Жінок — у політику!

Шанталь Муфф — політична філософиня, одна з чільних сучасних теоретикинь демократії, а також співзасновниця оригінального напрямку дискурс-аналітичних досліджень, відомого як Ессекська школа дискурс-аналізу. Її тексти розширюють розуміння того, чим є політика, як працює колективна мобілізація, які виклики стоять перед сучасною демократією та якою має бути відповідь на них.

Мусульманський світ часто видається загадковим, з усталеними нормами та традиціями релігії, а ще він мінливий і непередбачуваний. Мусульманські країни привертають увагу медіа через резонансні події, за якими не видно ліберальних здобутків. Останні видаються не такими яскравими, як політичні скандали, але вони є вісниками змін. Точніше — вісниЦЯМИ. У цьому тексті зібрані історії сміливих та витривалих жінок з найбільш консервативних країн Перської затоки. Ці жінки програвали, зазнавали критики, але не здалися. Вони перші у мусульманському світі —перша жінка, обрана на загальнонаціональних виборах до парламенту, перша жінка, яка очолила міністерство, перша жінка, яка стала главою уряду, перша жінка представниця в ООН. Це історії перших, історії політикинь, які змінюють свої країни.

Яка виборча система сприятлива для жінок у радах різних рівнів? Ідеальної виборчої системи не існує. Найбільш демократична пропорційна виборча система з відкритими списками, бо в ній значимі і партія як суб’єкт виборчого процесу, і кандидати з виборчого списку, і виборці, які впливають на якісний склад депутатського корпусу. Пропорційна система із закритими списками може найбільше сприяти проходженню в парламент жінок за умови формування гендерно збалансованих виборчих партійних списків (принцип «блискавка»). Та якщо партія не дбає про власну репутацію і вносить у список «неякісних» кандидаток і кандидатів, страждає законотворчість. У мажоритарній виборчій системі на одномандатні округи партії лише іноді висувають жінок, бо роблять ставки на рейтингових і ресурсних осіб. Щоб зробити політику менш «бар’єрною» для жінок, можна створити умови в кожній виборчій системі.

Ганна Арендт — видатна мислителька ХХ століття. На її праці дотепер спираються дослідження у сфері філософії, політології, теорії культури й антропології. Вона першою досліджувала тоталітаризм і розглядала його як «патологію» сучасного суспільства, як хворобу й ваду. Висновки з її книжки «Джерела тоталітаризму» досі залишаються чи не одиноким путівником у тоталітаризмі СРСР і Німеччини та спробою зрозуміти нелюдський соціальний лад.

5–10 % жінок у «чоловічій» політичній сфері змушені посміхатися на сексистські жарти і доводити, що вони «мужики». 30–40 % жінок становлять критичну масу, здатну змінити правила гри і винести нові питання й ідеї на публічне обговорення. Ми хочемо бачити вчетверо більше жінок у політиці, аніж тепер. Напередодні старту виборчих кампаній ділимося оглядом усіх законопроектів, де згадуються гендерні квоти, від наших колежанок із «Жінки — це 50% успіху України»

Життя жінки у шлюбі з політиком перетворюється на життя селебріті і перестає їй належати безвідносно до здібностей, інтересів і рівня інтелекту. Інколи це закінчується трагічно — і жінки йдуть на страту разом із чоловіками-диктаторами. Інколи стає полігоном для власної політичної кар’єри в майбутньому. Про «перших джентльменів» ми знаємо набагато менше. Чому так склалося?

Політичні рішення залежать від наявних знань, а фокус уваги — від повсякденного досвіду. Досвід чоловіків і жінок відрізняється з огляду на закріплені в суспільстві гендерні ролі, тому рівне представництво обох статей в органах влади необхідне для гармонійного управління спільними справами. 5–10 % жінок у «чоловічій» політичній сфері змушені посміхатися на сексистські жарти і доводити, що вони «мужики». 30–40 % жінок становлять критичну масу, здатну змінити правила гри і винести нові питання й ідеї на публічне обговорення. Ми хочемо бачити вчетверо більше жінок у політиці, аніж тепер. Як цього досягнути — розповімо в матеріалах нової теми сезону. Запрошуємо до співпраці!

За всю історію модерного державотворення жінки стояли на чолі 56 зі 146 держав світу (38 %). Із 15 жінок, які керували державами станом на березень 2017 року, восьмеро досягнули цього вперше в історії своїх країн. Новозеландка Джасінда Ардерн — друга у світі жінка, яка народила дитину на посаді голови держави. Першою була Беназір Бхутто, котра стала матір’ю 1990 року, обіймаючи посаду прем’єр-міністерки Пакистану. Засаднича різниця між Бхутто й Ардерн — те, що Бхутто народжувала таємно, вийшла на роботу, щойно їй дозволив лікар, і продовжувала керувати країною, ніби нічого не сталося. У Ардерн була можливість узяти відпустку по догляду до дитиною. Усі, хто народжує, обіймаючи в цей час високі політичні посади, — передвісниці нової ери в політиці та нової ролі жінок, матерів у політичних процесах.