікації про домагання від інших викладачів КНУТКіТ, серед яких Юрій Висоцький, Володимир Галицький та Володимир Талашко. А згодом журналістка NGL.Media Катерина Родак поспілкувалася з 20 жінками і чоловіками, які заявляли про домагання та насильство під час навчання акторської майстерности, і, публікуючи статтю, розповіла про власний досвід харасменту від викладача Йосипа Лося під час навчання в ЛНУ ім. І. Франка. Цей допис спричинив ще одну хвилю коментарів, згадок та звинувачень у сексуальному насильстві.
Система проста: часто достатньо заговорити одній людині, щоб почали говорити інші. Психологія людей, які зазнали насильства, часто схожа: вони звинувачують себе в тому, що сталось. Якщо продовжують навчання, можуть відчувати тиск і хвилюватися, що якщо заявлять про, наприклад, домагання, це може мати наслідки для їхнього навчання, а ще гірше, якщо цьому ніхто не повірить, але всі дізнаються. Не варто забувати й те, що студент(к)и — це переважно юнки, які вступають на навчання ще неповнолітніми, не мають достатнього життєвого досвіду та навичок для захисту себе від набагато старших і впливовіших людей, із якими до того ж перебувають у вертикальних владних взаєминах.
Натомість соціальні мережі рясніли і рясніють коментарями на зразок «що за мода пішла всім розказувати, хто з ким спав», «це замовна кампанія проти ______ (необхідне прізвище вписати)», «виявляти увагу — це вже сексуальне насильство?», «ой, ця жінка/студентка/журналістка/додайте своє просто піариться», «чого тут тільки не начитаєшся, колись таке можна було лише подружці розказати, а тепер має знати пів світу». Ці слова — лише невеликий зріз того, що з’являється під дописами тих, котрі наважилися розказати про насильство. І на те, що так багато заяв з’явилося саме впродовж 2025 року, є причини. Зокрема, поступове зниження загального рівня толерування в публічному просторі будь-яких видів насильства.
Сексуальні домагання, хтиві жарти, пропозиції провести разом час за межами навчальної авдиторії, небажані доторки, погрози, шантаж, тиск, примус, зґвалтування — все це було й раніше, а не прийшло нізвідки в 2025-му. Під дописом журналістки Катерини Родак, де вона говорить про сексуальні домагання викладача ЛНУ Йосипа Лося, десятки жінок поділилися подібним досвідом як щодо Лося, так і щодо інших викладачів ЛНУ — найстарші з постраждалих навчалися ще в 1990-х.
Іл. 1 (Коментар під дописом Катерини Родак щодо домагань в ЛНУ від викладача Кондзьолки В.В. у 1994–1999 роках)
Іл. 2 (Коментар під дописом Катерини Родак з приводу домагань Йосипа Лося в 2007 році)
Іл. 3 (Коментар під дописом Катерини Родак з приводу домагань Йосипа Лося в 2013–2017 роках)
Львівські кулуари
У своєму дописі Катерина Родак пише важливі слова:
«На факультеті журналістики всі знали, що цей професор домагається студенток. Добре, не всі. Переважна більшість. І це зводилось до “хі-хі, ха-ха”, ой поцьомав когось в губи, когось помацав, комусь сказав щось непристойне — ну він ж старий, така людинка з “привітом”, не перебільшуй».
І саме таке позиціонування злочинів сприяло не лише зростанню їхньої кількости, а й негласному внормуванню. Якщо викладач молодий, отже, його спровокували, якщо ж старша людина — отже, наговорюють, а він нічого такого зробити не міг. Якщо свідчення одне — то точно збрехала, ніхто ж більше не жалівся, якщо свідчень багато — то це замовна кампанія проти репутації конкретного викладача чи університету в цілому.
Що стосується Йосипа Лося, то слова Катерини «всі знали» підтвердив і Богдан Тихолоз — колишній викладач того самого факультету. В коментарях під її дописом він зазначив, що «…працюючи свого часу на факультеті журналістики, не зробив нічого для того, щоб цього ганебного явища не було [...] ніхто з нас не доклав достатніх зусиль, щоб бодай десятиріччя тому в минулому залишились не тільки недолугі “залицяння” псевдо-гуру-журналістики до, по суті, дітей, покоління доньок чи навіть онучок, а й показна псевдофілософська демагогія, що лише маскувала псевдоінтелектуальну порожнечу».
Іл. 6 (Коментар Богдана Тихолоза під дописом Катерини Родак про те, що викладацький склад знав про домагання Йосипа Лося)
Богдан Тихолоз — єдиний викладач ЛНУ (серед нинішніх та колишніх), чий коментар про підтримку потерпілих мені вдалося знайти.
На наступний день після появи обвинувачень ЛНУ відсторонив Йосипа Лося від викладання. Ще за вісім днів звільнив.
Іл. 4 (Розпорядження про відсторонення Йосипа Лося від викладання від 26.02.2025)
Іл. 5 (Наказ про звільнення Йосипа Лося з ЛНУ від 05.03.2025)
Здавалося б, адекватна реакція. Відсторонення від викладання — справді перша реакція керівництва університетів, яка має бути відповіддю на звинувачення в домаганнях, сексуальному, фізичному чи психологічному насильстві. Якщо етична чи інші внутрішні комісії доводять провину викладача, за цим має бути звільнення, що й відбулося у випадку з Йосипом Лосем. Але справжня причина цього — не працюючі політики, а медійність конкретного випадку звинувачень та значна увага до цього з боку інших інституцій, зокрема представника омбудсмена з прав людини у Львівській області Тараса Подвірного. Скарги, які надходили раніше, керівництво університету ігнорувало.
Між відстороненням від викладання та звільненням з ЛНУ відбулося засідання комісії з етики та професійної діяльности. Представни_ки факультету журналістики запевняли, що за всі роки викладання на Лося не надходило жодних офіційних скарг чи звинувачень, натомість реальність інша.
У 2015 році студент(к)и факультету журналістики звернулися до тодішнього прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка щодо поведінки Йосипа Лося, зокрема його домагань до дівчат.
Іл. 7 (Копія звернення студентів до прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка в 2015 році, Zahid.net)
Міністерство освіти тоді повідомило про це звернення університет, зокрема ректора Володимира Мельника, який запевнив вищу інституцію, що жодних порушень на факультеті журналістики немає. Жодних внутрішніх змін не відбулося.
Також достеменно відомо, що і в 2019 році студентка факультету написала заяву на ім’я ректора щодо сексуальних домагань, де доволі відверто все описала, але й на це в керівництва не знайшлося жодної реакції.
Нарешті під час засідання тої самої комісії з етики та професійної діяльности їй були передані сім заяв від постраждалих, п’ять заяв отримав представник омбудсмена з прав людини у Львівській області Тарас Подвірний, ще три скарги від потерпілих надійшли на Національну гарячу лінію з запобігання домашньому насильству та торгівлі людьми. Ігнорувати й покривати дії Йосипа Лося надалі було неможливо.
Втім, навіть попри цей кейс, в університеті не взялися за розробку політики протидії сексизму, сексуальним домаганням та гендерно зумовленому насильству. Ба більше, повідомлення про домагання ще одного викладача не знайшли ідентичного вирішення.
Чинна студентка факультету журналістики та чинна студентка механіко-математичного факультету ЛНУ поскаржилися на домагання викладача, професора і проректора Володимира Качмара. Студентський уряд ЛНУ вимушений був кілька разів звертатися до адміністрації університету з проханням дослідити ситуацію з Володимиром Качмаром, натомість комісія з етики щоразу виносила рішення про те, що твердження заявниць мають суб’єктивний характер, а жодна зі скарг не знайшла свого підтвердження. Крім того, представни_ків студуряду не допускали до засідань комісії, оскільки на цьому наполягали адвокати Володимира Качмара.
Аж ось у червні 2025 року (перше звернення студуряду до керівництва надійшло ще в лютому 2025) студент(к)и провели конференцію, на якій ухвалили рішення звернутися у вищі інстанції, щоб отримати реакцію на домагання до студенток. Звернення направили комітету з питань освіти та інновацій ВРУ, ректору Львівського нацуніверситету, міністру освіти, уповноваженому з прав людини та голові етичної комісії. Відповідний документ підписали 625 осіб, однак і це не мало впливу.
Врешті-решт Володимира Качмара виправдали на черговому засіданні комісії, а всі звинувачення в його бік назвали наклепом. Наголошу, що протягом цієї історії в ЛНУ тривали вибори нового ректора, і Володимир Качмар був одним із претендентів на цю посаду. На його захист також нібито виступили 92 людини, які назвалися представниками ветеранських організацій. Цитую: «…на Володимира Качмара було організовано дискредитаційну інформаційну кампанію у соціальних мережах, де наводилась недостовірна інформація щодо проявів неетичної поведінки». Втім, як повідомляла журналістка Катерина Родак, колективну заяву підписав «прихований колектив», жодна організація чи бодай одне прізвище з 92 підписантів, які стали на захист справедливости, так і не були оприлюднені.
Іл. 8 (Копія першого колективного звернення ветеранських ГО на захист Володимира Качмара)
Іл. 9 (Копія другого колективного звернення ветеранських ГО на захист Володимира Качмара)
Однак деякі люди ніколи й не приховували своєї підтримки насильства. Наприклад, викладач ЛНУ Богдан Гудз, який раніше сам судився з університетом, оскільки його звинувачували в булінгу, під час внутрішнього засідання щодо поведінки Йосипа Лося сказав: «Я вже бачив, як звинувачення без доказів можуть вплинути на кар’єру викладача. Якщо є докази — готуйтеся до суду. Якщо немає — то це просто кампанія дискредитації».
Самого Гудза студент(к)и ЛНУ також звинувачують у сексуальних домаганнях. Колишня випускниця факультету журналістики ЛНУ Ганна Мартищук зазначала, що «…він напряму запропонував мені переспати за оцінку, я просто мовчки вийшла [...] не могла повірити, що таке можливо…». Її слова підтверджують інші випускниці:
Іл. 10 (Коментар про домагання Богдана Гудза під дописом Катерини Родак)
Крім того, адміністратор львівського Telegram-каналу Львівич Новини, який теж навчався в ЛНУ, також був свідком словесних домагань Гудза:
«Пригадую, під час мого навчання про нього також ходили легенди, а одного разу я в цьому пересвідчився, що це правда, після його запитання студентці: “А яку оцінку ти хочеш? А я хочу тебе”».
Перелічені випадки — лише ті, що стали медійно відомі, про які в різних форматах є десятки свідчень. Та навіть попри це ЛНУ ім. І. Франка так і не ухвалив комплексну політику протидії сексизму, сексуальним домаганням та гендерно зумовленому насильству, а студенти і студентки знову наражаються на небезпеку.
Що прикро, наявність власної політики також, на жаль, не гарантує захисту постраждалих.
Політика є, а відповідальність?
У жовтні 2025 року колишня співробітниця УКУ заявила, що постраждала від сексуального насильства з боку колеги. Інцидент трапився наприкінці 2021 року. Жінка певний час мала особисті стосунки з колегою, але все-таки вирішила їх розірвати. Вже після розриву колега зателефонував їй, попросивши про розмову: «Він мені подзвонив, сказав, що це він у всьому винен, попросив вибачення та попросився приїхати, щоб усе пояснити. Я була не проти…».
За наданою інформацією чоловік зґвалтував її в її ж квартирі. На те, щоб спромогтися про це говорити, постраждалій знадобилося два місяці, протягом яких вона працювала з психологинею. Після цього жінка наважилася розповісти про інцидент заступникові директора центру, в якому працювала. Той, із її слів, натякнув, що на цього чоловіка скаржилися й раніше, та порадив звернутися безпосередньо до ректора УКУ, яким на той час був Богдан Прах.
Пан ректор, натомість, подав особисту заяву на розгляд Комітету з питань запобігання та захисту від сексуальної експлуатації і насильства. В ході роботи комісії також були опитані інші співробітни_ки, і комітету не вдалося ні підтвердити, ні спростувати твердження потерпілої щодо сексуального насильства й сексуального домагання.
Іл. 11 (Уривок зі звіту Комітету УКУ у справі №1/20/04/22 від 20.04.2022)
Кривдника обіцяли звільнити, що було вимогою постраждалої, однак не зробили цього. Також під час спілкування з нею склад скликаної комісії висловлював сумніви щодо правдивості слів постраждалої. Мовляв, інші люди не можуть підтвердити факт сексуального насильства, до того ж, враховуючи, що між постраждалою та її кривдником раніше були стосунки, ця ситуація має бути їхньою приватною справою.
Постраждала не витримала недовіри з боку адміністрації закладу та вирішила звільнитися. Тим часом чоловік, який вчинив насильство щодо неї, мобілізувався до лав ЗСУ. Згодом, у 2024 році, вона звернулася по допомогу до Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» і вже з адвокаткою подала заяву в поліцію. Кримінальне провадження відкрили, але вже у липні 2025-го закрили через брак доказової бази — звернення надійшло надто пізно.
В офіційному коментарі для медіа після оприлюднення історії в адміністрації Українського католицького університету зазначили, що у їхньому виші вже багато років діє політика із запобігання та захисту від сексуального насильства, що ця політика передбачає чіткі процедури, відповідно до яких в університеті й діяли. Однак свідчення постраждалої про роботу комітету та свідчення адміністрації різняться. З її слів, навіть висновок та звіт про роботу комітету вдалось отримати лише її адвокатці, самій постраждалій його на руки не дали. Також адміністрація університету наполягає, що надала необхідну підтримку, контакти організацій, які допомагають постраждалим від насильства, і порадила звернутися в правоохоронні органи. Постраждала заперечує це, наголошуючи, що справу постійно затягували і жодної підтримки вона не мала.
У внутрішній комунікації УКУ визнали факт наявности такої ситуації та внутрішнього розслідування, але висвітлення цього в ЗМІ назвали «маніпуляцією темою УКУ».
Іл. 12 (Скриншот листа співробітникам від УКУ про оновлення політик запобігання та протидії харасменту й насильству)
«Червоні прапорці» Червоного корпусу
Найвідоміший аргумент університетів на захист, коли проти когось з викладачів з’являються звинувачення в сексуальному або психологічному насильстві чи зґвалтуванні — «це все спланована інформаційна атака». Ми вже бачили це у випадках ЛНУ та УКУ, те саме можна було спостерігати й у КНУ ім. Т. Шевченка.
Широковідомих випадків сексуальних домагань та інших проявів насильства з боку викладачів там було три. Яка їхня реальна кількість — з’ясувати важко.
У 2019 році студентка КНУ Клементина Квіндт опублікувала статтю, де розповіла про сексуальні домагання під час літньої практики в Каневі викладача ботаніки Петра Романенка. Вона поділилася не лише своїм досвідом, але й зібрала свідчення сімох інших постраждалих. Пізніше студент(к)и подали колективну заяву з вимогою звільнити викладача. В заяві мовилося про систематичні залицяння, неодноразові небажані доторки, а також натяки на сексуальні стосунки. Заяву підписали 40 осіб.
Упродовж десяти днів у КНУ працювала спеціальна комісія, збираючи факти і свідчення. Комісію ще двоє чинних на той момент студенток також повідомили про випадки домагань від Романенка. Серед тих, що підписали колективне звернення проти викладача, була й однокурсниця Клементини Ріна Рєзнік. Вона також розповіла кореспондентці інтернет-видання «theБабель» свою історію під час літньої практики:
«Я сиджу, гриби чищу і тут чую голос Романенка: “Дивіться, я лапаю Діану, і вона не проти”. Підводжу очі, а він мацає Діану за груди. Вона сиділа з великими очима і нічого не сказала. Потім він запропонував піти до нього в душ: “У мене там немає камер... напевно. Можу вам дати свої рушнички”».
Після низки подібних ситуацій студентки вирішили діяти. Зокрема, звернулися до завідувача практики, і той посприяв, щоб Романенко принаймні не був присутній на ній. Відтак почали з’являтися свідчення інших студенток різних років, тож Клементина вирішила йти до кінця та домогтися звільнення викладача.
Як і у випадку з Лосем, про сексуальні домагання Романенка всі знали десятиліттями, але не надавали цьому значення.
«Я не здивувалася, коли прочитала пост Клементини. Все це знайомі історії, просто раніше ніхто не надавав цьому значення»,
— каже Анастасія Рибіцька, яка навчалася у 2007–2013 роках.
Сам Романенко відкидав усі звинувачення, однак за рішенням спеціальної комісії його все-таки звільнили за невідповідність нормам етики науково-педагогічних працівників.
Тоді рішення про звільнення прокоментував Володимир Бугров, на той час проректор КНУ, назвавши дії Романенка неетичними та сказавши, що спеціальна комісія отримала звернення студенток і рекомендувала звільнення, до чого ректор дослухався.
Той самий Володимир Бугров, якого в 2022 році, вже на посаді ректора, також звинуватили в сексуальних домаганнях. Нібито колишня студентка КНУ оприлюднила скриншоти переписки Бугрова з різними дівчатами і жінками, сім із яких є нібито студентками та співробітницями КНУ.
Кілька PDF-файлів містять скриншоти буцімто інтимних листувань Бугрова зі студентками та працівницями університету, крім того, є інтимні фото та відео, взаємообмін якими нібито відбувався в чатах, повідомлення про планування зустрічей для спільного проведення часу тощо. А ще був оприлюднений відеозапис з екрана, який нібито має підтверджувати, що опубліковані переписки не є фейковими, що дівчина справді має доступ до Telegram-акаунту і переписок ректора.
Сам Володимир Бугров заперечив будь-які інтимні стосунки зі співробітницями і студентками. На його думку, це була інформаційна атака на університет і на нього особисто. Попри наполяганнях на тому, що вся інформація є фейком, він не звертався в правоохоронні органи ані з приводу наклепу, ані з приводу зламу особистих акаунтів.
Довести чи спростувати справжність оприлюднених переписок і файлів неможливо. Керівництво університету наполягає на тому, що все змонтоване, а Бугров запевняє, що навіть не використовує таких мовленнєвих конструкцій, які можна бачити на скриншотах. Попри це, як запевняє Володимир Ксєніч, колишній студент КНУ ім. Т. Шевченка та голова громадської організації «Червоний губер», «…студентською спільнотою заведено вважати матеріали зливу справжніми».
Варто зосередити увагу не так на аналізі скриншотів, як на політиці й реакції КНУ. Окремої політики протидії саме сексизму, сексуальним домаганням та гендерно зумовленому насильству університет не має. Але на сайті можна знайти два документи, які охоплюють ці питання: «Порядок запобігання та протидії дискримінації, булінгу, гендерно-обумовленому насильству в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка» (надалі — Порядок) і «Пам’ятка норм етичної поведінки для учасників освітнього процесу Київського національного університету імені Тараса Шевченка» (надалі — Пам’ятка).
Чинний Порядок передбачає розгляд кожного випадку насильства або домагань адміністрацією і спеціальною комісією.
Іл. 13 (Скриншот з Порядку протидії КНУ щодо реагування на випадки насильства)
3 лютого 2022 року були оприлюднені всі скриншоти та звинувачення. Лише 8 лютого, тобто за п’ять днів, вдалось отримати реакцію університету, серед якої заперечення Володимира Бугрова і коментар Володимира Литвиненка, директора відділу комунікацій. Литвиненко також зазначив, що «…на університет йде інформаційна атака, щоб зіпсувати ім’я ректора та підірвати імідж навчального закладу».
Попри те, що в оприлюднених переписках фігурують прізвища й імена студенток, відділ комунікацій у співпраці з іншими співробітниками не зміг перевірити, чи дійсно такі люди навчаються в університеті, та ініціювати внутрішню перевірку:
«У нас 31 тисяча студентів. Усіх студенток ми не можемо знати. Їм варто звернутись до правоохоронних органів».
Що стосується роботи комісії з етики щодо цієї справи, Литвиненко також не зміг надати ні чіткої інформації, ні контактів її представни_ків, зазначивши, що «…передадуть ці матеріали (мовиться про оприлюднені скриншоти переписок та інтимні фото і відео. — Ред.) комісії з етики». Однак жодної інформації про відповідний розгляд та засідання знайти не вдалося. Можливо, через початок повномасштабного вторгнення.
Журналіст(к)и намагалися контролювати перебіг справи та дізнатися про ухвалене рішення, однак університет відмовив у будь-якій комунікації з комісією з етики напряму:
«Це колегіальний орган, там немає до кого звертатись, у них немає свого приміщення, всі знаходяться в різних місцях».
Проректори вишів також впродовж кількох тижнів відмовлялися коментувати ситуацію, посилаючись то на «перебування у відпустці», то на «дуже щільний графік». 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, і справа закрилася сама собою.
У наступні два роки скандалів із Володимиром Бугровим було чимало — вийшло кілька журналістських розслідувань про його корупційні діяння. Журналісти сайту «Слідство.Інфо» з’ясували, що Бугров володіє квартирою, вартістю понад 3,5 млн грн, житло не є задекларованим і його вартість не збігається з задекларованими доходами. Журналіст сайту «Наші гроші» Юрій Ніколов з’ясував, що в КНУ за участі Бугрова розкрадають державні кошти та створюють корупційні схеми для закупівлі харчування для курсантів за рахунок Міністерства оборони. Крім того, протягом усього терміну ректорства і повномасштабного вторгнення Бугров має справу з колаборантами і компаніями, пов’язаними з росією. Також в СБУ підтверджували, що на ремонті бомбосховищ і закупівлі генераторів університет нажився шляхом махінацій, які завдали державі збитків на суму від одного до двох мільйонів гривень.
Сукупна кількість правопорушень, які є більшими, ніж навіть порушення робочої етики, спричинила появу петиції з вимогою перегляду закону про розірвання контракту з керівниками закладів вищої освіти та звільнення Володимира Бугрова. Військовослужбовець і колишній студент КНУ Максим Луцик охарактеризував дії керівництва як «розкрадання державного майна, корупція та аморальна поведінка в умовах військового часу». Петиція набрала понад 25 тисяч підписів і… Володимир Бугров залишився на посаді.
Фактично обраний на посаду ректора в 2021 році Володимир Бугров мав бути відсторонений від неї протягом всього періоду повномасштабного вторгнення, адже найперший скандал на посаді стосувався домагань та сексуальних зв’язків зі студентками та працівницями КНУ, а розслідування не було завершене. Ігнорування власних порядків і правил внутрішньою комісією та працівниками призвело до того, що людина не була відсторонена, а мала повну владу і завдала чималих збитків під час війни. Попри це, Володимир Бугров досі працює. Так само досі в КНУ виникають скандали щодо сексизму та сексуальних домагань вже з іншими викладачами, адже керівництво послідовно це толерує.
Ще в 2015 році уперше публічно було порушене питання, чи має викладати в КНУ Микита Василенко. Тоді випускниця Інституту журналістики при КНУ, порівнюючи організацію українського освітнього процесу з данським, написала свої враження про роки навчання в КНУ, розкритикувавши корупцію та поведінку деяких викладачів. У відповідь на її допис Василенко написав: «Те, що ти дурепа, не означає, що весь світ дурний»; «А ти, дівчинко, невдаха, і як усі невдахи, звинувачуєш весь світ у своїй ліні, злобі, дурості та жадності».
Іл. 14 (Скриншот коментарів Оксани Піддубної та Микити Василенка, 2015)
Переписка викликала дискусію. Частина викладач_ів тоді заступилися за Василенка, назвавши його реакцію цілком нормальною, однак виникли питання щодо того, чи має право людина, яка дозволяє собі такі публічні реакції, викладати в університеті.
«Я так розумію, панове викладачі сприймають хамство і сексизм колеги як таку собі невеличку нестриманість? Ну, типу, з ким не буває, ну не стримався. А може, варто визнати, що така особа не повинна викладати в університеті?»
— написав продюсер Сергій Каразій.
Випадки повторювалися. Наприклад, у 2020 році 54 студент(к)и підписали скаргу на Василенка. Безпосередніх звинувачень у сексизмі там не було, однак підписант(к)и заявили, що «викладач займається політичною агітацією, вчить дописувати недостовірні елементи до статей та вигадувати коментарі експертів». У листі за 2024 рік, який підписали понад 170 студент_ок ННІЖ (Навчально-науковий інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка), свідчення про сексизм чітке: «Викладач зловживає сексистськими коментарями у бік студенток».
Іл. 15 (Скриншот зі звернення студентів ННІЖ до адміністрації з приводу Василенка)
Ось кілька відомих реакцій:
* «Жінки створені, аби доглядати дітей та чоловіка. Журналістика — це за фактом не жіноча справа, і я проти того, щоб усі мали права. Особливо жінки»,
— цитувала Василенка студентка та військова журналістка Оксана Паращак.
* «Перша його фраза була: “Дівчата, вам не потрібна ця журналістика, ваше завдання у житті — вдало вийти заміж за багатого чоловіка, який зможе вам купити видавництво чи журнал, і будете працювати там журналістом”»,
— на умовах анонімності розповіла кореспондентам ТСН колишня студентка КНУ.
* «На телебаченні будуть працювати лише красиві, а це одиниці з вас».
«Ось ти прийдеш в редакцію, а чи зможеш ти, жінка, щось роздрукувати з комп’ютера?»
* «Жінки можуть щось досягнути в 4 способи: чоловік, коханець, батько, брат».
Крім того, Василенко транслював відверто проросійську позицію і неодноразово був гостем підсанкційних телеканалів.
Іл. 16 (Микита Василенко на підсанкційному NewsOne)
Скликана комісія з питань етики визнала порушення, і Василенкові дали догану, однак він залишився на посаді та продовжував транслювати все те саме. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець також поклав відповідальність тільки на університет — на його думку, догани від комісії цілком достатньо.
Іл. 17 (Відповідь Дмитра Лубінця 1)
Іл. 18 (Відповідь Дмитра Лубінця 2)
Попри розголос, незгоду студради, сотні студентських підписів, які вимагали звільнення Василенка, він таки залишився на посаді. Приниження сотень студенток призвели всього лише до формальної догани, а отже, Василенко отримав дозвіл на подальші дії, упевнившись, що затверджені політики діють тільки на папері.
Звільнення відбулося лише за рік, коли, будучи гостем в етері одного з проросійських YouTube-каналів, Василенко заявив, що європейські миротворці, ввівши війська на територію України, «суттєво покращать демографічну ситуацію в Україні» завдяки «сотням тисяч голодних українок, які не встигли з тих чи інших причин виїхати і чиї чоловіки на війні вже загинули чи зазнали каліцтва».
Ректор КНУ Володимир Бугров тоді зазначив, що обов’язково буде «вжито заходів». І справді, згідно з рішенням вченої ради та комісії з етики, контракт із Василенком було розірваний достроково. У випадку, якби університет дійсно послуговувався правилами, які сам прописав, це мало б відбутися 10 років тому — в 2015-му. Натомість людина, увага до якої була першочергово привернута через сексизм і хамство, впродовж 10 років війни транслювала русофільські наративи та співпрацювала з проросійськими медіа й блогерами, не перестаючи принижувати студенток за ознакою статі.
Найбільше занепокоєння в цій ситуації викликає навіть не (не)працююча бюрократія КНУ, а інфантилізм Міністерства освіти та науки України.
Напередодні звільнення Василенка ситуацію прокоментував Оксен Лісовий — чинний міністр освіти і науки України, зазначивши, що сексистські висловлювання професора є неприпустимими, однак він як міністр не має права втручатися в автономність університету.
Беззубе міністерство
До того, що Міністерство освіти толерує сексизм і домагання, ми мали б звикнути, адже, як зрозуміло з опису всіх попередніх випадків, його реакція відсутня. Однак коли МОН толерує відверту російську пропаганду у вишах, знаючи, що це далеко не перша скарга на викладача («Проте мені відомо, що вже не вперше етична комісія збирається з цієї причини», — Оксен Лісовий у коментарі онлайн-виданню «Бабель»), це викликає серйозне занепокоєння.
Згідно з Законом України «Про вищу освіту» виші дійсно мають право на автономію, зокрема на самостійний підбір кадрів, призначення людей на посади, управління внутрішніми процесами, затвердження програм навчальних курсів тощо. Однак автономія університету не може бути вищою за закони України й права людей. У випадку, якщо керівництво університету толерує сексизм, гомофобію, проросійські наративи, МОН не може просто покладатися на «автономію», а мусить ухвалювати конкретні рішення, інакше ми ще більше поглиблюємо проблему корупції, кумівства і так званої кругової поруки.
Згадані випадки не єдині в нашій системі освіти за останні роки, однак вони стали найпоказовішими.
Повний список наразі має такий вигляд:
* Володимир Годовський, 2017 рік. Рівненський державний університет. 13 випускниць і студенток кафедри хореографії публічно поділилися досвідом домагань від викладача. Реально постраждалих більше. Небажані доторки, пропозиції «кришувати» в обмін на секс. Деканат і ректор ігнорували всі скарги, допоки не вийшло журналістське розслідування. Нарешті Годовський пішов з посади на власне бажання.
* Петро Романенко, 2019 рік. КНУ ім. Т. Шевченка. У 2019 році студентка Клементина Квіндт опублікувала статтю, де розповіла про сексуальні домагання під час літньої практики в КНУ. Вона поділилася не лише своїм досвідом, але й зібрала свідчення інших постраждалих. Пізніше студент(к)и подали колективну заяву з вимогою звільнити викладача. В заяві мовилося про систематичні залицяння, неодноразові небажані доторки, а також натяки на сексуальні стосунки. Заяву підписали 40 осіб. Сам Романенко відкидав усі звинувачення, однак за рішенням спеціальної комісії його було звільнено за невідповідність нормам етики науково-педагогічних працівників.
* Володимир Талашко, 2021 рік. КНУ ім. Т. Шевченка. В серпні проти нього висунули публічні звинувачення у як мінімум двох випадках сексуальних домагань до студенток. Згодом у вересні того ж року Марія Смірнова-Матрос висунула публічне звинувачення, що Талашко зґвалтував її, коли вона була неповнолітньою. У Шевченківському управлінні поліції Києва фіксували відповідні заяви, однак за результатами проведених перевірок не знайшли доказів. Публічно відомими загалом є шість історій сексуальних домагань. Сам Талашко заперечив звинувачення. В листопаді 2021 року він подав заяву про звільнення на власне бажання.
* Віталій Гончаренко, 2022 рік. Запорізький електротехнічний коледж. Під час заняття викладач у стані алкогольного сп’яніння розповідав присутнім студент(к)ам про свої сексуальні наміри та бажання.
* Олексій Савчук, 2024 рік. КНУ ім. Т. Шевченка. Студентка звинуватила завідувача кафедри в домаганнях. Була скликана комісія з етики, викладач продовжує працювати.
* Андрій Білоус, 2025 рік. КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого. В січні 2025 року з’явилося перше публічне звинувачення Андрія Білоуса у сексуальних домаганнях від його колишньої студентки Софії Сапожнік. Поступово заяв ставало більше — нинішні й колишні студентки Білоуса в університеті виступили з ідентичними звинуваченнями. Те саме заявили й актор(к)и Молодого театру, під дверима якого пізніше навіть відбувся протест щодо відставки Білоуса. З посади директора – художнього керівника Молодого театру Андрій Білоус пішов на власне бажання, петицію від актор_ок про його звільнення КМДА проігнорувала. В КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого він у квітні 2025-го отримав посаду доцента. З вересня 2025-го став постановником у театрі «Культ», відтак відкрив власний театральний проєкт. У жовтні 2025-го прокуратура висунули йому офіційну підозру в сексуальному насильстві та зґвалтуваннях, зокрема щодо неповнолітньої особи. Слідство триває.
* Юрій Висоцький, 2025 рік. КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого. Студенти й студентки заявили про жорсткі методи навчання, приниження, сексуальні домагання. Зокрема, згадувалося, що викладач міг обрати собі одну жертву, посадити біля себе і тримати руку на її колінах усю пару, періодично погладжуючи. Викладач заперечував звинувачення, але був відсторонений від викладання.
* Володимир Галицький, 2025 рік. КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого. Були присутні небажані доторки під час занять, пропозиції сексу утрьох, призначення зустрічей за межами авдиторій, наполягання на оголених фотосесіях. Відсторонення викладача студент(к)и вимагали декілька років. І, нарешті, в 2025-му він написав заяву про звільнення на власне бажання.
* Олександр Балабан, 2025 рік. КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого. В межах #немовчи студентки заявили, що Балабан змушував їх роздягатися на сцені. Викладач звинувачення не прокоментував, співпрацю з ним університет розірвав.
*Михайло Поплавський, 2025 рік. КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого. Колишня студентка Владислава Коренна поділилась історією про сексуальні домагання від ексректора. Нібито її вивезли машиною за місто, де Поплавський розповідав їй, як примушував інших жінок до сексу, і домагався її. Деякі студентки в коментарях під дописом зазначили, що чули про такі історії раніше. Університет звинувачення не коментував. Крім того, вже багато років викликає занепокоєння піар-стратегія університету, де на його сторінках у соцмережах та особистих сторінках сам Поплавський перебуває в оточенні напівоголених студенток, торкається їх, годує тощо. Багато відео є відверто сексистськими.
* Йосип Лось, 2025 рік. ЛНУ ім. І. Франка. 25 лютого 2025 року журналістка Катерина Родак опублікувала допис, в якому розповіла про сексуальні домагання з боку професора факультету журналістики Йосипа Лося. Після публікації десятки нинішніх та колишніх студенток поділилися схожим досвідом: домагання від викладача були системною поведінкою. Це саме підтвердив Богдан Тихолоз — колишній викладач факультету журналістики. 6 березня 2025 року Йосипа Лося було звільнено. Він намагався відновитися на посаді через суд, але суд йому у цьому відмовив.
* Володимир Качмар, 2025 рік. ЛНУ ім. І. Франка. Дві студентки висунули звинувачення в домаганнях, колективне звернення студради з проханням перевірити поведінку Качмара підписали 625 осіб, однак це не мало жодного впливу — Володимир Качмар продовжує викладати.
* 51-річний викладач, 2025 рік, Суми. Сумська обласна прокуратура висунула обвинувачення викладачеві одного з сумських університетів щодо сексуального насильства над неповнолітньою студенткою. Прокуратура запевняє, що чоловік знав, що дівчина неповнолітня. Ім’я і навчальний заклад не розголошуються.
Це лише випадки, поширені медіа.
Політики захисту: бажання та реальність
23 вересня 2025 року Міністерство освіти і науки України оприлюднило наказ №1275 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо впровадження політики протидії дискримінації, сексуальним домаганням та підтримки рівності у закладах вищої освіти України». Зазначу, що більшість вишів мають певні політики щодо гендерної рівности, оскільки зобов’язані дотримуватися Стратегії впровадження гендерної рівності в системі освіти до 2030 року, розробленої ще в 2021-му, а схваленої наприкінці 2022 року.
Втім, хоч певна протидія дискримінації й прописана в політиках університетів, окремий документ необхідний. Фактично це перша офіційна пропозиція повноцінного інституційного механізму, і це дуже великий прогрес для нас, адже це якісний методичний документ, побудований на міжнародних стандартах. Університети, які дійсно воліють запровадити політики, які захищали б постраждалих, цілком можуть брати згадані рекомендації за робочу рамку.
Документ є системним і має широку нормативну базу. Тобто всі сформовані рекомендації не є «побажанням» чи «вимислом», а спираються на конкретні механізми. Ми вперше бачимо таке сильне акцентування на постраждало-орієнтованому підході. Це проявляється, зокрема, в презумпції довіри до скарги, забороні ретравматизації, обов’язковій конфіденційності, забороні віктимблеймінгу. Це повністю відповідає імплементації Стамбульської конвенції і вперше прописане для вишів на рівні МОН.
Варто також зазначити, що документ чітко описує структуру комісії, яка має опрацьовувати скарги про домагання або насильство. Зокрема, чітко визначений її склад, вимоги до гендерного балансу, процедура роботи, строки розгляду скарг тощо. Тож маємо прописані гарантії для постраждалих, себто до постраждалої особи університет не може застосовувати тиск, цькування, вплив на оцінки, переслідування тощо. Крім того, не визначений строк давності, в який необхідно подати скаргу від моменту порушення прав. Це можна зробити будь-коли, і випадок зобов’язані розглянути. Це важливо для випадків тривалих та/або системних домагань, де постраждала особа могла боятися заявити одразу чи вже відчувала тиск.
Головна проблема цього документа полягає в тому, що він рекомендаційний. Себто це необов’язкова процедура, виш може вирішити не впроваджувати цей механізм, впровадити його формально чи зі змінами. При цьому жодних санкцій за це або ж механізмів впливу немає. Тобто університет може проігнорувати документ і не нестиме за це жодної відповідальности. У нас нема особи чи інституції, яка контролювала б виконання, а також не передбачені реальні наслідки для керівництва вишу у випадку покривання сексуальних домагань і насильства.
До комісії входять багато людей, вона має бути гендерно збалансованою. Саме від її членів залежить рішення та подальші дії в справі, однак увесь склад комісії — це люди, які працюють в університеті, без зовнішнього контролю, з розрахунком на автономію університетів. І це створює додаткові ризики, бо коли комісія сама вирішує, чи «достатньо матеріалів», обирає санкції, форму реагування тощо, але немає зовнішнього контролю і людини, яка абсолютно не мала б шансів бути пов’язаною ні з кривдником, ні з постраждалими, це може перетворитися на інструмент замовчування.
Скарги до комісії не можна подавати анонімно. Як показали перелічені в статті випадки, причиною мовчання постраждалих була, як правило, єрархія влади, яка притаманна багатьом університетам. Перші свідчення, які порушили мовчання і привели до подальших змін, були анонімними, оскільки люди боялися помсти і тиску. Гарантувати постраждалій людині охорону й безпеку 24/7 неможливо з боку університетів, і відсутність можливости анонімного звернення може суттєво впливати на статистику.
Комісія «виробляє рекомендації», однак не має владних повноважень. Остаточне рішення щодо відсторонення чи звільнення залишається за ректором, що створює колосальний ризик «зам’яти» справу, особливо коли викладач має певний авторитет, роки праці чи дружні стосунки з керівництвом. Зазначу, що згадані рекомендації передбачають виникнення такої ситуації: якщо присутній конфлікт інтересів (наприклад, кривдником є сам ректор або ж людина, з якою доведені його близькі стосунки), остаточне рішення передається його заступникові, однак не передбачені зовнішній незалежний орган, наглядовий механізм, автоматичне залучення освітнього омбудсмена чи урядових структур, тобто конфлікт інтересів насправді не врегульований до кінця.
Попри такі нюанси, ці рекомендації є першими реальними змінами для університетів. Це важлива подія і великий прогрес, але рекомендації — не примус. Тому виші, які захочуть впровадити реальні політики, матимуть інструмент, а які не захочуть, нічого не впровадять. Ми все ще не маємо реального механізму притягнення до відповідальности кривдника. Наприклад, не визначені гарантії відсторонення викладача під час розгляду, чіткі санкції, порядок звільнення, відповідальність за несповіщення, механізми захисту у випадку помсти з боку керівництва тощо.
Для порівняння, у США базовою рамкою є Title IX (федеральний закон про заборону дискримінації за ознакою статі), і кожен університет зобов’язаний (!) мати власну Title IX Policy з чітким описом процедур, санкцій, строків, прав сторін тощо. В ЄС ця рамка більш варіативна, і багато країн мають власні національні політики/рекомендації щодо протидії гендерно зумовленому насильству в сфері освіти. Ступінь їх обов’язковости різний. Натомість Європейський інститут із гендерної рівности рекомендує використовувати опитування, анонімні канали повідомлення, збір даних та моніторинг випадків гендерно зумовленого насильства і харасменту, оскільки дослідження показують, що велика частина випадків насильства не потрапляє в офіційні скарги, отже, без анонімних каналів і регулярних опитувань картина завжди вужча.
Я проаналізувала близька 170 закладів вищої освіти IV рівня акредитації (інститути, університети, академії) в Україні. З них переважна більшість не впровадила нову політику й не оновила старих політик у цьому навчальному році (2025/2026) відповідно до рекомендацій, виданих МОН.
Які ж політики вже діють в українських вишах, можна розглянути на прикладі п’яти найкращих університетів країни, серед яких:
1. Київський національний університет ім. Т. Шевченка.
2. Національний університет «Львівська політехніка».
3. Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського».
4. Сумський державний університет.
5. Львівський національний університет ім. І. Франка.
КНУ ім. Т. Шевченка та ЛНУ ім. І. Франка мають свої положення, які передбачають протидію дискримінації, недопущення сексуального насильства, розгляд кожного випадку домагань, роботу етичної комісії тощо, однак, як ми встигли пересвідчитися, далеко не завжди ці правила працюють. Попри відомі випадки сексуального насильства, які привернули увагу медіа та правозахисних інституцій, університети так і не впровадили окремих політик протидії сексизму, сексуальним домаганням та гендерно зумовленому насильству.
Який же стан справ у інших вишах?
Львівська політехніка має повноцінну політику протидії сексуальним домаганням, насильству й дискримінації. Документ має чіткий нормативний каркас, він регламентує терміни, процедуру подання та розгляд скарг, склад комісії, обов’язки відповідальних людей, а також санкції, психологічну підтримку, превенцію, взаємодію з поліцією і тимчасові заходи безпеки. Як і всюди, фінальне рішення за ректором. Також є проблеми з анонімізацією скарги, однак це вже окрема доволі чітка процедура.
У КПІ ім. І. Сікорського серед документів мені не вдалося знайти окремої процедури щодо саме сексуального насильства і домагань, однак ці питання включені у два документи — «Політику щодо рівності, різноманітності та інклюзії» і «Положення про вирішення конфліктних ситуацій». На жаль, реальний захист постраждалих за цими документами майже відсутній, адже випадки сексуальних домагань і насильства розглядаються тільки як конфліктна ситуація, яку комісія має «врегулювати». Немає спеціальних заходів підтримки постраждалих, процедур безпеки тощо. Це загальна рамка протидії дискримінації та вирішення конфліктів, однак для реального захисту студенток і студентів ця процедура, на жаль, не підходить.
У Сумському державному університеті мені повідомили, що, відповідно до рекомендацій МОН, створили комісію з розгляду скарг щодо дискримінації, сексуальних домагань та підтримки рівности. Комісія має 9 осіб у складі, серед яких 5 жінок і 4 чоловіки, також у складі комісії є практикуюча психологиня, яка за сумісництвом є фахівчинею гендерного ресурсного центру СумДУ. Комісія діє з 21 жовтня 2025 року. До 22 грудня 2025-го планують розробити окреме положення з протидії дискримінації та сексуальним домаганням, яке відповідало б рекомендаціям МОН.
Варто також виокремити Національний університет «Києво-Могилянська академія», який запровадив свою «Політику попередження і боротьби із сексуальними домаганнями» ще в 2019 році, ставши першим українським вишем, що звернув увагу на проблему сексуального насильства і запропонував власне вирішення. Фактично в НаУКМА тоді офіційно заборонили дискримінаційні висловлювання, утиски, мову ворожнечі, сформували засади роботи окремого комітету і передбачили шляхи вирішення ситуацій з приводу домагань і насильства.
Повертаючись до п’ятірки університетів країни, наразі лиш один із них врахував нові рекомендації МОН, ще один має власні політики, які в цілому відповідають цим рекомендаціям. Три університети мають документи, які характеризують сексуальні домагання в межах дискримінації та/чи «конфліктних ситуацій», які можуть виникнути у виші. У випадку КНУ ім. Т. Шевченка комісія з етики спрацьовувала, якщо випадок привертав медійну увагу, але коли справа стосувалася ректора університету, про її роботу достеменно нічого невідомо. В ЛНУ ім. І. Франка етична комісія також працювала, якщо випадки привертали забагато медійної та публічної уваги, однак щосили намагалася захистити викладача, ігноруючи свідчення десятків студент_ів.
Щодо КПІ ім. І. Сікорського мені вдалося знайти інформацію лише про один випадок сексуального насильства: в одному з гуртожитків студент встановив приховану камеру в душі та знімав дівчат. Тоді повідомлялося, нібито адміністрація гуртожитку намагалася «зам’яти» справу, однак вона дійшла до суду.
У своєму Плані дій щодо імплементації принципів гендерної рівности в КПІ говорять про такий момент: «При формуванні плану дій була врахована проблема низького рівня фінансових ресурсів у державному бюджеті для реалізації планів гендерної рівності в університетах».
Однак сама робота комісії створює додаткове навантаження на співробітни_ків, яке в університетах і так чимале. Політика гендерної рівности для вишів діє вже кілька років, але у великій їхній кількості — тільки на папері. Часто через відсутність державного фінансування саме цих програм та інституційної підтримки. Наприклад, у країнах ЄС реалізація гендерної рівности часто є умовою доступу до грантів і частиною державних стратегій, що стимулює впровадження змін та їх дотримання. Українські виші часто змушені реалізовувати це на «добровільних засадах» — так з’являються формальні правила й нібито круглі столи. Університети не мають ресурсів для створення комісій, психологічної підтримки, тренінгів, фахових офісів рівности чи постійного моніторингу. Ніхто не несе відповідальности у випадку недотримання. Це робить політики символічними, а їх виконання фрагментарним і залежним від ентузіазму окремих осіб, а не від державної системи забезпечення прав людей.
Висновки
Розроблення МОН нових методичних рекомендацій — справді важливий і довгоочікуваний крок. За рік, коли на поверхню вийшли десятки історій про сексуальні домагання, зловживання владою та повну безпомічність університетських структур, держава нарешті відреагувала зріло, запропонувавши базовий стандарт, на який можуть орієнтуватися виші. Це сигнал, що проблема більше не може бути «зметеною під килим», що питання безпеки та гідности студенток і студентів стає частиною освітньої політики, а не приватною справою університету.
Водночас важливо чесно визнати: допоки ці норми існують у вигляді рекомендацій, без фінансування, без зовнішнього контролю та без механізмів відповідальности, не можна бути певними, що університети справді змінять практики. В умовах, коли більшість вишів насправді опиняються наодинці з проблемою та не відчувають тиску й контролю згори, є ризик, що ці політики залишаться деклараціями: там, де хотіли б допомогти, можуть не мати ресурсів, а там, де хочуть «зам’яти», мають той самий простір для цього. Реальні зміни потребують не лише правильних документів, а й системної підтримки: окремих офісів рівности, підготовлених фахів_чинь, обов’язкових стандартів і зрозумілих санкцій. Інакше ми знову отримаємо красиві тексти без гарантії, що вони захистять тих, кого мають захищати.
Якщо ви стикалися з сексуальними домаганнями, насильством, дискримінацією за ознакою статі, гендерної ідентичности чи сексуальної орієнтації, можете звернутися по допомогу на Національну гарячу лінію з запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації: 0800 500 335.
Правничу допомогу і супровід у справах надає Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем»: 0800 30 55 90.
